Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка2/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
1. 2. Походження політичних партій
Задовго до виникнення виборчої демократії, держава мала різноманітну структуру публічних посад – мери, члени парламенту, міністри і т.д. Люди отримували їх різними шляхами – по спадковості, купували, за винагороду, призначались. З появою демократії більшість цих посад починають заповнюватися шляхом виборів. Саме це відрізняло недемократичну політичну систему від демократичної. Люди, які претендують на певні посади повинні заручитися підтримкою інших людей – виборців. Політикам за нових умовне важко було помітити, що певний
вид об’єднань, які залучають велику кількість голосів, допоможуть їм досягнути та втримати посади. А відтак великі національні організації, які об’єднують усіх політиків і які контролюють голосина всій території країни зможуть функціонувати ефективніше, ніж місцеві клуби, які об’єднуються лише навколо місцевих політиків. Із створенням організації загальнонаціонального масштабу популярним політикам стало простіше пересуватися країною з одного місця на інше з метою підтримки партійних кандидатів, а також з’явилися кошти, необхідні для роботи професійного штабу, який допомагав бив організації тисячі тисяч виборців. Так утворилися політичні партії. Отже, із формуванням електорату, із рухом до виборчої демократії – як невід’ємний її елемент з’являються політичні партії. Треба, однак, визнати, що така форма організації політичних однодумців є досить новим утворенням, яке з’являється лише у ХІХ ст. і переважно пов’язане з поступовим запровадженням демократичних принципів і практики. Політичні партії виникають і розвиваються також і в тих державах, де немає виборчої демократії, наприклад, комуністичні партії. В багатьох політичних режимах, девони, по суті, непотрібні для виграшу на виборах – вони існують як ефективні механізми зв’язку з масами. Одна з особливостей політичних партій виявилася саме втому, що вони стали придатними для реалізації різних цілей, перетворилися в невід’ємний інструмент політики. Досліджуючи процес виникнення політичних партій М.
Дюверже поділив їх на партії внутрішнього та зовнішнього походження (так звана генетична модель походження партій. Усі партії, – пише він, – зазнають на собі сильного впливу свого походження, подібно до того як людина перебуває під впливом свого дитинства. Неможливо, наприклад, зрозуміти структурну відмінність, яка розділяє британську лейбористську і французьку соціалістичні партії, не знаючи обставин їх народження. Не можна серйозно аналізувати французьку чи голландську багатопартійну і
американську двопартійну системи, не аналізуючи походження партій в кожній з цих країн Парламентські партії формуються там, де парламентські органи існували до розвитку широкого виборчого права. Головним прикладом тут виступають дві традиційні британські партії. Торі та віги розвивалися в період (1688–1832), коли парламент був важливою частиною урядової структури, а неколи парламентські вибори були справою кількох людей. У Швеції партії розвивалися в Х ст. коли там був функціонуючий парламент, але виборче право було обмеженим. Останнім відомим прикладом парламентських партій було скликання Генеральних станів під час французької революції. Тут знову законодавча влада брала на себе загальну владу, в той час як депутати репрезентували тільки малу частину населення. Позапарламентські партії виникають тоді, коли розвиток парламентських інститутів супроводжується значним розширенням прав виборців або коли партія розвивається з певного інтересу, ідеології або визначеної групи населення. Це явище спостерігалося у Франції під час Третьої республіки, коли розширення виборчого права пояснювало походження Радикальної соціалістичної партії. Так відбувається частоколи певна частина населення шукає представництва у владі. Відомими прикладами є лейбористська, соціалістична, комуністична, фашистська, аграрна, християнська партії. Така схема виникнення партійне надає великого значення різниці в організаційній будові партій.

1. 2. 1. Партії внутрішнього (парламентського) походження. Загалом сучасні партії з’являються при розширенні загального виборчого права та парламентської демократії. Поширення представницької моделі спричиняє утворення в парламентах груп,
до яких депутати входять виключно за політичними уподобаннями. Розширення виборчого права приводить до створення виборчих комітетів, які мобілізують виборців. Про народження партії можна говорити тоді, коли міжпарламентськими групами та місцевими виборчими комітетами налагоджуються регулярні стосунки.

1. 2. 2. Партії зовнішнього (позапарламентського)
походження. Певна кількість політичних партій однак не проходить через виборчий чи парламентський механізмі часто створюється з уже існуючих угруповань профспілкових Лейбористська партія Великобританії вийшла з робітничого профспілкового руху, професійних (у багатьох скандинавських країнах аграрні партії утворилися з селянських спілок, релігійних
(християнсько-демократичні партії, об’єднань ветеранів (на їх основі створювалися партії крайніх правих у період між двома світовими війнами в Італії, Німеччині, Франції. Необхідно також згадати і Французьку комуністичну партію яка утворилася внаслідок внутрішнього розколу соціалістичної партії
1920 р, але народженню якої вельми сприяла перемога соціалістичної революції в Росії та прагнення її лідерів експортувати дану модель у Західну Європу. Систематичне вивчення походження політичних партій розпочалося у післявоєнний період. М. Шварценберг вивчаючи процес утворення політичних партій у нових державах уточнює, що класифікація, запропонована М.
Дюверже, найбільше підходить для західних режимів і майже неприйнятна для молодих держав Африки та Азії, оскільки, більшість політичних партій мають тут зовнішнє походження і аж ніяк не завдячують ним виборчому механізмові, а більшість африканських
та азійських політичних партій утворилися в період визрівання процесів деколонізації і виникли одночасно з утворенням самої держави. На думку М. Дюверже, спосіб утворення політичних партій суттєво впливає на їхню діяльність. Партії парламентського походження часто є досить несміливими об’єднаннями впливових осіб, згуртованих навколо своєї парламентської групи. Партії зовнішнього походження є централізованими і дисциплінованими організаціями, часто віддаленими і ворожими представницьким інституціям.
1. 2. 3. Складові генетичної моделі походження партій. Генетична модель походження партій, розроблена М. Дюверже, складається щонайменше з трьох додаткових чинників, які впливають на процес виникнення політичної партії.
1. Організаційний розвиток політичної партії може характеризуватися територіальним проникненням або територіальною роздробленістю або комбінацією цих двох схем. Про територіальне проникнення говоримо тоді, коли центр контролює, стимулює або керує розвитком периферії (локальних об’єднань). Територіальна роздробленість означає, що локальні еліти творять автономні об’єднання, які потім інтегруються в єдиній національній організації. Ліберальні та консервативні партії, як звичайно, були внутрішнього походження парламентськими партіями, які виникли та розвинулися в результаті територіального проникнення в той час, як більшість ліберальних партій – через процес роздробленості. Однак найпоширенішим є змішаний спосіб виникнення політичних партій. Спочатку був процес територіальної роздробленості – виникали локальні організації, а лише згодом з’являється загальнонаціональна структура, як федерація локальних об’єднань.
Утворенні партійних родин простежуються певні закономірності – більшість комуністичних і консервативних організацій розвинулися через процес проникнення, а більшість соціалістичних і релігійних
– шляхом територіальної роздробленості. Як правило, організаційний розвиток партій ліволібертіальних (особливо екологічних) відбувався згідно зі схемою територіальної роздробленості, а багато з них практично не мають розбудованих національних структур (процес територіального проникнення в них ще не настав, творячи федерацію автономних локальних організацій.
2. Другим чинником, який значно модифікує генетичну модель виникнення партії є факт існування (чи відсутності) зовнішніх інституцій, що підтримують діяльність політичної партії. Йдеться про суспільні організації (інститути, які становили первинну форму мобілізації визначеної соціальної групи і були ініціаторами створення політичної партії як гаранта групового інтересу. Церква особливо католицька, відчуваючи загрозу збоку держави, що експансивно розвивалася, трактувала конфесійні партії як політичну форму організації та ізоляції прихильної йому частини суспільства. Подібною є ситуація з впливом профспілок на процес оформлення деяких соціал-демократичних чи лейбористських партій. У випадку появи такого спонсора можна побачити, що лояльність до партії має опосередкований характер або пов’язана насамперед із зовнішньою інституцією і лише потім – з партією. Ця інституція є джерелом рекрутування та легітимації керівної еліти партії і в результаті може мати вирішальний вплив на її внутрішню будову. З огляду на це можна виділити партії, які характеризуються зовнішньою легітимацією і в яких лояльність стосовно партії є похідною порівняно з первинною лояльністю до зовнішнього інституту, а також партії, які характеризуються внутрішньою легітимацією, де джерелом лояльності є сама партія та її ідеологія.
3. Третьою складовою, яка впливає на формування політичних партій є роль харизми (харизматичного лідера. Деякі з партій
можуть виникнути завдяки активності конкретного лідера та організованої навколо нього групи прихильників (наприклад, голістська партія у Франції, Націонал-соціалістична партія в Німеччині. Ці харизматичні партії існують завдяки своїм провідникам і важко про них говорити без характеристики особи її засновника. Потрібно, однак, пам’ятати, що у генетичній фазі, пов’язаній з оформленням нового типу зв’язків між партією і соціальною групою (соціумом) елементи харизми виступають майже завжди у стосунках між лідерами та їх прихильниками. Стан колективної загрози (Вебер) чи стан колективного ентузіазму (Прідхам) сприяють появі харизматичного лідера. Психологічний стан соціуму стає ключем до розуміння механізму цього процесу очевидним результатом якого є поява нової колективної ідентифікації. Часто в цьому контексті вживається визначення ситуаційна харизма. Факт, що суспільство опинилося в кризовій ситуації (суспільний стрес) зумовлюєте, що воно готове бачити в лідері (найчастіше в політичній партії) особу надзвичайно кваліфіковану, здатну вивести суспільство з кризи. Лояльність ця пов’язується із програмою зцілення суспільства чи так званою новою візією суспільства, яку пропонує лідер. Особа лідера немає в цьому випадку нічого спільного з чистою харизмою, однак спричиняє харизматичну реакцію. Вчас глибокої кризи він проголошує готовність керувати суспільством і є це способом виходу з кризової ситуації чи нетривалого залагодження конфлікту. Такого типу харизма була характерна для К. Аденауера в Німеччині, де Гасперо в Італії чи Караманліса в Греції. Ситуаційна харизма відрізняється від чистої харизми тим, що ситуаційні лідери нездатні повністю визначати характер партії. К. Аденауер чи де
Гасперо повинні були брати участь у переговорах з іншими акторами внутрішньопартійної сцени. Обидві християнсько- демократичні партії мали більш автономний характер відповідно до своїх лідерів і не були простим їх витвором. Де Голль, навпаки, організував і цілком опанував партію, а її існування було тісно
пов’язане з його долею. Питання не стільки харизми, скільки персоналізації керівництва постає в х роках в Західній Європі з появою нового організаційного типу політичних партій. Вони не виникають з певного соціального руху, а створюються конкретними особами, які не належали до правлячої еліти, так звані особи з нічого. Лідеру цих партіях не є одним зі складників ідентифікації партії, але стає основним, істотним пунктом голосування виборців. Багато з таких партій, принаймні на час свого виникнення, у свою назву закладали ім’я засновника – наприклад, Норвезька прогресивна партія називалася партією Андерса Лангего, а її датський відповідник – партією Могенса Гіліструпа. Багато інших партій асоціюються з іменами своїх засновників і лідерів (наприклад, австрійська соціал-демократична партія – як партія Ю. Хайдера, французький Національний фронт – як фронт М. Лє-Пена, фінська селянська партія – як партія В. Веннамоса). Лідери цих партійне мають, звичайно, харизматичних рис. Особлива позиція лідера сильно впливає на спосіб організації цих партій. Є вони строго централізованими та ієрархізованими, але стосується це лише національного або лише локального рівня. Поміж двома цими рівнями не існує вертикальних зв’язків (так звана порожня організація, а локальні партії володіють значним рівнем автономії, нерідко організаційною незалежністю. Чинником який інтегрує партії, організовані на основі такої радикальної формули структурного федералізму, виступає авторитет національного лідера партії. Досить часто нові партії утворюються внаслідок трансформації інших політичних утворень або через переоб’єднання певних групу нову партію внаслідок політичної кризи. У Франції, наприклад, політична система спонукає до ментальної переорганізації через вузький рівень інституціоналізації, який був у минулому. У х роках ХХ ст. багато маніфестацій за голізм спричинили утворення
численних рухів, що базувалися на крайньо правій ідеології. На противагу їм Демократична партія Франції створила лише невпорядковану коаліцію, що склалася з лібералів та правих центристів. Щодо Соціалістичної партії, то вона стала лідером на політичній арені Франції після перебудови старого Соціал- федеративного об’єднання і включення до його складу багатьох дрібних організацій, так званих нових лівих. М. Педерсен трактує партії як інституції, близькі до живих організмів. Вони народжуються, досягають зрілості та зникають з політичної арени (вмирають. Він вважає, що у своєму розвиткові партія долає кілька рівнів – бар’єрів розвитку. Учений виділяє чотири таких бар’єри:
1) бар’єр декларацій. Політична група публічно декларує бажання брати участь у виборах. Це може мати форму заявив пресі чи телевізійного виступу
2) бар’єр авторизації. Подолання цього бар’єру означає, що організація стає партією в юридичному сенсі, набуває правового статусу. У багатьох країнах (наприклад, у Данії) повинна відбутися реєстрація партії, що змушує її зібрати певну кількість підписів громадян, готових підтримати партію на наступних виборах. Часом замість підписів або крім підписів вимагають внести ще й грошову заставу (Великобританія, Німеччина
3) бар’єр репрезентації. Його подолання означає, що партія здобуває місце в парламенті. В Данії, наприклад, бар’єр підтримки становить 2 %, у Німеччині – 5 %. Він окреслює межі парламентської партійної системи, або визначає, які партії залишаються в її межах, а які втрачають статус парламентської партії
4) бар’єр істотності. Це коаліційний потенціал та потенціал шантажу партії, тобто здатність партії бути учасником урядової коаліції або ж її здатність впливати на процес прийняття
політичних рішень, перебуваючи поза нею. Для центристських партій більш характерним є коаліційний потенціал, а для радикальних партій – потенціал шантажу.
1. 3. Партії і політична система суспільства

1. 3. 1. Партії – основні суб’єкти політичної діяльності.
Існування політичних партій, що змагаються за владу в межах закону, який забезпечує їм рівні можливості, є однією з основних характеристик демократичних політичних систем. На перший погляд здається, що цей ключовий момент сучасних демократій пов’язаний з процесом, що сформував ліберальну демократію, навіть якщо розвиток політичних організацій та інституцій плюралістичної демократії не завжди був гармонійним. На підтвердження цього існує багато прикладів політичних груп, які бралися за зброю у боротьбі за владу сутички між політичними клубами під час Великої Французької революції, протистояння між якобінцями та жерондистами. Наприкінці Х ст. у Великобританії політичні партії поступово набувають сучасних форм. Ряд філософів захищали принцип організованих партій Партія – група людей, об’єднаних для підтримки національних інтересів спільними зусиллями, на підставі певних принципів, з якими усі члени організації погоджуються (Буркс). Проте ця ідея не знайшла підтримки, оскільки передбачалося, що партійні фракції запровадять поділ по відношенню до монархії та здійснення влади. Дебати були відновлені у Франції під час Реставрації. Незважаючи на англоманію, яку сповідувала частина політичної еліти, Франція досить пізно прийняла справжню партійну систему. Сповнений контрастів еволюційний розвиток цих двох країн
засвідчує, що поява політичних партійне завжди є звичним наслідком розширення загального виборчого права. Політична партія як засіб здобуття та здійснення влади, по суті, пов’язана з історичним переломним моментом західних демократій, як, приміром, це було у Великобританії. Але вирішальним фактором стало те, що демократична система більш-менш сформована у Великобританії поширилася по всьому світу. Виникло переконання, що політичні партії – найдосконаліше знаряддя політичної боротьби. Це припущення було підтверджене марксистськими та особливо ленінським роботами, а також революцією 1917 р, яка перетворила комуністичну партію на знаряддя здобуття влади робітничим класом, а пізніше – управління нею. Після цього дебати змінили тему. Питання полягало вжене в доцільності існування політичних партій, а втому, чи політична система має бути однопартійною чи багатопартійною. Отже, відтоді існування політичних партій ставало певною мірою конституційним елементом політичної системи. В розвинених країнах уже сформовані партії, а також ті, що лише створюються, нерідко мають лише формальну схожість із законом, покликаним надихати їх при одно- чи багатопартійній системі. Це значно ускладнює можливість порівняння їх, хоча деякі цікаві спроби зробив Кеннет Джанда у ті роки. Обмежуючись партіями європейських демократій, потрібно пам’ятати, що політичні системи походять з комбінацій ряду факторів. Деякі з них можуть не існувати або бути більш чи менш важливими в тій чи іншій країні. Серед цих факторів можна виокремити важливість історичних поділів (під час революцій, громадянських чи релігійних воєн, вплив міжнародних подій таких як Велика Французька революція, революція 1917 р. в Росії, тип політичної системи (президентська чи парламентська, тип виборчої системи та здатність партій запобігати виникненню нових конкурентів. Усі ці фактори взаємодіють між собою, визначаючи характер генези та тип структури партій.
Партії є частиною суспільства, тому на їхню організаційну структуру і функціонування суттєво впливає соціальне оточення. Такий підхідне є новим, навпаки він має давню традицію у політичній науці. Сорок років тому, досліджуючи природу і функції партій, Б. Меріам зазначав Те, що здається широкою владою партійного лідера, при доскіпливішому аналізі стало видимою частиною більшого процесу, якого ми раніше не помічали, оскільки він крився під поверхнею. Глибоко в соціальних та економічних інтересах суспільства, в його соціальній і політичній психології, лежать звички, тенденції і сили, які і зумовлюють діяльність партії. Д. Істон зосереджується на політичній системі та її відношенні до широкого оточення через вхідні і вихідні дані. Він бачить вхідними даними у політичній системі вимоги і підтримку, а вихідними – рішення і дії. Для нього центральною одиницею моделі є політична система, а неполітичні партії. Але запропоновану ним модель можна використати і тоді, коли в центрі будуть знаходитися партії. Роблячи так, мине применшуємо значення політичної системи, наша мета – привернути увагу важливого місця партій як частини більш складної системи. Політичні партії діють у певному політичному просторі. В нашому аналізі ми зупинимося лишена тих ознаках середовища, які нам дають загальне уявлення про діяльність політичних систем. Для початку треба мати загальне уявлення про цілу соціальну систему, в якій знаходяться партії. Розглядаючи природу і розподіл людських і матеріальних ресурсів суспільства можна виділити певні підсистеми і їх елементи, оскільки вони впливають на партійну систему. Соціальна структура розвивалася у такий спосіб, що
з’явилися два вирішальних виміри, які були дуже важливими для політичних партій регіонально-етнічні та регіонально- економічні. Етнічність сприймається, щоб визначити предків, які мали спільні культуру, походження, мову, релігію. Регіонально- економічна характеристика наголошує на регіональних розколах, зумовлених різницею в економічних ресурсах і розвитку. Вплив економіки на політичні партії здійснюється через цінності, які пов’язані з нею через діяльність організованих груп інтересу. Релігія не так щільно пов’язана з політичною системою, як економіка. Але історично склалося так, що вона суттєво впливала на політичний розвиток, а в деяких державах, з певних особливих причин, продовжує бути важливою політичною силою. Які у випадку економіки, інституції та організації, пов’язані з релігією, здійснюють вплив на партії через організовані групи інтересу або діяльність еліти. Складовими середовища, які найочевидніше впливають на політичні партії є й інші елементи політичної системи, насамперед характер політичного режиму, форма державного устрою та форма правління, структура парламенту та тип виборчої системи. Демократичні політичні режими формують сприятливі умови для розвитку і діяльності політичних партій, тоді як авторитарні і тоталітарні – ускладнюють чи унеможливлюють їхню діяльність. Парламентське правління спирається на партійну систему, тоді як президентське – функціонує достатньо автономно від неї. У федеративних державах з двопалатним парламентом реалізація партійного правління складніша, ніж в унітарних державах з однопалатним парламентом. І, нарешті, пропорційна виборча система сприяє утворенню багатопартійності, а мажоритарна – ускладнює. Так само як соціально-політичне оточення впливає на виникнення та діяльність політичних партій, партії також здійснюють активний зворотній вплив на політичну систему.
Поряд із громадськими організаціями, групами інтересів, суспільними рухами та іншими формами громадської активності й державними органами, вони є важливою інституційною підсистемою політичної системи. Взаємини між політичними партіями, партіями і державою, партіями і громадянами та іншими елементами політичної системи становлять важливу частину її нормативної підсистеми. Це широке коло взаємин регулюється як відповідними законами, такі різного роду регламентами (наприклад, статутами партій, прийнятими в суспільстві правилами поведінки та традиціями. Останні є важливою складовою політичної культури суспільства. У межах комунікативної підсистеми важливого значення набувають стосунки, які налагоджуються між самими політичними партіями, між партіями і державою, між партіями і громадськістю. Вони є важливими каналами зв’язку в суспільстві. Різноманітність функцій, які виконують політичні партії, робить їх невід’ємною складовою функціональної підсистеми.
1. 3. 2. Роль партій ужитті суспільства. Для будь-кого роль партій ужитті суспільства є цілком очевидною. Для багатьох роль партій у сучасній конкурентній політиці подібна до ролі корпорацій у сучасній конкурентній економіці. Що таке політична партія, з якою ми стикаємося у політичному житті сучасної демократії Більшість учених, експертів, професійних політиків, розглядаючи феномен політичних партій, погоджуються з такими положеннями 1) партії – це організації 2) партії займаються забезпеченням діяльності урядових лідерів 3) партії займаються забезпеченням громадської політики 4) партії найбільш політично активні під час виборів 5) партії відіграють тривалу в часі роль у політичному житті.
Зрозуміти демократичну політику без організації політичних партій неможливо. Їхня діяльність глибоко проникає в політичне життя суспільства. Вони є своєрідним механізмом урегулювання політичних конфліктів, визначають характері напрям політичного процесу, забезпечують зв’язок суспільства і держави. Партії – не обов’язкове явище кожної держави, але все ж у більшості країн вони є створені. Звичайно, їхній вплив та важливість різна. В деяких випадках партії сильні, добре організовані та мають своїх представників в уряді інколи вони слабкі та згодом зовсім зникають з політичної арени. Значення політичних партій вжитті держави змінюється протягом історії. В останні роки воно помітно зростає. Чому ж партії є такими поширеними Це не можна пояснити лише збільшенням кількості демократичних держав, адже багато авторитарних режимів теж базують свою політику на діяльності політичних партій. Причину треба шукати в особливостях сучасного світу для якого характерні усвідомлення людьми факту існування конфліктів у суспільстві потреба уряду бути зв’язаним із суспільством впевненість, що єдність – це сила.
По-перше, партії з’являються тоді, коли члени суспільства усвідомлюють існування конфліктів, які належать до структури суспільства загалом, до аспектів його організації чи до політичних тенденцій, що домінують у цьому суспільстві. Ці проблеми можуть обговорювати на загальному рівні чи замовчувати (за умов однопартійності, але усвідомлення існування суспільних суперечностей є все ж однією з головних причин існування політичних партій. По-друге, партії існують для підтримки зв’язку між урядом певної держави і суспільством. По-третє, для партій основним є переконання, що єдність – це сила. Його широко пропагують у сучасному суспільстві. Вважається, що сильна, добре організована партія зможе діяти ефективніше.
Основні функції партій здійснюють на трьох рівнях, а саме нарівні суспільства загалом нарівні політичної системи нарівні буденного життя.
По-перше, на загальному рівні роль партій полягає у врегулюванні конфліктних ситуацій, що виникають. Вони є також основними засобами, за допомогою яких правляча еліта поширює свій впливі намагається змусити народ прийняти її політику і, навпаки, засобом, за допомогою якого суспільство (чийого найактивніша частина) намагається впливати на процес державного управління. Партії – це інституції, які репрезентують народі мобілізують його.
По-друге, нарівні політичної системи партії – інституціями, які впливають на формування урядує ініціаторами виборчої системи мажоритарної, пропорційної чи змішаної. І, зрештою, нарівні щоденного політичного життя, партії відіграють основну роль у залученні мас до політики та доборі політичних кадрів, їх підготовці та висуненні на вищі державні посади. Партії – важливий чинник, стабільності політичного режиму.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал