Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка4/37
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37
1.7.

Ф
АКТОРИ
,
ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ

П р а ц е з д а т н і с т ь одна з основних характеристик якості трудової діяльності людини, яка визначає його потенціальні можливості виконувати конкретну роботу при заданих режимах. Працездатність людського організму змінна величина, яка змінюється в широкому діапазоні під впливом багатьох факторів. Один з цих факторів втома.
Працездатність людини в процесі її трудової діяльності характеризується фазністю протягом дня. Крива працездатності має три фази — втягування в роботу, стійка працездатність і спад працездатності.
Перша фаза характеризується підвищенням працездатності. Цей період триває в середньому 1-1,5 год., після чого встановлюється необхідний рівень працездатності. Тривалість періоду втягування в роботу може коливатися у широких межах залежно від умов праці, стану, індивідуальних особливостей людини. Швидкість, а в деяких випадках і точність дій людини в цій фазі знижені.
Саме цим і пояснюється велика кількість нещасних випадків.
Друга фаза характеризується досить високою працездатністю. У цей період максимальний результат досягається при мінімальній затраті енергії. Друга фаза триває в середньому 2-2,5 год.
Третя фаза характеризується зниженням працездатності внаслідок втоми, яка призупиняється перервою на обід. Чим більше часу минає від початку третьої фази до перерви на обід, тим більше ймовірні помилки.
Рівень працездатності у другій половині робочого дня трохи нижчий, але співвідношення фаз повторюється. Лише фази втягування в роботу і стійкої працездатності стають коротшими, а третя фаза, яка характеризується зниженням працездатності, настає раніше.
Виявлено, що людині, незалежно від професії, важко починати роботу, затягується період втягування в роботу. Це особливо помітно у людей, які працюють у ранкову зміну.
Функціональний стан працівника та його працездатність поліпшується на другий день праці після вихідного й починає погіршуватися з п'ятого дня. Най вища працездатність спостерігається на третій день праці, найнижча — на шостий, з одним вихідним днем.
В т о м а фізіологічний стан організму людини, що виникає в результаті роботи у вигляді зниження працездатності. Втома пов`язана з фізіологічними, психологічними, медичними і техніко-економічними факторами. Багато з них можна розглядати як комплексні, тобто ергономічні.
Втома є найбільш частою причиною зниження працездатності. Втома, яка розвивається під час роботи, — нормальний стан організму, який минає після одноразового відпочинку. Якщо відчуття втоми після відпочинку (нічного сну) не минає, то це свідчить про початок перевтоми. Перевтома виникає як наслідок хронічного перевантаження, коли втома від попередніх днів накопичується.
Під час керування автомобілем від 7 до 12 год. водій здійснює ДТП удвічі, а при тривалості керування понад 12 год. у 9 разів частіше, ніж під час роботи

30 тривалістю до 7 год. Водії, які працюють більше 7 год., здійснюють 1/3 усіх ДТП.
Крім того, аварії водіїв, які працюють більше 12 год., зі смертельним наслідком виникають у 1,5 рази частіше.
Причиною помилок водіїв при тривалій їзді є втома, яка знижує працездатність і може бути безпосередньою причиною ДТП чи несприятливою умовою, яка утруднює дії в аварійних ситуаціях. Коли людина після напруженої праці вдень систематично недосипає вночі, то втома у неї починає з'являтися зранку ще до початку роботи. Перевтома виникає і за нормального нічного відпочинку, якого може виявитися не досить, якщо робота за інтенсивністю і тривалістю перевищує психофізіологічні можливості людини. Перевтома виявляється у швидкій втомі, роздратованості, сонливості вдень і поганому сні вночі, загальній слабкості, болі в ділянці серця, головному болі, погіршенні апетиту. За появи прикмет перевтоми слід негайно звернутися до лікаря, оскільки продовження роботи у стані перевтоми призводить до виснаження нервової системи і може стати причиною неврозу. Крім того, в такому стані взагалі не рекомендується працювати, бо можливі всілякі помилки через зниження працездатності.
Залежно від характеру виконуваної роботи розрізняють втому розумову, фізичну та емоційну. Втома людини є комбінованою, тобто розумовою, фізичною та емоційною. Однак нервове напруження працівників більшості професій призводить до переваги втоми.
За втоми знижується гострота і зменшується поле зору, змінюються пульс і артеріальний тиск Одночасно знижуються інтенсивність і стійкість уваги, сповільнюється її переключення, збільшується час сенсомоторних реакцій, порушується мислення, що виражається в сповільненні процесів обробки
інформації. У результаті збільшується час прийняття і виконання рішень, виникає почуття гнітючого напруження і невпевненості. У стані втоми знижується ступінь автоматизму раніше напрацьованих навичок, утруднюється здобуття нових знань
і формування навичок, порушуються точність і координація рухів, послаблюються воля, рішучість, контроль за діями, частішають короткочасні відволікання уваги від виконуваної роботи.
Характерним симптомом втоми і перевтоми є розлад сну: сонливість удень і безсоння вночі. Сонливість і засипання працівника на виробничому місці — найнебезпечніші прояви втоми, які нерідко призводять до аварій. Наприклад, у
CIILV3, 8% усіх водіїв, які стали учасниками ДТП зі смертельним наслідком, на час пригоди спали чи були в стані вираженої втоми, рекомендуються спеціальні прилади, які і повинні запобігти сонливості людей на робочих місцях, — прилади пильності.
Виникнення сонливості за кермом автомобіля залежить і від самого водія.
Йому не рекомендується тривалий час дивитися поперед, себе, фіксуючи погляд на одній точці. Наприклад, відблиску хромованого заднього бампера, автомобіля, який іде попереду, нерідко на довгий час привертає погляд водія, що викликає так званий дорожній гіпноз.

31
В умовах довготривалої безперервної, роботи порушуються насамперед складні функції психічної діяльності, які вимагають високої творчої активності, але при збереженні простих, доведених до автоматизму навичок. Тому^у ситуаціях, які вимагають критичного аналізу обстановки, але стандартних рішень
і дій, можуть виникну грубі помилки.
Втома розвивається швидше у молодих, недосвідчених працівників, що пов'язано з їх великим нервово-психічним напруженням під час виконання роботи. У досвідчених працівників, які мають високу кваліфікацію, добрі навички, емоційне напруження виражене менше і втома виникає пізніше.
Психічна діяльність людини стимулюється інформацією, яка надходить.
Для оптимального перебігу психічних процесів необхідний оптимальний рівень
інформаційного навантаження. Надлишок чи нестача інформації призводять до розвитку втоми. Важливе значення має також характер інформації, яка надходить.
Часом під впливом одноманітної роботи у людини виникає загальмований стан, який характеризується апатією млявістю, появою відволікаючих думок, які не стосуються виконуваної роботи. Багато нещасних випадків на робочих місцях пов'язують із загальмованим станом працюючого.
Втома, як суб'єктивне переживання, може допомогти людині оцінити свою працездатність. Прикметою втоми може бути поява незначних помилкових дій, бажання випростатися, змінити позу, помітне зниження інтенсивності і стійкості уваги, мимовільна поява думок, не пов'язаних з виконуваною роботою, зниження вольового зусилля, необхідного для подолання цих негативних явищ.
Продуктивність праці на початку розвитку втоми деякий час може й не знижуватися, коли вольовими зусиллями людина змушує, себе працювати з тими самими кількісними якісними показниками. У стані втоми працюючий може уникнути помилок навіть за раптової зміни виробничої ситуації за рахунок підвищення інтенсивності уваги і готовності до дії. Втома в цей період називається компенсованою. Однак така компенсація вимагає підвищеної витрати енергії і нарешті настає момент, коли, незважаючи на жодні зусилля, продуктивність праці знижується за кількісними і якісними показниками. Втома в цей період стає некомпенсованою, оскільки порушення, які виникають, вже не можна відвернути вольовим зусиллям.
Доведено, що до 9—10 год. праці відбувається спад активності, а після 10 год. настає неприпустиме з боку безпеки порушення працездатності, тобто розвивається некомпенсована втома. Це виражається у різкому зростанні часу зорово-руховоі реакції, зниженні пропускної здатності аналізаторів, зменшенні частоти пульсу, зміні процесів у серцевому м'язі та інших порушеннях. Час сенсомоторної реакції після зміни збільшується на 113,7 %, порушення сенсомоторної координації — на 75,6 %, тремтіння пальців рук - на 70,9 %.
Спроби боротися з втомою засобами збудження не дають бажаних наслідків.
Після нетривалого нервового піднесення настає різкий спад, що спричинює хворобливий стан. Тому загострення хронічного процесу і навіть легке гостре захворювання (нежить, ангіна тощо) може стати причиною помилок, які призводять до нещасних випадків. На початку гострого чи під час загострення

32 хронічного захворювання порушується перебіг психічних процесів, що виражається у сповільненому сприйманні та мисленні, зниженні функцій уваги та пам'яті, збільшенні часу реакцій, порушенні координації рухів. У результаті під час різкої зміни виробничих ситуацій працівник не може швидко й точно оцінити нову ситуацію, своєчасно прийняти правильне рішення і безпомилково виконати необхідні дії.
Французькі вчені визначили, що з 1300 випадків позбавлення посвідчення водія у осіб, які порушили правила руху, 150 водіїв мали гостроту зору нижче допустимої норми, у 138 був підвищений артеріальний тиск, 34 страждали психічними розладами, 31 — діабетом, 14 — серцево-судинними захворюван- нями, 42 — розладом рухової функції. У цій же країні 6,8 % ДТП зі смертельним наслідком скоюються в результаті фізичних недоліків, втоми і непритомності.
У Німеччині із 12 млн осіб, які мають посвідчення водія, 70 тис. хворі на діабет, який може стати причиною раптової втрати свідомості. Серед причин, які призводять до втрати свідомості у водіїв при керуванні автомобілем, 1/5 пов'язана з серцевими захворюваннями. У США в результаті гострого інфаркту міокарда щорічно виникає до 2 тис. ДПТ. При цьому в чотйрьох-п'яти випадках із 14 приступи сильного серцевого болю виникають настільки раптово, цю водій не встигає зупинити автомобіль.
У Німеччині від 10 до 20 % ДПТ пов'язані з вживанням водіями ліків. В
Австрії і Швеції' близько 15 % водіїв, з вини яких сталися ДТП, протягом 24 год до цього приймали який-небудь заспокійливий засіб. Австрійський учений Вагнер стверджує, що у 16 % причинами ДТП є приймання снодійних та інших лікарських засобів Від 4 до 20 % водіїв приймають ліки без призначення лікаря.
ДТП нерідко виникають у результаті сонного стану водіїв чи їх засинання за кермом автомобіля.
Причиною такого стану може стати приймання снодійних, загально- заспокійливих чи лікарських засобів, які знижують артеріальний тиск. Тому при лікуванні всіма цими препаратами водій повинен бути звільнений від роботи чи тимчасово переведений на іншу, не пов'язану з керуванням автомобіля.
Небезпечно вживати і протигарячкові засоби (аспірин, анальгін тощо), тому що вони викликають підвищену пітливість, загальну млявість, зниження гостроти зору і слуху.
Негативно впливають на стан і працездатність водіїв антибіотики та сульфаніламідні препарати, деякі із за довготривалого використання можуть призвести до порушення кольоровідчуття. Такі препарати, як димедрол і супрастін можуть викликати почуття втоми, сонливості й запаморочення.
Особливо небезпечні очні краплі, які містять атропін, який розширює зіницю, що призводить до звуження поля зору й порушення окоміру протягом доби. Важливу роль у підвищенні ймовірності ДТП відіграє зумовлене хворобою зниження працездатності водіїв, а саме, навіть погіршення самопочуття призводить до збільшення ймовірності ДТП.
Слід зауважити, що ступінь впливу того чи іншого захворювання на ймовірність ДТП значно змінюється залежно від багатьох факторів: тяжкості і

33 форми захворювання, умов і напруженості праці, особливостей особистості тощо.
Зокрема, ймовірність ДТП за гіпертонічної хвороби підвищується приблизно в 2,
5 разів, що можна пояснити як зниженням працездатності хворих, так і більш інтенсивним розвитком у них процесів втоми.
Одним з найважливіших чинників, що впливає на працездатність людини є організація робочого місця і ергономіка робочої зони.
Р о б о ч и м м і с ц е м називають зону, оснащену необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність одного або групи виконавців.
О р г а н і з а ц і я р о б о ч о г о м і с ц я це система заходів для оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх розміщення у певному порядку.
Робоче місце має бути пристосоване для конкретного виду праці і для працівників певної кваліфікації з урахуванням їх фізичних і психологічних можливостей та особливостей. При організації робочих місць треба дотримуватися таких вимог: достатній робочий простір для працівника, що дає змогу виконувати всі необхідні рухи під час експлуатації й технічного обслуговування устаткування; достатні фізичні, зорові та слухові зв`язки між робітником та устаткуванням, а також між кількома робітниками; оптимальне розміщення робочих місць у виробничих приміщеннях, а також безпечні проходи для робітників; необхідне природне та штучне освітлення для виконання даної роботи й технічного обслуговування; допустимий рівень шуму та вібрації, створюваних устаткуванням, розміщеним на робочому місці, або іншими джерелами; необхідні засоби захисту робітників від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів.
Під час організації робочого місця слід враховувати робоче положення виконавця (робота “сидячи”, “сидячи та стоячи”); конфігурацію та спосіб розташування панелей індикаторів і органів керування; потребу в обзорі робочого місця; використання робочої поверхні для виконання робіт, встановлення телефонних апаратів, зберігання інструкцій, матеріалів та інших предметів; потреба у просторі для ніг при роботі “сидячи”.
Одна з умов ефективної трудової діяльності полягає в контролі людиною своїх дій на основі інформації, що надходить ззовні через органи чуття, можливості кожного з яких обмежені. При обсягу інформації, що перевищує певну межу, орган чуття стає джерелом напруження і навіть небезпеки.
З і р домінуюча здатність органів чуття людини: через зоровий аналізатор людина отримує більше 80 % усієї інформації. До просторових характеристик зору відносять гостроту та поле зору, об`єм зорового сприйняття.
Г о с т р о т а з о р у це здатність до роздільного розрізнювання двох максимально наближених точок. Лінії, проведені через ці точки до місця їх перетинання у світлозаломлюючих середовищах ока, утворюють кут, нижня межа значення якого дорівнює одній кутовій хвилині. Однак для кращого сприйняття цей кут має бути збільшений у 35 40 разів, тобто предмет має розташовуватися у стільки ж разів ближче тієї відстані, на якій відбулося його початкове

34 розрізнення.
П о л е з о р у характеризується здатністю людини бачити предмети, розміщені по периметру прямо перед ним за нерухомої фіксації погляду. У полі зору виділяють зону центрального зору (4 7
о
), в якій предмети сприймаються найбільш чітко, зону ясного бачення (до 40 70
о
), у якій імовірне розпізнавання предметів з перерахуванням їх основних ознак (колір, форма, розмір тощо), та зону периферичного зору (до 150 170
о
), в якій предмет уже не розпізнається, але виявляється.
Об`єм зорового сприйняття виявляється кількістю предметів, що сприймаються людиною упродовж одної зорової фіксації.
До ергономічних характеристик зору відносять його енергетичні властивості, що забезпечують розрізнення предметів залежно від їх яскравості, контрастності та кольору.
Чутливість ока до довжини світлових хвиль визначає кольоросприймання.
Діапазон виявлення людиною кольорових сигналів коливається в межах 380 780нм. Диференційний поріг чутливості, який визначається як мінімальна різниця між подразниками, що викликає ледь помітну зміну відчуттів, для окремих кольорів (жовтий, голубий) може досягати 1 2 нм.
Якість кольоросприймання значною мірою залежить від положення
індикатора в полі зору, оскільки для кожного кольору характерна своя зона оптимального розпізнавання. Для червоного та зеленого кольорів ця зона коливається в межах 45
о по вертикалі та 60
о по горизонталі, для синього кольору відповідно 80 та 100
о
, для жовтого 95 та 120
о
На відстань видимості об`єктів впливають кольори фону та об`єкта. За ступенем зменшення далекості видимості на фонах природних умов (голубе небо, сіра земля, зелений ліс, жовтий пісок, білий сніг) кольори можна розмістити у такий ряд: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, білий.
Велику далекість видимості має флуоресціююча емаль АС-554 оранжево- червоного кольору (у 1,5 рази більше, ніж червоного). Це необхідно враховувати під час вибору фарби для локомотивів, спецодягу тощо. Найкраще за все сприймаються предмети, якщо для фону та об`єкта розрізнення використовується фарбування у несумісні кольори. У порядку ослаблення розпізнавання контрастні пари кольорів розміщують так: синій-білий, зелений-білий, червоний-жовтий, червоний-білий, оранжевий-чорний, червоний-зелений.
Кольори фону та об`єкта взаємодіють один з одним, що призводить до перекручення розмірів та кольору об`єкта. Найточніше розміри і колір об`єкта сприймаються за співвідношення площ об`єкта і фону 1:2. Ця обставина враховується під час розробки шляхових знаків та пристроїв залізничної сигналізації. Насичені кольори привертають увагу і можуть використовуватися для покращення загального вигляду робочого приміщення, для розпізнавання різних деталей на пульті керування, проводів, труб тощо.
Гострота зору та кольоросприймання залежать від часу дії сигналу, що важливо враховувати під час організації діяльності оператора.
Досить тісно пов`язане з часовими характеристиками зорового аналізатора і

35 сприймання об`єкта, що рухається. Для безпечної роботи людини з такими об`єктами велике значення має вміння правильно оцінювати швидкості руху цих об`єктів. На залізничному транспорті особливо важливо правильно визначати швидкість руху рухомого складу під час маневрової роботи на станціях. При цьому багато технологічних норм ґрунтується на регламентованих гранично допустимих швидкостях, за яких дозволяється робити маневри.
За допомогою с л у х о в о г о а н а л і з а т о р а людина сприймає близько 10 15
% усієї інформації. Діапазон частот звуків, які чує людина, коливається у межах
16 20 тис. Гц. Поєднання рівня звукового тиску і частоти визначає гучність звуку. Для оптимального розпізнавання рівень звукового сигналу повинен на
10 12 дБ перевищувати фоновий шум. Інтенсивний шум утруднює звукові сигнальні зв`язки між робітниками, що підвищує небезпечність виникнення травм.
Ш к і р н и й а н а л і з а т о р для сприйняття сигналів використовується рідше і тільки досвідченими спеціалістами для контролю за роботою всіх видів транспортних засобів, механізмів та станків.
Ергономіка розглядає виробниче середовище як інтегральне ціле і вивчає його вплив на функціональний стан, працездатність і здоров`я людини, від яких багато в чому залежить ефективність діяльності системи в цілому. Середовище має складну, багаторівневу будову, у якій можна виділити санітарно-гігієнічний, естетичний та соціально-психологічний рівні. Під час проектування та експлуатації систем “людина-машина-виробниче середовище” орієнтуються на оптимальні для життєдіяльності і працездатності людини параметри елементів, з яких складаються умови праці.
Обов`язковим при цьому є дотримування вимог стандартів безпеки праці, санітарних норм та правил. Для перевірки їх виконання в ергономіці вводиться поняття “гранично допустимі норми діяльності людини”.
Під цими нормами розуміють ті значення параметрів, що характеризують фактори зовнішнього середовища, перевищення яких може викликати небажані відхилення у стані людини і буде несприятливо впливати на його організм. У разі неможливості забезпечення граничних значень будь-якого фактора зовнішнього середовища має бути розроблена система профілактичних заходів для нейтралізації їх шкідливої дії.
Крім гранично допустимих норм зовнішнього середовища, у якому доводиться працювати людині, встановлено норми фізіологічних функцій працюючої людини та інформаційного навантаження.
В ергономіці та фізіології праці розроблено ряд заходів визначення допустимих відхилень фізіологічних функцій працюючої людини від їх номінальних значень. Допустимими фізіологічні показники вважаються, якщо вони відхиляються не більш ніж на ±10 % від свого вихідного рівня; мають незначиму (у статистичному розумінні) зміну в процесі роботи порівняно з вихідним рівнем.


36
Специфічним завданням ергономіки є розробка показників і визначення гранично допустимих норм інформаційного навантаження для робітників.
Основним показником інформаційного навантаження є коефіцієнт завантаженості людини k
зав
= (1 — роб
/Т), де роб
- загальний час, упродовж якого людина зайнята обробкою інформації; Т загальний час роботи людини.

1.8.

Ф
ІЗІОЛОГІЧНА ДІЯ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ УМОВ

НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

П о в і т р я н е с е р е д о в и щ е це природна багатогазова суміш, з якої складається атмосфера. Сухе повітря за об`ємом складається з азоту
78,084%, кисню
20,947, аргону
0,934, вуглекислого газу
0,031, інших газів та випадкових домішок 0,003%. Об`єм водяної пари може коливатися від
0,2 до 2,6%.
Працездатність людини та його самопочуття залежать не тільки від складу повітря, а й від м і к р о к л і м а т у фізичного стану повітряного середовища, який визначається поєднанням температури, вологості, швидкості руху і тиску повітря, що діють на організм, а також температурою оточуючих поверхонь.
Т е м п е р а т у р а п о в і т р я
один з основних параметрів, що характеризують його стан. Під час метеорологічних спостережень температуру повітря оцінюють, як правило, за даними “сухого” термометра психрометра і позначають t
с
. Для характеристики ступеня нагрітості поверхонь, що оточують людину, вводять поняття середньої температури п
. Температура вимірюється у градусах Цельсія або Кельвіна.
Швидкість переміщення повітряних потоків під дією різних спонукаючих сил називається швидкістю руху повітря V, числові значення якої вимірюються у метрах за секунду.
А т м о с ф е р н и й т и с к це величина, що характеризує дію сил, зумовлених масою стовпа повітря на одиничну поверхню. Нормальним вважають атмосферний тиск, що дорівнює 1013,25 гПа (760 мм рт. ст.).
А б с о л ю т н а в о л о г і с т ь п о в і т р я
це пружність (або парціальний тиск) водяної пари, що перебуває у повітрі
е = Е
`
- А(t
с
- t
в
)р, де Е

пружність насиченої водяної пари при температурі “вологого” термометра психрометра t
в
, гПа; А психрометрична стала коефіцієнт, що залежить від швидкості руху повітря; t
с
, t
в показання ”сухого” (температура повітря) та “вологого” термометрів, о
С; р атмосферний тиск на момент вимірювання вологості, гПа.

37
М а к с и м а л ь н а в о л о г і с т ь Е пружність водяної пари, ймовірна при температурі t
с
, або густина водяної пари, що здатна наситити одиницю об`єму повітря за даних умов.
В і д н о с н а в о л о г і с т ь п о в і т р я це відношення абсолютної вологості до максимальної, виражене у відсотках: R = (е/E) 100.
Незважаючи на можливі коливання параметрів мікроклімату (у певних межах), температура тіла людини залишається сталою (36,5 о
С).
Мікроклімат у виробничих приміщеннях звичайно контролюється у р о б о ч і й з о н і , тобто у просторі до 2 м заввишки над рівнем підлоги або майданчика, на яких розміщені місця постійного або тимчасового перебування працюючих людей. Під час розрахунків умов мікроклімату враховується все тепло, що впливає на температуру повітря у виробничому приміщенні і надходить туди від опалювальних приладів, нагрітих матеріалів, обладнання, людей та
інших джерел тепла, а також у результаті теплового впливу сонячної радіації. Цю сумарну кількість тепла називають явним теплом.
Повітря робочої зони це колоїдна система, де у газоподібному середовищі знаходяться зважені частинки твердих або рідких речовин. Такі системи називають аерозолями. До них відносять дими, тумани, запилене повітря.
Активність аерозолів та їх шкідлива дія на людину визначаються, в основному, двома факторами: дисперсністю та концентрацією. Дисперсність це ступінь подрібнення твердих або рідких тіл на частинки (чим вони дрібніші, тим більша дисперсність). Концентрація кожної шкідливої речовини регламентується гранично допустимими концентраціями (ГДК), тобто кількістю речовини в міліграмах в одному кубічному метрі повітря, яка не може викликати захворювання або відхилення у стані здоров`я.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал