Навчальний посібник для студентів усіх форм навчання спеціальності 0501 "Економіка і підприємництво"




Сторінка2/11
Дата конвертації03.12.2016
Розмір5.14 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
-перше, підвищення ефективності виробництва, насамперед продуктивності праці. Адже прибуток - не причина існування підприємства, а результат здійснення функцій (маркетинг, інновації, продуктивність) персоналом, об'єднаним завдяки менеджменту в єдину систему. Менеджмент забезпечує вільне спілкування персоналу на підприємстві по вертикалі й горизонталі.
По
-друге, менеджмент дає можливість уникнути фінансових потрясінь в умовах ринку. Справа в тому, що в умовах конкуренції важливо не стільки дістати прибуток, скільки створити умови для подальшого функціонування підприємства.
По
-третє,менеджмент знижує рівень соціальної напруженості на під- приємстві й у суспільстві.Управлінська діяльність покликана всіляко пом'як- шувати, а в ідеалі - усувати конфлікти між керівниками й працівниками.
1.3

Менеджмент
як система наукових знань
Сучасний менеджмент ототожнюють з теорією управління. Але це далеко не так. Завданням вивчення «теорії управління» є: пізнання системи управління; засвоєння методів і принципів управління. Теорія керування спрямована на пізнання самої системи принципів і методів управління в рамках конкретної системи.
Сьогодні перед кожним підприємством, незалежно від форм власності, перед кожним керівником стоять принципово нові завдання.
Вивчення менеджменту дає можливість навчитися управляти більш успішно, удосконалювати діючу систему управління. В умовах ринку менеджеру слід по-новому будувати відносини зі своїми підлеглими. Поряд з

20 адміністративними методами все частіше використовується людський фактор з орієнтацією на конкретну людину.
Основними розділами менеджменту є: організація, мотивація, комунікації, керування конфліктами, моделі й методи прийняття рішень, менеджмент персоналу й самоменеджмент.
Менеджмент набув статус науки тільки в кінці 19 ст. У ньому сформувалися самостійні школи управління, які акцентували увагу на різних аспектах управлінської діяльності.
Наука менеджменту
є
інтегрованою, тобто багатогалузевою, різноплановою. Якщо сюди додати більш спеціальні галузі (економічні, правові, фінансово-банківські аспекти менеджменту), то вийде справжній конгломерат цілого ряду наук, систематизований під кутом зору ефективного управління. Ця обставина є головною причиною того, що існує багато визначень і тлумачень менеджменту як науки: від зведення менеджменту винятково до ринкових механізмів і економічних закономірностей до заміни його розглядом психологічних проблем управління.
Сучасні підходи до менеджменту характеризують його як тип управління, що відповідає сучасним потребам ринкової економіки. Залежно від того, що є пріоритетним у засобах управління, виділяють такі види управління, як адміністративне, економічне, соціально-економічне, технократичне.
Менеджмент, крім того, розглядається в чотирьох основних аспектах: як область наукового знання (тоді в ньому виділяють предмет, розділи, види, об'єкт, суб'єкт управління); як особливий вид професійної діяльності (специфіка управлінської праці, менеджмент у різних галузях і т.д); як певний соціально- професійний прошарок (описують його роль у досягненні організацією своїх цілей, соціальні установки, розвиток кар'єри і т.д); як комплекс спеціальних дисциплін (наводять освітні стандарти й програми і т.д.).
Люди, які реалізують процес управління організацією, почасти діють
ініціативно, почасти опираючись на наявний запас знань з менеджменту - це менеджери або керуючі. Поняття керуючий відноситься до посадової особи, яка

21 займає певний щабель в управлінській ієрархії, то менеджер - це такий керівник, що пройшов спеціальну підготовку в області менеджменту. У світовій практиці склався стандарт на перелік дисциплін, включених у програми менеджерів: облік (эккаунінг); маркетологічний цикл; господарське право й арбітраж; відповідно менеджмент; керування операціями; комп'ютерні науки.
1.4

Закони
, закономірності й основні принципи менеджменту
В основі менеджменту лежить система економічних законів, закономірностей і принципів управління в умовах ринкових відносин. Закони й закономірності мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі людей, а, навпаки, визначають їхню волю, свідомість і наміри. Усвідомлене використання економічних законів, здійснюючись через управління, дозволяє привести діяльність людей, у відповідність з об'єктивними умовами розвитку.
Саме менеджер вибирає оптимальний варіант управлінського рішення.
Всі закономірності управління можна розділити на дві групи. До першої належать закономірності, властиві управлінню взагалі як цілеспрямованому впливу, до другого - закономірності менеджменту.
Управління виробництвом має двоїстий характер. З одного боку, управління виражає об'єктивний процес керівництва працею працівників з виробництва споживчих цінностей, тобто виступає як потреба виробництва
(відносини управління обумовлені спільною працею); з іншого – це виробничі відносини сторін у процесі створення вартості. Сторони - це роботодавець і найманий робітник, які вступають один з одним у відносини власності.
Відповідно до цього управління виробництвом розглядається у двох аспектах: організаційно-технічному й соціально-економічному. У першому випадку під управлінням розуміється об'єднання праці всіх працівників на базі організованої системи машин і технічних засобів. Його завдання - з'єднати працю працівників із предметами й знаряддями праці, встановити певні пропорції, режими й зв'язки у виробництві. Через організаційно- технічний напрямок розкривається зміст управління і склад його елементів.

22
Соціально
-економічний аспект полягає в тому, що власник засобів виробництва здійснює процес виробництва не тільки у своїх інтересах, але й в
інтересах об'єднаних для спільної праці працівників і суспільства в цілому.
Розрізняють загальні й специфічні закони управління.
До загальних законів упраління належать:
- закон спеціалізації управління;
- закон інтеграції управління;
- закон економії часу.
Деякі дослідники (Р.С. Седегов, Б.Д. Семенов) до законів управління відносять також закон оптимального сполучення централізованого й децентралізованого управління і закон демократизації управління. Ми їх відносимо до принципів управління.
Дамо коротку характеристику трьох цих законів.
Закон спеціалізації управління. Сучасне виробництво засноване на використанні новітніх технологічних процесів, технічних засобів, високого ступеня організації виробництва й праці, інформаційних систем. Для управління таким виробництвом необхідні вузькоспеціалізовані знання й навички в різних галузях науки й техніки, що приводить до розчленовування загальних функцій, їхньому прояву в конкретних умовах, на різних рівнях. Менеджмент включає економічні, соціально-психологічні, правові й організаційно-технічні аспекти, тому менеджери повинні мати високий професіоналізм в області кожного з цих напрямків.
Властиві ринковій економіці ризик і невизначеність ситуації вимагають від менеджерів самостійності й відповідальності за прийняті рішення, сприяють пошуку оптимальних організаційних і науково-технічних рішень.
Закон інтеграції управління. Інтеграція, тобто об'єднання у менеджменті випливає з потреби самого виробництва й управління їм. Це об'єднання, з

23 одного боку, спеціалізованих управлінських дій на різних етапах управління в
єдиний управлінський процес, а з іншого – підрозділів, виробництв у єдиний виробничий організм - підприємство. Підприємства, у свою чергу, можуть об’єднуватися в різні організаційні форми ринкової економіки. Межі цього об'єднання регулюються ринковими відносинами виробництва й управління. Інтеграційні процеси здійснюються доти, поки вони сприяють високим темпам нововведень, мобільності, технологічній переорієнтації, впровадженню винаходів, високому рівню зайнятості в умовах гострої конкурентної боротьби.
Як інтегруючі фактори можуть виступати мета, завдання, інтереси, необхідність підтримки життєдіяльності й розвитку системи, вимоги ринку.
Інтеграція здійснюється шляхом установлення тимчасових і постійних зв'язків на всіх рівнях прояву функції управління і інформаційного забезпечення. На інтеграційні процеси можуть впливати внутрішні й зовнішні змінні.
Закон економії часу. Закон економії часу справедливий не тільки для сфери матеріального виробництва. Усяка економія, в кінцевому підсумку, зводиться до економії часу. Це положення характерно для менеджменту, де цей закон виступає як закон управління часом.
Ефективність управління й, отже, досягнення поставленої мети залежить від швидкості реакції менеджера на потреби ринку й мобілізації внутрішніх і зовнішнього перемінних чинників для задоволення цих потреб. Вирішення будь-якого питання в менеджменті в більш короткий час, ніж конкуруючою стороною, завжди впливає на кінцеві результати діяльності фірми. У глобальних масштабах закон економії часу може впливати на рівень економічного розвитку регіону або країни в цілому.

24
Принципи менеджменту
Управління здійснюється за допомогою основних вихідних положень, правил, називаних принципами менеджменту, якими керуються керуючі органи. У них відображається дія об'єктивних законів і практика управління, а також визначаються вимоги до конкретної системи, структури й організації менеджменту. Відповідно до цих вимог утворюються органи управління, установлюються взаємини між рівнями управління, між організаціями й державою, застосовуються ті або інші методи управління.
Кожний рівень економічного механізму менеджменту має свої принципи (правила, підходи). Так, для внутріфірмового управління характерні принципи централізації і децентралізації, їхнє сполучення, орієнтація на довгострокові цілі розвитку, участь працівників в управлінні, принцип планомірності та ін. Всі вони складають групу структурно-функціональних принципів управління. Друга група принципів – принципи управління виробництвом, третя — принципи управління персоналом.
Може бути й інша класифікація.
Провідним принципом менеджменту виступає принцип оптимального сполучення централізаиії й децентралізації управління.
При застосуванні цього принципу вирішується проблема розподілу повноважень з прийняття рішень на кожному рівні супідрядності.
Найбільш прийнятним вважається варіант, при якому централізовано приймаються стратегічні рішення, а оперативне управління здійснюється децентралізовано, коли повноваження делегуються низовій ланці управління. Це вимагає прояву високого ступеня координації на всіх рівнях господарювання.
Оптимальне сполучення централізації і децентралізації в менеджменті засновано на застосуванні принципів єдиноначальності й колегіальності. Єдиноначальність полягає в тому, що всю повноту

25 відповідальності за роботу організації несе одна особа — президент фірми, директор, керуючий. Відповідно до принципу єдиноначальності кожний працівник повинен строго відповідати за довірену йому ділянку роботи.
Колегіальність припускає залучення до вироблення управлінських рішень керівників різних підрозділів. Завдяки колегіальності забезпечується більш високий ступінь об'єктивності й обґрунтованості рішень, що сприяє їхній успішній реалізації. Рішення можуть прийматися й колективами, наприклад зборами акціонерів, де вони приймаються більшістю голосів. Це різновид колегіальних рішень.
В американському менеджменті застосовуються принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності й принцип єдності команди. Принцип єдності команди потребує від керівника віддачі наказів і розпоряджень тільки своїм безпосереднім підлеглим.
У багатьох організаціях організаційна система ґрунтується на принципі централізації, при якому управління здійснюється з одного центра. Тут установлюється тверда регламентація центра. Підрозділи повністю позбавлені господарської самостійності. Ця форма властива невеликим компаніям, які спеціалізуються на випуску одного виду продукції з орієнтацією на місцевий або вітчизняний ринок.
Президент компанії одночасно є і її керуючим. Він звичайно має двох заступників (віце-президентів) один з яких відає питаннями виробництва й технології, інший - збутом продукції. Більш складним є управління великою фірмою, яка випускає один вид продукції. У веденні президента перебувають тільки загальні питання управління.
Віце-президенти управляють секторами і за допомогою керуючих.
Ще більше ускладнюється управління централізованою фірмою, якщо вона спеціалізується на декількох видах продукції. У цьому разі в підпорядкуванні віце-президентів перебувають вже керуючі за видами діяльності.

26
Централізована організаційна форма характеризується: перевагою функціональних служб перед службами підрозділів; наявністю безлічі функціональних служб; дослідницькими підрозділами в центральному апараті; центральним відділом збуту.
При децентралізованій формі упарвління виробничі підрозділи (відділення) користуються повною самостійністю і у сфері виробництва і в сфері збуту. Вища адміністрація здійснює контроль, координує роботу відділень і здійснює перспективне планування. Всі виробничі відділення перебувають на самофінансуванні. Децентралізована форма управління характерна для великих фірм, яке мають велику кількість підприємств з широкою номенклатурою товарів. Менеджмент сучасних великих фірм характеризується сполученням принципів централізації й децентралізації, коли за вищою ланкою управління закріплюються питання стратегічного характеру, а за низовими ланками
– оперативне управління. Всередині фірми створюються автономні виробничі відділення, які самостійно виробляють, збувають продукцію і відповідають за одержання прибутку.
Активну життєву силу в сучасному виробництві має принцип
демократизації управління. У результаті ускладнення процесу праці змінився підхід до робітника. Він стає суб'єктом виробничого процесу. У робітника з високим рівнем професійної кваліфікації, освіти й загальної культури виникає потреба брати участь в управлінні виробництвом.
Поняття «промислова демократія» характеризує високий ступінь участі працівників в управлінні фірмою, партнерські відносини між підприємцем і робітником.




27
УНЕ
2 Розвиток науки управління
Відомо, що управління існувало ще в древньому Шумері. Однак управління в стародавності дуже відрізнялося від сучасного. Наприклад, було менше керівників середньої ланки, нечисленною була група керівників вищої ланки, які мали право приймати рішення. Дуже часто керівництво здійснювалося однією людиною. Є в історії і приклади організацій з формалізованими структурами, які управлялися так само, як вони управляються в наш час.
Прикладом може бути римсько-католицька церква, де існує структура, установлена ще засновниками християнства. Але до XX в. ніхто не замислювався над тим, щоб організаціями управляти системно. Розуміння цього виношувалося протягом тривалого часу, починаючи із середини XIX в. і до 20-х років XX в. Ідея про те, що управління саме може внести істотний вклад у розвиток і успіх організації, зародилася в США. Родоначальник наукового менеджменту Ф.У. Тейлор говорив, що «мистецтво наукового управління - це еволюція, а не винахід». Осмислена й цілеспрямована діяльність будь-якого колективу вимагає управлінського впливу в чотирьох його головних напрямках - планування, організація, керівництво й контроль.
Відправною точкою розвитку сучасного менеджменту вважають 1866 рік.
Цього року бізнесмен Г. Таун виступив на зборах Американського товариства механіків-інженерів з доповіддю «Інженер як економіст». У цій доповіді вперше говорилося про необхідність менеджменту як професійної спеціалізації і наукової дисципліни. Доповідь зробила велике враження на присутнього на ньому
інженер-механіка Ф.У. Тейлора й стала стимулом для створення ним теорії наукового менеджменту. До Ф.У. Тейлора поняття менеджменту мало досить узагальнений характер. Він уперше визначив його як «раціональну організацію взагалі» або «організацію виробництва» стосовно промислового підприємства.
Теорія виникла в умовах монополістичного капіталізму. Ріст масштабів і концентрація виробництва вимагали стандартизації і уніфікації всього виробничого процесу. Подальше зростання ефективності виробництва стало немислиме без всебічної раціоналізації економіки, часу й ресурсів.

28
Ф. Тейлор, А. Файоль, Г. Емерсон, Г. Форд, доповнюючи один одного, створили теорію наукового менеджменту. Вони прийшли до створення теорії на основі своєї практичної діяльності, працюючи як інженери й адміністратори на промислових підприємствах. Потім апробовані емпіричним шляхом принципи привели до створення теорії.
Ф. Тейлор зосереджував свою увагу на цеховому управлінні Г. Емерсон і
Г. Форд - на всьому виробничому процесі, А. Файоль займався організацією управлінської праці на вищих його рівнях. Всі вони працювали в одному напрямку й кожний з них привніс у науковий менеджмент щось нове.
В умовах адміністративно-командної системи більшість принципів наукового менеджменту були неприйнятні. Перехід до ринкової економіки дає простір для його застосування. Але не слід забувати, що всій його універсальності менеджмент - частина американської національної культури, що не дозволяє точно копіювати його в наших виробничих умовах.
1.1 Школа наукового менеджменту
Виникнення науки управління належить до кінця XIX - початку XX ст. Її засновником, як ми вже говорили, був американський інженер Ф.У. Тейлор
(1856-1915).
Фредерик Уінслоу Тейлор народився 20 березня 1856 р. в американському місті Філадельфії в родині юриста. Збираючись піти по стопах батька, він в 1872 р. поступив в Академію П. Екзетера в Нью-
Гемпширі, але, займаючись ночами, зіпсував собі зір і в 1875 р. влаштувався на роботу механіком у маленьку гідравлічну майстерню у Філадельфії.
Потім була робота в Мідвейльській сталеливарній компанії на посаді головного інженера. У 1863 р. закінчив заочно технологічний інститут і одержав диплом інженера-механіка.
Працюючи на заводах сталеливарної компанії, Тейлор почав впроваджувати те, що згодом увійшло в його "систему «наукового менеджменту», ввів контроль за раціональним використанням

29 працєвитрат, хронометраж. У 1903 р. вийшла його книга «Цеховий менеджмент», в 1911 р. - «Принципи й методи наукового менеджменту»
Головну увагу Тейлора було спрямовано на підвищення продуктивності праці, що, на його думку, повинна збагатити хазяїнів і робітників, але для цього необхідний переворот у психології і тих, і інших.
Тейлор висунув чотири основні риси наукової організації праці:

по-перше, адміністрація бере на себе створення наукового фундаменту, що заміняє старі традиційні й суто практичні методи для кожної окремої дії у всіх різних різновидах праці, застосовуваних на підприємстві;

по-друге, адміністрація провадить на основі науково встановлених ознак ретельний відбір робітників, а потім навчає і розвиває здатності кожного окремого робітника, у той час як раніше робітник сам вибирав собі спеціальність
і сам навчався так, як вміє;

по-третє, адміністрація здійснює довірче співробітництво з робітниками з метою досягнення відповідності принципів окремих галузей виробництва науковим принципам, які були нею раніше вироблені;

по-четверте, установлюється майже рівномірний розподіл праці й відповідальності між адміністрацією підприємства й робітниками.
Адміністрація виконує ті види праці, для яких вона краще пристосована, ніж робітники, тоді як раніше майже вся праця й більша частина відповідальності були покладені на робітників.
Всі ці принципи здійснювалися стосовно до окремого підприємства. Вся система була спрямована на раціоналізацію праці. Можна виділити такі раціональні методи Тейлора.
1 . Розчленування виробничих операцій на складові елементи.
2. Управління - активний фактор виробництва.
3. Поділ праці безпосередньо у сфері управління.
4. Виділення планування як особливої функції управління.

30 5. Принцип примусової централізації знарядь праці, технологічних процесів, а також умов і методів праці.
6.Введення карт-інструкцій.
7.Введення високих науково обґрунтованих норм.
8.Введення оплати праці, що стимулює ріст вироблення.
9.Строге ієрархічне підпорядкування.
10.Тісне співробітництво адміністрації й робітників.
Розчленування виробничих операцій було проведено на базі ретельного підбору найбільш сильних і спритних робітників. Виявлення економічних рухів
і усунення зайвих дало можливість установити високі норми виробітку, які привели до різкої інтенсифікації праці. Управління пристосовувалося до складних умов виробництва й ставило своєю метою змінювати й поліпшувати ці умови. Планування висувалося як обов'язкова діяльність на підприємстві, що дозволяло йому безупинно удосконалювати.
До подальшої раціоналізації управлінської праці привело її поділ на складові елементи: визначення мети, підготовка засобів, використання засобів і контроль.
Тейлор виходив з того, що організація праці припускає вироблення численних правил, закономірностей, формул, які заміняють собою особисті судження робітника. Проведені експерименти дали необхідні дані для формалізації процесу праці. Для більше твердої її організації були введені карти-інструкції. З цією же метою були встановлені підвищені науково обґрунтовані норми виробітку. Однак Тейлор звертав увагу на те, що високі норми необхідно стимулювати більш високою оплатою. Однією з умов злагодженості всієї організаційної системи висувалася строга супідрядність по вертикалі.
Теорія Тейлора передбачала однобічний вплив керуючої системи на робітника й беззаперечне його підпорядкування керуючому. Цьому сприяло те,

31 що в отриманому завданні робітникові в деталях розписувався процес праці, який він не міг порушити. Тейлоризм якоюсь мірою ігнорував робітника як особистість. В історії наукового управління не враховувалися мотиви поведінки соціальних груп і психологія робітника. Очевидно, це було результатом того, що спеціальними соціологічними й психологічними дослідженнями Тейлор не займався. Разом з тим одним з принципів наукової організації праці він висунув «тісне співробітництво адміністрації і робітників», що ґрунтувалося на врахуванні соціального стану й інтересів груп і особистості працюючих.
Соціальні інтереси він ураховував у своїх принципах організації. На думку
Тейлора, вони служили згладжуванню протиріч між підприємцями й робітниками.
Всі принципи Тейлора представляли собою систему. Методи раціоналізації праці окремих робітників обумовили перебудову всього процесу виробництва, а отже, і управління. Ця сторона навчання Тейлора почала широко застосовуватися на різних підприємствах промисловості.
Однак такі цілі, як співробітництво між адміністрацією й робітниками, рівномірний розподіл між ними праці й відповідальності не були досягнуті.
На це вказував сам творець теорії.
З перших же днів впровадження система зустріла опір робітників, що вимагало встановленню взаємної довіри між робітниками й підприємцями.
Однак тейлоризм поступово почав поширюватися на промислових підприємствах США, а потім і в інших капіталістичних країнах.
Зі школою наукового менеджменту пов'язані імена таких дослідників, як Френк і Ліліан Джілберти, Генрі Гантт. Вони, як і Тейлор, думали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна вдосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись їх більше ефективного виконання.
Створені Джілбертами методи вивчення руху робітників з використанням кінокамери в сполученні з мікрохронометражем поповнили арсенал наукової організації праці.

32
До творців наукового менеджменту історики відносять також американського мислителя Гарлінгтона Емерсона (1853-1931). Він одержав прекрасну освіту, займався науковою працею, банківськими операціями, виконував економічні й інженерні вишукування, був професійним консультантом з менеджменту. У 1900р. вийшла його книга «Продуктивність як підстава для управління й оплати праці», а в 1912 р. - головна праця його життя
«Дванадцять принципів продуктивності».
Під терміном
«продуктивність»
Емерсон розумів оптимальне співвідношення між сукупними витратами й економічним результатом. Ним уперше висловлена
ідея про необхідність і доцільність комплексного підходу до вирішення складних завдань організації виробництва й управління, а також раціоналізації з позиції ефективності.
Велику підтримку в розвитку й визнанні системи Тейлора здійснив
Г. Форд, який у США був символом організаційного й технічного прогресу, свідомим творцем суспільства масового споживання й соціальних гарантій.
Справжнім тріумфом Форда було впровадження в автомобілебудуванні моделі, що змінила всі старі норми організації. Подальшим кроком у використанні системи Тейлора було її застосування в масовому потоковому виробництві. Відмітаючи все зайве, Форд прагнув розчленувати операції з вироблення виробів до найпростіших рухів. Це дало можливість так організувати виробництво, що рух виробів від однієї операції до іншої повністю залежав тільки від тривалості виконання операції машиною, а також різко знизити собівартість продукції. При такій організації процесу виробництва виникла необхідність змінити й систему управління, яку Форд побудував на наступних принципах:
- точний розрахунок і планування всього процесу виробництва, його щаблів, зв'язків;
- облік і планування умов роботи;
- підготовка сировини, матеріалів, механізмів, робочої сили;

33
- здійснення виробництва за стандартною технологією;
- постійний пошук шляхів удосконалення виробництва.
Позитивна в цілому система Форда привела до небаченого до того масштабу інтенсифікації на всіх рівнях виробничого процесу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал