Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка4/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

1. 4. 2. Широке визначення політичної партії. Справді, загальна теорія політичних партійне може бути заснована на вузькому визначенні, яке не застосовується до однопартійних та антисистемних партій. У класичній праці М. Дюверже можна знайти плідне обговорення однопартійних систем, так само які багатопартійних систем воєнізовані угруповання учений зіставляє із парламентськими партіями. Обсяг цієї праці був настільки широким, що М. Дюверже не сформував уній жодного визначення партії. Пізніше вчений визначив партії як організації, які, по-перше, намагаються захопити владу або брати участь у її здійсненні і, по-друге, спираються на підтримку широких верств населення, на відміну від груп тиску, які представляють обмежене число громадян з особливими чи приватними інтересами. Перша частина цього визначення передбачає, що партії можуть існувати і без участі у виборах. Друга частина є спробою розмежувати партії і групи тиску, тобто вирішити найважливішу для широкого визначення партії проблему. Значну увагу концептуальним проблемам, які виникають при визначенні політичної партії, приділяв також Дж. Сарторі. Вчений намагався дати мінімальну дефініцію, яка б охоплювала лише необхідні ознаки партій. Сформульоване в результаті визначення звучить так партія – це політична група, яка має офіційну назву, і здатна шляхом участі у виборах (вільних чи невільних) заміщати державні посади своїми кандидатами. Виділяючи ту обставину, що вибори не обов’язково повинні бути вільними, Дж. Сарторі поширив своє визначення на партії, що діють в умовах
однопартійного режиму. Але і це визначення не залучала до уваги тих партій, які намагалися здобути владу чи вже володіють нею, не беручи участі у виборах. Ще ширшим є визначення партії як організації, яка має наметі заміщення урядових посад своїми визначеними представниками. Таке визначення пропонує К. Джанда. Цілі всякої організації багатогранні. Щоб відповідати такому визначенню, організації достатньо мати серед своїх цілей досягнення урядових посад своїми представниками. (Під урядом у цьому випадку розуміють будь-яку державну службу, як в Америці, а не кабінет, яку Великобританії. Крім того йдеться власне про визначених представників партії, тобто осіб, які відкрито ідентифікуються з відповідними партіями чи з їх символікою. Якщо група інтересів відкрито висуває кандидатів на виборах, вона стає партією. Як зазначав Л. Епстейн, наявність пізнаваної назви (незалежно від того, чи вноситься вона у виборчі бюлетені) – ось визначальний елемент визначення. Зрештою, термін заміщення також треба розуміти широко. Сюди входить досягнення посад через участь у виборах (коли дві чи декілька партій змагаються за ці посади, такі пряме адміністративне призначення (коли змагання за владу заборонене правлячою партією) чи насильницьке захоплення влади коли партія намагається заволодіти владою шляхом знищення
існуючої системи. Відповідно партії можуть використовувати змагальницьку, стримувальну чи підривну стратегії в боротьбі за досягнення цілей. На відміну від дефініції Дж. Сарторі, це визначення можна поширити на захоплення влади більшовиками в Росії та Фіделем Кастро на Кубі, запровадження баасистського режиму в Іраку після військового перевороту 1968 р. і обмеження на вільні вибори, до яких вдавалася Інституційно-революційна партія Мексики. Очевидно, щоці стримувальні та підривні партії відрізняються від змагальницьких і тому потребують інших теоретичних підходів. Однак М. Дюверже вдалося показати, що революційні та
авторитарні партії можна продуктивно вивчати, зіставляючи їх зі змагальницькими партіями, в дослідженнях К. Джанди маємо продуктивне порівняння партій усіх регіонів світу. Та залишається відкритим питання проте, наскільки між собою перетинаються теоретичні критерії, які застосовують до різних типів партій. Ключовим у вивченні політичних партій є саме вибір широкого чи вузького їх визначення. Власне від характеру визначення партії залежить, чи обмежується дослідження суто змагальницькими партіями, які діють у демократичних системах, чи набуває більш універсального характеру, охоплюючи однопартійні системи, антисистемні чи підривні партії. Багато дослідників американських партій були б, подібно Дж. Шлезінджеру, цілком задоволені вузьким визначенням, за яким загальна теорія пов’язана лише із змагальницькими партіями. Навіть багато європейських учених схильні до підходу, який зводить сферу вивчення партій до західних демократій. Але фахівці з країн Третього світу потребують більш широкого визначення, яке можна покласти в основу теорій, що розкривають роль партій у відповідних політичних системах. Як визнає навіть Л. Епстейн, який обмежив власне дослідження змагальницькими партіям західних демократій, немає нічого поганого втому, щоб притримуватися широкого визначення партій.
1. 5. Суть поняття політична партія
Як видно, однозначного визначення поняття політична партія в політичній теорії немає. Той факт, що в цьому контексті йдеться про виборчі об’єднання, спілки, рухи, політичні об’єднання, товариства, акції чи блоки, свідчить про складність визначення цього поняття. Про саму політичну партію можна говорити лише утому випадку, коли йдеться про організації, які поставили собі замету здійснювати постійний вплив на формування політичної волій тому потребують стабільних організаційних структур та політичних програм. Характерною ознакою політичної партії є участь у виборах для утримання в своїх руках безпосередньої влади та впливу. Показовою ознакою політичної діяльності та існування політичної партії є участь у формуванні політичної волі, яка здійснюється через людей та структури шляхом ідейного впливу та реалізації влади у різних сферах. Своєї мети партія не може досягти у власних організаційних межах. Члени партії повинні обіймати керівні позиції у політичній системі, щоб вплив, який партія прагне мати, набув реального характеру. Особливо треба наголосити на історичному досвіді, на підставі якого діють політичні партії. Сучасні партії виникли лишена тлі парламентської системи. Це важливо знати, бо сьогодні у багатьох країнах (наприклад, у Латинській Америці) зменшується роль партій у політичних системах за рахунок міцної президентської структури. Партії, які служать тільки для того, щоб посадити кандидатів на посади, не мають можливості виконати свою репрезентативну функцію. Вони не можуть обійтися без постійної парламентської діяльності, незалежно від того, чи вони підтримують уряд, чи перебувають в опозиції. Вони повинні в будь-який спосіб постійно та впливово брати участь у процесі формування політичної волі. Придатним полем діяльності для цього є парламент. Через це в будь-якому разі треба у межах модернізації та демократизації вимагати проведення реформи політичних систем для того, щоб створити бодай рівновагу між президентською владою та парламентським контролем або ж навіть забезпечити невелику перевагу парламенту. Участь у формуванні політичної волі – це головне завдання партій. Що розуміється під ним Формування політичної волі здійснюється у межах демократичного ладу. Змагання між ідеями призводить до плюралістичного обміну думками. Політика має розв’язувати головні принципові питання співіснування та конфлікти. Розв’язання конфліктів відбувається відповідно до
правил прийняття рішень більшістю. Крім того, існують правила досягнення домовленості та взаєморозуміння. Здатність і бажання укладати компроміси – це суттєві елементи культури демократії. Норми та способи утворення компромісів набувають тому великої значущості. Ті, хто прагне досягти впливу на формування політичної волі, повинні мати, що запропонувати. Саме тому важливими є політичні програми партій. Вони повинні містити концепції та механізми, за допомогою яких партії хочуть поширити на практиці свій політичний вплив. Ті, хто здійснюють політичну владу, потребують орієнтирів для того, щоб через владу перетворити їх на соціальну та політичну дійсність. Ідеї впорядкування, що пропонуються партією для формування суспільства, економіки та політичної системи, набувають центрального значення. Процес формування політичної волі – це цілий циклі зворотний зв’язок з народом. Інтереси та вплив виникають у найрізноманітніших точках. Їхня дія зіштовхується з повною та частковою підтримкою та неприйняттям суспільства. З цього динамічного процесу виростає широка мережа зв’язків, політичних комунікацій та рішень. Різні ролі та компетенції всередині партій та поза ними взаємодіють із здатністю інтегрувати інтереси, ідеї та здобути завдяки цьому більшість голосів. Хоча привілей партій полягає у вирішальному визначенні процесу формування політичної волі і є характерною ознакою демократичного принципу представництва, не можна не враховувати межу цього принципу. Партії мають значний вплив на парламенті уряд. Обидва інститути підпорядковуються партіям і їх формують. Подібний вплив партійна органи правосуддя та управління, навпаки, не припускається. Партійні рішення аж ніяк не означають панування партій наддержавою, суспільством або окремими частинами суспільства (наприклад, засобами масової інформації. Вибори зобов’язують партії поводитися відповідно до

існуючої системи. Для цього вони потребують легітимації. Звичайно, це дражливе питання, яке вимагає постійного обговорення та суспільного контролю. Отже, політична партія – це сукупність осіб, ідеологічно та організаційно об’єднаних метою завоювання, утримання та використання державної влади, а також для реалізації інтересів тих чи інших суспільних груп. Партії, це особливі угруповання. По-перше, це політичні угруповання, які впливають на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. На відміну від інших соціальних груп, вони прагнуть завоювати владу чи брати участь у її здійсненні. Партії – це непросто політичні групи, це своєрідні об’єднання, організації. Їм притаманна вертикальна і горизонтальна структура. Партія – це добровільна організація, оскільки ніхто не може змушувати вступати в неї. Партії, згідно з латинським значенням цього слова, є частиною цілого. А отже, якщо виходити з такого розуміння, вони потребують доповнення іншими частинами, тобто іншими партіями. Тільки тоді вони складуть цілісність. Наявність різних політичних партій відображає той незаперечний факт, що люди є різними від природи, атому мають різні інтереси. Заперечувати це не лише нелогічно, алей, як доводить історія, аморально. Завжди, коли яка-небудь партія починає претендувати нате, що тільки вона одна має право вирішувати, що саме відповідає інтересам усіх громадян, це неодмінно призводить до фатальних суспільних наслідків. За умов парламентської демократії, партії є носіями плюралізму, розмаїття ідей та думок. Теоретично, демократія можлива без партій, практично – ні. Бо саме партії сконцентровано виражають думки та ідеї народу в такий спосіб, що вони можуть набути політичної дієвості. Партії є необхідним засобом втілення волі народу у його владу.
Причини, що спонукають людей об’єднуватися в партії дуже різні. Це можуть бути певні конкретні завдання, спільні регіональні проблеми або ж ідеології. Наприклад, загроза навколишньому середовищу змусила багатьох людей об’єднатися в партії зелених, що мають виключно екологічну спрямованість. Занепокоєність тим, що життєві потреби власної громади чи регіону можуть бути знехтувані під час прийняття загальнодержавних рішень, також може спричинитися до заснування локальних партій. Є партії, в які об’єднуються певні професійні, вікові групи. Особливий відбиток на парламентську демократію накладають партії, побудовані на певній ідеології. Існують партії, які виступають за певну форму державного устрою, приміром, республіканці чи монархісти, прихильники централізованої держави чи федералісти. Є такі, що міцно пов’язані з певними релігійними групами, і, нарешті, ті, що намагаються об’єднати всі ці течії водну народну партію. Партія відрізняється від інших об’єднань тим, що вона хоче здійснювати політичну владу. Аби досягти цієї мети в умовах парламентської демократії, вона повинна здобути підтримку якомога більшої кількості виборців. При цьому перевагу матиме, безперечно, той, хто чітко розрізнятиме інтереси виборців. Якщо, наприклад, селянська партія захищатиме лише інтереси селян, той більшість селян голосуватимуть за неї. Для неселян, тобто для більшості населення, така партія, звичайно, навряд чи становитиме якийсь інтерес. Тому партії завжди намагаються, з одного боку, цілеспрямовано враховувати інтереси виборців, з іншого, – не відлякувати їх своїми односторонніми вимогами. Важливим елементом парламентської демократії є регульоване збалансування різних інтересів – не лише між партіями, ай у них самих. Тут також необхідно знаходити рівновагу між об’єктивними та особистими інтересами. Така життєва внутріпартійна демократія іноді може суперечити вимозі максимальної закритості. Однак це
також свідчить проте, що партії якраз не є самоціллю, а лише засобом досягнення певних цілей. Підсумовуючи все сказане вище про політичні партії, можна спробувати дати узагальнене визначення політичній партії
Партія – це специфічна громадська політична організація яка
має особливий правовий статусу державі, її національно-
автономному чи міждержавному утворенні, є угрупованням
людей, добровільно об’єднаних між собою спільністю політичних
поглядів, як звичайно, формально зафіксованих у програмних
документах, а також, спираючись на певну ідеологію та
організацію і представляючи певні ідеологічно оформлені соціальні
інтереси, бажає активно брати участь у суспільно-політичному і
державному житті, має наметі завоювання і здійснення влади в
державі.
Запитання і завдання
1. У чому полягає суть генетичної моделі походження партій
2. Як формуються партії внутрішнього та зовнішнього походження
3. Які існують бар’єри розвитку (репрезентативності) партій
4. У чому суть етимологічного визначення партії
5. Що розуміли під партією в Стародавньому Римі
6. Яка різниця між поняттями партія та політична партія
7. Які існують визначення партій у різних сферах гуманітарних наук

8
. У чому полягає різниця між поняттями “протопартія”,
“псевдопартія” і партія
9. Які існують основні політологічні підходи до визначення поняття партія
10. Які критерії поняття партії виділяють Ж. Ла Паломбара і М.
Вейнер? Дайте їм характеристику.
11. Яку структуру визначення партії пропонує Ф. Сорауф?
12. У чому полягає суть визначення партії як політичного підприємства. Хто його автор
13. У чому різниця між вузьким та широким визначеннями політичної партії
14. Дайте загальне визначення поняття політична партія.
16. Якою є роль політичних партій ужитті суспільства
17. Які інституційні гарантії демократії виділяє Р. Дал?

Реферати та повідомлення
1. Політичний плюралізм – основа формування політичних партій.
2. Громадянське суспільство і політичні партії.
3. Роль політичних партій у перехідних суспільствах.
4. А. Лійпхарт про виникнення політичних партій.
Література
Авинери Ш. Партии, социально-культурная медиация и роль гражданского общества // Полис, 1995, № 1.
Базовкін
Є. Шляхи становлення, форми прояву багатопартійності // Політика і час, 1991, № 10.
Даниленко В. Н. Политические партии и буржуазное государство.- М, 1984.
Евдокимов В. Б. Партии в политической системе буржуазного общества. Свердловск.- 1990.
Избирательные системы и партии в буржуазном обществе / Отв. ред. В. Туманов, И. Вайль.- М, 1979.
Левичева
В. Слово предостережения. В защиту многопартийности // Диалог, 1991, № 9.
Литвин В. Партія як форма політичної організації суспільства // Політика і час, 1992, № 1.
Марченко М. Н, Фарукшин М. Х. Буржуазные политические партии.- М, 1987.
Павловський М. Роль політичних партій у суспільстві. Конфлікти та консенсус // Стратегія розвитку суспільства. Україна і світ. Економіка. Політологія. Соціологія- К, 2001.
Піча В. М, Стеблич БА Політичні партії у політичній системі суспільства Навчальний посібник- Львів, 1994.
Перегудов С. П. Организованные интересы и государство //
Полис, 1994, № 2.
Політичні партії в демократичному суспільстві / Видавці Й.
Тезінг, В. Гофмайстер.- К, 1997.
Согрин В. Становление демократии. История политической системы США // Наука и жизнь, 1990, № 6.
Тізенгаузен фон В. Партії що вони собою являють і для чого вони потрібні // Складові демократії. За матеріалами радіостанції Німецька хвиля- К, 1993.
Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис, 1992,
№ 4.
Шведа Ю. Аренд Лійпхарт про партії та партійні системи // Студії політологічного центру Генеза, 1995, № 5.

2. ЕТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ПАРТІЙ
З цього розділу Ви дізнаєтеся
про взаємозв’язок історії та теорії політичних партій;
про соціально-історичні передумови виникнення політичних партій;
про схему визначення етапів історичного розвитку партій
про особливості виникнення і формування американських політичних партій та партій у постколоніальних країнах;
про теорію кризи партій”.

Основні поняття
партії як аристократичні угруповання, партії як політичні
клуби, масові партії, теорія кризи партій.

2. 1. Історія та теорія політичних партій
Дослідження політичних партій неможливе без розгляду їх історичної еволюції. Однак, досліджуючи політичні партії через ретроспективу розвитку політичної думки і державно-правових учень, необхідно чітко усвідомлювати різницю між сучасними політичними партіями і їх історичними формами. Розглядаючи розвиток теорії політичних партій, зміну їх ідеального образу в політико-правовій думці, важливо зіставити це з реальними змінами. В принципі можна було б припустити, що в історії, яка має значну кількість найрізноманітніших прикладів різного роду політичних угруповань, порівняння ранніх форм політичних об’єднань і сучасних політичних партій некоректне, оскільки йдеться про принципово відмінні політичні інститути
мало чим подібні між собою. Однак насправді, незважаючи на наявність значної кількості відмінностей між політичними угрупованнями існують глибокі зв’язки. Нарізних історичних етапах, у різних формах правління, нарізних рівнях розвитку і місця в суспільстві, державі йдеться в принципі про однотипні за змістом феномени, які, попри всю несхожість, мають суттєві спільні ознаки. Ці ознаки партії, які визначають відповідне теоретичне поняття, виражаються у відповідних організаційних, ідеологічних, функціональних, інституційних та інших критеріях і свідчать про певну наступність між історичними партійними угрупованнями і сучасними політичними партіями. Вони обов’язково властиві всім політичним партіям незалежно від історичного періоду їх розвитку і конкретних умов, форм, поява яких може бути зумовлена особливостями національних, економічних і політичних умов їхнього існування. Водночас партії та партійні системи є продуктом тривалого історичного розвитку тієї чи іншої країни, тому їх дослідження вимагає врахування історичних традицій, національних особливостей, факторів конституційно-політичної та правової системи, ідейно-політичних, культурних, релігійних моментів. Статика і динаміка партійних форм виражають конфігурацію, характер та перспективи класово-політичних антагонізмів, властивих історичній епосі. Тому можна і необхідно розмежувати соціальну природу, функціональне значення, доктрину та ідеологію партій, що організаційно формуються в період феодалізму і капіталізму. Остаточне оформлення сучасних політичних партій безпосередньо пов’язане з розвитком буржуазної демократії і державності, а самі вони є продуктом епохи Нового часу. Тому неправильно говорити про прямий еволюційний розвиток партій від історичних форм до сучасних політичних партій, так само, як неправомірно стверджувати, що відбувся якийсь революційний стрибок від протопартій до сучасних політичних партій.
За функціонально-організаційними характеристиками,
інституційно-правовим статусом, характером діяльності, впливом у суспільно-політичній та державній сфері сучасні політичні партії значно відрізняються від зародкових партійних груп, протопартій
ХVІІІ–ХІХ ст. Але однаковими залишаються їх основні базові характеристики. У всі історичні періоди політичні партії залишалися політичними організаціями, що виражали певні соціальні інтереси і які через реалізацію певних ідейних принципів намагалися досягти політичної влади в державі. Націй підставі можна дійти висновку про наявність глибоких паралелей і матеріальної правонаступності в розвитку політичних партій від їх первісних структур до сучасних політичних партій. Правомірним є також питання про відносну ідейну наступність між поглядами на політичні партії провідних мислителів Нового часу і концепціями сучасних авторів, які представляють лише етапи історичного розвитку єдиної політичної теорії. Зміна ролі партій, їх характеру, форм, сфер діяльності як вираження об’єктивних процесів, історичних закономірностей розвитку різноманітних елементів капіталістичної соціально- економічної формації викликало відповідні змінив теоретичному сприйнятті партійна рівні політичних, державних концепцій. Партії, які поступово ставали одними з центральних політичних інститутів, мають свою предметно-практичну основу в суспільних взаєминах. Тому розвиток ідеального, теоретичного образу політичних партій треба висвітлювати залежно від обставин конкретної дійсності, практики самих партій, відповідної епохи. Це означає, що адекватний, об’єктивний аналіз розвитку політичної та державно-правової доктрини у її відношенні до партій передбачає дослідження практичної еволюції самих партій. Отже, історія та теорія політичних партій нерозривно пов’язані між собою. Історія політичних партій дає поважний матеріал для теорії політичних партій, а остання в свою чергу систематизує спонтанну і хаотичну, на перший погляд, еволюцію перших.

2. 2.
Етапи історичного розвитку партій
Ще в Стародавньому Римі існують угруповання прихильників того чи іншого політика, а частіше – того чи іншого аристократичного роду. Саме вони стали першими формами політичних об’єднань, протопартіями. В літературі дістали вони назву родових партій. Історично партії, в сучасному їх значенні, є утвореннями порівняно недавніми, пов’язаними зі становленням і еволюцією буржуазної державності та демократії. Стають вони необхідним елементом суспільно-політичної структури, коли соціальний організм досягає відповідного ступеня складності й боротьба різних соціальних верств, які чітко усвідомлюють свої інтереси, перетворюється в політичну боротьбу, а відтак і в боротьбу за державну владу. Спочатку організаційно-політичний поділ громадської думки на різноманітні ідейно-політичні течії відбувався по лінії боротьби між феодалізмом та капіталізмом. З часом нові соціальні класи та верстви починають брати участь в політичному житті, виникають прокапіталістичні партійно-політичні утворення. Початкова мета – не стільки влада, скільки вплив на неї для розширення своїх політичних прав та свобод. Через розвиток буржуазії відбувається і зміна характеру самих політичних партій, їхньої діяльності, функціональної спрямованості, ідеологічної орієнтації, організаційної структури. На цьому етапі має місце поступовий перехід від елітарних партій до класичних, а згодом ідо сучасних політичних партій, які почали з’являтися з х років ХІХ ст.
Буржуазно-демократичні перетворення в державній і суспільно- політичній сферах радикально змінили становище партій, змусили їх змінити свої функції. Основним імпульсом такої трансформації став вихід народу на політичну арену і залучення його до
політичної боротьби. Ця трансформація змусила політичні партії серйозно перебудувати свою пропаганду та організацію. Потреби збільшення кількості членів партії і завоювання підтримки широких верств виборців вимагали радикальної перебудови їх організаційної структури в напрямі поглиблення централізації і зміцнення дисципліни. Перетворення традиційних елітарних партій у партії масового типу стимулювалося і прискорювалося появою масових пролетарських партій, які принципово відрізнялися від буржуазних як своєю класовою природою, такі характером діяльності, принципами і формами, організаційною структурою. Поява на політичній арені партій пролетаріату робить протистояння між буржуазними та пролетарськими партіями основою політичного протистояння. Перемога соціалістичної революції в Росії також відчутно вплинула на розвиток політичних партій. Під цим впливом у деяких державах виникають комуністичні партії, відбувається піднесення масового революційного руху, що змушує буржуазні політичні партії вдаватися до політики соціального маневрування, включення у свої програми пунктів, що відображають потреби широких народних мас. Прийняті в сучасній політичній науці етапи розвитку політичних партій розробив М. Вебер, який виділяв три основні етапи розвитку політичних партій перший етап – аристократична група, другий – політичні клуби, третій – сучасні масові партії. Етапи ці відрізняються класовою суттю партій, їх організаційною будовою та інтересами, змістом ідеологічного конфлікту між ними. Щоправда слід мати на увазі, що ця класифікація стосується переважно країн Європи і може бути прийнята лише з певними застереженнями для США та для країн, що розвиваються. Перших два етапи стосуються передісторії партій і лише останній – сучасних політичних партій.
Однак лише деякі політичні партії Європи пройшли в своєму розвитку через всі три етапи визначені М. Вебером. Незначна кількість партій розвивалася з так званого аристократичного етапу, більшість європейських партій розпочали свою історію з політичних клубів, деякі з сучасних партій ще не дійшли до етапу масових партій у класичному значенні цього поняття. Відмінності в генезі партій впливають на відмінності в їх організаційній будові й методах діяльності. Загальновизнаними причинами виникнення сучасних політичних партій було зростання ролі парламенту в політичному житті, а також поява загального виборчого права. Скрізь, де суспільний устрій базується на застосуванні загальних виборів іде існують політичні інститути, які обираються загальнонародно парламент, президент, там скрізь виникають політичні партії як інституції, що організовують виборців. У таких країнах, як Росія,
Австро-Угорська імперія, колоніальних державах формування політичних партій відбувається швидше, ніж формується загальне виборче право і є одним з елементів боротьби за нього.
Дж. Ла Паломбара і М. Вайнер, аналізуючи причини виникнення політичних партій зазначають, що, крім інституційних причин виникнення політичних партій істотну роль відіграють політичні кризи та тенденції модернізації суспільного устрою. До таких криз вони зачисляють кризу легітимності існуючого ладу, кризу, пов’язану з територіальним устроєм держави та кризу участі, яка пов’язана з прагненням мас до участі в управлінні державою. Отже, в світовому контексті загальними причинами виникнення політичних партій можна вважати такі появу загального виборчого права політичну активізацію мас (насамперед, пролетаріату пробудження національної свідомості в колоніальних державах. В ХХ ст. в результаті науково-технічного прогресу (насамперед, завдяки розвитку засобів масової комунікації) існування партій як
інструменту організації суспільства стає необхідним навіть у недемократичних режимах.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал