Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка19/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   38
5. ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

З цього розділу Ви дізнаєтеся
- про функції партій і їхню типологію
- про функцію формування політичних цілей та завдань
- про функцію артикуляції та інтеграції соціальних інтересів
- про функцію політичної ідентифікації
- про функцію мобілізації мас
- про виборчу функцію
- про функцію зв’язку та керівництва
- про функції партій в недемократичних та постколоніальних державах.
Основні поняття
функції партій, виражені і приховані функції, функція
“босизму”, трибунна функція, партійна лояльність, праймеріз.
5. 1. Визначення функцій партій та їх типологія
Поняття функції партій є центральним елементом теорії політичних партій. Функції, які виконують політичні партій в політичній системі суспільства дають нам уявлення про генезу політичних партій, їхній тип. З іншого боку, сам факт виникнення політичних партій свідчить про наявність у соціальному та політичному житті певних потреб, які не могли бути реалізовані попередніми політичними інститутами. Під функцією політичної партії ми розуміємо завдання, які виконує політична партія в політичній системі даної держави. Йдеться, насамперед, про ті завдання, які виконують лише (або переважно) політичні партії. До того ж треба розрізняти функції партій, які закладені в певних нормативних актах, що регулюють діяльність політичних
партій, і фактичні функції, які виконують політичні партії. Уданому випадку суто юридичний підхід тут не є достатнім. Політичні партії можуть виконувати непередбачені законом функції і не виконувати формалізованих функцій, або виконувати їх у специфічний спосіб. У кожному разі, аналізуючи діяльність політичних партій, ми завжди порівнюємо здійснювані функції з тими, що їх партія як політична організація повинна виконувати. Водночас, потрібно зазначити, що деякі з цих функцій властиві не лише політичним партіям, однак політичні партії виконують їх найефективніше. Реалізація важливих політичних функцій є головною метою створення і діяльності політичних партій. З. Нейманн стверджує, що найбільш загальною функцією політичних партій є посередництво між народом і державною владою. Дають вони людям можливість впливу на владу, а правлячій еліті – можливість здійснювати вплив на населення. Г.
Лейпхольц вважає, що без політичних партій у сучасній демократії населення немало б можливості політичної діяльності. Політичні партії дають людям таку можливість. Це найбільш загальні визначення функцій політичних партій в суспільстві. Дослідження функцій політичних партій здавна привертають увагу науковців. Сьогодні виділяють кілька підходів до цієї проблеми. Активізація в США у х роках функціонального (Р. К.
Мертон) та системного (Д. Істон) підходів представила політичні партії в новому світлі, помістивши їх у суспільну систему і дала можливість проаналізувати численні функції, які вони виконують в межах цієї системи. Р. Мертон пропонує розрізняти виражені і приховані функції політичних партій. Виражені функції – об’єктивні наслідки, які сприяють пристосуванню чи адаптації системи і яких бажають і прагнуть всі її члени. Приховані функції – відповідно ті, яких не розуміють і яких не бажають.

5. 1. 1. Виражені функції. На думку Р. Ж. Шварценберга, можна окреслити три типи виражених функцій, які звичайно пов’язуються з діяльністю однодумців формування громадської думки, добір політичних лідерів та їхня соціалізація.
Формування громадської думки. Політичні партії, особливо в конкурентних системах, відіграють основну роль у кодифікації й розвитку легальної боротьби за владу. Насамперед вони виконують так звану програмуючу функцію (Л. Епштейн), пропонуючи виборцям і кандидатам перелік можливих варіантів, серед яких вони можуть зробити свій свідомий вибір. У цій якості вони виступають основними силами, які беруть участь у політичних дебатах і таким чином сприяють політизації вибору, який раніше залежав від особистої політичної спрямованості або специфічних місцевих політичних умов.
Добір політичних лідерів. У переважній більшості країн західної демократії політичні партії беруть активну участь, а іноді навіть монополізують добір кандидатів, які будуть запропоновані виборцям і, можливо, посядуть місця в уряді. У більшості сучасних партій, згідно з більш-менш гласними процедурами, лідери і кандидати визначаються на з’їздах чи загальнонаціональних конференціях, в яких безпосередньо чи опосередковано беруть участь члени партії. Тут можливе співіснування двох видів політичних потоків наприклад, поруч з класичним висхідним потоком, який давав змогу політичному діячеві використовувати виборчі мандати, щоб потім перебратися до верхніх ешелонів влади парламентського, міністерського, розвинувся і низхідний потік, який відкриває можливість високопоставленим чиновникам використовувати свій міністерський статус для участі у виборах. М.
Дюверже справедливо зауважив, що добір політичних діячів серед однодумців допоміг виправити недоліки, властиві політичній олігархії, замінивши керівну еліту, яка завдячувала своїм становищем спадковому чи майновому положенню, новою елітою, яка вийшла з усіх суспільних верств. Система однодумців аж ніяк
не подолала олігархічну форму, якої важко уникнути, але вона її оздоровила і зробила більш демократичною.
Соціалізація політичних лідерів. Насамперед партії піклуються обраними від них депутатами з одного боку, організовуючи їх всередині парламентської однорідної групи, аз іншого, підтримуючи постійний зв’язок міжпарламентською групою та виборцями для роз’яснення їм поведінки і вибору тактики їхніми представниками. Така тематична та інституційна опіка над депутатами може набувати різних форм. Партії, що отримали славу непохитних, зобов’язують своїх парламентарів суворо дотримуватися дисципліни під час голосувань. Гнучкі ж партії, навпаки, надають своїм обранцям свободу у маневруванні. Більшість сучасних партій, крім американських, незалежно від того, консервативні вони чи прогресивні, прагнуть до більшої жорсткості і вимагають від своїх обранців більшої дисциплінованості у проведенні лінії, визначеної партією.
5. 1. 2. Приховані функції. За визначенням Р. Мертона, дії політичних однодумців, крім очевидних і бажаних наслідків, можуть мати і мимовільні чи небажані. З цього приводу слід згадати про два класичні дослідження Р. Мертона, присвячене механізмові підтримки у США, і Ж. Лаво – комуністичним ідеям у Франції.
Функція “босизму”. Політичні партії США традиційно розглядаються як досить прості машини, які починають більш- менш ефективно діяти під час виборчої кампанії. Втім, за Р.
Мертоном, машина та її водій (бос) виконують й інші функції, які несправедливо ігноруються по-перше, машина виконує функцію соціальної допомоги. У надрах суспільства, яке стає все більш абстрактним і безособовим, цей механізм дає змогу підтримувати безпосередній контакт між виборчими агентами і мешканцями конкретних кварталів по-друге, машина, виконує функцію економічної підтримки, наприклад, вона клопоче перед
владою про задоволення потреб бізнесменів чи комерсантів по- третє, машина здійснює функцію соціального просування – допомагає людям, що належать до окремих груп, поставлених у невигідні умови через економічні та етнічні причини, зайняти більш вигідні позиції в суспільстві.
Трибунна функція. Ж. Лаво в практичній історичній та суспільній діяльності Французької комуністичної партії зумів окреслити мимовільне здійснення нею двох об’єктивно стабілізуючих функцій перша є трибунною функцією, спрямованою на захисті представництво плебейських верств французького суспільства. ФКП використала з користю для себе деякі історичні події, а також переважно аристократичний характер французького соціалізму, монополізувавши політичне і символічне представництво робітничого класу. Таким чином вона об’єктивно сприяла інтеграції тих суспільних верств, які традиційно були виключені з системи і об’єктивно консолідувала систему, спрямовуючи революційний ентузіазм маргінальних елементів на більш обмежені вимоги, сумісні з загальною рівновагою суспільства. Наступною є функція політичної зміни, яка зорієнтувала стратегію комуністів на мирну участь у здійсненні влади. Це призвело ФКП до необхідності визнати, з одного боку, республіканські процедури і звички (вибори, представницькі інституції, конституційні норми, зрештою, вона визнавала законність інституцій V Республіки з іншого боку, і це основне, принципи та цінності ліберальної демократії, яку вона віднині відокремлює від її буржуазних коренів, визнаючи їхні власні якості. Тут необхідно також згадати дослідження історика А. Крігель, присвячене французьким комуністам, яке висвітлює функцію соціалізації та окультурення еліти, що вийшла з робітничого середовища, яку виконувала ФКП, особливо на початку свого
існування. Крім функціонального та системного підходів існують й інші класифікації функцій політичних партій. Загалом у науковій літературі їх поділяють на дві великі групи
- функції політичних партій sensu largo (в широкому значенні,
- функції політичних партій sensu strico (у вузькому значенні. Перший підхід визначає найбільш загальні функції політичних партій, які випливають з їхньої природи та місця в політичній системі. До таких функцій найчастіше відносять функції артикуляції соціальних потреб, політичного рекрутування, виборчу та функцію керівництва. Другий підхід функції політичних партій визначає як функції достатньо спеціалізованих утворень, атому і розглядає їх достатньо детально та скрупульозно. До таких функцій відносять такі
- формування в державі правлячої еліти
- легалізація існуючої в державі влади, мирного врегулювання
існуючих суспільних суперечностей
- формування громадської думки
- формування певної політичної доктрини і програми
- забезпечення зв’язку між правлячою елітою і масами
- інтеграція суспільства
- формування загальних основ політичної системи, її складових елементів. Кожна із зазначених функцій може мати ще свій внутрішній поділ. Наприклад, у рамках виборчої функції виділяють функцію формування політичної програми і вибору кандидатів. У функції управління виділяють функцію керівництва державними органами і функцію контролю уряду тощо.
Дещо інакше класифікують функції політичних партій американські дослідники, що визначається особливостями американської партійної системи. К. Мерріам, Х. Косснел, Р. Волл, Р. Бінсток виокремлюють такі функції американських партій
- зв’язок між народом і державою
- селекція кандидатів на публічні посади
- формування громадської думки
- соціалізація суспільства
- керівництво урядом чи критика його. Однак, треба розуміти, що будь-яка класифікація є лише більш- менш вдалою спробою узагальнення реальності, а всяке узагальнення, як відомо, лише наближається до реальності. Більшість дослідників при цьому особливо наголошують, що функції політичних партій у демократичній та авторитарній політичних системах є різними. В авторитарних політичних системах політичні партії насамперед допомагають правлячій еліті керувати населенням, створюють канали зв’язку та форми впливу на громадську думку. В авторитарних та фашистських системах партії замінюючи державу, виконують функцію управління. Виборча функція партій у цих системах, в класичному її розумінні, відсутня, оскільки відсутні самі вільні вибори. Специфічними є функції партій і в постколоніальних та перехідних державах. Отже, політичні партії в основі своєї діяльності виконують значну кількість функцій, через визначення яких і вдається зрозуміти місце та роль політичних партій у сучасному політичному житті. Загалом усіх їх можна згрупувати утри групи функцій – соціальні, державно-публічні та організаційні. Соціальні функції полягають утому, що політичні партії більшою чи меншою мірою пов’язані з соціальною структурою суспільства, прагнуть до завоювання певного відсотка голосів виборців, які дають змогу їм увійти до складу парламенту і взяти
участь у процедурах формування відповідальних урядів.
Державно-публічні функції пов’язані з місцем партії у парламентсько-урядових взаєминах.
Організаційні функції – це ті, які партія реалізує вході своєї діяльності як різновид організації. Зупинимося детальніше на характеристиці окремих найважливіших функцій політичних партій.

5. 2.
Функції політичних партій – площини їхньої активності
5. 2. 1. Функція формування політичних цілей та
завдань.
Основним завданням, яке ставлять перед собою усі політичні партії, є формування політичних поглядів не лише своїх членів, а якомога більшої кількості населення, яке партія хоче привернути до числа своїх прихильників. У деяких класифікаціях ця функція визначається як основна і найважливіша. У такий спосіб партія прагне сформувати готовність населення, симпатиків партії до діяльності згідно з партійною ідеологією та партійними директивами. Ця функція політичної партії безпосередньо пов’язана з пропагандистською функцією. У суспільстві політичні партії є лише одним з інститутів, що виконують цю функцію. Поряд з ними її виконують такі інституції як церква, групи інтересів, культурні товариства та інші. Серед партій існують такі, які формують політичну думку проти існуючого суспільно-політичного ладу (антисистемні партії. Такою була роль соціал-демократичних партій, що виникали уст. і такою є роль сучасних комуністичних партій у буржуазних державах. Партії ці ніби формують контрсистему політичного виховання населення. Для тих партій, які націлені насамперед на
позапарламентську діяльність, ця функція є головною. Подібною є роль національно-визвольних партій, які виконують виховну функцію через нерозвиненість спеціалізованих державних інституцій і які перебувають в опозиції до панівної політичної ідеології та культури. У сучасних буржуазних державах, крім комуністичних і соціалістичних партій, ще християнсько-демократичні партії роблять наголос націй функції, намагаючись виховати населення відповідно дохристиянських цінностей. Інші партії трактують цю функцію як підготовку до здійснення виборчої функції.

5. 2. 2. Функція артикуляції та інтеграції соціальних
інтересів. У своїй діяльності кожна партія прагне виявлення і формування змісту інтересів тієї соціальної групи, на яку вона зорієнтована найбільше – власне цей процесі називається процесом артикуляції соціального інтересу. Формування класової свідомості та усвідомлення своїх соціальних інтересів є суттю цієї функції політичної партії. У традиційній науці функцію інтеграції інтересів політичної партії представляють як прагнення репрезентації загального добра над егоїстичними інтересами окремих соціальних груп. У сучасній політичній соціології вважається, що завданням партії є поєднання інтересів різних групі створення націй основі певного синтезу чи суспільного компромісу. Мета груп інтересів полягає у представництві власне партикулярних і групових інтересів, аполітична партія повинна провести певне вирівнювання між цими прагненнями, спричинити гармонізацію цих різноманітних, часто суперечливих інтересів. Американські автори мають тенденцію до розуміння ролі партії як посередника, звідки і йде порівняння партії з порожньою пляшкою, яку групи інтересів наповнюють певним споживчим змістом. Однак, насправді ці стосунки є значно складнішими.
Без сумніву, кожна партія здійснює інтеграційну діяльність, намагаючись зорганізувати групи особливих інтересів навколо загальних інтересів, спільних для них усіх проблем. Незважаючи нате, що самі групи інтересів теж здійснюють певну інтеграційну діяльність (наприклад, Британська федерація промисловців інтегрує підприємців, саме партія намагається і прагне інтегрувати різні інтереси (соціальні, господарські) навколо певних, спільних для них, політичних цілей. Політичні цілі є тією найбільш загальною площиною, яка допомагає знайти загальне порозуміння, шляхи взаємної інтеграції. Водночас, розглядаючи інтеграційну діяльність політичних партійне можна забувати і того факту, що інтеграція здійснюється на основі певного соціального розуміння завдань та інтересів, атому загалом є обмеженою. Факт існування багатопартійності вказує нате, що інтеграційні можливості окремих політичних партійне можуть бути загальними, всеохопними. Буржуазні політичні партії мають наметі зінтегрувати населення на підтримку існуючого соціально-політичного ладу, а революційні партії, навпаки, намагаються інтегрувати населення проти нього. Способи, за допомогою яких політичні партії здійснюють артикуляцію й інтеграцію соціальних інтересів, щоб націй основі формувати політичні цілі та завдання, не можна охарактеризувати чітко та однозначно. Реалізації цієї функції служать найрізноманітніші засоби партійна преса, агітація, навчання партійних активістів, масові заходи тощо. Сучасна соціологічна література, однак, вказує на тенденції в індустріальних суспільствах, які заважають здійсненню цієї функції партій. Такі явища, як падіння інтересу до політики, вплив засобів масової інформації, централізація та комерціалізація щоденного життя, послаблюють виховну діяльність партії навіть там, де її вплив був традиційно сильним.
Особливим видом формування громадської думки політичною партією, який сприяє артикуляції та інтеграції інтересів, є створення виборчої програми як програми спільної діяльності членів та симпатиків партії. Перенесення соціальних потребу політичні гасла та вимоги називають ще експресивною функцією політичних партій.
5. 2. 3. Функція політичної ідентифікації. Політичні партії є важливим джерелом політичної ідентичності (самобутності) громадян. Вони дають громадянам можливість ідентифікувати свою політичну орієнтацію, визначити свої симпатії у масі різнорідних політичних цінностей. Партії, як джерела політичної ідентичності, мають важливу здатність упроваджувати у світ політики всіх, хто має до неї відношення. Кандидати змінюються, війни починаються і закінчуються, політичні події поступаються місцем іншим, аполітичні партії залишаються і розвиваються. Дві основні політичні партії США мають столітню історію, британським консерваторам також близько сотні років, основна партія Мексики має більше 70 років, британським лейбористам 50 років. Для політично активних людей, з певною політичною ідентичністю партія є джерелом політичної єдності протягом всього їхнього життя. Партії можуть забезпечувати довготривалу ідентичність, коли партійна лояльність переходить від батьків до дітей. Завдяки своїй організації та тиску на сумління людей, політичні партії володіють також унікальною властивістю – інституалізувати суспільні конфлікти.
5. 2. 4. Функція мобілізації мас. Політичні партії є тим чинником, який піднімає населення і приводить його насамперед на вибори. Цей процес особливо контролюється лідерами політичних партій. Через політичні партії політичні лідери поширюють свій
вплив на велику кількість людей, практично по всій території держави, сягаючи до найвіддаленіших її меж. Крім виборів, політичні партії можуть служити знаряддям мобілізації людей на подолання кризи, на підтримку чи заперечення існуючого режиму, з певною іншою метою. Коли, наприклад, президент Єгипту Анвар Саддат був убитий 1981 р. і його замінив Хосні Мубарек, більш ніж мільйон людей вийшло на демонстрацію в Каїрі щоб продемонструвати йому свою підтримку. Демонстрація була організована правлячою Національно- демократичною партією. Коли виникла загроза режиму правління генерала де Голля у Франціїв результаті загального страйку 1969 р, організованого опозиційним Союзом демократів, голлістська партія організувала в Парижі масову демонстрацію прихильників режиму генерала. Партії можуть також мобілізовувати населення проти правлячого режиму. Партія Індійський національний конгрес, наприклад, організувала кампанію непокори колоніальному правлінню Британії. Коли нацистська Німеччина окупувала більшість країн Європи під час Другої світової війни, церква та політичні партії стали базою для Руху опору, оскільки лише вони мали структури, що об’єднували значну кількість людей на боротьбу. Сьогодні в багатьох країнах партії також є основою опозиції правлячому режиму.
5. 2. 5. Виборча функція.
Виборча функція партії становить певну сукупність різноманітних форм діяльності політичної партії, яка не знає перерв, але здійснюється з різною інтенсивністю. Виборча функція партії відіграє надзвичайно важливу роль у системі влади кожної демократичної держави. У межах цієї функції відбувається селекція політичної еліти, яка згодом буде мобілізована на управління державою. Нічого дивного, що навколо цієї сторони діяльності політичних партій постійно точиться дуже гостра політична боротьба і що ця функція політичної партії має
винятково важливе значення. Така функція складається з двох частин добору кандидатів та формування виборчої програми. Цих складових не можна повністю відокремлювати ані протиставляти одна одній. Вибори завжди пов’язані з добором кандидатів на державні посади, а не лише вибором програм. Одночасно кожен кандидат становить якусь програму чи політичний напрям. Крім цього, в процесі виборчої кампанії відбувається структуризація голосів виборців.
Добір кандидатів. Більшість політичних партій розпочинають свою виборчу діяльність з добору кандидатів. Слід зазначити, що спочатку у сфері добору кандидатів партії були одними з багатьох організацій, які займалися цією діяльністю, поряд із групами інтересів, виборчими комітетами, підприємницькими чи профспілковими організаціями. Однак, з часом вони почали домінувати у цьому процесі. Суттєвою проблемою є питання проте, хто в межах політичної партії має право висувати кандидатів у депутати на виборах. Спочатку провідну роль у цьому відігравали самі парламентарі, парламентська фракція, а також місцеві виборчі комітети. Офіційне партійне рішення з цього приводу ухвалювало об’єднання парламентарів та партійних керівників (так званий кокус у США та віп у Англії) чи група місцевої знаті (нотаблі, яка визначала, хто має кандидувати у їхньому виборчому окрузі. Загалом можна зазначити, що чим більше політична партія набуває ознак виборчої партії, тим менш стабільною в ній є процедура номінації кандидатів і тим більше різного роду неформальних закулісних процедур з’являється на етапі добору партією кандидатів. Навпаки ж, у масових партіях виступає чітка тенденція до врегулювання цієї процедури часто статутними нормами і рідше за допомогою правових норм. Загалом можна виокремити чотири типи процесу добору
кандидатів 1) неврегульований, спонтанний 2) добір місцевими організаціями 3) добір центральними органами 4) добір членами партії. Однак така класифікація є, без сумніву, чисто теоретичною, а вжитті не існує чистих типів процесу добору кандидатів. Перший тип добору кандидатів має місце тоді, коли відсутні будь-які приписи стосовно його проведення. Відбувається він тоді як наслідок неформальних закулісних домовленостей між керівниками політичної партії, в результаті чого висунення кандидата здійснюється якоюсь групою діячів чи зацікавленою особою. Інколи пізніше має місце заява вищих органів партії, що надає висуванцям певного бренду, а часом і цього немає – вистачає відсутності офіційного протесту чи контркандидата. Приклади такого типу добору кандидатів можемо відшукати в партіях французьких радикалів, буржуазних правих партіях. Так, 1969 р. рішення про своє висунення в президенти Франції Жорж Помпіду повідомив особисто на прес-конференції. Згодом його кандидатуру підтримало правління соціалістичної партії Франції і рекомендувало парламентській фракції затвердити цю кандидатуру. Зрозуміло, що заданим типом добору важко судити проформу участі членів партії в цьому процесі все вирішує партійна еліта, причому в спосіб, який ніяк неврегульований. Другий тип добору кандидатів є поширенішим і вважається демократичнішим. При ньому право висунення належить місцевим організаціям партії, які достатньо близькі партійним масам і краще знають регіональну специфіку і регіональні інтереси. Акт номінації кандидатів відбувається під безпосереднім контролем членів партії, а кандидати стають відповідальними перед політичними партіями. Найчастіше право номінації кандидатів мають ті партійні органи, діяльність яких охоплює чи відповідає території відповідного виборчого округу. Такий тип висунення кандидатів знаходимо в християнсько-демократичній партії Німеччини, соціалістичній та голлістській партії Франціїв британських та інших партіях. Надалі
ця процедура відбувається в умовах консультацій з центральними партійними органами, які часто мають право відхиляти запропоновану кандидатуру. Центральні органи партії, як правило, беруть активну участь у цьому процесі, але формальне висунення кандидата повинно відбуватися з ініціативи місцевих партійних організацій. Третій тип добору протилежний попередньому і засвідчує панування централізму в партії. Визначення кандидатів здійснюється центральними органами партії. Демократичні політичні партії намагаються уникати настільки недемократичної процедури висунення кандидатів. Загалом вона характерна для фашистських партій, заснованих на засадах вождизму, а також партій з сильною авторитарною тенденцією. Таку французькій голлістській партії кандидати, висунуті місцевими партійними організаціями, повинні пройти затвердження центральними органами. Вплив центральних партійних органів не є таким потужним, коли йдеться про непевні мажоритарні округи, але дуже сильним при формуванні списку кандидатів від політичної партії. Це ж стосується процедури висунення кандидатів від партій до уряду чина інші публічні посади. Четвертий тип – добір кандидатів членами партії – на практиці трапляється дуже рідко, хоча й вважається найдемократичнішим. Добір кандидатів може набувати двох форм – безпосереднього вибору, яку партіях США, і опосередкованого вибору, який здійснюється спеціально для цього створеними партійними органами. Безпосередній добір кандидатів широко застосовується лише в США і стосується в першу чергу виборів президента. Він отримав назву правиборів (праймеріз) і полягає у висуненні кандидата у президенти публічним, організованим державою голосуванням
прихильників даної партії. Залежно від правових приписів, висунення кандидатів відбувається або групою виборців, або партійним керівництвом, або самовисуненням. У такий спосіб процес добору кандидатур є багатоступеневим спочатку відбувається висунення кандидатів, пізніше їхня номінація на правиборах, і лише потім – офіційні вибори. Спочатку в США практикувалася процедура добору кандидатів на спеціальних партійних з’їздах, однак вона відкривала надзвичайні можливості для зловживань. Щоб уникнути цього, з початку ХХ ст. в політичному житті США починає застосовуватися практика правиборів. Однак і зараз через систему пропаганди та агітації вплив партійних машинна цю процедуру є визначальним. У системі опосередкованих виборів – через партійні з’їзди чи конференції – вплив рядових членів партії є більшим. Делегати таких з’їздів не мають імперативних мандатів і можуть голосувати за того з кандидатів, який їм більше імпонує. У Європі така система добору кандидатів трапляється надзвичайно рідко. Норвезька виборча норма 1920 р. приписувала політичним партіям висувати кандидатів на загальних зборах чи конференціях. Висунення через плебісцити всіх членів партії практикувалося в бельгійській християнсько-демократичній партії після Другої світової війни. Значний вплив на процес висунення і добору кандидатів має виборча система. Звичайна пропорційна система дає можливість виборцям обирати ту чи іншу політичну партію, голосуючи за сформований політичною партією список, і не маючи можливості змінити його. У виборчій пропорційній системі з преференціями виборці можуть визначати місце кандидатів у партійному списку. У тих країнах, де застосовується мажоритарна виборча система з великими виборчими округами, вплив центральних органів незначний, більшого значення набуває особа популярного вданій місцевості кандидата. У британській виборчій традиції значення має не стільки особа кандидата, скільки його партійна приналежність для виборця важливо, кого підтримує близька йому політична партія. Говорячи про добір та висунення партійних кандидатів, не можемо залишити поза увагою проблему впливу на цей процес груп інтересів. Звичайно, вони намагаються вплинути на процес добору кандидатів, що дає їм у майбутньому можливість лобіювання своїх інтересів. Нерідко ці групи пропонують підтримати власних кандидатів або тих з числа партійного керівництва, які мають з ними щільніші зв’язки. Вони користуються значними фінансовими ресурсами. Партійне керівництво часто готове прийняти таких кандидатів (вирішуючи в такий спосіб питання фінансування своїх виборчих кампаній) або підтримку цих груп інтересів на виборах (наприклад, профспілок, селян тощо. Загалом же, на добір кандидатів переважно впливає партійна еліта.
Формування виборчої програми. Формування виборчої програми чи виборчої платформи завжди було невід’ємною складовою виборчого процесу. Кожний кандидат, що виступає перед виборцями, представляє їм своє розуміння ситуації і політичні плани. Сформований 1834 р. виборчий маніфест Консервативної партії Великобританії (Tamsworth о) започаткував у світовій практиці офіційне звернення партії до виборців напередодні виборів. Документ мав пропагандистський характері був засобом ідеологічного впливу на маси, способом консолідації їх навколо програми майбутньої діяльності партії. Можна виокремити дві процедури формування виборчих платформ. Перша, характерна для класичних партій-комітетів,
залишає право опрацювання передвиборчої платформи окремим кандидатам. Партія загалом або немає своєї окремої програми, або її програма обмежується окремими передвиборчими гаслами. Це надає кандидатам значної свободи в трактуванні власної програми. Така ситуація відповідає типу партії слабо зорганізованої і об’єднаної навколо окремих популярних кандидатів. Така система характерна для американських партій (тут лише перед президентськими виборами партія формально затверджує виборчу програму. У реальності над своєю виборчою програмою більшою мірою працює сам кандидаті його виборчий штаб. Другий тип цієї процедури – це формування виборчої програми партійним керівництвом і надання цьому процесу загальнопартійного характеру, який виконує, до того ж, ще й мобілізаційну функцію. На кандидатів від партії після прийняття цієї програми покладається обов’язок її пропагувати та інтерпретувати, не змінюючи її суті. Такий тип формування виборчої програми переважає у сучасних європейських партіях. Там, де парламентські вибори ведуть ще й довиборів глави уряду, особлива роль у формуванні програми належить лідеру політичної партії. Така особлива роль партійного лідера зумовлена значним розвитком за останній час засобів масової інформації і перетворенням партійного лідера в символ партії. Це надає виборчому процесу певного надпартійного характеру. Голосування за партію та її кандидатів автоматично означає підтримку їхньої виборчої програми. У такий спосіб через загальні вибори відбувається вираження формальної волі населення щодо подальшого розвитку суспільства. Власне у цьому і полягає одна зважливих функцій політичних партій – формулювання та вираження волі суверенного народу. Це є особливою соціальною функцією політичних партій, яка відрізняє їх від решти соціальних організацій.

Структуризація голосів виборців. Основним завданням партії в демократичних режимах є здобуття голосів виборців. Звичайно політичні партії застосовують різні виборчі стратегії, що значною мірою залежать від рівня їхніх політичних прагнень (аспірації. Кожна партія повинна виробити певну виборчу стратегію, спрямовану на збільшення кількості голосів, отриманих вході виборчої кампанії. Така стратегія є свого роду товаром, який пропонується на виборчому ринку, програмна пропозиція, представлена масовому виборцю, перетворюється у пункт індивідуального виборчого рішення.
Виборча стратегія – це спосіб використання через тих, хто приймає рішення, для власних партійних цілей існуючих соціальних та політичних умов. Виборча стратегія спирається на визначену ідеологічну і програмну концепцію партії. Мобілізаційна діяльність партії має наметі слугувати насамперед створенню колективної самоідентифікації, пункту бачення та орієнтації членів чи симпатиків партії, що в кінцевому підсумку веде до структуризації виборців. На характер виборчої стратегії впливають не лише політичні прагнення, ай конкретні умовив яких їм доводиться працювати. Може вона набувати характеру наступальної стратегії, коли партія намагається розширити масштаби своїх впливів і здобути підтримку виборців серед нових сегментів електорату. Оборонна стратегія націлена на збереження
існуючого статус-кво і захист попереднього становища, коли йдеться про відсоток контрольованого електорату. Принципово впливати на зміст виборчої стратегії може характер виборчого ринку, особливо такі його параметри, як ступінь організованості, відкритість, а також домінуючий стиль політичної конкуренції.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал