Навчальний посібник для студентів біологічних спеціальностей вищих навчальних закладів




Сторінка11/13
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
Лекція 18. МАКРОЕВОЛЮЦІЯ ТА ЇЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ
План
1. Еволюція філогенетичних груп.
2. Правила еволюції груп.
3. Напрямки еволюції.

1. Еволюція філогенетичних груп.
Між мікроеволюцією й макроеволюцією не можна провести принципову межу. Процес мікроеволюції, який першим викликає дивергенцію популяції (аж до видоутворення) без будь-якої перерви продовжується й на макроеволюційному рівні всередині нових форм. Порушується лише характер схрещування між тими видами, які тільки-но з'явилися. Тепер вони мають змогу вступати у відношення міжвидової конкуренції в широкому розумінні слова. Відсутність принципових відмінностей між мікро- і макроеволюціями дає можливість, по-перше, розглядати їх як дві сторони одного еволюційного процесу, і, по-друге, застосовувати для аналізу процесу еволюції поняття, розроблені у вченні про мікроеволюцію. Величезні масштаби макроеволюційних проявів (виникнення нових родині рядів охоплює десятки мільйонів років) виключають можливість їх безпосереднього експериментального вивчення. При розробці вчення про макроеволюцію в основному використовуються описові методи палеонтології, біогеографії, морфо-фізіології у широкому розумінні слова (включаючи порівняння структури ДНК або молекули гемоглобіну. Результати цих досліджень є зрозумілими лише з позиції механізму здійснення еволюції, тобто з мікроеволюційних позицій. У галузі вивчення макроеволюції нагромаджено багато фактів, узагальнень і розкрито цілий ряд закономірностей, які поділяють натри групи
1) закономірності еволюції окремих філогенетичних груп
2) закономірності еволюції окремих органів, структурі функцій
3) еволюція онтогенезу. Еволюція філогенетичних груп. Дані систематики, палеонтології, біогеографії, порівняльної анатомії та інших біологічних наук дають можливість із великою точністю відтворити хід еволюційного процесу нарізних рівнях вищих від виду. Сукупність цих даних складає основу філогенетики науки, яка займається виясненням особливостей еволюції великих груп органічного світу. Форми філогенезу. У процесі еволюції проходить як розшарування єдиного виду на два або декілька (дивергенція, такі поступова його заміна й перетворення у новий вид (філогенетична еволюція. Філогенетична еволюція - обов'язковий процес, що відбувається вході еволюції будь-якого стовбура або гілки дерева життя й призводить до зміни вихідного таксону. Більшість вивчених палеонтологічних стовбурів дерева життя є прикладами філогенетичної еволюції. Розвиток предків коней по лінії
Фенакодус - Еогіппус - Міогіппус - Парагіппус - Пліогіппус - Сучасний кінь -
типовий приклад філогенетичної еволюції. Поступові зміни, які проходять водному філогенетичному стовбурі, стосуються однієї таксономічної групи, і складають зміст філогенетичної еволюції. Без цих змінне може відбуватися ніякий еволюційний процесі тому філогенетичну еволюцію можна вважати однією з елементарних форм еволюції. Дивергенція - друга основна елементарна форма еволюції таксону. У результаті зміни напрямку добору в різних умовах відбувається дивергенція розходження) гілок дерева життя від єдиного стовбура дерева. Таким є головний шлях виникнення органічного розмаїття й поступового збільшення "суми життя. Прикладом дивергенційних форм є виникнення різноманітних за морфологічними особливостями видів в'юрків від одного або небагатьох предкових видів на Галапагоських островах та багато видів бокоплавів у озері Байкал. Можливо, усі види всередині будь-якого роду, так які всі родив межах певної родини, виникли дивергентно, від одного вихідного. Ч.Дарвін був правий, коли говорив про велику роль дивергенції в процесі розвитку життя на Землі. Основою механізму дивергентної еволюції є дія елементарних еволюційних факторів усередині виду. У результаті ізоляції, хвиль життя, мутаційного процесу й природного добору популяції й групи популяцій набувають і зберігають у процесі еволюції ознаки, які все більше відрізняють їх від родинного виду. У якийсь момент еволюції нагромаджені відмінності настільки значні, що призводять до розпаду вихідного виду на два й більше нових. Незважаючи на принципову подібність процесів дивергенції всередині виду (мікроеволюційний рівень) і у групах більших, ніж вид
(макроеволюційний рівень, між ними є й важлива різниця. Ця різниця втому, що на мікроеволюційному рівні процес дивергенції зворотний дві популяції, які розійшлися, можуть об'єднатися шляхом схрещування в наступному моменті еволюції й знову існувати як одна популяція. Дивергентні процеси на макроеволюційному рівні носять незворотний характер. Вторинними формами еволюції групу порівнянні з дивергенцією й філогенетичною еволюцією є конвергенція та паралелізм. Паралелізм (паралельний розвиток) – процес філогенетичного розвитку у подібному напрямку двох або декількох первинно дивергованих і генетично близьких груп. Класичним прикладом паралельного розвитку вважається філогенія двох груп копитних ссавців літоптерн (Litopterna) у Південній Америці та парнокопитних (Perissodactyla) у Аркгогеї. У цих філогенетичних гілках, які беруть початок від п'ятипалих предків типу фенакодуса (Phenacodus), скорочувалося число пальців і відбувався перехід до пальцеходіння як пристосування до життя на відкритій місцевості. Це приклад синхронного паралелізму. Значно частіше палеонтологія дає приклади асинхронного паралелізму, тобто незалежного набуття подібних рис філогенетично близькими видами, що жили в різний час. Прикладом є розвиток саблезубості в представників різних підродин родини Кошачих. Саблезубість виникала в
стовбурі кошачих (Felidae) принаймні чотири рази вдвох незалежних стовбурах. Конвергенція - процес філогенетичного розвитку у подібному напрямку двох або декількох генетично неродинних груп. Класичним прикладом конвергентного розвитку в зоології вважається виникнення подібних форм тіла в акулових
(первинноводяні форми, іхтіозаврів і китоподібних
(вторинноводяні форми. Основним при визначенні характеру конвергенції, при порівнянні груп, залишається питання, наскільки глибокою є подібність. За формою тіло іхтіозавра подібне до тіла акули і дельфіна, але за такими суттєвими ознаками, як будова кровоносної системи, м'язів, черепа, шкіряного покриву, ці групи хребетних відмінні. Подібність між ними зовнішня, поверхнева, що підтверджується порівнянням особливостей будови молекул гемоглобіну і ДНК акулових і китоподібних велика різниця між ними й на молекулярному рівні. Конвергенція ніколи не буває глибокою (на відміну від подібності, яка заснована на філогенетичній родинності.
2.Правила еволюції груп.
Співставляючи характер розвитку вивчених гілок дерева життя, вчені встановили деякі загальні риси еволюції груп, або "правила макроеволюції". Відповідно доправила незворотності еволюції, яке сформулював Л.Долло в 1893 році, еволюція - процес незворотний, так як організм не може повернутися до початкового етапу, який здійснили його предки в ряді поколінь. Наприклад, якщо в еволюції наземних хребетних на якомусь етапі від примітивних амфібій виникли рептилії, то рептилії, якби далі не йшла еволюція, не можуть знову дати початок амфібіям. Повернувшись у простори Світового океану, рептилії (іхтіозаври) та ссавці (кити) ніколи не ставали рибами. Сьогодні правило незворотності еволюції отримало суттєве уточнення. Успіхи генетики дозволяють говорити про можливість повторного повернення ознак на основі зворотних мутацій, які іноді спостерігаються в особин генетично близьких форм. Але визнання зворотності окремих ознаку філогенезі - це невизнання зворотності еволюційного процесу в цілому. Зворотна мутація ознаки може призвести до повторного виникнення даного алелю, але не генотипу в цілому до вторинного виникнення даної ознаки, але не фенотипу в цілому. Правило прогресуючої спеціалізації. Правило сформоване Ш.Депере в
1876 році. Суть цього правила втому, що група, яка стала на шлях спеціалізації, як правило, при подальшому розвитку буде йти шляхом все більш глибокої спеціалізації. Якщо в процесі еволюції одна із груп хребетних, наприклад, гілка рептилій, набула адаптації до польоту, то на наступному етапі еволюції цей напрямок адаптації збережеться й підсилиться. Прикладом можуть бути птеродактилі, які у свій час все більше пристосовувалися до життя в повітрі. Це зрозуміло, бо організм певної будови не може жити в будь-якому середовищі у виборі адаптивної зони або її частини група обмежена особливостями будови. Якщо ці особливості несуть риси спеціалізації, то
організм, зазвичай, вибирає місце, де його спеціалізовані пристосування можуть йому забезпечити успішне виживання й отримання потомства. Але це лише веде до подальшої спеціалізації. Індивідуальний випадок цього загального правила - збільшення розмірів тіла особину процесі еволюції (стосується в основному хребетних тварин. Збільшення розмірів тіла пов'язане збільш економним обміном речовині має розглядатись, як індивідуальний випадок спеціалізації. З іншого боку, збільшення розмірів тіла дає перевагу хижаку в нападі, а жертві - в захисті.
Зв'язок організмів у ланках живлення неминуче веде до збільшення розмірів тіла в багатьох групах. У представників інших груп іде не збільшення, а зменшення розмірів тіла наприклад, при переході до підземного способу життя і життя у закритих норах багато гризунів вторинно стали малими. Е. Кон р. сформулював правило походження від неспеціалізованих предків. Суть його така зазвичай нові великі групи беруть початок невід вищих представників предкових група від порівняно неспеціалізованих. Ссавці виникли невід високоспеціалізованих форм рептилій, а від неспеціалізованих. Те саме стосується й голонасінних рослин, які виникли від неспеціалізованих палеозойських папоротеподібних сьогодні процвітаюча група квіткових рослин виникла невід спеціалізованих голонасінних, а від неспеціалізованих предків, які займали проміжне місце між насінними папоротями і бенетитовими. Причина походження нових груп від неспеціалізованих предків утому, що відсутність спеціалізації визначає можливість виникнення нових пристосувань принципово нового характеру. Важко чекати серед гельмінтів появи принципово нових форм. У таких форм скоріше з'являться еволюційні зміни, спрямовані на покращення прикріплення до організму хазяїна, краще використання їжі, більш ефективне розмноження. А в таких груп, як всеїдні середніх розмірів хижаки, які живуть у різних умовах, великі потенціальні можливості розвиватись у різноманітних напрямках (за умови зміни навколишнього середовища. Згідно з правилом адаптивної радіації філогенез будь-якої групи супроводжується поділом групи на цілий ряд окремих філогенетичних стовбурів, які розходяться в різних адаптивних напрямках від певного вихідного середнього етапу. По суті, це правило не що інше, як принцип дивергенції, який описаний Ч.Дарвіном (1859 р) при обґрунтуванні гіпотези природного добору. Дарвін говорив про внутрішньовидову пристосованість дивергенції до різноманітної їжі, відмінних умов існування і вважав її як обов'язковий етап утворення нових видів. Пізніше в еволюції морфології принцип дивергенції був покладений в основу уявлень про ідіоадаптацію (М.Сєверцов) і, відповідно, про розвиток групи шляхом алогенезу, а в еволюційній палеонтології - в основу уявлень про "адаптативну радіацію" (Ф.Осборн, 1902 р) у процесі становлення кожного великого філуму. Правило чергування основних напрямків еволюції. При розгляді основних напрямків еволюції груп арогенезу й алогенезу - підкреслювалося постійне чергування цих типів розвитку в еволюції основних стовбурів життя. Таке
чергування періодів арогенної еволюції з періодами алогенної еволюції відображає дуже поширену еволюційну тенденцію у філогенезі практично всіх груп (С.Матвєєв, 1967 p.). Правило чергування напрямків стосується еволюції будь-якої групи, починаючи відроду і вище. Прикладом типового чергування є повільне поширення, потім процвітання й вимирання трилобітів, наутілід, більшості брахіопод у палеозої, амонітів у мезозої, панцирних риба також щиткових у палеозої, рептилій у мезозої. Правило підсилення інтеграції біологічних систем. Правило сформулював
І.Шмальгаузен у 1961 р. Відповідно до нього на будь-якому рівні організації
(молекулярно-генетичному, онтогенетичному, популяційно-видовому та біогеоценотичному) біологічні системи в процесі еволюції стають все більш інтегрованими, мають більш розвинуті регуляторні механізми, які забезпечують таку інтеграцію. Заразу загальних рисах відомі основні напрямки такої інтеграції, що йде нарівні популяції й біогеоценозів. Нарівні популяції це означає підтримання певного рівня гетерозиготності, яка є основою інтеграції всього популяційного генофонду в складну, лабільну й стійку одночасно, генетичну систему, здатну до саморегуляції (чисельності, структури, генетико-екологічного гомеостазу.
3.Напрямки еволюції.
За Сєверцовим, існує чотири загальні напрямки біологічного прогресу
1)ароморфоз, або морфо-фізіологічний прогрес 2)ідіоадаптація, або спеціальне пристосування 3) морфо-фізіологічний регрес, або загальна дегенерація, 4) ценогенез, або ембріональне пристосування.
Ароморфоз, або морфо-фізіологічний прогрес. Це зміни універсального характеру, завдяки яким організми піднімаються на вищий ступінь організації, що створює можливість подальшої прогресивної зміни. У цьому процесі відбуваються глибокі функціональні та структурні змінив результаті яких утворюються нові, досконаліші пристосування до умов середовища, що призводить до розширення зв'язків організму з середовищем, до дедалі більшого його завоювання. Прикладом філогенетичного розвитку, що здійснюється через ароморфоз, є еволюція серця хребетних, що підвищила життєдіяльність цих тварин. У риб, з їхнім двокамерним серцем, венозна кров проникає в неподілене передсердя, а потім у шлуночок, з якого тече в аорту, а далі в зяброві судини, де вона окислюється й звідти розноситься по всьому тілу. В амфібій передсердя поділене на дві половини, причому права половина залишається венозною, а ліва - артеріальною. У нижчих форм (безногі та хвостаті амфібії) ліве й праве передсердя поділені неповністю. У безхвостих амфібій перегородка між передсердями повна, але в усіх інших земноводних обидва передсердя сполучаються зі шлуночком одним спільним отвором. Унаслідок такої будови серця в його шлуночок надходить і венозна, і артеріальна кров, яка повністю не змішується. Цьому перешкоджає складна системам язових перегородок на стінках шлуночка, а також його дуже енергійне скорочення. Як результат, під час скорочення шлуночка в аорту спочатку надходить венозна кров, яка прямує по легеневих артеріях до легень, де окислюється. Друга порція крові, яка надходить в аорту, змішана вона по дугах аорти йде до
вегетативних органів. Нарешті, третя порція крові - суто артеріальна. Вона надходить у сонні артерії й прямує до голови. Отже, до центральної нервової системи йде чиста артеріальна кров. У більшості рептилій є повний поділ передсердя, але поділ шлуночка неповний. Тут ліва половина серця майже артеріальна, а права - венозна. Істотні зміни стались і в артеріальній системі, де основний стовбур поділився натри судини, що самостійно відходять відрізних частин шлуночка. У результатів легеневі артерії надходить тільки венозна кров. Управу дугу аорти прямує лише артеріальна крові тільки в ліву дугу аорти надходить змішана кров, але переважно окислена. Нарешті, у птахів і ссавців обидві перегородки серця стають повними, так що в них артеріальна кров зовсім не змішується з венозною. Усі органи отримують окислену кров, тому в них більш інтенсивний обмін речовині більш інтенсивне життя. Кожне підвищення організації кровоносної системи постійно призводило до того, щодо органів тіла надходило все більше і більше окисненої крові.
Ідіоадаптація, або спеціальне пристосування (аломорфоз). При
ідіоадаптації виробляються окремі, а не загальні пристосування. При цьому рівень організації та інтенсивність обміну речовинне підвищується. Зміни, зазвичай, стосуються окремих, часто другорядних, частин організму. Але в результаті ідіоадаптації організм стає краще пристосованим до специфічних умов середовища, ніж його предки, хоч і перебуває на одному з ними рівні організації. Як показують порівняльно-ембріональні дослідження, скати, які перейшли до донного способу життя, походять від акул. У зв'язку з пристосуванням до нових умову них виникли істотні змінив організації. Тіло стало плоским у спинно-черевному напрямі, грудні плавці дуже розрослися, хвостовий плавець зазнав редукції, зяброві щілини перемістилися начеревну сторону. Усі ці зміни - це ідіоадаптація до донного способу життя. Хоч загальна організація цих форм порівняно з їх акуловими предками дуже змінилася, проте від цього вона зовсім нестала вищою. Прикладом ідіоадаптації є плоска форма тіла камбали. Для всіх хордових тварин білатеральна симетрія є однією з дуже стійких і давніх ознак організації. У зв'язку з переходом до донного способу життя в камбали, насамперед, змінилася саме ця ознака. Зазнала зміни й будова черепа рот став асиметричним, а одне око перемістилося з одного боку тіла на другий. У рослин до ідіоадаптацій належать усі різноманітні випадки специфічних пристосувань до перехресного запилення, до поширення насіння і плодів або пристосування до вегетативного розмноження. До індивідуального пристосування, крім аломорфозу, належить теломорфоз і гіперморфоз.
Теломорфоз - це спеціалізація організмів, яка викликана переходом до відносно вузьких умов існування. У цьому випадку сильно розвиваються органи, безпосередньо пов'язані з вузькими умовами життя, і часткова або повна редукція інших органів і ознак. Спеціалізованими серед тварин можна назвати із безщелепних - міног, із рептилій - змій, із птахів - дятлів, із ссавців -
лінивців. Гіперморфоз - перерозвиток органів за рахунок зміни зовнішнього середовища або порушення нормальних співвідношень (кореляцій) між частинами організму. Гіперморфози - це надмірне збільшення розмірів частин організму або загальних розмірів тіла. Палеонтологія нагромадила багато фактів, які підтверджують це явище. Це великі розміри рогів торф'яного оленя, гігантизм мамонтів, динозаврів, надмірний розвиток кісткових захисних утворень у стегозавра. Причина гіперморфозу - непропорційний розвиток окремих частин тіла, обумовлена стійкістю корелятивних зв'язків морфогенезу. Передбачається , що гіперморфозні органи розвивались як пристосування до захисту, нападу або до виконання інших корисних дій. Перерозвиток рогів, які використовувались у копитних у турнірних боях за самку, у торф'яного оленя міг бути пов'язаний із гіперфункцією статевих залоз. Надмірний розвиток органів є недоцільним і призводить види до вимирання, як це було із титанотерієм або стегозавром. На прикладах гіперморфозу добре видно суперечливий характер еволюційного процесу, коли адаптація при її надмірній спеціалізації перетворюється в свою протилежність.
Морфо-фізіологічний регрес або загальна дегенерація. Якщо при ароморфозах рівень організації підвищується, а при ідіоадаптаціях він залишається майже незмінним, то при морфо-фізіологічному регресі будова окремих систем органів нащадків лік спрощеною порівняно з такими в їх предків. У тварин морфо-фізіологічний регрес буває пов'язаний із переходом до сидячого способу життя або паразитизму. В асцидій спрощення кровоносної й нервової система також редукція хорди пов'язана з переходом до сидячого способу життя. У багатьох паразитичних тварин відбулася редукція органів руху, спрощення в будові тіла, редукція нервової системи. Прикладом спрощення організації в зв'язку з паразитичним способом життя може бути вусоногий рачок сакуліна. Він паразитує на крабах, влаштовуючись на вентральному боці їхнього черевця. Тіло рачка мішковидне, без усякого сліду сегментації або поділу на відділи воно без кінцівок.
Кишечника в сакуліни немає. Вона живиться соками краба за допомогою спеціального стебельця, яке вкорінене в черевце краба. Організація сакуліни змінена так, що судити про її належність до вусоногих можна лише, виходячи з будови личинкових форм. У рослин морфо-фізіологічний регрес спостерігається при переході до паразитичного способу життя. У таких випадках у паразитичних рослин часто втрачається найважливіший орган - листок, відбувається редукція кореневої системи, корені замінюються присосками.
Морфо-фізіологічний регрес одних систем органів зазвичай буває пов'язаний компенсаційною залежністю з морфо-фізіологічним прогресом інших систем органів. При переході до паразитизму такою системою, яка прогресивно розвивається, є статева система, що й призводить до біологічного прогресу виду. Ценогенез, або ембріональне пристосування - це корисні пристосування,
які розвиваються на певних фазах онтогенезу, але пізніше зникають. Прикладом є різні види яйцевих оболонок, які захищають зародки від усяких механічних пошкоджень. Це вапняні оболонки яєць рептилій і птахів або скловидні оболонки яєць акул із їх довгими нитками, за допомогою яких вони прикріплюються до підводних рослин. До ценогенезів належать жовток яєць, який дає готову їжу для ембріона амніотична оболонка зародків рептилій, птахів і ссавців, яка захищає їх від поштовхів та ударів алантоїс, який є органом ембріонального дихання тварин плацента ссавців та інші ембріональні пристосування. Вимирання. Вимирання як процес є складовою органічної еволюції й навіть її необхідним елементом. Суть цього питання розкрив Дарвін. Він показав, що поява нових форм призводить старі форми до вимирання. Розрізняють дві форми вимирання внутрішньовидове і вимирання видув цілому. Перша форма - це вираження вибіркової елімінації на фунті (фоні) внутрішньовидових протиріч. Вона має значення прогресивного фактору, оскільки елімінацією менш досконалих внутрішньовидових форм досягається вдосконаленням виду. Таке вимирання не супроводжується біологічним регресом виду, а, навпаки, воно веде до біологічного прогресу, бо вимирання менш досконалих форм підвищує біологічний потенціал виду. Зовсім інший характер носить вимирання, яке веде до зникнення виду чисельність падає, оскільки смертність перевищує народжуваність. Ареал виду не тільки звужується, алей розпадається на окремі, не пов'язані між собою ділянки. Нарешті вид зникає. Цей процес довгий. Можна припустити, що повне зникнення виду, який сильно зменшився в чисельності особин, іноді може відбутись у результаті якоїсь масової невибіркової елімінації, наприклад, катастрофічної. Можливо, дещо подібне відбулось у Сибіру з мамонтом, про що свідчить факт знаходження тут не тільки скелетів, алей трупів цієї тварини, які збереглись у зоні вічної мерзлоти. У цьому випадку причиною вимирання, можливо, були кліматичні фактори. У результаті різних причин вимерла велика кількість різних груп тварині рослин. Вимерли такі великій багаті представниками класи, як, наприклад, клас каламітів серед рослин, ракоскорпіони й трилобіти серед членистоногих, багато рядів серед плазунів (серед них повністю зникли всі мезозойські динозаври. Величезні масштаби процесів вимирання показують, що це невипадкове явище, а, навпаки, закономірне. По суті, вимирання видів є одним із доказів правильності теорії природного добору. Воно є яскравим свідченням елімінуючого ефекту боротьби за існування.

118
Лекція 19. ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ
План
1.Місце людини в зоологічній системі. Основні етапи антропогенезу.
2.1. Антропоморфні мавпи.
2.2. Людина уміла.
2.3. Людина прямоходяча.
2.4. Неандертальці – давні люди.
2.5. Кроманьйонці – сучасні люди.
3. Раси людей і расизм.

1.Місце людини в зоологічній системі.
Проблема походження людини довгий час залишалася науковою загадкою, що давало можливість пануванню твердження про створення людини Богом. Після виникнення еволюційного вчення креаціонізм зазнав краху в цій галузі.
Порівняльно-морфологічними, ембріологічними і палеонтологічними дослідженнями було встановлено місце людини в загальній системі тварин, показані основні перехідні стадії її еволюції від самих ранніх предкових форм. Ще в античні часи людина визнавалася "родичем" тварин (Анаксімен,
Арістотель). К.Ліней помістив її разом із вищими й нижчими мавпами в один ряд приматів. Першу гіпотезу природного походження людини висунув Ж.Б.Ламарк у праці "Філософія зоології. Вихідним предком людини він вважав "четвероруку" високоорганізовану істоту, яка з дерев спустилася на землю і поступово перетворилась у дворуку істоту, здатну до прямоходіння на двох ногах. Цей процес здійснювався, за Ламарком, тими ж факторами, що й еволюція всіх тварин із нервовою системою потреби сприяли формуванню звичок, а останні завдяки силі волій вправам породжували органи. Антропогенна гіпотеза Ж.Б.Ламарка немала успіху, які його еволюційна концепція в цілому. Фундаментальний вкладу вирішення проблеми антропогенезу зробив
Ч.Дарвін у праці "Походження людини і статевий добір. На багатьох фактах він показав родинну близькість людини і вищих антропогенних мавп. До числа таких фактів слід віднести подібність у будові скелету та інших органів, а також у поведінці людини і мавп подібність ранніх стадій їх ембріогенезу спільні рудиментальні органи, які підтверджують тваринне походження людини. Ч.Дарвін уперше спробував науково пояснити і рушійні сили антропогенезу, виходячи з теорії добору. Сьогодні є багато даних, що доводять родинні зв'язки людини й антропоїдів. Установлено значну подібність у будові голосового апарату гортані) у людини і шимпанзе. В орангутанга значно збільшені розміри го поля кори головного мозку, і якраз цей відділ мозку в людини диференційований складно в зв'язку з розвитком мови. Тільки у вищих мавпі людини є відросток сліпої кишки. В антропоїдних мавп виявлені чотири групи крові, які в людини (О, А, В, АВ). При змішуванні крові мавпі людини дуже
слабо проявляється реакція преципітації (випадання осаду. Подібність людини й антропоїдів спостерігається і за багатьма біологічними ознаками. Статеве дозрівання відбувається порівняно пізно (8-12 років. Строк вагітності у горил близький до 9 місяців. Порядок прорізання зубів у вищих мавп подібний з аналогічним процесом у людини. Дуже розвинені у антропоїдів форми турботи про потомство, тривалий період дитинства. За останні роки для встановлення філогенетичної близькості людини з антропоморфними мавпами успішно використовують методи молекулярної таксономії. Так, генетичний матеріал людини й шимпанзе ідентичний на 99%. Вивчення філогенетичних зв'язків людини з іншими видами вищих тварин дозволило встановити його місце у зоологічній системі ссавців. Вид сучасної людини (Homo sapiens) відноситься до ряду приматів (Primates), родини
Гомінід (Hominidae), роду Гомо (Homo).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал