Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка1/38
Дата конвертації02.12.2016
Розмір4.94 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка
Ю. Шведа

Т Е ОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
ТА ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ
Львів Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

ББК Ф 69 (0) 3 Ш – 34
УДК 329.001(100)

Рецензенти:
д-р філос. наук, проф. С. Рябов (НаУКМА),
д-р філос. наук, проф. А. Колодій (ЛНУ ім. І. Франка)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник
для студентів вищих навчальних закладів,
які навчаються за спеціальністю Політологія.
Лист № 14/18.2-53 від 09.01.2003




Ш –
34

Шведа Ю. Р.
Теорія політичних партій і партійних систем Навч.
посібник.– Львів Видавничий центр ЛНУ імені Івана
Франка, 2003. – 325 с.


ІSBN 966–613–291–5


Розглянуто історію виникнення політичних партій, їхню
інституалізацію та типологію, роль і місце вжитті суспільства. Розкривається становлення теорії політичних партій та партійних систем, теорія партійного керівництва, методи дослідження політичних партій. Кожний розділ містить перелік ключових понять, запитання і завдання для повторення, перелік рекомендованої літератури. Для студентів вищих навчальних закладів спеціальності політологія, інших гуманітарних спеціальностей, аспірантів та викладачів, державних службовців, партійних та політичних діячів, усіх, хто цікавиться політикою.
ББК Ф 69 (0) 3

ISBN 966–613–29–5
© Шведа Ю. Р, 2003




З міст
Вступ

ЧАСТИНА І. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

1. Суть поняття політична партія. Походження партій та
їх роль ужитті суспільства
1. 1. Політичні партії та демократія
11 1. 2. Походження політичних партій
16 1. 3. Партії і політична система суспільства
21 1. 4. Підходи до визначення політичної партії
25 1. 5. Суть поняття політична партія
35
2. Етапи історичного розвитку партій
2. 1. Історія та теорія політичних партій
40 2. 2. Етапи історичного розвитку партій
43 2. 3. Теорія кризи партій та її інтерпретації
78
3. Етапи становлення теорії політичних партій і партійних
систем
3. 1. Зародження теорії політичних партій
86 3. 2. Формування класичної теорії політичних партій 97 3. 3. Формування сучасної теорії політичних партій і партійних систем
111

4. Елементи (індикатори) політичної партії
4. 1. Організованість
123 4. 2. Залученість
148 4. 3. Узгодженість
158 4. 4. Автономія
161 4. 5. Проблемна орієнтація
167 4. 6. Класовість
176 4. 7. Партійна програма
184 4. 8. Стратегія і тактика
191 4. 9. Місце в системі влади
200 4. 10. Інституалізація
209
5. Функції політичних партій
5.
1. Визначення функцій партій і їх типологія
249
5.
2. Функції політичних партій – площини їхньої активності
256
5.
3. Функції партій у недемократичних і постколоніальних державах
278
6. Партійне керівництво
6.
1. Суть поняття партійне керівництво
287 6.
2. Типи партійного керівництва
292 6.
3. Партійні коаліції
294

6.
4. Теорія коаліцій
297 6.
5. Теорія кризи партійного керівництва та її інтерпретації
299
7. Типологія політичних партій
7.
1. Головні підходи до типології політичних партій 305 7.
2. Типологія політичних партій
312 7.
3. Джерела та напрями трансформації партій
329 7.
4. Класифікація політичних партій
338

8. Ідеології політичних партій

8.
1. Ідеологія та її роль ужитті політичних партій
366 8.
2. Ідеологія радикальних політичних об’єднань
370 8.
3. Ідеологія центристських політичних об’єднань
378 8.
4. Ідеологія ліво-лібертіальних об’єднань
387 8.
5. Сім’ї політичних партій
394
ЧАСТИНА ІІ. ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

9. Партійна система. Типологія партійних систем
9.
1. Суть поняття партійна система”
402
9.
2. Фактори, що визначають конфігурацію партійної 406
системи
9.
3. Соціально-політичні поділи
415 9.
4. Основи типології партійних систем
441
9.
5. Типологія партійних систем
446
10. Характеристика головних типів партійних систем
10. 1. Особливості головних типів партійних систем 462 10. 2. Однопартійна система
463 10. 3. Двопартійна система
475 10. 4. Багатопартійна система
483 10.
5. Характеристика головних типів багатопартійних систем
490

Список літератури

В СТУПУ більшості сучасних держав існування та діяльність політичних партій є загальновизнаною нормою, трактується як невід’ємний атрибут демократичного способу здійснення влади. Саме вони уможливлюють залучення широких верств населення до участі в політичному процесі, проведення конкурентних виборів, функціонування організованої політичної опозиції. Демократія без політичних партій є недієздатною Ефективність демократичних інститутів та політична стабільність суспільства значною мірою залежать від типу партійної системи, яка утвердилася вданій країні, її узгодженістю з соціокультурними та економічними умовами, політичною традицією народу. Особливе місце посідають політичні партії в перехідні періоди суспільного розвитку. Це підтверджується досвідом трансформаційних процесів, які відбувалися в минулому столітті. В перехідні періоди яку країнах Європи, такі в країнах Азії, Африки і Латинської Америки консолідація демократичних сил заради майбутнього політичного розвитку була пов’язана з діяльністю саме політичних партій. Тому знання історії та теорії політичних партій має винятково важливе значення для розуміння суспільних процесів. Однак факт поширення та фундаментального значення політичних партій тим виразніше контрастує зі значними труднощами, які можна виявити на шляху їх повного та адекватного розуміння. Визначення цієї категорії сьогодні більшою мірою має нормативно-правовий, ніж соціолого-політологічний характер. Це яскраво демонструє відставання сучасної, вітчизняної, політичної науки від реалій політичного життя. У жодного іншого, настільки ж принципового і важливого, політичного інституту не знаходимо таких труднощів із проблемою їх утвердження та легітимності. Навряд чи в політичній теорії
можна знайти політичну категорію, яка б зазнала такого ж одностайного несприйняття, як це було з політичними партіями. До того ж, це явище трапляється яку теологічних концепціях епохи раннього феодалізму, такі у ранньоліберальних буржуазно- демократичних теоріях. Рецидиви минулого спостерігаємо, на жаль, і сьогодні. Важливі зміни, які відбулися в політичному житті України з проголошенням її незалежності, пов’язані також з процесом її переходу, від одно- до багатопартійності. Процес цей, не завжди простий, а іноді й суперечливий, зумовив значний інтерес багатьох вітчизняних дослідників доданого соціального феномену. Однак цілісного і комплексного дослідження, яке б намагалося охарактеризувати політичні партії у їх історичному розвитку, розкрити основні закономірності їх функціонування, представити етапи становлення теорії політичних партій, ще не було. Посібник Теорія політичних партій і партійних систем складається з двох частин перша присвячена теорії політичних партій, а друга – теорії партійних систем. У першій частині розглядаються проблеми генези та етапів становлення політичних партій, їх суті, місця й ролі вжитті суспільства, проблеми типології та інституалізації, розвиток теорії політичних партій та партійних систем, теоретичні основи партійного керівництва. В другій частині книги викладена теорія партійних систем, дається характеристика основних типів партійних систем та методи їх дослідження. Кожний розділ книги містить детальний перелік літератури, до якої зацікавлений читач може звернутися окремо, а також ключові поняття та завдання, які допоможуть систематизувати вивчене. Книга розрахована на студентів вищих навчальних закладів спеціальності політологія, інших гуманітарних спеціальностей, аспірантів та викладачів, працівників державних органів влади, політичних (і насамперед партійних) лідерів, усіх, хто цікавиться
політикою. За основу посібника взято матеріали курсу Історія та теорія політичних партій, який автор розробив і читає студентам відділення політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Автор вдячний Центру демократії університету Квінз (Канада, Центру Росії та Східної Європи Канзаського університету (США, Центру політичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за допомогу в підготовці посібника. Окремо хочу висловити вдячність професорам А. Колодій, С. Рябову, В. Мельнику, Ю. Левенцю, М. Рудичу, завідувачу кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка М. Поліщуку та керівнику Центру політичних досліджень А. Романюку за цінні поради, які були використані при його написанні.
Юрій Шведа - shveda@ukr.net

Доцент кафедри політології Філософського факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ч ас тин а І.
П о літ и ч ні партії. Суть поняття політична партія. Походження
партій та їх роль ужитті суспільства

З цього розділу Ви дізнаєтеся
- про співвідношення політичних партій та представницької демократії
- про місце політичних партій у політичній системі суспільства
- про походження політичних партій і особливості їх розвитку
- про підходи до визначення політичних партій.
Основні поняття
партії внутрішнього та зовнішнього походження, генетична
модель походження партій, бар’єри розвитку (репрезентації)
партій, протопартії, псевдопартії, критерії партій,
політична партія, державна партія, електоральна партія,
вузьке і широке визначення партії.
1. 1. Політичні партії та демократія
Незважаючи нате, що слово демократія є звичним поняттям, з ним пов’язують різні уявлення. За своєю суттю демократія є такою формою влади, яка отримує свою легітимацію завдяки тому, що окремі громадяни надають їй перевагу та вважають її
виразником своєї волі. Демократія визначається певними фундаментальними принципами, які поширюються в суспільстві. Головний принцип демократії полягає у визнанні того факту, що всі люди є рівними та мають певні права. Демократія існує, коли громадяни можуть брати активну участь ужитті суспільства, користуючись своїми правами правом на свободу слова, зборів та членства в організаціях, совісті та віросповідання, можливістю подання петицій до уряду та голосувати на справедливих виборах. Інший принцип демократії полягає втому, що уряд обирається людьми та існує для людей. Законна політична влада формується серед громадян і йде від громадян до уряду. Уряд відповідає за захист прав громадян, які відповідно, надають урядові тимчасове право приймати рішення від їхнього імені. В авторитарній політичній системі, уряд вимагає від людей покори, не беручи на себе жодних зобов’язань перед ними. Авторитарні форми правління не дають змоги людям обирати лідерів чи мати свою думку щодо державного курсу. Державні рішення ухвалюють без погодження з людьми. Влада демократичного уряду обмежується конституційно визначеною структурою законів та практикою, які захищають соціальні та політичні свободи громадян. У демократичних державах політична влада розподіляється – на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка влади має свою окрему сферу діяльності і водночас здійснює контроль над іншими гілками влади. Розподіляючи обов’язки та встановлюючи взаємну перевірку і контроль різних гілок влади, демократичне суспільство страхує себе від узурпації влади, обмежує зловживання владою та допомагає гарантувати права громадян. Влада авторитарного урядує необмеженою і неконтрольованою. Через централізовану й необмежену владу, такий уряд здатний ухвалювати такі рішення, які призводять до порушення прав людини та меншості.
Демократичний уряд, навпаки, схильний організаційно та процедурно ухвалювати рішення, які приносять користь основній масі суспільства (чи більшості людей та група не слугувати приватним інтересам. Демократичний уряд має повноваження ухвалювати рішення за допомогою виборчого мандату. Громадяни обирають представників до уряду. Регулярні вибори дають змогу опозиційним партіям конкурувати та представляти виборцям альтернативні напрями державної політики та державного управління. В такий спосіб громадяни роблять урядовців підзвітними, тому що вони мають періодичне правота можливість не голосувати за них. Разом взяті перелічені принципи та правила становлять демократичний ідеал. Рівень поваги до них та їх застосування визначають рівень демократичності суспільства. Ідеал демократичного правління буде реалізованим тоді, коли акти влади будуть збігатися з волею всіх громадян. Алена практиці це неможливо і влада цього ніколи не досягне, однак до цього повинна прагнути, бо саме це відрізняє демократичні режими від недемократичних. Демократичні режими відзначаються непросто певною відповідальністю перед населенням, а її високим рівнем. Їхні рішення повинні максимально збігатися з намірами максимально можливої кількості громадян максимально можливий проміжок часу. Демократія повинна визначатись не лише як влада народу, ай як влада для народу, яка діє згідно з його волею і в його інтересах.
Роберт Дал зазначає, що відповідальна демократія базується на таких інституційних гарантіях
1) свобода об’єднань та організацій
2) свобода слова

3) право на участь у виборах
4) право обирати державних службовців
5
) право політичних лідерів змагатися за підтримку і голоси виборців
6) альтернативні джерела інформації
7) вільні та чесні вибори
8) інститути, які узалежнюють державну політику від інтересів виборців. Визначення демократії як влади народу є, звичайно, важливим і широковживаним поняттям. Однак, коли говорити про демократію на національному рівні, слід зробити одне принципове зауваження
– демократія є процесом управління, який здійснюється людьми не безпосередньо, а опосередковано – через представників, вибраних на вільних виборах (звідси і представницька демократія. Хоча в деяких державах можуть використовуватися і елементи прямої демократії (референдуми, плебісцити, опитування. Першочергові запити населення у більшості сучасних демократичних системне інтегруються безпосередньо в процес ухвалення політичних рішень. Навпаки, вони знаходять вираз через диференційовану систему спілок, організацій, політичних партій і в такій опосередкованій формі отримують значущість у процесі прийняття політичних рішень. Протягом останніх десятиліть значна частина дослідників політики займалася питанням функціонування проміжної політичної системи. При цьому загальновизнаним є положення проте, що чим чіткіше інститути проміжної політичної системи висловлюють волю громадян, тим краще функціонує демократичний процес. Сучасна демократія може існувати тільки у вигляді
представницької демократії. Представництво народу, що є джерелом політичної влади, здійснюється тільки завдяки виборам представників. Представництво свідчить проте, що громадянин шляхом виборів на певний час передає владу до рук довірених осіб та партій. Депутат, який балотується та обирається, репрезентує у парламенті разом з іншими депутатами сам народ. Народ – це більше, ніж активний та пасивний електорат. Сюди належать ще й діти та люди похилого віку. Він охоплює цілі генерації. Тому виборці діють від імені народу та представляють його. Внаслідок виборів демократична еліта на певний проміжок часу отримує повноваження ухвалювати політичні рішення від імені народу і для народу. Суперечки проте, що таке справжня воля народу – типове явище у плюралістичному суспільстві. Тому в демократичному парламенті важливо не стільки з’ясувати волю всього народу, скільки шляхом компромісу поєднати інтереси різних суспільних та політичних сил. До засад репрезентативної функції в демократичній системі належить саме існування партій. Для цього все ще потрібні політичні партії. В будь-якому разі, навряд чи можна уявити собі, що – враховуючи попередній історичний досвід людства – інші політичні організації могли б краще, дієвіше, ніж партії, представляти інтереси народу. Це не означає, що політичні партії завжди виконують своє завдання настільки добре, що знаходяться поза будь-якою критикою. Констатується лише той факт, що їм у цьому немає переконливої альтернативи. Західноєвропейський політичний процес протягом останніх двох століть зазнав суттєвих змін під впливом появи загальних виборів та виникнення політичних партій. Вибори при цьому виступили єдиним способом легітимації політичної влади, аполітичною інституцією, що робить можливим існування демократичних процедур – виступили політичні партії. Відповідно до цього сучасні демократії визначаються наявністю відкритих і чесних виборів та багатопартійністю. Вибори та політичні партії в
західноєвропейській традиції дуже щільно пов’язані між собою. Фактично вході тривалої історичної еволюції партії змонополізували процес формування керівних політичних еліт. Політичні партії представляють певні політичні програми, які намагаються отримати підтримку в найширших мас виборців електорату) і в такий спосіб пройти процес легітимації. Відповідно до самої виборчої логіки відповідальних керівних еліт існує необхідність виникнення організації посередників здатних інтегрувати суспільство. Оскільки політичні партії стали найдосконалішим інструментом, який бере на себе відповідальність за керівництво політикою держави (а здійснювати це можна лише через періодичну оцінку збоку електорату, то політичні партії найчастіше намагаються визначити в контексті виборчої конкуренції. Однією з фундаментальних основ ліберальної демократії є те, що її здатність приймати ефективні рішення громадяни оцінюють через участь у виборах. Політичні партії, сформувавшись у ХІХ ст. як відповідь на бажання отримати більшу кількість голосів на парламентських виборах, стали важливим елементом усіх сфер сучасного політичного життя. Політики розвивали політичні партії в цьому часі як засіб своєї підтримки на виборах, але партії вході свого існування довели, що можуть виконувати значно більшу кількість різноманітних соціально важливих ролей.
Розвиток демократичних політичних систем переконує нас утому, що політичні партії загалом залишаються найефективнішим інструментом реалізації групових інтересів у сфері політики. Політичні партії можна і треба трактувати як своєрідні інститути посередництва між соціальними групами (наприклад, класами, етнічними чи релігійними групами) та процесом ухвалення рішень, який відбувається в межах структури державної влади. Становлять вони невід’ємний атрибут демократичної політичної системи. Політологи погоджуються з тим, що у так
званих відкритих суспільствах повинні існувати такі способи зв’язків (інституції, процедури, механізми, які уможливлюють накладання визначених обмежень на тих, хто керує суспільством. Слугують вони ланками, які пов’язують суспільство з політичними елітами і, водночас, мають особливе значення для збереження статусу відкритості самого суспільства. Чим відкритішим є суспільство тим сприятливіші в ньому умови для стабільності демократії. Якщо визнаємо реалізацію певних функцій за невід’ємну передумову стабілізації соціальної системи, а також гарантію його цілісності, то змушені розглядати цей процесу контексті оформлення цілого укладу взаємних зв’язків між його елементами (творення взаємних залежностей поміж різними політичними акторами. Контроль суспільної поведінки, процес політичної участі, пропаганда нових цінностей, спосіб відбору лідерів, процес глибинних системних трансформацій – усе це потребує налагодження взаємних зв’язків між різними рівнями структури політичної системи. Створення власне таких ланок поєднання є винятково важливою функцією політики, і особливу роль у цьому відіграють політичні партії. Вони поєднують між собою державу та її громадян. Громадяни очікують і прагнуть певних гарантій для себе, впливу на функціонування політичної системи, а позиція партійних еліт залежить від їх здатності мобілізувати енергію та лояльність громадян на свою користь (наприклад, у виборчому процесі. Політичні партії є, певною мірою, гарантією одночасно реалізації тих партисіпітарних очікувань громадян, які забезпечення елітам стабільної і лояльної бази підтримки, що дає ефект участі в процесі здійснення державної влади.
Жодна сучасна демократія не може обійтися без законодавчих органів, які формуються, звичайно, за участю політичних партій. Партійна виборча конкуренція в деяких політичних системах була замінена чи доповнена іншими формами політичної активності та ухвалення рішень, зокрема корпоративістськими та
плебісцитарними. Однак, загальне виборче право, конкуруючі політичні партії та законодавчі органи є виразними індикаторами сучасної демократії. З цієї причини наявність партійних систем та їхня конфігурація помітно впливають на дієвість та громадське сприйняття демократичного ладу. Характерною ознакою конкурентних партійних систем є їх більша законність порівняно з іншими процедурами громадського вибору. Вони залучають окремих осіб як громадян, а не як носіїв конкретних економічних чи соціальних інтересів. Більше того, процедури голосування формують на сьогодні такі механізми громадського вибору, поза якими важко уявити альтернативний механізм, який би досягнув чи перевищив загальноприйнятний мінімальний критерій демократичної законності рівне та загальне право всіх правомочних громадян брати участь у виборах, необхідність базувати рішення на широкій громадській підтримці, а не на інтересах меншості, здатність обмірковувати складні альтернативи та вибирати серед них такі, за яких порівняно стабільні та тривалі коаліції політичних акторів стояли б за певними політичними напрямами. Перевага представницької демократії полягає у поєднанні інституційних властивостей, які, на перший погляд, протистоять одна одній. З одного боку, представницька демократія ставить політичний процес перед низкою невирішених та всеохопних питань, зумовлюючи таким чином неймовірну складність політичного вибору та гарантуючи представництво практично всіх політичних інтересів у політичному процесі. З іншого боку, складність ухвалення рішень та відповідний ризик непостійності громадського вибору, зменшуються закриттям політичного процесу та обмеженням альтернатив, які насправді є складним набором інституційних правил. З тим, щоб функціонувати успішно та виконувати мінімальні умови життєдіяльності (тривалість у часі, певна послідовність ухвалення рішень тощо, представницькі демократії певною мірою усувають відкритість та непевність
політичного вибору. Меншою мірою два типи інституцій досягають закриття політичних альтернативу представницьких демократіях основні конституційні положення, які визначають політичну участь та владу громадськості та устрій політичних альтернатив разом із внутрішньою організацією ухвалення рішень у самих партіях. Нарівні конституційних правил, ухвалення законів про вибори та модель функціонування розподілу влади, і на національному
(президенталізм і парламентаризмі на піднаціональному рівнях федералізм та централізм, може помітно впливати на характер вимог, які пронизують політичний процес. Отже, конституційні правила впливають на другий засіб обмеження демократичного вибору, природу партій та партійних систем. Інші моделі, зокрема плебісцитарна, неспроможні впоратися зі складністю політичного вибору та розширити часову площину вибору за межі моменту ухвалення рішення. І навпаки, у корпоративній моделі представлення інтересів, це відбувається без суспільного втручання та універсального представництва.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал