Навчальний посібник для студентів 2 курсу



Скачати 317.06 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації23.12.2016
Розмір317.06 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3
Астигматизм – немає чіткого зображення на сітківці через нерівномірну заломлюючу силу рогівки ока по меридіанах, відбувається викривлення зображення.
В цих випадках окуляри підбирають індивідуально (товсті випуклі лінзи, враховуючи відхилення для кожного меридіану відповідно). Астигматизм вимірюють спеціальним приладом (диск Плацидо). Лікар дивиться на рогівку пацієнта через отвір в центрі диска і бачить на ній мініатюрні відображення концентричних кілець. При астигматизмі кільця деформуються або набувають форми еліпсів.



Мал.5 Зліва – міопія до і після корекції. Справа – гіперметропія до і після корекції.

АКОМОДАЦІЯ ОКА

Це пристосування ока до чіткого бачення предметів на близьких відстанях.
Акомодаційний апарат включає: кришталик, його капсулу, цинові зв’язки, ціліарні м’язи, нервові волокна. Механізм акомодації ока рефлекторний. Адекватним подразником є розпливчасте зображення на сітківці від розсіяних променів світла, що йдуть від близьких предметів. Рецептори – фоторецептори, чутливим нервом є зоровий нерв, центр цього рефлексу знаходиться в ядрах Едінгера і Вестфаля –
Якубовича середнього мозку; руховий нерв – парасимпатичні волокна, які

14 направляються до m.сі1іагіs, до якого прикріплюються цинові зв’язки, зв’язані з капсулою кришталика. При скороченні цього м’язу цинові зв’язки послабляються, що зменшує натяжіння капсули кришталика і дає можливість йому стати більш випуклим. При цьому оптична сила ока збільшується на 14 діоптрій. Так включається акомодація при баченнi предметів на близькій відстані. Погляд вдалину з відстані 5 метрів і більше виключає механізм акомодації. При цьому розслаблюється круговий м’яз, цинові зв’язки натягуються, кришталик стає плоским. Для нормального ока найближча точка чіткого бачення знаходиться на відстані 12 см. З віком акомодація погіршується, найближча точка бачення віддаляється. Це називається віковою далекозорістю (пресбіопія). Вона наступає внаслідок ущільнення кришталика та втрати еластичності акомодаційним апаратом.
В 75 років акомодація зникає. Люди любого віку, що працюють з дрібними предметами, багато читають з часом помічають, що акомодація погіршується, то для корекції виписують окуляри для читання у вигляді випуклих лінз.
Мал.6 Акомодацiйний аппарат ока.
Зіничний рефлекс

Реакція ока на світло (звуження зіниці) являє собою рефлекторний механізм обмеження кількості світла на сітківку. В нормі ширина зіниці складає 1,5 – 8 мм.
Ступінь освітлення приміщення може змінювати ширину зіниці в 30 разів. При звуженні зіниці зменшується потік світла, зникає сферична аберація, яка дає на сітківці кола саморозсіювання. При слабому освітленні зіниця розширюється, що покращує бачення. Зіничний рефлекс приймає участь в адаптації ока. Він має діагностичне значення:

15 1. Розширення зіниці з відсутністю реакції на світло є ознакою біологічної смерті і показником гальмування стовбурових рефлексів.
2. Розширення зіниці може відбуватись внаслідок розвитку гіпоксії.
3. Розширення зіниці може бути ознакою наявності в організмі болю.
4. По ширині зіниці судять про глибину наркозу.
Рефлекторна дуга звуження зіниці: фоторецептори

зоровий нерв

ядро
Якубовича

війковий ганглій

окоруховий нерв

скорочення сфінктера зіниці

звуження зіниці.
Рефлекторна дуга розширення зіниці: фоторецептори

симпатичні волокна

симпатичний ганглій

спинний мозок (С7, Т 1)

м’яз, що розширює зіницю
(скорочення його)

розширення зіниці.
Адаптація ока
Це пристосування ока до бачення предметів в умовах різної інтенсивності освітлення приміщення. Розрізняють світлову і темнову адаптації. Світлова
адаптація розвивається, коли людина виходить з темного приміщення на світло.
При переході від темноти до світла наступає тимчасове осліплення. Світлова адаптація триває 5 – 10 хвилин. В основі її розвитку лежать такі механізми:
1. Зниження чутливості фоторепторів до світла.
2. Звуження рецепторного поля за рахунок розриву зв’язків горизонтальних клітин з біполярними клітинами.
3. Розпад родопсину (0,001 сек.)
4. Звуження зіниці.
Темнова адаптація здійснюється при переході з освітленого приміщення в темноту. Вона триває 40 – 80 хвилин. При цьому відбуваються такі процеси :
1. Підвищення чутливості фоторецепторів до світла у 80 разів.
2. Ресинтез родопсину (0,08 сек.)
3. Розширення зіниці.
4. Збільшення числа зв’язків паличок з нейронами сітківки.
5. Збільшення площі рецептивного поля.
В темноті утворюються нові зв’язки між паличками і біполярними клітинами за рахунок відростків горизонтальних клітин. Внаслідок цього більше паличок конвергує на біполярні клітини. Відбувається просторова сумація. Збільшується площа репепторного поля на гангліозні клітини. Крім того, амакринові клітини посилюють конвергенцію біполярних клітин на гангліозні. При недостачі вітаміну А в організмі не відбувається ресинтез родопсину, людина в сутінках погано бачить, наступає куряча сліпота (геміралопія).
ГОСТРОТА ЗОРУ
Це здатність ока бачити окремо 2 точки, якщо на сітківку діють паралельні промені світла. При цьому на сітківці збуджуються 2 ковбочки, між якими має бути
1 незбуджена ковбочка (відстань = 0,004 мм).Гострота зору дає кількісну оцінку зоровому сприйняттю (мал..7)
Промені падають на сітківку під кутом в одну хвилину. Якщо збуджуються дві

16 ковбочки, розміщені поряд, то буде розпливчаста пляма. Визначення гостроти зору проводять за допомогою таблиці Сівцева з відстані 5м для кожного ока окремо.
Таблиця має бути рівномірно освітленою боковим світлом інтенсивністю 700 люкс.
Якщо людина вільно читає букви таблиці третього ряду знизу чи десятого ряду зверху, то гострота її зору = 1,0. При зниженні гостроти зору корекцію проводять підбираючи окуляри з відповідною оптичною силою.

Мал. 7

СПРИЙНЯТТЯ КОЛЬОРІВ
Людське око сприймає 7 основних кольорів і 2000 різних відтінків. Механізм сприйняття кольорів пояснюється різними теоріями. Згідно трьох-компонентної теорії Юнга – Гельмгольца – Ломоносова на сітківці є 3 види ковбочок, які реагують на різну довжину променів світла. Це створює різні варіанти сприйняття кольорів.
Перший тип ковбочок реагує на довгі хвилі довжиною 610 – 950 мкм і дає відчуття червоного кольору. Другий тип ковбочок реагує на середні хвилі довжиною 460 –
609 мкм і дає відчуття зеленого кольору. Третій тип ковбочок сприймає короткі хвилі довжиною 300 – 459 мкм, формує відчуття синього кольору. Одночасне збудження першого і другого типів формує відчуття жовтого та оранжевого кольорів, а другого і третього дають фіолетовий та голубуватий кольори. Одночасне

17 збудження всіх 3 видів ковбочок створює відчуття білого кольору, а гальмування їх формує чорний колір. Теорія опонентних кольорів Герінга свідчить про наявність в ковбочках трьох видів пігменту, розпад якого дає один колір, а ресинтез його забезпечує протилежний колір. В результаті цього утворюються пари кольорів: червоно – зелений, синьо – жовтий, біло – чорний. Гранітом експериментально доведено, що існує 7 груп гангліозних клітин, які реагують тільки на один колір, їх назвали модуляторами, решта клітин реагують на всі кольори, їх називають домінаторами. Зонна теорія Кріса об’єднує попередні теорії: на рівні фоторецепторів механізм сприйняття кольорів пояснює перша теорія (трьохкомпонентна), на рівні колінчастих тіл правомірною є теорія Герінга, а на рівні гангліозних клітин – теорія
Граніта. Доказом трьохкомпонентної теорії являються аномалії сприйняття кольорів, що розвиваються у 7 – 8 % людей. У них спостерігається випадіння сприйняття певної довжини променів світла. Випадіння формує відчуття сірого кольору. Так, протанопи не сприймають червоний колір, мають випадіння сприйняття хвиль довжиною 490 мкм; дейтеранопи. не сприймають зелений колір, мають випадіння сприйняття хвиль довжиною 500 мкм; тританопи не сприймають синьо-фіолетовий колір, в них випадіння сприйняття хвиль довжиною 470 і 580 мкм.
Повна втрата здатності сприймати кольори називається анопія, при цьому люди бачать все тільки в чорно – білому кольорі. Існує червоно – зелена сліпота – неможливість відрізнити червоний колір від зеленого – це дальтонізм. Визначення сприйняття кольорів у людини проводять за допомогою анімалоскопів або поліхроматичних таблиць Рабкіна. У тварин сприйняття кольорів різне: кішки розрізняють 6 кольорів, коні – лише 4 кольори, у собак кольоровий зір відсутній.
Різниця потенціалів, що виникає на сітківці ока реєструється у вигляді електроретинограми.

18
ВЕСТИБУЛЯРНИЙ АНАЛІЗАТОР

План лекції:
1.
Функції вестибулярного аналізатора.
2.
Характеристика відділів вестибулярного аналізатора.
3.
Механізм збудження вестибулярного апарату.
4.
Вестибулярні реакції.
Вестибулярний аналізатор виконує такі функції:
1. Забезпечує аналіз положення тіла в просторі під час руху.
2. Забезпечує збереження рівноваги під час руху.
3. Проводить аналіз частин тіла по відношенню до тулуба.
4. Забезпечує орієнтацію в просторі при виключенні зорового аналізатора.
5. Визначає напрямок дії сили тяжіння.
6. Створює антигравітаційні сили організму.
Рецепторний відділ цього аналізатора розміщений у внутрішньому вусі і представлений двома зонами: присінком та напівколовими каналами (мал..8).
Чутливі клітини присінку розміщені в маточці (utriculus) та мішечку (sacculus) Ці клітини мають волоски: один довгий волосок – кіноцілій, багато коротких волосків- статоцілії (по 60-80 на кожній рецепторній клітині). Волоски занурені в желатиноподібну масу з кристалами карбонату кальцію (мал.9). Це отолітова мембрана. Кристали називають статолітами або отолітами (вушні камінці). При вертикальному положенні тіла отоліти ніби сидять на волосках. Чутливі клітини оплетені нервовими закінченнями вестибулярного нерву.
Мал. 8 1, 2, 4 – присінок; 2 – маточка; 4 – мішечок; 6, 7, 9 – напівколові канали; 3 – равлик.

19
Адекватним подразником для рецепторів присінку є прискорення прямолінійного руху, нахили голови та тулуба, зміна напрямку гравітаційних сил, тряска, вібрація та качка, але основним подразником є прискорення сили тяжіння.
При цьому відбувається зміщення отолітової мембрани, що призводить до натягування або деформації волосків чутливих клітин. Отолітова мембрана має вагу, тому подразнення викликає постійно формування потоку імпульсів у відповідні центри, що забезпечує орієнтацію в просторі. Інша рецепторна зона – напівколові канали
(сагітальний, фронтальний та горизонтальний), які розміщені перпендикулярно по відношенню один до одного. Канали заповнені ендолімфою, яка містить багато іонів калію(мал.10). В розширеній частині кожного каналу
(ампула) є підвищення (гребінець), на якому розміщені рецепторні клітини. Їх волоски також занурені в желеподiбну масу багату мукополісахаридами, але без кристалів. Цю масу називають cupula. Адекватним подразником для цих рецепторів
є прискорення обертальних рухів (кутове, доцентрове прискорення). Завдяки руху ендолімфи cupula змінює своє положення і викликає деформацію волосків рецепторних клітин. На початку руху ендолімфа відстає від руху тіла, бо канал вузький, а ендолімфа в’язка рідина. Це призводить до руху ендолімфи в протилежному напрямку. Повернення ендолімфи назад відбувається лише через 20 –
30 сек. При цьому тіло відхиляється назад, зберігаючи рівновагу. В кінці руху ендолімфа продовжує рухатись по інерції, хоч рух уже припинено, тому тіло нахиляється вперед. В рецепторних клітинах виникає рецепторний потенціал, який спричиняє виділення медіатора – ацетилхоліну. Останній викликає генерацію генераторного потенціалу в нервових закінченнях вестибулярного нерва, які оплітають рецепторні клітини. Внаслідок сумації імпульсів генераторний потенціал зростає, досягає критичного рівня деполяризації, перетворюючись в потенціал дії.
Далі інформація йде по провідниковому відділу, який має три нейрони (мал..11).
Перший нейрон розміщується в вестибулярному ганглії (g. Scarpea). Звідси аферетні волокна направляються в довгастий мозок до вестибулярних ядер (верхнє – ядро Бехтєрєва, нижнє – ядро Роллєра, латеральне _ ядро Дейтерса, медіальне – ядро
Швальбе). Тут знаходиться другий нейрон провідникового відділу цього аналізатора. Третій нейрон знаходиться в задніх вентральних ядрах таламуса. Звідси сигнали від вестибулярного апарату поступають в мозковий відділ аналізатора – в супрасільвієву та ектосільвієву звивини (нижній край передньої та задньої центральних звивин). Кора забезпечує усвідомлення вестибулярної інформації та певну орієнтацію в просторі. Інформація про положення голови відносно тіла поступає від рецепторів шийних суглобів в вестибулярні ядра. ЦНС одержує
інформацію про положення голови відносно тулуба і враховує її при визначенні положення тіла в цілому. Нервові волокна, що виходять з вестибулярних ядер, утворюють звязки з різними відділами мозку: з гама-мотонейронами спинного мозку, мозочком, ретикулярною формацією середнього мозку, гіпоталамусом. Ці зв’язки забезпечують формування моторних реакцій потрібних для підтримки пози, рівноваги, перерозподілу тонусу м’язів та відповідних око – рухових реакцій без участі свідомості. При тривалому подразненні вестибулярного апарату виникають вестибулярні реакції, комплекс яких називають кінетозами. Вестибулярна реакція

20 має 3 компоненти: сенсорний, моторний та вегетативний. Сенсорний компонент супроводжується головокружінням, нудотою, втратою орієнтації в просторі.
Моторний компонент включає ністагм, перерозподіл тонусу м’язів та порушення рівноваги. Ністагм – це ритмічні рухи очей спочатку в сторону протилежну обертанню(швидкий компонент, триває до 10 – 15 сек.), а потім рухи очей в сторону обертання (повільний компонент, триває до 25 сек.). Тонус м’язів розподіляється таким чином, що на стороні, в яку обертають пацієнта, підвищується тонус згиначів, а на протилежній стороні підвищується тонус розгиначів. Вегетативний компонент пов'язаний зі зміною роботи внутрішніх органів: тахікардія, підвищення кров’яного тиску, посилення потовиділення. В стані невагомості подразнюються лише рецепторні клітини присінку. Невагомість не впливає на напівколові канали.
Мал.9 Рецепторні клітини вестибулярного аналізаторa

21
Мал. 10 Вестибулярний апарат.

22
Мал. 11 Провідниковий відділ вестибулярного аналізатора

23
ЗВУКОВИЙ АНАЛІЗАТОР

План лекції:
1. Загальна характеристика звукових хвиль.
2. Особливості рецепторного відділу звукового аналізатора.
3. Особливості провідникового. та мозкового відділів звукового аналізатора.
4. Механізм сприйняття звуків.
5. Аудіометрія.
Звук є відчуттям, яке виникає у випадку потрапляння на барабанну перетинку поздовжніх коливань повітря від згущення чи розрідження молекул навколишнього середовища. Результатом цих рухів являється зміна тиску на барабанну перетинку за одиницю часу у вигляді звукових хвиль. Вони поширюються в повітрі над рівнем моря зі швидкістю 344 м/сек, а у водному середовищі набагато скоріше – 1450 м
/сек. Сила звука корелює з амплітудою звукової хвилі і вимірюється в децибелах
(дБ). Вухо людини сприймає звуки інтенсивністю від 0 до 140дБ. (спокійна розмова
– 40 дБ, крик – 80 дБ, грім – 120 дБ). Висота тону звуку корелює з її частотою. Чим більша частота, тим вищий тон. Пересічна людина розрізняє до 2000 тонів звуків.
Музичні вправи цю здатність можуть значно збільшувати. Порогом слухового відчуття прийнято тиск в 0,000204 Н /см
2
. Людина сприймає звуки частотою 16 –
20000 Гц. Кажани та собаки чують звуки до 30 000 Гц. Максимальна чутливість вуха людини до звуків лежить в діапaзоні 2000 – 4000 Гц.
Звуковий аналізатор виконує такі функції:
1. Сприймає звуки частотою 16 – 20 000 Гц.
2. Оцінює звуки по висоті, інтенсивності та тембру.
3. Оцінює джерело звуків та їх напрямок.
4. Оцінює відстань до джерела звуків.
РЕЦЕПТОРНИЙ ВІДДІЛ аналізатора знаходиться у внутрішньому вусі
(мал..12.). Це Кортієв орган. Він лежить на базальній мембрані і складається з 4 рядів волоскових клітин (чутливих клітин). Ззовні розміщені три шари волоскових клітин, в яких налічується від 12000 до 20 000 клітин. Їх волоски занурені у вязку покривну мембрану, що нависає над ними. У внутрішньому шарі знаходиться 3500 клітин в один ряд, волоски яких не досягають покривної мембрани. До 90% внутрішніх рецепторних клітин та 10 % зовнішніх клітин підходять чутливі волокна слухового нерву. По формі частина внутрішнього вуха нагадує равлик (cochlea).
Равлик має 2,5 завитка. При поперечному розрізі равлика видно 3 канали : верхній
(scala vestibuli), середній (canalis cochlearis), нижній (scala tympani). Верхній та нижній канали заповнені перилімфою, яка містить багато іонів натрію, сполучаються на верхівці равлика через отвір – helicotrema.Середній (перепончатий) канал заповнений ендолімфою, де в 100 разів більше калію, ніж в перилімфі. При коливанні покривної мембрани волоски внутрішніх рецепторних клітин торкаються
її, в них виникає рецепторний потенціал, виділяється медіатор ацетилхолін, який сприяє формуванню генераторного потенціалу, якщо останній досягне критичного рівня, виникає потенціал дії, який поширюється по слуховому нерву.

24
Мал. 12 Будова вуха.
Рецепторний відділ має додаткові анатомічні утворення: зовнішнє та середнє вухо, кожен з них виконує певні функції (мал. 13). Зовнішнє вухо вловлює звуки, концентрує їх, направляє на барабанну перетинку і підсилює силу звука на 10 дБ та передає їх на середнє вухо. Барабанна перетинка рухається всередину і назовні.
Вона немає власної частоти коливань, тому діє як резонатор. Вона має короткий період критичного згасання звуку. В барабанній порожнині (середнє вухо), заповненій повітрям, знаходяться 3 слухові кісточки, з’єднані суглобами рухомо: молоточок, коваделко, стремінце. Слухові кісточки діють як система важелів, яка перетворює резонансні коливання барабанної перетинки у рухи стремінця.
Скорочення м’язів слухових кісточок тягнуть молоточок досередини, а основу стремінця назовні. При цьому амплітуда звука зменшується в 22 рази, а сила звука зростає ще на 20 дБ. Звідси звук передається на овальне віконце в scala vestibuli, а потім через gelicotrema в scala thympani (мал.13). Від них коливання передаються на ендолімфу в кохлеарний канал. Першою починає коливатись покривна мембрана,

25 коливання ж основної мембрани запізнюється на 0,5 фази. Внаслідок цього покривна мембрана торкається волосків внутрішніх рецепторних клітин і спричиняє подразнення. Барабанна порожнина через євстахієву трубу з’єднується з носоглоткою. При ковтанні євстахієва труба відкривається, завдяки чому вирівнюється тиск в середньому вусі до величини атмосферного тиску. Поширення звуків через барабанну перетинку і слухові кісточки називають кісточковою провідністю. Звукові хвилі, що викликають коливання барабанної перетинки і перетинки овального вікна називають повітряною провідністю. Передавання коливань звуків із зовнішнього середовища до рідини внутрішнього вуха кістками черепа називають кістковою провідністю. В повсякденному житті кісткова провідність має значення лише при слуханні власного голосу. Повітряна провідність довша, кісткова провідність – краща.
ПРОВІДНИКОВИЙ ВІДДІЛ звукового аналізатора має 3 нейрони (мал..14).
Перший нейрон розміщується в спіральному ганглії. Це біполярні клітини з двома довгими відростками. Один з них йде до рецепторних клітин, інший направляється в складі n.stato-acusticus до ядер довгастого мозку Другий нейрон розміщується в n.cochlearis dorsalis et ventralis довгастого мозку. Третій нейрон знаходиться в медіальних колінчастих тілах таламуса. Одночасно третина волокон з довгастого мозку йде в задні горбики четверогорб’я, де замикається орієнтовний рефлекс на звуки. Дві третини волокон йдуть в оліви довгастого мозку, утворюючи латеральну слухову петлю. Це забезпечує визначення напрямку звуків. Оліво- завитковий пучок
– це волокна слухового нерву, який закінчується на зовнішніх волоскових клітинах.
МОЗКОВИЙ ВІДДІЛ звукового аналізатора знаходиться в скроневій корі – звивина Гешля.
Мал. 13 Рецепторний відділ звукового аналізатора


26
Мал. 14 Провідниковий відділ звукового аналізатора.

Механізм сприйняття звуків

Звуки низької частоти до 2000 Гц відтворюються слуховим нервом. Вища частота звуків має складніший механізм сприйняття звуків, який визначається особливостями будови основної мембрани, де розміщується Кортієв орган. Основна мембрана має три особливості :
1. Пружність вздовж мембрани різна. Біля основи базилярної мембрани вона велика, посередині вона зменшуєтья, а на верхівці знову зростає.
2. Різна ширина основної мембрани: біля основи вона вузька, складає 40 мкм, а на верхівці вона широка, досягає 500 мкм.
3. Різна ступінь натяжіння волокон в структурі мембрани : на верхівці значно менша.

27
Звуки викликають коливання всієї основної мембрани, але амплітуда коливання буде максимальною тільки в певному місці мембрани в залежності від частоти звуків. Під тиском основна мембрана прогинається більше на верхівці, менше біля основи. Завдяки цим особливостям низькі звуки створюють максимум коливань на верхівці основної мембрани, а високі звуки – біля основи мембрани.
Якщо хвиля максимум якої має місце біля основи, накладується на таку ж, то відбувається сумація хвиль і амплітуда коливань зростає. Такий механізм назвали механізмом сплеску або механізмом «бегущей волны» (мал.15). З віком знижується слух на високі частоти. Це явище називають пресбіакузисом. Звуковий аналізатор забезпечує слухову орієнтацію в просторі, тобто точне визначення напрямку джерела звуків. Передумовою для цього є бінауральний слух, тобто слухання обома вухами. При цьому у віддалене вухо звук приходить пізніше, різниця складає
0,000025 сек.
Мал.15 Механізм сприйняття звуків.
АУДІОМЕТРІЯ

Аудіометрія – це вимірювання гостроти слуху. Обстежувана особа сприймає звуки певної частоти через навушники.Джерелом звуків є аудіометр. Для кожної частоти звуків визначають поріг чутності, значення якого наносять на діаграму у вигляді співвідношення до нормальної чутності. Діаграма відображає ступінь глухоти і дає якісну характеристику діапазонів тональності звуків.

28

СОМАТО-ВІСЦЕРАЛЬНІ СЕНСОРНІ СИСТЕМИ
План лекції :
1.Загальна характеристика сомато-вісцеральних систем.
2.Сомато-вісцеральна чутливість.
3. Особливості провідникового відділу сомато-вісцеральних систем.
4. Формування відчуття дотику, тиску, вібрації, оцінка температури, відчуття болю.
Сомато-вісцеральна сенсорна система включає всі види шкірної чутливості, пропріоцептивну та вісцеральну чутливості. Ця система не утворює спеціальних органів чуття і спеціальних нервових волокон. Вона має широке рецепторне поле, в якому розміщуються спеціалізовані рецепторні клітини. Проведення сомато- вісцеральної
інформації забезпечують лемніскова, антеролатеральна та екстралемніскова системи.
Шкірна чутливість забезпечує формування відчуття тиску, дотику, вібрації, лоскотання, болю, температури.
Глибока чутливість здійснює аналіз інформації з мязів, суглобів, сухожилків і формує пропріочуття :
1.чуття положення кінцівок по відношенню до тулуба;
2.чуття напрямку і швидкості руху кінцівок ;
3. чуття сили, необхідної для утримання тіла чи кінцівок, а також сили для руху.
Основними пропріорецепторами являються :
1.
Мязові веретена, які реагують на зміну довжини мязів та швидкість її зміни.
2.
Сухожильні рецептори Гольджі, що реагують на зміну напруги мязів та швидкість її зміни.
3.
Рецептори суглобів, які реагують на об’єм руху.
Чутливість внутрішніх органів забезпечують інтерорецептори. Вони здійснюють надходження інформації в ЦНС про зміни внутрішнього стану організму, передають інформацію про перебіг регуляторних процесів, необхідних для підтримки гомеостазу і забезпечують взаємодію та взаємозв’язок між внутрішніми органами.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал