Навчальний посібник для студентів біологічних спеціальностей вищих навчальних закладів




Сторінка4/13
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
2. Сучасні гіпотези походження життя.
Життя як особлива форма існування матерії характеризується двома властивостями - самовідтворенням і обміном речовин. На цих властивостях будуються всі сучасні гіпотези виникнення життя. Найбільш визнані гіпотези - коацерватна і генетична.
Коацерватна гіпотеза. У р. А.І.Опарін уперше сформулював основні положення коацерватної гіпотези походження життя. Основу гіпотези складають твердження, що початкові етапи біогенезу були пов'язані з формуванням білкових структур. Перші білкові структури (протобіонти) з'явились у період, коли молекули білків відгороджувалися від навколишнього середовища мембраною. Ці структури могли виникнути з первинного "бульйону" завдяки коацервації - самовільному розділенню водного розчину полімерів на фази з різною їх концентрацією. Процес коацервації привів до утворення мікроскопічних краплин із високою концентрацією полімерів. Частина цих краплин поглинала із середовища низькомолекулярні сполуки амінокислоти, глюкозу, примітивні каталізатори. Взаємодія молекулярного субстрату і каталізаторів уже означала виникнення найпростішого метаболізму всередині протобіонтів. Краплини, здатні до метаболізму, уключали в себе з навколишнього середовища нові сполуки і збільшувалися в об'ємі. Коли коацервати досягали розміру, максимально допустимого вданих фізичних умовах, вони розпадалися на дрібні крапельки, які знову продовжували рости, а потім створювали нові покоління коацерватів. Поступове ускладнення протобіонтів здійснювалося шляхом добору таких коацерватних крапель, які мали переваги в ефективнішому використанні речовині енергії середовища. Добір як основна причина вдосконалення коацерватів до первинних живих істот - центральне положення в гіпотезі
Опаріна. Генетична гіпотеза. Згідно цієї гіпотези, спочатку виникли нуклеїнові кислоти як матрична основа синтезу білків. Уперше її висунув у 1929 р.
Г.Мйоллер. Експериментально доведено, що нескладні нуклеїнові кислоти здатні до реплікації і без ферментів. Синтез білків на рибосомах відбувається, з участю транспортної (т-РНК) і рибосомної РНК (р-РНК). Вони здатні будувати непросто випадкові сполучення амінокислота впорядковані полімери білків. Можливо, первинні рибосоми складалися тільки з РНК. Такі безбілкові рибосоми могли синтезувати впорядковані пептиди за участю молекул т-РНК, які зв'язувалися з р-РНК через спарювання основ. На наступній стадії хімічної еволюції з'явилися матриці, які визначали послідовність молекул т-РНК, а тим самим і послідовність амінокислот, які зв'язують молекули т-РНК. Здатність нуклеїнових кислот служити матрицею при утворенні комплементарних ланцюгів (наприклад, синтез і-РНК на ДНК) - найбільш переконливий аргумент на користь уявлень про велике значення в процесі біогенезу спадкового апарату і на користь генетичної гіпотези походження життя.
Гіпотеза біогенезу. Сучасні біогенні погляди мають назву "гіпотези панс- пермії”. Уперше на початку XX століття її сформулював шведський фізик
С.Арреніус, а розвинув геніальний український учений В.І.Вернадський. Її прихильниками були видатні російські вчені зоолог Л.С.Берг, географ
О.Ю.Шмідт, астроном Й.С.Шкловський, один із відкривачів коду ДНК сучасний англійський біохімік Ф.Крік та інші. Цікаво, що думку про можливість занесення життя із космосу висловлював ще древньогрецький філософ Анаксагор уст. до нашої ери. Суть цієї гіпотези полягає утому, що спори (цисти) прокаріот можуть не втрачати здатності до відновлення життєдіяльності, витримувати перебування у вакуумі при температурах, близьких до абсолютного нуля (С, жорстке радіаційне та ультрафіолетове опромінення - тобто умови космічного простору. Вони легко досягають верхніх шарів атмосфери і завдяки мізерній масі можуть звідти потрапляти у відкритий космос.
С.Арреніус підрахував, що тиск світла спричинює помітну механічну дію на частки діаметром близько 0,015 мм, переміщуючи їх. Саме такий діаметр мають спори більшості бактерій. Спора, розганяючись під дією тиску сонячних променів, за 20 діб може подолати відстань між орбітами Землі та Марса, а за
80 - досягати орбіти Юпітера. Спороподібні частки знайдено нещодавно в метеоритах. Отже, в космосі присутні спори прокаріот, які безперервно потрапляють на планети. У сприятливих умовах із них виходять активні форми прокаріот різних видів, які утворюють первинні біогеоценози. У подальшому еволюція таких первинних видів відбувається в різних напрямках відповідно до змін умов довкілля на певних небесних тілах. Наприклад, у сірководневій атмосфері фотосинтез можуть здійснювати зелені та пурпурові бактерії за рахунок фотолізу сірководню. Поклади сірки, датовані архейською ерою, підтверджують це припущення. Різні компоненти первинної атмосфери могли перетворюватися хемосинтетиками (аміак-нітрифікуючими, метан-метановими бактеріями тощо. З появою вільного кисню внаслідок фотолізу води ціанобактеріями інші види фотосинтезу та хемосинтезу у біосфері Землі відійшли на другий план, однак у специфічних умовах деяких екосистем (гарячі сірководневі джерела, ґрунт тощо) збереглися донині.
3. Хімічний період еволюції.
Виникнення життя пов'язане з послідовним і вірогідним протіканням певних хімічних реакційна поверхні первинної планети. Фізичній хімічні властивості води (тягучість і теплоємкість) і вуглецю (складність утворення окисів, здатність до відновлення і утворення лінійних сполук) відіграли виключне значення в процесі утворення життя. Фізичній хімічні властивості різних атомів і молекул давали їм можливість взаємодіяти між собою. Говорячи про виникнення життя шляхом складних хімічних перетворень атомів і молекул, важливо усвідомлювати, щоці процеси не мали одиничного, неповторного характеру і могли протікати (ймовірно, і протікали) в неоднакових умовах нарізних ділянках поверхні Землі. Основні етапи хімічної еволюції. З водню, азоту і вуглецю за умови наявності вільної енергії на Землі виникли спочатку прості молекули аміак,
метан та інші сполуки. Далі ці нескладні молекули в первинному океані вступали у нові зв'язки між собою та іншими речовинами. З найбільшим успіхом, ймовірно, протікали процеси росту молекул за умови наявності групи
- N -- С -- N. Ця група зберігає в собі значні хімічні можливості для росту, як за рахунок приєднання до атому вуглецю (С, атому кисню Отакі шляхом реагування з азотними основами. З певного етапу хімічної еволюції участь кисню в цьому процесі стала необхідною. В атмосфері Землі кисень міг нагромаджуватись у результаті розпаду води і водяного пару під дією ультрафіолетових променів Сонця. Для перетворення відновлювальної атмосфери первинної Землі в окиснювальну потрібно було не менше 1-1,2 млрд. р. Із нагромадженням в атмосфері кисню відновлювальні сполуки почали окиснюватись, а саме NH
3
- до NO
2
, СН
4
- до
СО
2
, H
2
S - до SO
3
. Іноді при окисненні СН
4 утворювалися метиловий спирт, формальдегід, мурашина кислота, НСООН і т. д, які разом із дощовою водою потрапляли в первинний океан. Ці сполуки, вступаючи в реакції з аміаком і ціанистим воднем, дали початок амінокислотам і сполукам типу аденіну. Завдяки таким реакціям води первинного океану насичувалися різними речовинами, утворюючи "первинний бульйон. Можливість синтезу амінокислот та інших низькомолекулярних органічних сполук із неорганічних елементів підтверджена експериментально. Пропускаючи електричні розряди через суміш газів і аміаку при наявності водяного пару, удалось отримати такі складні сполуки як аланін, аспарагінову,
L- аміномасляну, янтарну і молочну кислоти та інші низькомолекулярні органічні сполуки. Експерименти в цьому напрямку виявилися перспективними і для з'ясування походження інших речовин. Здійснений синтез аденіну, гуаніну, аденозину, аденозинмонофосфату, аденозиндифосфату і аденозинтрифосфату. Шляхом реакції полімеризації з простих молекул могли утворитись і більш складні білки, ліпіди, нуклеїнові кислоти та їх похідні. Однією з особливостей початкових стадій хімічної еволюції є здатність до самовідновлення полінуклеотидів із каталітичною активністю поліпептидів. Для виникнення життя необхідна була участь як полінуклеотидів, такі поліпептидів. Властивості кожного з них вимагали доповнення властивостями інших. Так, здатність нуклеїнових кислот до конваріантної редуплікації не могла бути повністю реалізована без каталізаційної функції білків. До того ж синтез самих білків шляхом подовження пептидного ланцюжка не мав би великого успіху без передачі стабільності зберігання в ньому "інформації" в нуклеїнових кислотах. Найбільші шанси на зберігання мали в процесі добору ті, у яких здатність до обміну речовин об'єднувалась зі здатністю до самовідтворення. У подальшому ускладненні обміну речовин суттєву роль повинні були здійснювати каталізатори, різні органічні і неорганічні речовини, та просторовочасові розділення початкових і кінцевих продуктів реакції. Усе це не могло виникнути до появи мембран. Утворення мембранної структури вважається "найважчим" етапом хімічної еволюції життя. Незважаючи нате що об'єднанням полінуклеотидів і поліпептидів певною мірою була досягнута можливість самозбирання системи, однак істинна істота (у вигляді клітини) не
могла сформуватися до виникнення мембранної структури і ферментів. Мембрани відділяють речовину від середовища і надають молекулам стійкості. Вони могли виникнути або в процесі формування коацерватів, які утворились у воді при зіткненні двох слабо взаємодіючих полімерів або при адсорбції полімерів на поверхні глин. Для переходу від коацерватів до живих істот необхідна булане тільки наявність мембран, але і каталізаторів ферментів. До цього моменту здатність до самовідтворення неповинна бути зв'язана з точкою редуплікації нуклеїнових кислот, оскільки вона здійснювалася дуже повільно.
Самоподвоєння їх могло б бути результатом постійного співвідношення швидкостей різних реакцій обміну речовин, які йдуть з участю коферментів - каталізаторів небілкової природи. Надалі, можливо, йшов передбіологічний добір коацерватів і здатність нагромадження спеціальних білковоподібних полімерів, відповідальних за прискорення хімічної реакції. Результати такого добору фіксувалися в будові нуклеїнових кислот шляхом розмноження систем, в яких подвоєння нуклеїнових кислот здійснювалося з участю ферментів. Усі ці зміни привели до виникнення циклічного обміну речовин, характерного для живих організмів. У системі коацерватів не виключається і відбір самих нуклеїнових кислот за найбільш вдалими поєднаннями змістової послідовності нуклеотидів (генів. Системи з вдало працюючою послідовністю нуклеотидів у нуклеїновій кислоті справедливо називаються живими. У пізньому археї (біля 3,5 млрд. р) на дні великих водоймищ або мілководді теплих і багатих на поживні речовини морів виникли життєві форми у вигляді дрібних істот - протобіонтів, які харчувалися готовими органічними речовинами, що синтезувались уході хімічної еволюції, тобто були гетеротрофами. Але цей процес не міг бути довгим, оскільки запас таких речовин вичерпувався, а швидкість їх синтезу абіогенним шляхом, напевно, не відповідала геометричній прогресії розмноження протобіонтів. У таких умовах існування протобіонтів у середовищі повинен був піти природний добірна здатність синтезу органічних речовин з неорганічних, використовуючи доступну енергію сонячного світла, добірна автотрофне живлення. Перехід до автотрофного живлення мав велике значення для еволюції життя на Землі не тільки з погляду створення запасів органічних Речовин, але і для насичення атмосфери киснем.
4. Біологічний період еволюції.
4.1. Основні шляхи еволюції рослин.
В архейську еру близько 3,8 млрд. р. тому на мілководдях морів з'являються прокаріотичні екосистеми. Від 3,5 млрд. р. тому починають домінувати ціанобактерії, що збагачують атмосферу киснем. У протерозої на поверхні суші з'являється ґрунт, як особливе біокосне тіло в результаті абіотичних і біотичних умов. Ґрунтоутворюючий процесу протерозої підготував умови для виходу рослинна сушу. У палеозої (570 -285 млрд. р) рослини виходять на сушу. На початку цієї ери рослини населяють в основному моря. Серед прикріплених до дна є зелені і бурі водорості, у товщі води золотисті, червоні, фіолетові та інші. Паралельно існували рослини автотрофи і гетеротрофи, вони взаємодіяли між
собою. Перші фототрофи були різній за складом серед них були групи з умістом хлорофілу "а" і "б, з високим умістом каротиноїдів і хлорофілу "сі, нарешті, групи, в яких переважав фікобілін. Можливо, між цими групами організмів не було генетичної єдності. Різноманітність складу первинних фототрофів була викликана, безперечно, різноманітними умовами існування, що дозволяло повніше використовувати особливості середовища. У кінці силуру з'являються наземні рослини псилофіти, вони покривають ділянки суші по берегах. У псилофітів формується провідна судинна система тканин із слабо диференційованими ксилемою і флоемою, кутикула і продихи. Вони були краще прикріплені до субстрату, у деяких із них з'являється примітивне листя. Псилофіти були проміжними між наземними судинними рослинами і водоростями зовні подібні до водоростей, тіло недиференційоване на вегетативні органи і мало велику поверхню випаровування. Подальша еволюція у наземних умовах привела до
1) компактності тіла
2) появи коренів
3) розвитку епідермальної тканини з товстостінними, просоченими восковидною речовиною клітинами
4) заміни трахеїд судинами
5) зміни способів розмноження, поширення. Перехід від трахеїд до судин - це пристосування до засушливих умов з допомогою судин створюється можливість швидкого підняття води на більшу висоту. Перехід до судин почався в коренях, стеблах, потім у листках. Початкові етапи еволюції наземних рослин пов'язані з появою мохоподібних, папоротеподібних, голонасінних. У всіх цих груп жіночий статевий орган - архегоній, а чоловічий - антеридій. З моменту виходу на сушу рослини розвиваються вдвох напрямках гаметофітному і спорофітному. Гаметофітний - у мохоподібних, а спорофітний
- у всіх інших вищих рослин, безквіткових. Спорофітна форма виявилася більш пристосованою до наземних умов. У наземних умовах непристосованими для розмноження виявилися вільно плаваючі голі статеві клітини тут для розмноження формуються спори, які розносяться вітром, або насіння.
Уже в девоні формуються ліси зі стародавніх голонасінних. Ліси стали більш поширеними в карбоні, коли клімат був зволожений, теплий протягом року. Висота рослин досягала 40 м. У карбоні отримали розвиток перші насінні
- голонасінні. Генеральна лінія еволюції папоротеподібних на суші йшла по шляху перетворення спорофіта (безстатеве покоління. У сухих умовах гаметофіт статеве покоління) став уже перешкодою через необхідність капельнорідкої води для переносу гамет. Тому невипадковою була редукція гаметофіта і розвиток спорофіта. Одним із найважливіших еволюційних перетворень була поява різноспорової папороті, попередників насінних рослин. У цих рослин закріплюється різноспоровість: у пазухах спорофітів розвиваються мега- і мікроспорангії. Таке явище характерне для силуру і девону. Мегаспорангії мали 4 мегаспори, а мікроспорангії - багато мікроспор. Редукція гаметофіта
сприяла подовженню диплоїдної фази розвитку організмів, подовженню і ускладненню процесів диференціації і онтогенезу. У карбоні і пермі далі розвиваються голонасінні. Частина їх вимирає в пермському періоді. Важливий моменту житті голонасінних - перетворення мегаспорангія в насінний зачаток із захисним покривом - інтегументом. В усіх насінних рослин статеве розмноження відбувається безводного середовища. Утрата чоловічим гаметофітом самостійності привела до його редукції. Будова чоловічого гаметофіта зводиться до пилкової трубки з вегетативним ядром і двома сперміями. Запилення здійснюється вітром і комахами, після запліднення насінний зачаток перетворюється у насінину. Перехід до насіннєвого розмноження пов'язаний із рядом еволюційних переваг диплоїдний зародок у насінні захищений від несприятливих умов, насіння має пристосування до поширення. У тріасі розвиваються пустелі, розквітають голонасінні. У юрському періоді їх розвиток продовжується, але з'являються рослини - прообраз квіткових. На початку крейдяного періоду з'являються перші покритонасінні рослини. Походження покритонасінних часто пов'язують із голонасінними. Найбільш близько до стародавніх покритонасінних стоїть підклас Магнолії, тому що у магнолієвих спеціалізований апарат для приваблювання запилювачів. Можливо, існувала ще більш стародавня група квіткових рослин. Магнолієві дали початок різноманітним еволюційним гілкам і однодольним. Вважають, що квіткові рослини вперше з'явилися у горах тропічної зони, де і зараз існує багато примітивних квіткових рослин. Походження однодольних пов'язано з редукцією однієї з сім'ядолей, що, напевно, було обумовлено загальним спрощенням і скороченням їх онтогенезу при переході до арідних умов. Подальший добір пішов шляхом приваблення запилювачів за допомогою нектару, забарвлення і пристосування квіток до запилення певними видами запилювачів. При цьому йшов добір як рослин, такі запилювачів. У запиленні комахами закладена одна з причин високої еволюційної пластичності квіткових рослин, яка привела до утворення їх різноманітності. У квіткових навіть дерева представлені багатьма різноманітними формами. Квіткові здатні краще використовувати середовище шляхом швидкого росту і нагромадження органічних речовин. Кайнозойська ера - час розвитку покритонасінних, цьому сприяє теплий клімат. У палеогені і неогені формуються Анди, Альпи, Гімалаї, відокремлюється Середземне, Чорне, Каспійське, Аральське моря. Формуються близькі до сучасних ботаніко-географічні області. Уся Європа покрита розкішними лісами теплого і помірного клімату, уключаючи такі як дуб, береза, сосна, каштан, бук, виноград, горіх. У тропічній флорі були фікуси, лаврові, гвоздичні, евкаліптові дерева. В антропогені збільшується кількість опадів, наступає зледеніння, яке викликало зникнення теплолюбних рослинна півдні, з'являються холодостійкі
рослини (трави, кущі. На великих територіях закінчується почата в міоцені зміна лісів, формуються ксерофітні й ефемерні рослини з вираженням сезонності в циклі розвитку, складаються сучасні фітоценози.
4.2. Основні риси еволюції царства рослин.
1. При переході від гаплоїдності до диплоїдизації змінюється ефект проявлення негативних мутацій, підсилюються морфологічні потенції організмів.
2. Втрата зв'язку процесу статевого розмноження з наявністю капельнорідкої води, втрата руху чоловічих гамет, редукція гаметофіту і сильний розвиток спорофіту, перехід від зовнішнього до внутрішнього запліднення, виникнення подвійного запліднення.
3. Диференціація тіла з переходом до наземних умов. Ділення на корінь, стебло і листок, розвиток сітки провідної системи, удосконалення покривних, механічних та інших тканин.
4. Спеціалізація запилення і поширення насіння, плодів тваринами. Посилення захисту від несприятливих умов, забезпечення їжею, утворення покривів.
4.3. Шляхи еволюції тварин.
Початок царства тварину викопних рештках не просліджується. Перші достовірні рештки тварин знаходять у морських відкладах протерозою, вік яких перевищує 800 млн. років. Перші багатоклітинні тварини представлені зразу декількома типами губки, кишковопорожнинні, плечоногі, членистоногі. У морях кембрійського періоду вже існували всі основні типи тварин
(570 млн. р. тому. Фауну представляли багаточисленні ракоподібні (подібні до сучасних мечохвостів), губки, корали, голкошкірі, трилобіти, різноманітні молюски, плечоногі. Після цього періоду еволюція тварин характеризується лише спеціалізацією і вдосконаленням основних типів. Виключенням є тільки хребетні, залишки яких знайдені в ордовику. Це були так звані щиткові - істоти, мало подібні до сучасних круглоротих (міноги, міксини), але покриті зі спинного боку добре розвиненими кістковими пластинками. Передбачають, що вони захищали перших дрібних (довжиною см) хребетних від великих хижих ракоподібних. У теплих і мілких морях ордовику жили багаточисленні корали, розвитку досягали головоногі молюски - істоти, подібні до сучасних кальмарів, довжиною в декілька метрів. У силурійському періоді з'являються тварини, що дихають атмосферним повітрям. Перші жителі суші - павукоподібні, які забудовою нагадували сучасних скорпіонів. У водоймах розвивалися різні хижі хребетні і в першу чергу панцирні риби. Вважається, що вперше вони виникли у прісній воді. Поступово в девоні вони освоюють моря і океани. У девоні виникають дводишні кистепері й променепері риби. У певної групи риб виникають додаткові органи дихання - легені. Променепері дають початок кістковим рибам, а кистепері - первинним земноводним стегоцефалам. Стегоцефали з'явились у верхньому девоні. Майже одночасно з'явилася прогресивна група тварин - комахи. Перехід у повітряне середовище вимагав укріплення основних органів і всього тіла. У хребетних роль каркасу
виконує внутрішній скелету вищих форм безхребетних (комах) - зовнішній скелет. Розвиток у середовищі, яке вимагало все більш складних реакцій у поведінці, вирішувався в цих двох гілках дерева життя двома принципово різними способами. У комах надзвичайно складна нервова система, з розкиданими по всьому тілу великими і відносно самостійними нервами, перевага вроджених рефлексів над набутими. У хребетних - розвиток великого головного мозку і перевага умовних рефлексів над безумовними. У кам'яновугільному періоді з'являються перші плазуни. Хребетні активно освоюють сушу. Рептилії завдяки міцним покривам, яйцям, які покриті твердою шкаралупою і не бояться висихання, були мало пов'язані з водоймами. У цей період виникають і досягають значного розвитку такі стародавні групи комах, як таргани, бабки. У пермському періоді починають зникати бабки і поширюються рептилії. Від примітивних рептилій і групи суцільночерепних у цей час розвивається гілка пеликозаврів, яка трохи пізніше привела до виникнення ссавців (від звірозубих рептилій. У кінці палеозойської ери клімат стає посушливим. Швидко розвиваються рептилії. До наших днів з тріасових рептилій дожили гатерії, черепахи. Одні стали хижаками, інші - травоїдними, а треті знову повертаються у воду і живляться кістковими рибами, головоногими молюсками. Найбільшого розвитку морські рептилії досягли в юрському періоді іхтіозаври, плезіозаври. У той же час плазуни освоюють і повітряний простір
- виникають птеродактилі, які, можливо, полювали на комаху цей же період із однієї з гілок рептилій виникають птахи. Перші птахи мали ознаки рептилій і птахів. У крейдяний період рептилії спеціалізуються, виникають великі рослиноїдні динозаври, літаючі ящери (розмах крил до 20 м. Здійснюється паралельна еволюція ентомофільних рослині комах - запилювачів. У зв'язку зі скороченням площ, які займали передберегові рослини, вимирають рослиноїдні динозаври, а слідом і ті, що полювали на них, - хижі динозаври. Лише у тропіках залишилися крокодили. З похолоданням переваги отримують теплокровні тварини птахи, ссавці. Кайнозойська ера - розквіт комах, птахів, ссавців. У кінці мезозойської ери вимирають динозаври і виникають плацентарні ссавці. У палеоцені і еоцені від комах походять перші хижаки, а також перші ссавці завойовують море (китоподібні, ластоногі. Від стародавніх хижаків походять копитні. Від комахоїдних відділяються примати. У кінці палеогену вже є усі родини ссавців. З'являються різні форми мавп, деякі переходять до прямоходіння. Одна з таких груп мавп - австралопітеки (жили біля 10-2 млн. р. назад) - дала гілку, яка повела до роду Людина. У кайнозої особливо чітко проявляються тенденції в розвитку прогресивних гілок дерева життя тварин, що ведуть до виникнення зграйного, стадного способу життя. У суспільних комах (терміти, мурахи) виникнення соціабельності пов'язано з прогресуючою втратою індивідуальності у хребетних (ссавці, навпаки, виникнення угруповань приводить до найбільшого розкриття
унікальних індивідуальних ознак, характерних для особин. В антропогеновому періоді кайнозою спостерігається похолодання і як результат - зледеніння суші. Максимальне зледеніння було всередині плейстоцену. Виник своєрідний ландшафт, який мав ознаки тундри і степу. Різко скоротилася лісова зона помірного поясу. Льодовикова фауна в ці періоди поширюється далеко на південь. У Криму, на Північному Кавказі зустрічаються мамонти, північні олені, вівцебики, песці, полярні куріпки. Ці види існували поряд з великими оленями, бізонами, антилопами. У періоди льодовиків зволожуються зони пустель і напівпустель тропічного і субтропічного поясів. У міжльодовикові періоди клімат стає близьким до сучасного. З похолоданням пов'язане коливання рівня Світового океану. У різні періоди цей рівень знижувався нам у порівнянні з сучасним. Тоді оголилася велика частина материка. Це вело до утворення сухопутних "мостів" типу Беринглійської суші. По таких "мостах" проходив широкий обмін видами. Так сформувалася сучасна, добревідома нам фауна материків.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал