Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка7/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Методична робота в школі
– форма організації цілеспрямованої діяльності вчителя над вдосконаленням свого фахового рівня. Сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає можливість молодим учителям вчитися педагогічній майстерності у старших і більш досвідчених колег, забезпечує підтримання у педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку. До найбільш відомих форм методичної роботи можна віднести: індивідуальну самоосвіту, відкриті уроки, взаємовідвідування, предметні комісії, виробничі наради, науково-практичні конференції, педагогічні читання, школи передового досвіду, методичний кабінет, курси перепідготовки, методологічний семінар.
Методичне об’єднання вчителів
– одна з організаційних форм колективної методичної роботи у системі підвищення кваліфікації вчителів.
М.О. знайомлять учителів з досягненням педагогічної науки і передового досвіду, сприяють поглибленню знань із спеціальності та із споріднених предметів.

50
Методичний кабінет
– створюється у великих середніх школах для надання методичної допомоги учителям і вихователям. М.К. постійно знайомить учителів з досягненнями педагогічної науки і передового педагогічного досвіду. У М.К. збираються і систематизуються поурочні плани, методичні розробки складних тем, саморобні наочні посібники, зразки художньої і технічної творчості учнів тощо.
Методична розробка
– опис методів, способів і прийомів педагогічної діяльності.
Методична система навчання
– упорядкована сукупність взаємозалежних
і взаємообумовлених методів, форм і засобів планування, проведення, контролю, аналізу, корегування навчального процесу, спрямованих на підвищення ефективності навчання.
Методичний пошук
– діяльність учителя щодо визначення змісту, основи, ідеї навчального матеріалу або педагогічного явища як особистісно значущих для свого саморозвитку та для наступного розвитку особистості учнів.
Методичний прийом
– складовий елемент методу, спосіб діяльності вчителя й адекватних для нього способів діяльності учнів, спрямованих на вирішення конкретного завдання.
Методичні рекомендації
– комплекс коротких чітко сформульованих речень і вказівок, що сприяють упровадженню в практику найбільш ефективних методів і форм навчання, виховання, розвитку.
Методична культура вчителя
– знання і володіння педагогом головними принципами, сукупністю методів і прийомів педагогічного дослідження та їх реалізація у педагогічній практиці.
Методичні основи педагогіки
– науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. До методологічних основ педагогіки можна віднести: а) загальні закони філософії, зокрема теорії пізнання; б) закони логіки, закономірності психології; в) закони і закономірності педагогіки; г) методи дослідження; д) вчення класиків педагогіки, здобутки народної педагогіки, передовий педагогічний досвід.
Методологія
– вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання; сукупність вихідних філософських ідей, що лежать в основі дослідження природних чи суспільних явищ і які вирішальним чином впливають на теоретичну інтерпретацію цих явищ; система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, що застосовуються у науці.
Розрізняють наступні рівні методології: 1) філософська методологія;
2)опора на загальнонаукові принципи, форми
(системний підхід, моделювання, статистична картина світу); 3) конкретно наукова методологія
(сукупність методів, форм, принципів дослідження у конкретній науці); 4) дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика); 5) методологія міждисциплінарних досліджень.

51
Методологія педагогічна
– 1) система принципів і способів організації, побудови теоретичної та практичної педагогічної діяльності; 2) вчення про науковий метод пізнання; 3) сукупність методів, які застосовуються у певній галузі знань.
Методологія педагогічних досліджень
– розділ педагогічної науки, який вміщує основні принципи, форми та методи наукового пізнання і шляхи перетворення педагогічної дійсності. Визначає загальні підходи до пізнання закономірностей навчання, виховання і розвитку особистості. Об’єктом методології педагогіки є пізнання сутності навчально-виховного процесу й розвитку молодої людини, а її предметом – закономірності процесу формування особистості.
Мислення
– психічний пізнавальний процес відображення суттєвих зв’язків і відношень предметів і явищ об’єктивного світу; вища форма відображення дійсності у психіці, ідеальна діяльність, результатом якої є об’єктивна
істина.
Процес мислення характеризується наступними особливостями: мислення завжди має опосередкований характер; мислення
ґрунтується на знаннях людини про загальні закони природи і суспільства; мислення починається з «живого споглядання», проте не зволиться до нього; мислення завжди є відображенням зв’язків і відношень між предметами у формі слова; мислення людини органічно пов’язано з практичною діяльністю.
За конкретними ознаками (зміст, характер завдань, ступінь новизни) М. поділяють на конкретно-дієве, наочно-образне, абстрактне; практичне і теоретичне; репродуктивне і творче.
Мислення
– опосередковане відображення дійсності в її істотних ознаках.
Мислення педагогічне
– аналіз конкретних педагогічних ситуацій з використанням теоретичних закономірностей розвитку педагогічної взаємодії і прийняття на основі цього реального педагогічного рішення.
Мистецтво (педагогічне)
– досконале володіння педагогом усією сукупністю психолого-педагогічних знань, умінь і навичок, поєднане з професійною захопленістю, розвиненим педагогічним мисленням та інтуїцією, морально-естетичним ставленням до життя, глибокою переконаністю і твердою волею.
Міжкультурна професійна компетентність
– поінформованість, знання й уміння, необхідні для ефективної взаємодії з іншими, культурно
«науковими», людьми.
Міжособистісні відносини
– суб'єктивно пережитий зв’язок між людьми, що проявляється в характері та способах взаємних впливів один на одного у процесі їх спільної діяльності та спілкування.
Міміка
– сукупність рухів частини обличчя людини, що виражають її стан або відношення до того, що він сприймає.
Міжпредметні зв’язки педагогіки
– це її зв’язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.
Міжпредметні зв’язки
– дидактичний принцип та умова встановлення взаємозв'язку між різними навчальними предметами, що вивчаються в тому або
іншому навчальному закладі. Необхідність міжпредметних зв'язків обумовлена завданнями формування системи наукових знань і переконань, що

52
відображають єдність реального світу. Міжпредметні зв’язки забезпечують вирішення ряду організаційно-педагогічних питань: усувають дублювання, сприяють раціональному розподілу навчального матеріалу, об’єднанню зусиль викладачів в ім'я спільної погодженої роботи.
Мобілізованість
– зосередженість, зібраність людини, що дають відчуття цінності часу, проведеного поруч з нею, і важливості виконуваної разом з нею або під її керівництвом роботи.
Мова навчання
– мова, на якій здійснюється освітній процес у даному навчальному закладі (тобто мова спілкування вчителя з учнями на уроці, мова освітніх програм, підручників та ін.). У ряді правових документів уживається також поняття «мова навчання і виховання», яке чітко не визначене. Мова навчання – мова, якою проводиться навчально-виховна робота при визначеній системі народної освіти.
Моделі рішень
– формалізований метод представлення різних альтернатив для будь-якого рішення.
Моделювання
– це досить новий і перспективний метод наукового пошуку, який ґрунтується на побудові і дослідженні моделей, як засобу вивчення явищ і процесів. Наукова модель – це уявно чи матеріально реалізована система, яка адекватно відображує предмет дослідження і здатна замінити його у такій мірі, що вивчення моделі дозволяє одержати нову
інформацію про сам предмет. Моделі поділяють на два види: матеріальні та
ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі – дереві, металі, склі та ін. Ідеальні моделі фіксуються у таких наочних елементах як креслення, рисунок, схема, програма та ін. Метод моделювання має наступну структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань з моделі на оригінал. Означений метод ґрунтується на синтетичному підході, тобто дозволяє виділяти цілісні системи і досліджувати
їх функціонування. Головна його перевага – цілісність інформації.
Моделювання
– 1) процес творчого відтворення тільки істотних властивостей моделі як оригіналу, у якості якого виступає педагогічний досвід і науково обґрунтовані змістовні орієнтири; 2) творення ситуацій, максимально наближених до реальної школи, де від учителя вимагається знаходження оптимальних способів співробітництва з дітьми, манери поведінки.
Модель педагогічна
– зображення або опис певного педагогічного явища чи процесу, що досліджуються як їх аналог.
Модуль
– відносно самостійний блок навчальної інформації, що включає в себе мету, навчальне завдання, методичні рекомендації, орієнтовану основу дій і засобів контролю (самоконтролю) успішності виконання навчальної діяльності.
Модульне навчання
– вид навчання, заснований на таких дидактичних принципах: модульність, структуризація змісту навчання на обґрунтовані елементи, динамічність, дієвість і оперативність знань, усвідомлена перспектива, різнобічність методичного консультування, паритетність.
Мозковий штурм
– використання колективного творчого мислення з метою вироблення оптимального рішення. Перед спеціально підібраною

53
групою людей ставиться конкретна проблема, на пошук рішення виділяється кілька хвилин. Формулюються й обговорюються різні варіанти рішень.
Монолог
(monologos – monos – один + logos – мова) – мова діючої особи, головного образу в драматичному творі, включена до розмовного спілкування персонажів і не припускає безпосереднього відгуку, на відміну від діалогу; мова наодинці із самим собою.
Монолог учительський
– промова, проголошена вчителем як режисером і головним виконавцем ним же створеного педагогічного дійства; розповідь або звертання вчителя до своїх учнів. Такий монолог використовується для пояснення нового навчального матеріалу, виступає формою виховної проповіді, узагалі спонукає тих, хто слухає, до розмірковування й уваги.
Педагогічний процес найчастіше відбувається як діалог або полілог. Але у вустах досвідченого педагога монолог здобуває характер поліфонічної монодрами, з елементами особистого і ліричного початку. Монолог учительський служить зразком змісту, що логічно розкривається, доказу, а також грамотності і строгості мислення; підкоряється законам риторики, логіки й акторської майстерності.
Мораль
(від лат. mores – звичаї) – одна з форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки і діяльності, які регулюють відносини між людьми за будь-якої життєвої ситуації.
Мораль
– сукупність принципів і норм, привласнених людиною для внутрішньої оцінки своїх учинків.
Моральні відносини
– ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.
Моральне виховання
– один з найважливіших видів виховання, який полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття і формування звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології; це виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок
і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Моральне виховання
– процес формування системи якостей особистості відповідно до вимог суспільної моралі, моральної свідомості.
Моральні звички
– корисні для суспільства, стійкі форми поведінки
(образ дії), які стають потребою людини і здійснюються у будь-яких ситуаціях і умовах.
Моральні переконання
– пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Формуються у процесі активного і вольового оволодіння всім багатством моральної культури і стають керівництвом до дії для особистості.
Моральні
почуття
– виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
Моральна свідомість школяра
– одна із сторін суспільної свідомості, її суб’єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображує реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності.

54
Моральна спрямованість
– стійка суспільна позиція особистості, що складається як результат світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості у різних умовах і обставинах.
Моральність
– характеристика особливого виду практичної діяльності людей, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами та принципами. Означає здатність людини творити добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішній свідомості та добровільності. М. включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку.
Моральність
– освоєна, внутрішньо прийнятна суспільна мораль, що регулює поведінку конкретної людини, спирається на світоглядні переконання
і почуття совісті.
Моральний вчинок
– специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки; найменша одиниця моральної поведінки, яка зберігає основні її властивості. Відіграє винятково важливу роль у морально-психічному розвитку особистості.
Моральний ідеал
– виступає мірою реального і потрібного суспільству типу моральних відносин. Він задає ближню та дальню перспективу для виховання і самовиховання. Ідеал має дві основні форми: а) це побудована суспільством модель людини вищого рівня буття (теоретична форма ідеалу); б) жива дійсність, первинна його форма, реальна, творчо охоплена мислителями модель майбутньої людини. Ідеал виступає орієнтиром для регулювання поведінки кожної людини.
Мотивація__–_система_мотивів_або_стимулів,_яка_спонукає_людину_до_конкретних_форм_діяльності_або_поведінки.'>Мотив
– спонукальна причина дії і вчинків людини (те, що штовхає до дії), яка безпосередньо пов’язана із задоволенням потреб; усвідомлена причина, яка обумовлює вибір дій і вчинків; предмет (матеріальний чи ідеальний), який спонукає до вибору дій.
Мотив
– внутрішній, як правило, усвідомлений стимул діяльності.
Мотивація
– система мотивів або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки.
Мотивація
– система взаємозалежних і супідрядних мотивів діяльності особистості, що свідомо визначають лінію її поведінки.
Н
Навички
– здатність виконувати певні дії автоматично, не застосовуючи поелементного контролю; дія, що характеризується високою мірою засвоєння.
Часто кажуть, що навички - це автоматизовані уміння.
Навички
– необхідні дії, доведені до автоматизму шляхом багаторазового повторювання.
Навіювання (сугестія)
– вплив на емоційну, підсвідому сферу психіки людини або групи людей нерідко крім, а іноді й проти їхньої волі.
Навчальна діяльність
– процес надбання людиною нових знань умінь та навичок або зміни старих; діяльність, спрямована на вирішення навчальних завдань.
Навчальна задача
– мета, яку потрібно досягнути учневі у визначених умовах навчального процесу.

55
Навчальний план
– державний нормативний документ, який визначає підсумоване навчальне навантаження учнів і його розподіл за етапами навчання і класами, тобто установлює перелік навчальних предметів, розподіл
їх за роками навчання, кількість годин на тиждень, виділених для вивчення кожного предмета в окремому класі школи; документ, що визначає склад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і , в зв’язку з цим, структуру навчального року.
Навчальний процес
– 1) цілеспрямована взаємодія викладача й учнів, у ході якої вирішуються завдання освіти, розвитку і виховання учнів; 2) конкретний вид цілісного педагогічного процесу, що реалізує цілі освіти, виховання і загального розвитку особистості в специфічних організаційних формах навчання, таких як урок, навчальне заняття, екскурсія, навчальна практика та ін.
У класичній типології виділяють: урок вивчення нового матеріалу; урок застосування та закріплення знань умінь, навичок; повторювально- узагальнюючий урок; урок перевірки та оцінки знань, умінь та навичок; комбінований урок.
Навчальна програма
– державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмета в кожному класі і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-естетичних ідей, практичних умінь і навичок, яких необхідно опанувати учням, і кількість годин на їх вивчення; документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Навчальний посібник
– книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.
Навчальні посібники
– друковані, графічні, образотворчі й інші матеріали, призначені для організації процесу навчання.
Навчальний предмет
– спеціально підібраний і дидактично оброблений матеріал науки; педагогічно обґрунтована система наукових знань та практичних навичок
і умінь, які відображають основний зміст та методи визначеної науки.
Навчання
– цілісний двосторонній процес педагогічної діяльності вчителя
(викладання) і пізнавально-навчальної діяльності учнів (учіння), спрямований на досягнення навчально-виховних завдань; процес двосторонньої діяльності педагога і учнів, спрямований на передачу і засвоєння знань учнями; цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, умінь, навичок, здійснюється виховання та розвиток учнів; цілеспрямований двосторонній процес, в якому здійснюється сумісна діяльність вчителя (викладання) і учнів (учіння); процес передачі і засвоєння знань, умінь та навичок і способів пізнавальної діяльності людини;

56
цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, у ході якого здійснюється освіта людини; двосторонній процес, який включає засвоєння навчального матеріалу, тобто діяльність учнів (учіння) і керівництво ними, тобто діяльність учителя
(викладання); цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної навчальної і пізнавальної діяльності учнів по оволодінню науковими знаннями, уміннями та навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду та морально-естетичних поглядів і переконань; особлива спільна соціальна діяльність з прискореної передачі молодому поколінню і засвоєння ним шляхом організованої пізнавальної і практичної діяльності накопиченого соціального досвіду в надбання індивіду.
Навчання
– 1) спеціально організований, цілеспрямований, керований процес взаємодії вчителів та учнів (викладання + навчання), спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок; формування світогляду, розвиток розумових сил і творчих можливостей тих, кого навчають; 2) процес діяльності учня, який здійснюється як під керівництвом учителя, так і під час самоосвіти та досвіду навчально-пізнавальної діяльності.
Навчання творчому саморозвитку
– навчання, засноване на законі фазового переходу розвитку в творчий саморозвиток особистості за допомогою підтримки педагога.
Навченість
– інтегральна характеристика особистості, що відображає здібності учня до навчальної діяльності, тобто індивідуальні показники темпу
(швидкості) і якості засвоєння знань, умінь і навичок у процесі навчання.
Під ступенем навченості людини розуміють сукупність п’яти послідовних показників – вирізнення, запам'ятовування, розуміння, засвоєння й переносу учнями елементарних відомостей, умінь і навичок у процесі навчання.
Наочність у навчанні
– один із принципів дидактики, відповідно до якого навчання здійснюється на основі сприйняття тих або інших об'єктів, процесів матеріального світу або їх зображень. Наукове обґрунтування цього принципу дає діалектико-матеріалістична теорія пізнання, що вказує на єдність конкретного й абстрактного, чуттєвого й раціонального в процесі пізнання.
Принцип наочності в навчанні діє на всіх етапах навчального процесу: при викладі нового матеріалу, у самостійній роботі, у закріпленні та перевірці знань учнів.
Народна педагогіка
– галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виробляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання і навчання. Першим у вітчизняну педагогічну літературу термін «Н.п.» запровадив К.Д. Ушинський. О.В. Духнович у підручнику
«Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских» (1858 р.) також використовує поняття «народна педагогіка».
Наукове дослідження
– особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.
Фундаментальні
дослідження мають за мету розкрити сутність педагогічних закономірностей; спрямовані на поглиблення наукового знання, розвиток

57
методології науки, відкриття її нових галузей і не переслідують безпосередньо практичних цілей. Прикладні дослідження розв’язують окремі теоретичні і практичні завдання, які пов’язані з формуванням змісту виховання і освіти, розробкою педагогічних технологій; поєднують науку з практикою, фундаментальні дослідження і розробки. Розробки мають за мету створення програм, підручників, посібників, інструктивно-методичних рекомендацій з питань організації процесів виховання і навчання, управління виховними системами.
Науковий світогляд
– цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе; специфічна форма свідомості людини, яка включає в себе систему її знань, поглядів, переконань та ідеалів, у яких виражається її ставлення до розвитку природи і суспільства, і які визначають її суспільно-політичну і морально- естетичну позицію і поведінку у різних сферах життя. Для Н.С. характерні наступні риси: а) правильно пояснює минуле і сучасне (малює наукову картину світу); б) дозволяє передбачати розвиток подій і явищ у суспільстві і природі; в) має гуманістичний характер.
Наукова картина світу
– система уявлень про найзагальніші закони побудови і розвитку Всесвіту та його окремих частин.
Науковість навчання
– принцип навчання, урахування якого передбачає, щоб зміст навчання включав у себе справді наукові теорії, закони, поняття, факти, що розкривають сучасні досягнення науки і перспективи її розвитку.
Науково-методична рада
– 1) головний консультативний і експертний орган школи з питань науково-методичної діяльності; 2) колективний орган, що поєднує на добровільній основі педагогів, активно підтримуючи
інноваційні процеси в школі, і керівників, що беруть участь у науково- дослідній роботі, МО, керівників творчих і експериментальних груп, заступників директора, викладачів вузів, психологів і лікарів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал