Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка5/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
2. 2. 1. Партії як аристократичні угруповання. Партії як політичні угруповання, засновані на підтримці певного аристократичного роду виникають ще в стародавні часи. Класичним прикладом цього є Стародавній Рим напередодні Пунічних війн. Правляча верхівка – nobilitas боролася між собою за владу та впливи. Угруповання, які творилися тодішньою римською знаттю називалися factiones і були об’єднанням кількох родів навколо єдиного роду патриціїв, який виконував роль домінанти у такому об’єднанні. Члени factio солідаризувалися між собою у боротьбі за владу і впливи. Крім того, вони часто поєднувалися між собою шлюбними і родинними зв’язками. Ці угруповання не мали визначеної політичної програми, але відрізнялися тим, що шукали підтримки у різних категорій населення. Також у Стародавньому Римі зароджується і пізніша форма політичного об’єднання – аристократичні угруповання. Вже у Римській республіці формуються два конкуруючі політичні угруповання – популісти (populares) і оптимати (optimates). Перше угруповання мало антисенатський характері вимагало проведення широких соціально-політичних та господарських реформ, друге – мало просенатський і консервативний характер. Перше угруповання спиралося на підтримку незаможних римлян, друге користувалося підтримкою знаті. Приналежність до цих угруповань немала формальних ознака їхня структура загалом була досить нечіткою. Головним їхнім завданням була підтримка своїх кандидатів на виборах. Після епохи братів Гракхів у політичному житті Риму запанував звичай, що якщо на виборах перемогу отримував представник популістів,
то наступним до сенату проходив представник оптиматів і навпаки. Отже, про партію як аристократичну групу можна говорити щез Стародавніх часів. Однак у веберівському розумінні нас цікавлять лише ті угруповання, які поклали початок формуванню сучасних політичних партій. Вони повинні мати певне представництво в парламенті, а відтак і певне представництво в політичній структурі суспільства. Тільки тоді стосовно таких аристократичних угруповань ми можемо вживати термін партія, а їхню діяльність трактувати як передісторію формування сучасних політичних партій. У такому розумінні зовсім невелика кількість сучасних партій пройшли в своєму розвитку зазначений етап. В інших випадках партії або не проходили даного етапу історичного розвитку або відмінність між цим та наступним етапом була надто невиразною. Яскравим прикладом партій, які найповніше пройшли цей етап історичного розвитку є англійські партії – торі та віги. Перші згадки про них з’являються під час революції 1698 р. у Англії. В
ХVІІІ ст. ці назви застосовуються для характеристики двох конкуруючих в парламенті політичних угруповань тоді ж в лексиконі з’являється і слово партія і перші трактати, що визначали їхні ідеологічні засади та цілі. Самі назви торі та віги мали спочатку саркастичне значення. Іменем торі прозивали ірландських бунтівників, а вігами – шотландських дисидентів. Приблизно між 1660 та 1680 рр. ці терміни почали вживатися стосовно англійських партій. Партію торі утворило аристократичне об’єднання, яке після реставрації династії Стюартів отримало більшість у парламенті й відзначилося переслідуванням прихильників революції. Віги були противниками правління Якуба ІІ, за якого виступали головною опозиційною силою і, зрештою, привели на англійський трон Марію і Вільгельма Оранських. Порівняно з торі віги були
ліберальнішими. Спочатку різниця між партіями полягала втому, що торі були католиками і прихильниками короля Якуба ІІ, а віги – протестантами та його противниками. До цього згодом додалися відмінності також в поглядах на майбутній соціальний розвиток – торі домагалися відновлення прав та повернення маєтків втрачених під час революції. Віги ж виступали проти монархії, за обмеження її влади парламентом. Зрештою вони домоглися визнання правна англійський престол ганноверської династії і, скориставшись її політичною пасивністю, зосередили політичну владу в руках прем’єра – лідера вігів Р. Валпола, що і поклало початок англійській традиції формування державного уряду. Зміцнення парламенту і послаблення королівської влади було результатом діяльності вігів. Торі ж були прихильниками влади короля і противниками всяких суспільних змін. Початково це булане стільки боротьба організованих партій, скільки боротьба аристократичних родів і урядів, що їх підтримували. Навколо них групувалися прихильники з числа політиків та парламентарів. В основі політичного вибору останніх дуже часто лежали суто меркантильні інтереси. Досить поширеною в тодішньому парламенті була практика, коли уряд перед кожним важливим голосуванням виплачував своїм прихильникам відповідне матеріальне заохочення. В уряді навіть існувало спеціальне бюро, яке займалося пошуком прихильників у парламенті, його керівник пізніше трансформувався в організатора партійної фракції, який отримав назву батога. Тодішні англійські партії були коаліціями великих аристократичних родів, які спиралися на численну клієнтелу. Угруповання ці не мали жодної формальної організації, парламентські фракції були також слабо організованими, їх об’єднували лише спільні матеріальні інтереси. Однак уже в 1660 р. з’явилися відомості проте, що обидві партії проводили збори прихильників своєї тактики на виборах.
Ніде поза Англією цей перший етап розвитку політичних партійне був таким виразним, ніде не було і такого впливового парламенту.
2. 2. 2. Партії як політичні клуби.
Другим етапом історії політичних партій є епоха партій знаті та політичних клубів. В Англії різниця між першим та другим етапами не була різкою і тривала від кінця ХVІІІ ст. дох років ХІХ ст. Властиво ера партій знаті припадає там на 1830-1880 рр. В США та Франції початком цієї епохи стали буржуазні революції. Події Французької революції стимулюють виникнення подібних політичних клубів по всій Європі. Однак поразка революції і наступне коронування Наполеона перериває процес перетворення політичних клубів у політичні партії. І лише період весни народів (1848-1849) приніс в Європу нову хвилю виникнення політичних клубів. Післяреволюційна реакція знову не сприяє їх подальшому розвиткові – в більшості європейських держав вони існують підпільно або напівлегально, але ніде не зникають повністю. На їхній основі в х роках починається новий етап формування політичних партій. Незважаючи нате що рух політичних клубів, особливо у своїй першій фазі, не пов’язаний ще безпосередньо з процесом створення сучасних політичних партій, однак він мав для їхнього розвитку принципово важливе значення. Порівняно з аристократичним етапом, на другому етапі формування політичних партій з’являються якісно нові елементи
1. Зародки формальної організаційної структури. Це вжене аристократичні об’єднання друзів чи однодумців, а певна організація, яка іноді робить спроби поширитися по всій країні. В
парламенті формуються зародки парламентської фракції. Одночасно починають встановлюватися певні взаємини міжпарламентською фракцією та політичним клубом.
2. Зростає роль ідеології та значення програми. Вони стають основою політичної організації. Особисті політичні чи фінансові інтереси перестають бути основним об’єдную-чим мотивом. Клуби
– це вжене клієнтели і не об’єднання прихильників аристократів, а об’єднання людей на основі спільних ідеологічних поглядів.
3. Вихідна арену політичної діяльності нового політично активного класу – міщанства. Політичний конфлікт виходить за межі однієї суспільної верстви – аристократії, він набуває форми боротьби за владу різних соціальних верств, який вилився у боротьбу між консерваторами та лібералами. Консерватори – це найчастіше ті, хто виступають на підтримку феодального ладу, монархії і за аристократичні привілеї, проти участі міщан у керівництві державою. Ліберали загалом представляють прагнення міщан до здобуття влади і репрезентують ідеологію політичної та економічної свободи, обмеження державної влади конституцією та верховенство закону. Боротьба між цими двома напрямами найповніше представлена в Європі. В США, де не було епохи феодалізму, а відтак і аристократично- консервативних інтересів, її немає. Однак, в цей час політична боротьба відбувається на дуже обмеженій політичній сцені. Цензове виборче право виключає з участі у виборах значну частину населення, утім числі дрібну та середню буржуазію. В Англії, наприклад, 1830 р. виборчим правом користувалося всього 220 тис. осіб, тобто 3 % дорослого населення, а один парламентар припадав на 330 виборців. За таких умов буржуазні політичні угруповання, що лише народжуються, не потребують великої та розгалуженої організації. Політичним потребам відповідає клубна форма, яка спирається на
підтримку парламентської фракції. Важливу роль у формуванні політичних клубів відіграють журналісти. Журналісти та памфлетисти разом з парламентарями – головна політична сила ліберальних політичних клубів. Консервативні угруповання того часу теж не потребують широкої організації. Вони також мають характер політичних клубів, власну пресу і місцеву знать. У Європі значну частину століття саме консерватори здійснювали політичну владу. В їхніх руках була армія, адміністративний апарат який вони використовували для своїх власних цілей. Мали вони також відчутну підтримку із боку церкви. Доти, докине розпочалися виступи населення проти феодалізму, консерваторам ще менше, ніж лібералам була потрібна політична організація. Активізація політичної участі масу період весни народів зумовлює початок переходу політичних клубів в політичні партії. Загальне виборче право з’являється спочатку у Франції та Німеччині. В 1860-1880 рр. після перерви, викликаної перемогою реакції, вцілій Європі починається процес створення політичних партій у сучасному значенні цього терміна. На зміну політичному конфлікту між аристократією та буржуазією приходить новий, значно гостріший конфлікт між буржуазією та пролетаріатом, між буржуазними та соціал-демократичними партіями.
Партії знаті у Великобританії. Наприкінці ХVІІІ ст. обидві англійські аристократичні партії реорганізувалися і стабілізувалися настільки, що про них можна говорити як про окремі сталі політичні угруповання. Однак аж до реформи виборчого права вони зберігають ознаки аристократичних угруповань. Особливість генези політичних партій Великобританії полягає втому, щоці угруповання дали початок розвитку сучасних політичних партій, зберігши певну наступність, принаймні ідеологічну. Наприкінці
ХVІІІ ст., у зв’язку із подальшою демократизацією держави і поширенням виборчого права, значна частина членів партії вігів
переходить у ліберальну партію. Рух політичних клубів відіграв значну роль у створенні відповідної інтелектуальної та ідеологічної атмосфери, яка пізніше виявила себе в діяльності сучасних партій. Однак організаційними зародками майбутніх політичних партій, стали неполітичні клуби, а парламентські фракції. Саме вони ініціювали створення виборчих комітетів на місцях, які мали підтримувати як чинних парламентарів, такі кандидатів до парламенту. Робітничий рух, який в Англії організувався найраніше в Європі, поширювався через профспілки. Рух чартистів х років в Англії, який використовував схему політичних клубів, не розвинувся, що додатково підштовхнуло британських пролетарів до об’єднання з профспілками. Власне в Англії спостерігається найщільніший зв’язок між трансформацією політичних партій та реформою виборчого права. Реформа виборчого права 1832 р. вдвічі збільшила тут кількість виборців і, що особливо важливо, надала право голосу новим соціальним верствам – міщанам. Обидві партії змушені були шукати підтримки у нових виборців. Це вимагало нової тактики політичної діяльності. Першою інновацією стала масова програмно-політична агітація, запроваджена партіями. У 1834 р. лідер партії торі, яка почала називатися Консервативною партією, опрацював в Маніфесті виборчу програму партії і поширив її у формі друкованого памфлету. Обидві партії стали широко застосовувати публікації пропагандистських матеріалів. У такий спосіб партійна політика стає більш публічною, зорієнтованою на підтримку виборців. Сталися також важливі організаційні зміни. З невеликих об’єднань аристократичної знаті вони перетворюються у досить численні угруповання, які своєю діяльністю намагаються охопити всю країну. Формально обидві партії залишались парламентськими
угрупованнями з відносно слабкою фракційною дисципліною. У 1831 р. для політичних дискусій Консервативна партія засновує так званий Карлтон клуба в 1836 р. ліберальна партія – Клуб реформ. Саме тут зустрічалися члени парламенту, політичні діячі, журналісти. Ці клуби не були формальними організаціями парламентарів чи політиків, але у властивий для Англії спосіб саме тут творилася неформальна традиція політичної діяльності англійських політичних партій. Початками територіальних організацій стали виборчі комітети та товариства реєстрації виборців. І перші, і другі створювалися з метою надання підтримки політикам під час виборів. Поступово налагоджуються зв’язки цих місцевих організацій з центральним клубом партії із являється необхідність координації цих зв’язків. Від 1860 р, коли загострюється боротьба за розширення виборчого права, партії намагаються зміцнити свої територіальні організації. Після виборчої реформи 1867 р, яка додатково збільшила кількість виборців, ця робота політичних партій активізується. Першим кроком до цього стало центральне бюро для координації роботи територіальних організацій, створене лібералами 1861 р. та консерваторами 1870 р. Однак, обидві партії розуміють, що самих лише організацій у пошуку виборців недостатньо. Вони усвідомлюють необхідність сталої масової підтримки, для чого найпридатнішими є члени партії, а не виборці. Наприкінці х років в обох партіях виникають структури, відповідальні за збільшення чисельності партії. В такий спосіб в Англії відбувається перехід до нового етапу партійного будівництва – виникнення сучасних масових політичних партій. Особливістю цього процесу в Англії є те, що відбувається він мирним шляхом, і що класовий конфлікт між буржуазією та пролетаріатом тут не знайшов свого відображення в політичних
партіях. Так само які конфлікт між аристократією та буржуазією. В половині ХІХ ст. різниця між двома політичними партіями перестає бути глибокою і обидві партії уподібнюються одна одній, набуваючи щораз виразнішого буржуазного характеру. Англійська аристократія, як слушно зауважив А. де Токвіль, виявилась відкритішою до нових впливів, схильнішою до компромісів, ніж континентальна. Все це суттєво вплинуло на формування британських політичних партій.
Політичні клуби континентальної Європи. У континентальній частині Європи генеза політичних партій відбувалася не так просто. Конфлікт між аристократією та буржуазією був значно гострішим. Періоди революції змінюються періодами реакції, що ускладнює поступовість процесу формування політичних партій. Зрештою, значно гостріше, ніж в Англії, проявився тут класовий конфлікт між буржуазією та пролетаріатом. Значний вплив на формування політичних партій мала Французька буржуазна революція. У французькому парламенті створюється Товариство друзів конституції, яке збиралося в костелі св. Якуба і тому отримало назву клубу якобінців. Подібні політичні клуби виникали і в провінції. Так виникає перша політична організація, яка мала свої місцеві осередки та представництво в парламенті. В 1791 р. діяло 48 паризьких і 400 провінційних якобінських клубів, які контактували між собою. До цього політичного угруповання належало близько 400 депутатів. Крім якобінців, тоді ж виникають й інші політичні клуби, але менш численні. Загибель 1794 р. Робесп’єра зумовлює глибоку кризу якобінського політичного клубу, а панування Наполеона поклало край діяльності всіх політичних клубів. Під впливом Французької революції подібні політичні клуби, як форми політичної організації молодої буржуазії, виникають і в інших державах. Наполеонівська реакція ускладнює діяльність політичних клубів по всій Європі, але вони продовжують існувати
як таємні організації. І лише безпосередньо перед революцією 1848 р. діяльність політичних клубів знову активізується. Основою політичної організації залишаються парламентські групи. У Франції поділ на консерваторів та лібералів стосується насамперед парламентарів. Перші – це представники знаті й часами верхівки буржуазії, другі – це переважно представники міщанства, в першу чергу його середніх верств. У 1825-1830 рр. ні ліберали, ні консерватори не мають ще зорганізованих парламентських фракцій. Поза парламентом ці політичні угруповання, особливо ліберали, мають могутню підтримку збоку преси. Редакції газет, кав’ярні, салони, виборчі комітети стають ніби неофіційними територіальними представництвами партій. Головним їхнім завданням є не формування організаційної структури, а розвиток і поширення відповідної ідеології. Провідну роль у них посідають літератори та журналісти. Водночас у х роках у Франції робляться перші спроби організаційного оформлення політичного руху, особливо ліберального. Найпотужнішими такими організаціями були союз Допоможи собі сама небо тобі поможе, а також Товариство прав людини. І одна й інша організації виникли як такі, що мали сприяти лібералам у їх виборчій кампанії. Організація Допоможи собі сам виникла 1824 р. навколо редакції ліберального журналу Глоба р. вона вже мала свої відділення у 58 департаментах Франції. Товариство прав людини виникло 1832 р. і мало свої відділення по всій Франції, орієнтуючись на радикальне крило ліберального руху. Під час революції 1848 р. ця організаційна діяльність політичних партій активізується. У 1846 р. ліберали створюють виборчі комітети на чолі з Центральним комітетом. У березні 1848 р. консерватори у передвиборчих цілях організовуються у Республіканський клуб охорони свободи виборів. Однак на той час
вони такі не розвинулися далі виборчих комітетів. Занепад 1851 р. республіки перериває цей процес. Виразною особливістю генези політичних партій Франції є сильний індивідуалізмі небажання підпорядковуватися центральному керівництву. Вирішальне значення в політичному житті відіграють місцеві комітети виборців та місцеві політики. Ще складнішим був процес формування політичних партій поза Францією, де безроздільно панували феодально-абсолютистські порядки. Політичні організації діють тут таємно. На початку х років ХІХ ст. в Італії Мадзіні створює таємну організацію Молода Італія. У 1833 р. вона мала вже свої відділення по всій Італії і налічувала близько 50–60 тис. членів. Тоді ж виниклий різноманітні культурні, спортивні та інші неполітичні організації, які займалися пропагандистською діяльністю. Вони, однак, не створили організаційної основи для дальшого розвитку політичних партій, а швидше були програмно-ідеологічними, ніж організаційними осередками політичного життя. Процес створення політичних партій в Європі починається в період весни народів. У більшості європейських парламентів формуються парламентські об’єднання консерваторів та лібералів, а крім того іноді ще й радикалів та католиків. Організації ці стають зародками сучасних партій. Із боротьбою за виборчі права пов’язується створення територіальних структур політичних об’єднань у вигляді комітетів виборців, а там, де немає загального виборчого права (наприклад, у Швейцарії, – комітетів боротьби за виборчі права. У Німеччині під час революції 1848 р. в парламенті виникає сильна католицька група під назвою Католицька демократична партія, яка знаходить підтримку католицької общини. У 1841 р. в Бельгії за участю масонів організовується ліберальна організація Альянс, яка має свої територіальні філії. У 1846 р. відбувся перший з’їзд делегатів цієї організації, який можна вважати
першим з’їздом лібералів. У цей же періоду Франції та Німеччині з’являються перші організації соціал-демократів. Тоді ж у Німеччині виникає Союз комуністів, в якому працювали теоретики комуністичної ідеології К. Марксі Ф. Енгельс. На замовлення Союзу комуністів вони пишуть його програму – Маніфест комуністичної партії. Однак усі ці політичні організації не були ще масовими і лише з
60- х років, з виходом на політичну арену робітничого класу – починається формування сучасних масових партій.
Виникнення політичних партій США. Формування політичних партій у США пов’язане з війною за незалежність і їх виникнення починається з другого етапу. В основі першого партійного поділу лежав конфлікт між двома політичними орієнтаціями. З одного боку, це були федералісти, представлені Олександром Гамільтоном, які відстоювали інтереси торгової та промислової буржуазії північно-східних штатів, з другого – республіканці чи демократичні республіканці на чолі з Томасом Джефферсо-ном, які представляли аграрний південь Америки. В той час ці назви означали ідеологічні орієнтації, а не назви політичних угруповань. У зв’язку з підготовкою до президентських виборів 1800 р. першою організаційно оформлюється Республіканська партія. У передвиборчий період в країні розгортається мережа клубів та виборчих комітетів на підтримку Т. Джефферсона. Перемога Т.
Джефферсона на виборах дала можливість республіканцям довший час домінувати в політичному житті США. Був це практично період однопартійності. Між тим організаційна структура партії на той час була досить слабкою, немала вона жодних формальних організаційних правил. На центральному рівні провідну роль відігравав президенті так званий кокус – зібрання конгресменів-членів партії разом з
провідними політиками зі штатів. Кокус нагадував англійські партійні клуби і, з-поміж всього іншого, визначав кандидата від партії на наступні президентські вибори. Організаційна структура партії на місцях була слаборозвиненою, групувалася вона найчастіше, які в Європі, навколо відповідних видань. Однак у деяких регіонах починають формуватися групи професійних політиків-організаторів – так звані виборчі машини – з метою здобуття на виборах відповідних публічних посад. Однією із перших таких організацій стала спілка партійних діячів у Нью-Йорку, що називалась Теммені Холл
(Tammany Hall). У 1830 р. відбуваються суттєві змінив партійних стосунках у США. Хвиля зростання демократичних настроїв зумовила наростання протесту проти керівництва партійної верхівки, що засідала в кокусі. Висувалася вимога, щоб кандидат від партії обирався не кокусом, а конвенцією, яка б репрезентувала всіх членів партії. Вперше ця вимога прозвучала під час президентських виборів 1824 р, але тоді залишилася вона нереалізованою. Однак, на виборах 1828 р. партійним масам вдається обрати свого кандидата Ендрю Джексона в президенти. Відтоді запроваджується процедура загальнонаціональної конвенції, яка обирає кандидата в президенти, визначається передвиборча програма партії, партія отримує назву – Демократична партія США. Реформа партійного життя Е. Джексона дещо стабілізувала партійні взаємини, але однаково домінантою продовжували залишатися місцеві виборчі комітети, якій становили місцеві осередки партій. Отже, на відміну від генези європейських партій, які формувалися згори (з парламенту, американські політичні партії формуються знизу. Успіхи Демократичної партії, яка спиралася на підтримку південних штатів, прихильників децентралізації та автономії штатів
і рабства змушують північні штати до формування опозиції. В х роках відбувається організаційне оформлення Республіканської партії. Одним із основних осередків її формування була газета
”Трібюн” (“Tribune”), європейським кореспондентом якої був К. Маркс. Остаточне оформлення цих двох американських партій відбувається лише після закінчення громадянської війни. Ще однією особливістю формування політичних партій США є їх ідеологічні засадив Європі основою партійних поділів став конфлікт між консерваторами та лібералами. В США такого програмно-ідеологічного конфлікту не було. Американські політичні партії – це коаліції людей, які хотіли заробити на виборах чи здобути конкретні державні посади. Звідси достатній прагматизм ідейних засад американських партій. Однак, все ж таки програмно-ідеологічні відмінності між обома американськими партіями існують. Основою Демократичної партії була достатньо виразна ідейна програма аграрної демократії, а також підтримка ідейних гасел Французької революції, що знайшло своє втілення в перших ти поправках до американської конституції (т. зв. Біль про права. Вчас ери Джексона панівною стає ідеологія щирої людини, чи так звана плебейська демократія. Одним з базових ідеологічних положень Республіканської партії був постулат про скасування рабства. США загалом були більш соціально однорідні, порівняно із країнами Європи. Не було тут старої аристократичної знаті, переважав середній клас – фермери та дрібні власники, які виступали більш-менш однорідною соціальною базою всіх американських політичних партій. Усе це разом зумовлює певну специфіку американських політичних партій, яка відрізняє їх від європейських.
Виникнення політичних партій в інших країнах світу. У багатьох інших країнах світу – поза Європою та США – у ХІХ ст.
формуються політичні партії за схемою розробленою М. Вебером. Зрозуміло, що історичний контекст, соціально-політичні умови їхнього формування дуже відрізнялися. Між тим, які всюди, маємо справу з організацією правлячої еліти в партійні угруповання, клуби чи виборчі комітети з метою боротьби за владу в суспільстві. Найбільш гармонійно і наближено до Європи формувалися політичні партії в колишніх англійських домініонах – Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Найшвидше, десь у половині ХІХ ст., цей процес розпочинається в Канаді, дещо пізніше в інших домініонах. В Австралії лише 1901 р. утворилася загальнонаціональна Австралійська федерація як об’єднання регіональних партій. До кінця століття в Канаді не існувало робітничої партії. Дві партії – ліберальних консерваторів та лібералів – були подібними до партій американського, а не англійського зразка. Ліберальна партія виступала за більшу автономію суспільного устрою, за розширення прав регіонів, підтримувала франкомовне населення, і мала ліберальнішу економічну програму. Подібною була партійна організація в Новій Зеландії. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. існує там дві конкуруючі партії – консерватори, які представляють інтереси великих землевласників та ліберальна партія. Урна базі профспілкового руху створюється Лейбористська партія, що свідчило перехід від аристократичного етапу до етапу масових партій. Дещо інакше відбувалося становлення політичних партій в Австралії. Початково в парламенті існували парламентські угруповання місцевої еліти – переважно великих землевласників. Політичне життя загалом відзначалося відсутністю серйозних соціально-політичних поділів, а відтак і конфліктів. У 1891 р. тут виникла Лейбористська партія, яка на парламентських виборах здобула третину мандатів, а 1904 р. вона сформувала перший
федеральний уряд. Таким чином Австралія ніби одразу переходить у третій етап формування політичних партій. Серед азійських країн найближчою до класифікації М. Вебера була історія формування політичних партій в Японії. Зародки політичних партій виникають тут у період панування династії
Мейдзі. Прийняття 1890 р. конституції значно активізує цей процес. В основі політичного життя лежить боротьба за розширення виборчих прав (1900 р. за новою Конституцією виборче право мав 1 млн із 44 млн населення Японії, а також боротьба між двома напрямами японської політики – традиціоналістами і прихильниками модернізації, прихильниками мирної еволюції та ідеологами експансії та мілітаризму. Вони поклали початок формуванню консерваторів та лібералів. Однак до Першої світової війни вплив політичних партійна політичне життя Японії (де домінувала імператорська влада, яка спиралась на вояччину) був незначним. Рух країни в напрямі мілітаризації не сприяв становленню та розвитку політичних партій. У х роках політичні партії практично припиняють свою діяльність і відновлюють її лише після Другої світової війни як сучасні партії масового типу. Наприкінці ХІХ ст. зародки політичних партій виникають у Туреччині. Спираються вони на націоналістичний рух, який домагається запровадження в державі реформ західного зразка. З цього середовища формується дві політичні партії – комітет Єдність і Поступ та Ліберальна партія. Обидві ці організації мали аристократичний характері складалися з молодих офіцерів, урядовців та політиків. Падіння Оттоманської імперії 1918 р. зумовлює виникнення нового національного руху очолюваного
Кемаль Пашею. Першою його організаційною формою став Союз охорони прав Анатолії та Руменії, який виник 1919 р. і мав характер широкого народного руху. В 1923 р. Союз був перейменований у Народну партію, аз р. – в Республіканську народну партію, яка і стала першою турецькою партією масового
типу. Подібною була ситуація і в Китаї, де політичні партії виникали як форми організації національної та революційної буржуазії. Провідником цього руху в Китаї був Сунь Ятсен, який виступив засновником двох перших політичних партій Китаю Союзу відродження Китаю (1895) і Ліги Соратників (1905), які проіснували до буржуазно-демократичної революції 1911 р. Урна базі Ліги формується Народна партія, яка стала справді масовою. Остаточне її організаційне оформлення відбулося на з’їзді 1924 р. У 1923 р. в Китаї створена Комуністична партія. У 1823 р. виникають консервативна та ліберальна партії в Чилі. З другої половини ХІХ ст. по 1860 р. відбувається активний процес творення політичних партій у Латинській Америці. Деякі з них існують і тепер (наприклад, партія Колорадо в Уругваї. Однак формування політичних партій в Латинській Америці проходить за складних умовах панування антидемократичних диктаторських режимів, відсутності парламентаризму. Аж до середини ХХ ст. в цих державах не практикується проведення загальних виборів. Отже, основою політичного поділу, який визначив особливість другого етапу формування політичних партій була боротьба між консерваторами і лібералами, що відображала боротьбу між прихильниками старих феодальних та нових буржуазних порядків.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал