Навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів



Pdf просмотр
Сторінка1/36
Дата конвертації07.03.2017
Розмір4.27 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ
ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ДЛЯ СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

2
Київ
„Аграрна освіта”
2003

УДК 631.115. (126.78)
ББК 65.9 (4 У кр) 29
Авторський
Батіг А.І., Бензелюк О.С., Віннічук Г.Я.,
колектив:
Гриненко С.П., Криворучко І.М., Мельник Т.А.,
Пилявець В.М., Рижмань Д.І., Салюк О.А. – викладачі
Брацлавського сільськогосподарського технікуму
Вінницького ДАУ
Рецензенти:
Малік М.Й. – доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент УААН;
Кафлевська С.Г. – кандидат економічних наук,
в.о. професора Вінницького ДАУ;
Павлик І.І. – методист НМЦ
Батіг А.І. та ін.
Планування та організація діяльності аграрного підприємства:
Посібник / За ред. А.І. Батіг. – К.: Аграрна освіта, 2003. – 425 с.
ISBN 966-7906-10-8
Висвітлено методологічні та організаційно-економічні основи планування, створення і діяльності різних типів сільськогосподар- ських підприємств в умовах ринку.
Для студентів економічних і технологічних спеціальностей аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.
ББК 65.9. (4 У кр) 29
ISBN 966-7906-10-8

3
ПЕРЕДМОВА
Процес розбудови в Україні відкритої, конкурентної аграрної
економіки ринкового типу, інтегрованої у світову господарську систему, набув незворотного характеру, що дозволяє наблизити сільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутих країн.
Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і створення на їх основі нових агроформувань ринкового типу, інфраструкутури аграрного ринку, стимулювання державою підприємницької діяльності, прийняття нового Земельного кодексу та
інших важливих нормативних актів, направлених на запровадження досконаліших економічних важелів розвитку сільськогосподарського виробництва. Це вимагає значного підвищення рівня підготовки економічних кадрів, здатних на високому професійному рівні
розв’язувати фінансово-економічні та організаційно-господарські
проблеми в умовах ринку.
Мета навчального посібника

розкрити методологічні і
організаційні основи планування й діяльності аграрних підприємств,
організаційно-економічних основ ринкових форм господарювання у сферах сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку.
Акцентована увага на особливостях створення і функціонування обслуго- вуючих сільськогосподарських кооперативів, висвітлено планування та організацію використання засобів виробництва аграрних підприємств,
систему організації і нормування праці в сільському господарстві.
Значну увагу приділено сучасним формам і системам оплати праці в різних типах підприємств, змісту та методиці внутрішньо- господарського планування і складання бізнес-плану, розвитку сільськогосподарського підприємства, організації виробництва на принципах госпрозрахунку та самофінансування.
Також охарактеризовано системи ведення господарства, планува- ння та організації виробництва, зберігання й переробки продукції
основних
і допоміжних виробництв сільськогосподарських підприємств.
Під час вивчення курсу студенти зможуть отримати необхідні
знання з організації і планування сільськогосподарського виробництва,
проявити діловитість та підприємливість у практичній роботі.
Під час підготовки навчального посібника використана необхідна література Інституту арарної економіки УААН, рекомендації з оплати праці, внутрішньогосподарського планування
Мінагрополітики
України та інші нормативні документи.

4
1. ВСТУП. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ КУРСУ
„ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНОГО
ПІДПРИЄМСТВА”
1.1. Особливості планування та організації сільськогосподар- ського виробництва.
1.2. Предмет та об’єкти науки.
1.3. Методи науки і прийоми їх дослідження.
1.1. Особливості планування та організації сільськогосподарського
виробництва
На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби населення в продуктах харчування, а промисловість – у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.
Продукція сільського господарства та промислові товари,
виготовлені з неї, складають близько 75 відсотків роздрібного товарообороту державної та кооперативної торгівлі. Тобто, у сільському господарстві України виробляється майже три чверті
товарів народного споживання і біля третини національного доходу,
тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави.
За своєю природою сільське господарство є багатогранним виробництвом.
Елементи, які його формують, органічно
і
організаційно взаємодіють у певному поєднанні галузей, у певній галузевій структурі. Галузь – це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від інших видом продукції, складом засобів виробництва і знарядь праці, технологією та організацією виробничих процесів. Багаточисельність галузей аж ніяк не означає їх технологічну відокремленість, оскільки будь-яка галузь може успішно функціонувати тільки в поєднанні з іншими. Через це, якщо йдеться про розвиток сільського господарства та його продуктивних сил, до уваги береться передусім розвиток його галузевої структури.
Отже, сільське господарство – це галузь найвищою мірою
інтегрована в певну природно-економічну систему, в якій кожен компонент є обов’язковим елементом і виконує свою специфічну роль.
Через це галузі сільськогосподарських підприємств формуються від

5
простих до комплексних, від основних до допоміжних чи підсобних.
Залежно від атрибутів, що визначають суть поняття “галузь”, всю систему їх поєднання в найбільш загальному розумінні можна представити у вигляді наведеної нижче схеми.
Схема 1
Галузевий склад сільського господарства
Якщо скористатися навіть цим узагальненням галузевої
структури сільського господарства України, то можна зрозуміти, що

різноманітність галузей по-різному інтегрується в окремих зонах і навіть у різних формах господарювання;

при всій природній потребі органічного поєднання галузей кожне господарство намагається максимально спеціалізуватися, щоб
Кролівництво,
рибництво
Тваринництво
Рослинництво
Рільництво
Садівництво
Луківництво
Скотарство
Свинарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Бджільництво
Шовківництво
Інші дрібні
галузі
М’ясне,
молочне,
змішане
Вироб- ництво яєць і
вирощу- вання птиці
Інкубація,
вирощування маточного поголів’я,
виробництво бройлерів
Зернове господарство,
технічні культури,
картопля, овочі,
баштанні, кормові
Озимі та ярі
колосові,
круп’яні,
зернобобові
Виробництво плодів і ягід
Штучні та природні
луки і пасовища
Сільське
господарство

6
сконцентруватися й не розпорошувати ресурси;

споживча потреба в продуктах сільськогосподарського походження, яка є практично однаковою протягом року, потребує
різних методів і способів вирощування, зберігання і переробки їх;

наявність великої кількості галузей ставить проблему їх ресурсного забезпечення відповідно до особливостей технології та кінцевого продукту;

кожна галузь сільського господарства потребує своєрідного,
властивого тільки їй агрозоотехнічного забезпечення, наявності
професійних знань щодо особливостей сільського господарства взагалі.
Багатогалузевий характер виробництва, залежність сільського господарства від природних та економічних умов, складний взаємозв’язок різних факторів, які впливають на результати господарської діяльності, потребують науково обґрунтованої
організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах та їх підрозділах з використанням досягнень науки і передової практики,
врахування особливостей дії законів розвитку природи й суспільства відповідно до вимог ринку.
1.2. Предмет та об’єкти науки
Планування та організація виробництва – складна і багатогранна суспільно-економічна категорія. Рівень організації виробництва значно зумовлює кінцеві результати діяльності підприємства будь-якої форми власності і господарювання. Організація виробництва є економічною наукою, суть якої в літературних джерелах трактується по-різному.
Найбільш узагальнюючим можна вважати, що планування та
організація виробництва – це економічна наука, яка на підставі
об’єктивних законів природи і розвитку суспільства вивчає
закономірності планування, раціональної побудови й ефективного ведення господарства у підприємствах та об’єднаннях з метою найбільш повного використання виробничого потенціалу,
забезпечення максимального виходу високоякісної продукції та надання послуг, які б відповідали попиту споживачів і забезпечували отримання прибутку.
Планування та організація виробництва як наука, за своєю сутністю, залишається постійною на всіх етапах розвитку продуктивних сил стосовно до особливості кожної суспільної
формації. У той же час з розвитком продуктивних сил та зміною виробничих відносин значно поширюється її масштабність. В умовах

7
ринкової економіки, коли всі первинні структурні формування в системі АПК функціонують на принципах самостійності, відбувається
інтеграція сільськогосподарських товаровиробників з підприємствами з переробки, зберігання і реалізації продукції, виникнення нових організаційних структур, економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами та організаціями сфери виробничо-технічних послуг з формуваннями
інфраструктури ринку, а також з державою. Усе це стає прерогативою науки організації виробництва.
У системі економічних наук планування та організація сільськогосподарського виробництва, хоч і спирається на теоретичні та методологічні основи політичної економії й економіки сільського господарства, виступає як первісна, формуюча безпосередньо процес виробництва й основи для економічних наук
(управління,
бухгалтерський облік, аналіз та ін.).
Під час вивчення й обґрунтування тих чи інших процесів наука планування та організація виробництва використовує складні
закономірності і насамперед системний підхід при розв’язуванні
організаційно-економічних завдань, здійснення організаційно- технологічних процесів, пов’язує всі сторони виробництва, переробки і
реалізації продукції стосовно до ринкових умов. Теоретичні та практичні напрацювання її ґрунтуються на пізнанні механізму дії
об’єктивних законів розвитку природи та суспільства, врахуванні
досягнень біологічних, економічних, технічних та технологічних наук,
особливо агрономічних і зоотехнічних. Усі явища і процеси розглядаються в динаміці відповідно до продуктивних сил характеру виробничих відносин в умовах розвитку багатоукладної економіки.
Наука планування та організація виробництва вивчає
закономірності розвитку
і вдосконалення виробництва в
господарствах, тобто предметом вивчення цієї науки є конкретні
підприємства й об’єднання.
Планування та організація виробництва як наука тісно пов’язані з економічними, технічними та технологічними науками, оскільки при виробництві сільськогосподарської продукції техніка, технологія та організація знаходяться в нерозривному зв’язку, доповнюючи і
збагачуючи одна одну новими теоретичними положеннями з актуальних проблем розвитку агропромислового комплексу.
На нинішньому етапі переходу до ринку об’єктами цієї науки є
сільськогосподарські підприємства різних форм власності:
сільськогосподарські кооперативи, асоціації, акціонерні товариства

8
закритого та відкритого типу, різні господарські товариства, селянські
(фермерські) господарства, малі та спільні підприємства, інші фізичні й юридичні господарюючі суб’єкти.
Планування та організація виробництва як навчальна дисципліна спрямована на вивчення закономірностей та методичних підходів створення раціональних форм підприємств в умовах розвитку ринкових відносин і організації в них високопродуктивного сільськогосподарського виробництва й інших видів підприємницької
діяльності. За останні роки прийнято ряд законів та законодавчих актів щодо зміни виробничих відносин, які існували до 1991 p., та створення нових організаційних структур на підставі приватної власності. Тому потрібні нові підходи до розробки механізму функціонування таких формувань, а також вирішення інших організаційно-економічних та соціальних питань в аграрному секторі, використовуючи різні методи дослідження.
Глибоке знання теорії та практики дозволяє в кожному конкретному випадку планувати та організовувати виробництво,
застосовувати такі прийоми та способи ведення господарства, які за
інших рівних умов забезпечать найповніше використання всіх факторів, дають найбільший ефект. При цьому, необхідне максимальне врахування місцевих природно-економічних умов, що впливають на рівень організації і кінцеві результати виробництва.
Активне використання нових наукових і технічних рішень,
передових прийомів й організації праці та управління, творчий пошук резервів виробництва, ретельний облік зміни потреб і попиту – такими
є вимоги до сучасного господарника. Він повинен володіти почуттям нового, бачити перспективу та вміти приймати рішення з повним знанням справи, бути вихователем у колективі, організатором виробництва.
1.3. Методи науки і прийоми їх дослідження
Під методом науки розуміють спосіб пізнання явища, що вивчається
(досліджується).
Найзагальнішою його формою
є
практичний досвід, викладений за певною системою. Але наукові
висновки можливо зробити тільки на підставі безперервного вивчення,
нагромадження, узагальнення та аналізу практичного досвіду. Теорія освітлює шлях практиці, визначає головні напрями розвитку суспільного виробництва. Практика підтверджує правомірність або неправильність теоретичних положень, тобто є критерієм істини.

9
Методологічною основою такого пізнання є діалектичний метод,
який розглядає розвиток усіх явищ у взаємодії та взаємозв’язку в переході кількісних змін у якісні, в єдності і боротьбі протилежностей,
боротьбі між старим і новим, прогресивним напрямом. Виходячи з цього, наука планування та організація виробництва в
сільськогосподарських підприємствах розглядає їх не ізольовано, а в тісному зв’язку із загальним рівнем розвитку виробничих сил країни, з точки зору їх безперервного руху, кількісних та якісних змін,
виявленні нових, найбільш ефективних форм і методів організації
праці на тому чи іншому етапі.
У науці користуються двома методами досліджень: індуктивний та дедуктивний. В економічних науках використовують в основному дедуктивний метод, коли спочатку виводять загальне правило, що об’єднує всі часткові випадки, а дослідження ведуть від загального до часткового.
У плануванні та організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах застосовують різні прийоми дослідження, головні з яких аналіз, монографічний, статистичний, розрахунково-конструк- тивний, експериментальний, економіко-математичний, балансовий.
Аналіз – це розкладання предмета або явищ на складові частини та елементи з метою детального вивчення кожної частини окремо,
дослідження зв’язків між ними. Аналіз – один із найпоширеніших прийомів наукового пізнання. Головне його завдання – розкрити глибинні процеси, характерні риси й особливості в галузях виробництва.
Монографічний метод – це докладне вивчення досвіду роботи типових, передових сільськогосподарських підприємств та
їх підрозділів, прогресивних технологій і прийомів роботи, систем ведення землеробства й тваринництва. Застосування цього методу дослідження дає можливість правильно вирішити багато організаційних питань. Кращі підприємства відображають найближчі
перспективи розвитку виробництва, а тому їх форми та методи роботи служать прикладом для більшості господарств, розташованих у схожих природно-економічних умовах. Цей метод дозволяє розкрити суть закономірності, виявленої порівняльним аналізом і статистичним методом, виявити перспективи її розвитку та накреслити правильні
шляхи організації і впровадження передового досвіду в інших господарствах, підрозділах та галузі. Монографічний метод слід застосовувати також у відстаючих підприємствах з метою виявлення причин недоліків і накреслити шляхи їх усунення.

10
Статистичний метод – застосовується у процесі дослідження масових даних, за допомогою якого можна встановити вплив тих чи
інших факторів на кінцеві результати виробництва, а також одержати обґрунтовану відповідь на інші важливі питання. Однак у кожному випадку необхідно враховувати місцеві умови (рівень інтенсивності,
якість та родючість земельних угідь, породу та продуктивність тварин,
кваліфікацію кадрів, спеціалізацію тощо). Результати досліджень можна вважати обґрунтованими, якщо вони одержані з об’єктивним урахуванням особливостей виробництва. Найбільш поширений прийом групувань при вивченні та виявленні раціонального поєднання галузей,
оптимальних розмірів господарств
і внутрішньогосподарських підрозділів, прогресивних форм організації праці, типів годівлі тварин тощо.
Розрахунково-конструктивний (варіантний)
метод
дозволяє
порівняти декілька варіантів вирішення організаційно-економічних завдань і вибрати з них найдоцільніший та найефективніший.
Ефективним буде той з них, який забезпечує найбільший вихід продукції з одиниці земельної площі в розрахунку на зайнятого на виробництві працівника, найнижчу собівартість продукції і найвищу її
рентабельність. Цей метод може бути застосований при вирішенні
питань реформування підприємств, виборі й обґрунтуванні
найефективніших сівозмін, структури стада, визначенні напрямів спеціалізації і поєднання галузей, а також при перспективному плануванні.
Експериментальний метод – застосовується при обґрунтуванні
ефективності нових тенденцій у розвитку форм організації праці,
систем землеробства і тваринництва, технології виробництва й окремих прийомів тощо. У процесі проведення експерименту враховують позитивні та негативні результати, а одержані дані
порівнюють з раніше досягнутими показниками кращих господарств,
які впровадили у виробництво ті або інші новації.
Економіко-математичний
метод.
Шляхом розробки математичних моделей і застосування електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) цей метод дозволяє знайти оптимальне вирішення при визначенні
будь-яких організаційних, технологічних, соціальних питань і відносно швидко порівняти багато варіантів того чи іншого процесу з урахуванням низки взаємопов’язаних факторів.
Балансовий метод використовують при зіставленнях, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин. Наприклад, надходження і витрачання кормів, потреба в

11
оборотних засобах (насіння, добрива, паливо тощо), у робочій силі,
тваринницьких приміщеннях та їх наявності тощо.
Контрольні питання
1. Галузевий склад і можливі варіанти поєднання галузей.
2. Потреба врахування особливостей сільського господарства
іншими сферами АПК.
3. Соціальний аспект особливостей сільського господарства і
врахування його в процесі ринкових перетворень.
4. Що вивчає дисципліна “Планування та організація діяльності
аграрного підприємства”?
5. Основні принципи організації взаємодії між всіма елементами виробництва.
6. Прийоми дослідження науки.
7. Завдання науки в період переходу до ринкових відносин.
2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РИНКОВИХ
ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1.Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їх взаємодія.
2.2.Реформування відносин власності в аграрних підприємствах.
2.3.Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринку.
2.4. Організація селянських (фермерських) господарств.
2.5. Установчі документи та реєстрація нових формувань.
2.6. Агропромислова інтеграція.
2.7. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства.
2.8. Особисті підсобні господарства.
2.1. Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їх
взаємодія
Підприємство це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу,
комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку.
Сільськогосподарське (аграрне) підприємство – це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні

12
функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про господарські товариства”,
“Про сільськогосподарську кооперацію”.
В умовах ринкової економіки підприємство може ефективно працювати на принципах економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників,
споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і
встановленні ціни.
Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку.
Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність в діяльності, здійснюваній у власних інтересах.
Роль підприємств в економіці насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою.
Підприємство в результаті діяльності функціонує на принципах госпрозрахунку і самоокупності.
Як юридична особа підприємство має право самостійно від свого
імені укладати угоди, мати майнові й особисті немайнові права, бути позивачами та відповідати в судах, мати обов’язки, які відповідають напрямам діяльності, зафіксованим в установчих документах,
насамперед у статуті підприємства.
Підприємство має право на здійснення будь-яких видів господарської діяльності, створення своїх філіалів, представництв,
відділень та інших відособлених підрозділів з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків та затвердження положення про них; складання угод з іншими господарськими суб’єктами і
громадянами в усіх сферах діяльності, не заборонених законом.
На діяльність підприємства державний вплив здійснюється через податки, податкові пільги та економічні санкції відповідно до чинного законодавства.
Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).
Підприємство має право самостійно визначати форми та системи оплати праці, встановлювати розміри тарифних ставок і посадових окладів відповідно до економічних і фінансових можливостей.
Господарські і договірні відносини підприємства з іншими

13
організаціями та підприємствами будуються на госпрозрахункових принципах, в основі яких лежить купівля-продаж при суворому дотриманні чинного законодавства.
Підприємство повинно здійснювати свою діяльність відповідно до чинного законодавства, забезпечувати виконання договірних угод з організаціями і підприємствами.
Один раз на рік підприємство подає в податкові органи за місцем розташування та реєстрації інформацію про розподіл доходів
(декларацію про доходи). Доход, який залишається в розпорядженні
підприємства, використовується на його розсуд насамперед на розширене відтворення виробництва, повернення займів, соціальний розвиток господарства, створення резервного фонду, матеріальну винагороду робітників, а також на інші цілі.
Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова адміністрація, державна контрольно- ревізійна служба, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва й охороною праці, охороною та використанням земель, за станом боротьби із захворюваннями тварин, хворобами та шкідниками рослин, протипожежною і екологічною безпекою.
Взаємовідносини підприємства з органами державного управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до закону України “Про підприємства в Україні” та інших законодавчих актів.
Надійна робота підприємств в умовах ринку,
їх конкурентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значно залежать від ступеня комплексності їх внутрішньої будови.
Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі
необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей.
Нижче наведено узагальнюючу систему структурних ланок підприємства, зазначено їх взаємодію і фрагментарний (неповний)
зв’язок
із зовнішнім середовищем.
Центральною ланкою
є
виробництво й управління ним. Головна її функція – забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва
і дотримання прийнятої технології.
Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал
(людський фактор). Одна з його функцій – забезпечити стабільність кадрового складу підприємства.
На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємства. З інших його ланок, а також із зовнішнього

14
середовища сюди надходить необхідна інформація, яка аналізується,
оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідності
створення нових технологій, техніки й обладнання, нової організації
виробництва, впровадження яких забезпечило б конкурентоспромож- ність продукції підприємства.
Схема 2


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал