Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка2/29
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.77 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
11 доручення від одного банку до іншого. Розрахунки також організуються за допомогою платіжних доручень, телеграфних переказів
інкасо, тощо (табл. 1.1.).
Таблиця 1.1
Способи і засоби платежів, що використовуються в міжнародній торгівлі
Способи платежів
Засоби платежів
Форми розрахунків
1. Платіж готівкою.
2. Авансовий платіж.
3. Платіж у кредит.
1.Чеки.
2. Перевідні векселі.
3. Банківські трати.
4. Поштові платіжні доручення.
5. Телеграфні (телексні платіжні доручення.
6. Грошові перекази по системі SWIFT.
1. Документарні: (акредитиви,
інкасо).
2. Недокументарні:
- платіж на відкритий рахунок;
- авансові платежі;
- банківський переказ;
- векселі;
- чеки.
Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні
(акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). В табл. 1.2 подані від найбільш до найменш вигідних для експортера форм розрахунків: 100- процентний аванс, акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважно використовуються інкасова й акредитивна форми, що значною мірою забезпечують інтереси експортера й імпортера. Їх перевага в тому, що експортер отримує виручку, а імпортер здійснює платіж тільки після відвантаження товару. Інкасо й акредитив використовуються як при розрахунках готівкою, так і при розрахунках із розстрочкою платежу, тоді експортер виставляє на імпортера тратту; при інкасо оплата товарних документів відбувається чеком.
За порядком документообороту основними формами міжнародних розрахунків є документарне інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки по відкритих рахунків та банківські перекази.
Форми міжнародних розрахунків між контрагентами визначаються в контракті. На їх вибір впливає ряд факторів:
 вид товару та послуг;
 наявність кредитної угоди (умови платежу);
 платоспроможність і репутація контрагентів.

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
12
Таблиця 1.2
Форми розрахунків в міжнародній торгівлі
Форма розрахунку
Особливості
1.
100%-ний авансовий платіж
Забезпечується у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найвигіднішою формою розрахунку для експортера і найменш вигідною для імпортера. Здійснюється такий платіж банківським переказом або чеком.
2.
Акредитив
Вигідний експортеру (порівняно з інкасо і відкритим рахунком). Ці вигоди полягають, по-перше, у гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив, а при підтвердженому акредитиві – також банком, який його підтвердив; по-друге, в отриманні платежу відразу ж після поставки товару та подання банку документів, що засвідчують цю поставку. Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.
3.
Інкасо
Для експортера інкасо часто виявляється неприйнятним через те, що він спочатку повинен відвантажити товар, а тоді передати документи в банк і очікувати виконання покупцем своїх зобов’язань з оплати.
4.
Відкритий рахунок
Найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. Експортер поставляє покупцеві товар разом із товаророзпорядчими документами
і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцеві рахунку суму покупки. Імпортер записує суму відвантаження в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер мусить оплатити вартість товару через банківський переказ чека або векселя строком платежу за пред’явленням. Після оплати сторони роблять у своїх бухгалтерських документах оборотні записи.
Головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам, що в сучасних умовах виступають не лише в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторговельні угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
13 вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов’язані приймати до уваги.
Основні функції банків, що надаються підприємствам-суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), відображені в рис 1.1.
Для забезпечення реалізації зазначених функцій, банки можуть відкривати закордонні філії та дочірні банки, що функціонують за кордоном, як самостійні підрозділи головного банку, та пропонують повний набір банківських послуг.
Рис. 1.1 Функції банківських установ в обслуговуванні суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Міжнародні розрахунки здійснюються великими банківськими установами, ступінь впливу яких залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового становища, ділової репутації, мережі філіалів і кореспондентських відносин.
У зв’язку з цим, з організаційно-технічного погляду, міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, що з’являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.
Варто зазначити, що на стан міжнародних розрахунків впливають багато різних факторів (рис. 1.2.).
Основні функції банків щодо обслуговування суб’єктів ЗЕД продаж і купівля для клієнтів
іноземної валюти надання позик в
іноземній валюті участь в інкасуванні платежів з-за кордону участь у платежах клієнтів з
іноземними партнерами ведення валютних рахунків клієнтів ведення власних валютних рахунків у банках- кореспондентах за кордоном надання послуг по документарному акредитиву облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном надання клієнту комерційної
інформації, що його цікавить

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
14
Рис. 1.2. Фактори, що впливають на стан розвитку міжнародних розрахунків
Специфіка міжнародних розрахунків представлена певними особливостями їх здійснення, що відображені на (рис. 1.3.)
Рис. 1.3. Специфічні особливості міжнародних розрахунків
Чинники, що впливають на стан розвитку міжнародних розрахунків: економічні і політичні відносини між країнами позиція країни на товарних і грошових ринках ступінь державного регулювання
ЗЕД і його ефективність валютне законодавство міжнародні торгові правила і звичаї стан платіжних балансів банківська практика відмінності в темпах
інфляції в різних країнах умови зовнішньоторгівель них контрактів і кредитних угод конвертованість валют
Особливості міжнародних розрахунків регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями (наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р.,
Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів) здійснюються в різних валютах, тому, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
15
Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг, у більшості випадків, не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один до одного, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.
Як уже було зазначено, у світовій практиці використовують різні форми міжнародних розрахунків: банківський переказ, документарний акредитив,
інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі банків у їх проведенні: мінімальний ступінь участі – при банківському переказі, максимальний – при акредитиві, банківській гарантії.
У кожному з видів міжнародних розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на інший за допомогою комунікаційних систем (зазвичай, система електронних переказів
SWIFT, що останнім часом набула значного поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору.
Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах, відповідно до структури та строків майбутніх платежів, і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.
Внаслідок завершення міжнародних розрахунків та здійснення інших валютних операцій, в уповноваженому банку постійно змінюється співвідношення балансових і позабалансових вимог і зобов’язань із кожної
іноземної валюти. Таке співвідношення називають валютною позицією.
Валютну позицію вважають закритою, якщо сума купівлі валюти збігається з сумою проданої валюти. Коли сума вимог і зобов’язань не збігається, позиція вважається відкритою, вона може бути:
 короткою (short position), коли зобов’язання (пасиви) в іноземній валюті перевищують вимоги (активи);
 довгою (long position), коли вимоги в іноземній валюті перевищують зобов’язання.
Для розрахунку нормативу за кожною
іноземною валютою підраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
16
і зобов’язаннями банку. Коли вартість активів і позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов’язань, відкривається довга валютна позиція. Якщо ж вартість пасивів і позабалансових зобов’язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у відповідних валютах, то відкривається коротка валютна позиція. Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюс, що означає надлишок надходжень інвалюти; короткої – зі знаком мінус, що означає нестачу
інвалюти, порівняно з її витратами.
Під час купівлі чи продажу валюти довга відкрита валютна позиція виникає тоді, коли обсяги купівлі перевищують обсяги продажу, а відкрита коротка – в разі перевищення обсягів продажу над обсягами купівлі.
1.2. Роль національних, міжнародних, колективних валют та золота в міжнародних розрахунках
Ієрархія валют, що обертаються на зовнішніх ринках, визначається ступенем їх інтернаціоналізації. До валют нижчого ступеня належать замкнуті, або неконвертовані валюти. Наступний рівень – внутрішні валюти. До внутрішніх валют належать як частково конвертовані, так і повністю конвертовані валюти. Відмінною рисою внутрішньої валюти є наявність попиту на неї тільки на внутрішньому ринку країни-емітента.
Внутрішня валюта не бере участі в обслуговуванні зовнішньоекономічних операцій країни-емітента, не використовується для накопичення приватних та офіційних резервів в інших країнах. Внутрішні валюти – найчисленніша категорія грошових одиниць, наприклад, валюти країн СНД, Центральної та
Східної Європи, країн, що розвиваються.
Міжнародна валюта – це така, що виконує одну чи кілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) поза межами юрисдикції держави-емітента. В цих валютах можуть складатися заощадження нерезидентів, укладатися зовнішньоторговельні контракти.
Однак обсяги виконання зазначених функцій є невеликими. Валюти набувають статусу міжнародних під впливом кількох чинників рис 1.4.
Найважливішою передумовою є те, що валюта має бути повністю конвертованою. До міжнародних валют, наприклад, належать: канадський та австралійський долари, шведська та норвезька крони; до запровадження

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
17
євро: австрійський шилінг, бельгійський франк, іспанська пезета, італійська ліра, фінляндська марка.
Важливими для міжнародних валютних операцій є поняття резервної та ключової валюти.
Рис. 1.4. Фактори, що впливають на набуття валютою статусу міжнародної.
Резервні валюти – це загальновизнані у світі національні кредитно- грошові засоби головних промислово розвинутих країн, що використовуються для накопичення і зберігання їх центральними банками
інших країн у якості резервів для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, для іноземних інвестицій та валютних
інтервенцій.
Статус резервної валюти сприяє найкращим умовам здійснення зовнішньоекономічної діяльності для країни-емітента, але, водночас, накладає такі обов’язки, як: підтримка стабільності валюти, скасування валютних обмежень, регулювання платіжного балансу.
Ключова валюта – це валюта, що виконує на зовнішніх ринках кілька функцій грошей у досить великих масштабах (коли частка в обсязі міжнародних накопичень, а також фактуруванні міжнародної торгівлі та валютообмінних операціях перевищує 1-2 %). На даному етапі – це долар
США, євро, швейцарський франк, фунт стерлінгів, японська єна, канадський долар, австралійський долар. Отже, ключові валюти – це національні кредитні гроші провідниx розвинутиx країн світу, що використовуються у міжнародному обороті. Таке використання валюти, зокрема, передбачає:
Чинники набуття валютою статусу міжнародної довіра
іноземних
інвесторів наявність в країні- емітенті розвинутих фінансової та законодавчої систем що функціонують за ринковими принципами
Особливості національної економіки її роль у міжнародній торгівлі ступінь лібералізації фінансового ринку

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
18
 обслуговування зовнішньоторговельниx операцій;
 забезпечення міжнародного руxу капіталу;
 вираження цін у зовнішньоторговиx угодаx;
 використання у якості бази для вираження обмінниx курсів більшості валют іншиx країн;
 забезпечення функціонування меxанізму валютниx інтервенцій.
Зазначені умови не завжди діють у комплексі (як для долара США та
євро) для всіх валют. Наприклад, швейцарський франк не є валютою зовнішньоторгових операцій, однак, використовується у якості резервної валюти, оскільки швейцарські банки мобілізують значні грошові кошти і забезпечують надійне розміщення капіталів. Фунт стерлінгів, незважаючи на зменшення ролі Великобританії на світовиx ринкаx, зберігає за собою роль резервної валюти з огляду на розвинуту в усьому світі банківську мережу цієї країни.
Крім перераxованиx вище умов віднесення тиx чи іншиx валют до складу резервниx, існують деякі умови і для країн-емітентів резервної валюти. Зокрема, до ниx відносять такі основні умови:
 режим вільної конвертованості валюти (враxовуються поточні і капітальні операції);
 відносна стабільність обмінного курсу;
 сприятливий правовий режим використання валюти для нерезидентів як усередині країни, так і на міжнародному валютному ринку;
 високий рівень розвитку банківської і страxової систем, а також
інфраструктури фінансового ринку;
 провідні позиції країни у міжнародній економіці і світовій торгівлі.
Валюта, що домінує або валюта-лідер – це одна з валют, що у міжнародному обігу виконує більшість функцій грошей у значно крупніших масштабах, ніж інші ключові валюти. До Першої світової війни на зовнішніх ринках домінував фунт стерлінгів. Після Другої світової війни це місце посів долар США. Домінування певної валюти останнім часом оформляється у відповідних міжнародних документах.
Практично до початку ХІХ ст. у міжнародних розрахунках платіжним засобом було золото. Це пояснюється тим, що в часи золотого стандарту внутрішні національні валюти країн не визнавались державами- експортерами і функція світових грошей закріплювалася за золотом.
З розвитком кредитних відносин кредитні гроші (банкноти, векселі, чеки) поступово витіснили золото, спочатку з внутрішнього грошового

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
19 обігу, а потім і з міжнародних валютних відносин. Витіснення золота з міжнародного платіжного обороту сприяло розвитку розрахунків кредитними грошима. Як платіжний засіб ефективно використовувались кредитні гроші економічно розвинутих країн, частка яких у міжнародній торгівлі була домінуючою.
Так, до Першої світової війни переказні векселі (тратти), виписані у фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків. З розвитком економік інших країн і втратою Англією передових позицій у міжнародній торгівлі, частка фунта в міжнародних розрахунках знизилась до
40% у 1948 р. і до 5% на початку 90-х років. Після Другої світової війни, завдяки стрімкому розвитку американської економіки в міжнародних розрахунках, інтенсивно почав використовуватися долар. У 80-ті роки його частка сягнула 75%, але вже на початку 90-х років вона знизилась до 55%.
Втрата позицій долара в міжнародних розрахунках обумовлювалась розвитком економік країн Європи та Азії. Починаючи з 90-х років німецька марка, японська єна, швейцарський франк та інші провідні валюти стали також використовуватись як міжнародні платіжні засоби. Еволюцію позицій валют-лідерів ілюструє табл. 1.3.
Таблиця 1.3
Еволюція позицій домінуючих національних валют
Валюта
Період
Візантійська золота монета (потізта)
V–VII ст.
Арабський динар
VIII–XII ст.
Флорентійський флорин
XII–XIV ст.
Венеціанський дукат
XV ст.
Голландський гульден
XVII–XVIII ст.
Фунт стерлінгів
Кінець XVIII – до
Другої світової війни
Долар США
Після Другої світової війни
З наведених у таблиці даних чітко простежується взаємозв’язок між позиціюванням країни-емітента у світовому розподілі сил та лідерством валюти такої країни у сфері міжнародних валютно-фінансових відносин.
З 70-х років новим явищем у системі міжнародних розрахунків стало використання колективних валютних одиниць – СПЗ та екю (починаючи з
1999 р. замість екю впроваджується євро). Колективні валюти з’явились у платіжному обороті в результаті процесу демонетизації золота, розпаду
Бреттон-Вудської валютної системи та негативних наслідків девальвації

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
20 національних валют. Як нові світові кредитні гроші вони стали використовуватись завдяки тому, що були більш стабільними валютами.
СПЗ (спеціальні права запозичення) та євро (європейська валютна одиниця) призначалися для безготівкових міжнародних розрахунків, шляхом записів на спеціальних рахунках країн: євро використовувалось в
Європейському валютному інституті Європейського Союзу (ЄС); СПЗ – у
Міжнародному валютному фонді (в 1969 році) з метою доповнення існуючих міжнародних резервних активів, що являють собою «кошик» валют, пропорцію яких визначає МВФ та склад яких переглядається кожні п’ять років. СПЗ було створене для підтримки Бретон-Вудської системи обмінного курсу, задля подолання парадоксу Тріффіна (або дилема Тріффіна – фундаментальна проблема використання долара як резервної валюти, згідно з Бретон-Вудською системою, або будь-якої національної валюти як резервної. Використання національної валюти як резервної призводить до суперечності між національною та глобальною монетарними політиками. Це відображається на платіжному балансі: для досягнення всіх поставлених цілей, долари мають як «виходити» зі Сполучених Штатів, так і «надходити» в США, чого одночасно здійснити неможливо. Дилему названо на честь американського економіста бельгійського походження Роберта Тріффіна, котрий помітив її в 1960 році.). Країні, що брала участь у цій системі, потрібні були офіційні резерви – урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути використані для виходу із власної валютою на міжнародний валютний ринок, з метою збереження її обмінного курсу. Світовий попит на два ключових резервних активи – золото і долар США – довели неадекватність світового торгового та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ.
Умовна вартість цих одиниць розраховується на базі середньозваженої вартості та зміни курсу валют, що входять до валютного кошика (валютний кошик СПЗ включає в себе чотири валюти, тоді як валютний кошик євро – одинадцять валют країн Європи).
Сьогодні СПЗ мають обмежену сферу використання (здебільшого як резервний актив) також їх головна функція – служити розрахунковою грошовою одиницею МВФ і деяких інших міжнародних організацій. Як платіжний засіб вони використовуються переважно в міждержавних розрахунках, здебільшого для погашення заборгованості країн за кредитами
МВФ. Офіційно СПЗ можуть бути використані банками, підприємствами,

ТЕМА 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНИХ І РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
21 приватними особами для розрахунків. Але цією можливістю останні практично не користуються, тому ринок приватних СПЗ оцінюється приблизно у 10 млрд., переважно у формі банківських депозитів, депозитних сертифікатів і міжнародних облігацій.
СПЗ є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники СПЗ можуть одержати ці валюти в обмін на їхні СПЗ двома шляхами:
 через угоду про добровільний обмін між членами;
 через переназначення членів
МВФ з сильними зовнішньоекономічними позиціями, щоб розповсюдити СПЗ від членів із слабкими зовнішньоекономічними позиціями.
До 1 січня 1999 р. вартість СПЗ визначалася Фондом на основі середньозваженого курсу п’яти провідних валют, що являли собою
«валютний кошик» СПЗ: долар США, японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 р. (тобто із запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ проводиться за кошиком у складі долара США, євро, англійського фунта стерлінгів і японської єни (табл.1.4). Склад кошика переглядається кожних п’ять років, щоб переконатись що він відображає відносні значення валют у світовій торговій та фінансовій системах.
Таблиця 1.4
Склад кошика СПЗ (ціна 1 СПЗ)
Період
США
НІМЕЧ-
ЧИНА
ФРАНЦІЯ
ЯПОНІЯ
ВЕЛИКО-
БРИТАНІЯ
1981–1985 0.540 (42%)
0.460 (19%)
0.740 (13%)
34.0 (13%)
0.0710 (13%)
1986–1990 0.452 (42%)
0.527 (19%)
1.020 (12%)
33.4 (15%)
0.0893 (12%)
1991–1995 0.572 (40%)
0.453 (21%)
0.800 (11%)
31.8 (17%)
0.0812 (11%)
1996–1998 0.582 (39%)
0.446 (21%)
0.813 (11%)
27.2 (18%)
0.1050 (11%)
Період
США
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
ЯПОНІЯ
ВЕЛИКО-
БРИТАНІЯ
1999–2000 0.5820 (39%)
0.3519 (32%)
27.2 (18%)
0.1050 (11%)
2001–2005 0.5770 (45%)
0.4260 (29%)
21.0 (15%)
0.0984 (11%)
2006–2010 0.6320 (44%)
0.4100 (34%)
18.4 (11%)
0.0903 (11%)
На відміну від СПЗ, євро використовується не тільки в офіційному, а й у приватному секторах як валюта ціни і валюта платежу. При впровадженні


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал