Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації



Pdf просмотр
Сторінка4/18
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Окремі техніки НЛП. У роботі з клієнтами із суїцидальними намірами використовують такі техніки та прийоми прийоми психо- драми (порожній стілець групова дискусія щодо змісту подій,

38 визначення їх нового сенсу для подальшого життя, дисоціація та асоціація. Порівняно зі звичайною психотерапією, ПТСР-терапія допускає вищий рівень інтенсивності дій терапевта втручання, заохочування тощо крім того, необхідною умовою ПТСР-терапії є бесіда проте, що сталося. Робота з потерпілим закінчується тоді, коли він може повернутися на місце, де сталася травмуюча подія, тобто може подолати негативні відчуття. У дітей, які не зазнали дії травмуючих факторів, але перебувають у хворому оточенні, може розвинутися вторинний ПТСР (індукований
ПТСР). Частіше ПТСР розвивається у дівчаток, ніжу хлопчиків, і в інтелектуально слабших дітей. ПТСР-синдром частіше розвивається у дітей з тих сімей, де дорослі прагнули їх захистити від травмуючих подій і не говорили проте, що сталося (контракт мовчання. Самогубство близької людини є однією з найбільших травматичних подій для дитини. Окрім таких чинників, як безпосередня загроза життю і здоров’ю близької людини і самої дитини, важливою травмуючою обставиною є відчуття дитиною своєї безпорадності. Дітям, які перенесли таку травму, як правило, властива наявність усіх симптомів ПТСР. Розвиток ПТСР у дітей проходить ті ж етапи, що й у дорослих. На
першому етапі важливо якомога швидше повернути дитину всім ю. Дитина поводить себе, як немовля вимагає постійної уваги, хоче спати водному ліжку з батьками тощо. Якщо не фруструвати ці бажання, спокійно їх виконувати, то днів через десять психолог може спокійно починати спільне обговорення батьками й дітьми подій, що сталися.
На другому етапі важливо надати можливість постійного спілкування дітей, які разом пережили катастрофу. Якщо у дитини розвивається ПТСР-синдром, то робота з нею ведеться удвох напрямках індивідуальна (стимулювання активності обговорення подій – гра чи малювання на тему суїциду, смерті, уточнення деталей, почуттів героїв) та сімейна психотерапія (організація умов для вільного висловлювання думок членів сім’ї про пережиті події, формується ситуація, коли дитина не залишається наодинці зі своїми страхами та болями, а може відкрито їх обговорювати і отримувати підтримку від найближчих людей) [4].
Е. Гроллман наголошує на декількох важливих пунктах щодо психологічної підтримки дітей, які пережили суїцид близьких [4]: дитинів доступній формі потрібно чітко і просто розказати про самогубство

39 дати можливість дитині зрозуміти, що будь-які почуття, які вона переживає зараз, природні їх переживають й інші члени родини виявляйте свої почуття і дозволяйте дитині виявляти їх запевнити дитину, що вона невинна втому, що сталося необхідно дозволити дітям розділити сімейну скорботу потрібно уникати напівправди і вигадок варто повідомити учителя в школі про горе, яке переживає дитина, щоб той підтримав її потрібно заохочувати дітей, щоб вони проводили більше часу з друзями і швидше поверталися до своїх звичних занять треба говорити з дитиною про того, хто помер, згадувати приємні моменти, проведені разом дати дитині зрозуміти, що самогубство – це не найбільш достойний спосіб розв’язання проблеми якщо не вистачає слів, невербальне співчуття буває більш важливим.

1.1.4. Основний психологічний зміст передсмертних послань
суїцидентів

Підготовка до самогубства нерідко включає прагнення суб’єкта обґрунтовано вмотивувати, пояснити свій трагічний вчинок для інших. Однією з очевидних причин цього прагнення є спроба якщо не уникнути осуду громадською думкою свого вчинку, цілком відвернути тінь такого осуду і неприйняття від рідних, то хоча б якоюсь мірою пом’якшити його. Всіляке передсмертне послання самогубця так чи інакше є самовиправданням, покликаним викликати співчутливе розуміння. Приблизно один з шести самогубців залишає передсмертну записку. За змістом такі послання ділять на дві основні групи 1. Звинувачення, у яких суїцидент мстиво викриває дії, вчинки інших, які спонукали його піти з життя. 2. Вибачення, у яких самогубці з турботою, піклуванням про близьких, яких покидають, пояснюють їм мотиви свого вчинку [77]. Основи наукового вивчення передсмертних послань самогубців заклали американські психолінгвісти Ч. Осгуд і Г. Уолкер. Саме на цих текстах вони здійснили апробацію статистичного аналізу у лінгвістиці.

40
Передсмертні послання суїцидентів бувають різні: листи, аудіо- і відеокасети. О. Ф. Юрчук вважає, що найсуттєвішим для наукового аналізу таких послань є дискурс – текст, що розглядається в аспекті подій, з якими він пов’язаний, мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їх свідомості, у когнітивних процесах [77]. Дискурсивний аналіз передсмертних послань самогубців дав змогу класифікувати їх за кореляцією (взаємозв’язками, співвідношеннями) мотивів, композицій, особистості автора та групи [30].
До першої групи входять тексти, які виражають останню волю автора. В них немає аналізу причин, що спонукали його піти з життя, аналізу чи констатації фактів. Є тільки резолюційна частина як єдине композиційне ціле. Найчастіше трапляються наказові дієслова і компоненти обставин. Автори послань цієї групи здебільшого антисоціальні, імпульсивні, категорично-імперативні, примхливі особи, у яких відсутнє почуття провини. Вони нехтують духовними цінностями, моральними принципами, соціальними нормами.
Другу групу утворюють тексти, автори яких знімають відповідальність за своє самогубство з інших людей. Найбільше у текстах цієї групи синтаксичних конструкцій, які являють собою своєрідні кліше з інформативним центром у слові вина Ніхто невинний, Прошу нікого не звинувачувати, Не треба шукати винних і ті. Автори таких послань – депресивні особи з неадекватно заниженою самооцінкою.
Послання третьої групи вказують на осіб, вчинки яких призвели авторів до самогубства, мають викривальний характер. Найбільше – особових іменників. Пишуть паранояльні особи, які вважають, що оточуючі постійно плетуть проти них інтриги, змови. Їм притаманна конфліктна розбіжність самооцінки з оцінками інших. Для них покарання винних важливіше, ніж власне життя. Автори послань четвертої групи пояснюють своє самогубство несприятливими життєвими обставинами, зокрема скрутними економічними умовами. В посланнях цієї групи превалює безвихідь, безпорадність, абстрактні іменники та букви, які позначають глухі, свистячі і шиплячі звуки. Їх пишуть особи, які перебувають у стані депресії внаслідок суттєвих деструктивних зміну навколишній дійсності. Послання, покликані вплинути на близьких і примусити їх переживати провину, утворюють п’яту групу. Для таких послань характерні складнопідрядні речення з придатковими умовними (раз

41 ти не хочеш, якщо ти не розумієш, з придатковими поступки хоча, незважаючи на, складнопідрядні речення з полярною протиставною модальністю (але ти. Нерідко послання такого типу у фінальній частині схожі на поздоровчі тексти (бажаю щастя в особистому житті, нехай збудуться твої бажання. Автори – підлітки та інфантильні особи. У текстах-доказах особа, яка постійно програє, зазнає навдач, намагається довести свою непересічність. Конфліктна розбіжність самооцінки з оцінкою інших зближує тексти-докази з текстами другої групи. Алена відміну від останніх, для авторів текстів цієї групи головним є его-стан. Відповідно, переважають особові та зворотні займенники [77].
Тексти-заповіти залишають невиліковно хворі. Цим текстам властива глибока продуманість композиції, відсутність спонтанності, що виявляється у виразній ієрархії двохосновних частин 1) мотивації свого рішення піти з життя 2) заповітів, побажань, настанов рідним і близьким.
Суїциденти, які пишуть чи надиктовують передсмертні послан-
ня, перебувають у стані сильного хвилювання, що накладає відбитки на текст чимало граматичних помилок, серйозних стилістичних огріхів, наростань оцінних термінів, повторень, самоперебивань, обмовок, недоговорених фінальних частин слів і фраз. Важливим аспектом вивчення передсмертних послань є ідентифікація автора та виконавця тексту. Злочинці використовують на- диктовування передсмертних послань своїм жертвам для маскування убивства під самогубство. Знайти істину в такому разі допомагають почеркознавча й авторознавча експертизи [30, 74–77].

1.2. Загальнопсихологічні особливості суїциду
Суїцид і суїцидоподібні вчинки

1.2.1. Суїцидальна мотивація

Суїцид, або самогубство, – складна форма поведінки, яку зумовлюють психологічні, соціальні, ідейно-філософські, біологічні, гео- космічні чинники. Ключовими, вирішальними серед них є психологічні, оскільки самогубство – це поведінка, вчинок особистості, тобто психологічне за своєю природою, сутністю явище. Всі інші сприятливі щодо самогубства чинники діють опосередковано через

42 емоційні переживання, мотивацію людини, що є складними процесами її психіки, у яких взаємодіють всі її рівні та утворення – від відчуттів до ідейних переконань. Психологія суїциду має загально- психологічні, патопсихологічні, диференційно-психологічні, соціаль- но-психологічні, психодіагностичні, психокорекційні, психолого- педагогічні, психолого-вікові аспекти. У переважній більшості наукових трактувань суїциду так чи інакше повторюються визначення, які дали цьому феномену А. Бергман та Е. Дюркгейм. Суїцид, згідно з визначенням А. Бергмана в Американській енциклопедії, – це навмисне самопошкодження зі смертельним кінцем. Суїцид є виключно людський акт, притаманний усім культурам. Е. Дюркгейм називає суїцидом будь-який смертельний випадок, який прямо або непрямо походить від позитивного або негативного акту, здійсненого самою жертвою, котра наперед знала про можливі наслідки цього вчинку [9]. Відмінність самогубства від спроби самогубства Е. Дюркгейм вбачав у припиненні самовбивчого акту, перш ніж настає смерть. Він вважав, що від власне суїциду не так вже й відрізняються вчинки, у яких люди ризикують життям у різних ситуаціях при актах хоробрості й самопожертви задля порятунку інших у небезпечних заняттях, ризикованих видах спорту, де є гра зі смертю з прагненням її уникнути при надмірному виснаженні себе працею, при недбалому ставленні до свого здоров’я, цілковитій відсутності турботи про нього, при зловживанні алкоголем, тютюном, наркотиками, сексом, легковажному нехтуванні небезпекою тощо. Проте між ситуацією власне самогубства й тими вчинками, які відзначає Е. Дюркгейм (крім свідомого жертвування своїм життям задля порятунку інших, відмінність велика, істотна. В них – суттєво відмінна мотивація, а саме зміст мотивації вчинку визначає основний зміст, спрямованість вчинкової ситуації. Отож, якщо власна смерть не є свідомо визначеним мотивом, який спрямовує вчинок суб’єкта, то такий вчинок не є суїцидом, навіть якщо він закінчився смертю суб’єкта і суб’єкт знав проте, що його вчинок, поведінка – небезпечні, загрозливі для життя. У суїциді вмотивована суб’єктом власна смерть є засобом, за допомогою якого суб’єкт досягає якоїсь мети. Отже, психологічно суїцид – це насамперед вмотивований суб’єктом засіб досягнення якоїсь бажаної для нього мети, яка відповідає його нагальним потребам.

43 Ні людина, яка героїчно ризикує своїм життям заради якоїсь високої мети, ні та, що одержує задоволення від гри зі смертю в небезпечних хеппенінгах, ні залежна від наркотиків, алкоголю, тютюну, ні апатичний суб’єкт, який не дбає про своє здоров’я, ні трудоголік, що виснажує себе надмірною працею, ні легковажний шалапутне спрямовують свої вчинки, поведінку насмерть, не прагнуть до неї цілеспрямовано, вона не єні засобом, ні метою їхньої ризикованої поведінки.
1.2.2. Неусвідомлюване самогубство
Є дослідники, які намагаються тлумачити таку ризиковану поведінку, як вияв неусвідомлюваного прагнення до смерті, через посилену дію Танатоса. Танатос, або Мортідо, за З. Фройдом, – інстинкт смерті, який разом з інстинктом життя Лібідо є джерелом психічної енергії. Основа енергії – насолода, задоволення. Обидва ці інстинкти керуються принципом задоволення – задоволення потягів, які утворюють ці інстинкти, дають вдоволення, насолоду. Одним із потягів у структурі інстинкту смерті – Танатоса є самознищення, що позбавляє від тягаря життя, від тих мордуючих, нестерпно важких обов’язків, які мусить виконувати людина, і цим через це отримує хоч недовготривале, але сильне задоволення [30]. Деякі з лібідозних і танатосних потягів людини суспільство не приймає, засуджує, застосовує до їх виявів різноманітні каральні санкції. Серед таких потягів – самознищення. Цей потяг настільки неприйнятний, жахаючий, принаймні в межах християнського світу, що нерідко людина нездатна сама собі зізнатися в його наявності у своїй психіці, щоб не зруйнувати свою самооцінку, що потягне за собою особистісній суспільні руйнації. В результаті цей потяг механізмами психологічного захисту витісняється у несвідому сферу психіки особистості, звідки й виявляється у небезпечній для здоров’я і життя, ризикованій поведінці, окремих вчинках. Проте все це – нарівні гіпотез, припущень, які поки що не знайшли ґрунтовного наукового підтвердження. Цілком імовірно, що в деяких випадках бажання власної смерті неусвідомлюване суб’єк- томі не постає в його свідомості як мотив, а виявляється лиш як легковажність та ризикованість. Виявити такі неусвідомлювані мотиви можна лише за допомогою психоаналітичних методів, і тільки тоді, коли неусвідомлювані суїцидальні мотиви виявлені, є підстави називати таку ризиковану, легковажну чи залежну поведінку суїцидом чи непрямим суїцидом, як її називають деякі автори.

44
1.2.3. Ризикована гра і ризикована безпечність
Трансцендери – люди, які ігнорують смерть, грають з нею, можуть керуватися гонором суперменства, який емоційно живиться захватом, захопленням, зачудуванням, повагою інших, самозахопленням і самоповагою. Це може бути також пекельна насолода від жаху – є люди, які отримують велике задоволення від екстремальних умов, що викликають страх. Можливо, так влаштовані у їх мізках зони Раю і Пекла – Рай у них збуджується і дає насолоду опосередковано через збудження Пекла. Апатичним, безпечним, легковажним, залежним від своїх шкідливих звичок може не вистачати волі, організованості, яких вимагають великі зусилля, необхідні для оздоровлення свого способу життя. Вони й хотіли б, але не можуть – бар’єри, що стоять перед ними на цьому шляху, для них нездоланні. Якщо поведінку, вчинки таких осіб утотожнювати з самогубством у строгому специфічному відрізняючому (differentia spesifica) значенні цього терміна, то врешті-решт доведеться зробити висновок, що будь-яка поведінка, всілякий вчинок суб’єкта, які призвели до його смерті або завдали шкоди його здоров’ю, є самогубством. Напевно, ризиковану поведінку трансцендерів, апатичних, безпечних і легковажних осіб, шалапутів слід називати відповідно до її психологічної сутності 1) ризикованою грою 2) ризикованою безпечністю. Ризикованій гріта ризикованій безпечності сприяють алкоголь, наркотики та інші психоделічні речовини. Наприклад, суб’єкти загинули тому, що перший у стані алкогольного сп’яніння перелазив з балкона на балконна 9-му поверсі, другий гнав авто гірською дорогою, третій стрибнув з високого моста ластівкою у недостатньо глибоку річку, четвертий грався з гранатою. Все це – нещасні випадки, хоча за кожним з них може стояти і замаскований під нещасний випадок суїциді неусвідомлюване прагнення до самогубства. Проте якщо немає достатніх підстав для суїцидальних версій, той немає жодних психологічних підстав для зближення таких вчинків із самогубством. Мотив такого маскування суб’єктом власного суїциду – прагнення відвести тягар суспільного неприйняття, несхвалення, осуду, ганьби від своїх рідних і від свого імені, пам’яті про себе. Під нещасні випадки, які під самогубства, злочинці можуть маскувати вбивства. Такі випадки у компетенції правоохоронних органів.

45
1.2.4. Психопатологічне і афективно-невропатичне самогубство

У стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, психоделічного отруєння порушується психічна діяльність суб’єкта щодо адекватності раціонального осмислення ситуації, в якій він перебуває, та емоційних реакційна цю ситуацію і своєї поведінки в ній. Тобто його психіка перебуває в запамороченому стані, котрий може призвести як до нещасного випадку, на кшталт наведених прикладів, такі до самогубства. Чимало самогубств здійснюються у стані алкогольного сп’яніння. Інакше як тимчасовим запамороченням не можна пояснити й ситуації, в яких людину раптом нездоланно, нестримно тягне стрибнути у прірву, кинутись у вогонь чи у воду. Існує думка, що всілякий суїцид вчиняється в стані постійного запаморочення а, отже, є психопатологічним явищем. Однак ця позиція не може бути остаточно прийнятою чи відхиленою, покине будуть виразно окреслені, чітко визначені межі, відмінності (differentia spesifica) між психопатологією і психічною нормою. Поки що наука не може зробити це. Сьогодні гуманістична психологія керується тим, що людину слід вважати психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та управляти ними, поки протилежне не буде доведене. Неспростовними аргументами такого доведення є, насамперед, помітні порушення когнітивної (пізнавальної) сфери психіки особистості – відчуттів, сприймання, уявлення, мислення. Замість реальних образів, адекватного осмислення навколишньої дійсності у психіці суб’єкта домінують галюцинації – уявні, фантазійні образи та судження, які сам суб’єкт приймає за єдину реальну дійсність, – від галюцинаторних відчуттів, сприймань, голосів, які звертаться до суб’єкта ззовні або зсередини його психіки, звинувачують його, наказують йому робити щось, до цілісної галюцинаторної картини світу. Це також патологічно неадекватні емоційні стани негативно забарвлені, депресивні, коли суб’єкту вельми кепсько, він почувається великим грішником, злочинцем, яким насправді не є, і прагне справедливо покарати себе. Позитивно забарвлені, так звані маніакальні стани, коли на фоні надмірного запального збудження все сприймається суб’єктом з абсолютно безтурботною величезною радістю, що унеможливлює адекватну орієнтацію у життєвих ситуаціях і відповідну адекватну поведінку. Такі психічні розлади – у компетенції великої психіатрії.

46 Самогубства, вчинені в таких станах, є психопатологічними. Наприклад, – імперативний, наказовий голос звелів зробити те, що призводить до загибелі, або патологічні самозвинувачення дійшли до внесення вироку на кшталт звільнити світ від своєї мерзоти. Чи, скажімо, суб’єкт сприйняв відчинене вікно на висотному поверсі як двері в коридорі вийшов через ці двері, або ж – вилетів через вікно, бо уявив себе Аріелем, що вміє літати. Останні дві ситуації психологічно взагалі не є самогубством, оскільки жертви не йдуть, хай хворобливо, галюцинаторно, але усвідомлено, до смерті. Вони й гадки не мали про смерть. Це – нещасні випадки. Психічнохворі чинять суїциди і в станах ремісії, послаблення патологічних симптомів їх хвороби, коли вони більшою чи меншою мірою адекватні і здатні частково усвідомлювати своє становище. Розуміння серйозності свого розладу і страх перед неминучими загостреннями, ускладненнями, психічною деградацією може призвести таку людину до самогубства, мета якого – захистити себе і своїх близьких від майбутніх страждань, від нестерпною тягара своєї хвороби. Прихильники психопатологічної концепції суїциду вважають, що людина здатна вкоротити собі життя тільки в стані безумства, тобто що всі суїциденти – психічнохворі, охоплені манією самознищення. У вітчизняних публікаціях можна зустріти твердження, що приблизно у 90 % самогубців на момент вчинення суїцидального акту не були виявлені психічні захворювання. Виникає запитання якщо вони невиявлені, тощо є підставою для припущень про їх наявність Прихильники протилежної точки зору, серед яких і відомі російські психіатри НІ. Баженов, Г. Х. Гордон, С. С. Корсаков, І. А. Сікорський, С. А. Суханов, заперечували всеохопну зумовленість самогубства душевною хворобою. Вони вважали, що за певних умовне лише хворі, хворобливі, ай здорові душі, цілком нормальні за своїми емоційними та іншими психічними якостями можуть стати суїцидентами, незалежно відстану свого здоров’я, розумових здібностей, умов життя [55]. Сьогодні встановлено, що тільки 25–
30 % суїцидентів на момент вчинення самогубства безперечно страждають психічними захворюваннями. Умови, що стимулюють суїцид, спричиняють насамперед афектацію, невротизацію, психопатизацію та інші невротичні розлади, які перебувають у сфері компетенції так званої малої психіатрії. Свідомість особистості, її когнітивна сфера (відчуття, сприймання, уява,

47 мислення) при таких розладах залишаються в межах норми. Вона адекватно відображає навколишню реальність. Змінюється лише афективне, емоційне ставлення до цієї реальності ідо самої себе та поведінка, зокрема, самоорганізація, самоконтроль, вольова регуляція. Серед таких розладів значне місце посідають неврастенії. Неврастенія загалом являє собою хворобливу вразливість, важкі, болісні для неврастеніка емоційні реакції на життєві колізії. Неврастенік зазнає прикрих відчуттів, душевного болю від всілякого відносно відчутного враження. Будь-які зусилля є для нього обтяжливими, важкими психологічно, жахаючими. Е. Дюркгейм порівняв нервову систему неврастеніка з тендітною мембраною, яка болісно здригається від найменшого дотику. Якщо неврастенічній особі не вдається якимось способом більш-менш надійно захиститися від чинників, що завдають їй болю, вона вчинить суїцид [9]. Видатний психіатр А. Ганнушкін мав рацію, коли стверджував, що XX століттю притаманна тенденція переважаючого поширення у психіці людей різних неврозів, психопатій, станів, які межують між психопатологією і нормою. Отже, припущення, що на момент вчинення самогубства суїци- денти перебувають у стані афективно-невротичного розладу того чи іншого змісту і глибини, є цілком імовірним. Проте не всі особи, які страждають від таких розладів, чинять самогубство, роблять суїцидальні спроби і навіть задумуються про можливість такого акту. Ще Е. Дюркгейм показав, що немає жодного безпосереднього зв’язку між поширенням неврастенії й рейтингом суїциду. Нерідко буває навіть і так, що вони зростають у протилежних пропорціях і одне з них сягає свого мінімуму саме тоді і в тій місцевості, у якій друге досягає максимуму.
Е. Дюркгейм навів класифікацію самогубств, котрі вчинюються
психічно хворими людьми. З цією класифікацією загалом можна погодитись
1. Маніакальне самогубство. Притаманне особам, охопленим галюцинаціями або маячними ідеями. Хворий убиває себе, щоб уникнути уявної небезпеки чи ганьби, або ж діє, підкоряючись наказу зверху. Суїцидальні акти відбуваються з карколомною швидкістю у хворобливому вихорі суперечливих думок та почуттів.
2. Самогубство меланхоліків. Виникає в осіб, які перебувають в стані великого занепаду духу, глибочезної скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби. В такому стані людина нездатна цілком

48 здраво визначити своє ставлення до інших та предметів і ставлення інших до неї. Її не приваблюють ніякі задоволення, все постає у чорному забарвленні. Життя сприймається як дуже стомливе, обтяжливе і абсолютно безрадісне або як безнадійно нудне. Якщо цей стан не покидає ворого ні на мить, у нього прокидається несвідома думка про самогубство як про засіб уникнення страждань.
3. Самогубство охоплених нав’язливими ідеями. В цьому стані суїцидальний акт не зумовлюється жодними реальними чи уявними мотивами, а тільки нав’язливою думкою про смерть, яка без всілякої видимої причини оволодіває свідомістю хворого. Він одержимий бажанням знищити себе, хоча добре розуміє, що у нього немає ніяких вагомих приводів для цього. Ця нав’язлива манія не підпорядковується ніяким раціональним розмірковуванням, логіці, здоровому глузду.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал