Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка9/18
Дата конвертації26.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18
ТЕМА 9. СПОЖИВЧИЙ РИНОК, КРЕДИТУВАННЯ
СПОЖИВАЧІВ

1. Сегментування споживачів.
2. Сутність споживчого кредиту.
3. Грошовий споживчий кредит.
4. Нові види грошових споживчих позик.
5. Формування підсистеми логістичного сервісу.
1.

Сегментування споживачів
На поведінку покупців на споживчому ринку впливають певні чинники:
- особисті стосунки: повноваження, статус, уміння переконувати, уміння поставити себе на місце іншого.
-
індивідуальні риси: освіта, тип особистості, службове становище, рівень платоспроможності, готовність ризикувати.
Виходячи з особливостей споживчого ринку, його сегментування можна здійснювати за певними ознаками
(Рис.9.1.).
Рис.9.1. Принципи проведення сегментування споживачів, [24].

176
І. Поведінковий принцип.
1)
Пошукові переваги - переваги товару, які цікавлять певну групу споживачів. За цим критерієм споживачів можна сегментувати так: а) споживачі, для яких головне - це задоволення; б) споживачі, для яких головне - імідж; в) споживачі, для яких головне - функціональність.
2) Мотиви купівлі товару можуть бути різними. Товари купують у випадку крайньої необхідності (поломка водопровідного крана), заздалегідь (меблі, побутові електроприлади), в міру необхідності (мило, дезодоранти, електробритви), у дарунок (набори цукерок до свят) тощо.
3) Поведінка покупця в разі купівлі товару також може різнитися. Деякі споживачі є прихильниками певної марки товару, інші - новаторами та експериментаторами. При виведенні нового товару на ринок компанії орієнтуються саме на ту групу споживачів, які є новаторами та експериментаторами. Але і серед прихильників однієї торгової марки завжди є прошарок експериментаторів, яких тільки потрібно виявити.
4) Використання товару зумовлює поділ споживачів на
„„активних користувачів‟‟, „„пасивних користувачів‟‟ та „„не користувачів‟‟. Здебільшого спрацьовує принцип 80:20 -
80% продажу належить 20% споживачів.
5) Дослідження сприйняття життєвих цінностей та думок - остання поведінкова ознака для сегментування споживчих ринків. Вона класифікується як поведінкова змінна, оскільки сприйняття, життєві цінності та думки часто пов‟язані з поведінкою людини.
Групування споживачів виконується шляхом
ідентифікації тих, хто однаково сприймає товари на ринку
(сегментування на основі єдності сприйняття), має аналогічні думки щодо певного товару (сегментування на основі єдності думок). Такі види аналізу дають змогу з‟ясувати, як різні групи споживачів сприймають ринок.

177
ІІ. Психографічне сегментування. Сутність даного виду сегментування полягає в группуванні людей залежно від їх способу життя та індивідуальних рис. а) Спосіб життя, а саме вираження дій, інтересів та думок людей, є підставою для їх групування. Головним питанням у цьому випадку є те, наскільки загальні моделі способу життя допомагають прогнозувати поведінку споживачів на конкретних ринках. б)
Сегментування на основі
індивідуальності спрацьовує у тих випадках, коли вибір торгової марки є актом самовираження, обрана торгова марка стає символом, який дає змогу людині заявити про себе, наприклад таким чином: „„Я обрав цю торгову марку для того, щоб про це знали всі; я хочу, щоб мене сприймали як людину, яка може собі дозволити подібне‟‟. Тому не дивно, що цей вид сегментування застосовується переважно для просування косметики, алкогольних та тютюнових виробів.
ІІІ. Профільне сегментування. Дає змогу класифікувати споживачів таким чином, щоб до них було зручно звернутися з допомогою простих засобів комунікації
(реклами, пошти тощо): а) за демографічним принципом ринок сегментують переважно за віком, статтю та етапами життєвого циклу сім‟ї. Наприклад, за віком групує аудиторії споживачів компанія „„Legо‟‟: модель „„Dup-l‟‟ орієнтована на дітей віком 3-5 років, модель „„Standart‟‟ - на дітей 6-11 років, модель „„Technik‟‟ - на дітей 12-16 років.
Стать зумовлює купівлю товарів для жінок чи чоловіків
(косметика). Етапи життєвого циклу сім‟ї визначають групи товарів, які купуватимуть сімейні пари без дітей (вони облаштовують будинки, купують побутову техніку, будівельні матеріали, меблі) та сімейні пари з двома дорослими дітьми (гроші вкладають у їх навчання) тощо; б) соціально-економічні змінні дають можливість визначити соціальний клас, до якого належить споживач, з

178 метою виявлення його прихильностей і на цій підставі побудувати модель поведінки; в) географічні змінні визначають спільні риси споживачів, які проживають у певних регіонах з різними географічними та кліматичними умовами.

2. Сутність споживчого кредиту
Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку [26, ст.45].
Сутнісна ознака споживчого кредиту - кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів.
У макроеконо-мічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.
Головними параметрами споживчого кредиту є:
1) доступність кредиту;
2) величина відсоткової ставки;
3) строки надання і погашення;
4) здатність позичальника повернути кредит [26, ст.45].
Суб‟єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники).
Кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками.
У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб‟єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі- продажу товарів і надання послуг.
Споживчий кредит є формою допомоги торговельним

179 закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівково) і продажу в розстрочку.
До числа суб‟єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.
Об‟єктом споживчого кредиту є витрати, пов‟язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:
- витрати на задоволення потреб поточного характеру
(придбання товарів в особисту власність);
- витрати на задоволення потреб капітального або
інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).
Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі грошові доходи даної фізичної особи - позичальника.
Історично першою формою споживчого кредиту була так звана „„талі трейд‟‟ - торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися у Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці („„талімени‟‟) періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім‟ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття) [27, ст.67].
В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати.
Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили.

180
Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.
Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних машин.
У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку автомобіля.
У розвинутих країнах світу, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.
3. Грошовий споживчий кредит
Залежно від цільового характеру (призначення) використовуються різні види грошових позик:
- інвестиційні позики;
- позики на розвиток індивідуальних господарств;
- позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг;
- цільові позики окремим соціальним групам населення;
- позики на нецільові споживчі.
Інвестиційні позики. Це кредит на будівництво і реконструкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі
інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу нерухомості - квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів тощо. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком шляхом

181 відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до
інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.
Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління НБУ
№46 від 21 березня 2009 р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням таких кредитів: короткострокових (строком до 12 місяців) - на витрати поточної виробничої діяльності
(оплату товарно- матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов‟язані з виробництвом і реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) - на будівництво, розширення, реконструкцію об‟єктів виробничого призначення; придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями
[21, ст.77].
Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку тощо. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і рівноправний характер.
Цільові позики окремим соціальним групам населення
(молодим сім‟ям, малозабезпеченим громадянам, студентам). Ці позики використовуються, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населення. Вони надаються на

182 пільгових умовах: під низьку відсоткову ставку, за спрощених умов оформлення тощо. Так, згідно з
Положенням про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім‟ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла
(постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2011р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним
(цільовим), зворотним і здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік).
Правом на одержання пільгового довгострокового (до
30 років) державного кредиту користуються молоді сім‟ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у справах сім‟ї та молоді України. Обслуговує цей кредит банк-агент - комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом [21, ст.77].
Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби) - виникають у зв‟язку із особливими обставинами непередбаченого характеру. Їх особливістю є те, що вони надаються готівкою у сумі, що залежить від доходу
(заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання. Відсотки за користування даною позикою диференціюються залежно від строку кредитування.
Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.
За суб‟єктами кредитних відносин споживчі кредити поділяються :
- банківські
- небанківські;

183
З точки зору позичальника - виділяються:
- позики, що надаються всім верствам населення,
- різним соціальним групам,
- різним віковим групам тощо.
За способом надання розрізняють позики:
- прямі, що надаються безпосередньо позичальникам;
- непрямі, які надаються через посередників
(торгівельні заклади, ломбарди);
За ступенем покриття позикою вартості (ціни) споживчих товарів і послуг розрізняють :
- позики на повну вартість;
- позики на часткову оплату товару (послуги) тощо.
Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що надається ломбардами.
Ломбарди - це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна. Вперше ломбарди були засновані в XV ст. лихварями, вихідцями з Ломбардії.
У колишньому СРСР ломбарди не відігравали суттєвого значення.
Вони функціонували як державні госпрозрахункові підприємства, що знаходилися у підпорядкуванні місцевих Рад в системі побутового обслуговування населення.
В Україні широкого розвитку мережа ломбардів набула на муніципальних (міських), а також акціонерних засадах в кінці XIX - на початку XX ст.
Основним завданням діяльності ломбардів є надання населенню позик під заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Ломбарди надають позику на суму, яка менше вартості застави. Як правило, найбільше „„цінуються‟‟ як заставне майно дорогоцінні метали і камені, перли, золоті годинники, розмір позики за

184 які може досягати до 90% оцінки вартості. Позичальник зберігає право власності на закладене у ломбардах майно.
У разі непогашення у встановлюний строк позики, а також ухилення особи, яка заклала речі в ломбард, від їх отримання, право власності переходить до ломбарду, який передає майно на продаж (реалізацію). З виторгу ломбард утримує суму боргу, нараховані відсотки, плату за збереження, витрати пов‟язані зі страхуванням заставленого майна і його продажу.
На ломбарди не поширюються вимоги НБУ щодо мінімального статутного фонду та інші нормативи, яких мають дотримуватись комерційні банки. Ломбарди реєструються в органах місцевої влади, податковій адміністрації на загальних умовах. У своїй діяльності ломбарди керуються Законом України „„Про заставу‟‟ та власним Положенням [21, ст.75].
Майно, яке здається в заставу, оцінюється за згодою сторін, а вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння - за державними розцінками. У разі непогашення позики в строк, зазначений у квитанції, заставодавець повинен сплатити пеню за кожен день прострочення в розмірі 1% від суми позики. Після закінчення строку, зазначеного у квитанції згідно з договором, дорогоцінні метали здаються до державної скарбниці України. Решта майна здається торговельним організаціям для продажу. У більшості випадків при ломбардах є магазини, які займаються продажем відчуженого майна.
Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки.

185
Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і виробничому). Видавати кредити своїм працівникам на будівництво і купівлю житла, дачних будинків, а також молодим сім‟ям має право керівник підприємства незалежно від форм власності, якщо статутом підприємства або колективною угодою передбачене надання працівникам таких видів соціальної допомоги.
4. Нові види грошових споживчих позик
Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування.
В Україні новими видами грошових споживчих позик вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.
Чековий кредит - це вид споживчого кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту:
- кредитування з овердрафтного рахунка (при від‟ємному сальдо на поточному рахунку);
- кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків.
Овердрафт - це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо.
Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку. Позики з овердрафтного чекового рахунка погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.

186
Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання (випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків визначеної вартості. Банк встановлює клієнту, на його прохання, певний ліміт кредитування і на цю величину видаються чеки.
Сума кредиту зараховується в дебет даного рахунка.
Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики.
Позика - форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку. Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.
Чековий кредит вигідний як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддається банківському контролю.
Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його користування відносно невелику плату (відсоток).
Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки.
Кредитна картка - іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для підробки.
Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні.
Нині у розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться

187 позичальником в рахунок своєї кредитної картки.
Використання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання. і навіть шахрайство, при практичному застосуванні кредитних карток.
Кредитні картки випускаються банком-емітентом для платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватися групами банків.
Комерційні банки
США почали широко використовувати кредитні картки з 50-х років XX ст.
Повною мірою кредитні картки виявили свої переваги
із запровадженням системи суцільної комп‟ютеризації торгівельних і банківських установ.
Використання кредитних карток виражає економічні відносини зі споживчого кредитування між трьома суб‟єктами. Використання кредитних карток можна представити у такій послідовності (Рис.9.2.):


Рис.9.2. Інфологія використання кредитних карток.
Між банком і торгівельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торговельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що в ньому куплені. Для торговельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.
З кредитними картками працюють, в основному, великі торговельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.
Періодично (або негайно) торговельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток.
Банк оплачує ці рахунки,
Банк
Торгівельна організація
Власник картки

188 перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торговельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов‟язань перед банком, картка втрачає свою дію.
Власники кредитних карток постійно отримують
інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.
Отже, можна виділити такі типові стадії процесу споживчого кредитування за допомогою кредитних карток:
1) видача банком кредитної картки клієнту- позичальнику;
2) купівля позичальником товарів за картку в магазині;
3) передача магазином торгівельних рахунків на куплені товари в банк;
4) перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину;
5) щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власникові кредитної картки
- постачальнику;
6) повернення позичальником коштів банку.
Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не лише банками, а й такими організаціями як авіакомпанії, залізниці, готелі, телефонні фірми, автозаправочні станції тощо.
Банк одержує відсотки за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток. Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною.
На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток. Кредитні

189 картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.
Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.
5. Формування підсистеми логістичного сервісу
Підсистема обслуговування споживачів займає особливе місце у логістичній системі. Перша особливість цієї підсистеми полягає в тому, що споживач, на якого спрямовано логістичний сервіс, є частиною системи, а не тільки її метою. Тому, під час формування підсистеми логістичного сервісу споживачів необхідно розглядати як специфічний структурний елемент,
інтегрований зовнішнім середовищем у логістичну систему.
Друга особливість підсистеми обслуговування полягає в тому, що саме вона є базою у забезпеченні зворотних зв‟язків між споживачами та продуцентами логістичних послуг.
Широка номенклатура логістичних послуг і значний діапазон, у якому може змінюватися їх якість, вплив послуг на конкурентоспроможність фірми і величину витрат, а також деякі інші фактори, підкреслюють необхідність для фірми мати точно визначену стратегію в сфері логістичного обслуговування споживачів.
Логістичний сервіс повинен ґрунтуватися на таких принципах:
1) обов‟язковість пропозиції. Підприємство, яке реалізує вироби, які потребують обслуговування, але не пропонує споживачу жодних видів сервісу, приречене на поразку в

190 конкурентній боротьбі;
2)
необов‟язковість використання.
Підприємство зобов‟язане пропонувати, але не може нав‟язувати клієнтам сервіс, оскільки вибір покупця повинен бути абсолютно вільним;
3) еластичність. Пакет наданих послуг повинен бути досить широким – від мінімально необхідних до максимально доцільних;
4) зручність. Сервіс повинен надаватися в тому місці і в такій формі, що влаштовували б покупця;
5) раціональна цінова політика. Сервіс повинен бути не стільки джерелом додаткового прибутку, скільки стимулом для придбання товарів і засобом зміцнення довіри покупців до підприємства;
6) інформаційна віддача. У процесі надання послуг потрібно організувати збір інформації про всі сторони експлуатації товарів, про оцінки клієнтів, про поведінку і форму сервісу конкурентів.
Послідовність дій, які забезпечують формування підсистеми логістичного сервісу, полягає у:
1)
сегментації споживчого ринку, тобто його поділ на конкретні групи споживачів, для кожної з яких можуть знадобитися певні послуги відповідно до особливостей споживання;
2) визначення переліку найбільш значимих для покупців послуг;
3) ранжування послуг, які входять у складений перелік.
Зосередження уваги на найбільш значимих для покупців послугах;
4) визначення стандартів послуг у розрізі окремих сегментів ринку;
5) оцінкці послуг, які надаються, встановлення взаємозв‟язку між рівнем сервісу і вартістю послуг, які надаються, визначення рівня сервісу, необхідного для забезпечення конкурентоздатності компанії;

191 6) встановлення зворотного зв‟язку з покупцями для забезпечення відповідності послуг потребам покупців.
Сегментацію споживчого ринку слід здійснювати за показниками географічних факторів, характером сервісу або за іншою ознакою.
Вибір значимих для покупців послуг, їх ранжування, визначення стандартів послуг можна здійснити, проводячи різні опитування.
Оцінка послуг, які надаються, визначається різними способами. Наприклад, рівень надійності постачання можна вимірити часткою поставлених вчасно партій.
У процесі формування і подальшого вдосконалювання підсистеми логістичного сервісу продуценти послуг повинні прагнути до виконання таких основних вимог:
- постійно підвищувати надійність обслуговування і готовність до виконання замовлень запитів споживачів логістичних послуг;
- знижувати сукупні витрати, пов‟язані з обслуговуванням та утриманням запасів;
- знижувати собівартість товару (послуги).
Проблематика теми
1.
Сегментування споживачів.
2.
Ознаки сегментування споживачів.
3.
Етапи поведення сегментування споживачого ринку.
4.
Сутність споживчого кредиту.
5.
Ознаки та особливості споживчого кредиту.
6.
Головні параметри споживчого кредиту.
7.
Суб‟єкти та об‟єкти споживчого кредиту
8.
Суть грошового споживчого кредиту.
9.
Можливості використання кредитних карток.
10.
Грошові позики. Види споживчих кредитів.
11.
Ломбард та основні засади його діяльності.
12.
Кредитні спілки як види споживчого кредиту.
13.
Каси взаємодопомоги як види споживчого кредиту.

192 14.
Кредитні кооперативи як види споживчого кредиту.
15.
Нові види грошових споживчих позик.
16.
Чековий кредит і банківські кредитні картки.
17.
Умови та можливості використання кредитних карток.
18.
Суть та можливості кредитування.
19.
Умови встановлення ліміту кредитування.
20.
Кредитування за допомогою кредитної картки.
21.
Використання кредитних карток між суб‟єктами економічних відносин.
22.
Процес споживчого кредитування за допомогою кредитних карток.
23.
Підсистема логістичного сервісу та її характеристики.
24.
Формування підсистеми логістичного сервісу
25.
Особливості підсистеми логістичного сервісу
26.
Принципи логістичного сервісу.
27.
Основні вимоги та дії, що забезпечують формування підсистеми логістичного сервісу та їх послідовність.
28.
Шляхи удосконалення підсистеми логістичного.
29.
Зниження сукупних витрат як один з методів удосконалення підсистеми логістичного сервісу.
30.
Зниження собівартості товару як один з методів удосконалення підсистеми логістичного сервісу.
31.
Принципи сегментування споживчого ринку.
32.
Форми і стандарти сегментування споживчого ринку.
33.
Методи проведення вибору значимих для покупців послуг.
34.
Принципи визначення стандартів послуг.
35.
Ранжування послуг. Опитування як метод ранжування послуг.
36.
Порівняльний аналіз як метод ранжування послуг.
37.
Основа концентрації ресурсів підприємства.
38.
Механізм ранжування значимих для покупців послуг.
39.
Методи зосередження уваги на найбільш значимих для покупців послугах.

193 40.
Принципи створення умов для зосередження уваги на найбільш значимих для покупців послугах.
41.
Обов‟язковість пропозиції - один з принципів сфери логістичного сервісу.
42.
Раціональна цінова політика як один з принципів у сфері логістичного сервісу.
43.
Інформаційна віддача як один з принципів у сфері логістичного сервісу.
44.
Зручність та еластичність як один з принципів у сфері логістичного сервісу.
45.
Основні вимоги по вдосконаленню підсистеми логістичного сервісу.
46.
Сегментація споживчого ринку, як основа забезпечення формування підсистеми логістичного сервісу
47.
Оцінка послуг - основа забезпечення формування підсистеми логістичного сервісу.
48.
Зворотній зв‟язок з покупцями, як основа забезпечення формування підсистеми логістичного сервісу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал