Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації




Сторінка12/18
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18
Шкалювання суїцидальної активності – це діагностичні кількісні способи, критерії оцінки вираженості аутоагресивної активності і суїцидального ризику (Н. В. Агадзе, 1988, Г. Я. Пилягина, 1997). Зазвичай такі шкали являють собою набір ознаку формі анкет, що дозволяє ранжувати в балах імовірність вчинення суїцидальних дій, ступінь вагомості, серйозності здійсненої суїцидальної спроби й т.д. Описано різноманітні шкали оцінки рівня суїцидальної активності оцінки вираженості та динаміки суїцидального ризику (Г. Я. Пиля- гина, 1997); оцінки суїцидальності (А. А. Куракін, 1980); оцінки суїцидальних намірів та ідей (АТ. Веск та ін., 1974); ступені вираженості пресуїцидального синдрому і серйозності суїцидальних намірів В. А. Процик, 1992). Основними аспектами шкал оцінки суїцидаль-

151 ного ризику найчастіше використовуються об’єктивні обставини, пов’язані з суїцидальної спробою, а також самооцінка суїцидентом своєї поведінки. При оцінці серйозності вчинених суїцидальних дій враховуються ступінь ізоляції при їх здійсненні тривалість пресуїци- дального періоду приготування до здійснення суїцидальної спроби з можливим усуненням перешкод при їх реалізації ступінь бажаності та очікування смерті наявність посмертної записки. Для верифікації психологічного стану суїцидента доцільним є проведення психодіагностичного дослідження з використанням традиційних тестових методик, що застосовуються для оцінки вираже- носгі соціально-психологічної дезадаптації (Г. Я. Пилягина, 1997): самооцінки, рівня реактивності та особистісної тривоги Ч. Спілбер- гера – Ю. Л. Ханіна, самооцінки психічних станів Г. Айзенка, діагностики соціально-психологічної дезадаптації К. Роджерса і Р. Даймонда, безнадійності А. Бека, значимості життєвих подій.
2.1.1. Психотерапія як метод корекції і превенції аутоагресивної
(суїцидальної) поведінки

Психотерапія спрямована на вирішення психологічних проблем суїцидента, які призвели до суїцидогенезу. Значимість роботи психотерапевта, психолога в корекції аутоагресивної поведінки пов’язана з тим, що основою добровільного бажання піти з життя є особистість в ситуації психологічної (екзистенціальної) кризи і суїцидогенного конфлікту, що, безумовно, є сферою психотерапевтичного, психокорекційного втручання (І. П. Короленко, А. Л. Галин, 1978; А. Г. Амбрумова, В. А. Тихоненко, 1980; К. Менингер, 2000; З. Шнейдман, 2001; Суицидология, 2001).
До прицільних методів психотерапевтичної корекції суїцидальної
активності належать: кризова психотерапія, аксіологічна корекція, когнітивна психотерапія. Разом з тим, у психотерапевтичній корекції суїцидальної активності часто використовуються такі традиційні методи психотерапії, як раціональна, сугестивна, гештальттерапія, психоаналіз, психосинтез, клієнт-центрована, медитативна та ін. На відміну від кризової психотерапії, спрямованої на перетворення кризової ситуації, традиційні методи психотерапії спрямовані на особистісне зростання (активацію внутрішньоособистісних ресурсів, на зміну основних особистісних налаштувань, установок, які спричинили формування аутоагресивної поведінки, що частіше використовується або на початкових стадіях суїцидогенезу, або у віддаленому постсуїцидальному періоді.
Кризова психотерапія (А. Г. Амбрумова, А. М. Полеев, 1986; Г. В. Старшенбаум, 1987), що використовується в суїцидології, являє собою невідкладну, ургентну психотерапевтичну допомогу пацієнтам, які перебувають у кризовому стані і потребують корекції аутоагресивних проявів. Цей метод психотерапії націлений на виявлення та корекцію неадекватних установок, що призвели до розвитку аутоагресивної поведінки, а також на пошук і тренінг неапробованих пацієнтом способів розв’язання суїцидогенного конфлікту. Здійснюється в індивідуальній, сімейній, груповій формах. Включає такі етапи
1. Кризова підтримка: спрямована на встановлення терапевтичного контакту, розкриття суїцидонебезпечних переживань, мобілізацію особистісного захисту (активізацію антисуїцидальних факторів) і укладання терапевтичного договору (визначення кризової проблеми і форм її корекції, поділення відповідальності за результати спільної роботи.
2. Кризове втручання: спрямоване на виявлення і корекцію неадаптивних установок, що блокують оптимальні способи подолання кризи, розв’язання суїцидогенного конфліктуй активізацію психотерапевтичної установки.
3. Підвищення рівня адаптації: спрямоване на вироблення і тренінг способів адаптації, що ведуть до розв’язання психотрав- мувального суїцидогенного конфлікту.
Когнітивна психотерапія (А. Весk, О. Вrоwn, R. А. Streer, 1989) – це психотерапевтичний метод, спрямований на розпізнавання та усунення невідповідності об’єктивної реальності та основних ситуаційних установок суїцидента, його сприймання дійсності в умовах суїцидо- генного конфлікту. Когнітивна психотерапія значно ефективніша в корекції почуття безнадійності у суїцидентів, а відповідно, у превенції повторних суїцидальних дій, ніж фармакотерапія.
Аксіологічна корекція (В. Д. Ларивеч, 1983) розроблена як метод психотерапії на основі аксіології (науки про цінність, спрямованої на переорієнтацію особистісних цінностей. Ефективна у корекції і профілактиці аутоагресивної поведінки. За змістом близька до лого- терапії В. Франкла.

2.1.2. Профілактика аутоагресивної (суїцидальної) поведінки

Профілактика аутоагресивної поведінки містить різноманітні заходи, спрямовані на зниження рівня аутоагресивної активності,

153 зокрема, на запобігання формуванню суїцидальних спонукань, вчиненню суїцидальних дій і рецидивування суїцидальної поведінки. Розрізняють такі види профілактики аутоагресивної поведінки А. Г. Амбрумова, В. А. Тихоненко, 1980; А. П. Чуприков, Г. Я. Пиля- гіна, В. Ф. Войцех, 1999):
1. За змістом

спеціалізовані психіатричні – терапевтичні (медикаментозні і немедикаментозні) заходи, спрямовані на запобігання формуванню
(рецидивуванню) аутоагресивної активності, а також на лікування психічних розладів, що призводять до суїцидогенезу;

психологічні корекційні заходи, спрямовані на зміну особистісних установок стасовно аутоагресивних проявів, на підвищення рівня психологічної захищеності, на формування “антисуїцидального бар’єру” (активізацію антисуїцидальних факторів особистості) і, таким чином, на запобігання формуванню (рецидивуванню) аутоагре- сивної активності

соціальні заходи, спрямовані на зміну соціального статусу, соціально-економічних умов життя потенційних суїцидентів, і здатні попередити формування (рецидивування) аутоагресивної активності або вчинення аутоагресивних дій

інформаційно-навчальні заходи, спрямовані на поширення знань про особливості генезису і формування аутоагресивної поведінки, способи самодопомоги при виникненні аутоагресивних проявів, наявність і характер роботи суїцидологічних служб, спеціалізовані навчальні суїцидологічні програми для спеціалістів, які працюють у галузі суїцидології та в суміжних галузях.

2. За послідовністю

первинна – заходи, що проводяться з суїцидентами для запобігання вчиненню суїцидальних дій інформаційно-навчальні заходи з питань суїцидології для будь-яких категорій населення

вторинна – заходи, що проводяться з суїцидентами, які здійснили суїцидальну спробу, запобігання рецидивуванню суїцидальної поведінки

третинна – заходи, що проводяться з близьким оточенням родичі, друзі і ті) суїцидентів, які здійснили суїцидальну спробу, для попередження рецидивування суїцидальної поведінки а також спрямовані на превенцію формування суїцидальної поведінки імітаційного характеру в такому оточенні.

154
Основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна
превенція (Суицидология, 2001). Слово “превенція” походить від латинського “рrаеvеnіrе” – передувати, упереджувати. Знання соціальних і психологічних провісників суїциду може допомогти зрозуміти його і запобігти йому. Суїцидальна превенція полягає, насамперед, у здатності розпізнати ознаки небезпеки реалізації суїцидальних дійна ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Для цього необхідне знання принципів формування аутоагресивних спонук і вміння використовувати цю інформацію в інтересах суїцидента.
Основне завдання превенщї на початковому етапі при відсут-
ності аутоагресивних проявів – профілактична, просвітницька робота, спрямована на руйнування соціальних міфів і помилкових суджень про самогубство, через які не запобігаються чимало суїцидів. Міжособистісний або внутрішньоособистісний конфлікт в умовах соціальної, психологічної, екзистенціальної кризи на тлі психічної дезадаптації може набути суїцидогенного характеру. У всіх випадках вирішальним моментом формування маніфестуючих суїцидальних проявів є саме суїцидогенний конфлікт. Прийняття суїцидального рішення (поза залежністю від причин, умов, форм дезадаптації) відбувається тільки після етапу особистісного переопрацювання суїцидогенного конфлікту. Знаходження перших ознак аутоагресивних спонук вказує на необхідність превентивного психокорекційного втручання. До ознак можливої суїцидальної небезпеки належать насамперед суїцидальні сигнали (погрози) або суїцидальні комунікації. Це характерні прояви суїцидальних намірів людини у міжособистісному спілкуванні, які належить розглядати як попереджувальні знаки про наявність ауто- агресивних спонук і можливість вчинення суїцидальних дій.
Виділяють п’ять основних ознак суїцидальних комунікацій
1. Форма: вербальна, втому числі письмова.
2. Характер: прямий (відкритий) або непрямий, побічний замаскований.
3. Зміст: прояв афектів (почуття провини або засудження, спроба пояснити свій вчинок, доручення або прохання до оточуючих.
4. Об’єкт: певна особа або група.
5. Мета: крик про допомогу (благання про порятунок, вираження ворожості (звинувачення інших, самозвинувачення. Крім цього суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану і актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби

155 самогубства, наявність у анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів, а також прояви безпорадності, безнадійність та соціальна ізоляція. Наявність висловлюваних антивітальних переживань, суїцидальних фантазій, думок, намірів в умовах актуальної психотравмуючої ситуації і суїцидогенного конфлікту належить до передсуїцидального періоду суїцидогенезу і вимагає проведення суїцидальної інтервенції. Слово інтервенція походить від латинських слів і (між) і vеnіrе приходити.
Суїцидальна інтервенція (кризове втручання), будучи за змістом входженням між, являє собою психіатричне або психотерапевтичне втручання (психологічну корекцію, спрямоване на купірування ауто- агресивних проявів і запобігання акту самознищення. Суїцидальна інтервенція здійснюється і в найближчому постсуїцидальному періоді, коли психологічна значимість суїцидогенного конфлікту зберігає свою актуальність. У процесі проведення суїцидальної інтервенції при необхідності використовуються психофармакологічні засоби згідно з клінічними показами і в адекватному терапевтичному обсязі. Психологічною основою суїцидальної інтервенції є амбівалентність аутоагресивних мотивів. Це психічний стан, який характеризується одночасним існуванням і суїцидогенних, і антисуїци- дальних мотивів. Оскільки абсолютно суїцидальних особистостей не буває, то в процесі суїцидогенезу людина почуває змішані емоції. Навіть найбільш пристрасне бажання вмерти за своєю психологічною сутністю є амбівалентним. Такий амбівалентний стан, як правило, завжди виникає у пресуї- цидальному періоді. Частина особистості, що зазнає найчастіше образи і несправедливості, прагне припинити нестерпні переживання шляхом вийняття себе з ситуації, а інша частина – хоче жити, далеко не завжди усвідомлюючи, що вона здатна знести, перетерпіти обставини, які склались, і знайти конструктивний спосіб поведінки у психотравмувальній ситуації. Суїцидальне рішення все закінчити зразу і остаточно завжди минає. Суїцидальні спогади можуть з’явля- тися, зникати, виникати знову, але майже завжди минають. Необхідно підкреслити, що реалізація суїцидальних дій трапляється значно рідше, ніж антивітальні переживання і суїцидальні думки, фантазії. Важливо пам’ятати, що в більшості випадків суїцидальні наміри виникають імпульсивно і відсутність адекватного способу афективного відреагування потенціює необхідність реалізації суїцидаль-

156 них дій. Ці закономірності суїцидогенезу використовуються під час проведення суїцидальної інтервенції, спрямованість якої – активізація антисуїцидальних факторів особистості. Суїцидальна інтервенція спрямована на опрацювання особистісних характеристик, які зумовлюють схильність до патологічних форм ауто- агресії. Це яскраво виражена індивідулістичність; екстернальний локус- контроль з орієнтацією на ригідні власні цінності і критерії оцінки ситуації алекситимія – труднощі у висловлюванні власних думок та почуттів схильність до афективно-звуженого сприймання ситуації – нездатність приєднуватись до думок та почуттів інших і ті. Потреба в афективному відреагуванні зумовлена тим, що у потенційних суїцидентів виражені тривожність, емоційна чутливість, специфічні форми самоаналізу зі схильністю до неадекватного самозвинувачення чи самовиправдання, постійна напруженість. До провідних мотивів аутоагресивних спонук належить прагнення до самоутвердження тільки тим способом, який задовільняє суб’єкта, внаслідок неадекватно високих домагань, на тлі високої тривожності, невпевненості в собі, яка свідомо і несвідомо витісняється, і невдоволеності досягнутим результатом. Оскільки поведінка потенційного суїцидента характеризується боротьбою мотивів досягнення та уникання невдач на тлі інфант- тильних установок, то суїцидогенного характеру набувають ситуації, що відрізняються невизначеністю, надмірністю чи тривалістю психічного навантаження, на які він реагує імпульсивними вчинками як характерним варіантом афективної розрядки. На опрацювання цих характеристик спрямоване власне кризове втручання. Водночас метою кризової підтримки є вплив на актуальний психоемоційний стан, що безпосередньо викликає формування аутоафесивної активності.
Емпатичний супровід стану психофізіологічної декомпенсації на тлі загострення тривожно-паранояльних, ананкастичних і сенситивних рис при неефективності механізмів психологічного захисту здатний дезактуалізувати суїцидогенний конфлікті мотивувати суїцидента на проведення кризового втручання або будь-якого тривалого психотерапевтичного впливу. Унаслідок відсутності суїцидологічної служби в нашій країні і спадкоємності між відповідними лікувальними закладами в роботі з суїцидентами, а також наявної упередженості щодо звернення за допомогою з приводу проблем, пов’язаних із суїцидальними тендер- ціями, суїцидальна інтервенція надається переважно у формі невід-

157 кладної психіатричної та психотерапевтичної допомоги. В реальних умовах допомога особам, які здійснили суїцидальну спробу, обмежується однією-двома зустрічами з психіатром або психологом, оскільки перебування в умовах загальносоматичного стаціонару суїцидентів є короткочасним, а критерієм їх виписки з відділення слугує їх соматичний, але не психічний стан. Проводячи суїцидальну інтервенцію, надаючи невідкладну суїци- дологічну допомогу, необхідно враховувати певні аспекти аутоагре- сивних проявів та особливості суїцидогенезу, що сприяє ефективності психокорекційної роботи, яка ведеться
1. Право насмерть.
Суїцидент – насамперед особистість, яка має внутрішнє право на добровільну смерть, тобто здатна відважитися на самогубство і вчинити суїцидальні дії. Для суїцидента саморуйнування аж ніяк не є етичною проблемою, а являє собою результат нестерпного емоційного стресу.
2. Внутрішня логіка суїцидальної поведінки.
Рішення про самогубство навіть при найгострішому пресуїци- дальному періоді – імпульсивних суїцидальних діях – завжди мають внутрішню логіку суїцидогенезу, визначений причинно-наслідковий ланцюжок розвитку. Однак ця логіка суїцидогенезу може не усвідомлюватись і не декларуватися у скаргах. Ефективність суїцидальної інтервенції ґрунтується на розумінні психологом і усвідомленні суїцидентом логіки розвитку суїцидальної поведінки як варіанта дезадаптивного реагування в екстремальних умовах.
3. Оцінка ступеня ризику самогубства.
Насамперед необхідно завжди визначати серйозність суїцидальних намірів. Від швидкоплинних, розпливчастих думок про таку можливість до здійснення розробленого плану суїциду в умовах актуального суїцидогенного конфлікту може минути дуже короткий період. Чим більш розроблений метод самогубства, тим вищий потенційний ризик смертельного кінця. Особи з високим суїцидальним ризиком на фоні холодного, не афектованого пресуїцидального періоду становляться до свого рішення дуже ретельно і продумано. Суїциденти з таким варіантом суїцидальної поведінки, часто зумовленим негативним життєвим балансом, завжди реалізують суїцидальні дії. Але і вони побіжними суїцидальними сигналами дають зрозуміти іншим про свої наміри.

158 Однак у більшості випадків схильність до саморуйнування виражена в осіб, які в умовах психотравмувальної ситуації реагують на актуальні проблеми імпульсивними, гнівними емоціями, спрямованими на значимих близьких. Зміщення, відреагування гніву зоб єкта на суб’єкт, перенесення дієвої агресії на себе трансформує її в аутоагресію. Імпульсивність та схильність до тунелізованої свідомості збільшує суїцидальний ризик. Ступінь вираженості суїцидального ризику визначає обсяг корекційного втручання та його характер. У ситуації високого суїцидального ризику суїцидент немає залишатися насамоті. Можливість розділити тягар афективного стану з близькою людиною чи професіоналом різко знижує вираженість аутоагресивних спонук. Це також дає змогу ситуативно упередити реалізацію суїцидальних дій. Надалі суїциденту обов’язково має бути надана кваліфікована допомога.
4. Оцінка наявності і вираженості психопатологічних розладів.
Цей аспект важливий для психологів, у роботі яких трапляються випадки аутоагресивної поведінки. Обов’язковість психіатричного обстеження суїцидента пов’язана з тим, що характер аутоагресивної поведінки безпосередньо залежить від нозоспецифічності і ступеня вираженості психопатологічних розладів. Розпочинаючи роботу з суїцидентом, дуже важливо виявити наявність і ступінь вираженості психічних, насамперед афективних, порушень (почуття безнадійності і безпорадності, особистісних розладів (ступеня дезорганізації поведінки, алкогольної чи наркотичної залежності. В такому разі обов’язковою є психофарма- кологічна терапія, спрямована на лікування основного захворювання, оскільки в основі аутоагресивної поведінки лежать його психопат- тологічні механізми. Іноді альтернативою допомоги суїциденту, якщо ситуація виявляється безнадійною і безпосередньо загрожує життю, стає госпіталізація у психіатричну лікарню. Але це не є панацеєю, оскільки сам факт госпіталізації не купірує аутоагресивних проявів. Самогубство може бути здійснене невдовзі після виписання з лікарні або безпосередньо під час лікування. Після з лікарні суїциденти, у яких зберігається високий суїцидальний ризик, дуже погано пристосовуються до умов життя. Деякі з них у подальшому покінчують собою, інші повторюють суїцидальні спроби, через що знову потрапляють у лікарню. Іноді наявність в анамнезі стаціонарного психіатричного лікування стає додатковим суїцидогенним фактором. Тому таким суїцидентам необхідне ретельне психіатричне обстеження та лікування, а також тривала реабілітаційна поственція.

159
5. Емпатичний контакт.
Суїциденти особливо страждають відсильного почуття відчуження, тому дуже потребують уважного вислуховування і впевненого прийняття їх внутрішнього відчаю та безпорадності. Якість терапевтичних взаємовідносин є запорукою успішності психотерапевтичної корекції. Суїцидент потребує обговорення свого болю та фрустрації. Але він може не прийняти прямих порад (ситуативних вказівок) психотерапевта (психолога, оскільки в кризовому втручанні більш доречним є не моралізування – раціональна оцінка неадекватності поведінки суїцидента, а людяна підтримка.
Суїцидолог має вміти розуміти невербальні висловлювання в процесі суїцидальної інтервенції, оскільки при збереженні актуальності суїцидогенного конфлікту суїцидент може диссимулювати аутоагре- сивні спонуки, що зберігаються, і здатен до повторних імпульсивних вчинків. Незважаючи нате, що основні провісники самогубства часто завуальовані, вони можуть і мають бути розпізнані.
6. Відкрита розмова про бажання самогубства.
Кращий спосіб втрутитися у кризу пряма відкрита розмова про наявні суїцидальні спонуки і ступінь їх вираженості. Коли людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі її переживання і хто згоден обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення. Це дає їй можливість зрозуміти свої почуття, відредагувати їх і досягнути катарсису, тобто якісно зменшити актуальність суїцидальних намірів. Людину в стані відчаю необхідно запевнити, що вона може говорити про почуття не соромлячись, навіть про такі негативні емоції, як ненависть, гіркота чи бажання помститись. Але необхідно пам’ятати, що суїцидент часто боїться засудження, нерозуміння і нехтування оточуюченням. Відкрите обговорення теми самогубства допомагає розглянути конструктивні підходи у розв’язанні суїцидогенного конфлікту. Якщо кризова ситуація та емоції виражені, то надалі слід з’ясувати, як людина виходила з таких ситуацій у минулому. Це може бути корисним позитивним досвідом для розв’язання конфлікту. Доцільно запропонувати суїциденту точно визначити внутрішнє джерело психічного дискомфорту і подумати про альтернативні розв’язання ситуації. Живильним середовищем суїциду є секретність. Суїцидента слід підштовхнути до того, щоб він ідентифікував проблему і якомога точніше визначив, що її ускладнює. Принципово важливо відкрити

160 суїцидентам закономірність внутрішньої емоційної амбівалентності. Це основа для прийняття того, що смисл життя не зникає, навіть якщо воно викликає душевний біль. Дуже важливо зміцнити їх сили в усвідомленні того, що кризові проблеми, зазвичай, минущі і рішення про самогубство не є незворотним.
7. Орієнтація на майбутнє, терапевтичне значення надії.
Психотерапевтична, психокорекційна робота зі схильними до саморуйнування людьми є серйозною і відповідальною. Кризова терапія накладає на спеціаліста певну відповідальність. Для того, щоб створити суїциденту почування й усвідомлення життєвої перспективи, можливе укладання з ним суїцидального контракту – домовленості про контакт перед тим, як він відважиться на суїцидальні дії для того, щоб обговорити альтернативи поведінки. Така домовленість може виявитись вельми ефективною. Емоційні проблеми, що призводять до суїциду, внаслідок їх глибинної особистісної основи, рідко вирішуються цілком, навіть коли уявляється, що суїцидогенний конфлікт розв’язався. Тому ніколи не слід обіцяти суїциденту цілковиту конфіденційність. Подаючи суїцидальні сигнали, людина у відчаї просить про допомогу. Завдання спеціаліста – надати суїциденту цю допомогу в найбільш повному обсязі та адекватній формі. В процесі терапії доцільно зосереджуватися більшою мірою на невербальних проявах, почуттях суїцидента, а вже потім на його словах, уявленнях, декларативному, раціональному описанні проблем. Це зумовлено тим, що суїциденти мають афективно- звужену свідомість і тунелізоване мислення, що унеможливлює самостійну адекватну взаємодію з реальністю і формування конструктивної долаючої поведінки. Коли усвідомлюється суїцидальна амбівалентність, відбувається афективне відреагування суїцидент почуває образу, несправедливість втрати менш фатальними, а ситуацію більш минущою і пересічною, з реальною перспективою конструктивного виходу. Орієнтація на майбутнє – переключення з застрягання на минулому на можливість адекватного перетворення теперішнього, надія на конструктивне розв’язання суїцидогенного конфлікту – допомагає людині вийти з полону думок про самогубство. Саморуйнівні дії чиняться, якщо люди втрачають надію на вихід з суїцидогенної ситуації, а їх близькі якимось чином підтверджують марність їх надій. Але надія має бути реальною і не може будуватися на пустопорожніх втішаннях. Оскільки суїциденти страждають від

161 внутрішнього емоційного дискомфорту, все довкола здається їм похмурим. Необхідно з’ясувати, що залишається позитивно значимим для людини і використовувати це під час проведення кризової терапії. Коли самогубство здійснено, необхідно обов’язково надати кваліфіковану психотерапевтичну допомогу оточенню суїцидента, його родичам і друзям. Така кризова допомога є суїцидологічною поственцією (Е. Shneidman, 1985). За своєю сутністю, це варіант третинної профілактики аутоагресивної поведінки. Надання суїцидо- логічної поственції запобігає розвитку аутоагресивної активності у найближчому оточенні суїцидента. При цьому можливе запобігання розвитку імітаційної поведінки, що є характерною для підлітків кластерні самогубства) або формування родинного суїцидального сценарію у випадку загибелі внаслідок самогубства батьків – різке підвищення суїцидального ризику у дітей, особливо за наявності у них різноманітних психічних порушень.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал