Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка3/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Демократизація виховання
– процес виховання, заснований на принципах демократії, рівності, волі, співтворчості дітей і дорослих.
Демократизація освіти
– один із принципів державної політики в галузі освіти, що припускає ліквідацію монополії держави на освіту та переходу до суспільно-державної системи, у якій особистість, суспільство і держава є повноправними партнерами.
Демократичне
виховання
– співробітництво поколінь, спільне вироблення цінностей, норм, завдань соціальної діяльності, тобто духовна творчість старших і молодших, продуктом якої є життєва позиція.
Деперсоналізація
(від лат. de – негативний префікс, persona – особистість, особа) – зміна самосвідомості, для якої характерним є відчуття втрати свого Я та болісне переживання з приводу відсутності емоційної залученості у стосунки з близькими, до роботи і т.д. У легкій формі зустрічається в психічно здорових людей при емоційних перевантаженнях.
Дефектологія
– сукупність наукових дисциплін, які вивчають особливості
і закономірності розвитку, виховання й навчання дітей з вадами фізичного, психічного і розумового розвитку. Об’єкт – процес виховання і навчання дітей з вадами розвитку; предмет – закономірні зв’язки і відношення, специфіка змісту, форм, методів і засобів роботи з такими дітьми. До складу Д. входять галузі науки, що вивчають проблеми виховання і навчання дітей з вадами слуху
(сурдопедагогіка) і зору (тифлопедагогіка), розумово відсталих дітей
(олігофренопедагогіка) та виправлення вад мови у дітей-логопатів (логопедія).
Диверсифікованість
– принцип структурування системи народної освіти, що допускає і забезпечує можливості створення різноманіття варіантів

19
організації освітніх структур, максимально задовольняючи запити суспільства, а також інтереси і потреби особистості (багаторівнева освіта, багатоступенева, професійна підготовка, багатофункціональність навчальних закладів та гнучкість освітніх програм та ін.).
Дидактика
(від грецьких слів didaktikos – повчальний та didasko - той що вивчає) – частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти, розвитку і виховання у процесі навчання. Д. науково обґрунтовує зміст освіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання. Термін «дидактика» було введено до педагогічної термінології німецьким педагогом Вольфгангом Ратке
(1571-1635). Під дидактикою він розумів наукову дисципліну, яка займається дослідженням теоретичних основ навчання. Фундаментальну наукову розробку дидактики вперше здійснив Я.А. Коменський у книзі «Велика дидактика», під якою розумів «загальне мистецтво всіх навчати всьому».
Дидактика
(від гр. didaktikos – повчаючий, який відноситься до навчання)
– теорія освіти і навчання, галузь педагогіки. Розкриває закономірності засвоєння знань, умінь і навичок та формування переконань, визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, що забезпечують виховний вплив навчального процесу на учнів.
Дидактичні матеріали
– вид посібників для навчальних занять, використання яких сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів та
інтенсифікації процесу навчання.
Дидактогенія
– несприятливі наслідки педагогічних помилок, негативного виховного впливу, тобто порушень педагогічної етики.
Диплом
– офіційний документ, що засвідчує закінчення вищого навчального закладу (чи технікуму) або присудження вченого ступеня.
Дипломна робота
– самостійна наукова робота, що захищається студентами при закінченні університетів та деяких інших вузів і технікумів.
Виконується студентами на останньому році навчання і служить однією з форм перевірки їхньої підготовленості до самостійної роботи зі спеціальностей.
Дискусія
(як метод і форма навчання) – цілеспрямований і впорядкований обмін думками, судженнями, ідеями з спірного питання або проблеми, що підвищує ефективність навчального процесу за рахунок включення учнів у колективний пошук істини.
Диспут
– метод виховання і навчання, що дозволяє обговорити актуальні проблеми, вплинути на формування світогляду особистості.
Диференційований підхід
– реалізація педагогом освітніх і виховних завдань відповідно до віку, статі, інтересів та рівня учнів.
Діагностика
– загальний спосіб одержання визначальної інформації про досліджуваний об’єкт або процес.
Діагностика психолого-педагогічна
– оцінна практика, спрямована на вивчення індивідуально-психологічних особливостей учня і соціально- психологічних характеристик дитячого колективу з метою вдосконалення навчально-виховного процесу.
Діагностична карта
– форма комплексу соціально-демографічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних даних з кодовим і словесним позначенням ознак учнів.

20
Діалект
– місцевий або соціальний різновид мови.
Діалог
– форма мовного спілкування, що складається з розмови, обміну
інформацією, думками, репліками між двома або більше учасниками (людина – людина; людина – група; людина – комп’ютер) за допомогою дії, жесту, мовчання.
Діалог між вихователем і вихованцем, який розгортається з приводу розв’язання соціально-морального завдання, неодмінно має переростати в діалог школяра з самим собою, результатом якого є його самовизначення в даній поведінковій ситуації.
Діалогічне спілкування
– спільне обговорення ситуації або проблеми всіма рівноправними учасниками; спілкування, засноване на діалозі.
Монологічне спілкування припускає домінування у взаємодії єдиного змісту, єдиної волі одного з учасників спілкування, що повинно бути беззастережно прийняте іншими учасниками. Діалогічне ж спілкування є спільним обговоренням ситуації. У першу чергу важливим є факт спільної спрямованості на вирішення проблем.
Суб’єктами діалогічного спілкування в освітньому процесі стають усі його учасники. Тому предмет їх загальнолюдського професійного або практико- орієнтованого спілкування повинен відповідати ряду вимог:
 кожний із партнерів має своє власне бачення предмета, яке відрізняється від інших;
 зміст предмета спілкування породжує в учасників індивідуальні змісти, що перетинаються в ході їхньої взаємодії і створюють загальне змістове поле.
Розвитку діалогічних відносин в освітніх процесах сприяє: установка на партнерство в спілкуванні, визнання прав партнера на власну точку зору та її захист, уміння слухати і чути партнера, готовність подивитися на предмет спілкування з позицій партнера, здатність до співчуття і співпереживання.
Дії
– відносно закінчені елементи діяльності, спрямовані на досягнення проміжних цілей, підпорядковані загальному задуму.

Дії імпульсивні
– мимовільні дії, що виникають під впливом ситуації і недостатньо контрольовані свідомістю.

Дії розумові
– дії людини (від математичних перетворень до оцінки поведінки іншої людини), виконувані у внутрішньому плані свідомості, без опори на зовнішні засоби, у тому числі мову, яку можна почути. Цим дії розумові відрізняються від інших видів людських дій (наприклад, мовних, фізичних). Дії розумові можуть бути спрямовані на вирішення як пізнавальних, так і емоційних завдань.
Ділова гра
– педагогічний метод моделювання різних реальних і нереальних життєвих ситуацій з метою більш успішного навчання і розвитку процесів «самостійності».
Ділова етика
– моральні норми поведінки людини в сфері бізнесу, навчання і практика поводження її відповідно до понять про добро і зло, про призначення людини в суспільстві та сенс життя й діяльності. Вона містить у собі систему ідеалів, на які спирається підприємець, менеджер, або ділова людина, щоб досягти поставленої мети.

21
Діловий етикет
– сформовані правила поведінки у визначеній соціальній сфері, а саме – у сфері виробництва та керівництва.
Діловитість
– 1) елемент організаційної культури, інтегральна ознака визначеного індивідуального стилю діяльності – ділового стилю; 2) риса характеру, особиста якість працівника. Здатність підходити до своїх професійних обов’язків по-діловому. Уміння раціонально здійснювати власну трудову діяльність і організовувати діяльність підлеглих.
Діяльність'>Дітоцентризм
– визнання самостійної цінності дитини і батьківської любові як однієї з головних моральних цінностей суспільства.
Діяльність
– спосіб буття людини у світі, здатність її вносити у дійсність зміни. Під діяльністю розуміють всю різноманітність занять людини, все те, що вона робить. Діяльність - важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. Основними компонентами Д. є: суб’єкт з його потребами; об’єкт; мета, відповідно до якої перетворюється предмет в об’єкт, на який спрямовано Д.; засіб реалізації мети; результат Д.
Діяльність
– активна взаємодія з навколишньою дійсністю, у ході якої жива істота виступає як суб'єкт, що цілеспрямовано впливає на об'єкт і задовольняє у такий спосіб свої потреби.
Діяльність
педагогічна
– складний, багатофакторний процес, надзвичайно динамічний, який здійснюється в умовах, які постійно змінюються, у розвитку, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей і особистості педагога.
Функції педагогічної діяльності:

керування
– організація і здійснення педагогічної діяльності;

виховання
– формування в людей системи відношень до навколишньої дійсності і життя в суспільстві;

навчання
– формування в людей засобів, умінь та навичок з урахуванням вимог сучасного життя та діяльності;

розвиток
– процес функціонального вдосконалювання розумової і фізичної діяльності людей відповідно до вимог їхньої діяльності й умов життя;

психологічна підготовка
– процес формування в людей внутрішньої готовності до подолання труднощів, що зустрічаються на їхньому шляху.
Діяльнісно-особистісна
концепція виховання стверджує, що дієвим виховання є лише тоді, коли дитина включається в різноманітні види діяльності
і оволодіває суспільним досвідом завдяки ефективному стимулюванню педагогом її активності в цій діяльності.
Договір
– один із способів, що організовує суб'єкт-суб'єктний простір взаємодії вчителя й учнів, спрямований на організацію спільної діяльності, заснований на спільній повазі, взаємній відповідальності та сприянні один одному в реалізації спільно прийнятих цінностей і норм.
Додаткова освіта
– невід’ємна частина загальної освіти, що виходить за рамки державних освітніх стандартів і реалізується за допомогою додаткових освітніх програм і послуг, як в установах додаткової освіти дітей, так і в загальноосвітніх установах.
Основні цілі:
вільний вибір дитиною сфер і видів діяльності; орієнтація на особистісні інтереси, потреби, здібності дитини, можливість її вільного

22
самовизначення і самореалізації; єдність навчання, виховання, розвитку; практично-діяльнісна основа освітнього процесу.
Дозвілля
– своєрідна форма реалізації діяльності та відносин підлітків, яка представляє їм вільний вибір суспільно значущих ролей, що розвиває їхні творчі можливості (інтереси, таланти) і допомагає реалізації процесів «самості».
Домашня навчальна робота
– форма організації навчального процесу, самостійне виконання учнями завдань поза класом, позбавлене безпосереднього керівництва вчителя, але під його опосередкованим впливом.
Домінантні якості особистості
здатність до міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки вчителя, спричиняє впевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності.
Досвід
– відомі людині знання, уміння, способи мислення, моральні, етичні, правові норми, тобто все те, що створило суспільство у процесі свого
історичного розвитку. Досвід включає в себе чотири елементи: а) знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом із знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності по вирішенню нових проблем, які виникають перед суспільством, вимагають самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; г) досвід емоційно-ціннісного ставлення до об’єктів або засобів діяльності людини, його прояв у ставленні до оточуючого світу, до інших людей.
Досвід педагогічний
– сукупність знань і навичок, набутих на основі й у процесі безпосередньої педагогічної діяльності; форма засвоєння педагогом раціональних здобутків минулої педагогічної діяльності.
Передовий педагогічний досвід збагачує практику навчання і виховання, сприяє розвитку педагогічної думки і виступає найбільш вірним і надійним критерієм
істинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципів, правил, організаційних форм, методів навчання і виховання.
Досвід педагогічний
– 1) сукупність професійних знань, умінь, навичок, звичок, що застосовуються в навчанні й вихованні та дають визначений ефект;
2) творче, активне освоєння і реалізація вчителем у практиці законів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов.
Досвід педагогічний підрозділяють на:

історичний
(результати педагогічної теорії і практики, отримані протягом усієї історії освіти);

масовий
(результати педагогічної теорії і практики, що широко застосовуються в практиці більшості вчителів);

передовий
(характеризується тим, що вчитель одержує кращі результати за рахунок оптимальної організації педагогічного процесу);

новаторський
(містить елементи новизни, відкриття, винаходу).
Досвід творчої педагогічної діяльності
– професійно-інтегративна освіта, отримана в результаті об’єднання в нерозривне ціле знань, умінь, самостійного застосування їх на практиці, що дає реальну можливість не тільки

23
спостерігати й оцінювати нові педагогічні явища, але і вносити елементи новизни (нового, ефективного) у власну педагогічну діяльність.
Домашня навчальна робота учнів (самопідготовка)
– форма організації самостійного індивідуального вивчення школярами навчального матеріалу у позаурочний час. Метою Д.Н.Р. є закріплення набутих знань, їх узагальнення, систематизація; оформлення засвоєного; засвоєння певних питань програми; застосування отриманих знань при розв’язуванні задач, виконанні вправ; виконання творчих робіт; вилучення прогалин у знаннях, забезпечення наступного уроку. Д.Р. сприяє розвитку самостійності учнів, виховує відповідальність, розвиває навички навчальної праці, привчає до самоконтролю, виховує волю, дозволяє індивідуалізувати навчальну роботу учнів.
Дослідження педагогічне
– процес і результат наукової діяльності, спрямований на отримання соціально значущих знань про закономірності, принципи, структуру, зміст, методи, форми та технології навчання, виховання і розвитку.
Розрізняють три рівні педагогічних досліджень:

емпіричний
– встановлення нових фактів у педагогічній науці;

теоретичний
– виокремлення і формулювання основних фактів у педагогічній науці;

методологічний
– формулювання загальних принципів і методів дослідження педагогічних явищ на базі емпіричних і творчих досліджень.
Дослідницький метод
– метод проблемного навчання, що передбачає самостійну роботу учнів з різними джерелами знань для вирішення навчально- дослідницьких завдань при наявності направляючої ролі вчителя.
Доступність
– принцип навчання: відповідність змісту, обсягу матеріалу, що досліджується, методів і організаційних форм навчання віковим та
індивідуальним особливостям тих, кого навчають, наявним у них знанням, уявленням, умовам навчання.
Дошкільна педагогіка
– галузь педагогіки, об’єктом якої є процес виховання і освіти дітей дошкільного віку; предметом – закономірності цього процесу, форми, методи і засоби його здійснення. Може бути представлена як розгорнута частина вікової педагогіки.
Духовний світ особистості
– якісно більш високий рівень пізнання, засвоєння духовних цінностей, відношення до них і їх створення. Формування духовного світу особистості зумовлюється, головним чином, її активною пізнавальною і практичною діяльністю. У силу цього про якусь завершеність, сформованість духовного світу особистості можна говорити лише відносно, оскільки постійно існує потреба в самовдосконаленні.
Духовність
– 1) (світське уявлення) фундаментальна властивість людини, що інтегрує в собі духовні потреби і здібності самореалізовувати себе в пошуках
істини, у творчості, у прагненні до добра, волі і справедливості, а також самозбагнення, саморух до Надрозуму, Космосу через самотворення і самовдосконалення; 2) (релігійне уявлення) душа людини, що пізнає світ і реалізує себе, відповідно до канонів православної церкви, у Святій Трійці: Вірі,
Надії, Любові, це шлях духовного руху до Бога.

24
Духовне багатство особистості
– оптимальний для даного віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної, діяльнісно-практичної сфер діяльності, широта кругозору, розвинута уява, почуття прекрасного, прагнення до творчості.
Духовне спілкування
– обмін продуктами духовної діяльності, взаємне пізнання і вплив.
Е
Евристична бесіда
метод навчання, при якому вчитель не повідомляє готові знання, а вміло поставленими питаннями, що не містять прямої відповіді, спонукає учнів на основі наявних знань, запасу уявлень, спостережень, особистісного досвіду пізнавати нові поняття, висновки, правила.
Егоцентризм
– зосередженість свідомості й уваги людини винятково на самому собі, що супроводжується ігноруванням того, що відбувається навколо.
Екскурсія
– (від лат. excursio - поїздка, подорож, похід) – пізнавальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйняття людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських виробництв, на історичні об’єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-освітньою метою.
Виникли наприкінці XVIII - на початку XIX ст. як метод навчання. Набули великого значення як форма і метод навчально-виховної роботи у школі, у позашкільній роботі та у діяльності культурно-освітніх закладів України.
Експеримент
– це такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості. Е. проводять у таких випадках: а) при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об’єкта; б) при перевірці правильності теоретичних побудов; в) при демонструванні явища. Е. має певні переваги порівняно з методом спостереження, а саме: дозволяє вивчати явище «у чистому вигляді», звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес; створює можливість дослідити властивості об’єктів; дає змогу проводити досліди стільки разів, скільки це необхідно.
Експеримент
загальнонауковий метод дослідження, який полягає в активній теоретико-практичній діяльності експериментатора, що певним чином змінює ситуацію для планомірного вивчення об’єкта в природних і/або спеціально створених умовах.
Експеримент педагогічний
– науково-поставлений досвід у сфері навчальної і/або виховної роботи з метою пошуку нових, більш ефективних способів вирішення педагогічної проблеми. Традиційні етапи педагогічного
експерименту
: констатуючий; формуючий; підсумковий.
Екологія
– розділ біологічної науки, який вивчає закономірності взаємовідношень організмів з навколишнім середовищем, а також організацію і функціонування надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери в цілому).
Екологічне виховання
– формування у дитини екологічної свідомості як сукупності знань, мислення, почуттів, волі і готовності до активної природоохоронної діяльності. Допомагає сприйманню навколишньої дійсності

25
як життєвого середовища, орієнтує на дбайливе до неї ставлення. Дозволяє передбачувати і попереджувати негативні наслідки промислового освоєння природних багатств.
Екологічне виховання
– систематичний, організований вплив на особистість вихованця з метою формування нового типу мислення, спрямованого на ініціативу й заповзятливість, підвищення відповідальності за перетворення навколишнього світу, творчий пошук шляхів взаємодії з природою, що веде до найкращого результату при найменших затратах.
Економіка
– історично визначена сукупність виробничих відносин, економічний базис суспільства; господарство тої чи іншої держави, яке включає відповідні галузі і види виробництва. Економікою називають також деякі економічні науки (економіка промисловості, економіка сільського господарства тощо). Кожному способу виробництва відповідає своя економіка, яка відрізняється характером власності на засоби виробництва, цілями розвитку виробництва, формами і методами господарювання.
Економічне виховання
– систематичний цілеспрямований вплив з метою формування в учнів економічних знань, умінь, навичок, потреб, інтересів, стилю мислення, які відповідають нормам господарювання і принципам моралі.
Екстраполяція
– поширення висновків, отриманих із спостереження над одною частиною явища, на іншу його частину.
Емоції
– елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму і процесу задоволення актуальних потреб.
Емоційність
– характеристика особистості, що виявляється в частоті виникнення різноманітних емоцій та почуттів.
Емпатія
здатність людини до співпереживання, співчуття іншим людям, розуміння їх внутрішнього стану.
Емпатія педагогічна
здатність педагога ставати на місце учня, передбачати труднощі в його діяльності, розуміти, як учень сприймає визначену ситуацію.
Емпірична педагогіка
– практика навчально-виховної роботи, що склалася стихійно й не дістала теоретичного обґрунтування та узагальнення.
Естетика
– наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва у розвитку суспільства.
Естетичне виховання
– процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення, що притаманна людині; складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування і виховання естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини; цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, яка здатна сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, відразливе у житті і мистецтві, жити і творити «за законами краси».
Естетичне виховання
1) систематичний та цілеспрямований процес формування в підростаючого покоління здібностей повноцінного сприйняття і

26
правильного розуміння прекрасного в мистецтві та житті, вироблення естетичних понять, смаків та ідеалів, розвиток творчих задатків і обдарувань у сфері мистецтва; 2) цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, здатної сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті та мистецтві, жити та діяти «за законами краси».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал