Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка5/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Імідж учителя
– емоційно забарвлений стереотип сприйняття образу вчителя у свідомості вихованців, колег, соціального оточення.
Імпровізація
– оперативне оцінювання ситуації і вчинків учня, прийняття рішення відразу, часом без попереднього логічного міркування, на підставі попереднього досвіду і педагогічних знань, ерудиції й інтуїтивного пошуку, органічне втілення його в спілкуванні з дітьми; продуктивна дія в мінливих обставинах діяльності, чуйне реагування на їхню зміну і корекція власної діяльності; уміння вчителя додати характер безпосередності розвитку уроку,
«оживити» його новими ідеями.
Індивід
– людина як цілісний неповторний представник роду з його психофізіологічними властивостями, які виступають у якості передумов для розвитку особистості; людина як носій загальних рис, що притаманні людському роду як специфічному у світі природи; окремий представник цього роду.
Індивід
– окремий живий організм, особа, людина як окрема особистість у середовищі інших людей.
Індивідуалізм
– один із принципів організації і самоорганізації життя
індивіду в співтоваристві. Він остаточно сформувався в епоху великих політичних революцій в Англії, Америці і Франції; цей принцип взаємопов’язаний з лібералізмом як соціально-політичним рухом та ідеологією нової державності.
Принцип індивідуалізму включає такі уявлення й ідеї:
 усі цінності (права людини, воля, демократія, справедливість) є особистісно-орієнтованими;
 ніхто і ніщо не може ніколи використовувати індивіда як засіб для досягнення цілей інших членів або структур суспільства;
 кожен індивід має свободу вибору;
 співтовариство існує для розвитку й реалізації індивіда, а не навпаки.
Індивідуальний підхід
– організація педагогічної взаємодії з урахуванням особливостей та рівня розвитку дитини (реальних навчальних можливостей), а також умов її життєдіяльності.
Індивідуальний стиль педагогічної діяльності
– 1) сукупність рис, стійке сполучення використовуваних прийомів і засобів, що обумовлюють особливості діяльності педагога;
2) своєрідна манера педагогічних дій і спілкування, властива конкретному педагогу; стійка індивідуальна система психолого-педагогічних засобів, прийомів, навичок, методів, технологій здійснення навчально-виховного процесу.
Стилі педагогічної діяльності:
емоційно-імпровізаційний;
емоційно-
методичний; розмірковувально-імпровізаційний; розмірковувально-методичний.
Індивідуальні особливості
– індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. До
І.О. відносять своєрідність відчуттів, сприймання, мислення, пам’яті, уявлень, особливостей інтересів, здібностей, темпераменту, характеру особистості.

35
Індивідуальні
особливості
учнів
– сукупність моральних,
інтелектуальних, вольових, емоційних та інших якостей особистості, що помітно відрізняють одну людину від іншої.
Індивідуальність
– сукупність рис, що визначають самобутність людини,
її відмінність від інших людей; своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність; співвідношення індивідних, особистісних, суб’єктних проявів людини, які для кожного з людей є унікальними, неповторними, що відрізняють його від інших, надають йому цінності поряд з іншими.
Проявляється у рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей, в емоційній і інтелектуальній сферах, у потребах і здібностях людини.
Індивідуальність
– неповторна своєрідність особистості кожної людини, що визначається сукупністю рис, властивостей її психіки і формується під впливом різних факторів антропосоціогенезу.
Індукція
метод наукового пізнання, що передбачає перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому.
Індукція
– вид умовиводів, що являє собою метод пізнання від часткового до загального, коли на підставі стійкої повторюваності визначеної ознаки в окремих явищах роблять висновки про її приналежність усьому класу явищ.
Індукція спирається на спостереження й експеримент і тісно зв'язана з дедукцією.
Ініціативність
– здатність особистості, виражена у прагненні до самостійних суспільних призначень, в ініціативі, активності, заповзятливості.
Інноватика педагогічна
– галузь педагогічної науки, що вивчає процес оновлення педагогічної діяльності, її принципи, закономірності, методи і засоби.
Інноваційний потенціал педагога
– сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості педагога, що виражає готовність удосконалювати педагогічну діяльність і наявність внутрішніх засобів та методів, що забезпечують дану готовність. Сюди також включається бажання і можливість розвивати свої інтереси та уявлення, шукати власні нетрадиційні шляхи вирішення проблем, що виникають, сприймати і творчо втілювати вже
існуючі нестандартні підходи в освіті.
Інноваційний урок
– урок, що відрізняється оригінальним, творчим підходом учителя, привнесенням змін у мету, зміст, методи, засоби або форми організації заняття.
Інновація педагогічна (нововведення)
– 1) процес внесення нового, зміна, удосконалювання й оптимізація існуючого;
2) цілеспрямована зміна, що вносить в освітнє середовище елементи нового, які покращують характеристики як окремих частин, компонентів, так і самої освітньої системи в цілому;
3) виникнення і нагромадження різноманітних нововведень, ініціатив, що в сукупності приводять до значних змін у навчально-виховному процесі та трансформації його змісту і якості.
Інновації класифікуються:
 за видами діяльності (педагогічні, управлінські, освітні, виховні);

36
 за характером внесених змін (радикальні, модифікуючи, комбінаторні);
 за масштабом внесених змін (локальні, системні, модульні);
 за джерелом виникнення (внутрішні, зовнішні).
Інтеграція педагогічна
– вища форма вираження єдності цілей, принципів, змісту, форм організації процесу навчання і виховання.
Інтелект
– сукупність уроджених або придбаних при житті загальних розумових здібностей, від яких залежить успішність освоєння людиною різних видів діяльності.
Інтелектуальні здібності
– особливості індивіда, які формують
індивідуальний спосіб мислення, що у свою чергу впливає на розгортання
індивідуального життя і саморозвиток особистості, обумовлює своєрідний характер її життєдіяльності в цілому.
Інтерактивний
діалог
– активний обмін повідомленнями між користувачем та інформаційною системою в режимі реального часу.
Інтерв’ю
– метод науково-педагогічного дослідження, спосіб одержання
інформації про досліджуване явище або процес за допомогою усного опитування.
Інтерес
– ставлення особистості до предмета як до чогось цінного, привабливого.
Інтерес пізнавальний
– 1) ставлення особистості до предмета як до чогось цінного, привабливого;
2) емоційно забарвлений прояв пізнавальних, дослідницьких і практичних потреб особистості; форма вираження активності, що забезпечує спрямованість особистості та допомагає становленню орієнтирів поведінки.
Інтернаціональне
виховання
– процес формування системи толерантного відношення до людей різних національностей, заснованої на почутті волі, рівності та братерства, культурі міжнаціонального спілкування.
Інтуїція
– 1) чуття, проникливість, пізнання істини без логічного обґрунтування, засноване на попередньому досвіді; 2) здатність швидко знаходити правильне вирішення задачі й орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, а також передбачати хід подій.
Інформатизація навчання
– надання тим, кого навчають, великої за обсягом інформації, поданої в базах даних, комп'ютерних програмах, різній довідковій літературі. Комп'ютеризація в даному випадку виступає частиною
інформатизації навчання.
Інформаційні технології
– сукупність методів і технічних засобів отримання, перетворення, передачі, збереження й використання інформації.
Інцидент
– дія або сукупність дій учасників конфлікту, що провокує різке загострення протиріч і початок боротьби між ними.
Історія педагогіки
– наукова дисципліна, об’єктом якої є процес
історичного розвитку освіти і педагогічної думки у їх єдності і взаємозв’язку з сучасними проблемами освіти; предметом – факти, протиріччя, закономірності
історико-педагогічного процесу, аналіз яких забезпечує ефективне здійснення, прогнозування і планування подальшого розвитку педагогічної теорії і практики.


37
К
Кар’єра
– 1) у широкому розумінні – послідовність поступального розвитку людини в основних сферах життя
(трудовій, сімейній, творчій).
Характеризується динамікою соціально-економічного положення, статусно- рольових характеристик, форм соціальної активності особистості; 2) у вузькому
розумінні
– просування особистості в трудовій діяльності.
Категорії педагогічної науки
– провідні найзагальніші поняття науки, навколо яких будується вся система знань педагогіки. Основними категоріями педагогічної науки більшість дослідників вважають «виховання», «освіту»,
«навчання» та «розвиток» особистості. Проникнення в сутність цих понять допомагає зрозуміти сутність категорійного апарату педагогічної теорії на сучасному етапі її розвитку.
Категорії педагогіки
– гранично загальні, фундаментальні поняття, що відображають найбільш істотні, закономірні зв’язки і відносини реальної педагогічної діяльності та пізнання.
Кваліфікація професійна
– рівень навченості, підготовленості до компетентного виконання визначених видів професійної діяльності.
Класифікація
– групування об’єктів за певними ознаками і встановлення між ними зв’язків.
Класифікація методів виховання
– групування методів виховання за певними ознаками і встановлення зв’язків між цими групами. Групи методів виховання виділяються на основі цілісного підходу до діяльності, який включає в себе усвідомлення процесу діяльності, її організацію, стимулювання, контроль і аналіз результатів. Розрізняють: 1. Методи формування свідомості особистості ( а) словесна підгрупа - бесіда, лекція, диспут; б) метод прикладу); 2.
Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
(педагогічна вимога, суспільна думка, вправа, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій); 3. Методи стимулювання діяльності і поведінки (змагання, заохочення, покарання); 4. Методи контролю, самоконтролю і самооцінки діяльності і поведінки (педагогічне спостереження, бесіда, опитування, аналіз результатів суспільно-корисної праці, виконання доручень, створення виховуючих ситуацій тощо).
Класифікація методів навчання
– групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв’язків. Найпоширенішими є наступні підходи до класифікації методів навчання: а) за джерелами передачі і характером сприйняття навчальної інформації: словесні, наочні, практичні
(С.П. Петровський, Є.Я. Голант); б) за характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемні, частково-пошукові, дослідницькі (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер); в) залежно від основних дидактичних цілей і завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки і оцінювання знань, умінь, навичок
(М.О. Данилов, Б.П. Єсипов). При цілісному підході до діяльності у процесі навчання виділяють три великі групи методів: а) організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивації навчально-

38
пізнавальної діяльності; в) контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності (Ю.К. Бабанський).
Клас шкільний
– 1) Постійна (у межах навчального року) група учнів однакового віку, які працюють за єдиною навчальною програмою. Вперше чіткий розподіл на класи здійснив видатний педагог-гуманіст Й. Штурм (1507-
1589) у страсбурзькій гімназії. 2) Навчальне приміщення у школі, обладнане спеціальними меблями, яке відповідає встановленим санітарно-гігієнічним вимогам (освітлення, площа, вентиляція тощо). 3) Річний курс навчання із зазначенням навчальних предметів і розподілом часу на вивчення кожного з них.
Класний керівник
– учитель, який поряд з викладанням того чи іншого предмета здійснює виховну роботу в довіреному йому класі. К.к. організовує і спрямовує виховний процес у класі, об’єднує виховні зусилля вчителів, батьків і громадськості, відповідає за організацію виховної роботи у своєму класі.
Призначається директором школи з числа найкращих і авторитетних учителів, які мають найбільший досвід роботи, певні особистісні та професійні риси.
Класно-урочна система навчання
– система організації навчального процесу в школі, за якою навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за сталим встановленим розкладом, а основною формою навчання є урок. У 20-30-х роках XVI століття застосовувалася у загальнодоступних початкових школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви,
Саксонії, а згодом у братських школах України і Білорусі. Вперше досить повно
і ґрунтовно була охарактеризована у праці Я.А. Коменського «Велика дидактика» (1657), набула подальшого розвитку у творчості К.Д. Ушинського, є основною у сучасній українській школі, вдосконалюється за участю тисяч учителів і видатних учених-педагогів.
Колектив
– організована група людей, які об’єднані загальними цілями, професійними і соціальними інтересами, ціннісними орієнтаціями, сумісною діяльністю і спілкуванням, взаємною відповідальністю; організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності; група об’єднаних спільними цілями людей, яка досягла у процесі соціально цінної спільної діяльності високого рівня розвитку; об’єднання людей, в основі якого лежать: суспільно цінна мета, спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, відносини взаємної відповідальності між його членами.
За певними критеріями розрізняють наступні типи колективів: за змістом діяльності (навчальні, трудові, наукові, суспільно-політичні, художньо-творчі, клубні, спортивні); за загальною функцією (виробничі, виховні); за ступенем складності структури і рівнем розвитку міжособистісних стосунків (первинні, вторинні); за юридичним статусом (формальні, неформальні); за терміном функціонування (постійні, тимчасові, ситуативні).
Колектив
– 1) об’єднання школярів, що прагнуть у спільній діяльності досягнути соціально значущих та колективно-особистісних цілей і створення сприятливих умов для задоволення інтересів, потреб кожного вихованця з

39
урахуванням його індивідуальних особливостей; 2) вищий рівень розвитку групи, заснованої на спільності позитивної мети, єдності, взаєморозумінні та прагненні допомагати один одному; 3) особливий якісний стан групи з високим ступенем організаційної спільності, який визначають: єдині ціннісні орієнтації; однакові соціально схвалювані цілі та завдання діяльності; добровільність і згуртованість об’єднання; цілісність і наявність визначеної організації; чітка структура, перевага суспільного самовизначення над
індивідуальним.
Колективна думка
– сукупні оцінювання, бажання, вимоги, у яких виражається відношення членів колективу до визначених (тих, що торкаються
їхніх інтересів та потреб) питань, явищ, подій, фактів.
Колективна творча діяльність
(КТД = «комунарська ідея») – сукупність засобів, методів, технологій, що забезпечують створення розвивальної, гуманістичної, самоуправлінської спільноти дітей і дорослих.
Колективна творча справа
– суспільно важлива виховна справа, участь дітей у якій забезпечує підвищення рівня їхньої вихованості.
Колективний настрій
– спільне переживання, тривалий емоційний стан, що впливає на прояв особистості, якість загальної індивідуальної роботи.
Команда
– особливий вид формально-неформального об’єднання працюючих разом людей:

формального
: коли це представники однієї установи, що приймають її правила, нормативи, місію й інші умови спільної життєдіяльності, разом з оформленням заяви на роботу;

неформального
: коли в команду входять добровільно ті, хто усвідомлено і вільно приймає загальні цінності, владу лідера, правила співробітництва та комунікації.
Комбінована система навчання
(за М.П. Гузиком) – це альтернативна педагогічна система, яка дає можливість здійснювати навчання, розвиток і виховання учнів на основі глибокої диференціації, індивідуалізації та персоналізації. Це ідея відповідності змісту і технології навчання структурі
інтелектуальної діяльності, яка була обґрунтована американським вченим
Д. Гілфордом. Передбачає виконання диференційованих програм, які обирають самі учні. Програма С – передбачає репродуктивний рівень засвоєння знань, розв’язання стандартних завдань, відтворення навчальної
інформації. Програма В - частково-творчий рівень оволодіння знаннями та перенесення їх у нові ситуації. Програма А – творчий рівень знань та їх перенесення у нові нестандартні ситуації. Характерною особливістю є те, що навчальний матеріал у всіх програмах розглядається однаковий, проте у різних ситуаціях, тому учень може поступово перейти від роботи за програмою С до програми А.
Компенсація
(від латинського – compensatio – відновлення придатності, здатності) – заміна або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму.
Компетентний (
лат. competens – відповідний; здатний) – такий, що володіє компетенцією; знаючий, обізнаний у визначеній галузі.

40
Компетентність
– 1) знання, досвід у тій або іншій галузі; 2) інтегральний прояв професіоналізму, у якому об’єднуються елементи професійної та загальної культури, досвіду, стаж педагогічної діяльності та педагогічної творчості; 3) інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, уміння, ставлення, поведінкові реакції.
Компетентність побудована на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень
і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та вмінь, усього того, що можна мобілізувати для активної дії.
Компетентність у педагогічному спілкуванні
– інтегральна якість особистості, що проявляється у використанні узагальнених умінь педагогічного спілкування, які відображають методологічну та технологічну сторони означеного процесу. Складниками такої компетентності є узагальнені вміння педагогічного спілкування – вміння сприймати та оцінювати один одного в процесі педагогічної комунікації; уміння обмінюватися інформацією між суб’єктами педагогічного спілкування; уміння взаємодіяти в спільній діяльності; уміння взаємооцінювати соціально-педагогічні відносини у спільній діяльності; уміння усвідомлювати позитивне і негативне, справедливе та несправедливе в педагогічній роботі; уміння виховувати особистісну гідність; уміння усвідомлювати естетичне в процесі педагогічної взаємодії; вміння створювати прекрасне у спільній діяльності.
Компетенція (
лат. competentia – приналежність по праву) – коло повноважень якого-небудь органу або посадової особи; коло питань, з яких дана особа має знання, досвід.
Комплекс навчально-методичний
– підручники, навчальні посібники та довідники, робочі зошити, збірники задач і завдань, наочні й інші засоби навчання предмета, а також методичні посібники, статті, рекомендації.
Композиція уроку
– взаєморозміщення та і взаємозалежність усіх його елементів, драматургічна організація уроку, його логічна й емоційна закінченість, загальний монтаж.
Комунікабельність
– соціально-психологічна риса особистості, здатність її до товариського спілкування з іншими людьми.
Комунікативні вміння вчителя
– взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне вмінь спілкування (вербального) та вмінь і навичок педагогічної техніки.
Комунікація
– акт спілкування, що має на меті обмін інформацією.
Вчителі повинні сприяти учнівським контактам, розвитку навичок співпраці та комунікації, приділяти особливу увагу розвитку взаємної відповідальності за результати навчальної праці.
Консалтинг
(англ. consulting, to consult – радитися, консультуватися) – система професійних консультацій з різних питань.
Консенсус
– підхід, при якому всі члени групи приходять до рішення, яке
є прийнятним для всіх, навіть, якщо з ним не згодні деякі члени групи.
Контент-аналіз
– формалізований метод аналізу змісту документів за допомогою математичних засобів. Складається з ряду послідовних дій:

41
а) виділення одиниць аналізу; б) пошук їх індикаторів у тексті; в) підрахунок і статистична обробка частоти застосування визначеного поняття.
Контроль
– функція, що забезпечує зворотний зв'язок, процедуру одержання інформації про хід діяльності та її результати.
Контроль, аналіз і коректування навчального процесу
– діяльність учителів і представників органів освіти з керування, регулювання та підвищення ефективності процесу навчання.
Концепція
– 1) визначений спосіб розуміння, трактування якого-небудь предмета, явища, процесу; основна точка зору на предмет або явище; керівна
ідея; 2) система ідей, поглядів на предмет, явище, спосіб їх розуміння і трактування, що визначає характер пізнавальної та практичної діяльності.
Конфлікт
– процес різкого загострення протиріч і боротьби двох та більше сторін у вирішенні проблеми, що є значущою для кожного з учасників.
Конфлікт складається з проблеми (протиріччя), конфліктної ситуації, реального інциденту та його учасників.
Конфліктна ситуація
– ситуація відкритого протиборства, учасники якої відстоюють свої цілі, інтереси й об’єкти конфлікту, які не співпадають з
іншими.
Конфліктологія
– теорія вирішення конфліктів міжособистісного характеру в процесі взаємодії суб’єктів освітнього процесу, мистецтво суперечки, ведення переговорів.
Концепція педагогічна
– основний задум, ідея педагогічної теорії, яка вказує спосіб побудови цілісного педагогічного процесу.
Кооперація
– 1) група, яка відрізняється реально діючою організаційною структурою, міжособистісні відносини якої носять діловий характер, що підпорядковується досягненню необхідного результату, виконання конкретної задачі у визначеному виді діяльності; 2) спосіб організації навчальної діяльності
(праці), при якій усі, хто навчаються і навчає, спільно та за взаємною згодою беруть участь у тому самому або в різних, пов'язаних між собою видах навчальної діяльності.
Корекційно-виховуюча діяльність (робота
) – система комплексних заходів педагогічної взаємодії з дитиною, яка має недоліки в розвитку та відхилення в поведінці, з метою їх усунення.
Корекційно-розвиваюче навчання
– система заходів диференційованого навчання, що дозволяє вирішувати завдання своєчасної допомоги дітям, які мають труднощі в навчанні та шкільній адаптації.
Корекція
(лат. correctio – виправлення) – система педагогічних заходів, спрямованих на виправлення або ослаблення недоліків психофізичного, соціального розвитку дітей.
Креативність
– здатність творчо вирішувати будь-які задачі; здатність до творчості.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал