Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка3/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
1. 4. Підходи до визначення політичної партії
На перший погляд поняття політичної партії є надзвичайно простим. Колими говоримо політична партія, то загалом усі добре розуміємо, про яке суспільне явище йдеться. Це поняття не викликає стільки непорозумінь і дискусій, як деякі інші поняття політичної науки. Це розуміння суті поняття політичної партії загалом полегшує її визначення. Однак, за детальнішого розгляду з’ясовується, що за простою і зрозумілою, на перший погляд, дефініцією насправді криється чимало запитань і суперечностей.
Деякі з них пов’язані з термінологією. Скажімо, не у всіх власних назвах партій ми можемо знайти саме слово партія. Часто тут застосовуються дещо інші терміни, такі як союз Союз демократичних сил, рух (Народний Рух України,
“об’єднання” (Об’єднання в підтримку Республіки, конгрес Індійський національний конгрес) та інші. Є також партії, які у своїх назвах не мають жодних подібних термінів, наприклад, Великий Ізраїль, Вперед Італія. Ці назви часто окреслюють політичні та програмні цілі, а іноді мають наметі приховати партійний характер організації. Такі поняття, як “об’єднання”, рух, конгрес, засвідчують загальнонародний, надпартійний характер угруповання. Однак, даючи характеристику зазначеним об’єднанням як певному соціальному феномену, мине повинні звертати уваги на їхню власну назву і навіть на їхню програмну декларацію. Зараховуючи течи інше конкретне угруповання до політичних партій, треба виходити з певних об’єктивних ознак даної організації, які слугують базовими критеріями визначення поняття партії.
Пошук критеріїв, які визначають суть поняття політична партія, треба розпочати з семантичного розуміння слова партія. Слово це досить поширене, його можна відшукати в працях багатьох поважних авторів і має цілком конкретний політико-ідеологічний зміст, яким не можна легковажити. Етимологічно слово партія походить від латинського іменника pars, що означає частину більшого, або дієслова partire, що означає ділити. Ще в давнину вживалося воно для визначення певного політичного угруповання. В такому значенні зустрічаємо його в працях Ціцерона, Платона чи Сократа, де говорилося про
fakcji, чина противагу терміну amicitia. Під останньою розумілась спілка приятелів, шляхетне об’єднання, fakcia чи partiа була нешляхетним об’єднанням або об’єднанням навколо якогось роду.
У римських джерелах знаходимо і розуміння поняття партія як об’єднання політиків навколо певного лідера (так звана партія Цезаря, Марія, Сулли), або об’єднання людей, які управляють державою (скажімо, сенат, на відміну від решти людей. У Новий час цей термін приходить до європейського вжитку і спочатку означає окремий військовий підрозділ, групу військових. Вживання слова партія має означати, що в групі представлена лише частина соціальної спільноти, яка бореться за владу. Є це спробою відокремлення цієї групи людей від монолітної єдності – без огляду нате, що становить ця цілісність (парламент, правлячий клас чи цілий народ. Тому для партії в загальному вигляді характерна наявність двох критеріїв 1) якісно відокремленої групи людей відносно інших членів суспільства чи суспільства загалом
2) внутрішній взаємозв’язок, партнерство, наявність об’єднавчого начала. Поняття політична партія відрізняється за змістом від поняття партія. Мова йде про об’єднання людей на певній ідейній основі на відповідних політичних принципах. Політична партія дбає про політичні цілій використовує для цього політичні засоби. Головним завданням політичної партії, яка об’єднує людей навколо спільних ідейно-політичних принципів, є завоювання та використання політичної влади. Н. Макіавеллі, Г. Моска, В. Парето, М. Вебер, А. Шумпетер,
Дж. Бернхам виводять походження партії з понять політика, політична. Інші ж автори – Д. Юм, І-К. Блунчлі, А. Зігфрід, Р.
Міхельс, М. Дюверже – вважають, що пояснення терміна треба шукати в загальному принципі партійності, партійного об’єднання”. У зв’язку з цим, проблема походження поняття партія достатньо дискусійна. Звичайно, вузьколінгвістичний підхід далеко недостатній для вичерпного визначення такого складного
феномену, яким є політичні партії. Однак саме такий ноуменологічний підхід до визначення поняття в сучасній партійній теорії. Знаходимо його, зокрема, у працях А. Ренні, С.
Ньюмена, Дж. Сарторі. Лінгвістичне пояснення цього терміна як частини цілого приводить ряд авторів до сприйняття партії лише в констексті існування багатопартійності, багатопартійної (як мінімум двопартійної) політичної системи, що загалом не відповідає сучасному його розумінню. З цього погляду, єдина партія (монопартія) є такою ж партією, які партії, що існують в умовах багатопартійності. Вони можуть відрізнятися організаційною будовою, цілями, функціями тощо, однак усі вони належать до одного роду соціальних організацій, оскільки мають спільні засадничі характеристики, що визначають політичну партію. Звичайно, монопартії відрізняються від плюралістичних, але ця конкретно-історична специфіка монопартій не позбавляє їх загальних ознак політичної партії. Дослідження політичних партій, які відіграють важливу роль у державно-політичній системі сучасних держав, є однією з найактуальніших проблем цілого ряду сучасних суспільних наук – філософії, державознавства, політології, соціології та суспільствознавства. І важко визначити, яка з них домінує у визначенні партій. При визначенні поняття партії доцільно виокремити такі науково-методологічні напрями, з погляду яких поняття партія може інтерпретуватися в різних сферах сучасних гуманітарних наук. У філософсько-етичному розумінні встановлюють так зване органічне розуміння партії як природної форми об’єднання людей, яке відбувається на основі певних принципів і спрямоване на реалізацію певних цілей. У соціально-історичному аспекті партії можна розглядати як певний цілком стійкий структурний елемент соціальної системи, як колективну форму організації та інституалізації соціально-класової
активності, як фактор формування і вираження громадської думки та ідеологічних установок різних соціальних груп. Для цього використовують категорії науки про суспільство чи зіставлення феномену партії з державою, що приводить до вилучення зі сфери розгляду державно-правових елементів політичних партій. У політологічному, державознавчому значенні партія визначається як елемент державно-політичної системи, щільно пов’язаної з державними та правовими інститутами. Поняття партії можна досліджувати також із погляду правового її визначення. Відповідно, треба розмежовувати загальне державно- правове значення цього поняття і конкретне правове визначення поняття партії в законодавстві – перше набуває змісту в результаті розгляду партії в контексті її взаємодії з усією системою державних, суспільно-політичних і правових інститутів, друге є безпосереднім оформленням статусу партій у законі, формою конкретного нормативного відображення політичної партії як певного соціального явища вправі. Проблема визначення поняття партії набуває додаткового значення з погляду з’ясування і вирішення тих методологічних проблем, які пов’язані з неоднозначністю трактувань, що використовуються в класичній та сучасній політичній науці.
Як будь-яка політико-правова категорія, поняття партія змістовно зумовлене об’єктивними закономірностями процесу історичного розвитку. Сама назва партія, яка характеризує відокремлену політичну групу суспільства, з’явилася досить давно, тоді як сама політична партія, в сучасному її розумінні, виникла лише всередині ст. Ця розбіжність між назвою та суттю політичної партії створює ряд труднощів при спробі визначення історичної еволюції партій. У світовій літературі прийнято оперувати терміном партія для позначення політичних груп, прототипів майбутніх політичних
партій зі ст., незважаючи нате, що вони не були партіями в сучасному розумінні цього слова. На сучасному етапі політичні партії визнаються як інтегрований, складовий елемент конституційного ладу, їхня діяльність у більшості випадків врегульована в конституційно-правовому порядку. Все це, безперечно, не можна зачислити ні до більш ранніх політичних об’єднань – “протопартій” (відмінність від партій по вертикалі, ні до сучасних, але менш вагомих форм колективної політичної діяльності – “псевдопартій” (угруповань виборців, політичних комітетів сприяння групам тиску – відмінність від політичних партій по горизонталі. Отже, структура та межі парадигми партій, особливості сутнісного трактування цього поняття залежать від історичних основ та обставин його фіксації. Поняття політичної партії в політичних концепціях пройшло певну історичну еволюцію в контексті суспільно-політичного розвитку. Водночас еволюція визначалася певним розвитком самої політичної науки і, зокрема, станом вивчення партій. Визначення поняття партії, крім суто теоретичного має і практичний характер. Адже від наявності в тієї чи іншої організації ознак партії залежить її відповідний правовий статус, її права та обов’язки в політичній та громадській сферах, особливе функціональне становище в державному механізмі, інші практичні моменти, які відрізняють політичні партії від виборчих союзів, груп тиску, громадських організацій. Аналітичні труднощі визначення суті поняття партія зумовлені специфікою та різноманітністю підходів, які при цьому застосовують. Серед них варто виділити кілька основних.
По-перше, абстрактно-інтуїтивні формулювання на зразок партія – це держава в державі, посередник між державою та суспільством, міст від мас до вождя тощо. Прихильники такого підходу стверджують, що точне визначення поняття партія
можливе лише у вкрай абстрактному і узагальненому вигляді. Насправді такі визначення-лозунги мають політико-прагматичний характер, а в теоретичному плані вони швидше заважають, ніж сприяють визначенню суті даного поняття.
По-друге, в межах державно-політичної теорії розроблені чіткіші, загальні визначення, за допомогою яких робились спроби в єдиній формі виділити та врахувати специфічний характер політичних партій як явищ соціального, політичного та державного життя, особливостей їх ролі в державі, функцій, організаційної форми. Цей напрям, який сьогодні достатньо розвинутий, має давню історичну традицію і представлений такими авторами, як Г.
Еллінек, Г. Тріпель, М. Вебер, Г. Кельзен, Ф. Гогель, Ж. Бюрдо, З.
Нейманн, Л. Епстейн та інші. К. фон Байме визначає партію як групу громадян-однодумців, які діють спільно для досягнення спільних політичних цілей. НА.
Макдоналд зазначає, що партія – це група людей, об’єднана навколо певного інтересу, який вони намагаються реалізувати і значення якого узагальнюється в певних ідеях. Е. Берк визначає партію як групу людей, які об’єднані спільним служінням народу. Французький політолог Ф. Гогель вважає, що партія – це угруповання людей, об’єднаних для участі в політичному житті, які мають наметі завоювати повністю чи частково державну владу, щоб у такий спосіб забезпечити панівне становище ідеям та інтересам членів угруповання. Інший відомий представник французької політичної науки Ж. Бюрдо під партією розуміє “будь-яке угруповання людей, які сповідують однакові політичні погляди і докладають усіх зусиль, щоб зробити їх панівними вданому суспільстві, водночас об’єднуючи якомога більшу кількість громадян, і намагаються захопити владу чи хоча б впливати на її рішення. О. Ренней і У. Кенделл вважають партіями автономні групи, які висувають кандидатів і ведуть виборчу кампанію з надією на встановлення у майбутньому контролю над складом і
політикою уряду. Подібне визначення політичним партіям дає американський учений Е. Даунс, який вважає, що партія – це коаліція людей, яка бажає законними способами здійснювати контроль за апаратом влади. Під коаліцією він розуміє групу людей, які мають певні спільні цілі, під апаратом влади – фізичні, нормативні та інституційні засоби, якими володіє уряд для здійснення своєї специфічної функції – поділу суспільних ресурсів, а під легальними способами – проведені належним чином вибори. Поширення в науковій літературі набуло визначення партії німецького соціолога М. Вебера. Під партією він розуміє добровільне об’єднання громадян, метою яких є здобуття влади в рамках організації, а активних членів – реалізація матеріальної чи особистої користі, або і першого і другого. М. Дюверже визначає партію як об’єднання з певною внутрішньою будовою. Нарешті, третій підхід до дефініції політичної партії полягає у спробах дати визначення партії не через її визначальний критерій, а через цілу систему ознак. Саме такий підхід зараз вважається найконструктивнішим. Він об’єднує таких представників партійної теорії – Ж. Ла Паломбару, М. Вайнера, Ф. Сорауфа, М. Дюверже, В. Хенке, К. Хессе, К-Ф. Зайферта, Ж. Шарло, Ф. Борелля та інших. В межах цього напряму можна також додатково типологізувати визначення партій. Ж. Бюрдо вважає недостатнім загальне визначення політичних партій і пропонує каталог характеристик, без яких, на його думку, неможливе повне і правомірне визначення поняття партії. До них він зачисляє такі розвинену організаційну структуру, яка охоплює все суспільство по горизонталі та вертикалі інформаційну та організаційно-пропагандистську діяльність виховну функцію, реалізація якої робить партію основним інкубатором політичного персоналу. У 1966 р. американські політологи Ж. Ла Паломбара та М.
Вайнер спробували дати визначення політичної партії за такими
критеріями життєздатна організація, тобто така, середня тривалість політичного життя якої довша за тривалість життя її керівництва місцева, добре впорядкована і життєздатна організація, яка підтримує регулярній різноманітні зв’язки з іншими організаціями країни тверде бажання державних та місцевих керівників організації взяти в свої руки і здійснювати владу, а не лише впливати на неї прагнення отримати підтримку народу через вибори чи якимось іншим способом. Перший критерій – тривалість існування організації. Партія повинна пережити своїх засновників, що відрізняє її від клік, клієнтел, камарилій, які зникають разом зі своїми патронами. Втому випадку, коли партія організовується навколо фігури харизматичного лідера, їй ще доведеться довести можливість свого існування без нього. Другий критерій – характер організаційної структури, яка повинна складатися як з керівної ланки загальнонаціонального масштабу, такі регіонального – місцевих, локальних партійних організацій. Наявність розгалуженої партійної організації, яка охоплює також місцевий рівень, існування стійких і міцних систематичних зв’язків між загальнонаціональним центром і локальними партійними організаціями, відрізняє політичну партію від парламентської фракції. Партії – це організації, які об’єднують людей у більш-менш формалізовану структуру. Політичні партії повинні бути конкурентноспроможними організаціями, здатними в межах політичного ринку впливати на розподіл політичних цінностей. Тому підставовою їх метою, (характерною для існування будь-яких організацій, є їхнє організаційне існування в оточенні, що динамічно змінюється.
Третій критерій полягає в чітко вираженому свідомому прагненні керівництва організації як на центральному рівні, такі на місцях, до завоювання і здійснення влади (самостійно чи в коаліції. Прагнення до безпосереднього здійснення політичної влади – це ознака, яка відрізняє політичні партії від груп тиску, союзів підприємців, груп інтересів, які намагаються досягти лише впливу на владу. В багатьох державах існує багато різноманітних груп інтересів, які займаються лобізмом, впливом на ухвалення урядом вигідних для них рішень. Групи інтересів відрізняються від політичних партій тим, що вони лише впливають на політику, в той час як політичні партії її визначають через механізми участі у владі. Четвертий критерій відображає прагнення забезпечити собі масову підтримку на виборах як членів партії, такі електорату. Пошук масової опори, особливо через участь у виборах, відрізняє політичні партії від політичних клубів, які не беруть участі у виборах, а є своєрідними ідейними лабораторіями, що чинять вплив на владу та громадськість головно через формування відповідних політико-філософських та ідеологічних засад. Визначення політичних партійна основі виборчих дефініцій єна сьогодні найчастіше вживаним. Дж. Сарторі стверджує, що партія – це така політична група, яка присутня у виборчому процесі і спроможна висунути через вибори кандидатів на публічні посади. На думку К. Янда, партія – це організація яка прагне до здобуття політичного становища своїми легітимними репрезентантами”. Дж.
Лане та С. Ерсон визнають політичними партіями тільки ті організації, які є у виборчих статистиках. Отже, політична партія – добровільна організація, яка виражає прагнення її членів до здобуття та утримання державної влади шляхом безпосередньої участі у виборах кандидатів, які обіймають становища в законодавчих інститутах або в інститутах виконавчої влади. Поняття політичної партії стає дедалі ближчим до поняття виборчої партії, що підкреслює значення цієї сфери в діяльності партії. Однак не можна зводити визначення партії лише до виборчої демократії та виборчої активності. Зокрема так звані
революційні партії організовані в такий спосіб, що намагаються отримати контроль над владою не через механізм виборів, а застосовуючи силу. Тоталітарні партії, скажімо, нацисти х років, також творять машину недемократичної держави. Відомий американський теоретик Ф. Сорауф розглядає політичні партії як структури, що складаються з трьох елементів 1) сама організація, що об’єднує людей для спільної, узгодженої діяльності в досягненні певних цілей. Як будь-який інститут, партійна організація має власне внутрішнє життя – рекрутування нових членів, висунення кандидатур на державні посади, поділ праці всередині партії 2) державна партія, тобто члени партії, які організовані в рамках законодавчих, виконавчих і представницьких органів влади, що фактично є продовженням партії в цих органах 3) електоральна партія – всі ті, хто надає партії ту чи іншу підтримку, є її симпатиками, активістами, виборцями. Конкретним співвідношенням цих трьох елементів партії Ф. Сорауф пояснює труднощі як функціонування такі визначення політичних партій. Водночас він подає ряд характерних ознак партій, які відрізняють їх від інших політичних організацій. До них належать такі ступінь активності партій у період виборчих кампаній, розгалужена організаційна структура і наявність у них значної опори в особі членів та симпатиків партії, переважна орієнтація на використання політичних засобів для досягнення своїх цілей, значна стабільність і тривалість існування організації, послідовність у використанні лозунгів, символів, засобів політичного маркетингу. Один з відомих американських політологів Д. Ептер характеризує політичні партії як складові елементи політичної системи, підсистему, що організовує діяльність уряду. Основною ознакою політичних партій він вважає формування громадської думки, розробку політичного курсу, який стає рушійним мотивом діяльності уряду і забезпечує розумний баланс між громадською думкою та державною владою. Інша важлива його характеристика
полягає втому, що форма політичної партії залежить від низки соціально-політичних характеристик суспільства, від існуючих у ньому соціальних розколів. Традиційні положення щодо характеристики і формування політичних партій критикував М. Оферле у роботі, яка з’явилася в серії Цікаво знати і називається Політичні партії (1988). Автор вважає, щоці визначення розглядають як відоме те, що ще вимагає пояснення. На його думку, позначка політична партія – це лише можливий варіант більш широкого поняття, яке він називає політичне підприємство і яке полягає в обміні політичних цінностей на активну чи пасивну підтримку. Стосовно суті поняття партія зазначимо, що деякі автори вважають неможливим виокремлення якихось загальних критеріїв для їхньої характеристики за різних суспільних умов. Поняття партії, на їхній погляд, обов’язково передбачає врахування конкретної ситуації в конкретному суспільстві. Говорячи про теорію політичних партійне можна обійти увагою і марксистський погляд на цю проблему, в основі якого лежить класовий підхід. Аналізуючи партії як політичні організації класів, марксистсько-ленінська теорія пов’язує їхнє виникнення і діяльність з поділом суспільства на антагоністичні класи і соціальні групи. Вже в Маніфесті Комуністичної партії засновники марксизму відзначали, що історія всіх суспільств є історією боротьби класів і що класова боротьба є боротьбою політичною і цим зумовлювалась важливість організації пролетаріату у власну політичну партію. Акцентуючи на класовому характері політичних партій, їх тісному зв’язку з інтересами класів та соціальних груп, В. І. Ленін підкреслював, що класами керують звичайно і в більшості випадків, по крайній мірі в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії. Політичні партії, представляючи найактивнішу та
найорганізованішу частину класу чи соціальної групи, виражають їхні інтереси, керують ними в класовій боротьбі, спрямовуючи їх зусилля на досягнення політичних цілей. Як носій класових інтересів партія відносно стійке суспільно-політичне утворення, яке володіє специфічними, субстанційними ознаками. Вона також виражає відповідні довгострокові, суттєві зв’язки і відносини в суспільстві та державі. Основною ознакою політичної партії, з погляду марксизму, є її класова природа і соціально-економічна обумовленість. Саме ця ознака вирішальна для характеристики політичних партій, а всі інші – похідні. В. І. Ленін з цього приводу особливо наголошував, що марксистська критика партій полягає власне в конкретному аналізі тієї чи іншої класової основи різних буржуазних партій. Очевидно, що сучасна партійна теорія не володіє єдиною загальновизнаною методикою визначення предмета свого дослідження. Дослідники цього складного суспільного феномену пропонують цілий набір найрізноманітніших, часто суперечливих підходів до визначення суті, особливостей і призначення політичних партій. Загалом ці підходи можна поділити на дві великі групи, у яких дотримуються вузького чи широкого визначення політичних партій.

1. 4. 1. Вузьке визначення політичної партії. Дж.
Шлезінджер зауважував, що деякі вчені намагаються дати таке визначення партії, щоб ним охопити всі організації, які претендують на цю назву. Але, як уважає вчений, якою б корисною не була теорія партій, заснована на такому широкому визначенні, мій власний підхід є менш амбіційним і може застосовуватися лише до тих партій, які беруть участь у вільних виборах, особливо якщо з плином часу вони здатні отримати перемогу на виборах. Як бачимо, Дж. Шлезінджер приймає добревідоме визначення Е. Даунса: партія – це команда людей, яка намагається контролювати державний апарат шляхом здобуття посадна належним чином організованих виборах. Багато вчених використовують вузьке визначення партії, виключаючи тим самим деякі з політичних організацій, які вважаються партіями за межами США. Ця суперечність привернула до себе увагу вже водному з перших збірників з порівняльної політології – Сучасних політичних партіях за редакцією З. Нейманна. У передмові до нього він писав Про справжню політичну партію можна говорити лише за умови існування хоча би ще однієї конкуруючої групи, – і додавав, що однопартійна система є термінологічною суперечністю. Тим не менше збірник містив статтю про Комуністичну партію Радянського Союзу. Незважаючи на своє визначення політичних партій, З. Нейманн не вважав за можливе вилучити з їх числа комуністичні партії. А якщо ні, то довелося б відмовитися від значного обсягу важливої для порівняльного аналізу літератури. Більше того, як доводить В. Ренделл, подібне
“європоцентричне” визначення вивело б з поля уваги дослідників некомуністичні однопартійні системи в країнах Третього світу. І це тоді, коли, як показано в книзі Т. Пемпеля, більшість націй-держав сучасності можна віднести до розряду однопартійних. Крім того, переважна увага до електоральних функцій партій виводить за рамки аналізу антисистемні партії, які Дж. Сарторі визначив як партії, що підривають легітимність існуючого режиму. Наприклад, в умовах багатопартійної системи комуністичні партії часто беруть участь у виборах лише з тактичних міркувань. Використання положення про електоральну конкуренцію в якості одного з критеріїв визначення політичних партій виключає також релігійні, етнічні та регіональні партії, які діють на узбіччі політичних систем. Наприклад, Р. Макдоналд і М. Руль встановили, що незначна кількість із 125 політичних партій, які діють у країнах Латинської Америки, виконують ролі встановлені для них
загальнотеоретичною політологічною літературою, яка заснована на західноєвропейських та англосаксонських системах, де права парламентів і підпорядкування армій вважаються само собою зрозумілими речами.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал