Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач



Pdf просмотр
Сторінка2/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Взаєморозуміння
– система почуттів, взаємин, що дозволяє узгоджено досягати мети спільної діяльності і спілкування, приводити до довіри, створюючи умови для саморозкриття здібностей кожного.
Вид навчання
– умовно виділена з живої тканини навчального процесу сукупність підходів, прийомів, засобів, що відбивають визначену теоретичну концепцію навчання, тобто прийняте розуміння цілей, сутності, законів, закономірностей, механізмів навчання і розвитку особистості. Якщо навчання розглядається переважно як формування типових способів діяльності на основі засвоєної інформації і заданих орієнтирів, то виникають концепції програмованого й алгоритмізованого навчання. Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від побудови змісту навчального матеріалу, провідних методів і засобів навчання, що застосовують при цьому, виділяють: пояснювально-ілюстративний, проблемний, програмований та інший види навчання.
Викладання
(«керівництво учінням») – організація навчальної праці учнів, формування у них мотивації та досвіду пізнавальної діяльності, планомірна і систематична передача змісту освіти.
Викладання
– процес діяльності викладача в ході навчання, спрямований на організацію навчальної праці тих, кого навчають, планомірна й

11
систематична допомога в оволодінні змістом освіти та формуванні необхідних якостей особистості.
Викладач
– у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вищих навчальних закладах освіти і середніх спеціальних навчальних закладах.
Виконання
– процес практичної реалізації, втілення в життя рішень, команд та інших керуючих впливів.
Вимірювання
– визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. В. передбачає наявність наступних основних елементів: об’єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.
Вимога педагогічна
– спосіб впливу на свідомість вихованців з метою стимулювання або гальмування окремих видів їх активності.
Виправно-трудова педагогіка
(педагогіка пенітенціарних закладів) – вивчає специфіку і закономірності процесу виховання неповнолітніх правопорушників. Як відносно самостійна галузь педагогіки сформувалась на початку 60-х років ХХ ст., проте її основи були закладені вже в середині ХІХ ст. у рамках правових, пенітенціарних і психологічних досліджень.
Виробнича педагогіка
– галузь педагогіки, яка вивчає закономірності, форми, методи, засоби неперервної професійної освіти, навчання працюючих,
їх переорієнтації на нові професії, підвищення виробничої кваліфікації; орієнтована перш за все на систему перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.
Виховання у «широкому соціальному сенсі»
– процес передачі суспільно-історичного досвіду одним поколінням і засвоєння його іншим, що забезпечує розвиток людини; сукупність формуючих впливів всіх суспільних
інститутів, що забезпечують передачу від покоління до покоління надбань соціально- культурного досвіду, моральних норм і цінностей.
Виховання як спеціально організований педагогічний процес
– спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість з метою формування у неї конкретних рис і якостей; цілеспрямоване формування особистості, що включає вироблення світогляду, моральних якостей, естетичних ідеалів, фізичний розвиток і підготовку до суспільно-корисної праці; процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи, яка забезпечує взаємодію вихователів і вихованців; цілеспрямований і систематичний вплив на розвиток людини з метою підготовки її до виконання конкретних ролей у системі суспільних відносин ; систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на вихованців з метою формування у них рис і якостей особистості, необхідних суспільству ; процес цілеспрямованого керівництва формуванням всебічно розвиненої людини у системі навчально-виховних закладів ;

12
процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, її відношень, рис, якостей, поглядів, переконань, способів поведінки у суспільстві; спеціально організований педагогічний вплив на особистість, що розвивається, з метою формування у неї соціальних властивостей і якостей, визначених суспільством ; спеціально організована діяльність педагогів і вихованців, спрямована на реалізацію цілей освіти в умовах педагогічного процесу; цілеспрямоване створення умов для різнобічного розвитку і саморозвитку людини, становлення її соціальності.
Виховання
– 1) спеціально-організована взаємодія педагога і вихованця з метою формування системи відношень до загальнолюдських цінностей і створення умов для творчого саморозвитку особистості;
2) цілеспрямований процес формування в дітей високих громадсько- політичних, моральних, психологічних і фізичних якостей, звичок поведінки, дій відповідно до пропонованих суспільством соціальних і педагогічних вимог;
3) цілеспрямований, соціально-організований процес впливу педагогів на вихованців з метою формування гармонійно розвиненої особистості;
4) цілеспрямований процес культуроємного розвитку людини у визначених соціально-економічних умовах;
5) процес свідомого розвитку самостійної особистості, що здійснюється під впливом педагога-вихователя у процесі спільної діяльності, спрямованої на оволодіння вихованцями способами морального саморозвитку і досвідом суспільних відносин;
6) цілеспрямоване формування ставлення особистості до навколишнього світу, до людей, до себе. Формування розуміється як збудження її внутрішньої потреби у відповідних думках, почуттях, діяльності.
Виховання передбачає цілеспрямоване й організоване формування особистості людини відповідно до потреб суспільства.
Основне призначення виховання – забезпечення життєвої спадкоємності між старшим і молодшим поколіннями; головне в цій наступності – засвоєння культурного досвіду, соціальних норм
і правил, необхідних для життєдіяльності людини.
Виховання завжди передбачало і передбачає оволодіння дитиною нормами поведінки в суспільстві.
Виховний процес у своїй розвиненій формі здійснюється як багатопланове
і багаторівневе мовленнєве спілкування, оскільки у формуванні вищих психічних функцій вирішальна роль належить мовленнєвій взаємодії. За допомогою спілкування, яке первісно виступає перш за все у створюваних дорослими актах виховання, дитина навчається, як правильно діяти в оточуючому її соціальному світі відповідно до вироблених у суспільстві нормам
і еталонів поведінки.
Вихователь
– у широкому розумінні слова – особа або організація, що здійснює виховання; людина, яка покликана або призначена передавати досвід попередніх поколінь молоді; у вузькому значенні – посадова особа, яка займається вихованням дітей і молоді у навчально-виховних закладах. В українській загальноосвітній школі функції В. виконує класний керівник і вихователь

13
групи подовженого дня. До обов’язків вихователя входить: а) планування і організація життєдіяльності вихованців; б) проведення повсякденної роботи, яка забезпечує створення умов для соціально-психологічної реабілітації, соціальної та трудової адаптації вихованців; в) проведення корекційно- розвивальної роботи на основі вивчення індивідуальних особливостей вихованців; г) проведення заходів, які сприяють психофізичному розвитку вихованців.
Вихователь
– педагогічний працівник, до професійної компетентності якого відноситься: сприяння створенню сприятливих умов для індивідуального розвитку і формування особистості дитини; внесення необхідних коректив у систему її виховання та створення сприятливого мікросередовища, морально- психологічного клімату для кожної дитини в класі; допомога у вирішенні проблем, що виникають у дітей при спілкуванні між собою, з учителями, батьками.
Вихованець
– той, хто приймає і засвоює досвід поколінь.
Вихованість
– якість особистості, яка відображує ступінь засвоєння людиною досвіду поколінь; комплексна властивість особистості, яка характеризується наявністю і рівнем сформованості у неї суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку. Серцевину вихованості становлять моральні якості, які визначають моральне обличчя людини, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.
Вихованість
– рівень розвитку особистості, що проявляється в погодженості між знаннями, переконаннями
і поведінкою, що характеризується ступенем сформованості в неї соціально ціннісних установок.
Виховуваність
– необхідні передумови до сприймання і засвоєння суспільно історичного досвіду поколінь.
Виховні відносини
– різновид відносин між людьми, що спрямовані на розвиток особистості за допомогою виховання, навчання, освіти.
Виховна робота
– цілеспрямована діяльність (процес взаємодії) щодо організації спільної життєдіяльності дорослих і дітей, спрямована на формування системи ціннісних орієнтацій особистості й найбільш повний, творчий розвиток (саморозвиток).
Виховна система
– цілісний організм, який виникає в процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб’єкти виховання, їхня діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє в кінцевому рахунку розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Д. Ушинського, «духу школи».
Виховна система школи
(ВСШ) – форма інтеграції всіх учасників педагогічного процесу (школи, навколишнього середовища, громадських організацій), яка утворює цілісний соціальний організм, у якому ВСШ – педагогічний центр.
Виховна справа
– спільна діяльність педагогів і вихованців, що має загальну ідею, яка реалізує різні цілі виховання і є частиною цілісної системи виховання.

14
Виховуюче навчання
– навчання, спрямоване на формування системи ціннісних відносин особистості (світоглядних, моральних, естетичних, етичних уявлень і переконань).
Військова педагогіка
– галузь педагогіки, яка аналізує закономірності, здійснює теоретичне обґрунтування, розробляє принципи, форми і методи освіти і виховання військовослужбовців. Головне застосування знаходить у військових навчальних закладах
і в системі навчання військовим спеціальностям.
Вікова педагогіка
– порівняно нова наукова дисципліна, об’єктом якої є процес виховання дитини «від моменту народження до переходу у стан дорослості», а предметом – «закономірності, методи, засоби і технології організації навчально-виховного процесу на різних етапах дитинства».
Вікова періодизація
– виділення вікових особливостей і поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
Вікові особливості
– характерні для певного періоду життя анатомо- фізіологічні і психічні якості людини.
Внутрішня готовність
– усвідомлена установка на майбутню діяльність, зумовлена високим рівнем розвитку мотиваційних, пізнавальних, емоційних, вольових процесів особистості/колективу, що забезпечує її успішність.
Вплив
(у психології) – процес і результат зміни однією людиною поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншої людини в ході взаємодії з нею.
Вплив педагогічний
– вплив педагога на свідомість, волю, емоції вихованця, на організацію його діяльності в інтересах формування знань, умінь, навичок, певних якостей особистості.
Впливовість
– ступінь сприйнятливості особистості до психологічного впливу з боку іншої особи або групи людей.
Вправа
– повторне виконання дії з метою її засвоєння та закріплення.
Всебічний гармонійний розвиток особистості
– гуманістичний ідеал виховання. Він діє протягом сторіч, починаючи з Афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини («калокагатія» - ідеал фізичної і моральної досконалості). Як відносно цілісна система поглядів склався в епоху Відродження в руслі культурного руху гуманізму. Саме тоді філософом Рене Декартом до терміну «гармонія» було додано ідею всебічного розвитку. Так склалася концепція ідеалу всебічно і гармонійно розвиненої людини.
Г
Гармонійність уроку
– відповідність форми уроку його змісту, логічна
єдність елементів змісту, що передбачає зв’язок суперечливих явищ у тканині уроку.
Геніальність
– вищий рівень розвитку індивідуальних особливостей особистості, що забезпечує історичний та соціально значущий розвиток суспільства.
Гігієна дітей й підлітків (шкільна гігієна)
– галузь педагогіки і гігієни: об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у закладах освіти; предмет – закономірності організації і здійснення навчально-виховного процесу,

15
динаміка функціонального стану організму людини в залежності від змісту, умов, форм і методів діяльності.
Гіпотеза
– науково обґрунтоване припущення, яке потребує подальшої теоретичної і практичної перевірки. Г. є важливою складовою педагогічної теорії; являє собою нові ідеї наукового пошуку вирішення педагогічних проблем. Розвиток Г. відбувається за трьома стадіями: а) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень; б) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії; в) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Г. носять імовірнісний характер, на їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів. Уміння знаходити нові гіпотези цінується в науці дуже високо. Воно свідчить про високий рівень розвитку інтуїції та уявлення дослідника, про нестандартність його мислення.
Гіпотеза
– науково обґрунтоване припущення, висунуте з метою пояснення причин, властивостей та існування явищ дійсності, що потребує подальшої експериментальної та теоретичної перевірки.
Глосарій
– 1) словник до якого-небудь тексту, що пояснює маловідомі та застарілі слова. У даний час значення цього поняття розширюється. У педагогіці останнім часом помітні дискусії щодо глосарію окремого навчального предмету або всього освітнього стандарту; 2) словник, що розкриває зміст використаних термінів (дескрипторів).
Гра ділова
– форма діяльності, що імітує ті або інші практичні ситуації; один із засобів активізації навчального процесу. За цілями виділяють: навчальні, за допомогою яких учасники опановують відповідні вміння і навички, соціальний досвід; атестаційні, котрі використовуються для оцінки знань і вмінь, отриманих учнями;
дослідницькі
, спрямовані на пошук або відпрацьовування й удосконалювання вже відомих прийомів діяльності.
Відповідно до сфери діяльності, що моделюється, і складу учасників можна виділити: управлінські, педагогічні й інші ділові ігри. Формуючим фактором ділової гри є система створення проблемних ситуацій та розподілу ролей. Саме рольовий характер відрізняє ділову гру від звичайного розгляду і вирішення проблемних ситуацій.
Гра педагогічна
– вид діяльності та форма організації навчання, виховання і розвитку учня в умовних ситуаціях.
Своєрідність даного виду діяльності полягає не в результатах, а в самому процесі, що веде до психологічної розрядки, зняттю стресових ситуацій, гармонізації відносин, розумового, морального і фізичного вихованню дітей.
Громадянське виховання
– формування в дітей системи цінностей, заснованої на розумінні єдності й взаємозалежності світу, однакової значущості для всіх народів захисту навколишнього світу і роззброювання, проблем екології, захисту і збереження загальнолюдської культури, економічного, наукового співробітництва, а також суспільної активності в справі вирішення різного роду протиріч.

16
Громадянськість
– моральна риса особистості, що визначає свідоме й активне виконання громадянських обов'язків і боргу перед державою, суспільством, народом; розумне використання своїх громадянських прав, дотримання і повага законів рідної країни.
Група
– сукупність вільно об’єднаних, однаково корисних один для одного людей, які у процесі кооперативної взаємодії задовольняють особисті потреби і інтереси.
Група
– 1) сукупність вільно об’єднаних, однаково корисних один одному людей, які у процесі взаємодії задовольняють особисті запити та інтереси; 2) відносно стійке, обмежене в кількості об'єднання людей на основі єдиної мети, схожості інтересів та потреб у спілкуванні, спільній діяльності, рівні розвитку та ін.
Виділяють:

формальні групи
, спеціально створені в умовах конкретної діяльності, які мають свою організацію та керівника, чітко розподілені соціальні ролі та статуси, що визначає внутрішні відносини її членів, їхні права та обов’язки;

неформальні
групи
, складаються стихійно, які спеціально не організовуються, але такі, що мають свого лідера (лідерів) міжособистісних відносин, ролі і статуси надовго не закріплюються за визначеними членами групи, взаємини встановлюються на основі індивідуальних особливостей.
Групова робота на уроці
– форма організації навчально-пізнавальної діяльності, яка припускає функціонування різних малих груп, що працюють як за загальними, так і за індивідуальними завданнями педагога.
Гуманізм
– система ідей і поглядів, яка визнає найвищу цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і прояв всіх здібностей.
Вважає добробут людини критерієм оцінки соціальних явищ, а принципи рівності, справедливості, людяності – бажаною нормою відношень у суспільстві.
Гуманізм
– система поглядів на цінність дитини як особистості, що характеризується захистом її достоїнств та волі, вважає благо людини основним критерієм, а принцип рівності та справедливості – нормою відносин між людьми.
Гуманістичність
– принцип режисури уроку, що припускає орієнтацію у формі і змісті уроку на людину як вищу цінність.
Гуманність
– обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особистості на людину (соціум, жива істота), реалізується в спілкуванні та діяльності, в актах сприяння, співучасті.
Гуманність
– людяність, людинолюбство, чуйність, повага до людей та
їхніх переживань; любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.
Гуманізація
– олюднення виховних відносин, визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, соціальний захист, на розвиток і прояв
її здібностей, індивідуальності.
«Гуманізація» розглядається як обумовлена моральними нормами та цінностями система становлення особистості, її ставлення до соціальних об’єктів (людей, колективу, живих істот), яке відтворюється у свідомості як

17
співчуття й реалізується в спілкуванні та діяльності в таких вчинках як допомога, співучасть.
Гуманізація освіти
– система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних, загальнолюдських компонентів у змісті освіти, орієнтована на вдосконалення та вільний творчий розвиток особистості в системі суспільних відносин.
Гуманізація навчального процесу передбачає не тільки активізацію пізнавальної діяльності учнів, а й активізацію їх позиції щодо мети навчання, вибору його змісту й форм, тобто справжнє співавторство у визначенні своєї
«освітньої траєкторії». Вона вимагає переорієнтації психології вчителя, розуміння ним необхідності ставлення до учня як до рівноправної особистості, яка потребує поваги, співчуття, розуміння.
Гуманістична взаємодія
– завжди партнерство вихователів і вихованців.
Завдання педагога – так організувати взаємодію, щоб її результатом стало підвищення активності самої особистості, спрямованість на збільшення
«кількості» та «поліпшення якості» її зусиль самотворчості.
Гуманістична спрямованість особистості
вчителя – ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості для себе і оточення людина може лише за наявності віри в саму себе.
Гуманістичне
особистісно-орієнтоване
виховання
– педагогічно цілеспрямований (доцільний) процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації та творчої самореалізації особистості, у ході якого відбувається входження дитини в культуру, у життя соціуму, розвиток усіх її творчих здібностей і можливостей.
Гуманітаризація
– система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти; відновлення культурних традицій; перегляд навчальних програм з метою їх більш повного насичення історико-культурними компонентами.
Гуманітарна культура педагога
– широка освіченість, інтелігентність, високе почуття обов’язку й відповідальності, професіоналізм.
Гуманітарна
освіта
– пріоритетний розвиток загальнолюдських компонентів у змісті освіти, встановлення зв'язків між предметами через загальнолюдську складову шкільних дисциплін, формування особистісної зрілості тих, кого навчають.
Гуманітарна парадигма
– формує стосунки за формулою «суб’єкт- суб’єкт». Педагог і учні спільно вибудовують цілі діяльності, їх зміст, вибирають форми і критерії оцінки, перебуваючи в стані співробітництва, творчості. Змінюються етичні позиції педагога й учня, які покладають на себе відповідальність за вільний вибір тієї чи іншої позиції у взаємодії.
Д
Дальтон-план
– система організації навчально-виховної роботи у школі, яка заснована на принципі індивідуального навчання. Назва походить від м. Далтон (США), де її було вперше застосовано на початку ХХ століття (1905 р.) вчителькою Еллен Паркхерст. При цій системі учень одержував завдання від учителя, самостійно виконував їх і віддавав учителю для перевірки. Учневі

18
надавалася свобода як у виборі занять, черговості вивчення різних навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу. У 20-ті роки в українській школі робилися спроби пристосувати Д.-п. до умов соціалістичного виховання.
Ці спроби знайшли відображення у так званому бригадно-лабораторному методі.
Девіантність поведінки
– поведінка з відхиленнями, неадаптована, що спостерігається в дитячому і юнацькому віці, характеризується стійким порушенням особами відповідного віку моральних норм, соціальних правил, а також прав інших.
Дедукція
(від лат. deductio – виведення) - форма достовірного умовиводу окремого положення з загальних. Дедуктивний метод пізнання широко використовується у процесі шкільного навчання. Д. становить одну з основних форм викладу навчального матеріалу й засвоєння його учнями.
Дедукція
– перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального.
Дедуктивні методи навчання
– сукупність засобів, способів, прийомів, що розкривають логіку руху змісту навчального матеріалу.
Дезаптація соціальна дитини
– процес втрати або не сформованості у дитини соціально значущих якостей, які перешкоджають успішному пристосуванню до умов соціального середовища.
Делінквентні норми поведінки підлітків
– поведінка, яка виходить за рамки загальноприйнятих норм, але не носить кримінального характеру.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал