Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач



Pdf просмотр
Сторінка1/10
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.29 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10





СЛОВНИК
БАЗОВИХ ПОНЯТЬ
з курсу «Педагогіка»








Житомир
2014

2
УДК 37.013
ББК 74.00я73

Рекомендовано до друку
вченою радою Житомирського державного університету
імені Івана Франка від 25 лютого 2011 року, протокол № 7.



Рецензенти:
Ковальчук В.А. – кандидат педагогічних наук, доцент;
Костюшко Ю.О. – кандидат педагогічних наук, доцент;
Круковська І.М. – кандидат педагогічних наук, доцент.







Словник
базових
понять
з
курсу
«Педагогіка»:
навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: вид. 2-ге, доп. і перероб. // Укладач О.Є. Антонова. –
Житомир: Вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2014. – 100 с.
Словник розроблено на основі обґрунтованої автором технології навчання майбутніх учителів базових знань з педагогіки у процесі викладання педагогічних дисциплін відповідно до навчальної програми курсу «Педагогіка».
Для викладачів, студентів вищих навчальних педагогічних закладів.
УДК 37.013
ББК 74.00я73




© Видавництво Житомирського державного
університету імені Івана Франка, 2014


3
А
Абстракція
– мислене відокремлення від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предмета з метою виділення суттєвих і закономірних ознак; відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів
і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступені: 1)виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів; реалізація можливостей абстрагування, тобто один об’єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як «модель» першого. Багатоступінчасте А. дає змогу замінити у пізнанні складне простим, яке відбиває основне у цьому складному.
Абстрактне мислення
– один з видів людського мислення, який полягає в утворенні абстрактних понять і в умінні оперувати ними.
Абстрактне мислення
– мислення, що здійснюється у неконкретних категоріях.
Абстрактні поняття
– виникають у процесі мислення як узагальнення даних чуттєвого пізнання конкретних предметів і явищ об’єктивної дійсності.
Авторитет педагога
– загальновизнана учнями професійна та особистісна значущість учителя й заснована на цьому сила його виховного впливу.
Авторитетність
– здатність людини мати певну вагу серед людей, користуватися їхнім визнанням і повагою.
Авторська школа
– експериментальна інноваційна навчально-виховна установа, в основі роботи якої лежить оригінальна психолого-педагогічна концепція, розроблена певним автором або авторським колективом.
Авторська школа-комплекс
– це передусім виховний заклад, що сприяє духовному становленню особистості учня, створенню умов для самореалізації його творчих сил у різних видах діяльності, задоволенню його потреб та
інтересів.
Агресивність (ворожість)
– поведінка людини відносно інших людей, що відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, шкоду.
Адаптація соціально-педагогічна
– процес активного пристосування дитини до умов соціального середовища, освітніх установ; вид взаємодії дитини з соціально-педагогічним середовищем.
Адаптивна модель школи
– модель різнорівневої та багатопрофільної загальноосвітньої школи з різноманітними освітніми послугами, відкрита для дітей з неоднаковими можливостями і здібностями (незалежно від їхніх
індивідуальних особливостей, здоров'я, нахилів, матеріальної забезпеченості).
Акмеологія
– міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності і механізми розвитку людини на етапі її зрілості та при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку (akmе).
Акредитаці
я – процес, що забезпечує освітній установі право на видачу своїм випускникам документа про освіту державного зразка, на включення цієї установи до системи централізованого державного фінансування і на користування гербовою печаткою.
Акселерація
– випередження середньофізичних і психофізіологічних констант дитини чи підлітка порівняно з оптимальними.

4
Аксіологія
– вчення про цінності, теорія цінностей. Аксіологія педагогічна – розділ загальної педагогіки, в якому досліджуються цінності, які треба формувати у вихованців.
Активізація навчання
– мобілізація інтелектуальних, моральних і вольових сил учнів для розв’язання навчально-пізнавальних завдань, поставлених перед ними вчителем.
Активізація пізнавальної діяльності
– така організація пізнавальної діяльності учнів, при якій навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожного учня.
Активна життєва позиція особистості
– стійка форма прояву морально- ціннісних установок, відносин, знань, умінь, переконань і звичок людини, зумовлена конкретними соціальними обставинами, які регулюють її поведінку й діяльність.
Структурними компонентами активної життєвої позиції особистості є:

нормативно-оцінний
, що включає в себе стійкі розвинуті знання, переконання, стосунки особистості;

мотиваційно-стимулюючий
, який містить соціально та особистісно значущі актуальні потреби, установки, нахили, ідеали й інші характеристики особистості;

практично-дієвий
, що відображає постійну готовність людини до дій на благо суспільства, його стійкі вольові зусилля й високу емоційну витримку.
Активний метод навчання
– метод, що сприяє формуванню мотиваційного компоненту розумової культури, виробленню вміння самостійно, творчо мислити, розвивати організаторські здібності.
Активні методи навчання
– способи взаємодії учителя і учнів у процесі навчальної діяльності, які сприяють вихованню в учнів ініціативності й самостійності, міцному і глибокому засвоєнню знань, виробленню необхідних умінь і навичок, розвитку в них спостережливості, творчого мислення і уяви, пам’яті і мови. До А.М.Н. можна віднести пошукові, частково-пошукові, дослідницькі методи навчання, проблемний виклад матеріалу, різні види самостійної роботи учнів тощо.
Активні форми проведення занять
– форми організації навчального процесу, які передбачають колективне, публічне обговорення проблем, активну взаємодію учнів та вчителя, живий обмін думками між ними і спрямовані на вироблення правильного розуміння змісту досліджуваної теми, її зв'язку з життєвою практикою. Серед них: лекція-діалог, проблемна співбесіда, проблемний семінар, диспут, конференції (теоретична, науково-практична, методична), тематична консультація, ділова гра. Мета активних форм проведення занять – глибоке і міцне засвоєння знань, вироблення стійких навичок їх практичного застосування, формування на цій основі наукового світогляду. Необхідною умовою плідного застосування активних форм проведення занять є висока теоретична підготовка і методична майстерність учителя.
Активність
– дидактичний принцип, що вимагає від учителя такої організації процесу навчання, яка сприяє вихованню в учнів ініціативності та самостійності, міцному і глибокому засвоєнню знань, виробленню необхідних

5
умінь і навичок, розвитку спостережливості, мислення і мовлення, пам'яті і творчої уяви. Цей принцип відображає активну роль особистості учня в навчанні, підкреслює, що він є суб'єктом навчання, а не пасивним його об'єктом.
Активність особистості
– здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. Проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні.
Актуалізація
(від лат. actualis – діяльний) – дія, що полягає у «вилученні» засвоєного матеріалу з довгострокової або короткочасної пам'яті для наступного використання його при впізнаванні, пригадуванні, спогаді або безпосередньому відтворенні. Актуалізація характеризується різним ступенем складності або легкості залежно від рівня збереження або забування матеріалу, що вилучається.
Актуальність дослідження
– обґрунтування того, що обрана для дослідження проблема (тема) становить безумовний інтерес для сучасної теорії та практики.
Альтруїзм
– риса характеру, що спонукає людину безкорисливо приходити на допомогу іншим людям.
Амбіція
– загострене самолюбство, самовпевненість, гордовитість, зневажливе ставлення до інших людей, недооцінка їхніх здібностей та можливостей. Амбіція ускладнює спілкування людини в колективі, родині.
Аналіз
метод наукового дослідження, який передбачає мислений або практичний розклад (розчленування) цілого на складові частини. Під керівництвом педагога учні виділяють у предметі або явищі окремі сторони, їх складові елементи і вивчають їх кожний окремо. А. існує у двох формах: як практична дія і як операція мислення. А. у процесі навчання завжди цілеспрямований. Існує два рівні аналітичної діяльності: нижчий – виділення
істотних і необхідних ознак предмета, дослідження і встановлення їх місця у системі єдиного цілого; вищий – зіставлення виділеного елементу з цілим, порівняння з іншими частинами цілого, виявлення спільного і різного, що допомагає встановити їх суттєвість, місце і роль виділеного елемента в єдиній системі предмета.
Аналіз
– логічний прийом і метод дослідження, який полягає в тому, що розглянутий предмет подумки або практично розкладається на складові частини (ознаки, властивості, відношення). Кожна з цих частин вивчається окремо для того, щоб виділені в ході аналізу частини з’єднати за допомогою
іншого логічного прийому – синтезу – у єдине ціле, збагачене новими знаннями. Аналіз по-іншому називають аналітичним методом навчально- пізнавальної діяльності, який використовується при вивченні всіх розділів курсу педагогіки.
Аналіз педагогічного досвіду
– спосіб дослідження педагогічних об’єктів, що дозволяє виділити окремі частини з цілого і самостійно їх вивчити.
Процедура уявного розкладу результатів педагогічної діяльності на ознаки

6
властивостей методичної майстерності особистості педагога, що діагностуються, з метою вивчення їх самих та закономірних зв’язків між ними.
Аналіз ситуації
– вивчення параметрів керованого об'єкту, зовнішніх умов, що склалися, та конкретної ситуації його функціонування при розробці або реалізації управлінського рішення.
Аналіз уроку
–розгляд і оцінка навчального заняття в цілому або окремих його сторін. Проводиться: а) з метою управління директором школи і його заступником роботою вчителя; б) як засіб удосконалення й підвищення кваліфікації учителів, вивчення й узагальнення їхнього досвіду; в) під час педагогічної практики студентів – майбутніх учителів. При аналізі уроку враховується діяльність учителя і діяльність учнів. Розрізняють три основні види А. У.: повний, короткий, аспектний. Повний аналіз включає в себе: 1.
Аналіз встановлення мети та організації дій учня щодо її прийняття. 2. Аналіз етапів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з позицій успішного досягнення поставленої мети. 3. Аналіз діяльності вчителя. 4. Діяльність учнів на уроці. 5. Аналіз організаційного аспекту. 6. Результати уроку. Короткий аналіз проводиться з метою загальної оцінки якості, науково-методичного рівня заняття (чи досягнута мета, чи розв’язані поставлені завдання). Аспектний аналіз проводиться з метою широкого розгляду якогось боку заняття для виявлення недоліків або встановлення ефективності певних прийомів діяльності вчителя (при вивченні передового досвіду).
Аналіз уроку
– розбір і оцінка навчального заняття в цілому або окремих його сторін. Проводиться: а) у порядку керівництва адміністрацією школи роботою вчителя; б) як засіб удосконалення та підвищення кваліфікації вчителів, вивчення й узагальнення досвіду; в) під час практики студентів освітніх установ педагогічного профілю.
Андрогогіка
– розділ дидактики, що розкриває й розвиває принципи навчання дорослих.
Анкета
– опитувальний лист, що складається для одержання відповідей на заздалегідь погоджену систему питань з метою вивчення особистості
(колективу, явища). Анкети бувають:

відкриті
, що пропонують вільні відповіді;

закриті
, що пропонують вибір відповіді з запропонованих;

змішані
Анотація
(від лат. annotatio – примітка, позначка) – 1) коротке формулювання основного змісту джерела в двох-трьох реченнях;
2) вторинне джерело інформації з частково скороченим, частково формалізованим тезаурусом, відповідає на запитання про що?, доступно викладене й насичене дескрипторами.
Антропологія
педагогічна
– філософсько-методологічний підхід, заснований на досягненнях комплексу наук про людину, що дозволяє зрозуміти сутність виховання в співвіднесенні зі структурою цілісної природи особистості.
Апперцепція в навчанні
– використання залежності сприйняття від особистісного досвіду, наявних в учнів уставлень, знань для більш точного та

7
глибокого засвоєння ними нового навчального матеріалу й стимулювання активного ставлення до нього.
Апробація
– іспит з метою підтвердження того або іншого припущення в ході дослідження; досвідчена перевірка.
Артистизм (учительський)
– здатність до органічного існування в умовах педагогічного процесу, внутрішня добірність, прагнення до нестандартного розв’язання завдань через образні асоціації; уміння природно вибудовувати свою поведінку в ті моменти, коли педагогічний вплив одним тільки природним почуттям, позбавленим педагогічної заданості і надзадачі, не приводить до бажаного результату, при цьому необхідна свідомо створена поведінка відповідно до ситуації.
Артистизм мовлення
– яскраве вираження думок мовцем; вияв енергетики мови, її експресії та виразності в мовленні.
Атмосфера уроку
– енергетичне поле, сукупність настроїв, тональність уроку.
Атракція
– привабливість, потяг однієї людини до іншої, що супроводжується позитивними емоціями.
Б
База знань
– сукупність формалізованих знань про предметну галузь, які подаються у вигляді фактів і правил, що виражають евристичні знання про методи розв’язування задач у даній предметній сфері. Б.З. є складовою частиною інтелектуальних, зокрема, експертних систем.
База знань учителя
(за концепцією Л. Шульмана) – структурована сукупність знань, умінь, розумінь, технологій, етичних норм, схильностей, колективної відповідальності, а також способів їх представлення та передачі.
Виділяються наступні категорії Б.З. педагога: зміст знання; загальні педагогічні знання, що виходять за межі предмета; знання і розуміння «виробничих
інструментів»; педагогічний зміст знання (спеціальна форма професійного розуміння змісту вчителем); знання учнів, їх характеристик; знання умов навчання; знання цілей, кінцевих результатів навчання, їх філософської та
історичної основи. Головні джерела Б.З.: ерудиція у змісті дисципліни; матеріали щодо організації навчання; дослідження освіти, розвитку людини, соціальної організації, інших соціокультурних явищ, які впливають на педагогічну діяльність; практичний досвід.
Базові знання з педагогіки
– структурована сукупність основних педагогічних понять, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, способів педагогічної діяльності, технологій, етичних норм, цінностей та професійних спрямувань майбутнього вчителя, які необхідні для здійснення навчально-виховного процесу в школі і передбачені нормативними документами як складова стандарту вищої школи, що затверджена
Міністерством освіти і науки України. Характерною особливістю базових педагогічних знань є обов’язковість включення їх до програми з педагогіки для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. До базових знань з педагогіки можна віднести: 1) категорійний апарат педагогіки; 2) педагогічні теорії; 3) факти педагогічної дійсності; 4) педагогічні закони, закономірності, принципи; 5)знання про способи педагогічної діяльності вчителя-вихователя.

8
Базова
культура
особистості
– рівень культури життєвого самовизначення, що дозволяє індивіду розвиватися в гармонії з суспільною культурою.
Банк інформаційний
– фонд збереження формалізованої інформації.
Банк
педагогічних
даних
(БПД)

інформаційна система фактографічного типу, що є власником інформації з широкими можливостями
її обміну та включення в ринок інформаційних послуг.
Белл-ланкастерська система навчання
– система організації і методів навчання у початковій школі (кінець XVIII століття), за якою старші учні і ті, що добре вчаться, виступали помічниками вчителя й під його керівництвом вели заняття з рештою учнів. Названа за прізвищами її авторів – Андре Белла, англійського священика-місіонера, і Джозефа Ланкастера, англійського педагога.
Бесіда
– 1) питально-відповідний метод залучення учнів до обговорення, аналізу вчинків і виробленню моральних оцінок;
2) метод одержання інформації на основі вербальної (значеннєвої) комунікації;
3) метод навчання.
Види бесід:

катехізична
, або репродуктивна – спрямована на закріплення, перевірку вивченого матеріалу шляхом його повторення;

евристична
, або пошукова – спирається на наявні знання учнів, у процесі такої бесіди вчитель підводить їх до засвоєння нових понять.
Брейнстормінг
(«мозковий штурм») – метод інтенсифікації й активізації розумових процесів шляхом спільного вирішення важкої проблеми групою людей. Умови методу: максимальний комфорт, ризикованість, відсутність критики і самокритики, прийняття всіх, навіть абсурдних на перший погляд
ідей.
Бюрократичний стиль керування
– прихильність менеджера до відживших методів роботи; небажання досконало знати справу і нести за неї відповідальність; затягування рішення справи, створення тяганини; безініціативність, спрямованість на вказівки зверху; дріб’язкова опіка у відношенні підлеглих, непотрібне втручання в їхні поточні справи; прагнення перестрахувати свою діяльність узгодженнями. Це перекручений стиль керівництва, форма виродження системи керування, що виражається у відриві органів адміністрації від суспільства, формалізмі в діяльності органів керівництва, що веде за собою некомпетентність, пов’язану з байдужістю і зневагою до інтересів особистості та суспільства.
В
Валеологія шкільна
– галузь науки, що досліджує систему факторів і умов, які сприяють збереженню, зміцненню, корекції здоров'я дітей і підлітків.
Валідність
– 1) комплексна характеристика методу дослідження, що включає відомості про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого вона була створена, і яка її дієвість, практична корисність;
2) обґрунтованість отриманих даних, обумовлена знаннями, розуміннями, уміннями, бажаннями і можливістю респондентів надавати інформацію.

9
Вальдорфська педагогіка
– науково-практичний напрямок у вихованні і навчанні, розроблений Р. Штейнером на основі антропософії (навчання про
єдність духовного, душевного і тілесного). Основні принципи: волі, спільної творчості, варіативності видів діяльності.
Взаємини
– суб'єктивні зв’язки і відносини, що існують між людьми в соціальних групах. Взаємини обов'язково передбачають взаємність, наявність відповідного ставлення.
Взаємовідносини
– специфічний вид ставлення людини до людини, у якому є можливість безпосереднього (або опосередкованого технічними засобами) одночасного чи відкладеного відповідного власного ставлення.
Взаємодія
– 1) процес впливу людей один на одного, що породжує їхню взаємозумовленість, зв'язки і відносини;
2) погоджена спільна діяльність, спрямована на досягнення єдиних цілей, розв’язання учасниками значущих для них проблем і завдань;
3) система усвідомлених, погоджених відносин, дій (діяльності) та спілкування людей один з одним, заснована на взаєморозумінні та взаємній підтримці, спрямована на досягнення єдиної значущої для всіх мети
(результатів);
4) категорія, що відбиває процеси впливу матеріальних об'єктів один на одного, об'єктивна й універсальна форма руху, розвитку, що визначає
існування і структурну організацію будь-якої матеріальної системи;
5) одна із загальних форм взаємозв’язку між явищами, суть якої полягає у зворотному діянні одного предмета чи явища на інше.
Взаємодія відбувається в просторі й часі і є специфічною для кожної з форм руху матерії. Матеріалістична діалектика доводить, що взаємодія є виявом єдності протилежностей, двобічним процесом, у якому кожна з взаємодіючих сторін зумовлює іншу, виступає і як причина, і як наслідок.
Діалектичний характер взаємодії виявляється у взаємоперетворюваності протилежностей. Взаємодія і взаємоперетворюваність є загальною умовою руху, розвитку й одним з виразів матеріальної єдності світу. Світ являє собою універсальну взаємодію всіх явищ і процесів.
У психології під взаємодією розуміють об’єктивні зв’язки і відносини, які
існують між людьми в соціальних групах та є сполученнями, поєднаннями дій і реакцій, між якими виникає причинна залежність.
Взаємодію слід розглядати і як «таке функціонування соціальної системи, в якому висока ефективність спільної діяльності гармонійно поєднується із задоволеністю і активністю учасників процесу».
Взаємодія міжособистісна
– випадкові або навмисні, приватні або публічні, тривалі або короткочасні, вербальні або невербальні контакти двох і більше людей, що викликають взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, відносин і установок.
Типи взаємодії:

авторитарна (автократична), ліберальна (поблажлива) і демократична;

домінування, суперництво, співробітництво;

кооперація і конкуренція, пристосування, опозиція, асоціація, дисоціація і т.д.

10
Взаємодія педагогічна
– соціально зумовлений особистісно-значущий процес реалізації міжособистісного діяльнісного контакту школяра і педагога
(при направляючій ролі останнього), у ході й результаті якого здійснюється цілеспрямований, планомірний, прогресивний і продуктивний саморозвиток учня та подальше особистісне і професійне самовдосконалення вчителя, а також зміцнення їхньої сукупності та покращення відносин.
Функції педагогічної взаємодії:
перетворювальна – у плані визначення предмета, завдань і змісту спільної діяльності, її суб’єктів, умов взаємодії;
пізнавальна – у плані спільного «відкриття» навколишнього світу, взаємозв'язків між людьми;
ціннісно-орієнтаційна

визначальне становлення
і розвиток соціокультурних цінностей, установок, основних поведінкових орієнтацій у педагога і дітей;
комунікативна – являє собою не тільки односпрямований процес трансляції інформації, власного досвіду і змісту діяльності, але й двосторонній процес спілкування між педагогом і учнями, між самими школярами.
Елементи педагогічної взаємодії:
взаєморозуміння як пізнання один одного, як позитивне оцінювання
індивідуальних особистісних рис, можливостей і здібностей і т.д.;
взаєморозуміння як стан спільності, взаємності збагнення змісту, мотивів діяльності суб'єктів і міжособистісних відносин, очікування адекватної
ідентифікації та готовність до неї, що дозволяє узгоджено досягти цілей спільної діяльності або спілкування, максимально сприяючи дотриманню довіри інтересів, створюючи умови для саморозкриття здібностей кожного;
взаємовплив, що викликає зміни поведінки, думок, почуттів учасників;
взаємини як двостороння готовність до спільних дій.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал