Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка11/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   38
4.
ЕЛЕМЕНТИ (ІНДИКАТОРИ) ПОЛІТИЧНОЇ
ПАРТІЇ

З цього розділу Ви дізнаєтеся
- протез яких елементів складаються політичні партії
- про способи організації партій
- про фактори участі та стимули партійної діяльності
- проте, що робить партію незалежною і демократичною
- про місце партій у політичному спектрі та в системі влади
- про соціальну базу політичних партій
- про партійні програми та партійне лідерство
- про партійну стратегію і тактику
- про інституалізацію та легітимацію партій.
Основні поняття
елементи (індикатори) політичної партії, організаційна структура, формальна
організаційна структура партії, клієнтела, тривалість існування партій,
організаційна інкапсуляція, централізація влади, закрита (відкрита) модель партії,
організаційна політика, американські (європейські) політичні партії, демократична
партія, внутріпартійна демократія, залізний закон олігархії, залученість, членство в
партії, коефіцієнт членства, стимули партійної діяльності, раціонально-ефективна
модель партії, партійно-демократична модель, криволінійна невідповідність,
узгодженість, згуртованість, фракційність, автономія, пряме (непряме) членство в
партії, домінуюча коаліція, проблемна орієнтація партій, структурні (неструктурні)
соціальні проблеми, ліво-права шкала політичних цінностей, проблемно-орієнтовані
(структурні) партії, теорія нової політики, політичний спектр, класовість,
класові партії, соціально-економічні розколи, соціальна єдність партії, теорія
“замороження” партійної системи, соціальна база партії, партійна програма,
стратегія і тактика, центр (фокус) звернення партій, рівень прагнень (аспірації)
партій, партії принципу, партії виборчого успіху, електоральний успіх партій,
електоральна і політична ефективність партій, місце в системі влади, правлячі та
опозиційні партії, урядовий статус партії, інституалізація політичних партій,
правова інституалізація політичних партій, легітимація політичних партій.
* * *
Критерієм, що визначає приналежність тих чи інших політичних груп до політичних партій є роль, яку вони відіграють у загальному укладі політичних стосунків і ознаки цього угруповання. Важливим аргументом у формуванні визначення політичної партії є той факт, що більшість сучасних визначень політичних партій містять певні спільні для них ознаки. Головними відмінними ознаками сучасних політичних партій у відношенні до інших політичних та масових організацій можна вважати такі наявність формальної організаційної структури, програми спільної діяльності, яка відображає певні часові параметри та зумовлює єдність світоглядних та ідеологічних установок її членів, особливий функціональний статус, зокрема бажання здійснювати прямий вплив на політичне життя, важлива роль у підготовці виборчої кампанії кандидатів, здійснення виборів, формування і відстоювання громадської думки, специфічне становище в державі, зокрема зв’язок з елементами державного механізму, участь у формуванні та функціонуванні урядових та представницьких формувань, загальнополітичний характер діяльності, тобто бажання брати активну участь у всіх сферах соціально-політичного життя і використання для цього численних політичних засобів, особливий правовий режим, зокрема зовнішня правова форма вираження, специфіка конституційно-правового становища партій і загально-нормативна регламентація їхньої діяльності, зв’язок з основними правами і свободами громадян, вираження партією певних соціально-класових інтересів. Перелічені вище ознаки, виражають так би мовити алгоритм партій і виступають принциповою основою для визначення партії як особливої конкретної організаційної форми суспільно-політичних угруповань. Отже серед учених, які досліджують політичні партії, існує хіба лише різниця в оцінці важливості окремих ознак політичних партій. Між тимусі основні сучасні визначення політичних партій побудовані на тих самих елементах (індикаторах, таких як 1) організація 2) ідеологія чи програма 3) мета існування чи функція
партії в політичній системі 4) репрезентація інтересів певної соціальної групи. К. Джанда на підставі своїх досліджень констатує, щонайважливіші елементи партій визначаються за допомогою таких понять організаційної складності, інституалізації, проблемної орієнтації, соціальної підтримки, залученості, стратегії та тактики, урядового статусу. На характеристиці даних елементів індикаторів) політичної партії зупинимося детальніше у цьому розділі.
4. 1. Організованість
Цей елемент визначення політичної партії слід виокремити особливо, бо саме він відрізняє політичну партію від тих утворень, що історично їй передували і не були пов’язані з формальною організацією. Власне цей критерій визначає основну різницю між сучасними політичними партіями та протопартіями. Аж до другої половини XIX ст. угруповання, що діяли на політичній сцені, були найчастіше вільними угрупованнями політиків, позбавленими формальної організації, а відтак тривалості і спадкоємності. Такі організації не мали постійного членства і були швидше групами однодумців, які підтримували особисті зв’язки між собою. Ніколи не творили вони сталої організаційної структури. Були це групи, пов’язані навіть не програмою, а спільним прагненням здобути (або вплинути) на владу. Часто вони старалися законспірувати свою діяльність діяли як певні кліки при королівських дворах чи представницьких органах. Уст. до них найчастіше застосовують термін fakcja. Про партію мова заходить лише тоді, коли організаційна структура набуває вжитті партії щораз більшого значення. М. Дюверже вважає організацію найважливішим елементом поняття політичної партії і розрізняє політичні партії за їх організаційною будовою. Порівнюючи сучасну політичну партію з політичними клубами, треба відзначити дві ознаки

- наявність формальної організаційної структури
- ширша і розвинутіша членська база. Наявність цих двох характеристик зумовила появу феномену тривалості існування партії в часі Під наявністю формальної організаційної структури розуміється факт існування в цій групі встановленого на основі приписів статуту мінімального поділу праці і розподіл ролей у організації. Сюди ж належать місце і роль первинних партійних організацій і партійного керівництва різного рівня, процедура прийняття партійних рішень. Не можна стверджувати факт існування політичної партії, доки у відповідній групі немає формально встановлених правил її діяльності. Якими б вільними не були політичні партії (як, наприклад, американські партії, французькі радикали) всі вони мають певний статут, певні керівні органи, визначені формально права та обов’язки членів партії. Другою характерною ознакою партії є широка членська база. Приналежність до партії не може спиратися виключно на особисті стосунки між лідером партії та групою активістів (так звана клієнтела). Клієнтелами були групи підтримки якогось магната в XVII ст., які залежали від нього економічно і разом зі своїми родинами та слугами становили його партію. Приналежність до партії є інституалізованою, що означає наявність формальних організаційних зв’язків між членами партії. Члени партії можуть особисто і не знати один одного, що і створює необхідність мінімальної формальної організаційної структури, яка робить можливою комунікацію поміж членами партії. Саме наявність цих двох ознак дає підстави говорити про тривалість існування в часі партій, чим вони і відрізняються від протопартій. Не маючи формальної організації, становлячи групи нотаблів чи виборчі комітети ці угруповання були позбавлені тривалості існування. Отже, від усіх цих угруповань політична
партія відрізняється тим, що маючи формальну організаційну структуру, сталу назву, вона має здатність до тривалого існування в часі незалежно від кількості її членів. Партія є також добровільною організацією. Це означає, що вступ до неї, які вихід з неї є результатом вільного вибору громадянина. Нікого не можна примушувати до вступу в партію і нікому не можна заборонити з неї вийти. Такого характеру примус перетворював би партію вже в організацію державну, а негромадську, що зрештою і було за тоталітарних режимів. Вивчення партій як організацій розпочали М. Острогорський і Р. Міхельс. Вони відчували, що партії не поглиблювали самоуправління і тому їх дослідження партійної організації малина меті продемонструвати антидемократичний характер таких тенденцій у партіях. Проте предметний склад їхніх досліджень дає деталізовану картину організації партій у Великобританії і США, а також структуру соціал-демократичних європейських партій. Обидва автори досліджували фактичну, а неформальну структуру політичних партій. Пізніше Ш. Шнайдер спробував дати реалістичний організаційний аналіз партій США. На відміну від М.
Острогорського і Р. Міхельса, він розпочав із припущення, що внутрішній демократичний контроль над партіями був необхідний для вироблення демократії загалом. У 1951 р. М. Дюверже опублікував перший том своєї книги, в якому розглядав партійну структуру, її організаційну типологію, поділ на загальні головні одиниці, відношення між ними і вищими ланками партійного керівництва. М. Дюверже спробував зіставити різні характеристики політичних партій з їхніми організаційними елементами. Внутрішня структура влади партій є предметом дослідження
Маккензі про британські партії. Головною його тезою є те, що структура влади в британських партіях адаптується до функцій цих партій в урядовій структурі Великобританії. Всі перелічені автори концентрують свою увагу на масовій партії, хоч половину
своєї праці Маккензі приділяє головній кадровій партії – Британській консервативній партії. Всіх згаданих авторів цікавить (нормативно або емпірично) місце особи у прийнятті партією рішень.
Численні видання з теорії організацій і видання про політичні партії практично ніяк не пов’язані між собою. Саме тому, що спеціалісти з політичного аналізу партій приділяють мало уваги добре розробленій у літературі теорії організацій, їх власні теоретичні конструкції мають несистематизований характер, а достовірні індикатори рівня партійної організації такі не розроблені. Творчий підхід до проблеми пошуку індикаторів, які дозволяли б визначити параметри партійної організації, проявився в дослідженнях Дж. Гібсона та М. Коттера. До тих небагатьох учених, які розробляли концептуальні способи вимірювання організованості партій належить Е.
Уелхофер. Він запровадив поняття організаційної інкапсуляції як здатності підрозділів партій максимально широко охоплювати повсякденну активність її членів. Застосовуючи об’єктивні показники членства в партії і розвитку місцевих організацій, учений виміряв рівні інкапсуляції в соціалістичних лейбористських) партіях Аргентини, Великобританії, Норвегії та Швеції. Е. Уелхофер вивчав також вплив організаційних характеристик на електоральний успіх партії. На жаль, учений оперував в основному лише одним критерієм організованості. А.
Панеб’янко розробив глибші концептуальні показники партійної організованості, охоплюючи поняття домінуючої коаліції,
інституалізації та організаційної складності, однак не запропонував чіткої методики об’єктивного визначення цих показників. Значна частина емпіричних порівняльних досліджень з проблем партійної організації покликані до життя роботами М. Дюверже, який запровадив такі поняття, як пряма чи непряма структура, базові елементи, організаційна артикуляція і централізація влади.

Я.-Е. Лейн і С. Ерссон дещо модифікували ці поняття і застосували їх до вивчення європейських партій. Осмислення тез М. Дюверже з допомогою теорії організацій дало змогу К. Джанді окреслити два головних аспекти організаційної структури – організованість і централізацію влади. Поняття організованість близьке за своїм змістом до організаційної артикуляції М. Дюверже, і відображає складність структурної диференціації партії. З допомогою поняття централізація влади, які у М. Дюверже, виділяються носії влади і її розподіл. Вимірювання, проведені на матеріалі більш ніж 100 партій, дало змогу визначити, що на емпіричному рівні зв’язок між цими двома аспектами не простежується. За незначними винятками, в літературі присвяченій партіям, не приділялося значної уваги проблемі концептуалізації партійної організації. Ще частіше ігнорувалася проблема вимірювання. Особливо це стосується таких показників, як організованість і влада. Наприклад, Дж. Сарторі вживав поняття організації без додаткових уточнень, просто поділяючи партії на організовані, неорганізовані і середні партії. К. Лоусон виділяв шість типів організацій, виходячи з центру зосередження влади і залученості активістів в діяльність партії. А. К. фон Бойме просто був розчарований запутаністю організаційних відносин всередині європейських партій і підсумовував, що краще, нащо ми можемо розраховувати, – це розробка типології, заснованої на простій подібності випадків між собою. В емпіричній теорії партій досить слабо також розроблені поняття, які описують організаційну структуру партій, хоча і тут винятком є М. Дюверже. У його працях змінні, які мають відношення до організації, виступають удвох якостях – як незалежні і як залежні. Для М. Дюверже централізація влади була причиною консолідації партії і наслідком лівої ідеологічної орієнтації. Крім того, М. Дюверже виводив організаційні характеристики партій зумов їхнього виникнення (зародилися вони всередині парламенту чи поза ним, сформувались на ранньому чи
пізньому етапі політичного розвитку країни. Деякі вчені – М.
Вейнер, Дж. Ла Паломбара, Дж. Ходгкін – використовували умови виникнення для пояснення структури партій країн Третього світу і Європи, тоді як Т. Келбле, розкриваючи джерела децентралізованої структури партії зелених у Німеччині, посилається і на ідеологію, і на умови виникнення. Як незалежна змінна централізація розглядалася лише небагатьма дослідниками, зокрема, Р. Далтоном, який поряд з опитуванням європейських виборців використовував і найпростіші форми вимірювання ступеня централізації партій. Це дало змогу показати, що чим вищий рівень централізації партії, тим адекватніше виборці сприймають її позиції.
C
кладність партійної організації і рівень централізації влади, крім усього іншого, зумовлюються середовищем, в якому діє партія. Проведене К. Джандою спільно з Р. Ха-рмелем дослідження
95 партій у 28 демократичних та квазідемократичних країнах виявило тенденцію до подібності організаційних структур партій, які діють водній країні. 44% відмінностей в організаційній складності партій, як виявилося, піддаються поясненню за допомогою факторів середовища (модернізація, чисельність населення, виборча система, обмеження виборчого права, тривалість демократичного розвитку країни, відсутність партій конкурентів. 35% відмінностей за умови централізації партій пояснювалися за допомогою таких факторів, як розміри країни, федералізмі особливості взаємин між виконавчою та законодавчою владою. С. Елдерсвельд, М. Епстейн, У. Кіф та інші описували обидві головні партії США як украй децентралізовані. Кількісні порівняльні дослідження, проведені К. Джандою, підтвердили справедливість цього положення Рівень централізації американських партій явно нижчий ніжу Європі, – зазначає вчений, – і вони безперечно належать до числа найменш централізованих у світі. Жодна з європейських партій, яка потрапила у дослідження немає нижчого показника централізації
влади, ніж партії США. Більше того, в загальносвітовому масштабі нижче американських партій за цим показником виявились лише бланкісти і колорадці в Уругваї, які, як вважають деякі вчені, є швидше коаліціями чи групами партій, і Партія соціальної дії Чаду, яка припинила своє існування 1962 р. Однак теж саме дослідження показало, що партії США далеко не позбавлені організаційної складності з часу проведення дослідження багато вчених дійшли висновку, що на загальнонаціональному рівні американські партії стають більш професійними, активними і певною мірою – централізованішими, але за світовими стандартами республіканці та демократи США все ще залишаються украй децентралізованими. Розглядаючи природу американських партій, У. Кіф зауважив, що партії – меншою мірою продукт власних зусиль, ніж середовища. Зрозуміло, що конституційна система США, а особливо – президентська система і федералізм, внесли свій вкладу виникнення порівняно децентралізованих партій. Але як республіканці, такі демократи зазнали відповідної еволюції, адаптуючись до навколишнього середовища. Немалу допомогу майбутнім дослідженням організаційної еволюції партій надасть довідник змін, які відбулися з 1960 по 1990 р. в середовищі політичних партій, виданий за редакцією Р. Катца і П. Меєра. У довіднику, який став результатом міжнаціонального дослідження вчених у 12 країнах Заходу, містяться в хронологічному порядку відомості про чисельність партій, джерела фінансування, розміри партійного апарату тощо, а також детальна інформація про змінив статутах партій і про динаміку їхніх взаємин з іншими громадськими ор-ганізаціями.
4.
1. 1. Способи організації партій. Суть політичної партії реалізується вході її діяльності. Метою кожної партії є створення певної організаційної структури, її тривале існування. Спосіб організації партії, її організаційні параметри можуть мати, і
звичайно мають, вплив нате, як вона себе поводить на виборчій і парламентсько-урядовій арені. Створення визначеної організаційної структури, а також налагодження відповідних взаємин поміж основними її елементами веде до зменшення зовнішнього ризику ідо збільшення її конкурентності на політичному ринку. Що ж стосується організаційної структури партій, то тут слід наголосити на наступних моментах по-перше, її організація повинна якнайадекватніше відображати структуру потенційного електорату, а також тих сегментів суспільства, які партія намагається залучити на свій бік у процесі виборчої кампанії по- друге, організація повинна гарантувати ухвалення рішень, і то в розумному часовому відрізку. Неодноразово виборчий ринок вимагає прийняття складного рішення і швидка реакція на зміни, що відбуваються, дає змогу підготувати оптимальну стратегію прийняття зважених рішень. Гра вартує цього, особливо з огляду на зростання у західноєвропейських демократіях кількості виборців, що приймають рішення в останній фазі виборчої кампанії (ті, що вагаються) чина відсоток так званих змінних виборців по-третє, внутріпартійний процес прийняття рішень повинен зробити можливим швидке прийняття однозначного відповідального рішення, яке стане вираженням і підтвердженням існуючого в партії консенсусу з приводу засадничих положень, які хвилюють електорат. Наявність суперечливих думок і переконань як спосіб досягнення консенсусу є нормальним, однак вони неповинні перерости у відверту боротьбу фракцій, яка стане відомою загалу, предметом спекуляцій у мас-медіа: по-четверте, змінив партійній організації повинні відбуватися в контексті змін, які відбуваються в оточенні партії. З одного боку, не завжди вигідним є сліпе наслідування стратегії поразка на виборах є матір’ю змін. Такий вичікувальний стиль діяльності може виявитися дуже небезпечним, зважаючи на динамічний відкритий характер виборців, де щораз частіше домінує стратегія
нападу і конфронтації. З іншого боку, часті організаційні зміни можуть створити щось на зразок загрозливого стану серед членів, активістів і симпатиків партії. До того ж, організаційні зміни можуть призвести до порушення внутрішнього балансу сил, що відбувається автоматично разом з опозицією певної фракції чи групи лідерів. Організаційно сильна партія намагається виразно визначити власні межі де вона починається іде закінчується (закрита модель. Групи чи об’єднання, які формально знаходяться поза партією, не можуть відігравати провідної ролі в їхніх межах. Прикладом закритої моделі може бути Консервативна партія Великобританії. Якщо межі не є чітко окресленими, а еліта, яка формально знаходиться поза її структурою, організаційно становить фактично частину домінуючої коаліції (наприклад, у Лейбористській партії Великобританії роль профспілкових лідерів не є формально визнаною, хоча їх значної ролі в процесі прийняття рішень ніхто не піддає сумніву, то маємо справу з відкритою моделлю партії. За організаційною будовою політичні партії поділяються на дві категорії. Перша має вільну структуру, орієнтацію на виборчу активність, переважання партійних урядових лідерів. Друга, навпаки, має розвинену структуру, масове членство, постійну партійну діяльність, спрямовану на залучення нових членів, організаційних лідерів (функціонерів, які змагаються за владу з партійними урядовими лідерами (політиками. М. Дюверже називає першу – кадровою, а другу – масовою партією. З. Ньюманн, наголошуючи на ступені залучення особи, називає першу – партією представництва, а другу – партією інтеграції. За методикою М. Дюверже, організаційну структуру партії визначає природа головних організаційних одиниць, тип партійного членства, їх залученість, природа лідерства і участь у виробленні організаційної політики.
Звичайним місцем знаходження головної організаційної одиниці кадрової партії є виборча одиниця – виборчий округ або дільниця. У масовій партії основною одиницею переважно є місцева партійна організація. Це може бути місце праці або головне формування партійної міліції. Член кадрової партії є переважно видатним політичним діячем, фінансовим прихильником або виборчим менеджером. Член масової партії часто має ідеологічне зобов’язання згідно з партійною доктриною. Залучення члена кадрової партії визначається його організаторською чи виборчою роллю, в той час як прихильник звичайної партії бере участь тільки під час виборів і тоне завжди. У масовій партії щоденне життя члена партії часто пов’язане з партією. Його соціальна діяльність пов’язана з допоміжними організаціями партії, такими як жіночі, юнацькі або спортивні групи. Важливі національні лідери кадрової партії є урядовими лідерами, чиновники у виборчій організації переважно займають підпорядковану позицію. У масових партіях вони є координаційною силою міжурядовими та організаційними лідерами. Цією силою виступають постійні секретарі. Організаційна політика в кадровій партії переважно визначається урядовими лідерами, професійними експертами, чиновниками і деякими діячами-аматорами. У масовій партії перші дві групи є також дуже важливі, але місце чиновника-аматора займає частина членів, що сплачують внески.
Політичні партії США незвичні за своєю організаційною структурою партії, оскільки є більш вільні та неформальні. Насправді людям у США часто дуже важко відповісти, чиє вони членами політичної партії і якої саме. Політологам самим часто дуже важкo визначити, яку групу людей вони мають на увазі коли говорять Республіканська партія. Кого вони мають на увазі Можливо, політиків, обраних до конгресу США від республіканської партії Можливо, працівників офісу партії, чи тих, хто працює в процесі виборчої кампанії Можливо, тих, хто реєструється як республіканець (навіть якщо регулярно голосує за демократів Можливо тих, хто симпатизує республіканцям
Формальної організації, яка визначає, хто належить до партії в США, не існує, кожен вправі самостійно визначати своє місце. У інших державах партії мають іншу структуру. Якщо хтось побажає стати членом партії, він звертається за членством, бере на себе відповідні зобов’язання перед організацією, платить членські внески із отриманням членського квитка вважається формально завербованим у партію. Добре розвинена, точно визначена організаційна структура партії відіграє важливу роль у політичному житті. Консервативна партія Великобританії може розглядатись як типовий приклад організаційної структури європейських партій. Партія складається з кількох частин. Ключову позицію в ній займає лідер партії, який обирається всіма членами парламенту від Консервативної партії. Якщо Консервативна партія при владі – він стає прем’єр-міністром Великобританії, якщо ні – лідером опозиції. У кожному випадку він проводить політику партії в парламенті. Інші частини партії існують як структури, допоміжні до лідера та парламентської фракції. Понад 3 млн членів, що платять членські внески, організовані в місцеві організації партії. Вони визначають політику партії на місцевому рівнів тому числі найважливіше питання – хто буде кандидатом партії в певному окрузі, але вони мають незначний вплив на загальнонаціональну політику партії. Вони лише делегують своїх представників на щорічну партійну конференцію, яка немає жодного впливу на владу. Рішення дебатуються на конференції, за ними приймаються резолюції, але вони мають рекомендаційний, а не зобов’язувальний характер. Партійні лідери повинні прислухатися до прийнятих резолюцій та дебатів, оскільки вони виражають настрої партійних мас. Національна асоціація не обирається, а складається збільш ніж
3 тис. осіб – членів парламенту, перспективних кандидатів,
партійних функціонерів, представників місцевих організацій та інших. Вона збирається щорічно й обирає 150 осіб у Виконавчий комітет, який засідає кілька разів нарік. Виконавчий комітет визначає напрями політики партії, вирішує окремі організаційні питання тощо, але, однак, той факт, що вони збираються не надто часто, вказує нате, що вони вирішують не найважливіші проблеми. Центральний партійний офіс є великою і добре фінансованою бюрократичною структурою, яка наймає регіональних та місцевих агентів, проводить дослідження політики і веде пропагандистську роботу. Центральний офіс безпосередньо контролюється лідером партії, який сам призначає на ключові посадив ньому людей. Отже, Консервативна партія Великобританії має комплекс структур, над якими домінують члени Палати представників разом з їхнім лідером. Інші частини структури є важливими для парламентарів як групи підтримки, які об’єднуються в місцеві асоціації і не мають вагомого впливу на політику партії на національному рівні. Головним джерелом фінансування партії є партійні внески її членів. Більшість політичних партій, за винятком США, мають організаційну структуру, більш-менш подібну до цієї. Вони мають різний ступінь влади наприклад, Лейбористська партія Великобританії отримує більш реальну владу від щорічної конференції, ніж Консервативна партія) або більш суворий контроль. В комуністичних партіях місцеві організації виконують політику партії точніше, що дає змогу їхнім лідерам проводити свою політику ефективніше, фашистські партії спираються в своїй діяльності на військові (напіввійськові) формування, строго ієрархізовані та дисципліновані.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал