Навчальний посібник для студентів усіх форм навчання спеціальності 0501 "Економіка і підприємництво"




Сторінка9/11
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.14 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
для перевірки знань
Контрольні запитання одиничного вибору відповідей
1. Контролювання в управлінні — це: а) визначення якості й коригування виконуваної підлеглими роботи; б) перевірка виконавчої дисципліни підлеглих; в) спонукання підлеглих до виконання роботи; г) коригування планів і завдань, даних підлеглим.
2. Види контролю класифікуються: а) за змістом, сферами, етапами проведення, способами; б) за процесами, ситуаціями, видами завдань; в) за змістом, стадіями розробки, видами ресурсів; г) за виконавцями, наслідками, етапами проведення.
3. Наслідок контролювання повинен: а) стимулювати особисті зусилля підлеглих; б) дати підстави для покарання винних; в) спонукати підлеглих виправлятися; г) дати висновок про дотримання інструкцій.
4. Система контролювання являє собою: а) комплекс елементів і відносин, які забезпечують здійснення контролювання; б) усі аспекти діяльності організації під кутом зору відповідності їх головним цілям; в) правовий, економічний, фінансовий, соціальний моніторинг дія- льності організації; г) комплекс заходів щодо правильності дій працівників організації.

124 5. Для підтримки належної системи контролювання необхідні такі передумови: а) наявність планів, організаційної структури, організація процесу контролю; б) наявність місії та цілей, системи внутрішньофірмової оцінки діяльності; в) наявність ринкових умов, системи відповідальності менеджерів; г) наявність нормативів, стандартів, правил, типових процедури
Контрольні запитання множинного вибору відповідей
1. Складові частини системи контролювання конкретизують у: а) системі внутрішньо-фірмового контролювання; б) системі незалежного контролювання; в) системі контролювання вищими органами управління; г) системі комплексного управління якістю.
2. Державне контролювання охоплює сфери: а) санітарне, екологічне контролювання; б) правове, податкове контролювання; в) підвідомче, внутрішньогалузеве контролювання; г) міністерське, фінансово-економічне контролювання.
3.
До організації процесу контролювання входять етапи: а) порівняння фактичної діяльності з нормативами; б) коригування відхилень у роботі; в) створення системи незалежного контролювання; г) забезпечення необхідних передумов функціонування системи
4. На ефективність контролювання впливають: а) техніка його здійснення; б) контролюючі інстанції; в) динаміка розвитку колективу; г) нормативно-законодавчі акти.

125
Контрольні запитання впорядкованого вибору відповідей
1. Наслідки контролювання щодо оцінки діяльності підлеглих розташуйте у логічній послідовності і продовжіть речення. а) У випадку, якщо ціль досягнуто докладаючи великих зусиль, то працівник отримує ... б) Якщо ціль досягнута без особливих зусиль, то працівник одержує ... в) З'ясувавши причини недосягнення мети, здійснюють заходи щодо ... г) Якщо цілі не досягнуто, то ...
2. Впорядкуйте етапи контролювання: а) визначення потреби у корективах; б) оцінка виконання; в) затвердження стандартів; г) порівняння показників виконання зі стандартами.


Література


1. Виханский О.С. Наумов А.И. Менеджменту – М: Экономист, 2004 2. Гріфін Р.В, Яцура В. Основи менеджменту: Підручник .- Львів: Бак, 2001 3. Мескоен М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.
– М: Дело, 1992 4. Хміль Ф.І Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995 5. Шегда А.В. Основы менеджмента- К: Знание, 1998

126
УНЕ
7. Лідерство.
1.1
Джерела влади менеджерів.
1.2
Основні підходи до проблеми лідерства.
1.3
Особливості лідера.
1.1.

Джерела
влади менеджерів
У світовій і вітчизняній літературі, присвяченій питанням управління, описані сотні якостей, необхідних менеджерам для ефективного управління. У той, же час кожний конкретний керівник крім загальних якостей, характерних для цілих груп, має особистісні якості.
Спеціальні соціально-психологічні дослідження, вивчення особистостей талановитих менеджерів і їхнього досвіду роботи дозволили виявити узагальнені характеристики й особистісні якості, необхідні для успішного управління. До таких якостей належить лідерство, найбільш часто відокремлююче активного менеджера від загальної маси, що поєднує здатність управляти й вести за собою колектив організації для досягнення певних цілей.
Розглянемо питання влади й лідерства в діяльності менеджерів, особистісні й організаційні джерела влади, основні підходи до проблеми лідерства, теорії і стилю лідерства.




Рис. 1.1 – Джерела влади менеджерів
Джерела влади менеджерів
Особистісні
Влада експерта
Влада харизми
Влада переконання
Влада інформації
Організаційні
Влада прийняття рішень
Влада винагороди
Влада примусу
Влада над ресурсами
Влада зв'язків
Влада традицій

127
Особистісні джерела влади менеджерів
Влада експерта. Полягає у здатності керівника впливати на поведінку підлеглих внаслідок своєї підготовки й рівня освіти, досвіду й таланту, умінь
і навичок, наявності спеціалізованих знань.
Влада харизми. Пов'язана із здатністю керівника впливати на підлеглих завдяки особистій привабливості, наявності сильних особистісних якостей
(обмін енергією, значна зовнішність, незалежний характер, гарні риторичні здібності, гідна й впевнена манера поведінки).
Влада інформації. Базується на можливості одержання потрібної й важливої інформації і уміння використовувати її для впливу на підлеглих.
Менеджер зміцнює свою владу, координуючи й контролюючи інформаційні потоки у фірмі.
Влада переконання. Ґрунтується на вмінні менеджера впливати на інших за
допомогою ефективної (емоційної, логічної й аргументованої) передачі своєї точки зору.
Організаційні джерела влади менеджерів
Влада прийняття рішень. Проявляється в тій мірі, в якій людина може впливати на процес підготовки й прийняття рішень; чим вище рівень керування, тим більша кількість людей, крім керівника (фахівців, помічників і т.д.), впливають на процес ухвалення рішення.
Влада винагороди — спосіб впливу, заснований на позитивному впливі
(подяка, премія, просування, додаткова відпустка й т.д.) з метою домогтися від підлеглого бажаного результату.
Влада примуса. Будується на страху підлеглих бути покараними
(зниженими в посаді, оштрафованими, звільненими й т.д.). Для використання цього джерела влади потрібно мати ефективну систему контролю за діями підлеглих (підлеглі можуть свідомо прагнути обдурити організацію).
Влада над ресурсами. Ґрунтується на контролі керівництвом розподілу потоків обмежених ресурсів, які звичайно в організаціях спрямовані зверху

128 вниз. Деякі керівники для впливу на людей створюють так званий дефіцит ресурсів.
Влада зв'язків. Створюється шляхом поширення менеджером інформації про його зв'язки з впливовими людьми.
Влада традиції. Будується на виробленні в підлеглих готовності за традицією визнавати законну владу керівництва й підкорятися йому; при цьому виконавець реагує не на людину, яка віддає розпорядження, а на його посаду; приводить до бездумного виконання наказів.
1.2.

Основні
підходи до проблеми лідерства
Лідерство тип управлінської взаємодії (між лідером і його послідовниками), заснований на найбільш ефективному для тієї або іншої ситуації сполученні різних джерел влади й спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей




Рис. 1.2 – Основні підходи до проблеми лідерства
Існує три підходи до проблеми лідерства: особистісний, поведінковий і ситуаційний.
Особистісний підхід ґрунтується на аналізі лідерських якостей, необхідних керівникові для ефективного керування. Розкритий у теорії лідерських якостей, а також у теорії "X" і "У Д. Мак-Грегора. Заснований на тому, що лідери мають якийсь унікальний набір досить стійких якостей, не змінюються згодом, що відрізняють їх від нелідерів.
Прихильники особистісного підходу розробили безліч варіантів кількості лідерських якостей. Наприклад, Р. Стогділл (1948 р.) вважав, що це розум і
інтелектуальні здібності, панування або перевага над іншими, впевненість у
Підходи до проблеми лідерства
Особистісний

Поведінковий
Ситуаційний

129 собі, активність і енергійність, знання справи. На думку У. Бенніса (середина
80-х років), це керування увагою або здатність представити суть цілі привабливо для підлеглих; керування значенням переданих ідей; керування довірою підлеглих; керування собою.
Недоліки особистісного підходу:
- кількість важливих лідерських якостей практично нескінченна;
- не встановлений тісний зв'язок між цими якостями й лідерством.
Поведінковий підхід розглядає лідерство як набір зразків звичної манери поведінки керівника стосовно підлеглих з метою впливу на них і спонукання до досягнення цілей організації.
До найбільш відомих концепцій поведінкового підходу належать три стилі лідерства за К. Левіним, дослідження університету штату Огайо (США), дослідження Мічіганського університету (США), "ґрати менеджменту" Р.
Блейка й Дж. Моутона, чотири системи лідерства за Р. Лайкертом, концепція винагороди й покарання. Перераховані концепції свідчать про те, що лідерами не народжуються, а стають. Лідерська поведінка може бути розвиненою й поліпшеною за допомогою навчання і спеціальної підготовки.
Головною ідеєю ситуаційного підходу було припущення про те, що лідерське поводження повинне бути різним у різних ситуаціях. Ситуаційний підхід до вивчення лідерства досліджує взаємодія й вплив різних факторів на поводження лідера. До основних концепцій ситуаційного підходу належать модель лідерського поводження Танненбаума-Шмідта, модель ситуаційного лідерства Херсея й Бланшарда, модель ситуаційного лідерства Фідлера та ін.
1.3.

Особливості
лідера
Керувати людьми можна двома способами. По-перше, командувати ними, підштовхувати й т.п., чим займається традиційний менеджер-адміністратор. По- друге, захоплювати й вести за собою, що властиво лідеру.

130
Офіційна посада формально створює для керівника необхідні передумови бути одночасно лідером колективу, але автоматично таким його не робить.
Лідер не призначається вищою інстанцією і не затверджується наказом, а висувається і психологічно визнається навколишніми як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їхніх потреб і показати вихід зі складних ситуацій.
Адміністратори й лідери розрізняються:
1.
Підходом до вирішення проблем. Лідери мають чітке власне бачення майбутнього й шляхів руху до нього.
Адміністратори здебільшого чекають вказівок «зверху» і беззаперечно їх виконують. Таким чином, головне завдання лідера – визначити, що робити, адміністратора - якими способами досягати поставлених іншими цілей, організувати й направляти роботу підлеглих відповідно до планів.
2.
Характером дій. Адміністратори будують їх на основі чіткої регламентації, приписань, правил, процедур, жорстко контролюючи підлеглих.
Лідери самостійно визначають свої вчинки, виходячи зі складної ситуації, проявляють ініціативу, надають послідовникам свободу дій.
3.
Основою влади. Адміністраторам люди підкоряються за обов'язком, боячись покарання або розраховуючи на додаткову винагороду. За лідерами йдуть добровільно, розділяючи їхні погляди, розуміючи важливість того, що вони роблять, до чого закликають, не розраховуючи на якісь особливі нагороди.
Лідер, який захоплює людей на вирішення тих чи інших важливих для організації проблем, називається інструментальним. Але в будь-якому колективі існує і так званий емоційний лідер (звичайно найповажніша людина), якому належить вирішальне слово в міжособистісних відносинах.
У колективах з невисоким рівнем розвитку лідер найчастіше виступає в ролі експерта-фахівця з будь-яких питань або емоційного центра (може побадьорити, поспівчувати, допомогти). У колективі з високим рівнем розвитку лідер є насамперед інтелектуальним центром, джерелом ідей,

131 консультантом із самих складних проблем. Але в обох випадках він -
інтегратор колективу, ініціатор і організатор його активних дій, зразок, з яким
інші звіряють свої думки й вчинки.
Лідер неформального колективу стежить, щоб конкретні дії кожного з його членів не суперечили спільним інтерес, не підривали єдність групи. У необхідних випадках він може відстоювати ці інтереси перед адміністрацією, вступити в конфлікт з нею, санкціонуючи тільки не суперечну їм трудову поведінку. Боротися з цим неможливо, тому що тиск на лідера викликає ще більше зімкнення колективу в його протистоянні адміністрації. Тому з лідером краще йти на компроміс, запропонувавши йому одночасно офіційну посаду, який він звичайно не має, але цілком заслуговує. Це полегшує й процес управління, тому що, користуючись одночасно довірою колективу й адміністрації, легше погоджувати їхні інтереси. Вчених здавна цікавила проблема лідерства. Її систематичне вивчення було почато з початку 30-х років
У результаті сформувалася теорія великих людей, лідерами їх зробив певний набір особистісних якостей (видатні знання, інтелект, зовнішність, що вражає впевненість у собі/чесність та ін.).
Потім сформувалася поведінкова теорія лідерства, відповідно до якої головну роль у справі його становлення відіграють не особисті якості людини, а манера взаємин з навколишніми. Основним недоліком цієї теорії був її висновок про існування якогось оптимального стилю керівництва, за допомогою якого можна вирішити всі управлінські проблеми, і необхідність його пошуку.
Звичайно, особисті якості й стиль керівництва є важливими умовами успіху, але більш пізні дослідження переконливо довели, що вирішальну роль у ньому можуть зіграти ситуаційні фактори, що включають у себе й особисті якості виконавців, і характер роботи, особливості зовнішнього середовища й т.п.

132
Завдання
для перевірки знань
Контрольні запитання одиничного вибору відповідей
1. Керівництво — це: а) право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їхнього виконання; б) право впливати на трудовий колектив; в) повноваження використовувати матеріальні ресурси; г) повноваження вживати контролюючих заходів.
2. Вимоги до професійної компетенції менеджера поділяють на дві групи: а) знання, уміння, здатність працювати з людьми і собою; б) уміння, навички; в) навички, здібності; г) компетентність, фаховість.
3. Які асоціації виникають у зв 'язку з поняттям «баланс влади»: а) залежність керівника від підлеглого; б) врівноваженість керівника; в) правильне співвідношення між чисельністю керівників і працівників; г) дозування впливу менеджера на підлеглих?
4. У колективі з високим рівнем розвитку лідер виконує роль: а) генератора ідей, консультанта; б) емоційного центру, експерта; в) адміністратора, громадського діяча; г) організатора, спеціаліста.
5. Порівнюючи стиль управління і стиль керівництва поняття: а) перше ширше; б) друге ширше; в) тотожні; г) в залежності від конкретної ситуації.

133
Контрольні запитання множинного вибору відповідей
1. До дестимулюючих чинників менеджерської діяльності належать: а) кризові явища економіки; б) ускладнення проблем організації; в) конкуренція товарів і послуг; г) відсутність економічних директив.
2. До стимулюючих чинників належать: а) можливість вивчити менеджмент; б) можливість реалізувати ініціативу; в) існування виробничо-господарських зв'язків; г) можливість руйнування традиційної ієрархії управління.
3. Гратку менеджменту створили: а) Джоан Моутон; б) Роберт Блейк; в) Френк Гілберт; г) Ліліан Гілберт.
4. Типи лідерів: а) інструментальний; б) експресивний; в) справжній; г) формальний.
Контрольні запитання впорядкованого вибору відповідей
1. Визначте і проранжуйте такі типи лідерства щодо ефективності системи управління. а) експлуататорське — ...; б) демократичний; в) патерналістсько — ...; г) консультативний.

134 2. Систематизуйте за періодом виникнення теорії лідерства: а) поведінковий підхід; б) дослідження Курта Левіна; в) дослідження Мак-Грегора; г) особистісна теорія лідерства; д) ситуаційний підхід. е) двомірний опис стилів,
є) система Лайкерта. ж) ситуаційна модель Фідлера


Література


1. Виханский О.С. Наумов А.И. Менеджменту – М: Экономист, 2004 2. Гріфін Р.В, Яцура В. Основи менеджменту: Підручник .- Львів: Бак, 2001 3. Мескоен М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.
– М: Дело, 1992 4. Хміль Ф.І Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995 5. Шегда А.В. Основы менеджмента- К: Знание, 1998

135
УНЕ
8. Комунікації в управлінні.
1.1
Комунікації в системі управління.
1.2
Міжособистісні комунікації.
1.3
Організаційні комунікації.
1.1.

Комунікації
в системі управління.
Комунікації - це обмін інформацією між двома людьми й більше. На комунікації керівники витрачають від 50 до 90% часу. Це стає зрозумілим, коли врахувати, що керівнику необхідно реалізувати свою роль у міжособистісних відносинах, брати участь у прийнятті рішень і виконувати управлінські функції планування, організації, мотивації, координації, регулювання та контролю. Всі види управлінської діяльності засновані на обміні інформацією, тому комунікації й називають сполучними процесами.
Керівнику доводиться осмислювати великі обсяги інформації, серед якої
є інформація, що не впливає на процес управління. Обмін інформацією, що впливає на процес управління, зветься ефективних комунікацій. Ефективний менеджер - цей той, хто із загального потоку (комунікацій вміє швидко відібрати ефективні, тобто корисні для процесу управління).
Комунікації здійснюються в повсякденній роботі при спілкуванні з підлеглими й керівниками, на зборах, при читанні документів, розмовах по телефону, складанні документів. Комунікаціями пронизаний весь процес виробництва й управління.
Комунікації підрозділяються на дві великі групи: між організацією і її середовищем і між рівнями управління й підрозділами.
До першої групи належать комунікації, які представляють і інформаційну взаємодію із зовнішнім середовищем: засобиии масової інформації, споживачі, нагляд за якістю продукції, органи державного регулювання, політичні групи, комітети, постачальники й т.п. Виникнення комунікацій всередині підприємства у вигляді зборів, обговорень, телефонних переговорів, звітів і т.д., як правило, є реакцією на вплив зовнішнього середовища.

136
Як комунікації для організації використовуються різні форми. Так, для реалізації товару засновуються програми маркетингу й реклама. Для дотримання норм державного регулювання потрібне письмове оформлення документів.
Вивчення ринку ведеться за допомогою спеціальних організацій, тобто існує безліч способів комунікацій.
До другої групи належать міжрівневі комунікації, комунікації між різними підрозділами, комунікації «керівник - підлеглий», комунікації між керівником і робочою групою, неформальні комунікації.
Дві третини всієї діяльності на підприємстві - це діяльність, заснована на комунікаціях «керівник-підлеглий». Вони належать до комунікацій по вертикалі, але виділяються в окрему групу, тому що безпосередньо впливають на виробничий процес. Це обмін інформацією про способи діяльності, ефективності роботи, винагородах, здатностях працівників, проблемах, змінах, результатах, удосконаленнях і т.п. Оскільки підлеглі об'єднані в робочі групи, то комунікації з ними керівника є важливим компонентом для досягнення ефективності управління. Участь в обміні інформацією кожного члена робочої групи дозволяє виробити більш правильні відносини групи з керівником, а керівнику - більш активно залучати підлеглих у справи організації.
Виділяються чотири базових елементи в процесі обміну інформацією:
- відправник - особа, яка збирається або відбирає інформацію і передає її;
- повідомлення - сутність інформації, що передається усно або закодованої за допомогою символів;
- канал - засіб передачі інформації;
- одержувач - особа, якій призначена інформація і яка її сприймає
Ефективність комунікацій залежить від важливості й своєчасності виникнення ідеї, уміння її правильно закодувати й після вибору оптимального каналу зв'язку донести до одержувача. Для цього її передають по обраному

137 каналу зв'язку. Це чисто фізична передача повідомлення. Її не слід ототожнювати з процесом комунікацій.
Одержавши повідомлення, адресат декодирує його. У процесі декодування відбувається перетворення символів відправника в думці одержувача. Якщо символи відправника й одержувача збігаються, одержувач усвідомлює ідею відправника, тобто що відправник мав на увазі, формуючи свою ідею. На цьому процес обміну інформацією завершується, але тільки в тому разі, коли реакції на ідею не потрібно.
Однак розуміння ідеї одержувачем може бути й іншим, ніж у відправника.
Відправник вважає процес комунікації ефективним, якщо відбулося розуміння
ідеї одержувачем і останній зробив дії, які очікував відправник.
Для підтвердження (непідтвердження) очікуваного результату необхідний зворотний зв'язок, при якому відправник і одержувач міняються комунікативними ролями. Тепер одержувач стає відправником відповідного повідомлення, що у зворотному порядку проходить всі стадії комунікаційного процесу. Зворотний зв'язок дозволяє зрозуміти, якою мірою було зрозуміле й сприйняте повідомлення.
У результаті зворотного зв'язку підвищується ефективність комунікаційного процесу. Вона сприяє також зменшенню шуму, під яким розуміють все те, що спотворює зміст повідомлення. Його джерелом може бути мова й розходження сприйняття. Через них змінюється зміст повідомлення у процесах кодування і декодування. У вигляді перешкод можуть виступати також організаційні неполадки між керівниками й підлеглими. Вони утрудняють точну передачу інформації.
Подолання шумових перешкод дає змогу більш-менш точно передати повідомлення. Але занадто високий рівень шуму може привести до повного порушення інформаційного процесу, а отже до зниження керованості.


138
1.2.

Міжособистісні
комунікації
При наявності безлічі методів комунікації майже увесь свій час керівники витрачають на прямий міжособистісний обмін інформацією за допомогою розмов.
На ефективність міжособистісних комунікацій впливають перешкоди, пов'язані з перекручуванням сприйняття інформації, семантичні перешкоди, неякісний зворотний зв'язок, погане слухання. Люди реагують не на дійсні події в навколишньому світі, а на те, як ці події сприймаються. Це пов'язане з тим, що людина по-різному сприймає інформацію залежно від знань і накопиченого досвіду. Наприклад, два інженери виробничого відділу можуть дотримуватися різних поглядів з приводу впровадження нової технології. Один керівник вважає за необхідне поліпшити якість, продукції, а інший збільшити її випуск і т.д. У різних людей різні основи суджень (інтереси, потреби, емоційний стан, знання, досвід, зовнішнє оточення). Це є причиною виборчого сприйняття
інформації, тобто в багатьох випадках люди сприймають тільки частину повідомлення, переданого їм у фізичному змісті. У результаті повідомлення, передане відправником, може виявитися перекрученим або сприйнятим не в повному значенні. Якщо інформація суперечить досвіду або раніше сформованим поняттям, вона або повністю відривається, або сприймається в перекрученому вигляді.
На комунікативний процес впливає і ступінь відкритості, ступінь довіри до підлеглого. Негативне відношення, упередженість знижують активність і ефективність міжособистісних комунікацій.
Як перешкода в комунікаціях часто виступають семантичні неточності
(семантика - наука, яка вивчає значення слів виражень і зміна цих значень). Для різних людей слова (символи) можуть мати неоднакове значення. Тому те, що має на увазі відправник, необов'язково буде сприйнято в такий же спосіб одержувачем. Часто ті самі слова виражають різні значення. Семантичні варіації можуть бути причиною невірного розуміння. Якщо керівник говорить підлеглому, що звіт відповідає колишньому, він може мати на увазі, що звіт

139 відповідає вимогам, але підлеглий може сприйняти цей вираз як «звіт вимагає доробки».
Значення символу визначається через досвід і сприймається в умовах конкретної ситуації. У кожної людини свій досвід, а кожний комунікаційний процес - це нова ситуація. Тому не може бути впевненості в розумінні символу в тому значенні, що в нього закладено. Якщо сказати підлеглому: «Дзвоніть, коли виникнуть проблеми» - це може викликати відчуття, що потрібно порадитися, начебто він сам не може вирішити питання. Підлеглий може не вступити в контакт. Підлеглому в обов'язковому порядку слід вказувати, з якою ціллю передається інформація. Тільки тоді він буде сприймати її правильно.
Основним засобом для кодування ідей виступають символи (слова). Але при передачі інформації використовуються також обмін поглядами, вираз особи, посмішка, дотик рук, що сприяє посиленню або зміні її змісту.
Крім того, значна частина мовної інформації сприймається через мову поз, жестів, інтонацій. Тому при комунікаціях варто враховувати не тільки те, що ми говоримо, але і як говоримо. При обміні інформацією необхідно домагатися, щоб передана словами інформація і інформація, не кодована в слова, мала один зміст.
Немаловажним фактором у комунікаційному процесі є також уміння слухати. Слухаючи підлеглого, слід не тільки уважно сприймати те, що він говорить, але й вникати в стан його душі. Розуміння стану мовця дозволяє більш об'єктивно оцінити інформацію, а вираження участі сприяє підвищенню ефективності комунікаційного процесу.
Тим, що вступають в обмін інформацією, слід дотримуватися наступних порад.
1. Обмірковуйте свої ідеї й питання, які ви бажаєте зробити об'єктом передачі.
2. Будьте готові до можливих мовних проблем.
3. Стежте за мовою власних поз, жестів і інтонацій.

140 4. Будьте уважні до почуттів інших людей.
5. Домагайтеся встановлення зворотного зв'язку.
Для будь-якого контакту з підлеглим або керівником необхідно визначити напрямок розмови, конкретну тему. При цьому потрібно намагатися виключити двозначність, ясно викладати думку, домагатися, щоб вона була сприйнята так, як ви її розумієте. Неправильні жести, пози, інтонації голосу можуть спотворювати зміст переданої інформації.
Увага до почуттів інших людей при передачі інформації певним чином настроює приймаючу сторону до кращого сприйняття. Не можна допускати швидких суджень і оцінок. Необхідно сприйняти ситуацію з погляду співрозмовника й тільки після цього змінювати обговорювану ідею. Завершує комунікаційний процес зворотний зв'язок. Для його встановлення доцільно використати всі способи, які дають можливість домогтися об'єктивної реакції на відправлений сигнал. Тут доречні й додаткові питання, і прохання переказати ваш сигнал, і, якщо є можливість, оцінка мови поз, жестів, і контроль перших результатів роботи, і відведення часу для бесіди з конкретного питання.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал