Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач




Сторінка10/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема
– предмет викладу, дослідження, обговорення; лаконічне формулювання проблеми дослідження.
Темп уроку
– швидкість виконання справ на уроці.
Теорія
- система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті у цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Т. будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об’єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.
Теорія
– сукупність поглядів, суджень і умовиводів, що представляють собою результат пізнання й осмислення досліджуваних явищ і процесів об'єктивної дійсності.
Теорія виховання
– наукова дисципліна, об’єктом якої є цілеспрямований процес формування особистості і колективу, а предметом – властивості, протиріччя, закономірності цього процесу, виховні відносини, педагогічні технології.
Теорія
виховна
– системний виклад основних
ідей, цілей, закономірностей, принципів формування та розвитку особистості в конкретних історичних умовах економічного і соціально-політичного розвитку суспільства.
Теорія навчання (дидактика)
– наукова дисципліна, об’єктом якої виступає процес навчання, який включає органічно взаємопов’язані викладання і учіння, а предметом – закономірні зв’язки і відношення, які функціонують у даному процесі, зміст освіти, принципи, організаційні форми, способи та засоби реалізації цілей навчання.

89
Теорія управління
– наукова дисципліна, об’єкт якої – процес управління виховними системами, предмет – протиріччя, закономірності, відношення процесу управління; умови, що забезпечують його розвиток.
Теорія педагогічна
– система науково-педагогічних знань, яка описує i пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у навчальному закладі.
Педагогічна теорія дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві характеристики процесів та явищ. Складовими елементами педагогічної теорії
є педагогічні ідеї, поняття, концепції, закономірності i принципи. Теорія є узагальненням об’єктивних фактів, способом опису та пояснення закономірностей реальної дійсності, засобом наукового передбачення. На основі теорії будується методика навчально-виховної діяльності.
Термін науковий
– слово або словосполучення, яке є точним носієм
інформації про наукове поняття, оскільки організована термінологічна система передбачає спiввiдношення «один термін - одне поняття».
Термінологія педагогічна
– система лексичних засобів і найменувань, що використовуються в теорії і практиці виховання, освіти та навчання.
Формування понятійного апарата педагогіки допомагає осмислити та зрозуміти сутність педагогічних явищ, процесів.
Техніка педагогічна
– комплекс загально-педагогічних і психологічних умінь учителя, що забезпечують володіння ним власним психофізіологічним станом, настроєм, емоціями, тілом, мовою.
Технологія активного навчання
– організація навчального процесу, при якій неможлива неучасть у пізнавальному процесі.
Містить у собі методи, що стимулюють пізнавальну діяльність учнів: драматизація в навчанні,
інверсія, метод групової дискусії, метод морфологічного аналізу, метод евристичних питань, мозкова атака
(брейнстормінг), театралізація в навчанні.
Технологія педагогічна
– 1) більш-менш жорстко запрограмований
(алгоритмізований) процес взаємодії викладача й учнів, що гарантує досягнення поставленої мети; 2) відтворена/впорядкована система дій, виконання яких приводить до гарантованого досягнення діагностично заданої педагогічної мети.
Педагогічна технологія визначає впорядковані професійні дії суб’єктів педагогічного процесу, які при оптимальності ресурсів і зусиль усіх учасників педагогічної взаємодії, сприяють реалізації свідомо визначеної освітньої мети та забезпечують можливість відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню педагогічної майстерності педагога.
Толерантність
– 1) спосіб знижувати рівень емоційного реагування на несприятливі фактори міжособистісної взаємодії, терпимо або поблажливо (у позитивному змісті слова) відноситися до іншого, до його інакодіяльності
/інакомислення; 2) активна моральна позиція і психологічна готовність до терпимості в ім'я позитивної взаємодії з людьми іншої культури, нації, релігії, соціального середовища; 3) прийняття інших такими, які вони є, і готовність взаємодіяти з ними.
Толерантність визначається як комплексна особистісна якість, що підлягає цілеспрямованому вихованню в навчально-виховному процесі й самовихованні

90
та поєднує в собі: 1) високий рівень знань, умінь і навичок шанобливого ставлення до «Іншого» в ході міжособистісної взаємодії та спілкування; 2) володіння моральними принципами та прийомами спілкування; 3) здатність до цілісного сприйняття «Іншого» з розумінням його специфічних характеристик як проявів індивідуальності та неповторності; 4) емоційно-вольову готовність до критичного діалогу з «Іншим»; 5) здатність до компромісу та готовність частково поступитися власними інтересами для подолання та попередження конфлікту; 6) здатність критично ставитись до себе як до "Іншого" для подальшого особистісного самовдосконалення.
Толерантність педагога
– найважливіша професійна й особиста якість, що дозволяє вчителю будувати відносини з дитиною як товариські з метою підтримки її життєвого самовизначення.
Тренінг
– форма інтерактивного навчання, метою якого є розвиток компетентності міжособистісних і професійних поведінки та спілкування.
Тренінг ділового спілкування
– вид соціально-психологічного тренінгу, спрямований на набуття знань, умінь та навичок, корекцію і формування установок, необхідних для успішного спілкування в умовах професійної діяльності.
Трудове виховання
– процес залучення (організації) учнів у різноманітні педагогічно організовані види суспільно-корисної праці з метою передачі їм мінімуму виробничого досвіду, трудових умінь і навичок, розвитку творчого мислення, працьовитості, збагачення матеріальних цінностей у вигляді самообслуговуючої, суспільно-корисної праці, а також здійснення початкової професійної освіти та профорієнтації.
Турбота
– безперервна активність, спрямована на досягнення блага кого- небудь (чого-небудь). Серед об’єктів турботи називають світ у цілому, навколишнє середовище, тварин, суспільні інститути. Турбота також характеризує ставлення людини до самої себе та до інших людей. Трактування турботи як діяльнісно-зацікавленого ставлення до
іншого
(інших), протилежного ворожості, егоїзму, байдужості і заснованого на усвідомленні значущості зв'язку між людьми, їхньої взаємозалежності, має корені в різних культурних традиціях.
У
Узагальнюючий урок
– урок, проведений з метою систематизації та закріплення знань з пройденої теми або розділу навчального предмета. Такий урок особливо важливий у період підсумкового повторення, а також під час підготовки до іспитів.
Уміння'>Узагальнення
– один з основних розумових процесів, що полягає в розумовому об’єднанні предметів або явищ, схожих за якими-небудь ознаками.
Уміння
– здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок; засвоєний людиною шляхом вправ спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок; здатність особистості ефективно виконувати певну діяльність, застосовуючи набуті знання у змінених або нових умовах. У. характеризуються перш за все здатністю за допомогою знань осмислювати одержану інформацію, складати план досягнення мети, регулювати і

91
контролювати процес діяльності. У. дозволяють виконувати дію не тільки у звичних ситуаціях, але й у змінюваних умовах. Розглядаються у знання у дії.
Психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя передбачає оволодіння студентами під час навчання у педагогічному навчальному закладі комплексом педагогічних умінь, необхідних для їх професійної діяльності, а саме: гностичних, проектувальних, конструктивних, комунікативних, організаторських.
Уміння
– готовність свідомо і самостійно виконувати практичні та теоретичні дії на основі своїх засвоєних знань, життєвого досвіду, набутих навичок.
Уміння педагогічного спілкування
– уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у класі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії.
Умова
– обставина, при якій що-небудь відбувається.
Управління
– 1) свідомий цілеспрямований вплив з боку суб’єктів, органів влади на людей, освітні, економічні та інші об’єкти, що здійснюється з метою спрямувати їх дії й одержати бажані результати; 2) функція організаційних систем, що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму функціонування, реалізацію програми діяльності; 3) мистецтво ставити мету, чітко визначати шляхи її досягнення (стратегія), організації контролю за виконанням (тактика). Умови ефективності діяльності викладача – суб'єктивні й об'єктивні. Вимоги і передумови, реалізуючи які, він домагається досягнення мети у своїй роботі при найбільш раціональному використанні сил і засобів.
Урок
– це така організаційна форма навчальної роботи у школі, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання.
Урок
– колективна форма організації навчання, якій властиві постійний склад учнів, визначені тимчасові рамки занять, твердо встановлений розклад і організація навчальної роботи над одним і тим самим навчальним матеріалом.
Успіх
– оптимальне співвідношення між очікуваннями особистості людини та результатами її діяльності. З психологічної точки зору це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прагнула у своїй діяльності, або збіглася з її очікуваннями, надіями (з рівнем домагань), або перевершила їх. На базі цього стану можуть сформуватися стійкі відчуття задоволення, формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги, стимулюється активність, яка є характеристикою суб’єктності людини.
Переживання успіху вселяє людині впевненість у власних силах; з'являється бажання знову досягати гарних результатів, щоб ще раз пережити радість від успіху; позитивні емоції, що народжуються в результаті успішної

92
діяльності, створюють відчуття внутрішнього благополуччя, що, у свою чергу, благотворно впливає на загальне ставлення людини до навколишнього світу.
Успіх з педагогічної точки зору
:

успіх
, що передбачається – успіх очікуваний. В основі такого очікування можуть бути як обґрунтовані, так і необґрунтовані надії. У другому випадку
існує небезпека невдач та пов'язаних з цим негативних наслідків
(розчарування, образи та ін.);

констатуючий успіх
– успіх що відбувся, який фіксується суб'єктом. Такий успіх може бути очікуваним, несподіваним, підготовленим, непідготовленим.
Важливо, що він відбувся, дав можливість пережити радість визнання, відчуття своїх можливостей, віру в завтрашній день;

узагальнюючий успіх
– у цьому випадку очікування успіху стає поступово стійкою потребою.
Установка особистості
– позиція, що полягає у визначеному відношенні до цілей, які стоять перед людиною, завдань і виражається у вибірковій готовності до діяльності, спрямованої на їх здійснення.
Устаткування уроку
– підбір і приведення в стан готовності навчальних посібників, дидактичного матеріалу, апаратури, реактивів і т.д., що відповідають темі заняття і необхідні для демонстрацій або самостійної роботи учнів.
Учитель у широкому суспільному значенні
- мислитель, громадській діяч, який формує погляди і переконання людей, допомагає їм знайти свій шлях у житті. Учителями часто називають людей, чия мудрість і життєвий досвід залишили глибокий слід у розвитку окремої особистості та її долі.
Учитель у педагогічному значенні
– спеціаліст, який проводить навчальну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів; педагогічний працівник, завданням якого є навчання і виховання учнів з врахуванням специфіки предмету викладання, формування загальної культури особистості.
Учіння
– засвоєння змісту освіти і досвіду навчально-пізнавальної діяльності учнями; система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчально-виховних завдань; цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями і навичками.
Ф
Факти педагогічні
– це найпростіші, основні елементи будь-якої емпіричної науки. Вони являють собою інформацію про конкретний стан речей та подій в певний відрізок часу. Ця інформація має місце найчастіше в визначеному теоретичному контексті, який містить вказівки щодо відбору та оцінки фактів.
Фактор
– рушійна сила, причина, істотна обставина, у якому-небудь процесі, явищі.
Фактори розвитку особистості
– система факторів, що визначають психічний та поведінковий розвиток і формування особистості дитини.
Основні фактори розвитку і формування особистості: соціальний (середовище:
макро-, мезо-, мікро-), біологічний (спадковість), виховання і активність самої
особистості.

93
Форма
– спосіб існування навчально-виховного процесу, оболонка для його внутрішньої сутності, логіки та змісту.
Форма навчання
– цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена і методично оснащена система пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів.
Форми організації навчання бувають трьох видів:

навчально-планові форми навчання
(урок, лекція, семінар, домашня робота,
іспит та ін.) мають навчальне і виховне значення, сприяють формуванню світогляду, забезпечують засвоєння дітьми конкретних навчальних дисциплін, вироблення визначених умінь і навичок;

позапланові форми навчання
(бригадно-лабораторні заняття, консультації, конференції, гуртки, екскурсії, заняття за просунутими і допоміжними програмами) – дозволяють удосконалювати знання школярів, розширювати їх кругозір;

допоміжні форми навчання
(групові й індивідуальні заняття, групи вирівнювання, репетиторство) забезпечують диференціацію й індивідуалізацію навчального процесу, сприяють як подоланню відставання окремих учнів від вимог єдиного рівня загального освіти, так і прискореному просуванню школярів, які успішно засвоюють навчальну програму.
Форми організації процесу виховання
– форми в рамках яких здійснюється виховний процес; система доцільної організації колективної та
індивідуальної діяльності вихованців.
Форми організації процесу виховання
складаються залежно від напряму виховної роботи і/або домінуючого виду діяльності; від кількості учасників
(масові, групові, індивідуальні).
Формування особистості
– процес становлення людини як соціальної
істоти під дією всіх без виключення факторів - екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних тощо; становлення людської особистості внаслідок об’єктивного впливу спадковості, середовища, цілеспрямованого виховання і особистої активності вихованця. Під Ф.О. розуміють певну закінченість людської особистості, досягнення відповідного рівня дозрілості, сталості.
Фрустрація
– важке переживання людиною своєї невдачі, що супроводжується почуттям безвихідності, катастрофи надій у досягненні визначеної бажаної мети.
Функції педагогіки
– а) аналітична – теоретичне вивчення та пояснення сутності, протиріч, закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків процесу виховання; аналіз, узагальнення, інтерпретація та оцінка педагогічного досвіду; б)прогностична – забезпечення науково обґрунтованого цілепокладання та планування розвитку системи виховання; ефективного управління освітньою політикою; в) проективно-конструктивна – розробка нових педагогічних технологій
(змісту, форм, методів, засобів виховання і навчання), педагогічних систем, основ інноваційної педагогічної діяльності; впровадження результатів педагогічних досліджень у практику; науково-методичне забезпечення управління освітніми структурами.

94
Функції педагогічного процесу
– відображають основні напрями організованого, цілеспрямованого педагогічного процесу.
Функції є:

освітні
(реалізуються через передачу засобів, умінь та навичок, системи культурних цінностей);

виховні
(формування системи ціннісних установок і відносин);

розвивальні
(спрямовані на розвиток психічних процесів і властивостей особистості);

соціалізуючі
(набуття досвіду спільної діяльності і досвіду емоційно- ціннісних відносин із соціумом).
Х
Художнє виховання
– процес формування у дітей здатності сприймати, відчувати, переживати, любити, оцінювати мистецтво, насолоджуватися ним і створювати художні цінності.
Художній задум уроку
– інструментована, методично оснащена, оформлена ідея уроку; уявний пошук тих носіїв, що будуть виступати збудниками не тільки інтелектуальної напруги на уроці, але й емоційної активності його суб'єкта.
Художньо-педагогічна задача
– проблема, що вимагає свого вирішення одночасно на дидактичному і художньому рівнях.
Ц
Централізація
– зосередження чого-небудь в одному місці, в одних руках.
Цілепокладання
– легітимізація цілей, закріплення їх в офіційних документах, в освітній політиці держави, надання їм законодавчого статусу нормативних установок.
Цілепокладання педагогічне
– свідомий процес виявлення і постановки цілей і завдань педагогічної діяльності; потреба вчителя в плануванні своєї праці, готовність до зміни завдань залежно від педагогічної ситуації.
Цілі навчання
– свідомі сплановані (прогнозовані) результати навчання, що являють собою нагромадження знань, оволодіння вміннями і навичками, а також формування особистісних якостей учнів.
Ціннісна система людини
– складний з погляду побудови регулятор людської життєдіяльності, який відображає у своїй структурній організації та змісті особливості об’єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саму людину в усіх її об’єктивних характеристиках.
Ціннісні орієнтації
– перевага визначених позицій і побудованих на їх основі способів поведінки, що формуються на базі співвіднесення суб'єктивного досвіду з існуючими в даному соціумі моральними і культурними зразками:
 суб’єктивний, активний, діяльнісний початок, властивий людині як суб'єктові, що дозволяє особистості максимально виявляти свою взаємодію з навколишнім світом у всій його різноманітності – працею, людьми, природою і самим собою;
 система устремлінь особистості, а також характер цих устремлінь, рівень уявлень про ідеали, про сенси життя та діяльності, що в сукупності лежать в основі активності кожної людини і складають внутрішнє джерело її самоактивності.

95
Розрізняють:
«Цінності життєдіяльності»
, до яких відносяться самореалізація, воля,
інтерес, взаєморозуміння, співробітництво, підтримка. У їх основі лежать поведінкові, діяльнісні норми та соціальні цінності, що забезпечують існування людини у співтоваристві з іншими людьми;
«Цінності-чесноти»,
до яких відносяться альтруїзм, дугодомінантність, терпимість, емпатія. У їх основі лежать найбільш значущі норми ставлення до
іншої людини, які мають моральний і психологічний зміст.
Ціннісно-орієнтована діяльність
– сприяння (допомога, підтримка) дорослих у процесі раціонального осмислення школярем (дитиною) загальнолюдських і соціальних цінностей світу, усвідомлення його особистої причетності до всіх її проявів.
Цінності
– характеристики об'єктів і процесів, що мають найважливіше позитивне значення для людей. Поділяються на об’єктивні (предметні) та суб'єктивні ціннісні орієнтації.
Цінності життєдіяльності
– складають мотиваційну основу поведінки і творчої активності, виражають безумовну орієнтацію на соціально значущу самореалізацію людини.
Цінності культури
– регулятивні компоненти будь-якої культури, що втілюють ідеали і уявлення про еталон, що знаходять вираження в нормах, значеннях і найбільш типових для даних культур артефактах (матеріальних та
ідеальних продуктах).
Цінності-чесноти
– базові цінності, що складають зміст моральної культури особистості, основу її моральних якостей, у якій виражено безумовну орієнтацію індивіда на практичне примирення того, що він вважає Добром і
Благом (це підкреслюється етимологією слова «чеснота», що є діяльне добро).
Ш
Шкільна реформа
– комплекс законодавчих і адміністративних заходів, спрямованих на модернізацію шкільної системи.
Школа
– навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання дітей, молоді і дорослих.
Школа
– соціальний інститут, суспільно-державна система, покликана задовольняти освітні запити суспільства, особистості, держави.
Малокомплектна
– школа, у якій через недостатню кількість дітей створюються різновікові, з малою наповнюваністю (2-4 осіб) класи й один учитель працює одночасно з декількома класами за навчальними планами відповідних вікових груп.
Недільна
– освітні, професійні, релігійні і/або національні школи, де навчання проводиться по неділях.
Демократична
– школа, у якій адміністративне управління сполучається з добре розвинутим і ефективно діючим суспільним самоврядуванням.
Школа як культурно-освітній простір
– освітній простір, у якому культивується особистісне та професійне зростання педагогічних
і управлінських кадрів, а також учнів та їх батьків як творчих особистостей.

96
Школа як система, що розвивається
– школа, у якій зберігається краще з того, що було створено, незаслужено забуте відроджується в нових формах, здійснюються інновації у всіх напрямах діяльності.
Школа дорослішання
– термін був уведений у наукову лексику
В.В. Давидовим для позначення сукупності розвитку особливих педагогічних технологій, які забезпечують розвиток. Їх характерними рисами є:
 введення вікової сертифікації та символізації – тобто побудова специфічних форм, методів, особливостей змісту та просторів освіти для кожної вікової групи, ступеня;
 оформлення вікових характеристик і перехідних періодів (урахування їх особистісної значущості);
 широка популяризація зразків дорослого життя (у тому числі й вчительського).
Школознавство
- галузь педагогічної науки, яка досліджує завдання, зміст
і методи управління шкільною справою, систему керівництва школою та організації її роботи.
Школознавство
– частина педагогіки, що займається питаннями управління шкільною справою.
Я
«Я»
– система, що регулює процес свідомого пристосування до зовнішнього та внутрішнього середовища. Вона керується та підкоряється як фізіологічним законам, так і соціальним установкам. Це та сила, що врівноважує глибинні, несвідомі потяги і вимоги суспільства, здійснюючи функцію їх синтезу.
Якість освіти
– визначений рівень знань, умінь, навичок загального розвитку, якого досягають ті, кого навчають, на визначеному етапі відповідно до планованих цілей та освітніх стандартів.
«Я-концепція»
– система уявлень про самого себе, як суб'єкта діяльності, включаючи три основні складові: когнітивну (сукупність знань про свої
індивідуальні психологічні особливості – самосвідомість), емоційну (наявність визначеного оцінного ставлення до себе – самооцінка), регуляторну
(можливість керувати власною поведінкою – самоконтроль). Становлення «Я- концепції» зумовлено соціально-культурними відносинами в різних аспектах життя кожної конкретної людини.
«Я-концепція вчителя професійна»
– та частина «Я-концепції» особистості вчителя, що складається з того, як себе бачить та оцінює вчитель у даний час («актуальне Я»); того, як учитель бачить себе й оцінює стосовно початкових етапів роботи в школі («ретроспективне Я»); того, яким би хотів стати вчитель («ідеальне Я»); того, як, з погляду вчителя, його розглядають інші люди – його колеги, учні та ін. («рефлексивне Я»).

97
Навчально-методичне видання


Словник базових поять з курсу "Педагогіка"

Навчальний посібник

Укладач

Антонова Олена Євгеніївна



Житомир
Житомирський державний університет імені Івана Франка


Комп’ютерний макет: Павленко В.В.

Надруковано з авторського оригінал-макета.
Підписано до друку ________. Формат 60х90/16. Ум. друк. арк. ____
Обл. вид. арк. Друк різографічний. Зам. _______. Наклад _______.
_________________________________________________________
Поліграфічний центр ЖДПУ, вул. Велика Бердичівська, 40


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал