Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




Сторінка8/18
Дата конвертації26.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18
ТЕМА 8. РИНОК: СУТЬ, СТРУКТУРА ТА ПРОБЛЕМИ
ПЕРЕХОДУ

1. Ринок: сутність, еволюція розвитку, суб‟єкти та об‟єкти.
2. Функції ринку.
3. Структура та види ринку, загальна характеристика та
особливості.
4. Інфраструктура ринку.
5. Особливості становлення ринкових відносин в Україні.
6. Основні проблеми становлення ринкової економіки в Україні.

1. Ринок: сутність, еволюція розвитку, суб‟єкти та об‟єкти
Ринок - синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово „„ринок‟‟ характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це

148 була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці
(власники товару) і покупці (власники грошей). На ринку в результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.
Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Його історія налічує близько 6 тис. років
[1, ст. 452]. Приблизно стільки ж років існує і ринок.
Сьогодні під терміном „„ринок‟‟ розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців [2, ст.86]. Це вузьке тлумачення категорії „„ринок‟‟. У широкому розумінні, ринок - певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб‟єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування [2, ст.86].
Широке трактування ринку, свідчить про те, що об‟єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути:
- матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання);
-
інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові
ідеї);
- робоча сила;
- цінні папери (акції, облігації);
- валюта, позичкові капітали тощо.
Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою.
Суб‟єктами ринкових відносин, спочатку були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції, потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні

149 галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стали торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери. Названі суб‟єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці.
2. Функції ринку
Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи:
1) Економічні умови - основою яких є демократизація економіки - пов‟язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв‟язки, передбачають:
- вiльний вибiр форм власностi на засоби виробництва;
- вiльне цiноутворення;
- забезпечення та захист конкуренцiї;
- вiльний вибiр виду дiяльностi;
- вiльний обiг товару, капiталу, працi;
- оподаткування, фiнансування, кредитування, валютна полiтика, якi стимулюють пiдприємницьку дiяльнiсть.
2) Соцiальнi умови, якi забезпечують гуманнiсть ринкової економiки, охоплюють:
- систему захисту малозабезпечених верств населення
(пенсiйне забезпечення);
- система соцiальної допомоги дiтям, молодi, безробiтним;
- система соцiального захисту вiд безробiття.
3) Правові умови включають систему заходів, пов‟язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання.
4) Соцiально-психологiчнi та соцiально-культурнi умови, якi забезпечують самореалiзацiю особи та повагу до неї, включають:

150
- забезпечення свободи розвитку потенцiалу особи - квалiфiкацiйного, освiтнього, творчого, комунiкативного, пiдприємницького, морального тощо;
- свобода полiтичної дiяльностi;
- система соцiальної вiдповiдальностi особи перед трудовим колективом, суспiльством;
- система задоволення духовних потреб особи;
- можливiсть вивчення культурних надбань народу
України та свiтової культури вцiлому.
Основними ознаками, що визначають суть ринку є:
- доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку;
- необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього;
- повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.;
- свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень;
- пануючий диктат споживача.
Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi вiн виконує. До основних функцiй слід віднести:
- регулюючу,
- стимулюючу,
- економічного відбору,
- iнтегруючу.
Регулююча функція забезпечує постійність зв‟язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через регулятивну конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, задоволення платоспроможного попиту населення тощо.

151
Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.
Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств.
Ринок - це найоб‟єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору - жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна, хіба що, на свою некомпетентність.
Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому.
Інтегруюча функція ринку проявляється в тому, що він
„„зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв‟язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних.
Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється на основі міжнародних товарних відносин та за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості.
3. Загальна характеристика, структура, види та
особливості ринку
Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від: умов діяльності суб‟єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству, за ознакою простору дії, об‟єкта купівлі-продажу тошо.
Залежно від умов, у яких діють суб‟єкти господарського життя, вирізняють:

152
- вільний,
- монополізований;
- регульований ринки [8].
Вільний ринок – ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. У ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар‟єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.
Монополізований ринок – ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин.
Регульований ринок - ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.
За ознакою простору дії вирізняють:
- місцевий (у межах міста чи села),
- регіональний (певна територія якоїсь країни),
- національний і світовий ринки.
З точки зору відповідності чинному законодавству:
- легальний (офіційний),
- тіньовий ринки.
Залежно від об‟єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків:
- товарів широкого вжитку,
- товарів промислового призначення,
- праці,
- цінних паперів,
- науково-технічних знань та ін. [8, ст.156].
Розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими
„„діячами‟‟ вимушені бути покупці. На другому, навпаки,

153 більше влади мають покупці й найактивнішими „„діячами‟‟ вимушені бути продавці.
Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається
і з якою метою він купується, розрізняють:
- споживчий ринок,
- ринки виробників,
- проміжних продавців,
- державних установ
- міжнародний ринок [11, ст.45].
Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.
Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.
Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.
Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.
Міжнародний ринок - покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.
Кожен вид ринку, має свою інфраструктуру, свій набір
інструментів, які забезпечують його життєдіяльність.
Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов‟язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.
З точки зору економічного призначення об‟єктів ринкових відносин, ринок поділяється:
- товарний: ринок предметів споживання та послуг, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок;

154
- фінансовий: ринок інвестицій, ринок цінних паперів, валютний ринок;
- ринок праці;
- ринок інформації [11, ст.45].
Кожен з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, ринки косметики та ін., що існують всередині ринку предметів споживання; ринки машин, верстатів тощо - ринку засобів виробництва.
Ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.
Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин:
- розвинений ринок,
- ринок, що формується,
- ринки з різним ступенем обмеження конкуренції:
- монопольний,
- олігопольний [12, ст.66].
Розглянемо зміст окремих видів ринку.
1. Ринок предметів споживання і послуг. Ринок споживчих товарів і послуг являє собою сферу обігу, за допомогою якої реалізуються товари народного споживання та послуги. Ця сфера забезпечує задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сім‟ї, кожної людини.
Послуга - особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару
(порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому, споживання послуги збігається з процесом її створення.
Складовими елементами ринку предметів споживання
є виробництво товарів тривалого користування
(телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки тощо) та поточного споживання. Даний ринок найбільш схильний до коливання попиту та пропозиції грошового обігу, інфляції. Цей ринок безпосередньо впливає на

155 благоустрій нації. Для функціонування ринку товарів і послуг потрібна розвинута гуртова та роздрібна торгівля.
У межах споживчих товарів і послуг виділяють ринок продовольчих товарів і ринок промислових або непродовольчих товарів. Кожен з них володіє власною специфікою як різних сфер, які випускають товари та послуги, так і способами і формами їх просування від виробників до споживачів.
2. Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб‟єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.
Ринок засобів виробництва поділяється на ринок засобів праці і ринок предметів праці.
У свою чергу ринок засобів праці поділяється на ринок нового і вживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, що виготовляється на
індивідуальні замовлення.
3. Фінансовий ринок - це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.
Суб‟єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово- кредитні організації та ін. Об‟єктами фінансового ринку є особливості заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталу тощо.
Фінансовий ринок включає: ринок капіталів
(інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів, валютний ринок.
3.1. До ринку капіталів відносять перш за все товари і послуги виробничого призначення або такі товари і

156 послуги, які безпосередньо не призначаються для задоволення потреб населення, а непрямим чином (через поставку обладнання, машин, технології, сировину, матеріали) спрямовані на вирішення завдань
із задоволення потреб суспільства в необхідних, з цим ринком пов‟язано вирішення проблем інвестицій або капітальних вкладень.
Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення
їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим їх джерелом є кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент фінансового ринку – кредитний ринок.
3.2. Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб‟єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни).
3.3. Ринок цінних паперів є прямим продовженням кредитного ринку. Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб‟єктами, що їх випуст і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та
інших прав, передбачених цими документами, особам, що є їх власниками.
Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку здійснюється продаж нових паперів після їх емісії (випуску). Вторинний ринок цінних паперів, на якому обертаються раніше випущені акції та облігації, тобто здійснюється їх перепродаж, обслуговується фондовою біржею.

157 4. Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти.
Його функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв‟язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.
З погляду організаційних відносин даний ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн, у вигляді валютних бірж.
Найважливішими для світових валютних операцій є
Нью-Йоркська, Лондонська, Паризька та Токійська валютні біржі.
5. Ринок праці - це саморегульована система розподілу робочої сили із специфічними факторами конкуренції між
її власниками за найбільш вигідні умови та оплату праці, а також між працедавцями - за залучення найбільш кваліфікованої робочої сили. Суб‟єктами відносин на ринку праці виступають власники підприємств
(працедавці) - „„покупці‟‟ і окремі особи (працеємці) -
„„продавці‟‟. Ринок праці виконує такі функції:
- оцінює корисність (споживну вартість) і цінність
(вартість) робочої сили, тобто того чи іншого виду праці;
- регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економіки і регіонами країни.
5. Ринок інформації - це сукупність економічних відносин з приводу збирання, опрацювання, систематизації
інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основне завдання яких - збирання і продаж інформації. Ці ринки відрізняються один від одного ступенем поінформованості та можливості реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг.

158
Важливим елементом ринку інформації є інформація про конкурентів. Засобом збирання відповідної інформації
є перегляд професійних журналів, зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Особливістю такого товару як інформація є те, що втаємничена, маловідома
інформація коштує дорого, адже „„хто володіє інформацією
- володіє світом‟‟ і „„будь-яка монополія починається з монополії на інформацію‟‟, а „„інформація відома всім - не коштує нічого‟‟.
4. Інфраструктура ринку
Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних
і громадських
інститутів
(організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують
інтереси суб‟єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють:
- організаційно-технічну,
- фінансово-кредитну,
- науково- дослідну інфраструктуру ринку.
До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв‟язку.
Фінансово-кредитну
інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та
інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати
і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем,

159
інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.
Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам. Біржа (нім. „„bеrse‟‟) - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надаютьправо здійснювати торгові операції. Біржі поділяються на:
- товарні,
- фондові,
- валютні,
- біржа праці.
Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції.
Для товарної біржі характерні такі риси:
- регулярність функціонування;
- ведення торгівлі однорідними товарами з певними характеристиками на основі жорстких правил і в спеціальному місці;
- продаж біржових товарів здійснюється за допомогою представлених зразків, або стандартів, а самі товари на біржі відсутні.
Усі операції на товарних біржах поділяються на:
- операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди;
- строкові, або ф‟ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не вироблено.

160
Більшість біржових операцій (90%) складають саме ф‟ючерсні угоди [27, ст.115]. Метою ф‟ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджування) від втрат, пов‟язаних зі зміною цін на товари.
Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні торговці паперами та кредитно-фінансові інститути.
Фондова біржа виконує такі функції:
- забезпечує мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів;
- встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів;
- здійснює переміщення капіталу між галузями економіки [27, ст. 49].
Операції на фондовій біржі, в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові і строкові.
Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі).
Строкові операції здійснюються у тому випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а
її оплата відстрочена на заздалегідь встановлений період.
Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції та одержувати спекулятивний прибуток.
Органічною частиною сучасних міжнародних валютно- фінансових відносин, які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування, взаємозв‟язок і динаміку валютних курсів, є валютна біржа. Валютна біржа - це комерційне підприємство, яке здійснює купівлю-продаж
іноземної валюти за ринковими цінами.
На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої сили (біржа праці) формується державою.

161
Відповідно до Закону України „„Про зайнятість населення‟‟ цей
інститут
інфраструктури ринку називається державною службою зайнятості.
У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі- продажу товару - робочої сили. Згідно із Законом послуги, пов‟язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.
Основними завданнями служби зайнятості є:
- аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;
- консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;
- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
- допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям – у доборі потрібних працівників;
- організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;
- реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної тощо [26,
ст.45].
До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торгівельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну.
Роздрібна торгівля - це торгівля, яка включає всю підприємницьку діяльність, пов‟язану з продажем товарів і послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого, сімейного чи домашнього використовування.
До роздрібної торгівлі належить величезна мережа магазинів, яка включає спеціалізовані магазини, супермаркети, магазини самообслуговування, склади тощо.

162
Гуртова торгівля - це частина внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їх перепродажу або виробничого споживання.
Гуртова торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток. Гуртова торгівля стимулює збут товарів, формує
їх асортимент, складає і транспортує товари.
Найбільш впливовими гуртовими торговельними структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб‟юторські фірми.
Торговельні фірми - це фірми, які займаються здійсненням операцій з купівлі-продажу товарів.
Торговельні фірми бувають універсальними, тобто ті, які торгують широкою номенклатурою виробів або вузькоспеціалізованими.
Торговий дім - це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон, або закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям, а також споживачам. Їх діяльність дуже широка: вони здійснюють операції за свій рахунок і за дорученням клієнтів, за внутрішньою, гуртовою і роздрібною торгівлею, працюють за широкою номенклатурою товарів, беруть участь у виробництві продукції. Для виконання своїх функцій торгові доми мають сітку магазинів, складські приміщення, транспортні засоби тощо.
Дистриб‟ютер (англ. „„distributer‟‟ - розподільник) - окрема фірма або агент промис-лового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції і виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання

163 дистриб‟ютором ряду функцій, пов‟язаних з реалізацією товару: організацію реклами в даному регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, наданням покупцям сервісних послуг, аналіз кон‟юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми тощо.
У ринковій практиці широко використовуються і такі форми організації оптової торгівлі як аукціон, ярмарок.
Аукціон (лат. „„auctinis‟‟ - продаж з публічних торгів) - це спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцям, які запропонували вищу ціну.
На відміну від інших форм реалізації (через магазини, ярмарки) аукціон передбачає не одночасне, а почергове пропонування товарів: до реалізації пропонується один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) - наступний тощо.
Аукціони розрізняють внутрішні і зовнішні, відкриті і
закриті тощо. У світовій практиці відомі декілька способів ведення акціонерних торгів:
- з підвищенням цін;
- з постійним пониженням цін.
Ярмарок (нім. „„jahrmakt‟‟ - щорічний ринок) - це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонна розпродажа одного або багатьох видів товару [26]. Дана форма ринку має можливість при порівняно невеликих витратах у короткий термін на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції.
Ярмарки бувають спеціалізовані, галузеві, багатогалузеві та універсальні виставки-ярмарки [26].

164
Спеціалізовані виставки демонструють тенденції розвитку певного ринку, наприклад авіатехніки, автомобілебудування тощо. Фірма-експонент не розраховує на безпосередній продаж, її цікавить реакція спеціалістів, побажання потенційних клієнтів, поведінка конкурентів.
Галузеві виставки та ярмарки мають чітку товарну спеціалізацію й зорієнтовані на відвідувачів-покупців, котрі мають потребу в таких товарах. Такі ярмарки сприяють розвитку технологій, оновленню асортименту споживчих та інвестиційних товарів, збільшенню кількості новинок за одночасного зменшення тривалості їхнього життєвого циклу.
Багатогалузеві виставки пропонують товари та послуги кількох суміжних галузей і, за належної організації та великої кількості зацікавлених учасників, є доволі ефективними.
Універсальні виставки-ярмарки демонструють широку номенклатуру товарів, яка відображає стан розвитку національної економіки. Вони характерні для країн, що розвиваються. Усі товари та послуги, які реалізуються на товарному ринку, можуть бути представлені на виставці- ярмарку у вигляді зразків, макетів чи інформаційного опису.
Завдяки участі в правильно обраній виставці-ярмарку підприємство-експонент може збільшити обсяги продажу; визначити експортні перспективи товарів; оцінити конкурентоспроможність товару; налагодити співпрацю й обмінятися досвідом із партнерами; вивчити конкурентів.
Участь підприємства у виставках і ярмарках дає змогу перевірити реакцію покупців і конкурентів на ціни та комерційні умови експонента, прискорити розвиток мереж товаропросування, проконтролювати ефективність таких мереж, провести пошук нових посередників. На виставках встановлюються контакти з новими потенційними клієнтами, відбувається пошук нових ринкових сегментів,

165 нової ринкової інформації, активізується рекламно-
інформаційна діяльність, створюється та підтримується фірмовий
імідж підприємства, збільшується його популярність. Цим окуповуються витрати експонента, який бере участь у виставці, виставці-ярмарку й отримує організаційно- комерційні послуги від засновників заходу
[26, ст.45].
5. Особливості становлення ринкових відносин в Україні
За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов‟язаної з усією світовою економікою.
Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Найпоширенішими типами таких моделей є: еволюційний, прискорений (або
„„шокової терапії‟‟) та жорсткого регулювання.
Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.
Модель „„шокової терапії‟‟ передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин.
Модель жорсткого регулювання переходу до ринку
ґрунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.
Існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.

166
В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:
- наявність різноманітних форм власності;
- перевага вільних цін на товари і послуги;
- розвинута система вільної конкуренції;
- певна система державного регулювання економіки.
Перехід до ринкової економіки потребує і докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення.
В організаційному плані, перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:
- підготовча – демократизація економіки;
- реформаторська – оздоровлення та стабілізація економіки;
- творча - організація навчальної діяльності ринку.
Демократизація економіки включає:
- ліквідацію структур апарату примусового господарювання в економічній сфері;
- демонополізацію товарного і грошового обігу;
- декретування права власності;
- створення необхідних умов для конкуренції;
- кадрове забезпечення реформи.
Реформування економіки передбачає:
- створення надійного механізму управління грошово- кредитною системою;
- організаційно-господарське реформування економіки;
- створення ефективного механізму економічного стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.
Творчий процес - організація навчальної діяльності ринку - об‟єднує:
- відновлення функцій грошей;
- створення бюджетно-податкового механізму;

167
- свободу вибору форм власності;
- створення ринкової системи з усіма її елементами.
У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово- кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки тощо.
Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Враховуючи те, що Україна має могутній науково- технічний та індустріальний потенціал, підготовлені кадри, нам не доцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами.
Ми, не повинні нікого копіювати, повторювати, а маємо будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям та реаліям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню.
6. Основні проблеми становлення ринкової економіки в
Україні
Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Даний процес має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім слід зазначити, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин.
Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку. Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок.
Результат відомий: створено суспільство з низькою

168 ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих та колективних
інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньо- економічних зв‟язках.
В Україні була відсутня визначальна ринкова
інституція – економічна самостійність господарюючих суб‟єктів. Саме вона гарантує незалежність суб‟єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.
Відтворення інституцій багатьох суб‟єктних власників відбувається через роздержавлення власності,
її трансформацію у різні форми - колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.
Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання, все вагомішу роль почав відігравати недержавний сектор економіки.
Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища, здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються
інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте, таке класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками.

169
Конкуренція та вільне ціноутворення як необхідні
інституції ринку, можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно- комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.
Для того щоб суб‟єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних, потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприятимуть формуванню ринкового середовища. Проте, він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення.
Юридичні закони мають бути направленими на відтворення конкурентного середовища та відображати реалії економічного життя,.
Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди і від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринковий напрямок – ринок не формуватиметься.
Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас, обов‟язково, слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

170
Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих
і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв‟язку з цим потрібно передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: повернення від авторитарно- бюрократичної системи до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності, систем.
Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об‟єктивними і суб‟єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення.
Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100% певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб‟єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.
Негативний вплив на формування ринкових відносин в
Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій

171 промисловості та видобувних галузях. Саме такий факт сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість – з
іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, зміни у цінах на внутрішньому ринку.
Одним
із шляхів формування конкурентного середовища в Україні є сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних
інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.
Орієнтиром при переході до ринкової економіки для
України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому, є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.
Для України найприйнятнішою є модель соціально- орієнтованого ринку, який підпорядковуватиме діяльність функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.
Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин упродовж тривалого періоду (10-15 років).
Прискорений шлях, або „„шокова терапія‟‟, на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін. Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять

172 вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням гранично жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона
є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.
Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого.
Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може
існувати сучасний ринок.
Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Вирішення такого завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого - виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.
Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного
іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.
Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним.

173
Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.
Результата економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.
Проблематика теми
1. Ринок: сутність, еволюція розвитку, суб‟єкти та об‟єкти.
2. Умови існування ринку їх характеристика.
3. Ознаки, що визначають суть ринку
4. Функції ринку та їх характеристика.
5. Види ринку за суб‟єктами господарського життя.
6. Види ринку за ознакою простору дії.
7. Типізація ринків відповідно до чинного законодавства.
8. Види ринку залежно від об‟єктів купівлі-продажу.
9. Суть різниці між ринком продавця і ринком покупця.
10. Види ринку залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується.
11. Види ринку з точки зору економічного призначення об‟єктів ринкових відносин.
12. Види ринку з точки зору соціального призначення об‟єктів ринкових відносин.
13. Види ринку з точки зору індивідуального призначення об‟єктів ринкових відносин.
14. Критерії розмежування ринку.
15. Сутнісні характеристики ринку предметів споживання послуг.
16. Ринок засобів виробництва та структура поділу.
17. Фінансовий ринок та його поділ.
18. Ринок капіталів та його складові.
19. Кредитний ринок його суть та суб‟єкти.
20. Ринок цінних паперів, його види.
21. Валютний ринок та валютні біржі.

174 22. Ринок праці та його функції.
23. Ринок інформації та його особливості.
24. Інфраструктура ринку та її види..
25. Елементи інфраструктури ринку, біржі.
26. Товарна біржа її риси та функції.
27. Фондова біржа та її функції.
28. Валютна біржа та її характеристика.
29. Біржа праці та її завдання.
30. Гуртова і роздрібна торгівля.
31. Гуртова торгівля та її складові.
32. Особливості становлення ринкових відносин в Україні.
33. Стратегічні питання соціально-орієнтованого ринку.
34. Чинники, формування економічної стратегії.
35. „„Шокова терапія‟‟як один з шляхів переходу до ринку.
36. Головні чинники створення економічно виваженої моделі ринку.
37. Сприяння розвитку малого та середнього бізнесу як один із шляхів формування конкурентного середовища в
Україні.
38. Реструктуризація як один із шляхів формування конкурентного середовища в Україні.
39. Регулююча роль держави у сфері забезпечення рівноваги в суспільстві.
40. Особливості економіки України.
41. Загальні закономірності перехідної економіки.
42. Результата економічних перетворень в Україні.
43. Головні чинники створення нової моделі ринку.
44. Соціальні форми ринкового господарства.
45. Різновиди прямих інвестицій до виробничої сфери та їх значення реструктуризації ринкової економіки.
46. Складові інфраструктури споживчого ринку
46. Особливості становлення ринкових відносин в Україні
47. Соцiальнi умови, якi забезпечують гуманнiсть ринкової економіки.
48. Фактори, що сприяють розвитку малого бізнесу.

175


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал