Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка5/37
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Основними документами у галузі гігієни праці і виробничої санітарії є:
ССБП, Санітарні норми проектування промислових підприємств, Будівельні норми та правила. Ці документи регламентують величину та ступінь впливу на людину того чи іншого небезпечного або шкідливого виробничого фактора.
Створення нормальних умов праці можливо тільки за наявності науково обґрунтованих вимог і рекомендацій, методик, норм і правил, узагальнених у нормативні матеріали. Стан зовнішнього середовища на робочому місці характеризують як комфортний, відносно комфортний, екстремальний і надекстремальний.
Комфортний стан забезпечує оптимальні показники працездатності, добре самопочуття та збереження здоров`я працюючої людини; передбачає оптимальні значення санітарно-гігієнічних факторів.
Відносно комфортний стан забезпечує задану працездатність і збереження здоров`я працівника впродовж певного інтервалу часу, однак викликає неприємні суб`єктивні відчуття і функціональні зміни, які не виходять за межї норми. Такий стан зовнішнього середовища зумовлений гранично допустимими значеннями санітарно-гігієнічних факторів.
Екстремальний стан викликає зниження працездатності, а також функціональні зміни, що виходять за межі норми, але не ведуть до патологічних

38 порушень; наступає при граничних значеннях санітарно-гігієнічних факторів, які можна витримати.
Надекстремальний стан спричиняє виникнення в організмі працюючого патологічних змін.
У практиці охорони праці звичайно користуються гранично допустимими нормами. Під час встановлення ГДК будь-якої речовини проводиться експериментальна перевірка його впливу на тварин у лабораторних умовах.
Санітарні норми та параметри мікроклімату у робочій зоні вказані також у
ДСН 3.3.6.042-99. Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
Постійним називають робоче місце, на якому робітник зперебуває більше половини свого робочого часу або більше 2 год безперервно.
Мікроклімат у робочій зоні визначається поєднанням температури, вологості та швидкості руху повітря, що діють на організм людини, а також температурою оточуючих поверхонь. Підвищення вологості утруднює тепловіддачу організму шляхом випаровування за високої температури повітря, що сприяє перегріванню
і, навпаки, підсилює тепловіддачу за низької температури, що спричиняє переохолодження. Оптимальним вважають таке поєднання параметрів мікроклімату, яке за тривалого впливу на людину забезпечує зберігання нормального функціонального стану організму без напруження його фізіологічних здатностей до терморегуляції, що створює відчуття теплового комфорту і є передумовою для високої працездатності. Однак, слід зазначити, що оптимальні мікрокліматичні умови можуть буди створені тільки на підпри-
ємствах, які обладнані приладами кондиціонування мікроклімату. Тим не менш, при виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю. Допустимі мікрокліматичні умови можуть викликати невеликі зміни функціонального і теплового стану організму й напруження його фізіологічних здатностей до терморегуляції, що не виходять за межі фізіологічних пристосувальних можливостей. При цьому не виникають порушенння стану здоров`я, але може виникнути погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Зважаючи на кількість вироблюваного тепла і загальних енерговитрат організму залежно від важкості фізичної праці, згідно з ДСН 3.3.6.042-99 усі види робіт із витратою м`язової енергії поділяються на три категорії:
Категорія I - легкі фізичні роботи, що охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105 - 140 Вт (90 - 120 ккал/год.) - категорія Iа та 141 -
175 Вт (121 - 150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб належать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та

39 супроводжуються деяким фізичним напруженням.
Категорія II - фізичні роботи середньої важкості, що охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 - 232 Вт (151 - 200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201 - 250 ккал/год.) - категорія IIб. До категорії IIа належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.
Категорія III - важкі фізичні роботи охоплюють види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291 - 349 Вт (251 - 300 ккал/год.). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних
(понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.
Кількість тепла, Дж/с, що виробляється організмом людини під час розумової діяльності, характеризується даними, наведеними нижче.
Спокійне читання
105 115
Читання вголос
120
Робота на ПК
135
Робота у диспетчерській
140 175
Лекція у великій аудиторії
175 310

У повітрі можуть міститися пари, гази, пил різних речовин, що справляють шкідливий вплив на організм людини. За ступенем впливу на організм шкідливі речовини, відповідно до ГОСТ 12.1.007—76 “ССБТ. Вредные вещества.
Классификация и общие требования безопасности” поділяють на чотири класи небезпечності: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні.
Шкідлива речовина (ШР) — речовина, яка під час контакту з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров`я, які визначаються сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені строки життя нинішнього та прийдешнього поколінь.
Клас небезпечності шкідливих речовин встановлюють залежно від норм показників. Відносять шкідливу речовину до класу небезпечності за показником, значення якого відповідає найвищому класу небезпеки.
Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої
зони — це концентрації, які за щоденної (крім вихідних днів) роботи протягом 8 год або за іншої тривалості, але не більше 41 год на тиждень, упродовж усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров`я, які були б визначені методами досліджень у процесі роботи або у віддалені строки життя нинішнього та прийдешніх поколінь.
Середня смертельна доза під час введення у шлунок — доза речовини, що викликає загибель 50% тварин під час одноразового введення у шлунок.

40
Середня смертельна концентрація у повітрі — концентрація речовини, що викликає загибель 50% тварин під час дво—чотиригодинного інгаляційного впливу.
Середня смертельна доза під час нанесення на шкіру — доза речовини, що викликає загибель 50 % тварин під час одноразового нанесеня на шкіру.
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння — відношення максимально досяжної концентрації шкідливої речовини у повітрі за температури 20 о
С до середньої смертельної концентрації речовини для мишей.
Зона гострої дії — відношення середньої смертельної концентрації шкідливої речовини до мінімальної (порогової) концентрації, що викликає зміну біологічних показників на рівні цілісного організму, які виходять за межі пристосувальних фізіологічних реакцій.
Зона хронічної дії — відношення мінімальної (порогової) концентрації, що викликає зміну біологічних показників на рівні цілісного організму, які виходять за межі пристосувальних фізіологічних реакцій, до мінімальної (порогової) концентрації, що викликає шкідливу дію у хронічному експерименті по 4 год п`ять разів на тиждень протягом не менше чотирьох місяців.
Вміст шкідливих речовин у повітрі не повинно перевищувати встановлених у ГОСТ
12.1.005 88 гранично допустимих концентрацій (ГДК).

1.9.

Б
ІОЛОГІЧНІ РИТМИ ЛЮДИНИ

Наука, яка вивчає біологічні ритми, називається хронобіологією. Стан організму, окремих його органів і клітин змінюється, повторюючись через різні
інтервалу часу. Прикладами хронобіологічного функціонування організму можуть бути серцебиття, скорочення і розслаблення м'язів, зміна артеріального тиску, температури тіла, настрою, самопочуття, ділової активності. Як і більшість періодичних процесів, ці зміни належать до ритмів, а оскільки вони характеризують живу систему, їх назвали біологічними.
У складному ансамблі добових ритмів одним із головних вчені вважають ритм температури тіла: вночі вона дещо нижча, до ранку підвищується і досягає максимуму до 18 год. Цей ритм у процесі еволюції давав змогу підлаштовувати активність організму до періодичних температурних коливань навколишнього середовища. Удень температура вища, тому вища й активність біохімічних реакцій, більш інтенсивно, відбувається обмін речовин в організмі, як наслідок, зростає рівень активності. Надвечір температура тіла знижується, і людині легше заснути. Ритм температури тіла повторюють показники багатьох систем організму: пульс, артеріальний тиск, дихання.
У синхронізації ритмів природа досягла неймовірної досконалості. До моменту пробудження у людини, ніби передбачаючи зростаючу з кожною хвилиною потребу у крові, накопичуються біологічно активні речовини: адреналін, деякі гормони кори передниркових залоз. Це готує людину до денного

41 активного життя: підвищуються артеріальний тиск, частота пульсу, м'язова сила, працездатність і витривалість.
Добові ритми. Показники добового чи циркадного (близькодобового) ритму різних функцій є надійними орієнтирами благополуччя в організмі. Захворювання також характеризуються певною циклічністю. Відомо, що вночі стан хворих погіршується, частішають приступи бронхіальної астми, а стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт частіше трапляються між 8-9 год ранку. Ранком підвищуються вимоги до забезпечення тканин киснем, поживними речовинами, тому артеріальний тиск повинен піднятися, навантаження на серцево-судинну систему зростає, а цього не витримує змінене судинне русло.
Отже, добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним.
Завдяки йому людина може напружено працювати в години оптимального стану організму, використовуючи періоди порівняно низького рівня функцій для відновлення сил, що дуже важливо під час організації позмінної праці.
Виявляється, що 45 % людей взагалі погано пристосовуються до зміни добових графіків діяльності. У операторів непомітно розвивається стан монотонності: знижуються увага, готовність до дії, зростають апатія і сонливість. Частішають випадки, коли оператор відволікається від роботи на 30—
50 с, не помічаючи цього. В результаті він пропускає важливі сигнали і, навіть помітивши їх, не реагує певним чином через те, що час входження в нове завдання при монотонності інколи збільшується в 3—4 рази, а точність дій знижується. З'являється і помилкова тривога — реакція на сигнал, якого немає.
Усі ці негативні явища набувають найбільшої вираженості у нічний час або в години природного зниження фізіологічних функцій. Західноєвропейська асоціація водіїв, вивчивши матеріали численних соціологічних опитувань водіїв і ознайомившись з результатами хронобіологічних досліджень, дійшла висновку, що у вечірні години у водіїв не тільки знижується швидкість реакції, виникає сонливість, але й суттєво зменшується гострота зору. У деяких вона падає майже на 70 %, насамперед у тих водіїв, які носять окуляри. Як радять експерти, єдина можливість запобігти аварії — їздити вночі утричі повільніше, ніж удень.
Питання ефективності діяльності в періоди біологічного спаду працездатності (1.00—3.00 год ночі) особливо важливі для тих виробництв, де помилкові дії можуть спричинити до катастроф.
Відповідальним за біоритми є гіпоталамус — відділ головного мозку, який регулює гормональні процеси. Значними при цьому є добові біоритми симпатико- адреналової системи, які полягають у максимальній активності (збільшенні виділення адреналіну) ранком (від 8 до 12 год), мінімальній — у середині дня (від
12 до 16 год), другому максимумі — у вечірній час (від 16 до 22 год) і найбільш вираженому мінімумі — в нічний час (від 22 до 8 год).
Важливими у житті людини є різкі зміни її діяльності у різних часових поясах. Якщо передбачається відповідальна робота в новому часовому поясі, спочатку слід перебудувати свій режим сну і активної діяльності на новий соціальний ритм. Залежно від тимчасового зсуву ця перебудова повинна займати

42 від кількох днів до 2—3 тижнів. Відбуваючи в коротке відрядження, намагайтесь дотримуватися звичного розпорядку дня на місці постійного проживання.
Працездатність і біоритми. Не всі люди зазнають однотипних коливань працездатності протягом доби. Частина людей інтенсивніше працюють у першій половині дня, інші — у другій. Перші належать до «жайворонків»: вони ранком прокидаються, в першій половині дня бадьорі й працездатні, ввечері стають сонливими і рано лягають спати. Другі — «сови» — засинають далеко за північ, прокидаються пізно і тяжко, оскільки найбільш глибокий сон у них зранку.
Вчені припускають, що у «жайворонків» і «сов» різний поріг збудливості.
«Жайворонкам» легше прокинутися ранком, оскільки вони сприймають ледь відчутний шум, підвищення освітленості тощо. Збудливість зростає разом з підвищенням температури тіла. Оптимуму збудливості «жайворонки» досягають зразу після пробудження, тому вони добре працюють у першій половині дня. Під вечір загальний рівень збудливості спадає, тому їх працездатність знижується.
«Сови» мають більш високий поріг збудливості. Ранком вони погано виконують дозовану роботу, оскільки їх збудливість невисока. Оптимуму збудливості вони досягають лише надвечір, тоді й з'являється висока працездатність.
Шведський вчений Остберг, вивчивши біоритмологічні особливості великої групи людей різного віку виявив, що значна частина обстежених зазнає ритмічних коливань працездатності: 41 % надають перевагу праці у ранкові години, 30 % — у вечірні і навіть нічні, 29 % трудяться однаково ефективно у будь-які години. Під час детального вивчення динаміки фізіологічних функцій (частота пульсу, температура тіла, артеріальний тиск, працездатність, м'язова сила) виявлено суттєві розбіжності у осіб ранкового і вечірнього типу. У людей ранкового типу максимальні показники температури тіла, самопочуття, активності, настрою, м'язової сили тощо спостерігаються у першій половині дня, причому цьому передував дуже ранній підйом — о 6 год ранку. У вечірніх же типів у ці години показники мінімальні, бо для них 6 год. ранку — це глибока ніч.
Дослідження дали змогу зробити важливий висновок: різниця в ритмі працездатності, яка характеризує «жайворонків» і «сов», зумовлюється певними особливостями гормональної і психічної сфер організму. Отже, ці властивості біологічних ритмів — внутрішньо властива організму прикмета, і її слід брати до уваги під час організації режиму праці та відпочинку.
Усі фактори поділяють на суб`єктивні (залежні від людини) та об`єктивні (не залежні від людини). Суб`єктивні характеризують стан працюючого, його
індивідуальні особливості та рівень підготовленості до даного виду діяльності.
Об`єктивні фактори поділяють на дві основні групи: апаратурні, що характеризують особливості технічних пристроїв, та зовнішні, що залежать від особливостей того середовища, в якому працює оператор.
До зовнішніх факторів відносять параметри середовища, що оточує оператора, об`єктивні умови обстановки та організацію діяльності. Остання включає режим роботи та відпочинку операторів, кількість робочих змін, можливість взаємозамінюваності тощо. Об`єктивні умови обстановки не завжди залежать від діяльності організаторів виробництва. До них, наприклад, відносять

43 ступінь відповідальності оператора, роботу у нічний час, у аварійних ситуаціях тощо.
Апаратурні фактори займають особливе місце, оскільки за правильного обліку в процесі проектування чи експлуатації системи “людина - машина - виробниче середовище” може бути зведений до мінімуму негативний вплив технічних пристроїв на результати діяльності людини. Для цього, наприклад, робоче місце має бути організовано з урахуванням ергономічних вимог.
О р г а н і з а ц і й н і ф а к т о р и ефективності трудової діяльності, до яких відносять режими праці та відпочинку працюючих, виділено у особливу групу.
Працездатність людини значною мірою залежить від його фізіологічного стану.
Всі органи та системи людини не можуть забезпечити рівномірний рівень працездатності, для неї характерні періодичні коливання. Періоди їх коливань
іноді складають 24 год і більше. На біологічний ритм впливають зміна денного і нічного освітлення та інші фізико-хімічні фактори зовнішнього середовища, а на коливання працездатності, крім цього, впливають явища соціального та психологічного характеру.
Коливання працездатності впродовж робочого дня також характеризуються піднесенням та спадом. Спад настає під час усякої діяльності, тому важливо вміти контролювати його і за допомогою ергономічних засобів добиватися повного відновлення працездатності. Одним із таких заходів є перерви у роботі. Вони потрібні для відновлення працездатності, досягнення рівномірної високої продуктивності праці.
Для розрахунку власних біоритмів слід визначити кількість прожитих днів на певну дату, починаючи з дня народження. Потім загальну чисельність прожитих днів треба поділити на тривалість періодів фізичного, емоційного та
інтелектуального циклів (23, 28, 33). Цим самим ми "ловимо" кінець синусоїди і визначаємо, який день кожного циклу відповідає потрібній даті [Ошибка!
Источник ссылки не найден.].
Людина з дня народження знаходиться в трьох біологічних ритмах: фізичному, емоційному та інтелектуальному.
Фізичний цикл дорівнює 23 дням. Він визначає енергію людини, його силу, витривалість, координацію руху.
Емоційний цикл дорівнює 28 дням і обумовлює стан нервової системи і настрій.
Інтелектуальний цикл (33 дні) визначає творчу здатність особистості.
Далі будується календарний графік біоритмів (рис.1.5).
Будь-який з циклів складається з двох полу періодів: позитивного і негативного.
Протягом першої половини фізичного циклу людина енергійна і досягає кращих результатів у своїй діяльності; в другій половині циклу енергійність поступається лінощам.
У першій половині емоційного циклу людина весела, агресивна, оптимістична, переоцінює свої можливості, у другій половині – дратівлива, легко збудлива, недооцінює свої можливості, песимістична, все критично

44 аналізує.
Перша половина інтелектуального циклу характеризується творчою активністю, людину супроводжують удача й успіх; в другій половині відбувається творчий спад.

Рис.1.5. Синусоїди біоритмів
При розрахунку досить округляти числа до десятих часток дробу.
Відштовхуючись від точної дати народження, порахуйте, скільки днів ви прожили: 365 днів у році помножте на кількість прожитих років, виключаючи високосні; число високосних років помножте на 366 днів; обидва результати підсумуйте.
Розділіть кількість прожитих днів на 23 (фізичний цикл) – ви отримаєте число з залишком після цілого. Наприклад, якщо залишок дорівнює 20, це означає, що йде 20-й день фізичного циклу, тобто друга половина циклу, несприятлива. Так само розрахуйте емоційний та інтелектуальний цикли. У році буде приблизно шість днів, коли співпадають початкові фази двох циклів – це важкі дні. І приблизно один раз у році всі три цикли на нулі – це теж дуже поганий день.
Дні, коли графіки біоритмів перетинають горизонтальну лінію в центрі графіка ("нульові" дні), є критичними. За статистикою на ці дні припадає найбільше нещасних випадків, аварій, в ці дні спостерігаються емоційні спади, психічні зриви.

1.10.

Б
ЕЗПЕКА ЛЮДИНИ В СИСТЕМІ
«
ЛЮДИНА

ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ
»


Загальні положення
Під системою розуміють таку сукупність елементів, взаємодія між якими адекватна меті, що стоїть перед системою. Бінарна система «людина-середовище» багатоцільова. Основне завдання, що стоїть перед даною системою, безпека, тобто ненанесення шкоди здоров’ю людини. Природно, що кожна система має і

45 деяку чисто технологічну мету, пов’язану із досягненням визначеного наперед заданого результату. Перед людьми, що створюють системи стоїть складне завдання узгодження мети різних напрямів та усунення протиріч між цими напрямами.
У рамках даного викладення розглядаються умови забезпечення тільки однієї мети безпеки. Досягнення безпеки системи «людина-середовище» у тому випадку, якщо будуть системно ураховані особливості кожного елементу, що входить у систему.
Під середовищем системи, що взаємодіє із людиною, розуміють всю
сукупність об’єктів та явищ, що справляють вплив на організм людини. До компонентів середовища відносяться: природно-кліматичні явища, флора, фауна, штучні об’єкти (будівлі, споруди, обладнання, сировина, продукція, що виробляється тощо), енергія, технологія, інформація, люди та багато іншого.
Взаємовідношення середовища та організму дуже різноманітні. Ось думка видатного російського фізіолога І.М. Сеченова: «Організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування неможливий; тому у наукове визначення організму має входити і середовище, що впливає на нього».
Розвиваючи ідеї І.М. Сеченова, І.П. Павлов наголошував, що «для діяльного стану вищого відділу великих півкуль необхідна певна мінімальна сума подразнень, що йдуть у головний мозок».
Оскільки у звичайних умовах людина досить рідко стикається із припиненням впливу подразників на рецептори, вона не усвідомлює цих впливів і не усвідомлює наскільки важливою умовою для нормального функціонування його мозку є «завантаженість» аналізаторів.
Емоційна напруга у перші дві доби в умовах ізоляції та сенсорної деривації
(деривація відсутність подразників) об’єктивно була виражена у показниках електроенцефалограми, шкіряного гальванічного рефлексу, частоти пульсу, дихання, а також у порушенні сприйняття часу. Очевидно, правильно буде стверджувати, що «людина-середовище» це єдине поняття. І тільки з метою аналізу елементи «людина» та «середовище» розглядаються відокремлено.
Навколишнє середовище, впливаючи на організм людини, здатне викликати у неї певні, у тому числі, і негативні зміни. Однак природа потурбувалася про людину, давши їх особливий механізм захисту, який називається гомеостазом.
Гомеостаз відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища та стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Це результат складних координаційних і регуляторних взаємовідношень, що здійснюються як у цілісному організмі, так і на рівні органів, клітин та молекул.
Завдяки пристосувальним механізмам фізичні та хімічні параметри, що визначають життєву діяльність організму, змінюються у порівняно вузьких межах, незважаючи на значні зміни зовнішніх умов.
Завдяки гомеостазу у людини підтримується сталість складу крові, температури тіла, кров’яного тиску та багатьох інших функцій. Але незважаючи на наявність такого захисного механізму як гомеостаз, потужний потік

46 подразників може справити несприятливу дію на організм людини, викликати захворювання і травми.
Щоб виключити негативні наслідки взаємодії зовнішнього середовища та організму, необхідно забезпечити певні умови функціонування системи «людина- середовище». Характеристики людини відносно постійні. Елементи зовнішнього середовища піддаються регулюванню у більш широких межах. Отже, вирішуючи питання безпеки системи «людина-середовище», необхідно ураховувати передусім особливості людини.
Людина у системах безпеки виконує трояку роль: є об’єктом захисту; виступає засобом забезпечення захисту; сама може бути джерелом небезпек.
Остання особливість, зокрема, обумовлена помилками, які властиві людям, а також виділеннями продуктів життєдіяльності людиною. Так, наприклад, людина, що перебуває у герметичному відсіку, за добу виділяє з легень, шлунково- кишкового тракту, через шкіру, волосся продукти метаболізму у наступних кількостях (мг): аміаку та аміносполук
297,6 + 155,6 оксиду карбону
278,0 + 160,8 альдегідів
0,59 + 0,28 кетонів
232,2 + 132,8 меркаптанів та сірководню
4,95 + 1,1 жирних кислот
89,45 + 11,5
У замкнутих об’ємах ці речовини становлять безумовну небезпеку.
У забезпеченні безпеки тих або інших систем беруть участь багато груп спеціалістів: наукові робітники, конструктори, проектувальники, експлуатаційні групи тощо. Формуючи безпеку, ці групи у той же час можуть породжувати небезпеки своїми можливими помилками, що допускаються під час прийняття рішень. За оцінками спеціалістів до 60 % нещасних випадків відбуваються через причини, пов’язані з людиною. Таким чином, ланки системи «людина середовище» органічно взаємопов’язані.
Організм людини є цілісним утворенням органів, взаємопов’язаних між собою та навколишнім середовищем. Вони утворюють природну систему захисту людини від небезпек. Ця система захисту протидіє, наприклад, проникненню у організм численних мікробів. Загальновідомо, що сльози, слина та слизові виділення носа мають здатність швидко вбивати (розчиняти) багато видів мікробів. Фагоцити (клітини крові для поглинання) здатні захоплювати та знищувати сторонні тіла, у тому числі також мікроорганізми, що попали у кров.
У процесі еволюційного розвитку людини у неї виробилася здатність зберігати постійну температуру тіла незалежно від температури навколишнього середовища. Людському організму притаманний рефлексторний захист від проникнення у нього шкідливих речовин через органи дихання. Суттєву роль відіграє природний захист органів зору від механічних та інших пошкоджень.

47
Людина здійснює безпосередній зв’язок із навколишнім середовищем за допомогою своїх аналізаторів, які називають іноді “приладами чуття”.
Характеристики аналізаторів людини необхідно враховувати під час створення безпечних систем.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал