Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка3/37
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37
прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.
Знехтуваний ризик має настільки низький рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен збільшуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
Сприйняття ризику та небезпек громадськістю суб’єктивне. Люди різко реагують на виняткові події, що супроводжуються великою кількістю одночасних жертв. У той же час події, що відбуваються часто, у результаті яких гинуть одиниці або невеликі групи людей, не викликають дуже напруженого стану.
Кожного дня на виробництві, наприклад у Росії, гине 40 50 осіб, у цілому по країні від різних небезпек йдуть із життя більше 1000 осіб на день. Але ці відомості менш вражають, ніж загибель 5 10 людей у одній акваторії або якомусь конфлікті. Це необхідно мати на увазі під час розглядання проблеми прийнятного ризику. Суб’єктивність в оцінюванні ризику підтверджує необхідність пошуку прийомів та методологій, які не мають цього недоліку.
Спеціалісти вважають, що використання ризику як оцінки небезпек є кращим, ніж використання традиційних показників.
Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення. Передусім потрібно мати на увазі, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем не безмежні. Якщо витрачаються надмірні кошти на підвищення безпеки, то можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршиться через брак коштів медична допомога.
За умови збільшення витрат технічний ризик зменшується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум за певного співвідношення між
інвестиціями в технічну та соціальну сфери. Цю обставину й потрібно враховувати під час вибору ризику, з яким суспільство поки змушене миритися.

20
Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах (рис. 1.3), оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Рис. 1.3. Визначення прийнятного ризику

Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати під час вибору ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.
У деяких країнах, наприклад у Голландії, прийнятні ризики встановлені в законодавчому порядку. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі звичайно вважається 10
-6
на рік. Малим ризиком, яким можна знехтувати, вважається індивідуальний ризик загибелі 10
-8
на рік.
Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається такий, в наслідок якого може постраждати 5 % видів біогеоценозу.
Окремі фахівці критикують концепцію прийнятного ризику, тому що бачать у ній антигуманний підхід до проблеми. Насправді, прийнятні ризики у 2 3 рази «суворіші» за фактичні. Отже, введення прийнятних ризиків є акцією, безпосередньо спрямованою на захист людини.

21
Управління ризиком. Основне питання теорії й практики безпеки «Як підвищити рівень безпеки»? Очевидно, що для цієї мети кошти можна витрачати за трьома напрямами: а) удосконалювання технічних систем та об’єктів; б) підготовка персоналу; в) ліквідація наслідків.
Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напряму.
Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних та умов.
Висновки можуть бути до того ж досить непередбачуваними.
Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управління ризиком.
Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки технічної сфери. До технічних, організаційних, адміністративних дода- ються економічні методи керування ризиком. До останніх відноситься: страху- вання, грошова компенсація ушкодження, платежі за ризик тощо. Спеціалісти вважають доцільним у законодавчому порядку запровадити квоти на ризик.
Для розрахунку ризику необхідні обґрунтовані дані. Гостра потреба в даних на сьогодні визнана у всьому світі на національному та міжнародному рівнях.
Необхідна чітко аргументована розробка бази і банку даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону.
В основі керування ризиком лежить методика порівняння видатків та вигод, які отримують від зменшення ризику.
Послідовність вивчення небезпек.
Стадія І. Попередній аналіз небезпеки.
Крок 1. Виявити джерела небезпеки.
Крок 2. Визначити частини системи, які можуть викликати ці небезпеки.
Крок 3. Ввести обмеження на аналіз, тобто вилучити небезпеки, які не будуть вивчатися.
Стадія ІІ. Виявлення послідовності небезпечних ситуацій, побудова дерева подій та небезпек. Стадія ІІІ. Аналіз наслідків.

1.4.

С
ИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ У БЕЗПЕЦІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ


Мета системного аналізу безпеки полягає в тому, щоб виявити причини, що впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм тощо) та розробити застережені заходи, що зменшують імовірність їх появи.
Системний аналіз небезпек (САН) це сукупність методологічних засобів, що використовуються для підготовки та обґрунтування рішень із складних проблем, у даному випадку безпеки.

22
Система це сукупність взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).
Попередній аналіз небезпек (ПАН) — це анал'із загальних груп небезпек, що наявні в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.
Системи мають властивості, яких не мають елементи, що їх утворюють. Ця найважливіша властивість систем, що йменується емерджентністю , лежить, по суті, в основі системного аналізу зокрема та проблем безпеки в цілому.
Методологічний курс системного аналізу незвичайний: у ньому переплітаються елементи теорії й практики, суворі формалізовані методи поєднуються з інтуїцією та власним досвідом, із евристикними прийомами.
Під елементами (складовими частинами) розуміють не тільки матеріальні об’єкти, а й відношення та зв’язки. Будь-яка машина є прикладом технічної системи. Система, одним із елементів якої є людина, називається ергативною.
Приклади ергативної системи: «людина машина», «людина машина навколишнє середовище» тощо. Інакше кажучи, будь-який предмет може бути представлений як системне утворення.
Принцип системності розглядає явища в їх взаємному зв’язку, як цілісний набір або комплекс. Мету або результат, який дає система, називають елементом, що утворює систему. Наприклад, таке системне явище, як горіння (пожежа) можливе за наявності таких компонентів: горюча речовина, окисник, джерело запалювання. Вилучаючи хоча б один із названих компонентів, ми руйнуємо систему.
Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним із найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо під час оцінки надзвичайно складних або деталізованих систем (рис. 1.4). Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), цей інструмент дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або якимось чином вплинути на ці наслідки.
Логічні операції під час аналізу безпеки систем. Логічні операції прийнято позначати відповідними знаками. Найчастіше використовуються операції «І» та
«АБО». Операція (або вентиль) «І» вказує, що для отримання даного виходу необхідно дотримати всіх умови на вході. Вентиль «АБО» вказує, що для отримання даного виходу повинна бути дотримана хоча б одна з умов на вході.
Емерджентність (англ. emergence — виникнення, поява нового) в теорії систем — наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не властивих її підсистемам і блокам, а також сумі елементів, не пов'язаних системо утворюючими зв'язками; неможливість об'єднання властивостей системи до суми її компонентів. Синонім — «системний ефект». В еволюціоністиці виражається як виникнення нових функціональних одиниць системи, які не зводяться до простих перестановок вже наявних елементів.

23
Інакше кажучі, операція «І» означає, що подія Г буде дорученою, якщо відбудеться хоча б одна з подій Д або Є (або обидві).
«Дерево причин та небезпек» як система. Будь-яка небезпека реалізується, завдаючи шкоди, через якусь причину або кілька причин. Без причин нема реальних небезпек. Отже, запобігання небезпекам або захист від них ґрунтується на знанні причин. Між реалізованими небезпеками та причинами існує причинно- наслідковий зв’язок; небезпека є наслідком певної причини (причин), яка , передусім, є наслідком іншої причини і тощо. Одже, причини і небезпеки утворюють ієрархічні, ланцюгові структури та системи. Графічне зображення таких залежностей чимось нагадує дерево, що розгалужується. У зарубіжній літературі, присвяченій аналізу безпеки об’єктів, використовуються такі терміни як «дерево причин», «дерево відмов», «дерево небезпек», «дерево подій». У будові дерев, як правило, є гілки причин та гілки небезпек, що повністю відображає діалектичний характер причинних та наслідкових зв’язків. Розділення цих гілок недоцільне, а іноді й неможливе. Тому точніше назвати отримані у процесі аналізу безпеки об’єктів графічні зображення «деревами причин та небезпек».

Рис. 1.4. Концепція дерева помилок
Побудова «дерев» є виключно ефективною процедурою виявлення причин різних небажаних подій (аварій, травм, пожеж, дорожньо-транспортних пригод тощо). Багатоетапний процес розгалуження «дерева» потребує впровадження обмежень з метою визначення його межі. Ці обмеження цілком залежать від мети

24 дослідження. У цілому, межіі розгалуження визначаються логічною доцільністю отримання нових гілок.
Аналіз безпеки може здійснюватися апріорно або апостеріорним методом, тобто до або після небажаної події. В обидвох випадках використовуваний метод може бути прямим і оберненим.
А п р і о р н и й а н а л і з. Дослідник вибирає такі небажані події, які є потенційно можливими для даної системи, і намагається скласти набір різних ситуацій, що можуть призвести до їх появи.
А п о с т е р і о р н и й а н а л і з. Виконується після того, як небажані події вже відбулися. Мета такого аналізу розробка рекомендацій на майбутнє.
Апріорний та апостеріорний аналізи доповнюють один одного. Прямий метод аналізу полягає у вивченні причин, щоб передбачити наслідки. При оберненому методі аналізуються наслідки, щоб визначити причини, тобто аналіз починається із кінцевої події. Кінцева мета завжди одна запобігання небажаним подіям.
Коли маємо ймовірність та частоту виникнення первинних подій, можна, рухаючись знизу вгору, визначити ймовірність кінцевої події. Основною проблемою під час аналізу безпеки є встановлення параметрів та меж системи.
Якщо межі системи надто обмежені, з’являється можливість отримання розрізнених несистематичних попереджувальних заходів, тобто деякі небезпечні ситуації можуть залишитися без уваги. З іншого боку, якщо розглядувана система надто велика, то результати аналізу можуть виявитися доволі невизначеними.
Перед дослідником стоїть питання також про те, до якого рівня потрібно проводити аналіз. Відповідь на це питання залежить від конкретної мети аналізу.

1.5.

П
РИНЦИПИ
,
МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Загальні визначення. У структурі загальної теорії безпеки принципи й методи відіграють евристичну та методологічну роль і дають цілісне уявлення про зв’язки в галузі знання, що розглядається.
Про значення принципів французький філософ Гельвецький (1715 1771) писав: «Знання певних принципів легко заміщає незнання певних фактів» (Твір
«Об уме», 1758).
Принцип це ідея, думка, основне положення.
Метод це шлях досягнення мети, що випливає із знання найзагальніших закономірностей.
Принципи й методи забезпечення безпеки відносяться до спеціальних на відміну від загальних методів, притаманних діалектиці та логіці. Методи й принципи певним чином взаємопов’язані. Засоби забезпечення безпеки у широкому розумінні це конструктивне, організаційне, матеріальне втілення, конкретна реалізація принципів та методів.

25
Принципи, методи, засоби логічні етапи забезпечення безпеки.
Вибір їх залежить від конкретних умов діяльності, рівня безпеки, вартості та
інших критеріїв.
Принципів забезпечення безпеки багато. Їх можна класифікувати за кількома ознаками. Наприклад, орієнтовні, технічні, організаційні, керівницькі.
Принципи забезпечення безпеки праці:
О р і є н т о в н і
1. Активності оператора. 2. Гуманізації діяльності. 3. Деструкції. 4. Заміни оператора. 5. Класифікації. 6. Ліквідації небезпеки. 7. Системності. 8. Зменшення небезпеки.
Т е х н і ч н і
1. Блокування. 2. Вакуумування. 3. Герметизації. 4. Захисту відстанню. 5.
Компресії. 6. Міцності. 7. Слабкої ланки. 8. Флегматизації. 9. Екранування.
О р г а н і з а ц і й н і
1. Захист часом. 2. Інформації. 3. Резервації. 4. Несумісності. 5. Нормування.
6. Підбору кадрів. 7. Послідовності. 8. Ергономічності.
К е р і в н и ц ь к і
1. Адекватності. 2. Контролю. 3. Зворотнього зв’язку. 4. Відповідальності. 5.
Плановості. 6. Стимулювання. 7. Керування. 8. Ефективності.
Розглянемо детальніше деякі принципи. Для цього сформулюємо визначення кожного розглядуваного принципу і наведемо приклади його реалізації.
Принцип нормування полягає у встановленні таких параметрів, дотримання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки. Наприклад: ГДВ, ГДК,
ГДС, норми перенесення та піднімання вантажів, тривалість трудової діяльності тощо.
Принцип слабкого ланцюга полягає у введенні в систему (об’єкт), що розглядається, певним чином влаштованого елементу, який сприймає або реагує на зміну відповідного параметра, запобігаючи небезпечні явища.
Приклади реалізації даного принципу: запобіжні клапани, розривні мембрани, захисне заземлення, відводи блискавки, запобіжники тощо.
Принцип інформації полягає у передачі та засвоєнні персоналом відомостей, виконання яких забезпечує відповідний рівень безпеки. Приклади реалізації: навчання, інструктажі, кольори та знаки безпеки, попереджувальні написи, маркування обладнання, джерел законодавства тощо.
Принцип класифікації (поділу на категорії) полягає у поділі об’єктів на класи та категорії за ознаками, пов’язаними із небезпеками. Приклади: санітарно-захисні зони
(5 класів), категорії виробництв (приміщень) за вибуховою та пожежною небезпекою
(А, Б, В, Г, Д) тощо.
Для позначення основних методів забезпечення безпеки, введемо наступні визначення:
Гомосфера простір (робоча зона), де перебуває людина у процесі розглядуваної діяльності.

26
Ноксосфера простір, у якому постійно існують або періодично виникають небезпеки. Поєднання гомосфери та ноксосфери недопустиме із позицій безпеки.
Забезпечення безпеки досягається трьома основними методами:
Метод А - просторове і (або) часове розділення гомосфери та ноксосфери. Це досягається засобами дистанційного керування, автоматизації, роботизації тощо.
Метод Б - нормалізація ноксосфери шляхом усунення небезпек. Це сукупність заходів, що захищають людину від шуму, газу, пилу, небезпеки травмування та інші засоби колективного захисту.
Метод В містить гаму проектів та засобів, спрямованих на адаптацію людини до відповідного середовища та на підвищення її захищеності. Даний метод реалізує можливості професійного відбору, навчання, психологічного впливу.
У реальних умовах реалізується комбінація названих методів ЗІЗ.
Засоби забезпечення безпеки поділяються на засоби колективного (ЗКЗ) та
індивідуального захисту (ЗІЗ). У свою чергу ЗКЗ та ЗІЗ поділяються на групи залежно від характеру небезпек, конструктивного виконання, області застосування тощо.

1.6.

К
ЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОРМ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ


Розрізняють фізичну та розумову працю. Під час фізичної праці, в основному, відбуваються зміни в системах, що забезпечують м`язову діяльність, дихання, кровообіг, терморегуляцію. Під час розумової праці навантаження несе нервова система. Для одних видів розумової праці характерне підвищення емоційної напруги, для інших одноманітність.
Кожна конкретна праця вимагає певних фізичних зусиль, нервово-психічних витрат, емоційної напруги і відбувається за різних санітарно-гігієнічних та кліматичних умов. Усе це впливає на виконавця праці людину. Тому завданням наук, що займаються проблемами праці, є вивчення зі своїх позицій багатогранних зв`язків між людиною та об`єктивними факторами праці. До таких наук відносяться фізіологія, гігієна, психологія та безпека праці.
Ф і з і о л о г і я п р а ц і спеціальний розділ фізіології, який вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності та фізіологічно обґрунтовує наукову організацію трудового процесу, яка сприяє тривалому збереженню працездатності людини на високому рівні. Предметом фізіології праці є трудовий процес людини в його фізіологічних характеристиках.
Г і г і є н а п р а ц і спеціальний розділ гігієни, який вивчає вплив різних факторів виробничого середовища та організації праці на здоров`я людини, розробляє гігієнічні заходи щодо ліквідації різних професійних шкідливостей, збереженню здоров`я працюючих, підвищенню їхньої працездатності та продуктивності праці. Гігієну праці слід відрізняти від виробничої санітарії, яка на практиці здійснює застосування досягнень гігієнічної науки.
У міру розвитку виробничих сил зростало значення функцій організації та

27 керування трудовим процесом, а отже, збільшувалася питома вага розумової праці. Різні види трудової діяльності вимагають обліку не тільки антропометричних (антропометрія - наука, що вивчає розмір тіла людини) і фізіологічних властивостей людини, але, в основному, її психологічних властивостей (швидкості реакції, особливостей пам`яті та уваги, емоційної установки тощо). Зміна характеру взаємодії людини й техніки спричинила виникнення нової наукової дисципліни психології праці.
П с и х о л о г і я п р а ц і вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини та процеси формування у неї якостей, професійно важливих для підвищення продуктивності праці. Предмет вивчення психології праці як сама трудова діяльність людини, так і характерні риси особистості працюючого, конкретні виробничі обставини, стосунки між особистостями.
За умов автоматизації та кібернетизації виробництва людина все більше віддаляється від об`єктів та процесів, на які має впливати та (або) керувати. На зміну контактному способу керування, коли головна роль належить особистому сприйняттю виробничого процесу, приходить дистанційний спосіб, коли автоматизовані пристрої передають людині на спеціальні індикатори інформацію про хід роботи. Якщо токар сам спостерігає процес обробки металу, то енергодиспетчер на ділянці залізниці не може бачити реальні підстанції або роз`єднувачі: він оцінює їх роботу за сигналами на табло, тобто на основі оперативної інформації, що надходить до нього.
Зміна характеру виробничої діяльності по-іншому поставила проблему взаємодії людини і техніки. Можливості людини завдяки розвитку техніки розширилися, але техніка, у свою чергу, настільки ускладнилася, що людині вже важко нею керувати. Виникає завдання узгодження конструкції машин з психологічними та фізіологічними можливостями людини.
Якою б досконалою не була техніка, її якісне використання залежить від дій операторів, що керують нею. Цим пояснюється необхідність вивчення роботи машин і діяльності операторів у єдиному комплексі “людина - машина”.
Одночасно з розвитком фундаментальних наук про працю розвиваються і прикладні науки. Вони вирішують питання удосконалення процесів та умов праці на основі даних фізіології й психології праці, а також інших наук про людину й трудові процеси. Нормалізації праці операторів, раціональному пристосуванню складної техніки до можливостей людини сприяли дослідження з інженерної психології.
І н ж е н е р н а п с и х о л о г і я досліджує питання взаємодії, взаємоузгодження можливостей людини та сучасної техніки в рамках єдиної системи. Предметом
інженерної психології є вивчення і оптимізація системи “людина – машина”.
Термін “машина” в інженерній психології трактується досить широко; він визначає будь-яке технічне обладнання, з яким працює людина, до того ж система
“людина – машина” розглядається як один з прикладів систем керування.
Отже, інженерна психологія, з одного боку, вивчає вимоги обладнання до психічних можливостей людини (швидкість, точність, надійність та ефективність роботи), а з іншого, досліджує людські можливості з метою оптимізації цих двох

28 аспектів єдиного процесу.
Розвиток техніки, особливо останнім часом, показав, що при створенні людино-машинних систем межі психофізіологічних можливостей людського організму важко подолати, вони досить жорсткі і утворюють одне з найбільш вузьких місць. З`явилася необхідність у багатомірній оптимізації системи
“людина-виробниче середовище-машина”, у всебічному обліку “людських” і технічних факторів для досягнення заданої ефективності систем контролю та керування. Комплексний, системний підхід до вказаних проблем сприяв народженню нової науки – ергономіки.
Е р г о н о м і к а (від грец. ergon – робота, nomos – закон) займається комплексним вивченням і проектуванням трудової діяльності людини з метою оптимізації знарядь, умов та процесу праці. Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності не дублює досліджень у галузі медико-біологічних наук
(анатомії, фізіології та психології), ергономіка ґрунтується на них та їх доповнює.
Ергономіка гостріше ставить проблеми і сприяє їх інтенсивному розв’язанню.
Предметом ергономіки є трудова діяльність людини, а об`єктом дослідження
– система “людина – виробниче середовище – машина”. Оптимізація трудової діяльності та умов її здійснення дає змогу добиватися суттєвого підвищення ефективності й надійності діяльності людини.
До ергономічних показників трудового процесу, що забезпечують максимальну ефективність, безпеку та комфортність праці, відносять: гігієнічні (фактори зовнішнього середовища – температура, фізико-хімічний склад і швидкість руху повітря, освітленість, шум тощо); антропометричні та біомеханічні, що характеризують відповідність знарядь праці розмірам, формі та масі тіла людини, оптимальним зусиллям, напряму рухів тощо; фізіологічні та психофізіологічні, що встановлюють відповідність виконання трудових операцій швидкісним, енергетичним, зоровим та іншим можливостям людини; психологічні, що характеризують відповідність трудового процесу навичкам, що закріплюються та формуються, а також можливостям сприймання, пам`яті та мислення; естетичні, що визначають відповідність трудової діяльності естетичним потребам людини і реалізуються в художньо-конструкторських рішеннях робочих місць (знарядь праці) та виробничого середовища.
Ергономіка – це наука, яка вивчає соціально-культурні, технічні та естетичні проблеми формування гармонійного середовища, створюваного засобами промислового виробництва для життя та діяльності людини. Отже, ергономіка у тісному зв`язку з технічними, природничими та суспільними науками створює для людини такі умови, які забезпечують їй високопродуктивну та безпечну працю.



29


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал