Навчальний посібник для студентів біологічних спеціальностей вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка2/13
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Лекція 2. УЯВЛЕННЯ ПРО РОЗВИТОК ЖИВОЇ ПРИРОДИ В
ДОДАРВІНІВСЬКИЙ ПЕРІОД
План
1. Ідеї єдності та розвитку природи в античному світі.
2. Занепад знань у середньовіччі.
3. Природознавство в епоху Відродження.
4. Розвиток еволюційних поглядів уст. і першій половині 19 ст.
5. Становлення еволюційного вчення Ж.Б. Ламарка. Еволюційні ідеї уявлення про історичний розвиток усього різноманіття життя виникли ще тисячоліття тому. Усе більше збагачуючись фактами з прогресом природознавства, вони привели в кінці XVIII ст. до формування еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Для розуміння сучасного стану й проблем еволюційного вчення необхідне знання основних історичних етапів формування еволюціонізму. Таких періодів, по суті, лише два додарвінівський і дарвінівський. Розпочнемо з додарвінівського періоду, який умовно можна розподілити на такі основні етапи античний світ, середньовіччя, епоха Відродження.
1.

Ідеї єдності та розвитку природи в античному світі. Ідея розвитку живої природи простежується в працях давніх матеріалістів Індії, Китаю, Месопотамії, Греції. Ще на початку І тисячоліття до не. в Індії існували філософські школи, які відстоювали ідеї розвитку матеріального світу утому числі й органічного) з "праматерії". У ще давніших текстах Аюрверд стверджується, що людина походить від мавп, які жили близько 18 млн. років тому (при переведенні на сучасне літочислення) на материку, який об'єднував Індостані Південно-Східну Азію. За цими уявленнями, приблизно 4 млн. років тому предки сучасних людей перейшли до колективного добування їжі, а сучасна людина з'явилася менше, ніж 1 млн. років тому. У Китаї за 2 тис. років до невже проводилася спеціальна селекція для виведення різних порід В, коней, рибі декоративних рослин. У кінці го тисячоліття до не. там уже було розповсюджено вчення про можливість перетворення в процесі еволюції одних живих істот в інші. Виразником стихійного діалектичного погляду на природу був Геракліт - грецький мудрець, який живу ст. до не. Його думка проте, що в природі все тече, усе змінюється в результаті взаємоперетворень першоелементів космосу вогню, води, повітря й землі - містила в зародку ідею загального розвитку матерії.
Фалес з Мілета вважав, що все виникло з первинного матеріалу водив процесі природного перетворення. Інші філософи цього часу теж уважали, що життя виникло з води під дією тепла. Представник механістичного матеріалізму пізнішого періоду (4 ст. до не)
Демокрит уважав, що світ складається з незліченної кількості неподільних атомів, які розміщені в нескінченному просторі. Він учив, що атоми знаходяться в постійному процесі випадкового об'єднання й роз'єднання. Вони
однорідні за якістю, але різні за величиною, масою та формою. Виходячи з атомістичної будови світу, Демокрит намагався пояснити походження живих організмів. Так як атоми знаходяться в безперервному русій різні за величиною, масою та формою, то тіла, що з'явилися в результаті накопичення цих атомів, теж можуть бути різні. Легші з них піднялись угору й утворили вогонь і небо, важчі опустилися вниз й утворили воду та землю, де зародилися різні живі істоти. У видатного мислителя Аристотеля (4 ст. до не) про розвиток живої природи зустрічаються висловлювання, які ґрунтуються на знаннях загального плану будови вищих тварин, гомології та кореляції органів. Аристотель, мабуть, один із перших висунув гіпотезу про існування перехідних форм між тваринами й рослинами. Його фундаментальні твори "Про частини тварин, Історія тварин, "Про виникнення тварин" мали великий уплив на розвиток біології й пізніше. Узагальнюючи вищевикладене, можна сказати, що в давнину була досить глибоко розвинута ідея єдності всієї природи. Яскравим виразом такого трактування єдності природи стала знаменита "драбина істот" Аристотеля. У цілому драбина істот уявлялась Аристотелю так мінерали - рослини - зоофіти - нижчі тварини - вищі тварини - людина. До зоофітів Аристотель відносив губки, медузи, актинії, морські зірки, відзначаючи в них риси, характерні для тварині рослин. Однак ідея драбини істот була далека від ідеї розвитку вищі щаблі не сприймалися як продукт розвитку нижчих. Лінія матеріалістичної філософії завершується в античні часи працями римського філософа й поета Лукреція Кара. У знаменитій поемі "Про природу речей" Лукрецій Кар уперше сформулював ідею розвитку природи як виникнення якісно нових етапів. Він намагався розвивати думку про вимирання непристосованих організмів і збереження організмів, здатних забезпечити себе й нащадків їжею та захистом від ворогів. У висловлюваннях Лукреція Кара прообраз ідеї добору як фактора, що зберігає найвдаліші органічні форми, прослідковується дуже чітко. Отже, погляди античних філософів містили ряд важливих елементів еволюціонізму думки про природне виникнення живих істот та їх змінив результаті боротьби протилежностей і виживання вдалих варіантів ідею ступінчастого ускладнення організації живої природи уявлення про цілісність організму (принцип кореляції) і про ембріогенез як процес новоутворення. Але метафізичний характер поглядів не дозволив об'єднати ідею єдності природи з ідеєю її розвитку від простого до складного.
2.

Занепад знань у середньовіччі. Після майже 2-тисячирічного розвитку знань в античному світі Китаї, Єгипті, Греції, у Європі - з 6 до 14 ст. настає похмуре Середньовіччя, темна ніч
для природознавства. Людей спалювали на вогнищах не тільки за висловлювання ідеї розвитку природи, але навіть за читання книг давніх філософів. Насильне впровадження вірив науку перетворює останню в додаток до релігії. На існування світу християнським ученням відводилося близько 6 тис. років, століттями зберігалася думка проте, що зароки дон е. світ створено Богом. Вивчення природи було фактично заборонено, сотні талановитих учених, тисячі давніх книг за цей час знищено. Тільки в Іспанії на вогнищах за століття інквізиції спалено близько 35 тис. осіб і більше 300 тис. піддано тортурам. Недивно, що в такій обстановці природничо-наукові знання накопичувалися вкрай повільно. У поясненні явищ органічного світу переважали погляди різних схоластичних шкіл. Припускалось і взаємне перетворення різних видів, можливість самозародження навіть ссавців (наприклад, мишей із ганчір'я), книги були наповнені описами фантастичних тварин. Але і в середньовіччі лунали заклики до об’єктивного вивчення природи. Так, німецький монах Альберт Больтштедський (1206—1280) опублікував багатотомну енциклопедію зі спеціальними розділами, присвяченими рослинам і тваринам. Опираючись надані Аристотеля, Плінія, Галена, він дав основи класифікації, опису поведінки тварин. Іншими великими зібраннями середньовічних знань проживу природу було Повчання Володимира
Мономаха” (XI ст.), багатотомне Дзеркало природи Венсена де Бозе та ін. У більшості творів середньовіччя рослини й тварини часто цікавили авторів не самі по собі, а як символи, що виражають ідею творця. Видатний англійський мислитель XIII ст. Роджер Бекон (1214-1292) виступив проти схоластики та вірив авторитети, проти невігластва. "Не авторитети, а досвіді спостереження є істинними мірилами справжнього наукового знання, - твердив він. Але Р. Бекон був кинутий у монастирську тюрму, а його праці видані лише через століття. На вищому рівні знаходилася культура й освіта в середньовічному арабському світі Х-ХП ст. Твори різних ісламських авторів містять не тільки коментарі творів античних авторів, алей оригінальні думки в галузі вивчення рослин, тварині навіть самої людини.
3. Природознавство в епоху Відродження.
З настанням епохи Відродження (XV ст.) знову розповсюджуються твори античних натуралістів (Аристотеля, Плінія, Платона, Теофраста та ін.). Із розвитком торгівлі й мореплавства швидко розширюються знання про різноманіття органічного світу, проводиться інвентаризація флори й фауни. До середини XV ст. у Європі завдяки розпаду феодалізму й зародженню капіталізму створюються сприятливі умови для розвитку природознавства. Сучасна історія природознавства й починається, по суті, з другої половини

18
XV ст. - з початком епохи Відродження, яка стала великим поворотом у розвитку людської думки. Великий англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626), обґрунтувавши індуктивний метод, закладав основи експериментального підходу в наукових дослідженнях. Тільки досвіді спостереження - надійні джерела істинного знання. Цей заклик був широко підхоплений природодослідниками того часу. Уст. після зняття заборони на розтин трупів людей успіхів досягає анатомія. У 1628 р. У. Гарвей публікує своє вчення про кровообіг. Зі створенням мікроскопа розширюються можливості дослідження живих істот вивчається клітинна будова рослин (Р. Гук, 1665), світ мікроорганізмів, еритроцити й сперматозоїди (А. Левенгук, 1683), рух крові в капілярах М. Мальпігі, 1661) та ін. Ф. Реді в XVII ст. експериментально довів неможливість самозародження складних тварин (повністю версія про самозародження була розвінчана Л. Пастером лише всередині ст.). Накопичені природничо-наукові знання потребували систематизації та узагальнення. З'являються перші багатотомні описи тваринного й рослинного світу. І вже в р. італійський медик, природознавець і філософ А. Чезальпіно зробив спробу класифікації рослинна основі будови насіння, квітів і плодів. Англійський біолог Дж. Рей описав понад 18 000 видів рослину своїй праці "Історія рослин" (1684-1704), уперше увів поняття "виді "рід. Він припускав утворення різновидностей під впливом зовнішніх умов, але, відображаючи загальноприйняті погляди того часу, був переконаний у неможливості зміни видів. Отже, природознавство, хоча і дуже повільно в епоху середньовіччя, швидшими темпами в епоху Відродження, все-таки розвивалось. Накопичувалися дані про різноманіття живих істотна планеті, створювалися зібрання їх описів, а окремі вчені замислювалися над тим, звідки пішло життя, як воно зародилось і як розвивається, тобто замислювалися над розвитком органічного світу взагалі.
4.Розвиток еволюційних поглядів уст. і першій половині 19 ст. Завдяки успіхам систематики, порівняльної анатомії, біогеографії в XVІI-
XVІII ст. у природознавстві накопичується багато фактичного матеріалу. Всеосяжну для того часу "Систему природи" (1735) запропонував шведський натураліст К. Ліней (1707-1778). Одна з великих його заслуг - запровадження бінарної номенклатури, якою досі користуються в біології. К. Ліней, які
Дж. Рей, теж був переконаний у незмінності видів. Він розглядав вид як стабільний елементу природі. Але вже в XVІІ ст. ідеї еволюції починають усе чіткіше простежуватися в працях натуралістів і філософів. Так, Г. Лейбніц (1646-1716), розвиваючи ідеї Аристотеля, проголосив принцип градації і передбачив існування перехідних
форм між рослинами й тваринами. Принцип градації в подальшому був розвинутий у драбині істот від мінералів до людини, яка для одних продовжувала залишатися вираженням аристотелівської ідеальної безперервності, а для інших стала доказом природного перетворення, тобто трансформізму живої природи. У 1749 р. почала виходити багатотомна Природна історія Ж. Бюффона до 1788 р. вийшло 36 томів, у якій він обґрунтовує гіпотезу про розвиток Землі. Ж. Бюффон бачив доказ єдності походження в плані будови тварині пояснював подібність близьких форм їх походженням від спільних предків. Він стояв на позиціях трансформізму вчення про змінюваність видів. Ідея еволюції закладена також у працях енциклопедиста Д. Дідро (1713-
1784), у поетичних творах діда Ч. Дарвіна - Еразма Дарвіна (1731 - 1802), у "Космогонії" І. Каша (1724-1804) та ін. Але еволюційні концепції не були визначальними в розвитку біології І - XVIII ст. Усе ж переважали думки про незмінність природи. Відкриття сперматозоїдів і яйцеклітину тварину другій половині XVII ст. приводить до відродження ідеї античних філософів про "вкладення" одного організму в інший у кожній істоті інша закладена в мініатюрному вигляді, і при формуванні особини істинного розвитку не відбувається, спостерігається лише ріст. Це так звана теорія преформізму. Багато видатних біологів того часу Ш. Шоне, А. Левенгук, М. Мальпігі, Р. де Грааф та інші - були переконаними преформістами.
Преформізм у тлумаченні ідеї розвитку органічного світу стояв на позиціях креаціонізму. На противагу преформізму була висунута точка зору, названа англійським ембріологом У. Гервеєм концепцію епігенезу. Гервей твердив, що епігенез - це такий спосіб розвитку матерії, коли вона одночасно і формується, і виникає, що відбувається при народженні тварин. Таким чином, згідно з концепцією епігенезу, розвиток - це утворення нового, виникнення різних частин від первісно однорідного матеріалу й послідовне утворення частин цілісного організму. Остаточне оформлення концепція епігенезу одержала в класичних дослідженнях російського вченого К. Вольфа. Він спостерігав за розвитком курячого ембріону і встановив, що в яйці немає ніяких зачатків готового організму. А на кожній стадії ембріонального розвитку курчати послідовно закладаються й розвиваються зовсім нові частини й органи. Висунувши теорію індивідуального розвитку як новоутворення, Вольф наніс удар по метафізичному мисленню, хоч сам він був далекий від думки переносити цю ідею на історичну мінливість видів. У кінці XVII ст. загострюється боротьба між прихильниками креаціонізму й трансформізму. Цю боротьбу можна продемонструвати на прикладі дискусії між Ж. Кюв'є і К. Жоффруа Сент-Ілером. Ж. Кюв'є (палеонтолог і анатом) відстоював ідею постійності видів. А його співвітчизник Е.Жоффруа Сент-
Ілером стояв на протилежних позиціях. І в 1830 р. публічна дискусія
закінчилась перемогою Кюв'є. У цілому можна сказати, що незважаючи на неодноразово висловлювані геніальні припущення про розвиток, еволюцію живої природи, до кінця XVII ст. панує думка "про доцільність установлених у природі порядків, про створення котів для поїдання мишей, а мишей, щоб служити їжею котам" Висловлювані елементи еволюціонізму ще не складалися в цілісне еволюційне вчення. Теоретично обґрунтувати й різнобічно аргументувати ці припущення вдалося Ч. Дарвіну. Але з моменту виступу перших трансформістів ідо виникнення дарвінізму ще лежав столітній період історії еволюційної ідеї. І найяскравішою подією цього періоду стала наукова діяльність Ж.Б. Ламарка
(1744 - 1829).
5. Становлення еволюційного вчення Ж.Б. Ламарка.
В історії біології Ж.Б. Ламарк обезсмертив свої ім’я, увівши термін біологія, створивши систему тваринного світу, в якій уперше тварини були поділені на хребетних і безхребетних, виділивши в окремі класи павукоподібних і кільчастих, детально обґрунтувавши припущення про шляхи походження людини від мавпоподібних представників. Але головним теоретичним досягненням Ж.Б. Ламарка, безперечно, є створення еволюційного вчення цілісної еволюційної концепції розвитку – природи. У своїй праці Філософія зоології (1809 р) Ж.Б. Ламарк дає еволюційне обґрунтування драбини істот. На його думку, еволюція проходить на основі внутрішнього прагнення організмів до прогресу - це так званий принцип градації. Це прагнення до прогресу не визначається зовнішніми причинами, вони лише порушують правильність традиції. Другий принцип ламарківського вчення полягає в закріпленні первинної доцільності реакції будь-якого організму на зміну зовнішнього середовища і визнання можливості прямого пристосування. Виникнення нових ознаку тварин Ж.Б. Ламарк уявляв собі так услід за змінами умов одразу настають зміни звичок, через виправляння відповідні органи змінюються в певному напрямку (І законі ці зміни передаються по спадковості (II закон. Філософські погляди й аргументація еволюційних поглядів Ж.Б. Ламарка неодноразово були предметом справедливої критики. Його погляди
ґрунтуються на деїзмі (від латинського deus - бог матерія первинна й сама по собі пасивна, а її розвиток визначається творцем усього живого. Захопившись ідеєю про поступовій загальні зміни видів, Ж.Б. Ламарк почав заперечувати існування видів у природі взагалі. При безперечній прогресивності поглядів Ж.Б. Ламарка його концепція причин еволюції була помилковою, по суті натурфілософською, з вираженими елементами ідеалізму (внутрішнє прагнення до прогресу, первісна доцільність

21
будь-якої реакції на зміни середовища. Тимчасом ми повинні віддавати належне цьому видатному мислителю, який запропонував першу цілісну концепцію еволюції органічного світу. Цю заслугу Ж. Б. Ламарка високо оцінив Ч. Дарвін, вважаючи його своїм попередником у стверджуванні еволюційної ідеї. На закінчення відзначимо, що, починаючи з давніх часів і протягом багатьох віків, накопичувались дані проте, що жива природа знаходиться не в застиглому стані, а в постійному русій розвитку. На перших порах нестача конкретних даних про причини розвитку організмів компенсувалася здогадками й домислами наших пращурів . Еволюційна ідея, зародившись у формі трансформізму (перетворення видів, наповнювалась уявленнями про природні причини доцільності органічних форм, про механізми та напрямки еволюційних змін видів. Створена Ж.Б. Ламарком концепція еволюції не тільки підводила підсумок розрізнених уявлень про історичний розвиток живої природи, вона являла собою першу цілісну концепцію, у якій на передній план висунуто завдання всебічно довести сам факт еволюції та зроблена спроба, хоч і невдала, виявити рушійні сили еволюції. Отже, саме в зверненні уваги наці дві проблеми полягає велика заслуга
Ж.Б. Ламарка.

22
Лекція 3-4. ЕВОЛЮЦІЙНЕ ВЧЕННЯ Ч. ДАРВІНА
План
1. Передумови та основні етапи формування еволюційного вчення Ч. Дарвіна.
2. Основні положення теорії природного добору, розвиток дарвінізму та його вплив на біологію.
2.1. Основні положення теорії природного добору та її оцінка.
2.2. Формування класичного дарвінізму.
2.3. Криза Дарвінізму.
2.4. Формування синтетичної теорії еволюції та її розвиток.
1.

Передумови та основні етапи формування еволюційного вчення
Ч. Дарвіна.
Увесь хід розвитку природознавства, починаючи зсередини ст., нестримно вів до формування історичного погляду на природу. Протягом 100 років у старому метафізичному погляді на природу починають послідовно одна за одною з'являтися пробоїни. Першу таку пробоїну зробив не природодослідника філософ І. Кант. У своїй праці Загальна природна історія і теорія неба він підкреслював мінливість Землі, а якщо змінюється Земля, то мимоволі можна зробити висновок і про мінливість її мешканців (видів рослині тварин. Друга пробоїна пов'язана з розвитком геології та палеонтології. Систематизація даних про розташування геологічних шарів, а також решток знайдених там тварині рослин повинна була призвести до висновку, що поверхня Землі та рослини і тварини, які на ній живуть, мають свою історію. Ця думка головна в працях таких трансформістів, як М. Ломоносов, Ж. Бюффон та ін. У працях Ч. Лайєля (1797 - 1875) закладаються основи історичної геології з її принципом актуалізму, який проголошує, що історична зміна земної кори визначається дією тих самих сил, які поступово й непомітно діють і сьогодні.
Третя пробоїна в метафізичному світогляді з'являться в результаті досягнень органічної хімії. У 1828 р. Ф. Велер уперше здійснив синтез органічної сировини, одержавши штучним шляхом сечовину. Так було доведено, що закони хімії мають таке саме значення для органічних тіл, які для неорганічних, тобто немає непрохідної безодні між живою та неживою природою. Важливе значення мали також досягнення фізики. І останнє слово залишалося за біологією. У р. в Лондоні вийшла двотомна праця Р. Чемберса Сліди природничої історії творіння, де фактично узагальнювалися докази еволюції. Книгу вже наступного року було перекладено на всі європейські мови. Безпосередніми попередниками Ч. Дарвіна в Росії були зоолог К.Ф. Рульє
(1814-1848) і ботанік АН. Бекетов (1825 - 1902).
К.Ф. Рульє розвивав концепцію про виникнення органічного світу з неорганічного, про поспішні зміни організмів і формування різноманітності істот під впливом зміни зовнішніх умов (Основний закон життя, про спадковість і мінливість як основні властивості живих організмів. А. Бекетов у праці Гармонія в природі (1858 р) наводив цікаві дані про зміни рослину різних умовах існування, у т.ч. і про боротьбу за існування. А втому, що саме Англія стала батьківщиною еволюційної теорії, немає нічого дивного. Відомо, що Англія в другій половині XVIII ст. і першій половині XIX ст. була однією з передових капіталістичних країн з високим рівнем розвитку промисловості й сільського господарства. Періоду який живі працював Ч. Дарвін, був часом зростання, винахідництва й відкриттів. Відомий англійський природодослідник А. Уоллес налічує в XIX ст. 19 великих винаходів і відкриттів, тоді як за всі попередні століття їх було тільки 16. До цих великих винаходів належить парова машина, паровоз, телефон, електричний телеграф та ін. Залізничній пароплавні лінії, телефон та телеграф зв’язали віддалені країни, піднесли на небувалу височінь
обмін науковою думкою. У зв'язку з розвитком великих промислових міст зростає попит на продукти харчування, а також на сировину. Це стало важливим фактором інтенсивної перебудови сільською господарства Англії. Характерною особливістю для сільського господарства цього періоду був великий розмах заходів щодо виведення нових сортів рослині порід тварин, оскільки старі сорти й породи не могли задовольнити нових господарських потреб. З’явилося багато досвідчених фахівців, які, застосовуючи методи схрещування й добору, вивели такі прославлені породи свиней, як йоркшири, ланкашари та ін. нові породи ВРХ, овець, курей, голубів. Факти виведення нових порід тварині сортів рослин указували на мінливість органічних форм, свідчили, що породи тварині сорти рослин створювалися людиною й тим самим підтверджували ідею розвитку. І саме дані селекції використовував Ч. Дарвін для обґрунтування свого вчення про еволюцію. Певне значення для формування еволюційних поглядів Ч. Дарвіна мало його знайомство з політекономією капіталізму, ідеологами якої виступали А. Сміті Д. Рікардо. Англійські економісти пристосували до нового часу стару ідею Т. Гоббса Боротьби всіх проти всіх і твердили, що конкуренція - це природний закон непорушних суспільних відносин. Англійський священик Т. Мальтус пробував обґрунтувати необхідність зменшення росту чисельності населення, який нібито відбувається в геометричній прогресії у порівнянні з виробництвом продуктів харчування, що зростає в арифметичній прогресії. Саме йому належить ідея динаміки численних природних видів, і він з цього погляду може вважатися одним з основоположників популяційної статистики - важливої ланки сучасної теорії еволюції. Соціологічні погляди Мальтуса використані для створення реакційного вчення під назвою “Соціал-дарвінізм”. Отже, досягнуті до середини XIX ст. великі успіхи в науці природний методу систематиці
ідея типу й порівняльний методу морфології та ембріології клітинна теорія виникнення палеонтології, екології, біогеографії, а також створення суспільно-історичних умов, що стимулювали розвиток селекції, створили можливість для формулювання ідей конкуренції та добору, підготували ґрунт для створення наукової концепції біологічної еволюції систематизував накопичуваний матеріалі відкрив основні закони історичного розвитку живої природи великий Ч. Дарвін. Перш ніж перейти до розгляду еволюційного вчення Ч. Дарвіна, для того щоб зрозуміти, як прийшов він до таких важливих наукових висновків, необхідно ознайомитися коротко з основними напрямками наукових пошуків, що мали визначальний вплив на формування поглядів видатного вченого. Ч. Дарвін народився 12 лютого 1809 р. в Англії вмісті Шрюзбері. Коли йому виповнилося 16 років, батько (за професією лікар) віддав його в Единбурзький університет вивчати медицину. Які раніше, в центрі його уваги залишалися натуралістичні спостереження над природою. У 1828 р. Ч. Дарвіна було переведено до Кембриджського університету, де він почав вивчати теологію. Великий вплив на Дарвіна мали два професори ботанік Дж. Генсло і геолог А. Седжвік. Якраз професор Дж. Генсло порекомендував Ч. Дарвіна до складу екіпажу британського військового судна "Бігль, яке в 1831 р. вирушило до берегів Південної Америки для дослідження
Патагонії, Вогняної Землі, узбережжя Чилі, Перу та островів Тихого океану з метою обстеження берегів для мореплавства. У зв'язку із завданнями, поставленими перед "Біглем, Ч. Дарвін мав змогу здійснювати часті поїздки на берег, проводячи дослідження геології, флори та фауни відповідних місцевостей. Геологічні дослідження Дарвіна стали, безперечно, видатним явищем у науці. Вивчаючи геологію Південної Америки, він твердо переконується в безпідставності теорії катастрофі підкреслює, слідом за Ч. Лайєлем, значення природних факторів історії земної кори, її тваринного й рослинного населення. Палеонтологічні знахідки Ч. Дарвін
порівнює з сучасною фауною цього материка і виявляє тісну спорідненість між вимерлими й сучасними тваринами Південної Америки - між багатьма вимерлими неповнозубими та сучасними мурахоїдами й панцерниками. Ч. Дарвін фактично встановив наявність зв'язків наступності між сучасними та вимерлими формами. Далі Ч. Дарвін звернув увагу на факти географічного розподілу живих істот. Так, порівнюючи фауну Південної й Північної Америки, він замислюється над причинами значної їх відмінності. Під час аналізу цих фактів Дарвін застосовує історичний метод, оцінюючи фауну Південної та Північної Америки в її змінності, у її співвідношеннях із геологічним минулим. Він розкриває причини зоогеографічного роз'єднання і зміни спочатку подібних фаун Південної і Північної Америки. Залучаючи для зоогеографічних висновків палеонтологічний матеріал. Ч. Дарвін писав, що в недалекому минулому Північна й Південна Америка стояли ближче одна від одної за характером своїх наземних мешканців, ніж нині. Причина втрати попередньої подібності полягає втому, що спільні для обох материків форми вимерли, а згодом відбулася ізоляція фауни Південної і Північної Америки завдяки наявності непрохідної перешкодив південній частині Мексики. Тут простягнулося велике плоскогір'я, і тільки небагатьом видам вдалося подолати цю перешкоду. Отже, сучасна фауна Південної та Північної Америки - результат природних процесів. Ч. Дарвін широко синтезує дані зоогеографії, геології та палеонтології, особливо цікаві дані, зібрані ним на Галапагоських островах. Цей архіпелаг розташований у Тихому океані на екваторі, за 950 км від західних берегів Південної Америки. Тут Дарвін мав змогу вивчати своєрідні одиничні форми галапагоських в'юрків та інших представників фауни. Йому впадає у вічі, що галапагоська фауна дещо подібна до фауни Південної Америки, але разом з тим відмінна від неї, оскільки представлена подібними, але все-таки іншими видами. На кожному острові Галапагоської групи є своя форма в'юрків, але всі
вони, разом узяті, складають одну природну групу. Можна справді уявити собі, - пише Ч. Дарвін, - що було взято один виді модифіковано його в різних частинах архіпелагу. Іншими словами, усі Галапагоські види в'юрків, очевидно, походять від одного первісного виду. Під час подорожі Ч. Дарвін не висловлює якоїсь еволюційної концепції, він поки ще не еволюціоніст. Після повернення з подорожі Дарвін готує до друку та видає ряд праць, присвячених результатам подорожі. У 1837 р. Ч. Дарвін починає записувати свої думки про еволюцію органічного світу. Лише в 1844 р. вчений поділився своїми висновками про еволюцію з ботаніком Дж. Гукером. У листі Ч. Дарвін пише про свої переконання втому, що види мінливі. У нарисі 1844 р. Ч. Дарвін уже дав повний виклад еволюційного вчення він детально розглядає мінливість, спадковість, принципи штучного добору, докази еволюції. І тільки в 1856 р. за порадою Ч. Лайєля Ч. Дарвін починає роботу над написанням праці про походження видів. Працю було доведено до середини, коли в 1858 р. англійський зоолог і мандрівник Альфред Уоллес написав нарис "Про нахил різновидностей безмежно віддалятися від їхнього первісного вигляду, у якому він цілком чітко висловлює ідею про боротьбу за існування й природний добір. Погляди А. Уоллеса на добір викладено чітко, але побіжно. У нього не було дарвінівського розмаху, великої кількості матеріалу, тривалої 20-тирічної праці над проблемою, а головне - цілісної еволюційної концепції. Згодом А. Уоллес став одним із найактивніших пропагандистів дарвінізму. Сам термін дарвінізм належить саме А. Уоллесу. Книга Ч. Дарвіна "Про походження видів шляхом природного добору або збереження порід, що опинилися в сприятливих умовах у боротьбі за життя' вийшла у світ 24 листопада 1859 р. Було надруковано 1250 примірників, які розпродали того ж дня. "Це, без сумніву, основна праця всього мого життя" - писав Ч. Дарвін в автобіографії. У х роках Ч. Дарвін опублікував ще низку важливих ботанічних праць. І в 1871 p. немовби завершуючи споруду своєї еволюційної теорії, Дарвін публікує працю "Походження людини і
статевий добір. "Основною моєю втіхою та єдиним заняттям протягом життя, - писав Дарвін, - були наукові праці Наукової роботи Ч. Дарвін не припиняв до останнього дня свою життя 17 квітня 1872 р. він ще стежив за черговим дослідом, а 19 квітня великого вченого не стало. Можна разом з Т. Гекелі, другом і соратником Ч. Дарвіна, сказати про нього "Чим більше я його знав, тим більше він уявлявся мені втіленням ідеалу вченого.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал