Навчальний посібник для студентів біологічних спеціальностей вищих навчальних закладів




Сторінка12/13
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
2. Основні етапи антропогенезу.
2.1. Антропоморфні мавпи.
Історія приматів веде свій початок з третинного періоду кайнозойської ери. Найдавніші викопні форми відомі з епохи олігоцену до них належать парапітек і пропліопітек. Це були примітивні представники приматів. Парапітек, що живна початку олігоцену, нагадував маленьку вузьконосу мавпу завбільшки, як кішка. Пропліопітек - більша форма, мабуть, від неї пішла гілка до сучасних гібонів. Справжні антропоморфні мавпи з'являються в міоцені різноманітні їх види відомі в Європі, Північній Африці і Південній Азії. Серед них є форми, які забудовою зубів набагато ближчі до людини, ніж сучасні людиноподібні мавпи. До них, насамперед, треба віднести дріопітеків і близькі до них форми. Перша знахідка дріопітека припадає нар. Його виявлено біля Сен-Годана Франція, у шарах, вік яких становить 15-18 млн. років. Дарвін, який знав про цю знахідку, вважав дріопітека спільним предком людини й африканських антропоморфних мавп - горили й шимпанзе, які жили 6-8 млн. років тому. Про споріднення дріопітеків із людиною свідчить будова щелепі зубів, які поєднують у собі ознаки і людини, і антропоїдів. Нижні кутні зубив дріопітека схожі забудовою на кутні зуби людини водночас значний розвиток ікол і наявність відповідних діастем типові для антропоморфних мавп. Велике значення для з'ясування філогенезу людини мають знахідки у Південній Африці антропоморфних мавп, відомих під назвою австралопітеків
(15 млн. років тому - до 1 млн. років тому. Це були наземні двоногі антропоїди, завбільшки, як шимпанзе, які жили на початку плейстоцену на широких відкритих просторах, схожих на сучасні савани. Р.Дарт, що описав у 1924 р. першого австралопітека, звернув увагу на деякі характерні ознаки, схожі з ознаками найдавніших людей. В австралопітеків зубний ряд зовсім рівний, без діастем, ікла майже не видаються. Лоб менш спадистий, і лицьовий відділ черепа розвинутий менше, ніжу сучасних антропоморфних мавп. Об'єм порожнини черепа в африканських мавп групи австралопітека був трохи більший, ніжу шимпанзе, і не перевищував об'єму черепа великих горил (435 -
650 см. Невдовзі після Р.Дарта вченими була описана подібна до
австралопітека більш пізня форма - парантроп. Австралопітеки і споріднені їм форми африканських антропоїдів ходили на двох ногах у випрямленому положенні. Вони їли рослинну їжу, але могли споживати і м'ясну, бо полювали на тварин, зокрема, на павіанів. Так, 80% черепів павіанів, знайдених у печерах разом з рештками австралопітеків, малина собі сліди ударів, завданих камінням або довгими кістками копитних тварин. Сенсаційні відкриття, які дозволили пояснити еволюцію ранніх предків людини, були зроблені подружжям Луїсом і Мері Ліків. У відкладеннях Олдовайської ущелини в Танзанії (Східна Африка) вони знайшли рештки черепа, плечову й стегнову кістки істоти, яка мала цілий ряд ознак і австралопітека Дарта, і парантропа. Але не менше 20 ознак відрізняли знахідку
Лікі від попередніх предків людини. Представника нового виду Лікі назвав "зинджантроп" (у перекладі з арабського - "людина Східної Африки) і запропонував об'єднати всіх трьох предків людини в один рід австралопітекових. Кутній передкутні зуби зинджантропа мали особливості будови, характерні для гомінід, і свідчили прохарчування рослинною їжею. Однак зинджантроп використовував у їжу і м'ясо, що підтверджувалося будовою різців та ікол, а також великою кількістю знайдених на його стоянках кісток різних тварині грубо оброблених знарядь, якими він користувався під час полювання. Заданими хімічного аналізу період життя зинджантропа датується
1 млн. 750 тис. років тому. Австралопітеки чітко поєднували в собі ознаки мавпі людини. Тазі нижні кінцівки їх подібні до тазу й ноги людини, що свідчить про рух австралопітеків на двох ногах. Зріст їх був близько 150 см, маса - 50 кг. Однак зинджантроп ще далеко стояв від людини, про що свідчить перш за все малий об'єм черепної коробки (530 см. Протеза іншими ознаками він був вище на еволюційній сходинці в порівнянні з австралопітеком Дарта і парантропом, якого Лікі назвав "біля-людьми".
2.2. Людина уміла (Homo habilis).
У 1960 p. Лікі вдалося знайти рештки ще однієї істоти, забудовою кісток якої можна було стверджувати про наявність ще ближчого предка людини. Спочатку Лікі назвав його "презинджантропом". Будова кісток верхніх кінцівок презинджантропа свідчила про добре розвинену хапальну функцію, а нижніх - про повне пристосування до прямоходіння. Кривизна нижньої щелепи свідчить про можливість оволодіння зачатками мови. Об'єм мозку (680 см) не був досягнутий жодним із представників австралопітекових і наводив на думку, що презинджантроп є тією ланкою, якої бракувало і яку безуспішно шукали антропологи. На тому місці, де жили презинджантропи, знаходили оброблені знаряддя з кварцу, окремі з яких були складені в купи. Усе це свідчить про цілеспрямовану діяльність. Виходячи з цього, Лікі назвав презинджантропа "людиною умілою" і виділив у новий вид - Homo habilis. На думку Лікі, Homo habilis - це істинний предок людини розумної. На стадії цього стародавнього архантропа відбувався повний перехід до прямоходіння, що обумовило подальшу еволюцію архантропа.
Слід виділити взаємопов'язані еволюційні процеси
- групове співробітництво дозволило людині вмілій вижити в умовах саван
- родинні стоянки, де здійснювався розподіл їжі, закріплювали суспільні зв'язки;
- виготовлення й застосування різноманітних знарядь розвивало координацію рухів, сприяло ходінню на двох ногах, допомагало збирати їстівні рослини і полювати
- ускладнення мозку полегшувало спілкування і підвищувало здатність до навчання
- подовження терміну догляду за дітьми та їх навчання сприяло виживанню гоміноїдів.
2.3. Людина прямоходяча (Homo erectus).
Наступною ланкою на шляху еволюції архантропа прийнято вважати найдавніших людей типу пітекантроп, які з'явилися близько 1 млн. років тому. Термін "пітекантроп" (мавполюдина) увів Геккель для характеристики проміжної ланки між мавпою і людиною. Першу знахідку найдавнішої людини виявив урна о. Ява голландський лікар Є.Дюбуа. На березі річки
Бенгаван, поблизу Трпілля (Трипілля, він знайшов черепну кришку, у будові якої поєднувалися ознаки антропоморфної мавпи й людини. Спадистий лоб із суцільним надочноямковим валиком і приплющене тім'я з виразно окресленим гребенем мали мавпячий вигляд. Водночас, знайдена істота мала великий об'єм мозку, який досягав 900 см. Подальші розкопки Дюбуа засвідчили, що стегнова кістка істоти дуже мало відрізняється від відповідної кістки сучасної людини. Пізніше на Яві були знайдені ще рештки черепів і стегон п'яти пітекантропів. Характерно, що зуби цих істот помітно не відрізнялися від зубів людини. Пітекантропи були заввишки 165-170 см, пересувалися назадніх кінцівках, руки у них були вільні. Усе, що тепер відомо про пітекантропів, дає нам можливість вважати цих істот першими найдавнішими людьми. Яванська людина настільки наближалася до сучасного типу, що пізніше було запропоновано не виділяти її в самостійний рід, як це було зроблено із австралопітековими, а включити до роду гомо і назвати Н. erectus (людина прямоходяча). З 1927 по 1937 pp. китайські вчені (Пей та ін.) поблизу Пекіна в печерах знайшли черепи та інші кістки до сорока найдавніших людей, які дістали назву синантроп (пекінська людина. Характерною особливістю цих людей є значний розвиток мозку (800 - 1200 см, що являє собою великий стрибок на шляху еволюції до сучасної людини. Тім'яні частини мозку в синантропа були виражені порівняно добре, тоді як лобні частини мозкових півкуль мали ще схожість із такими в людиноподібних мавп. Неоднаковий розвиток півкуль свідчить, що в синантропів добре була розвинута права рука. Відомо, що переважаючий розвиток правої руки робить мозок асиметричним ліва частина мозку, де містяться рухові центри правого боку тіла, досягає дещо більшого розміру, ніж права. Синантроп умів робити примітивні кам'яні знаряддя і
використовував вогонь. Однак аналіз тільки анатомічних ознак ще не пояснює процесу становлення людини, як суспільної істоти, принципово відмінної від усіх інших тварин. Вирішальне значення у процесі виникнення людини мали професійний розвиток праці, внутрішньогрупове спілкування й формування мови. Отже, перехід до прямоходіння супроводжувався двома великим ароморфозами в еволюції людини. По-перше, прямоходіння звільняло передні кінцівки для перетворення їх в орган праці. По-друге, завдяки вертикальному положенню тіла значно зріс об'єм інформації, що сприймалась, і це разом із працею обумовило швидкий розвиток мозку і здатність до групової адаптативної поведінки. У найдавніших людей виготовлення знарядь праці й суспільне життя були об'єднані міцними внутрішніми зв'язками, що й зумовило подальшу еволюцію предків людини.
2.4. Неандертальці - давні люди.
Давні люди (неандертальці) виникли 200-300 тис. років тому. Перша знахідка в районі Гібралтару не цілком уцілілого черепа давньої людини датується 1848 роком, друга знахідка частин кістяка давньої людини - 1856 p., коли у Німеччині, в долині Неандер, виявили черепну кришку та деякі інші кістки людини примітивної організації. Цю людину було названо неандертальською. Неандерталець був трохи нижчий від сучасної людини, у середньому він досягав 156 см, мав кремезну статуру, масивний кістяк хребетний стовп був зігнутий мало. Череп характеризувався такими рисами довгастою формою, наявністю розвинутого надочноямкового валика, спадистим лобом і низьким черепним сплетінням. Його масивна нижня щелепа була без підборідного виступу. Об'єм головного мозку неандертальця, які в сучасної людини, дорівнював у середньому 1400 см, але мозок був розвинутий менше, особливо лобні долі. Поява неандертальця в Європі збігається з кінцем Дніпровського зледеніння, яке було найбільшим. У цю епоху в Західній Європі крига досягала до Парижа більша частина руської рівнини була вкрита кригою, яка двома язиками по Дніпру і Дону просувалася на південь. Відступаючи перед льодовиком, що насувався, теплолюбні тварини мігрували на південь. Форми, що залишалися, пристосовувалися до нових умов. Неандертальці теж зазнали впливу нових кліматичних умов. Але вони не пішли на південь із теплолюбними тваринами разом із тим у них не виробились і специфічні пристосування до знижених температур, їх розвиток ішов уже цілком іншим шляхом - шляхом людського розвитку. Неандертальські люди навчилися використовувати деякі явища природи ще більше, ніж їхні предки - найдавніші люди. За несприятливих погодних умов вони використовували природні печери, виганяючи з них деяких звірів. Вогонь, що підтримувався неандертальцями весь часу цих сховищах, давав потрібне тепло. Кам'яне знаряддя було пристосоване для полювання. На великих звірів полювали групами. Крім м'ясної їжі зі звірів, неандертальці мали шкури, які використовували для
захисту тіла від холоду, дощу і вітру. Доля неандертальців невідома чи вони вимерли до появи кроманьйонської сучасної) людини, чи були знищені цією людиною, чи схрестились із нашими підвидами. У всякому випадку, на жодній із стоянок не знайдено слідів перебування неандертальця і кроманьйонця.
2.5. Кроманьйонці - сучасні люди (Homo sapiens).
До сьогоднішнього дня невирішене питання, яка конкретна форма неандертальця була безпосереднім предком неоантропа (кроманьйонця. Можливо, неандертальська людина і являє собою поліморфний вид, із якого могли формуватись у різних ділянках його ареалу люди сучасного типу. Ці люди з'явилися 100-120 тис. років тому. Вони дістали назву кроманьйонців, оскільки перші їх кісткові рештки знайшли в 1868 р. у Франції, біля села Кро-
Маньйон. Кроманьйонці були трохи вищі, ніж неандертальці (досягали висоти
180 см) їхній череп мав усі риси, притаманні черепу сучасної людини. Мавпячих рис, які ще були помітні в черепі неандертальців
(надочноямковий валик та ін.), у них не було. Наявність характерного підборідкового виступу на нижній щелепі кроманьйонців свідчить проте, що вони були здатні до членороздільної мови. У виготовленні знарядь праці кроманьйонці пішли далеко вперед порівняно з неандертальцями їхнє кам'яне знаряддя відзначалося старанністю обробки, для своїх виробів вони використовували кістку й ріг. Серед їхніх знарядь трапляються кам'яні пластини у формі ножів, наконечники для списів. З кістки й рогу виготовляли, наприклад, наконечники для гарпунів. Це свідчить проте, що кроманьйонці займалися рибальством. У кроманьйонців виникає і образотворче мистецтво, зразки якого знайдені в печерах Іспанії і Франції. Становлення людини розумної відмічено двома важливими моментами. З одного боку, завершується формування характерного для виду Homo sapiens морфологічного типу. У найдавніших людей, навпаки, йшла інтенсивна еволюція за морфологічними ознаками, яка привела до значної диференціації роду на окремі філогенетичні лінії. З іншого боку, низький рівень і темп розвитку діяльності з виготовлення знарядь праці в неандертальців змінився в кроманьйонців швидким ростом культури. Із виникненням стійкого морфологічного типу сучасної людини його біологічна еволюція поступово згасала і змінювалася соціальним розвитком. З погляду еволюції, виникнення людини - це дуже великий ароморфоз, який у якісному відношенні не мав собі рівних протягом усієї історії життя на Землі. Загальною закономірністю був увесь прискорений темп антропогенезу. Еволюція австралопітеків продовжувалася біля 7 млн. років, час виникнення палеоантропа (Homo erectus) -1-1,3 млн. років тому, неандертальця - 200-500 тис. років, сучасної людини - 40 тис. років. Філогенетичний розвиток гомінід являє собою яскравий приклад "мозаїчної еволюції, яка характеризується нерівномірним розвитком органів і систем органів. Найбільш швидкими темпами, починаючи зі стадії Homo habilis, ішла еволюція мозку. Прогресивній еволюції мозку передувало завершення прямоходіння і пов'язане з ним перетворення тазових кісток і
передніх кінцівок.
3. Раси людей і расизм.
Кісткові рештки найдавніших і давніх людей були знайдені лишена материках Старого Світу. Заселення інших частин планети, можливо, проходило представниками сучасних людей, які виникли 100 тис. років тому. Протягом багатьох років нащадки кроманьйонців заселяли різні місця, які відрізнялися за фізико-географічними умовами. Різниця в географічних і кліматичних умовах існування людей суттєво впливала на зовнішній вигляд як результат, сформувались окремі групи людей, які відрізняються за морфологічними ознаками типом і кольором волосся, кольором шкіри і очей, формою носа, губ, обличчя і голови, довжиною тіла і пропорціями кінцівок. Сучасна людина представляє собою складний політиповий вид, що складається із трьох основних групу межах яких виділяють близько 30 рас. Перша група негроїдно-австралоїдна, або екваторіальна. Для представників цієї групи характерні такі ознаки темний колір шкіри, волосся і очей спіральне закручене або хвилясте волосся широкий і круглий ніс товсті губи. Бородата вуса можуть бути або мало розвинуті (негри, або ж дуже добре австралійці. В екваторіальній расі розрізняють дві малі раси негроїдну, що живе на африканському континенті, і австралійську, пов'язану з континентом Австралії та островами Океанії. Друга група - європеоїдна, або європейсько-азіатська. Колір шкіри варіює від світлого до коричневого волоссям яке, хвилясте або пряме, дуже мінливе за кольором - від світлих відтінків до темних ніс вузький із досить вузьким переніссям губи тонкі або середньої товщини бородата вуса іноді розвинуті дуже добре. Раса ділиться на дві менші 1) південну, або індо- середземноморську, яка відзначається чорним волоссям, карими очима і смаглявою шкірою (наприклад, індійці, греки, араби та ін.), 2) північну, або балтійську, для якої характерна світла шкіра й волосся, сірі або голубі очі українці, німці, англійці. Третя група - монголоїдна, або азіатсько-американська. Шкіра в них із жовтуватим відтінком волосся чорне, пряме і жорстке бородата вуса розвиваються пізно й погано. У більшості монголоїдних груп, що виділяються у межах раси, обличчя буває великим, різко виступають вилиці дуже розвинута складка верхньої повіки, яка повністю або частково прикриває внутрішній кут ока ніс із низьким переніссям. До монголоїдної раси належить і американська індійська) мала раса, яка має ряд ознак, що зближує її з європеоїдним типом. Так, за типом обличчя й носом, що сильно виступає, індіанці нагадують європеоїдів. Висунувши поняття боротьби за існування як причину біологічної еволюції, Ч.Дарвін усвідомлював можливість його неправильного тлумачення, тобто як вираження тільки крайніх форм боротьби (хижацтво, канібалізм. Тому він пояснював, що використовує термін "боротьба за існування" в широкому метафоричному розумінні. Дарвін, які його найближчий соратник Т.Гекслі, був проти перенесення біологічних понять на пізнання суспільних явищ. Проте біологічний зміст основних дарвінівських понять (боротьба за існування і
природний добір) було неправильно перенесено на людське суспільство. Бажання бачити в боротьбі за існування рушійну силу суспільного розвитку було настільки сильним, що його підтримували навіть окремі біологи - дарвіністи, вченій письменники. Ініціатором соціал-дарвінізму був англійський філософі еволюціоніст
Г.Спенсер, який ще ву 1852 р. висунув формулу "виживання найбільш пристосованих" як закон суспільного розвитку. Спенсер закликав до "загибелі потерпілих у боротьбі за існування, заперечував необхідність соціальної допомоги "непристосованим" і "безкорисним" (так він називав бідних і хворих. Скоро у всіх капіталістичних країнах з'явилися варіанти соціал-дарвінізму, що відображали інтереси національної буржуазії. Прямим породженням соціал-дарвінізму є расизм - найреакційніша його різновидність. Ідеологом расизму був граф де Гобіно, який намагався трактувати всю історію людства як боротьбу вищих і нижчих рас. Цьому автору належить поняття про надуману "арійську расу" як нібито вищу людську расу. В останній час расизм наповнюється новим "змістом. У соціал-дарвінізмі виникло дві течії расова антропологія і расова гігієна (євгеніка. Представники расової антропології стверджували, що історія держави - це історія її відповідних рас. Конкуренцію між расами вони розглядали як рушійну силу суспільного розвитку. Прибічники расової гігієни на словах виступали проти расової антропології, але, по суті, стояли на позиціях расизму. Вони спирались на ідеї Ф. Гальтона проте, що інтелекті моральні якості людини визначаються виключно її спадковими здібностями, тому соціальна позиція (бідні і багаті) обумовлена чисто генетичними факторами. Виходячи з таких уявлень, нарізних рівнях інтелектуального розвитку, за Гальтоном, знаходилися євреї, негри і австралійські аборигени. Він пропонував і практичні рекомендації шляхом добору відповідних пар розводити колоніальні народи, а для європейців створити благородну еліту. Він увів термін "євгеніка, розуміючи під ним удосконалення людських рас описаним вище способом. Зовсім невипадково соціал-дарвіністські і расистські ідеї були використані як теоретичні основи німецького фашизму.

126
Лекція 20. ПРАКТИЧНЕ І НАУКОВЕ ЗНАЧЕННЯ
ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ
План
1. Еволюційна теорія і народне господарство.
2. Еволюційна теорія і медицина.
3. Еволюційна теорія і збереження навколишнього середовища.
4. Методологічне значення еволюційної теорії. Із визнання самого факту еволюційного розвитку живої природи і успіхів у вивченні існуючих організмів безпосередньо не витікає розуміння рушійних сил та закономірностей еволюційного процесу. Вони вивчаються спеціальною дисципліною еволюційним ученням. Значення закономірностей еволюційного розвитку живої природи важливо знати із двох причин. По-перше, тільки еволюційний підхід дає можливість достатньо глибоко зрозуміти, узагальнити і співставити дані спеціальної біологічної науки. По-друге, еволюційний підхід необхідний для свідомого планування, передбачення результатів дії людини у розвитку біосфери Землі.
1.Еволюційна теорія і народне господарство.
Практичне використання даних еволюційної теорії при вирішенні народногосподарських завдань включає багато різних напрямків, а саме селекційна робота, науково обґрунтована регуляція чисельності природних видів, розробка і запровадження прийомів оптимальної щільності посівів у агроценозах та ін. За словами М.І.Вавилова: „Селекция представляет собой эволюцию, направляемую волей человека”. У цьому вислові дуже чітко і стисло відображений зв'язок між еволюційною теорією і діяльністю людини щодо створення нових форм рослин, тварин, мікроорганізмів. Роль еволюційної теорії як наукової основи селекції останнім часом зростає. Це пов'язано з тим, що площа розораних земель уже складає 10% усієї території суші, і подальше збільшення виробництва сільськогосподарської продукції відбувається на основі його інтенсифікації підвищення урожайності й продуктивності, створення сортів і порід, стійких до захворювань, несприятливих кліматичних умов. Прикладом може бути новий стійкий до вилягання сорт пшениці. Це стало можливим після того, як був виявлений ген низькорослості в японського сорту Норін 10. Окрім стійкості до вилягання, цей сорт давав високий урожай
(80-90 ц/га). У селекції рослин важливе значення має вихідний генетичний матеріал, особливо лінії, що виділені з природних видів. Це пояснюється тим, що природні види історично виробили комплекс стійких ознак до місцевих умові можуть зберегти їх при переселенні в інші місця. Із популяції дикої картоплі, що росла в горах Мексики, виділена лінія, яка стійка до бородавчатої хвороби ідо фітофтори. Вартий уваги той факт, що шкідники культурних сортів картоплі не були знайдені в місцях, де росте її дикий родич. Отже, стійкість до вказаних хворобу дикої картоплі зберігається, але фенотипово вона не проявляється. На велике значення створення світових рослинних ресурсів як вихідного
матеріалу для селекції вказував М.І.Вавилов, який багато зробив у практичному вирішенні цієї проблеми. На сьогодні колекція сільськогосподарських рослин Всесоюзного інституту рослинництва ім. М.І.Вавилова включає 1700 видів і постійно поповнюється новими зразками. Сьогодні селекціонери використовують різноманітні генетичні методи при створенні нових форм організмів порівняно з тими, що має природа. Сучасне уявлення про механізм мутагенезу і рекомбінацій, гетерозису і поліморфізму, біохімічних і фізіологічних адаптацій суттєво поглибили розуміння складності селекційного процесу. Наприклад, уже давно встановлено вплив поведінкових реакційна інтенсивність обміну речовин, темпи росту і швидкість статевого дозрівання тварин залежно від щільності утримання їх на фермах або в загонах. Існують великі можливості щодо використання еволюційної теорії в діяльності людини з виробництва сільськогосподарської продукції, охорона і відтворення біологічних ресурсів, управління еволюційним процесом на основі наукового прогнозування. Вивчення динаміки чисельності природних видів, яка регулюється різними формами боротьби за існування, має безпосереднє застосування в різних галузях народного господарства лісове, мисливсько-риболовське, звіринництво, рослинництво результати досліджень стають науковою основою в боротьбі зі шкідниками сільськогосподарських культурі бур'янами. У боротьбі з комахами-шкідниками стали широко застосовуватись біологічні методи, засновані на взаємодії в системах "хижак - жертва, "паразит - хазяїн, на міжвидовій конкуренції. Таку боротьбі з попелицею використовують жука сонечко. Теоретичне уявлення про міжвидову конкуренцію, згідно з якою один вид витісняє екологічно еквівалентний йому вид без порушення рівноваги в біоценозі, повинно знайти широке практичне застосування. Воно було ефективно використане в Каліфорнії для боротьби зі шкідливою щитівкою, знищеною завдяки впровадженню в сади декількох екологічно еквівалентних їй видів хальцит, навіть в умовах надмірної їжі для них. Дуже важливо враховувати також характер взаємодії між особинами рослин, оскільки знання закономірностей внутрішньовидової конкуренції є необхідними для вибору максимально ефективної густоти насаджень, тобто правильного розподілу насіння і саджанців на посівній площі. При розробці оптимальної структури агроценозів слід враховувати висновок еволюційної теорії проте, що найбільш стійкими є екосистеми, які складаються з багатьох взаємопов'язаних видів (наприклад, тропічні ліси. Такі екосистеми регулюються внутрішніми факторами, коли інтенсивне розмноження одного виду пригнічується його біотрофом. Моделювання еволюції в штучних умовах може бути використано для пошуків надійних способів керування еволюційним процесом у природі, безпосередньо на основі пізнання механізмів вироблення організмами нових адаптацій. Це завдання набуває важливого значення при вивченні еволюції природних видів в умовах забруднення біосфери.
Керування еволюційним процесом неможливе без чіткого уявлення про його хід у майбутньому, тобто без науково обґрунтованого прогнозування. Для прогнозування еволюції конкретних видів необхідне знання генетико- екологічної структури популяцій і напрямку дії добору. Більш точно можна прогнозувати еволюцію адаптацій під дією направленого добору. Якщо відомий вектор добору, можна передбачити, що еволюція і далі піде у напрямку вдосконалення цієї ж адаптації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал