Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка6/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Критерії вихованості
– ознаки, на основі яких можна робити висновок про рівні вихованості людини, оцінити результати виховного впливу. До К.В. можна віднести наступні: а) соціальна спрямованість (суспільна активність, громадський обов’язок, життєві цілі, ідеали, ціннісні орієнтації тощо); б) ставлення до трудової діяльності (відповідальність за доручену ділянку роботи,

42
творчий підхід до справи, ініціативність у роботі, здатність добиватися високих результатів праці, підвищення професійних знань); в)організаторська діяльність (ділові якості, цілеспрямованість, працьовитість, дисциплінованість, організаторські вміння); г) відносини з членами трудового колективу
(відносини з колегами, підлеглими, доброзичливість, повага, гуманність у відносинах з людьми).
Культура
– 1) уся сукупність значущих значеннєвих відносин (мова, звичаї, звички, етичні й естетичні норми), що формують структуру суспільства, його символіку; 2) набір культурних засобів і технологій діяльності, що передаються із покоління в покоління, розвиваються ними; основна умова і процес включення людей у співтовариство, це і картина світу, особливості світосприймання і пояснення навколишнього світу; 3) сукупність штучних об’єктів, створених людьми на доповнення до природних, заучених форм людської поведінки та діяльності, набутих знань, образів самопізнання й символічних позначень навколишнього світу; 4) особливий, специфічний спосіб людської діяльності, єдність різноманітності історично вироблених форм діяльності, що відбиває ступінь «олюднення» природи та міру саморозвитку людини; 5) сума духовних досягнень і пам'ять людства; творче самовираження людей
(результат
і процес творчості); сукупність загальнозначущих смислів, знаків і символів; система норм і зразків поведінки, що існують у суспільстві; основа соціальної поведінки, успадкована від попередніх поколінь (мова, теоретичні ідеї, повсякденні культурно організовані види діяльності); спосіб життя або життєдіяльності, а також їх контекст; сукупність матеріальних і духовних цінностей; багатство досвіду; досягнення особистості, що залучаються нею і залучають її до сукупності загальнолюдських цінностей; 6) визначений рівень розвитку суспільства, творчих здібностей людини, виражених у діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях, що в єдності входять до складу культурного середовища будь-якої освітньої установи; 7) сфера реалізації людських здібностей, простір спілкування.
Як сфера спілкування культура передбачає співвідношення діалогічне.
Діалог є внутрішньою формою взаємоєднання різних аксіологічних орієнтацій в єдиній культурі. Діалогічні за суттю форми взаємоєднання особистості зі світом в дійсності можуть набувати безмежної кількості варіантів, у яких віддзеркалюється особистісне ставлення людини до світу і до самої себе.
Функції культури:

перетворювальна
– відповідає необхідності пристосовувати природу, включаючи і природу самої людини, до потреб суспільства;

організаційна –
відповідає необхідності створення моделі майбутнього;

пізнавальна –
забезпечує нагромадження і поглиблення знань про об’єктивні закони буття;

ціннісно-орієнтаційна –
відповідає необхідності консолідації суспільства
єдиними ідеалами, оцінками, нормами;

комунікативна –
передбачає необхідність забезпечувати спілкування людей усіма засобами, доступними для даної культури;

соціалізації –
відповідає потребам кожної соціальної системи формувати

43
людей за її образом і подібністю;

регулююча –
дозволяє коригувати суспільні відносини і поведінку людини відповідно до норм, прийнятих у даному соціумі;

гуманістична –
передбачає формування особистості у відповідних умовах;

адаптивна
– враховує необхідність встановлювати відповідність між собою й умовами зовнішнього середовища з метою самозбереження.
Культура духовна
– визначена спрямованість людини на духовні цінності, що функціонують у суспільстві; ступінь вимог, міра вимогливості до того, що пропонує життя.
Культура життєвого самовизначення
– усвідомлення людиною себе як суб'єкта власного життя, уміння приймати рішення й нести відповідальність за дії, здійснювати самовиховання.
Культура мислення
– високий ступінь відточеності, відшліфованості дій та вчинків людини, досконалість її діяльності в різних сферах життя.
Культура
міжнаціонального
спілкування
– узагальнююча характеристика суб’єкта спілкування, що володіє способами спілкування в багатоетнічному середовищі, які розкривають його участь у функціонуванні і розвитку соціальних та політичних інститутів, цінностей культури, норм спілкування з національними суб’єктами.
Культура навчальної праці
– характеризує якість розумової діяльності учнів і передбачає правильне планування навчальної праці; чітку її організацію; дотримування правил навчальної гігієни; раціональні прийоми роботи з книгою та іншими джерелами інформації; самоконтроль; своєчасну корекцію своїх дій; самоаналіз результатів розумової праці, виявлення причин викритих вад та їх усунення у новому циклі навчальної діяльності.
Культура особистості
– 1) соціально зумовлений рівень творчої, свідомої діяльності людини як минулої (втіленої, опредмеченої у цінностях, традиціях, нормах і т.д., що передають від покоління до покоління історичний досвід людства), так і насамперед дійсної, що ґрунтується на розпредмечуванні цих цінностей; 2) комплекс характеристик (знань, якостей, навичок, способів досягнення задуманого, ціннісних орієнтацій, творчих успіхів), що дозволяє особистості жити в гармонії з загальнолюдською національною культурою, розвивати суспільство та індивідуальну своєрідність своєї особистості.
Культура особистості розглядається не просто як конгломерат різноманітних явищ, а як синтетична єдність внутрішніх (цінності, смисли, знання, ідеї, уявлення) і зовнішніх (різні соціокультурні ситуації) складових, що виявляються в різних видах діяльності й у взаємодії з людьми.
Культурне середовище освітньої установи
– простір культурного розвитку дітей у дитячій спільності, що містить: відносини – цінності – символи –
речі – предмети.
Культуровідповідність
– принцип педагогіки, за яким процес виховання й соціалізації дитини повинен будуватися на основі духовної та матеріальної культури даного суспільства і народу.
Культурологічний підхід до освіти
– сукупність методичних прийомів, що забезпечують аналіз будь-якої сфери соціального і психологічного життя, у

44
тому числі сфери освіти й педагогіки, через призму системоутворючих понять: культура, культурні зразки, норми та цінності, уклад і спосіб життя, культурна діяльність та інтереси тощо.
Культурологія освіти
– сфера знань, що пояснює і дає розуміння якісних і ціннісних характеристик сфери освіти; це система ідей, уявлень, понять, приватних методик, що сприяють культурному розвитку й саморозвитку дитини.
Л
Лабораторна робота
– один з видів самостійної роботи учнів, яка проводиться за завданням учителя із застосуванням навчальних приладів,
інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.
Лекція
– (від лат. lectio - читання) – систематичний послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки. Л. бувають навчальними і публічними. Головні вимоги до Л.: науковість, доступність, єдність форми і змісту, емоційність викладу, органічний зв’язок з
іншими видами навчальних занять - семінарами, лабораторними заняттями тощо.
Лекція
– вид, форма і метод навчання, у ході якого педагог, вступивши у живу взаємодію з аудиторією, розкриває систему уявлень про той або інший предмет, явище, допомагаючи слухачам осмислити проблему й прийти до певного висновку, спонукаючи їх до цілеспрямованої практичної діяльності.
В основі лекції повинна лежати впорядкована, системна інформація, що спонукає слухача до самостійного мислення і допомагає йому усвідомити об’єктивні закономірності.
Основні дидактичні вимоги до лекції:
 високий науковий рівень;
 цілісне розкриття теми або якого-небудь її розділу, курсу в цілому;
 аналіз конкретних фактів і явищ у їх взаємозв’язку, узагальнення їх;
 ясність аргументації й наукова доказовість висновків;
 емоційність і образна форма викладу.
Лідер
– член групи з найвищим соціальним статусом, за яким іншими членами групи визнається право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях.
Лідер може бути:

формальним
– офіційно призначеним, юридично узаконеним;

неформальним
– реально прийнятим колективом/соціумом.
Людина
– організм, що складається з органів і систем, жива істота, яка володіє здатністю мислити і говорити, створювати знаряддя праці і користуватися ними у процесі трудової діяльності. Являє собою єдність духовного і фізичного, природного і соціального, спадкового і набутого.
Людина
– 1) жива істота, яка володіє даром мислення і мови, здатна створювати знаряддя праці, користуватися ними в процесі суспільної праці; 2) біологічна істота, представник «homo sapiens».
М
Майстерність учителя
– це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями М.В. виступають такі ознаки його діяльності:

45
гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). М.В. ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.
Майстерність (педагогічна)
– частина педагогічного мистецтва, що виражається в досконалому володінні педагогічними методами і прийомами, усім арсеналом педагогічних умінь і навичок, що забезпечують практичне втілення педагогічного мистецтва в процесі формування особистості.
Маннгеймська система навчання
– ґрунтується на поділі учнів залежно від рівня підготовки і здібностей. Запроваджена у Німеччині Йозефом Антоном
Зіккінгером (1858-1930) у м. Маннгеймі. Дістала поширення на початку ХХ століття. Дітей було поділено на 4 групи: 1) основні класи - для дітей, що мають середні здібності (50-60%); 2) класи для учнів малоздібних, які звичайно не закінчують школу (20-30%); 3) допоміжні класи - для розумово відсталих дітей
(2-2,5%); 4) класи для обдарованих дітей (20-25%). Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик учителів.
Тривалість навчання у кожній групі: у першій – вісім років, у другій і третій - чотири роки, у четвертій – шість років. Головний недолік системи: заснована на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.
Менеджмент
педагогічний
– комплекс принципів, методів, організаційних норм і технологічних прийомів керування освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності.
Менталітет
– стійка настроєність внутрішнього світу людей, що об’єднує
їх у соціальні й історичні спільності; сукупність установок до певного типу мислення.
Менталітет, з одного боку, виступає як результат культури й традицій, з
іншого боку, сам є джерелом розвитку культури.
Менталітет особистості
– інтегративна характеристика особистості, розвиток якої детермінований соціально-політичними орієнтаціями, культурними й національними традиціями, особливостями освіти і психічного розвитку особистості.
Менталітет відбиває світоглядні погляди, установки й ціннісні орієнтації особистості.
Мета
– передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямовано діяльність окремої людини, групи або усього суспільства. Категорія
М. у вигляді логічної моделі фіксує бажане, до чого людина прагне, що є для неї взірцем у певному виді діяльності, а отже, є активним фактором людської свідомості. М. тісно пов’язана з засобами її досягнення. М. має винятково важливе значення для спрямування, організації діяльності, постановки конкретних завдань.
Мета
– 1) один з елементів поведінки, безпосередній мотив свідомої діяльності, що характеризується передбаченням у свідомості, мисленні результату діяльності та шляхів, способів її досягнення; 2) усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого направлено дію.

46
Мета виховання
– сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство; це ті попередньо визначені (прогнозовані) результати підготовки підростаючого покоління до життя, у їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягти у процесі виховної роботи. М.В. має об’єктивний характер і виражає ідеал людини у найбільш загальній формі.
М.В. – це та характеристика, що визначає виховну систему в цілому. Метою виховання зумовлюються зміст, організація, принципи, методи навчально- виховної праці, весь уклад життя школи, всіх виховних осередків і закладів.
Саме цілі і засоби їх досягнення відрізняють одні виховні системи від інших.
Мета виховання
(у загальному тлумаченні) – допомога особистості у створенні умов для її самовизначення, самореалізації, формування і створення учнем картини світу, адекватної сучасному знанню, формування громадянина,
інтегрованого в суспільстві і спрямованого на його вдосконалення.
Загальні цілі виховання
– вироблення ціннісно-важливих, необхідних якостей, властивих людям.
Індивідуальні цілі виховання
– виховання окремої людини.
Перспективна (ідеальна) мета виховання
– формування всебічної, гармонійно розвинутої особистості.
Реальна мета виховання сьогодні
– надати кожному школяреві базову освіту і культуру та на основі їх представити умови для розвитку найбільш суб’єктивних умов (бажання індивіда), об’єктивних можливостей (родини, школи, громадськості, державної влади на місцях) особистості.
Мета виховання загальна
– формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, яка б постійно проявляла суспільну активність.
Мета національного виховання
– набуття молодими поколіннями соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньої, естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Метод
– шлях пізнання; спосіб побудови і обґрунтування наукового знання; спосіб пізнання предмету науки.
Метод
– сукупність відносно однорідних прийомів, операцій практичного/теоретичного освоєння дійсності.
Методи навчання
– способи організації пізнавальної діяльності учнів, яка забезпечує оволодіння знаннями, методами пізнання і практичної діяльності; упорядкована за певним принципом спільна діяльність учителя і учнів, що являє собою систему прийомів або способів і спрямована на розв’язання навчально-виховних завдань; впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти.
Метод навчання
– спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача й учнів, спрямований на розв’язання навчально-виховних завдань.
Метод наочного навчання (МНН)
– метод навчання, в основі якого лежить використання різних засобів наочності.
Методичні прийоми МНН:

47

демонстрація –
будується на основі показу об'єкта вивчення (реальних подій життя, явищ природи, наукових і виробничих процесів, дії приладів і апаратів) у динаміці, з метою його аналітичного розгляду й обговорення проблем, що виникають;

ілюстрація –
показ об’єктів вивчення в символічному (статичному) зображенні за допомогою карт, картин, схем, плакатів.
Метод практичного навчання (МПН)
– метод навчання, в основі якого лежить організація практичної діяльності учнів з метою застосування, закріплення й поглиблення знань, умінь та навичок.
Методичні прийоми МПН:

вправа –
багаторазове, свідоме повторення розумових і практичних дій з метою формування, закріплення й удосконалювання необхідних знань, умінь і навичок;

лабораторна робота –
самостійна навчальна діяльність, в ході якої учні виконують досліди, розрахунки, експерименти, що підтверджують досліджувані теоретичні положення;

практична робота –
виконання практичних завдань (виготовлення предметів, обробка матеріалів) з метою застосування отриманих знань на практиці, формування визначених навичок.
Метод усного викладу (МУВ) навчального матеріалу
– метод навчання, в основі якого лежить передача готових висновків науки в монологічній та діалогічній формі й формування знань і вмінь в учнів.
Методичні прийоми монологічної мови МУВ:

розповідь –
вид усного викладу навчального матеріалу педагогом або учнем, при використанні якого акцентується увага на конкретних фактах, їх взаємозв’язку і взаємозумовленості;

пояснення –
забезпечує виявлення сутності досліджуваної події або явища, його місце в системі зв’язків і взаємозалежності з іншими подіями, явищами;

інструктування
передбачає постановку й чітке досягнення завдань у ході навчання з метою організації та направлення діяльності учнів у процесі занять.
Методичні прийоми діалогічної мови МУВ:

бесіда –
прийом обговорення навчального матеріалу (питання-відповідь), що дозволяє організувати цілеспрямовану діяльність з актуалізації відомих знань і засвоєння нових шляхом самостійних міркувань, висновків і узагальнень;

дискусія –
цілеспрямована, організована й керована вчителем діяльність з обміну думками і відстоювання особистого погляду на досліджувану проблему.
Методи виховання
– способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованців, які спрямовані на досягнення мети виховання; сукупність специфічних способів
і прийомів виховної роботи, спрямованих на формування особистості;
інструмент доторкання до особистості.
Методи виховання
– способи взаємозалежної діяльності вихователя і вихованців, спрямовані на вирішення завдань виховання. Розрізняють такі методи виховання:

48

методи формування свідомості
– спрямовані на формування правильних понять, оцінок, суджень, життєвої позиції, світогляду, серед них: бесіда, дискусія, диспут, лекція, приклад, розповідь, конференція;

методи організації діяльності і досвіду поведінки
– спрямовані на закріплення
і формування в дітей досвіду позитивних способів і форм поведінки, моральної мотивації (доручення, повага, створення виховуючих ситуацій, КТД);

методи стимулювання діяльності та поведінки
– спонукають вихованців до виправлення недоліків у поведінці та закріплення, розвитку позитивної мотивації поведінки (покарання, заохочення, примус, вимога);

методи контролю і самоконтролю –
дозволяють вихователю й вихованцю отримати інформацію про хід процесу виховання, його ефективність
(спостереження, бесіда, консиліум, опитування, аналіз, створення виховуючих ситуацій, діагностика, тренінги).
Вибір методів виховання залежить від мети і конкретних завдань виховання, провідного типу діяльності, індивідуальних і вікових особливостей вихованців.
Методи науково-педагогічних досліджень
– це шляхи вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання; прийоми, процедури та операції емпіричного і теоретичного пізнання й вивчення явищ педагогічної дійсності; сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної задачі.
М.Д. у педагогіці поділяються на загальнонаукові та конкретно-наукові (теоретичні і емпіричні). Загальнонаукові включають : загальнотеоретичні методи (абстракція і конкретизація, аналіз і синтез, порівняння, протиставляння, індукція і дедукція тощо), соціологічні
(анкетування, інтерв’ю, експертні опитування, рейтинг тощо), соціально-
психологічні
(соціометрія, тестування, тренінг тощо), математичні (ранжування, шкалування, індексування, кореляція тощо). До теоретичних методів належать: аналіз літератури, архівних матеріалів, документації та продуктів діяльності; аналіз понятттєво-термінологічної системи; аналогії, що побудовані на загальності фундаментальних законів діалектики для процесів різного походження; побудова гіпотез; прогнозування; моделювання. Емпіричні методи дослідження складаються з: спостережень; бесід; педагогічного консиліуму; вивчення і узагальнення масового і індивідуального педагогічного досвіду; педагогічного експерименту; науково-педагогічних експедицій.
Методи науково-педагогічного дослідження
– сукупність способів і прийомів вивчення об'єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку.
До основних методів відносяться: метод спостереження, бесіди, інтерв'ю, аналіз документів, метод вивчення продуктів творчості, узагальнення незалежних характеристик, соціометричний метод, термінологічний, тестування, анкетування, ранжування, моделювання, експеримент.
Методи самовиховання
– способи систематичної і свідомої діяльності людини, спрямовані на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних. До найбільш загальних методів самовиховання можна

49
віднести: самозобов’язання, самоствердження, самоорганізацію, самоконтроль, самозвіт, самокритику, наслідування прикладу, самосхвалення, самонаказ, аутотренінг тощо.
Методи самоосвіти
– способи систематичної самостійної роботи, які спрямовані на поглиблення, розширення і більш міцне засвоєння знань. До найбільш відомих методів самоосвіти можна віднести: самостійне вивчення літератури, самостійне виконання практичних завдань, самостійну роботу з аудіовізуальними засобами, самотренування, самостійне виконання вправ тощо.
Методика КТС
(за І.П. Івановим) – полягає в організації колективних творчих справ (КТС), які поєднують у сумісній діяльності вихователів і вихованців. У цій діяльності педагоги виступають як старші товариші своїх вихованців. КТС - це сумісний пошук найбільш оптимальних рішень різних виховних завдань; справа, яка планується, організовується і оцінюється зусиллями всього колективу. У витоків цієї методики стояли студенти- ентузіасти ЛДПІ ім. О.І. Герцена на чолі з І.П. Івановим. У 50-ті роки на базі студентських загонів і різновікових груп учнів створювались комуни імені
А.С. Макаренка (КІМ) у дитячих таборах, при домоуправліннях, у школах. У комуні всі були рівними, всі брали участь у розробці і реалізації цікавої і корисної справи. При цьому культивувались творчість, ініціатива і повне самоврядування. Основними етапами КТС є: а) попередня робота класного керівника; б) колективне планування; в) колективна підготовка справи; г) колективне проведення справи; д) колективне підведення підсумків; е) передбачення найближчих наслідків.
Методист
– спеціаліст у галузі методики вивчення якогось навчального предмета. Методистом також називається працівник методичної установи.
Його обов’язки – вивчення стану викладання того чи іншого навчального предмета; виявлення, узагальнення і поширення досвіду кращих учителів і шкіл; організація методичної роботи з учителями; надання допомоги учителям у проведенні навчально-виховної роботи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал