Навчальний посібник для студентів напряму підготовки: 020302 Історія, 040104 Географія



Pdf просмотр
Сторінка1/18
Дата конвертації11.05.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Н. М. Атаманчук




ПСИХОЛОГІЯ:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Навчальний посібник
для студентів напряму підготовки:
6.020302
Історія, 6.040104 Географія,
6.010201 Фізичне виховання




Полтава – 2014

УДК 159.9 (042.4) (075)
ББК 88.3я73

А92



Рецензенти:

Подлєсна Г.В. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії, історії та педагогіки Полтавської державної аграрної академії
Пасічніченко А.В. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри початкової і дошкільної освіти Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.


Атаманчук Н. М.
А 92
Психологія: Конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів напряму підготовки: 6.020302 Історія, 6.040104 Географія,
6.010201 Фізичне виховання / Укл. Н. М. Атаманчук. – Полтава: ПНПУ
імені В. Г. Короленка, 2014 . – 201 с.


У посібнику викладено стислий зміст курсів із психології, висвітлено основні поняття психологічної науки, подано її коротку
історію, наведено засади загальної, вікової та педагогічної психології.
Конспект лекцій призначений для самостійної роботи студентів вищих навчальних, які вивчають курс «Психологія» денної та заочної форм навчання і всіх, тих хто має інтерес до проблем психології.

УДК 159.9 (042.4) (075)
ББК 88.3я73


© Атаманчук Н. М., 2014
 ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.........................................................................................................4
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ................... 5
Лекція 1­2. Психологічна наука, її розвиток та сучасний стан…5
Лекція 3­4. Проблема особистості у психології. Спрямованість як провідна підструктура особистості………………………………….21
Лекція 5. Основи психології спілкування…………………………….30
Лекція 6. Психологічні засади діяльності та здібностей людини………………………………………………………………………………….43
Лекція 7­9. Психічні процеси, їх функції та розвиток………….54
Лекція 10. Емоційно‐вольова сфера…………………………………….72
Лекція 11­12. Темперамент та характер……………………………..77
Лекція 13. Розвиток особистості. «Я‐концепція».
Психологічний захист…………………………………………………………...86
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В
ОНТОГЕНЕЗІ……………………………………………………………………..95
Лекція 14. Предмет, завдання, методи вікової та педагогічної психології………………………………………………………..............................95
Лекція 15­16. Основні закономірності психічного розвитку……………………………………………………………………………107
Лекція 17­20. Психологічні особливості розвитку особистості в онтогенезі………………………………………………………………………….120
Лекція 21­22. Психологія навчання…………………………………174
Лекція 23­24. Психологія педагогічної діяльності…………..182
Лекція 25. Психологія виховання…………………………………….192
ІНТЕРНЕТ – РЕСУРСИ ДО ПЕРШОГО ТА ДРУГОГО
МОДУЛІВ……………………………………………………………………….
198
КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК………………..
199




ПЕРЕДМОВА

Особливої ваги психологічні знання набувають у процесі підготовки фахівців вищої кваліфікації. Курс «Психологія» орієнтує студента в психології людини, озброює його досягненнями психологічної науки, формує ставлення до людини як до найвищої цінності.
Майбутній спеціаліст повинен уміти практично використовувати психологію для розв’язання будь‐яких виробничих проблем.
Для ефективного засвоєння психології необхідне чітке структурування навчального матеріалу і його логічно‐послідовне викладання.
У процесі підготовки посібника враховувалися навчальна програма, а також такий основний принцип: сприяти свідомому творчому засвоєнню теоретичних засад сучасної психології й формуванню стійкого інтересу до психологічних знань та вміння їх застосовувати у повсякденній практичній діяльності.
У посібнику подано лекції з курсу «Психологія». Зокрема, розкрито основні категорії сучасної психології, проаналізовано розвиток та сучасний стан психологічної науки, проаналізовано психологічні засади діяльності й здібностей людини, питання психології особистості, закономірності пізнавальної діяльності, темперамент і характер, функції спілкування, розвиток особистості, емоційну сферу людини, розвиток особистості в онтогенезі.
Посібник містить короткий термінологічний словник, питання для актуалізації мисленнєвої діяльності.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.
ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ

Лекція 1­2.
Психологічна наука, її розвиток та сучасний стан

Мета:
з’ясувати сутність психологічної науки, її предмет, завдання,
місце психології в системі наук, основні галузі, методи дослідження.

План:
1.
Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки.
2.
Виникнення і розвиток психології як науки.
3.
Зв’язок психології з іншими науками
4.
Основні галузі сучасної психології
5.
Методи психології та специфіка їх застосування.

Література:
1.
Введение в психологию:
Учебное пособие/
Под ред.
А.В.Петровського. – М. : Академия, 1995. – Ч.1.
2.
Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / С. Д. Максименко. – К. : Центр навч. літ., 2008. – С.8–17;
19–20; 26–34.
3.
Максименко С. Д. Загальна психологія : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / С. Д. Максименко. – 3‐є вид., перероб. та допов. – К. :
Центр учбової л‐ри, 2010. – 272 с.
4.
М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / П. А. М’ясоїд. – К. :
Вища школа, 2000. – С.37–61; 65–69; 76–83.
5.
Загальна психологія: Хрестоматія : Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К. : Каравела, 2007. – С.6–9.
6.
Общая психология: Курс лекций/ Сост. Е. И. Рогов. – М. : ВЛАДОС,
1998. – С.3–80.
7.
Психологія: Навч. пос. / О. В. Винославська, О. А. Бреусенко‐
Кузнєцов, В. Л. Зливков та ін.; За наук. ред. О. В. Винославської. –
Київ: Фірма ІНКОС, 2009. – С.13–62.
8.
Савчин М. В.
Загальна психологія
: навч. посіб.
/ Мирослав Васильович Савчин. – К. : Академвидав, 2011. – 464 с.
9.
Тодорова І. С. Основи психології та педагогіки / І. С. Тодорова. –
Полтава, 2002. – С.6–9; 18–35.

1. Предмет психології. Загальні завдання психологічної
науки
Психологія – одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного і соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Все це становить психічну діяльність людини, яку вивчає наука психологія.
Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.
Завдання психології:
– розкрити закономірностей і законів виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей;
– з’ясувати життєве значення психіки й підвищити психологічну культуру індивідів та суспільства;
– здобуті знання спрямувати на підвищення якості життя, рівня навчальної та професійної підготовки, поліпшення психічного здоров’я людей і гармонізацію їх взаємин.
Термін «психологія» походить від грецьк. – душа і слово, вчення, що означає «наука про душу». Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб'єктивні переживання, суб'єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті та різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність – відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву; емоційно­
вольову різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до
активності потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально­психологічні
властивості особистості – здібності, темперамент, характер і її
психічні стани піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість й ін.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті й діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.
Отже, психологія – наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми психіки як відображеного в мозку людини образу дійсності, за допомогою котрого відбувається управління діяльністю людини.

2. Виникнення та розвиток психології як науки
Інтерес до непізнаного є об'єктивною властивістю людської свідомості. Він лежить в основі виникнення всіх наук, у тому числі психології. Датою народження психології як науки в сучасному
розумінні вважають 1879 рік, коли в Лейпцигу (Німеччина) професор
В. Вундт відкрив першу експериментальну психологічну лабораторію.
Проте у розвитку психології доцільно все ж виділити наступні етапи
(за Л. Д. Столяренком):
1‐ший етап – психологія як «наука про душу» (цьому визначенню понад 2 тис. років. Наявністю душі тоді намагалися пояснити всі незбагненні явища в житті людини);
2‐ий етап – психологія як «наука про свідомість». (Виникає у ХVІІ ст. у зв'язку з розвитком природничих наук. Свідомістю називали здатність думати, відчувати, бажати. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за собою й опис фактів);
3‐ій етап – психологія як наука про поведінку. Виникає у XX ст.
Сучасні вчені вважають, що психологія – наука, що вивчає
об'єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.
Отже, перше психологічне знання виникло ще в доісторичні часи.
Очевидно, поштовхом до виникнення цієї галузі пошуку істини була побожна цікавість, змішана зі страхом, щодо таких явищ, як сон і смерть. Їх і досі часто порівнюють між собою – «помер тихо, мов заснув» або «спить, мов убитий».
Так от, саме перед жахливістю, незрозумілістю смерті й виникли перші уявлення про душу – те «щось», яке робить живе живим.
З'явились і деякі знання, котрі мали сакральний характер, тобто перебували у рамках релігійних систем та ритуалів. Таким знанням на той час слід вважати, наприклад, анімізм – віру в те, що душа існує окремо від людини та є самостійним утворенням.
У Стародавній Греції зародилася світська наука. Анімізм переходить у гілозоїзм (уся матерія – раз вона змінюється – є живою) і панпсихізм
(душа є в усіх без винятку об'єктів живої та неживої природи). Було зроблено крок уперед: душу можна вивчити, вона підпорядкована певним законам.

Платон (427–347 рр. до не.) вважав, що індивідуальна душа – частина загальної, «глобальної душі», вона є началом незримим, величним, божественним, вічним. А процес пізнання – лише пригадування частин «універсального досвіду». Виділив три «частини душі»: розум (у голові), мужність (у грудях), прагнення (в животі). Ці частини кожному дані в різних пропорціях, і такий «вищий поділ» визначає долю людини.
Залежно від того, який спосіб життя вела людина, після смерті її душа або буде никати навколо землі, обтяжена тілесними елементами, або відлетить до божественного світу ідей, що існує поза матерією та
індивідуальною свідомістю. Тому людина повинна турбуватися, аби за життя не обтяжити душу нічим низьким, негідним.
Аристотель (384–322 рр. до не.) написав трактат «Про душу», де вперше виділено психологію як своєрідну галузь знання й висловлена ідея неподільності душі та живого тіла. Душа не може переселятися, вона живе і вмирає разом із тілом, будучи рушієм усіх життєвих функцій. Розглядає типи душі – рослинна, тваринна, людська
– як стадії розвитку.
Теофраст (327–287 рр. до н.е.) створив трактат «Характери», де описав понад 30 різних характерів.
Гіппократ (бл. 460 – бл. 377 рр. до н.е.) вперше висловив версію про те, що органом мислення і відчуттів є мозок. Створив учення про 4 типи темпераменту, в основі якого – уявлення, що в організмі людини домінує одна з «життєвих рідин» (кров, флегма, жовта жовч, чорна жовч), – так звану гуморальну теорію. Поклав початок вивчення психологічних характеристик етносів.
Клавдій Гален (Рим, близько 130 – близько 200 рр. до н.е.): досліджував чуттєві й рухові функції спинного мозку.
Ранньохристиянські філософи – Аврелій Августин (354–430), Фома
Аквінський (1226–1274) – виділяють як предмет вивчення внутрішній світ людини, вивчають деякі феномени свідомості.
Середньовіччя – пріоритет духовного над тілесним. Розвиток об'єктивно‐ідеалістичних течій.
У більш пізні часи розвиток найбільш суттєвих психологічних ідей пов'язаний з іменами.
Рене Декарт (XVII ст.): висловив ідею про рефлекторну природу поведінки; «декартівський дуалізм» – уявлення про те, що тіло рухається механічно, а управляє ним «розумна душа», яка локалізується в мозкові. Таким чином, поняття «душа» почало перетворюватися на
«розум», а пізніше – на «свідомість».
Гоббс: увів вивчення не «душі», а «душевних явищ».

Г. Лейбніц (Німеччина, кін. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.): йому належить розмежування перцепцій (неусвідомленого сприйняття) та апперцепцій
(усвідомленого сприйняття).
Дж. Локк: на противагу раціоналізму (лише розум є інструментом пізнання) висунув ідею емпіричної (досвідної) психології; джерела досвіду: діяльність зовнішніх органів чуття та внутрішня робота мозку з узагальнення власної діяльності; версія tabyla rasa – чистої дошки, з якою порівнювався природжений стан свідомості людини.
XVII ст.: матеріалісти Гартлі (Англія), Дідро (Франція), Радищев
(Росія) та інші підтримували думку про те, що внутрішній світ людини формується у її взаємодії з навколишнім світом. Ідеалісти твердили –
Берклі: внутрішній зміст є первинним; Крістіан Вольф: психологія здібностей як учення про об'єктивні сили саморозвитку в душі – насамперед здатності уявлення. Предмет теорій пізнання – досвід, куди входять: ідеї, почуття, відчуття, результати самоспостереження. Досвід

знання → ідеї як зміст свідомості (суб'єктивний ідеалізм).
І. М. Сєченов (1829–1905) створив трактат «Рефлекси головного мозку» (1863). Основна ідея – «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлексами». Психічна дія має фізіологічну основу.
У чому полягає роль психічних процесів (відчуття, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, почуття, волі)? Це функція сигналу, чи регулятора, який приводить дію у відповідність зі змінюваними умовами і тим самим забезпечує корисний, приспособлювальний ефект. Психічне є регулятором відповідної діяльності не саме по собі, а як властивість, функція певних відділів мозку, куди тече, де зберігається й переробляється інформація про зовнішній світ. Психічні явища – відповідь мозку на зовнішні
(навколишнє середовище) та внутрішні (стани організму як фізіологічної системи) впливи. Психічні явища – це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразнення, які діють зараз (відчуття, сприйняття) чи були колись, тобто в минулому досвіді (пам'ять). Вони узагальнюють ці впливи, забезпечують передбачення результатів, до котрих вони приведуть (мислення, уява), посилюють чи послаблюють діяльність під впливом тих чи
інших чинників (почуття, воля), виявляють різницю в поведінці людей
(темперамент, характер).
Психічні явища поділяються на:
– психічні процеси (див. вище);

– психічні властивості (спрямованість, здібності, темперамент характер);
– психічні стани (роздратування, спокій, тривога, апатія, фрустрація, ейфорія, веселість).
На кінець XIX ст. виробився погляд на психіку як суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення дійсності мозком. Саме цей погляд ліг в основу вітчизняних психологічних досліджень.
У 1885 р. в Росії відкрилась лабораторія, подібна до лабораторії
Вундта. Її організував В. М. Бехтерев (1857–1927), який надалі успішно розвивав експериментальний напрям у психології. В 1912 р. відкрито перший у Росії психологічний інститут. Світилом світового рівня став
І. П. Павлов (1849–1936), який вивчав умовно‐рефлекторні зв'язки в діяльності організму. Його роботи плідно вплинули на розуміння фізіологічних основ психічної діяльності.
За кордоном у психологічній науці в цей час виникає низка напрямів.
А. Функціоналістський
підхід.
Американський психолог
У. Джеймс запропонував вивчати функції свідомості та її роль у виживанні людини, висунув гіпотезу , що роль свідомості полягає в тому, щоб дати людині можливість пристосуватися до різних ситуацій.
Запропонував поняття «потік свідомості», розуміючи під ним процес руху свідомості, безперервну зміну її змісту і станів .
Б. Біхевіористськнй
підхід.
У
1913 р. започаткований американським психологом Уотсоном. Згідно з його думкою, психологія
– наука про поведінку, а все, що стосується свідомості, слід відкинути.
Його послідовники: Скіннер (ідея про те, що будь‐яка поведінка визначається своїми наслідками); А. Бандура (людські дії формуються під впливом соціального середовища, від якого людина повністю залежна).
Важливі заслуги біхевіоризму: впровадження об'єктивних методів реєстрації та аналізу спостережень поведінки; відкриття закономірностей навчання, утворення навичок, реакцій поведінки.
Головний недолік – недоврахування складності психічної діяльності людини, зближення психіки тварини й людини, ігнорування процесів свідомості, творчості, самовизначення особистості.
В. Гештальтпсихологія (від нім. «форма»). Німецькі вчені
Т. Вертгаймер, В. Келер, К. Левін висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Було здійснено розроблення поняття психологічного образу, утвердження цілісного підходу до психічних явищ.

Г. Фрейдизм (психоаналіз) – чи не найвідоміший у світі напрям.
3. Фрейд увів до психології важливі проблеми: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив психічних травм дитинства на поведінку людини в зрілому віці тощо. Однак уже його найближчі учні дійшли висновку., що не сексуальні прагнення переважно, а відчуття неповноцінності й необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер) чи колективне несвідоме (архетипи), що ввібрало в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг), визначають психічний розвиток особистості.
Д. Пов'язати природу несвідомого ядра психіки людини з соціальними умовами її життя намагалися К. Хорні, Г. Саллівен та
Е. Фромм. – неофрейдисги. Людиною вважають не тільки біологічно зумовлені несвідомі спонукання, але й набуті прагнення до безпеки і самореалізації (Хорні), образи себе та інших, що склалися в ранньому дитинстві (Саллівен), впливи соціоекономічної структури суспільства
(Фромм).
Е. Представники когнітивної психології. У. Найссер, А. Павійо та
інші відводять у поведінці суб'єкта головну роль знанням (від лат.
соgnitіо – знання). Для них центральним стало питання про організацію знання в пам'яті суб'єкта, про співвідношення вербальних та образних компонентів у процесах запам'ятовування і мислення.
Є. Найвизначніші представники гуманістичної психології
А. Маслоу, Г. Олпорт, Г. А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс предметом психологічних досліджень уважають здорову творчу людську особистість.
Метою такої особистості
є самоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного начала власного «Я».
Людина відкрита світові, наділена тенденціями до постійного зростання та самореалізації.
Ж. Інтерактивна психологія (Е. Берн) розглядає людину як
істоту, головною характеристикою якої є спілкування, взаємодія між людьми. Мета психології – вивчати закони взаємодії, спілкування, стосунків, конфліктів.
У вітчизняній психології також варто назвати чимало видатних
імен:
Л. С. Виготський (1896–1934) увів поняття про вищі психічні функції (мислення в поняттях, розумне мовлення, логічна пам'ять, довільна увага ) як специфічно людську, соціально обумовлену форму психіки. Вони розвиваються в процесі навчання. Заклав також основи культурно‐історичної концепції психічного розвитку людини.

О. М. Леонтьєв (1903–1979) провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування віщих психічних функцій як процесу інтеріоризації вищих форм знаряддєво‐знакових дій до суб'єктивних структур психіки людини.
О. Р. Лурія (1902–1977) особливу увагу приділяв проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій та їх порушень. Він став одним із творців нової галузі психологічної науки – нейрофізіології.
П. Я. Гальперін (1902–1988) розглядав психічні процеси (від сприйняття до мислення включно) як орієнтувальну діяльність суб'єкта в проблемних ситуаціях. Сама психіка в історичному плані виникає тільки в ситуації рухливого життя для орієнтування на основі образу і здійснюється за допомогою дій у плані цього образу.
П. Я. Гальперін – автор концепції поетапного формування розумових дій
(образів, понять). Практична реалізація цієї концепції допомагає істотно підвищити ефективність навчання.

3. Зв’язок психології з іншими науками
Психологія тісно пов'язана з природничими науками, що вивчають будову і діяльність головного мозку. Недаремно відомі вчені І. Сєченов,
І. Павлов, П. Анохін, Олексій Ухтомський та інші. ставили перед собою завдання розкрити фізіологічні механізми людської психіки. Разом із тим у природничих науках виникають проблеми, які потребують психологічних досліджень. Так, проблема виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції, котру німецький учений Ернест
Геккель назвав «світовою загадкою», для подальшого розвитку біологічних наук є не менш важливою, ніж проблема виникнення життя.
Розв’язання багатьох проблем медичних наук також передбачає участь психологів. Борючись із захворюваннями та лікуючи хворих, лікарю завжди слід використовувати дані про психіку людей: ще
Авіценна говорив, що передусім потрібно лікувати не тіло, а душу.
Дані психології постійно використовують представники технічних наук – при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення
інформації тощо. Щоб збільшити надійність системи «людина – машина», в якій людина часто є найменш надійною ланкою, що призводить до виходу з ладу техніки, аварій і катастроф, потрібно ще на рівні проекту враховувати можливості людської психіки.
Традиційним є зв'язок психології з педагогікою. Ще відомий педагог Костянтин Ушинський зазначав, що коли педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна пізнати її в всіх відношеннях. Якщо раніше завдання психології полягало в
«психологічному обґрунтуванні» різних педагогічних принципів, норм тощо, то тепер психології відводиться авангардна роль. Вона повинна розкривати можливості дитини і шукати нові форми й методи ефективного навчання та виховання.

Постійну потребу використовувати здобутки психології мають суспільні науки. У дослідженні соціальних процесів завжди виникає необхідність урахувати психологічні фактори: механізми
індивідуальної та групової поведінки людей, соціальні настановлення й орієнтири, настрої, почуття, психологічний клімат, механізми навіювання, наслідування, психологічного зараження тощо.
Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох суміжних проблем. У процесі їх вивчення з'являються й набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій та наукових теорій.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал