Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка3/7
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 3. Особистісні аспекти оволодіння іноземною
мовою
План.
1.
Інтуїтивно-чуттєвий та раціонально-логічний типи володіння іноземною мовою.
2.
Типологія
іншомовних здібностей.
Мовна обдарованість.
3.
Проблема особистісної ідентифікації при спілкуванні
іноземною мовою
Мета вивчення теми – сформувати у слухачів розуміння особистісної парадигми мовця іноземною мовою.
Провідна ідея полягає в тому, що особистісні якості мовця чинять суттєвий вплив на динамічні та якісні параметри оволодіння ним

32
іноземною мовою. Основною проблемою виступає усвідомлення того, що мотивація та установка є факторами ставлення суб’єкта до
іноземної мови.
Основні поняття теми: фонетичні, лексичні, граматичні, стилістичні іншомовні здібності; мотивація; атитюд; мовна обдарованість; мовна ідентичність.
1. Інтуїтивно-чуттєвий та раціонально-логічний типи
володіння іноземною мовою
Опитування осіб, що володіють іноземними мовами, дозволило вченим розкрити деякі як індивідуальні, так і типологічні особливості володіння іноземною мовою [2; 26]. У той час як одним легше дається, наприклад, рецептивне чи пасивне володіння
іноземною мовою (тобто слухання і читання або сприймання й розуміння чужої мови), для інших більш легким виявляється активне володіння цією мовою (тобто говоріння і письмо, вираження власних думок). Індивідуальною своєрідністю характеризується також і співвідношення між теоретичними мовними знаннями
і практичними мовленнєвими навичками й уміннями. У різному співвідношенні перебувають також володіння лексикою і володіння граматикою: одні скаржаться на лексичні, а інші – на граматичні труднощі.
У результаті аналізу характеристик чітко виступили два основні психологічні типи володіння іноземною мовою, з яких один може бути названий інтуїтивно-чуттєвим, а інший раціонально- логічним (за Б.В. Бєляєвим).
Інтуїтивно-чуттєвий тип володіння.
Людина, що належить до цього типу, опановує мовою переважно практичним шляхом, не маючи особливої потреби у набутті теоретичних знань, які вважаються нею зовсім не обов'язковими для успішного оволодіння іноземною мовою. Швидко опановує мовою, як тільки починає користуватися нею. Володіючи мовою, не потребує ані граматичного аналізу тексту, ані його перекладу рідною мовою. Легко і вільно думає іноземною мовою.
При користуванні мовою зосереджується майже винятково на значеннєвому змісті мови. Володіє іноземною мовою не тільки рецептивно, але і продуктивно. Користуватися іноземною мовою дуже любить, найбільш важким вважає оволодіння фонетикою і правилами читання. Значеннєву сторону нових іншомовних слів, словосполучень і фразеологічних зворотів швидко схоплює шляхом

33 здогадки. Часто вставляє у своє мовлення рідною мовою слова і вирази, характерні для іноземної мови, переключається з рідної мови на іноземну мимоволі, помилково починаючи розмовляти з тими, хто даної мови не знає. Відразу вчуває неправильності, що припускаються іншими, часто не будучи в змозі довести їх.
Перекладає з однаковими зусиллями як з іноземної мови на рідну, так і з рідної на іноземну.
Раціонально-логічний тип володіння.
Людина, що належить до цього типу, при засвоєнні мови потребує теоретичних мовних знань і думає, що успішне оволодіння
іноземною мовою без цих знань неможливе. Опановує мовою повільно і на превелику силу, після багатьох літ шкільного навчання.
Володіючи мовою, потребує як граматичного розбору текстів, так і
їхнього перекладу рідною мовою. Думає іноземною мовою рідко і з великим внутрішнім напруженням. Користуючись іноземною мовою, зосереджується не тільки на значеннєвій стороні, але й на мовних особливостях. Володіє мовою переважно рецептивно.
Практичне користування мовою ніякого особливого задоволення їй не приносить. Найбільш важким для себе вважає оволодіння лексикою, а іноді і граматикою іноземної мови. Вважає, що в системі
іноземної мови є багато незрозумілого. Іншомовні слова і вирази у свою рідну мову не вставляє. З рідної мови на іноземну переключається завжди довільно і користується іноземною мовою тоді, коли є необхідність у цьому. Помилки, що допускаються
іншими, і неточності в мовленні іноземною мовою констатує на підставі своїх знань. Перекладає з однієї мови на іншу досить легко, спираючись на свої знання і розбір тексту, не утруднюючись у підшукуванні відповідних еквівалентів. Здійснюючи переклад, звичайно користується словником, надаючи перевагу зверненню до двомовного (перекладного) словника. Вважає, що слова й вирази однієї мови цілком перекладані іншою мовою. Заперечує неможливість точного перекладу.
Зіставлення характеристик двох основних типів володіння
іноземною мовою досить ясно показує, що перший тип – це володіння іноземною мовою на основі мовного чуття. У даному випадку людині повною мірою властиве мислення іноземною мовою, отже, іноземна мова знаходиться в неї у безпосередньому зв'язку з мисленням. Другий тип володіння іноземною мовою характеризується свідомим дискурсивним використанням мовних знань, що не дозволяє вільно думати іноземною мовою, тому що в даному випадку мова не знаходиться в безпосередньому зв'язку з

34 мисленням. Оскільки йдеться саме про практичне володіння
іноземною мовою, то ясно, що більш досконалим типом володіння є
інтуїтивно-чуттєвий тип.
Другий же тип, що перевершує перший за усвідомленістю, поступається йому у швидкості й легкості практичного володіння мовою. Можна вважати, що людина, що належить до другого типу володіння, нібито застигла на попередньому, більш низькому рівні.
Відбувається це, мабуть, як унаслідок індивідуально-психологічних особливостей, так і внаслідок застосування тих методів, способів і прийомів, за допомогою яких здійснювалося навчання іноземної мови.
2.
Типологія
іншомовних
здібностей.
Мовна
обдарованість.
Здібностями називають такі психічні властивості особистості, які зумовлюються успішним виконанням певної діяльності (у даному випадку – мовленнєвій діяльності іноземною мовою). Як і всякі інші, іншомовні здібності не спадкуються людиною в готовому виді, не є вродженими, а формуються і розвиваються за життя під дією педагогічного впливу і відповідної мовленнєвої практики. На розвиток іншомовних здібностей, звичайно, так чи інакше впливають успадковані анатомо-фізіологічні особливості нервової системи людини, що називаються задатками, але вплив цих задатків не є вирішальним і визначальним [17; 26].
Іншомовні здібності часто ототожнюються з вродженою обдарованістю людини і витлумачуються як особливий дар, одержуваний від природи. У дійсності ж ніяких іншомовних здібностей людина одержати від природи не може. Підкреслимо також, що нас цікавить тут проблема іншомовних здібностей, а не
іншомовної обдарованості як сукупності відповідних вроджених задатків. Іншомовна обдарованість цілком можлива, але це не залежить від діяльності вчителя. Основним завданням учителя
іноземної мови повинно бути формування й розвиток іншомовних здібностей у тих, хто навчається, бо без цих здібностей неможливо успішне оволодіння виучуваною мовою.
Іншомовна діяльність вимагає, як і будь-яка інша діяльність, наявності не однієї якоїсь здатності, а досить великого числа різних
іншомовних здібностей. Цих здібностей повинно бути в учнів стільки ж, скільки існує різних сторін як у самій мові, так і в мовленні цією мовою.

35
До фонетичних іншомовних здібностей належать ті, котрі дозволяють успішно володіти фонетикою іноземної мови. До них належать: гарна слухова чутливість, що дозволяє диференціювати звуки (фонеми) іноземної мови (фонематичний слух); хороша рухова
(артикуляційна) чутливість, що дозволяє точно відтворювати
іншомовні звуки і добре опанувати новою артикуляційною базою; здатність диференційованого сприйняття і відтворення інтонаційних особливостей іноземної мови; наявність слухового і рухового контролю й артикуляційно-рухової координації; наявність автоматичних навичок і міцних слухо-моторних асоціативних зв’язків.
До лексичних здібностей відносяться: гарна словесно- образна (слухова, зорова й рухова) пам'ять, що сприяє міцному запам'ятовуванню чуттєвої основи слів; здатність швидкого і точного розрізнення схожих слів, здатність швидкого уловлювання семантичних розходжень між словами іноземної мови і між словами
іноземної і рідної мов; швидке схоплювання конкретних
(контекстних) значень слова; здатність самостійно здогадуватися про зміст
і значення нового
іншомовного слова; здатність запам’ятовування різних іншомовних словосполучень, швидке взнавання і розуміння слів при сприйнятті чужого мовлення.
Граматичні іншомовні здібності, такі як: здатність розпізнавання різних частин мови і членів речення; уловлювання етимологічної структури іншомовних слів і їхніх морфологічних особливостей; розрізнення слів за їх морфологічними й етимологічними особливостями; здатність змінювати слова відповідно до правил граматики і поєднувати їх у цілісні речення; швидке і точне розпізнавання і відтворення різних синтаксичних структур; здатність до правильного вживання артикля; здатність до правильного узгодження слів; наявність орфографічних і орфоепічних навичок і т.п.
До стилістичних іншомовних здібностей варто віднести насамперед здатність узагальнення лексичних і граматичних особливостей того чи іншого стилю, а потім і здатність розпізнавання різних стилів і
їхнього відтворення в усній чи письмовій формі.
Мовлення іноземною мовою (у всіх її основних процесах і формах) припускає наявність в людини ще двох здатностей: здатності мислення іноземною мовою і здатності інтуїтивного- безпосереднього оперування самими іншомовними засобами, тобто
чуття даної мови.

36
Здатність мислення іноземною мовою аж ніяк не є основною умовою успішного володіння мовою. Скоріше, навпаки, володіння
іноземною мовою є неодмінною умовою можливості мислення цією мовою. Мислення іноземною мовою є не умовою, а наслідком володіння цією мовою. Це стає зовсім неможливим тоді, коли людина не володіє засобами мови інтуїтивно. Без чуття мови свідомість змушена переключатися на мовну оболонку, що зводить справжнє володіння мовою до рівня дискурсивно-логічного конструювання мовлення. Мислення іноземною мовою і чуття цієї мови тому варто вважати центральними іншомовними здібностями.
Чому саме інтуїтивно-чуттєвий тип володіння іноземною мовою характеризується більшою досконалістю, ніж раціонально- логічний тип? Усі фонетичні, лексичні, граматичні і стилістичні
іншомовні здібності виступають у цьому випадку у формі безпосереднього чуттєвого переживання, тоді як в іншому випадку вони виступають у формі свідомих умінь. Інтуїтивно-чуттєвий тип володіння іноземною мовою характеризується і повноцінним
іншомовним мисленням, тоді як для раціонально-логічного типу характерний зв'язок іншомовних форм з мисленням рідною мовою, унаслідок чого людина не може зовсім відмовитися ані від перекладу, ані від свідомого застосування мовних правил.
У підсумку одержуємо всього шість категорій іншомовних здібностей, з яких чотири є периферійними (фонетичні, лексичні, граматичні і стилістичні), а дві (мислення іноземною мовою і чуття мови) – центральними. Основною іншомовною здібністю варто вважати чуття мови. Взаємне співвідношення названих іншомовних здібностей можна наочно представити в такому вигляді (рис. 4).

37
Рис. 4. Схема субординації іншомовних здібностей.
Здібностей, що існували б до початку самої практичної діяльності, у людини не буває і бути не може. До початку цієї діяльності можуть бути лише більш-менш сприятливі анатомо- фізіологічні нервово-мозкові нахили, які називають задатками.
Задатки, специфічні для нашої проблематики, називають
іншомовними, або задатками до засвоєння іноземної мови, про які можна сказати, що вони спадкуються або є вродженими. Іншомовні задатки можуть бути як дуже сприятливими, так і дуже несприятливими для оволодіння іноземною мовою. У першому випадку іноземна мова засвоюється набагато легше і швидше, ніж у другому випадку, але і за наявності поганих задатків іншомовні здібності можуть у своєму розвитку сягнути дуже високого рівня. В цому контексті повчальною є така думка: дослідники уподібнюють задатки ґрунту, здібності – рослині, а педагога – садівнику.
4.

Проблема особистісної ідентифікації при спілкуванні
іноземною мовою.
Оволодіння іноземною мовою орієнтоване не тільки на діяльність і спілкування (тобто, на співрозмовника) і не тільки на образ світу (тобто, на свідомість) але і на особистість. Воно пов'язане з цілим рядом особистісних моментів. Сюди входить мотивація, та чи інша установка (атитюд), проблема Я, проблема особистісної та групової ідентичності і багато інших [1; 38].
Мислення
іноземною
мовою
Фонетичні
здібності
Лексичні
здібності
Граматичні
здібності
Стилістичні
здібності
Чуття
мови

38
Особливою проблемою є ставлення людини до мови і позитивна чи негативна установка на мовлення. У французькій науці, зокрема,
існує виразне поняття «langue de plaisir»: мовою мусить бути приємно говорити.
Не менш важливим виглядає спілкування іноземною мовою як спосіб актуалізації і реалізації власної особистості, як особливого шляху самоствердження.
Нарешті, є спільна орієнтація сучасної педагогіки і психології на формування активної особистісної позиції, на виховання творчого начала й уміння приймати самостійні рішення, що стосуються життя, діяльності, сфери відносин – усе це має прямий вихід на особистісний аспект оволодіння мовою. У дидактиці і методиці це проблема автономії того, хто навчається
(learner authonomy). Ця проблема пов'язана також з можливістю і правомірністю різних стратегій оволодіння мовою в різних учнів.
Окремо варто зупинитися на проблемі впливу двомовності на психічний розвиток дитини. Переважна більшість західних психолінгвістів вважає розвиваючий ефект білінгвізму цілком доведеним. Так званий "метод няні" чинить не тільки прямий вплив на розвиток мовлення дитини, але й більш широко впливає на розвиток інтелектуальних й особистісних властивостей. Перелічимо деякі з них (за матеріалами [35]).
Отже, нянька-носій мови або лінгво-гувернерка, створює сприятливе середовище для розвитку таких психічних функцій дитини як:

мовлення, причому не тільки мовлення іноземною мовою, але й мовлення взагалі, у ході природнього засвоєння
іноземної мови поряд з рідною. Засвоєння в школі іноземної мови як другої вимагає в кілька разів більших витрат часу, тому що сензитивний період від 1 до 5 років, період підвищеної сприйнятливості до фонетичних і граматичних конструкцій, уже згаяний;

мислення. Прискорюється розвиток вербального
інтелекту й мовленнєвої діяльності. Строгі експерименти довели, що у дітей-білінгвів вищий коефіцієнт розумового розвитку, особливо відносно научуваності новим іноземним мовам, а також новим знаковим системам у широкому сенсі, наприклад, штучним мовам програмування і т.п.;

соціальний інтелект, зокрема, етикетні норми поведінки – спілкування з освіченою вихованою людиною служить

39 зразком для поступового формування (за механізмом наслідування) стійких начал самоконтролю;

розширення адаптивного діапазону. Одержуючи з раннього віку більш різноманітний досвід спілкування (з людьми, що представляють різні мовні культури), дитина навчається пристосовуватися до різних людей, до різних соціальних умов, набуваючи тим самим більш широкий репертуар навичок спілкування;

широта інтересів. У спілкуванні із представником
іншої країни дитина одержує стимул для розвитку допитливості й широкого кругозору, що призводить до розширення кола інтересів;

мотивація досягнень. Активна участь у спільних розвивальних іграх з постійним індивідуальним зворотним зв'язком
(оцінним контролем) з боку доброзичливого дорослого дозволяє сформувати внутрішній інтерес (мотивацію), що впливає на ріст досягнень і самовдосконалення;

дисципліна. Нянька або лінгво-гувернерка не зв'язані тісними родинними зв'язками з дитиною й не налаштовані в силу цього потурати її примхам, таким чином, вони рівніше й спокійніше висувають вимоги дисциплінарного характеру й стежать за їхнім виконанням. Самій дитині при цьому легше адаптуватися до дисциплінарних вимог. Відомо, що діти російських аристократів виховувалися гувернерками-француженками й англійками, які змалечку навчали дітей іноземним мовам, так що ті збагачувалися досвідом читання англійської, французької, німецької й іспанської класики на оригінальному мовному матеріалі.
Існує ряд міфів стосовно раннього навчання дитини
іноземним мовам. Розглянемо деякі з них.
Міф 1. Вивчення двох мов плутає дитину й знижує рівень її
інтелекту.
Згідно з результатами застарілих і не дуже грамотно спланованих досліджень, нещодавно було прийнято вважати, що у двомовних дітей показники рівня інтелекту нижчі, ніж у монолінгвів. Нові дослідження виявили кілька упущених тут моментів. Найбільш очевидний недолік полягає в тому, що двомовні діти були недавніми іммігрантами, погано знали англійську мову і
їхня життєва ситуація була більш напруженою, ніж у їхніх однолітків-монолінгвів. Нові, більш ретельно підготовлені, дослідження довели перевагу двомовних дітей у деяких специфічних завданнях, наприклад, у мовних іграх, але в загальному розходження між двомовними й одномовними дітьми незначні.

40
Міф 2. Дитина буде плутати мови. Спочатку дитина мусить добре вивчити одну мову: тільки потім можна починати вчити іншу.
Насправді дитина не плутає мови, просто вона буде вибирати з обох мов ті слова, які простіше вимовляти (легші звуки, коротші слова), але змішування мов поступово пройде і дитина буде прекрасно знати обидві мови. Проте це буде в тому випадку, якщо навчати дитину двом мовам саме з народження.
По-справжньому двомовні люди ніколи не змішують дві мови. Той, хто плутає мови, – не двомовна, а, образно кажучи,
«напів-мовна» людина. Двомовні іноді змішують мови, що змушує монолінгвів замислюватися, чи дійсно вони повноцінно володіють двома мовами. Як правило, не існує проблеми змішування мов, тобто нездатності людини провести чітку межу між мовами. Значно більш розповсюдженою проблемою є інтерференція – коли слово або граматика з однієї мови перетікає в іншу, причому мовець не віддає собі в цьому звіту. Це може виражатися, наприклад, у зміні положення язика; або "кодове перемикання", що коли мовець більш- менш навмисно перемикає мови для створення ефекту, аналогічного використанню жаргону або сленгу в нормативній мові.
Багато хто, якщо не всі, двомовні діти використовують одночасно обидві мови на ранній стадії розвитку мови. «Напів- мовність» – набагато більш серйозна й порівняно рідка ситуація, яка відбувається, коли дитина в напруженому середовищі намагається вивчити дві або більше мов за дуже невеликий проміжок часу.
Міф 3. У двомовних людей відбувається роздвоєння особистості.
Деякі двомовні люди дійсно переживають відчуття, що для кожної мови в них існує окрема "особистість". Однак, це може відбуватися тому, що розмовляючи різними мовами, вони й поводяться відповідно до різних культурних норм. Говорячи англійською, вони начебто надягають на себе маску, прийняту в англомовному суспільстві. Ця культурна роль відрізняється від прийнятої, наприклад, у суспільстві людей, що говорять німецькою.
Зміна мови призводить до зміни в культурних очікуваннях.
Міф 4. Двомовність – це приємний виняток, а нормою залишається монолінгвізм.
У світі ніколи не проводилося досліджень, що визначають точну кількість двомовних людей; з очевидних практичних причин таке дослідження навряд чи колись буде проведено. Але існує досить підстав для припущення, що більше половини населення Землі двомовне.

41
Міф 5. Якщо не дотримуватися в точності всіх правил, дитина ніколи не зможе вивчити дві мови.
Дехто стверджує, що єдиний спосіб виростити двомовних дітей – це виконання якогось певного правила, наприклад, обов'язково говорити вдома двома мовами. Практичний досвід показує, що дитина засвоює обидві мови незалежно від того, як саме вона знайомиться з ними, якщо тільки це відбувається постійно
(хоча не виняток, що навіть це не є обов'язковою умовою!)
Міф 6. Після певного віку батькам не вдасться зробити дитину двомовною.
Вивчення мови тим легше, чим у більш ранньому віці починають її вивчати, існують також біологічні причини того, що лише деякі дорослі можуть навчитися говорити другою мовою без акценту. Проте, люди можуть здобувати цінні мовленнєві навички в будь-якому віці. Батьки значно полегшать вивчення мови, якщо з моменту народження первістка (якщо не ще раніше) їх сім’я стане двомовною, але якщо з якихось причин це зроблено пізніше, це також цілком реально.
Міф 7. Можуть бути логопедичні проблеми.
Супротивники навчання дошкільників іноземним мовам твердять, що в цьому віці в дітей ще не сформувалася артикуляційна база, а іноземна фонетика може зіпсувати вимову рідною мовою.
Практика свідчить про зворотнє. Учитель може домогтися того, що дитина через кілька місяців буде чистіше говорити і рідною, і другою мовою. Таким чином, у підсумку розвивається артикуляційний апарат.
Тема 4. Психодіагностика та розвиток іншомовних
здібностей.
План
1.
Структура і зміст научуваності іноземним мовам.
2.
Вимірювання здібностей до іноземної мови: методи і завдання.
3.
Розвиток якостей мовної пам'яті.
Мета вивчення теми – ознайомити слухачів із завданнями психологічного вимірювання здібностей до іноземних мов та можливостями його практичного застосування. Провідна ідея полягає в тому, що здатність суб’єкта до засвоєння іноземної мови підлягає вимірюванню, корекції та розвитку. Основною проблемою виступає усвідомлення індивідуальних розбіжностей мовців у

42 засвоєнні різних мовних структур та важливість свідомої мовної рефлексії як мети мовця.
Основні поняття теми: мовна здібність; мовленнєва активність; тести визначення рівня володіння іноземною мовою; тести лінгвістичних здібностей; тести досягнень.
1. Структура і зміст научуваності іноземним мовам
Розглядаючи проблему здібностей до оволодіння мовою
(мовами), необхідно розмежовувати поняття "мовна здібність" і
"здатність до мов". Ці поняття не однозначні. О.О. Леонтьєв пропонує таке визначення: "Мовна здібність – це сукупність психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння, продукування, відтворення та адекватне сприймання мовних знаків членами мовного колективу» [30]. У цьому визначенні відображено важливий бік питання – специфічно людська належність мови, її родова властивість, проте не висвітлюється питання про здібність до мов як індивідуально-психологічну характеристику вивчаючих
іноземну мову.
Проблема розмежування понять "мовної здібності" та "мовленнєвої активності" обговорюється лінгвістами і психологами.
За Дж. Гріном, "мовна здібність" відноситься до галузі лінгвістики,
"мовленнєва активність" – до галузі психології. Мовна здібність розглядається в безпосередньому зв'язку з мовою як щось таке, що забезпечує здатність розмовляти даною мовою (в концепції
Н. Хомського – це певні вроджені "універсальні механізми, які спрямовують перші кроки дитини при засвоєнні мови" [там само].
Під час навчання рідної мови основними структурними одиницями научуваності граматиці і правопису, за С.Ф. Жуковим, є: а) узагальнення, асоціації, стереотипи, що формуються практичним шляхом; б) фонематичний слух; в) лінгвістичне мислення, що виявляється в теоретичному аналізі мовного матеріалу; г) пам'ять на граматичні та орфографічні явища, закономірності, правила, прийоми граматичного аналізу. Відповідно до ступеня вираженості цих компонентів виділяються різні типи научуваності [5].
Здібності до іноземної мови – це такі індивідуально- психологічні і психофізіологічні особливості, які характеризують високий темп і високий рівень оволодіння мовою у відповідних

43 умовах і в заданих рамках (методики), тобто оволодіння основними навичками і вміннями говоріння, розуміння, читання і письма.
Оскільки ці навички і вміння можуть бути первинними і вторинними, можна сформулювати більш чітке визначення: під
іншомовними здібностями потрібно розуміти такі індивідуально- психологічні і психофізіологічні особливості, що забезпечують швидке і якісне оволодіння навичками розмовного мовлення.
Відповідно, під мовними здібностями (мова у вузькому розумінні) необхідно розуміти такі індивідуальні особливості, які сприяють швидкому формуванню навичок і вмінь при засвоєнні мовної системи (словника, граматики).
Розглядаючи проблему загальної структури іншомовних здібностей, Б.В. Бєляєв доходить висновку, що всі здібності знаходяться у взаємодії та взаємозалежності і складають єдине ціле.
Він виділяє десять складових цих здібностей: до вже відомих шести, з яких чотири пов'язані з аспектами мови (здібності фонетичні, лексичні, граматичні та стилістичні), він додає чотири категорії, пов’язані з мовленням (здібності слухання, говоріння, читання, письма). Дві з них є основними (центральними) здібностями:
іншомовне мислення (ніби фокус всіх мовленнєвих здібностей) і чуття мови (осереддя мовних здібностей) [5].
Завдання тестування здібностей – це виявлення не стільки наявного рівня знань, скільки тих потенційних можливостей
(резервів), які частіш за все приховані від спостереження. А це, у свою чергу, передбачає дослідження певного процесу, під час якого можливе знаходження таких характерних здібностей як швидкість
(темп) вирішення завдання, рівень досягнутого рішення,
індивідуальні способи і прийоми успішного вирішення тощо.

2. Вимірювання здібностей до іноземної мови: методи і завдання.
Існує велика кількість психологічних і лінгвістичних тестів для визначення або прогнозування майбутньої успішності у навчанні
іноземних мов. У цих тестах з'ясовується ряд питань, пов'язаних з рівнем мовного розвитку, володіння лексикою рідної мови, швидкість схоплення лексико-граматичних особливостей незнайомої мови, здатність до самостійного встановлення мовної закономірності, обсяг пам'яті на іншомовні слова тощо [17; 37].
Переважна більшість практиків тестування вирізняють чотири категорії тестів:

44 1. тести здібностей – для визначення здібностей до вивчення іноземної мови і часу, який необхідний для оволодіння мовою. Ці тести іноді називають прогностичними, оскільки за допомогою них зазвичай передбачається здатність засвоїти той чи
інший курс навчання;
2.
тести для визначення рівня володіння іноземною мовою
(кваліфікаційні тести) для виявлення загальних навичок та вмінь з метою розподілення тих, хто навчається, на групи в залежності від їх володіння іноземною мовою;
3.
тести досягнень – підсумкові тести для визначення досягнень за даною методикою, підручником і т.д. Слугують засобом поточного або підсумкового контролю знань;
4.
тести діагностичні – для виявлення найбільш слабких і сильних сторін тих, хто навчається, вивчення окремих навичок з метою своєчасного вжиття заходів з подолання слабких сторін навчання, а також для виявлення причин труднощів, які при цьому відчуваються.
Тести з визначення успішності оволодіння іноземною мовою, як правило, враховують навички мовлення рідною мовою й
індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається
(сприймання, уява, пам'ять і т. д). За О. О. Леонтьєвим, тестуванню підлягають:
1. ступінь відпрацьованості (автоматизації) тієї чи іншої мовленнєвої навички;
2.
ступінь організованості мовленнєвих операцій у мовленнєву дію, тобто відпрацьованості мовленнєвих умінь;
3.
система навичок і вмінь рідною мовою як база для оволодіння навичками і вміннями з іншомовного мовлення;
4.
індивідуальні психофізіологічні особливості, що полегшують або утруднюють формування відповідних навичок [29].
У тестах, які характерні для традиційного методу навчання
іноземної мови, враховується:
1) розуміння повідомлення (детальне або загального змісту) під час слухання і читання, швидкість читання – ці характеристики в цілому стосуються мовлення;
2) знання (словника, прийменників, займенників, правил читання) – це характеристики мови.
Інші тести дозволяють перевірити ці аспекти володіння
іноземною мовою вже в процесі продукування мовлення. Об'єктом перевірки також є більш складні психолінгвістичні явища: вміння зрозуміти значення слова із контексту; рівень словесно-логічного

45 мислення (вибір слова за визначенням; вибір слова за асоціацією; вміння зрозуміти мовну закономірність; імовірнісне прогнозування; оперативна пам'ять; слухова диференціальна чутливість.
На думку І. О. Зимньої, успішність навчання іншомовного мовлення виявляється:
1) у швидкості накопичення мовних засобів;
2) у довільності й неусвідомленості підведення нового, незнайомого мовного явища під відоме мовне правило;
3) у легкості й довільності комбінаторних варіантів вираження думки;
4) у поліпшенні якісної часової характеристики всіх видів мовленнєвої діяльності в процесі навчання – говоріння, слухання, читання, письма [21; 22; 22; 24].
З.М. Цвєткова вважає, що під час комплектування груп й організації навчальної роботи необхідно враховувати такі
індивідуальні особливості слухачів, як: особливості пам'яті, швидка реакція, вміння зосередити увагу під час роботи з мовним матеріалом, швидкість асоціативних процесів, характер сприйняття та ін.
В.Ф. Сибірякова, вивчаючи особливості активності молодших школярів і їхню научуваність іноземній мові, виділила такі види активності, як:

розумова активність
(усвідомлення дітьми використовуваних прийомів запам’ятовування, наявні у них стратегії під час вирішення завдання, допитливість, схильність до аналізу помилок і т. п.),

мовленнєва активність (бажання учня відповідати або мовчки реагувати, намагання розказати додатково ряд віршів іноземною мовою, повнота вислову під час відтворення засвоєного матеріалу, говірливість).
Автор доходить висновку, що научуваність іноземній мові пов'язана з розумовою активністю: більш високому рівню розумової активності відповідає більш високий рівень научуваності. У підлітків, на відміну від молодших школярів, у научуваності
іноземній мові власне розумова активність відіграє відносно більшу роль, ніж мовленнєва [42].

3. Розвиток якостей мовної пам'яті.

46
Проблема пам'яті в навчанні іноземної мови посідає виключно важливе місце. Наприклад, Л. Блумфільд рекомендував для оволодіння іноземною мовою таке: «Переписуйте форми, читайте їх уголос, читайте їх напам'ять, а потім тренуйте їх знову і знову, кожен день, аж поки вони не стануть звичними і зовсім природніми. Вивчення мови – це заучування і надзаучування; все
інше даремно".
Велике значення надається імітації і завчанню напам'ять, цілеспрямованому розвитку слухового сприйняття і слухової пам'яті.
При цьому Л. Блумфільд вважає, що ті, хто вчаться, не повинні вдаватися до розмірковувань про мову [за 40].
Автори аудіолінгвального методу (Ч. Фріз і Р.Ладо) спираються на методичні принципи, які сформульовані Л.
Блумфільдом, і вважають, що оволодіння мовою є процесом формування навички, який створюється шляхом багаторазового повторення одного й того ж матеріалу.
Аудіовізуальний або глобально-структурний, метод
ґрунтується на синтезі слухового та візуального сприйняття. Він припускає, що ті, хто навчається, повинні запам'ятовувати всі структури в цілому (глобально), не розчленовуючи їх на смислові лексичні або граматичні елементи. При цьому структура відпрацьовується до ступеню спонтанного її вживання. Досягається це достатнім числом прикладів, повторенням однієї і тієї ж граматичної форми в різних ситуаціях.
Проблематика діяльності пам’яті цікавить багатьох дослідників. Зокрема, матеріал, багатий на конкретні поради щодо запам’ятовування іншомовних слів і виразів, міститься у праці
Даніеля Лаппа [28].
По-перше, автор пропонує зв'язувати щойно придбані мовні відомості з уже наявними. Це припускає наведення містків між рідною культурою й культурою народу, який говорить виучуваною мовою. Полегшується засвоєння іноземних мов за допомогою таких прийомів, як візуалізація, селективна увага, асоціювання образів й укладання невеликих історій. Навіть якщо мовцеві важко підшукувати слова, ці засоби дозволяють активніше підбирати вираз, а в результаті – швидше опановувати мовою.
Візуалізація спрощує процедуру засвоєння, забезпечуючи прямий перехід від слів до конкретних образів (або назад) без проміжного етапу (переходу від слів однієї мови до слів іншої).
Повторюючи слово якомога чіткіше, потрібно в той же час зримо уявляти собі його зміст, чого зазвичай при вивченні іноземних мов

47 не практикується). Можна також розігрувати якісь сценки – про себе, в уяві, або реально, зі справжніми жестами й вимовляючи слова вголос. Наприклад, "сонце сяє" англійською звучить як "the sun shіnes". Виключіть слова рідної мови й зв'яжіть зоровий образ прямо з англійською фразою: уявляючи собі сяюче сонце, повторюйте англійською "the sun shіnes". Прислухайтеся до звучання слів "sun" і
"shіnes" – чи не здається вам, що це блискучі слова, які самі випромінюють світло? Втім, можливо, ці англійські слова трохи "затуманені", як і саме сонце Великобританії, так що тут можна згадати й про англійську флегму. Це чисто суб'єктивна умоглядна побудова, але такого роду короткі коментарі немовби надають новим словам особливого присмаку й індивідуальності. Обговорюючи ці слова, ми наче вбираємо їх у наше власне життя, тим самим зміцнюючи їхній слід у пам'яті. Діючи таким чином, ми використовуємо свою уяву, залучаємо різні почуття.
Другий важливий засіб – селективна (вибіркова) увага. У цьому випадку увага концентрується на значенні й структурі фрази.
Слово або ідіоматичний вираз постачає нам багато інформації з посиланнями на знання, отримані раніше, а в пам'яті відкриваються нові осередки для ефективного впорядкування нової інформації.
Саме такі операції навчилися здійснювати люди, що володіють багатьма іноземними мовами. Хороший викладач знає, як порівнювати дві мови, знаходити між ними розбіжності й виділяти спільні елементи. Наприклад, можна відшукати корінь слова й спиратися на те, що ви про нього вже знаєте. Корінь несе в собі основний зміст слова. Скажімо, англійське слово mankіnd –
"людство" – легше запам'ятати, якщо спочатку його проаналізувати так: йдеться про об'єднання двох слів – man і kіnd. Уявіть собі карту світу, якою бродять усякого роду люди (mаn) всіх рас і всіх типів
(kіnds). Поміщене в конкретний контекст слово kіnd, будучи саме абстрактним терміном, знаходить певний конкретний і зміст, більш легкий для запам'ятовування.
Асоціювання. Коли ви чуєте нове іноземне слово, спробуйте вловити його правильну вимову й підшукати близьке за звучанням слово рідної мови. Дехто робить це майже автоматично, чим значно допомагає своїй пам'яті. Зрозуміло, такий прийом не завжди спрацьовує, і в найкращому разі ми знайдемо лише приблизну подібність звучань. Але новачкові спочатку й це може допомогти.
Нагадування про звучання слова, навіть приблизне, все ж таки краще, ніж взагалі нічого, зазначає дослідник.

48
Словниковий запас – це перший камінь спотикання при вивченні іноземної мови, оскільки труднощі виникають через так званий фонетичний шок. Ми повинні вправляти свій слух, звикаючи до незвичних звуків, і лише потім учитися їх вимовляти. Після цього потрібно зв'язувати звучання слів з їхнім змістом і, нарешті, вивчати граматику нової мови, тобто її структуру. Саме вона відбиває напрям думок жителів країни, де говорять даною мовою [30].
Сучасні методи вивчення іноземних мов, називані
"прямими" або методами "повного занурення", полягають у тому, що учня відразу занурюють у нове, незвичне для нього мовне середовище. Рідною мовою вголос не вимовляється жодного слова, щоб уникнути звернення до перекладу, якому навчають на більш пізніх етапах (для оволодіння перекладом потрібно добре знати обидві мови). Акцент робиться на повторенні ідіоматичних структур: учень тренується доти, поки не засвоїть ту або іншу структуру. Описаний метод заснований на імітації й повторенні; він може бути лише доповненням до основного курсу, у якому роз'ясняються правила граматики й вимови на матеріалі відповідних текстів.
Розуміння, аналіз, встановлення асоціацій і логічних зв'язків
– ось операції, що гарантують довготривале запам'ятовування.
Невимушеність у вживанні виразів і словесних конструкцій приходить тільки із практикою.
В оволодінні іноземною мовою Д. Лапп виділяє два етапи – пасивний і активний. При пасивному засвоєнні головну роль грає
впізнавання (мимовільний аспект роботи пам'яті), при активному –
пригадування (пошук інформації в пам'яті, тобто процес більше трудомісткий). На першому етапі, будучи цілком обізнаними зі звуками, словами й синтаксичними структурами, ви розумієте, що говориться й що написано. На наступному етапі ви берете на себе активну роль, вільно говорите, пишете і думаєте безпосередньо
іноземною мовою. Із приймача ви стаєте передавачем. Однак невимушеність у говорінні досягається лише ціною безперервної практики.
Залежно від способу обробки тієї інформації, яку ми хочемо запам'ятати, ми будемо краще або гірше утримувати її в пам'яті.
Навчати мистецтва мислити – це значить також навчати мистецтва користуватися пам'яттю: за допомогою мисленнєвих операцій ми в стані знайти в ній базові елементи, на які можна спиратися при засвоєнні того нового, що ми зараз вивчаємо.

49
Збагачення свого словникового запасу – це свого роду гра, що нагадує рішення складної головоломки. Поступово ми відкриваємо для себе, як нове слово можна вписати в систему попередніх. Колись ми навчилися використовувати свої почуття, приводити їх у стан готовності для кращого спостереження. Точно так само й при вивченні нової мови уважно вслухайтеся в слова й вдумуйтеся в їхній зміст; звертайте увагу на те, як вони вас зачіпають, яке враження залишають. Ці дуже прості початкові установки, можливо, допоможуть вам уникнути ускладнень надалі.
Наприклад, ви можете виявити, що деякі звуки здаються вам неприємними й важко відтворюваними; наприклад, таким звуком може бути німецьке тверде ch ("х" у слові "ах" або "Бах"). Воно вимовляється як приглушене французьке "г" [там само].
Приділяйте більше увагу тому, що вам дається важко, радить автор. Добирайте асоціації зі словами рідної мови й відзначайте існуючу різницю: скажімо, французьке "г" близьке до дзвінкого німецького "ch", але наприкінці слова воно вимовляється не так чітко, як німецький звук. Повторюйте послідовність німецьких слів, акцентуючи "ch" (ach, doch, hoch і т.п.). Українцеві, навпаки, німецьке "ch" дається легко, а от правильно ґрасирувати по- французькому часом буває важко. До французького "г" можна підійти навпаки – шляхом одзвінчення звуку "х", наближаючись до українського фрикативного "г". За наявності тонкого мовного слуху можна домогтися правильної вимови незвичних звуків іноземної мови й прямим наслідуванням викладача.
У наш час учити іноземну мова можна і вдома, вдаючись до аудіовізуальних методів з використанням дискет або касет. Цей навчальний матеріал цілком придатний, якщо тільки дотримуватися ряду основних правил. Насамперед, вивчаючи який-небудь звук, запитайте себе, як звучить аналогічний звук у вашій рідній мові.
Потім зосередьтеся на новому звуку й усвідомте особливості його вимови. Наприклад, іспанське "о" – відкритий голосний, котрий сильно відрізняється від французького закритого "о". В іспанському варіанті потрібно розслабити губи й відкрити рот, тоді як у французькому губи стискаються, утворюючи якомога менше коло.
Ваші фонетичні спостереження допоможуть вам звернути увагу на тонкощі вимови, які стануть для вас більш помітними, якщо ви будете скрупульозно аналізувати звуки й порівнювати їх між собою.
Науці відомі різні сімейства мов: англо-саксонські мови
(англійська, німецька, фламандська), романські (французька,
італійська, іспанська, португальська), скандинавські (датська,

50 шведська, норвезька) і т.д. Якщо мовець вивчає одну іноземну мову, йому буде простіше вивчати наступну завдяки пошуку аналогій і подібностей, що полегшує віднесення нових слів до вже встановлених у вашій пам'яті категорій. Отже, в якості нових елементів залишається засвоювати лише відмінності. При такій системі навчання класифікація нового елемента – це свого роду особливе знання вже знайомої вам речі, яку труба лише вписати в новий контекст. Запам'ятовування при цьому полегшується, якщо приділяти певний час пошуку аналогій. Наприклад, в італійській мові звук "о" такий же, як в іспанській. Однак, як ми вже згадували, він відмінний від французького закритого "о" і ще більш далекий від англійського "о". Усвідомивши подібні особливості, властиві кожній мові, можна помітити, що в англійській мові є два варіанти вимови закритого "о" – британський і американський. В обох випадках це не чистий одиночний голосний, а дифтонг, тому що за "о" слідує призвук іншого голосного - "в", як у слові "boat" (вимовляється близько до "боут"). Британці більше акцентують звук "о", у той час як американці його зм'якшують. Таким чином бачимо, наскільки повчальним може виявитися просте спостереження, – зауважує психолог.
Для заучування ідіоматичних виразів потрібно взяти собі за звичку спочатку їх аналізувати, а потім вписувати в невелику
історію зі схожою ситуацією. Це дає гарні результати для групи в 10-
15 слів, але спочатку краще брати лише 5 слів. Припустімо, що ви
іноземець, який вивчає французьку мову. Вам дано перелік нових слів, узятих з тексту для читання. Насамперед ви повинні переконатися, що зрозуміли їхній зміст у заданому вам контексті.
Помістіть їх тепер у новий контекст – у придуману вами історію. Ця
історія може зайняти всього лише один абзац (чим коротший, тим краще), але вона повинна включити всі нові слова. Приведемо можливий приклад. Нехай дані такі слова й вирази: avoіr conscіence – усвідомлювати se poursuіvre – ганятися один за одним de sorte que
– таким чином, що turbulent – невгамовний, неспокійний sécheresse – посуха plus on est de fous, plus on rіt – чим більше метушні, тим забавніше une taupe – кріт auraіt pu sі – могло б..., якби téléfіlm – телефільм

51
Спочатку прочитайте весь список і затримаєте увагу на найважчих для включення словах. У цьому випадку одне з таких слів
– "телефільм". Як тільки вам на думку спала ідея, як включити це слово, ви вже готові починати, а сюжет прийде сам собою. Довіртеся своїй уяві. Пам’ятайте, що мета цієї вправи – "оживити" різні слова в контексті. Написати, що "учора ввечері показували телефільм", явно недостатньо. Потрібно обрисувати його зміст. Наприклад, можна написати (наводимо текст для тих, хто вивчає французьку мову):
"Hіer j'aі regardé un téléfіlm, ce genre de productіon á petіt budget, peu de décor, souvent tourné en іntérіeur, avec des cadrages prévus pour le petіt écran. C'étaіt un mélodrame montrant une famіlle bіen françaіse quі n'avaіt pas conscіence des dangers causés par un enfant turbulent. Lors d'une pérіode de sécheresse, la terre se craquelaіt et les taupes en profіtaіent pour sortіr. Elles auraіent pu être assoіffées sі l'enfant n'avaіt pas laіssé un seau d'eau dans le jardіn de sorte qu'elles puіssent venіr boіre. Іl y en avaіt chaque jour davantage et l'enfant de dіre: "Plus on est de fous, plus on rіt!" Le jardіn devіnt vіte un vaste champ de bataіlle oú les taupes se poursuіvaіent sans cesse".
[Переклад: "Учора ввечері я дивилася телефільм. Це була мелодрама про те, як типова французька родина не усвідомлювала небезпек, що може створити невгамовна дитина. Під час посухи земля розтріснулася, і із тріщин стали вилазити назовні кроти. Їх би мучила спрага, якби дитина не залишала в саду цебро з водою, так що вони могли приходити пити. З кожним днем їхнє число збільшувалося, і дитина говорила: "Чим більше метушні, тим смішніше". Незабаром сад став суцільним бойовищем, де кроти ганялися один за одним без перепочинку"].
Вправи такого роду дуже корисні на всіх рівнях навчання.
Зрозуміло, початківці будуть використовувати прості фрази й вирази. Цікаво бачити, наскільки різні історії складають учні в одній групі, виходячи з тих самих слів. Коли вони для перевірки читають уголос свої оповідання, значення нових слів ясно вимальовуються в різноманітних контекстах. Після цього кожного учня просять заново переписати виправлений варіант свого тексту й добре його вивчити.
Повторення краще закріплює кожне слово в пам'яті і слово зберігається там разом з відповідним контекстом [там само].
Це один з найефективніших методів навчання мови. Його можна зробити ще більш дієвим, якщо зримо уявляти собі складені сценки, а при заучуванні тексту читати його вголос. Можна навчатися цим методом наодинці, але краще, щоб поруч був хтось, хто виправляв би ваші помилки. Ніколи не повторюйте своїх

52 помилок: варто їм одного разу застрягти в голові, і їх важко буде звідти вибити. Краще вивчайте мову з викладачем або нехай вас виправляє хто-небудь із компетентних знайомих, не соромлячись, просіть про це.
Письмові роботи допомагають пам'яті різнобічно. Цей вид творчої діяльності вмикає одночасно цілий ряд різних психічних процесів. Оскільки ми краще запам'ятовуємо те, що асоціюється із засвоєним раніше, цю нашу психологічну особливість теж можна використати для більш ефективного навчання. Можна звернутися до візуального навчального матеріалу, такого як фотографії, відеозаписи або схеми. Розглядаючи картинки, потрібно залишати в пам'яті сліди безпосередньо іноземною мовою. Скажімо, англійський
ідіоматичний вираз "Let's shake hands" набагато краще запам'ятовувати як підпис до ілюстрації, ніж відштовхуватися від дослівного перекладу "давайте потрясемо руками" і потім переходити до змісту – "давайте потиснемо руки". Переклади такого роду можна знайти в книзі Рене Госсіні "Астерикс в Англії"; вони цілком наочні в цьому сенсі, бо показують, наскільки важливіше заучувати словосполучення цілком, зв'язуючи їх з якимось зоровим образом, ніж перекладати кожне слово окремо.
Граматику легше вивчати, самому малюючи схеми, що
ілюструють різні випадки застосування правил. Цей метод тісно пов’язаний з основним принципом, згідно з яким слово завжди можна помістити в належний контекст. Ви подумки наводите мости між спільною ідеєю й тією чи іншою деталлю й самі по можливості підшукуєте найбільш вдалі схеми для викладу нового матеріалу.
Доведено, що найефективніша стратегія проведення занять полягає в тому, щоб учень сам активно шукав свої власні схеми, принципи або
інші відносини і взаємозв'язки.
Саме тому рекомендується сполучати вивчення вже встановлених правил з пошуком якихось помічених вами особисто зв'язків. Наприклад, у романських мовах за дієсловом "сподіватися" повинно випливати речення з дієсловом умовного способу, однак французька мова є винятком: на відміну від інших дієслів, що виражають побажання, за дієсловом "сподіватися" (espérer) необхідне дієслово дійсного способу. Щоб запам'ятати цей факт, подумайте, що тільки французи настільки самовпевнені, щоб свої бажання приймають за дійсність. Коли француз говорить "J'espиre qu'іl vіendra" ("я сподіваюся, що він прийде"), він упевнений, що це буде саме так. При такій подачі важко помилитися у виборі способу після дієслова "сподіватися" (espérer). У подібних випадках ви самі

53 повинні знаходити свої власні асоціації; це одночасно й ефективно, і забавно, – пише Д. Лапп.
Всі викладені тут прийоми покликані допомогти у вивченні
іноземних мов з найбільшим задоволенням і легкістю. Пам'ять обслуговує наші буденні потреби й стимулюється нашим оточенням.
Ніхто не може за своїм бажанням згадати те, що дрімає десь у глибині його пам'яті й до чого він ніколи не звертається. "Забута" або втрачена мова повернеться до вас знову після декількох днів занурення в належне мовне середовище. Читання, так само як і прослуховування магнітофонних записів, сприяє утриманню в активній картотеці пам'яті іноземних мов, до вивчення яких доклалися зусилля.
Деніель Лапп пропонує серію вправ на ефективне запам’ятовування іншомовного матеріалу.
І. Зорові асоціації полегшують пригадування наукових і технічних термінів. Виберіть які-небудь назви вулиць або географічні назви. Спочатку уважно вслухайтеся в їхнє звучання й знайдіть якусь значеннєву асоціацію зі своєю рідною мовою. Потім проаналізуйте різні частини слова і складіть коротеньке оповідання – це активізує вашу пам'ять. І нарешті, повторюйте слово вголос багато разів (по можливості з правильною вимовою).
Наприклад, дано назву німецького села Klosterreіchenbach –
Клостеррайхенбах. Припустімо, ви зовсім не знаєте мови Ґете.
Вслухайтеся у звучання слова й розбийте його на частини: Klo-Sterr-
Eі-Chen-Bach; це нагадує французові слова Clos-stére-et-chêne-Bach
(закритий - кубометр - і - дуб - Бах). Вийшла начебто довга шарада, яку залишається лише зримо намалювати подумки: уявіть собі огорожу навколо кубометру дубової деревини, охоронювану німецьким композитором Бахом у білій перуці й коротких штанях.
Російському читачеві тут могла б допомогти, наприклад, така підказка: «кльош стирай, хан, Бах» – уявіть, як композитор Бах пише листа кримському ханові, щоб той не забув випрати свої розкльошені шаровари. Ви бачите, що для одного слова можливі різні варіанти запам'ятовування.
Стосовно мов, що використовують інші алфавіти
(кирилицю, арабський, давньоєврейський і т.д.), досить написати фонетичну транскрипцію, а потім шукати значеннєву асоціацію в рідній мові.
ІІ.
Учіть іноземні слова, включаючи їх у контекст певної історії, як було показано вище. Спочатку візьміть п'ять слів,

54 потім 10 і нарешті 15. Бажано, щоб вашу вимову виправляв викладач або людина, для якої виучувана вами мова є рідною.
ІІІ.
Поліпшуйте вимову, розвиваючи в себе фонематичний слух і здатність аналізувати звучання слів, як це було описано вище. Особливо відзначайте слова, які вам важко вимовляти. Домагайтеся точності вимови й усвідомлюйте особливості звучання; знаходьте аналогічні звуки у вашій рідній мові.
ІV.
Дотримуючись цих порад, повторюйте розхожі фрази, які можуть вам придатися при поїздці за кордон.
Прослуховування магнітофонних записів, наговорених дикторами, для яких дана мова є рідною, допоможе вам зануритися у звукове середовище виучуваної мови. Деяким співакам також властива чудова дикція, так що не пропускайте нагоди скористатися цим.
(Мелодійна лінія створює цілу систему асоціацій; ритм, темп, звуки, аранжування – все це полегшує запам'ятовування слів і вилучення їх
із пам'яті.)
V.
Готуйтеся до поїздки за кордон, читаючи газети цієї країни. Починайте готуватися принаймні за місяць до поїздки.
VІ.
За кордоном усвідомлюйте межі своїх можливостей
і освіжайте пам'ять, присвячуючи багато днів безпосередньо слуханню. Іншими словами, не потрібно мати занадто великі амбіції, прагнення говорити правильно й миттєво знаходити ключові слова з перших же днів свого приїзду. Спокійно сприймайте свої сумніви й труднощі: вони неминучі й цілком нормальні. Гарний спосіб швидко розширити запас слів для повсякденного спілкування – це дивитися телевізор і слухати радіо. Остання порада: не будьте занадто розбірливі у виборі теле- і радіопрограм. Адже тут відіграє роль побутове мовлення. У різноманітних передачах, фільмах, хроніках і навіть "американських серіалах", незважаючи на їхню поверховість, діалоги простіші для розуміння, ніж мова новин, переданих часто дуже швидко.
Насамкінець, поради Д. Лаппа можна об’єднати у такі тези.
1.
Візуалізація дозволяє виключити процедуру перекладу. Думайте іноземною мовою, навіть подумки вимовляєте тільки іноземні слова.
2.
Учіть слова і їхню вимову, порівнюючи нові для вас звуки з подібними звуками рідної мови.
3.
Виписуйте нові слова, поміщаючи їх у який-небудь контекст; щораз складайте невелике оповідання, у якому були б використані всі нові слова.

55 4.
Порівнюйте словесні й граматичні структури, групуючи їх за подібністю, а також підкреслюючи розходження; особливо відзначайте нові, щойно набуті знання, які повинні бути в належним чином розміщені в нових "картотеках" вашої пам'яті.
5.
Будьте сприйнятливі до звуків, до їх нюансів
(наприклад, до звучання голосних) і до ідіоматичних виразів.
Залучення почуттів відчиняє ворота пам'яті, тому що сприяє концентрації уваги і впорядкуванню мнестичних процесів [28].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал