Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка4/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Естетичний розвиток
процес становлення в дитини природних сутнісних сил, що забезпечують активність естетичного сприйняття, відчуття, творчої уяви, емоційного переживання, образного мислення, а також формування духовних потреб.
Етапи розвитку колективу
(за А.С. Макаренком) – розглядаються відповідно до поставлених вимог. На першому етапі вимоги до всієї групи ставить безпосередньо сам педагог. На другому етапі вимоги до своїх товаришів
і до самих себе ставить актив, який підтримує вимоги педагога. На третьому
етапі
колектив сам ставить вимоги до себе і до своїх членів. Четвертий етап передбачає створення такої моральної атмосфери, коли кожний вихованець ставить суспільні вимоги сам до себе на фоні вимог колективу і, відповідно до цих вимог, обирає способи поведінки. Також на цьому етапі розвитку первинний колектив виходить на активну взаємодію з іншими первинними колективами, ставить до них певні вимоги, надає допомоги.
Етика
- наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження і розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства.
Етикет
формалізований і встановлений розпорядженнями зразок або ритуал поведінки людини.
Етнос (нація)
історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, що володіють єдиною мовою, загальними, відносно стабільними особливостями культури і психіки, а також загальним самопізнанням (свідомістю своєї єдності та відмінності від усіх інших подібних утворень), зафіксованими у самоназві.
Етнопедагогіка
– галузь педагогіки, яка вивчає специфіку народного виховання, накопичений і відображений у національній культурі, народних традиціях, звичаях, фольклорі досвід виховання; аналізує взаємозв’язки і взаємовплив педагогіки і етнічних освітньо-виховних систем.
Ефективність'>Етнопедагогіка
– нова галузь педагогічних знань, що виявляє педагогічні можливості народної педагогіки.
Ефективність
– (від лат. efekt – те, що дає відповідний результат, дієвий) - відношення досягнутого результату (відповідно до того чи іншого критерію) до максимально досягнутого чи заздалегідь запланованого результату. Виступає мірою можливості, яка виражає мету людини, реалізує її ідею, тобто Е. є мірою уявної можливості. Використовується для оцінки цілеспрямованої діяльності з точки зору здійснення реалізації поставленої мети.
Ефективність
– співвідношення показників ефекту (результату) і витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на його досягнення.
Ефективність виховання
– відношення досягнутих результатів до передбаченої мети (цілей) у процесі формування духовного обличчя, суспільно значущих якостей особистості, соціальних груп, суспільства в цілому.

27
Ефективність навчання
– кінцевий результат навчання, співвіднесений з цілями, що досягається за мінімальний відрізок часу.
Ефективність педагогічна
– ступінь реалізації навчальних цілей порівняно із заданими або можливими (наприклад, перехід учня від ненавченості до навченості) за умови нейтралізації інших факторів, що впливають, крім учителя, на досягнення поставленої мети.
Ефективність уроку
ступінь досягнення заданої мети педагогічної діяльності з урахуванням оптимальності (необхідності та достатності) витрачених зусиль, засобів і часу.
Є
Єдність команди
– основний принцип функціонування, а також ідеології діяльності підприємства. Припускає залежність успіху справи від злагодженості роботи всього колективу, як єдиної команди, загальної зацікавленості в результатах.
Єдність теорії і практики
– один із провідних принципів дидактики.
Теорія виступає як система понять, ідей, поглядів, законів, уявлень про навколишній світ та закономірності його розвитку, про сутності явищ, предметів, їхніх конкретних зв’язків. Узята в цілому практика є багатогранною діяльністю людей щодо створення матеріальних цінностей для життя суспільства.
Теорія і практика складають діалектичну єдність, у якій теорія і суспільна практика мають відносну самостійність, постійно розвиваються, збагачують одна одну.
Дидактичний принцип «єдність теорії і практики» передбачає органічний зв’язок теоретичного матеріалу з матеріалами практики, живим досвідом мас, максимальну конкретність у справі виховання і навчання. Абстрактне ж теоретизування і вузький практицизм однаково шкідливі в навчально- виховному процесі, знижують його ефективність.
Ж
Життєва позиція
– внутрішня установка, обумовлена світоглядними, моральними і психологічними якостями особистості, яка відображає її суб’єктивне відношення до суспільства.
Життєдіяльність
– внутрішня і зовнішня активність особистості в конкретних умовах.
З
Завдання логічне
– питання, поставлене до прочитаного тексту, до теми з метою стимулювання розумової активності учнів і спрямування її в потрібне русло (відповідно до мети вивчення).
Загальна педагогіка
– базова наукова дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виховання людини, основні фактори її розвитку, формування її особистості; розробляє загальні основи організації і здійснення педагогічного процесу.
Задатки
– успадковані анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином центральної нервової системи, які є передумовами розвитку на їх базі здібностей.

28
Задатки
– анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином центральної нервової системи, що є передумовами розвитку здібностей людини.
Задача
– сукупність зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають активність суб’єкту; дана у певних умовах мета діяльності, яка повинна бути досягнута перетворенням цих умов згідно з певною процедурою. Включає в себе вимогу (мету), умови (відоме) і шукане (невідоме), яке формулюється в запитанні.
Задача педагогічна
– усвідомлення суб’єктом педагогічної діяльності цілей навчально-виховної роботи, комплексу умов цієї роботи і проблем, що виникають; виявлені у навчально-виховному процесі суперечності, які враховує учитель, стимулюючи розвиток особистості; це педагогічна мета, поставлена за певних умов. Одночасно – це і результат усвідомлення суперечностей між відомою метою роботи і невідомими шляхами досягнення цієї мети. П.З. усвідомлюється як задача, коли виконуються наступні умови: 1) у процесі педагогічної діяльності виникають певні утруднення, подолати які можна декількома способами; 2) висувається вимога знаходження оптимального способу досягнення бажаного результату і із множини рішень вибирається одне, яке служить критерієм; 3) має місце система обмежень при переході з одного стану в інший. Отже процес розв’язування задачі можна уявити у вигляді пошуку виходу із утруднення або як процес досягнення мети.
Задача педагогічна
– педагогічна ситуація, що вимагає свого осмислення, прийняття на цій основі рішень і подальшого планування необхідних дій.
Задача виховна
– мета, задана педагогом-вихователем у певних умовах
(ситуації), яка передбачає перехід вихованця із вихідного рівня на якісно новий рівень розвитку вихованості, що стимулює його до само становлення, саморозвитку.
Виховна задача є різновидом педагогічної задачі, але разом із тим вона має
і свої специфічні особливості. Останні полягають у тому, що розв’язання виховної задачі завжди передбачає позитивні зміни в особистості вихованця і виникнення новоутворень особистісного характеру в його поведінці, відносинах, діяльності.
Задача навчальна
– формулювання завдання, що вимагає вирішення під час спостереження, дослідів, вивчення літератури та інших видів пізнавальної діяльності.
Закон
– внутрішні i необхідні, всезагальні i суттєві, стійкі, повторювані зв’язки (відношення) між педагогічними явищами, які обумовлюють їх необхідне виявлення, розвиток i ефективність процесів виховання, навчання i розвитку. В педагогіці переважають статичні закони, за якими передбачається визначена можливість (імовірність) закладених тенденцій у зміні об'єкта або системи за певних заданих умов. Знаючи основні положення певного закону, можна пояснити всі одиничні факти, які йому підлягають.
Закономірність
– упорядкованість педагогічних явищ, відносна сталість стійких, впливових факторів, систематичних зв’язків між об’єктами. З філософської точки зору закономірність відображає не жорстко детермінований характер об’єктивної необхідності, а лише той чи інший

29
ступінь імовірності її вияву. Отже, закономірності підкреслюють об’єктивно зумовлену послідовність явищ, тоді як у законі фіксується конкретний необхідний зв’язок між подіями, фактами.
Закономірність
– об'єктивно існуючий, повторюваний, істотний зв'язок явищ у будь-якій сфері суспільного життя.
Закономірності виховання
– стійкі, повторювані й істотні зв'язки, урахування яких дозволяє досягти ефективних результатів освітнього процесу.
Закономірності виховання
- стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. До закономірностей виховання можна віднести наступні: 1. Мета, характер і зміст виховання визначаються об’єктивними потребами суспільства, інтересами держави і панівних класів, соціокультурними і етнічними нормами і традиціями; 2.
Результати виховання обумовлюються узгодженістю виховних впливів, впливу об’єктивних і суб’єктивних факторів; 3. Позитивна реакція особистості на педагогічний вплив обумовлена врахуванням її потреб, інтересів і можливостей, вимогливим і шанобливим ставленням, опорою на позитивне, створенням оптимістичних перспектив особистісного розвитку; 4. Ефективність виховання визначається ступенем особистої активності особистості, змістом і способами організації діяльності, до якої вона включена, мотивами участі у діяльності, характером педагогічного керівництва діяльністю дітей; 5.
Ефективність виховання у підлітковому і юнацькому віці обумовлена здатністю вихователя зрозуміти прагнення юної людини до самостійності і незалежності та відмовитися від прямих способів педагогічного впливу; 6. Ефективність виховання обумовлена визнанням особистості як цілісності і відповідною організацією системи виховних впливів і взаємовідношень.
Закономірності навчання
– загальні, необхідні та стійкі зв’язки між процесом навчання та широкими соціальними процесами, між окремими компонентами навчання, що дозволяють досягти високих результатів у навчанні.
Закономірності навчання
– стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у навчальному процесі, які зумовлюють його ефективність.
Можна виділити наступні закономірності навчання: 1. Виховуючий характер навчання; 2. Обумовленість суспільними потребами; 3. Залежність від умов, в яких воно відбувається; 4. Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку особистості; 5. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів; 6. Єдність методів і форм навчання.
Закономірності розвитку людини
– стійкі, повторювані, об’єктивно
існуючі суттєві зв’язки у процесі розвитку особистості, які впливають на його ефективність. До закономірностей розвитку особистості належать: 1. Розвиток особистості має наслідувальний характер; 2. Особистість людини розвивається під впливом середовища; 3. Людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; 4. Людина розвивається у діяльності; 5. Зміна особистості вимагає зміни у ставленні до неї.
Закономірності розвитку особистості
– істотні, необхідні, стійкі зв'язки педагогічних фактів і явищ, що зумовлюють розвиток особистості.

30
Закономірності
педагогічного
процесу
– об’єктивно
існуючі, повторювані, стійкі, істотні зв'язки між явищами, окремими сторонами педагогічного процесу.
Закони життя дитячого колективу
(за А.С. Макаренком) – 1. Головним законом життя колективу є: рух – форма життя колективу, зупинка - форма його смерті. 2. Тон і стиль дитячого колективу: а) мажор - постійна бадьорість, готовність вихованців до дії; б) почуття власної гідності, що витікає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; в) дружнє єднання членів колективу; г)почуття захищеності; д) активність, що проявляється у готовності до впорядкованої ділової та ігрової дії; е) звичка до стриманості у рухах, слові, у проявах емоцій. 3. Традиції, ритуали, свята, які виникли у колективі і пов’язані з певними етапами його становлення.
Закріплення знань
– процес, що здійснюється на всіх етапах навчання і забезпечує міцність засвоєння знань. Найактивніший спосіб закріплення знань
– застосування їх на практиці. Типові методи і форми закріплення знань – бесіди на основі раніше вивченого матеріалу, лекції узагальнюючого характеру, оглядові доповіді і повідомлення, різні види робіт з підручником, книгою, практичні завдання.
Занедбаність педагогічна
– відхилення від норми в поведінці та навчальній діяльності дитини, зумовлене недоліками виховання та негативним впливом соціального оточення.
Засвоєння (присвоєння)
– перетворення накопиченого людством досвіду в надбання особистості учня, тобто пізнання суті досліджуваного, а не механічне запам’ятовування.
Таксономія рівнів засвоєння: знання-розуміння-застосування-аналіз- синтез-оцінка.
Засоби виховання
– відносно незалежні джерела формування особистості: предмети, речі. Здобутки і явища духовної та матеріальної культури, природи.
Засоби навчання
– обов’язковий елемент обладнання навчальних кабінетів та їх інформаційно-предметного середовища, а також найважливіший з компонентів навчально-матеріальної бази шкіл різних типів та рівнів. До засобів навчання відносять різні матеріальні об'єкти, у т.ч. штучно створені спеціально для навчальних цілей і такі, що втягуються в освітньо-виховний процес у якості носіїв навчальної інформації та інструмента діяльності педагога й учнів.
Засоби педагогічні
– матеріальні об’єкти і предмети духовної культури, що призначені для організації та здійснення педагогічного процесу з метою розвитку учнів.
Засіб виховання (навчання)
– матеріальні і духовні цінності, пристрої і предмети, які використовуються вчителем і учнями у навчально-виховному процесі; це ті об’єкти та процеси (матеріальні та матеріалізовані), які виступають джерелом навчальної інформації та інструментами (власне засобами) для засвоєння змісту навчального матеріалу, розвитку і виховання учнів. Отже, З.В.(Н.) – це все те, за допомогою чого відбувається навчання
(виховання): слово вчителя, книги, словники, наочні посібники, технічні засоби, натуральні об’єкти тощо.

31
Захист педагогічний
– один з найважливіших принципів особистісно- орієнтованої педагогіки, що відображає готовність і здатність педагога прийти на допомогу дитині або підлітку, незахищеному та вразливому в критичних ситуаціях, моральна охорона його від можливого соціального зла або психологічного стресу і створення умов для самостійного протистояння негативним впливам.
Згуртованість
– ступінь єдності колективу, обумовлена спільністю цілей, ціннісних орієнтацій, взаємозалежністю членів групи в процесі спільної діяльності та взаємною симпатією, привабливістю самої групи для кожного з її членів.
Здібності
– стійкі індивідуальні особливості людини, які є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності; це індивідуальні властивості особистості, що дають змогу за інших однакових умов успішно оволодівати тією чи іншою діяльністю, розв’язувати ті чи інші завдання, проблеми. Їх не можна зводити до категорій «знання, уміння, навички». З. виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння способами і прийомами діяльності. Високий рівень розвитку З. виражається поняттями
«талант» і «геніальність». Природною основою З. є задатки. Сукупність З. називають обдарованістю.
Здібності
– індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного виконання визначеної діяльності. Містять у собі як окремі знання, уміння і навички, так і готовність до навчання новим способам та прийомам діяльності.
Здібності педагогічні
- якість особистості, яка проявляється у схильності до роботи з дітьми, любові до дітей, отриманні задоволення від спілкування з ними. Часто З.П. звужують до уміння виконувати певні дії (гарно говорити, співати, малювати, організовувати дітей). Можна виділити наступні групи З.П.: а) організаторські, які проявляються в умінні згуртувати дітей, зайняти їх, розподілити обов’язки, спланувати роботу, підвести підсумки діяльності тощо; б) дидактичні, які складаються з уміння добирати і готувати навчальний матеріал, наочність; доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал; стимулювати розвиток пізнавальних інтересів
і духовних потреб; підвищувати навчально-пізнавальну активність учнів тощо; в) перцептивні, які проявляються в умінні проникати у духовний світ вихованців, об’єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки; г) комунікативні, які реалізуються в умінні встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівництвом навчальних закладів; д) сугестивні, які проявляються в умінні чинити емоційно-вольовий вплив на вихованців; е) дослідницькі, які складаються з уміння пізнавати і об’єктивно оцінювати педагогічні ситуації і процеси; ж) науково-пізнавальні, які реалізуються у здатності до засвоєння наукових знань з обраної галузі.
Педагогічні здібності
стосовно виховної діяльності визначаються як
індивідуальні властивості особистості вчителя, які є умовою її успішного виконання. Н.В. Кузьміна в структурі педагогічних здібностей виділяє два ряди ознак: 1) специфічну чутливість педагога як суб’єкта діяльності до об’єкта,

32
процесу і результатів власної педагогічної діяльності, 2) специфічну чутливість педагога до учня як суб’єкта спілкування, пізнання та праці.
Зміст виховної роботи
– сукупність дій і взаємовпливів вихователя і вихованця у процесі виховання, які визначаються його метою, завданнями, мотивами.
Зміст виховання
– 1) сукупність різних видів діяльності школяра
(пізнавальної, трудової, художньої, спортивної, ціннісно-орієнтованої); 2) базова культура особистості, що включає культуру спілкування,
інтелектуальну, моральну, художню, фізичну культуру.
Зміст освіти
– система знань, умінь і навичок, володіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у них основ світогляду і моралі й відповідну до них поведінку, готує їх до життя і праці; окреслене коло систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них світогляду і пізнавальних
інтересів; обсяг і характер знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання; система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці. До змісту освіти включаються всі елементи соціального досвіду, накопиченого людством; система знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру й мистецтво, узагальнених інтелектуальних і практичних умінь, навичок творчого розв’язання практичних і теоретичних проблем, система етичних норм, якими повинні оволодіти учні; система наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими необхідно оволодіти учням у процесі навчання; педагогічно адаптована система знань, способів діяльності
інтелектуального і практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу; система чотирьох елементів соціального досвіду, віддзеркалена у видах і галузях діяльності, втілених у навчальних предметах і програмі позаурочної діяльності.
Зміст навчання
– обсяг, характер і рівень знань, умінь та навичок, а також досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісних відносин.
Зміст навчання має стати особистісно-значущим для школярів.
Учні повинні отримати можливість сприймати навчання як процес, у якому вони рівноправно взаємодіють, який рівноправно взаєморегулюють і за який «спів відповідають».
Знання
– це перевірений суспільно-історичною практикою результат процесу пізнання дійсності, який, по-перше, являє собою адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, теорій; по-друге, виступає як володіння ними та уміння діяти на їх основі. Знання являють собою цілісну систему відомостей, накопичених впродовж всього періоду розвитку науки. Знання вміщуються у поняттях, судженнях, висновках,

33
концепціях, теоріях. Однією з найважливіших соціальних функцій знань є перетворення їх на переконання, які згодом стають керівництвом до практичної дії. Невід’ємними якостями справжніх знань є їх систематичність, усвідомленість, осмисленість. Поняття «знання» можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. Знання у широкому смислі - це комплекс теоретичних і практичних знань та уміння застосовувати їх у різних сферах діяльності; знання у вузькому смислі (в окремій галузі) - це понятійно-фактична складова навчального матеріалу, яка включає взаємопов’язані факти, закономірності, теорії, узагальнення, терміни. Як предмет засвоєння знання мають три взаємопов’язані аспекти: теоретичний (факти, теоретичні ідеї і поняття); практичний (уміння і навички застосування знань у певній сфері діяльності); світоглядно-моральну (світоглядні та морально-етичні ідеї, що вміщені у знаннях). Педагогічні знання, як складова світогляду майбутнього вчителя, значною мірою визначають його ставлення до педагогічної дійсності, моральні погляди i переконання, вольові риси особистості, характер. Вони є одним з джерел нахилів та інтересів вчителя, необхідною умовою розвитку його професійних здібностей й обдарувань.
Знання
– відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.
Зона найближчого розвитку
– розбіжність між рівнем актуального і потенційного розвитку, якого дитина здатна досягти під керівництвом дорослих і у співробітництві з однолітками. Прогнозування й урахування зони найближчого розвитку дозволяє досягти продуктивності навчально-виховного процесу, реалізує принципи розвиваючого навчання.
І
Ідеал
– уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя; уявлення про найвищу досконалість, яка як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дій людини. Ідеал вірно чи ілюзорно відображає корінні суспільні інтереси.
Формування ідеалу у дітей необхідно розглядати як виключно важливий аспект загального розвитку особистості дитини, її морального виховання.
Ідентифікація
– ототожнення себе з іншою людиною (групою людей, образом, ідеалом), на основі чого відбувається «прийняття» партнера по спілкуванню як самого себе (повсякденне значення – поставити себе на чиєсь місце).
Ідея
– продукт людської думки, форма відображення дійсності.
Відрізняється від інших форм мислення і наукового пізнання тим, що в ній не тільки відображено об’єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Нова ідея – не просто зміна уявлення про об’єкт дослідження шляхом строгого обґрунтування
- це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттям даних і перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незвичний, неочікуваний результат, який надто розходиться з загальноприйнятими положеннями науки – парадигмами. При цьому отримання нових знань відбувається за схемою: парадигма – парадокс – нова

34
парадигма. Розвиток науки - це зміна відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал