Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку



Скачати 10.87 Mb.
Сторінка6/42
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

подання предмета дослідження в об'єктивованому вигляді, незалежно від того, які – матеріальні чи ідеальні – феномени досліджуються

системність

організація знання в певну систему за логікою предмета, що відображається знанням

обґрунтованість

аргументація наукових положень до повноти обґрунтованості і доведеності

істинність

надання адекватного відображення дійсності. Істинність є центральним регулятивом науки

проблемність

вирішення наукою проблем як найближче її завдання

причинна матриця пояснення явищ

науковий аналіз передбачає пошук причин, тобто мотивованих певними закономірностями чинників

ідеалізація

наука досліджує явища, так би мовити, в чистому вигляді, відсторонюючись від дрібниць

предметність

наука вирішує лише проблеми певного роду, при цьому наукові знання є специфічними

інтерсуб’єктивна перевірюваність

аргументи науки є відкритими для критичної перевірки будь-яким суб’єктом

раціональність

робота з ідеалізованими об’єктами,акцентування уваги на пізнавальному аспекті осягнення світу

Рис. 2.6. Критерії науковості

Об’єктом відображення у науці є природа та суспільне життя. У зв’язку з цим за предметом і методом пізнання усі конкретні науки поділяють на такі види (рис. 2.7).

Науки


Суспільні

Природничі

Технічні
Рис. 2.7. Поділ наук на види за предметом та методом пізнання
Суспільні науки (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.) вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму. Їх предметом вивчення є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин.


Усі природні науки мають той неминучий недолік, що вони розглядають природу виключно з об'єктивного боку, забуваючи про суб'єктивну сторону.

Шопенгауер


Природничі науки (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.) займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої і неживої природи; предметом вивчення їх є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв’язки та закономірності.

Технічні науки (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), займаються вивченням не тільки продуктивних сил у певній сфері господарства, але і промислових відносин; предметом вивчення є дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв’язків.

За співвідношенням із практикою виділяють такі види науки (рис. 2.8).

Науки

Фундаментальні



Прикладні

Науково-практичні розробки


Рис. 2.8. Поділ наук на види за співвідношенням із практикою
Фундаментальні науки не мають прямої практичної орієнтації та безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі.

Прикладні науки націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Науково-практичні розробки – це творча діяльність, яка здійснюється на системній основі з метою збільшення обсягу наукових знань, у тому числі про людину, природу та суспільство, а також пошук нових сфер застосування цих знань.

Основу розвитку науки, як і інших суспільних явищ, становить матеріальне виробництво, закономірна зміна способу виробництва. Математика і механіка, біологія і фізика, та всі технічні науки зросли, розвивалися й досягли розквіту завдяки розвитку продуктивних сил, зростанню виробничих потреб, так само як і суспільні науки – на основі зміни умов суспільного життя та неодмінно виникаючих завдань перетворення суспільних відносин людськими.

Кожне наукове відкриття, відповідаючи на виникаючі запити життя, водночас ґрунтується на накопичених раніше знаннях у тій чи іншій галузі. Наука є стрункою системою законів та висновків, має свою внутрішню логіку розвитку, особливу послідовність та примхливість. Окремі мислителі, спираючись на всі досягнення науки, можуть іноді робити такі відкриття, для реалізації яких ще не дозріли виробничо-технічні умови.

Наука розвивається у тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На її розвиток впливають політичні і правові відносини в суспільстві.

У методології науки розрізняють такі функції науки: опис, пояснення, передбачення, розуміння, пізнання, конструювання, організація, виховання, пізнання, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів (рис. 2.9).

Функції науки

опис


пояснення

передбачення

розуміння

пізнання


виховання

організація

конструювання

Рис. 2.9. Функції науки


Існують різні думки вчених щодо функцій науки.

За всього властивого І. Канту емпіризму він не схильний був зводити науку до зборів одиничних фактів. Він вважав передбачення основною функцією науки.

І. Кант писав: “Щире позитивне мислення полягає переважно в здатності знати, щоб передбачати, вивчати те, що є, і звідси укладати про те, що повинно відбутися відповідно до загального положення про незмінність природних законів”.

Е. Мах єдиною функцією науки вважав опис: “Чи дає опис усе, що може вимагати науковий дослідник? Я думаю, що так!”. Пояснення і передбачення Мах по суті зводив до опису. Теорії, з його погляду, – це ніби спресована емпірія.

Науці властива пізнавальна і практична діяльність. У першому випадку про науку можна говорити як про інформаційну систему, що здійснює систематизацію раніше накопичених знань, яка слугує основою для подальшого пізнання об'єктивної дійсності, а в другому – про систему реалізації пізнаних закономірностей у практиці.

Узагальнюючи, можна сказати, що поняття науки потрібно розглядати з двох основних позицій (рис. 2.10).



НАУКА

з теоретичної позиції

як певний вид суспільного поділу праці

система знань

наукова діяльність

Рис. 2.10. Трактування науки з двох основних позицій



Зміст науки не обмежується науковими теоріями, гіпотезами, моделями, створюваною ними картиною світу, в основі вона складається переважно з наукових факторів, їх емпіричних узагальнень і головним живим змістом її є наукова праця живих людей.     

В.І. Вернадський

У першому випадку науку розглядають як систему вже накопичених знань, як форму суспільної свідомості, що відповідає критеріям об'єктивності, адекватності та істинності; у другому – як певний вид суспільного поділу праці, як наукову діяльність, пов’язану з цілою системою відносин між ученими і зовнішніми контрагентами. При цьому науку розуміють як особливий спосіб діяльності, спрямований на фактично вивірене й логічно упорядковане пізнання предметів та процесів навколишньої дійсності.


1.3. Наука як сукупність знань

Розглядаючи науку як сукупність знань, відомостей, інформації, до її складу включають гіпотези, теорії, закони, тенденції, принципи, постулати, методи, категорії, поняття, наукові проблеми, наукові факти, завдання тощо (рис. 2.11).


Ідея

Гіпотеза

Закони

Теорія


специфічні

загальні


особливі

факти


концепції

аксіоми


постулати

принципи


поняття

положення

судження


Наукова

ідея
Рис. 2.11. Основні структурні елементи науки


Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея – форма відображення у мисленні нового розуміння об’єктивної реальності. Тому наукові ідеї є своєрідним якісним стрибком думки за межі вже

раніше пізнаного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об’єднують окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом людської думки, формою відображення дійсності. Вона ґрунтується на наявних знаннях, виявляє раніше не помічені закономірності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя.

Приклади наукових ідей у дослідженнях в галузі бухгалтерського обліку наведено у темі 9.


Гіпотеза



Гіпотеза – це колискова, якою вчитель заколисує учнів.

Йоган Вольфганг Гете
Матеріалізованим вираженням наукової ідеї є гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів або причин, які зумовлюють певний наслідок. Гіпотеза як структурний елемент науки є спробою на основі узагальнення вже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові наукові положення, достовірність яких потрібно довести. Наука включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, допомагає істотно економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотези, як і ідеї, мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії (рис. 2.12).

перевірка отриманих результатів на практиці і на основі уточнення гіпотези

Розвиток гіпотези

І стадія

ІІ стадія

ІІІ стадія

накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень гіпотези

формулювання та обґрунтування гіпотези

Рис. 2.12. Стадії розвитку гіпотези

Якщо отриманий практичний результат відповідає припущенням, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію, тобто стає достовірним знанням. У практиці можуть бути декілька гіпотез з одного і того самого невідомого явища, бо будь-яке явище багатогранне і пов’язане з іншими. Наявність різних гіпотез забезпечує той різнобічний аналіз, без якого неможливе суворе наукове узагальнення.

За визначенням Л. А. Бессонової, гіпотеза є такою формою знання, в якій міститься припущення, сформульоване на основі низки фактів, справжнє значення яких не визначено і потребує доказу. У сучасній методології науки поняття “гіпотеза” використовують у двох значеннях:

– як проблематичну і недостовірну форму знання;

– як метод наукового пізнання.

Гіпотеза має відповідати таким вимогам:

– відповідність установленим у науці законам;

– узгодженість із фактичним матеріалом;

– несуперечність з погляду формальної логіки (якщо йдеться про суперечності самої об'єктивної реальності, то гіпотеза повинна містити суперечності);

– відсутність суб'єктивних, довільних припущень (що не відміняє активності самого суб'єкта);

– можливість її підтвердження чи спростування або в ході безпосереднього спостереження, або опосередковано – шляхом виведення наслідків з гіпотези.

Існують гіпотези: загальні, приватні і робочі.

Загальні гіпотези є фундаментом побудови основ наукового знання, у них висловлюється припущення про закономірності різного роду зв'язків між явищами. Приватні гіпотези також містять припущення, але про властивості одиничних фактів, подій, конкретних явищ. Робоча гіпотеза – це свого роду вихідний момент, припущення, що висувається на першому етапі дослідження і є свого роду орієнтиром дослідницького пошуку.

Слід пам'ятати і про існування так званих adhoc (гіпотез для даного випадку) – це припущення, необхідні для вирішення низки проблем, які згодом можуть виявитися помилковим варіантом.

Процес практичного втілення наукових гіпотез у дослідженнях у галузі бухгалтерського обліку описано у темі 9.


Закон

Внутрішній суттєвий стійкий взаємозв’язок явищ у природі і суспільстві, що зумовлює їх закономірний розвиток, визначає закон. Це філософська категорія, що відображає істотні, загальні, стійкі повторювані об’єктивні внутрішні зв’язки в природі, суспільстві і мисленні. Закон виконується через сукупність одиничних, випадкових, мінливих, неповторюваних відношень та функціонування речей. Закон фіксує спільність явищ. Винайдений через здогадку, він потребує логічного доведення і лише в такому разі визнається наукою. Без установлення законів, без вираження їх у системі понять немає науки, не може бути наукової теорії.

Виділяють закони специфічні (дія обмежується однією чи кількома суспільними системами), загальні (діють у всіх суспільних системах) та особливі (притаманні усім або багатьом формам руху матерії).




Теорія

Одним із результатів наукової діяльності є формування теорій – найвищої форми узагальнення і систематизації знань, що дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв’язки дійсності. Під теорією розуміють вчення про узагальнений практичний досвід, тобто теорія грунтується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. Ці результати впорядковують, вписують у струнку систему, поєднану загальною ідеєю, уточнюють на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій, принципів, які дають можливість узагальнити і пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати вплив різних факторів і запропонувати використати їх у практичній роботі. Теорія виступає формою синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Наукові теорії, що ґрунтуються на пізнанні об’єктивних законів природи, дають змогу передбачити явища, які можуть виникнути у майбутньому як результат дії цих законів (наприклад, періодичний закон Д. І. Менделєєва передбачив не існуючі на той час хімічні елементи).

Теорія – найбільш розвинена форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної сфери дійсності. Основними функціями теорії вважають:



  • синтетичну (поєднання певних достовірних знань в єдину систему);

  • пояснювальну (виявлення суттєвих характеристик об’єкта, законів його походження і розвитку);

  • методологічну (розробка на базі теорії різних методів і прийомів дослідження);

  • передбачувану (формулювання уявлень про існування раніше невідомих фактів і властивостей об’єкта);

  • практичну (бути програмою, яка спрямовує практичну діяльність).

Наприклад, класична кількісна теорія грошей, теорія прийняття рішень.

У науці склалися певні критерії, яким має відповідати теорія. Назвемо лише деякі з них.

Теорія не повинна суперечити даним фактів і досвіду і бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.

Вона не повинна суперечити принципам і формальній логіці і має вирізнятися при цьому логічною простотою, “природністю”.

Теорія “добра”, якщо вона охоплює і пов'язує воєдино широке коло предметів.

Теорія має складну структуру, в якій виділяють такі компоненти: поняття, рівняння, аксіоми, закони; ідеалізовані об'єкти – абстрактні моделі; сукупність прийомів, способів, правил, доказів, націлених на прояснення знання; філософські узагальнення та обґрунтування.

Ядром теорії є абстрактний, ідеалізований об'єкт, без якого неможлива побудова теорії, оскільки він містить у собі реальну програму дослідження.

Структуру теорій формують факти, поняття і судження, положення, аксіоми, постулати, принципи, концепції (рис. 2.13).



Теорія

Факти


Концепції

Аксіоми


Постулати

Судження


Поняття

Положення

Принципи

Рис. 2.13. Структура теорії.




Факти

Первинною ланкою в науці є накопичення наукових фактів – знань про об’єкт чи явище, аргументованість яких доведена і які стають складовою наукових знань лише після їх систематизації та узагальнення за допомогою понять, абстракцій, визначень. Будь-який факт науки має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові (рис. 2.14).




Поняття


Поняття є відображенням найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак. Вони можуть бути загальними, частковими, збірними, абстрактними, конкретними, абсолютними і відносними.

Зміст поняття – це сукупність поєднаних у ньому ознак та властивостей. Розкриття змісту поняття називається визначенням. У процесі розвитку наукових знань поняття можуть уточнюватись, доповнюватись у змісті новими ознаками. Поняттям, як правило, завершується процес дослідження. Найбільш узагальнені й фундаментальні поняття називаються категоріями – це форми логічного мислення, в яких розкриваються внутрішні суттєві сторони і відношення досліджуваного предмета.

ФАКТ


об'єктивна складова

реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом

інформаційна складова

інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до адресату – засобу фіксації факту

практична детермінація факту

зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту

когнітивна детермінація факту

залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних настанов тощо


Рис. 2.14. Структура наукового факту



Аксіома – це положення, яке сприймається без доказів у зв’язку з їх очевидністю. Істинність аксіом засвідчується в кожному окремому випадку та підтверджується багатовіковою практикою людини.

Постулат – це твердження, яке сприймається в межах певної наукової теорії як істина без потреби доказування і виступає в ролі аксіоми. Основою великих теоретичних узагальнень є принципи.

Принцип – це головне вихідне положення будь-якої наукової теорії, вчення, науки чи світогляду, виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань. Під принципом в науковій теорії розуміють саме абстрактне визначення ідеї, що виникла в результаті суб’єктивного вимірювання і аналізу досвіду людей.

Концепція (з лат. – розуміння, сприйняття) – система взаємопов'язаних і сумісних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

Положення – це важливе твердження, ключова сформульована думка в науковому документі, теорії, що визначена на основі наукових фактів. Наукові положення є вираженими у вигляді строгих формулювань основні наукові ідеї, як прийняті за основу при постановці наукового дослідження, так і знову висунуті науковцем.

Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної діяльності. Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв’язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.

Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки та дії, не лише закони і принципи вивчення об’єктів, а й певні форми та способи усвідомлення, які згодом будуть використовуватися у науковій діяльності.


2.4. Характеристика, суб'єкти та об’єкти науки як діяльності

Науковою діяльністю вважається інтелектуальна творча праця, спрямована на здобуття і використання нових знань. Існують різні види наукової діяльності (рис. 2.15):

Види наукової діяльності

науково-технічна

інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій
науково-організаційна

діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності

науково-педагогічна

педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю

Рис. 2.15. Види наукової діяльності
Важливим завданням наукової діяльності є формування системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе виконання трьох соціальних функцій:

– пізнавальної – задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства. З моменту свого виникнення наука веде боротьбу в галузях світогляду з теологією. Головними проблемами при цьому є будова та виникнення Всесвіту, виникнення життя та розуму. Зі світоглядного погляду, наука дає наукову картину світу як цілісну систему уявлень про світ, його властивості та закономірності розвитку;

– культурно-виховної – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;

– практично діючою – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва. Методи і дані науки використовують при розробці програм спеціально-економічного розвитку.

У процесі здійснення наукової діяльності беруть участь суб’єкти та об’єкти. Суб’єкт наукової діяльності (від лат. sabjectum – лежить в основі) у теорії науки нині трактується в кількох значеннях (рис. 2.16).

Суб’єкт наукової діяльності

як окремий вчений, з ім'ям якого пов'язано відкриття

як особливе співтовариство людей – учених, спеціально зайнятих виробництвом знання


як усе людство, що складається з окремих народів, коли кожен народ, виробляючи норми, ідеї та цінності, що фіксуються в його культурі, виступає як особливий суб'єкт

пізнавальної діяльності



Рис. 2.16. Суб’єкти наукової діяльності
Згідно із законом України “Про наукову та науково-технічну діяльність”, суб'єктами наукової й науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності (рис. 2.17).

Суб'єкти наукової діяльності мають спеціальну підготовку, під час якої вони використовують свої знання, засвоюючи засоби і методи їх здобуття, що робить їх самодостатніми на основі своїх світоглядних, ціннісних орієнтацій, етичних принципів і цільових настанов, специфічних для певної галузі наукового пізнання в дослідженнях певної епохи.


Суб’єкти наукової та науково-технічної діяльності

Учений


фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту і проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати
Науковий працівник

учений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеню або вченого звання, підтверджену результатами атестації


Наукова установа

юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70% загального річного обсягу виконаних робіт


Громадські наукові організації

об'єднання вчених для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідної роботи, обміну досвідом

Науково-педагогічний працівник

особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю


Наукова організація

організація (установа, підприємство), що виконує наукові дослідження і розробки в якості основної діяльності або має у своєму складі підрозділу, основною діяльністю яких є виконання наукових досліджень і розробок, незалежно від її належності до тієї чи іншої галузі економіки, організаційно-правової форми та форми власності


Вищі навчальні заклади III– IV рівнів акредитації

інститут, музична академія, академія, університет, які здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями, як спеціаліст і магістр

Рис. 2.17. Суб’єкти наукової та науково-технічної діяльності
Справжній суб'єкт пізнання ніколи не буває тільки гносеологічним. Це

жива особистість з її пристрастями, інтересами, характером, темпераментом, талантом, волею і т.д. Але деколи під суб'єктом пізнання все-таки мають на увазі якийсь безособовий логічний згусток інтелектуальної активності.

Суб'єкт і його пізнавальна діяльність можуть бути адекватно зрозумілі лише в їх конкретно-історичному контексті. Наукове пізнання передбачає не тільки свідоме ставлення суб'єкта до об'єкта, але і до самого себе, до своєї діяльності, тобто осмислення прийомів, норм, методів дослідницької роботи, традицій. Суб'єкти пізнання розрізняють на кожному етапі розвитку науки: класичному, некласичному, постнекласичному (табл. 2.4):

Таблиця 2.4

Суб’єкти пізнання залежно від етапу розвитку науки

Етап розвитку науки

Характеристика

Класична наука

Суб'єкт пізнання являє собою “гносеологічного Робінзона” (це – суб'єкт “взагалі”, поза соціокультурними та суб'єктивними характеристиками; він пізнає об'єкт “сам по собі” ніби в “чистому вигляді” без будь-яких сторонніх привнесень, абсолютно об'єктивно)

Неокласична наука

Суб'єкт вже не претендує на абсолютне знання, оскільки набуває знань:

а) відносно, що часто розуміють як суб'єктивно,

б) інструментально, що означає, що це знання призначене для вирішення певних завдань

в) суб'єкт пізнання – не споглядає світ як гносеологічну машину, а активно пізнає істоту, причому не тільки досліджує ті чи інші сторони об'єкта, а й формує сам об'єкт пізнання

г) суб'єкт пізнання – не стільки окрема людина, скільки великі дослідницькі колективи


Постнеокласична наука

Характеристики суб'єкта аналогічні характеристикам суб'єкта пізнання некласичної науки, однак є й нові відмінності: у зв'язку з глобалізацією наукової діяльності суб'єкт пізнання виходить за межі національних кордонів, і формується інтернаціональний “науковий етнос”, який у змозі вирішити сучасні завдання

Наукові дослідження як діяльність залежно від свого цільового призначення, ступеню зв'язку з природою чи промисловим виробництвом, глибини і характеру наукової роботи поділяють на кілька основних типів: фундаментальні, прикладні та розробки.



Фундаментальні дослідження – набуттяя принципово нових знань і подальший розвиток системи накопичених знань. Мета фундаментальних досліджень – відкриття нових законів природи, розкриття зв'язків між явищами і створення нових теорій. Вони становлять основу розвитку як самої науки, так і суспільного виробництва.

Прикладні дослідження – створення нових або вдосконалення існуючих засобів виробництва, предметів споживання і т.п. У галузі технічних наук вони спрямовані на “уречевлення” наукових знань, здобутих у фундаментальних дослідженнях. Об'єктом таких досліджень звичайно є машини, технологія і організаційна структура.

Науково-технічні розробки – використання результатів прикладних досліджень для створення і відпрацювання моделей техніки (машин, пристроїв, матеріалів, продуктів), технологій виробництва, а також удосконалення існуючої техніки. На етапі розробки результати, продукти наукових досліджень набирають такої форми, яка дає змогу використовувати їх в інших галузях суспільного виробництва.

Наука як діяльність спрямована на вироблення нових знань та результату – суми усіх здобутих знань про природу,  суспільство та мислення, що допомагають зрозуміти навколишній світ.


Контрольні запитання

  1. Як характеризують науку як систему знань?

  2. Якою є характеристика науки як особливого виду людської діяльності?

  3. Що таке наукова діяльність?

  4. Чим відрізняються наукові знання від звичайних знань?

  5. Якими є основні спрямування наукових знань?

  6. Які виділяють ознаки наукових знань?

  7. Як класифікують знання?

  8. Як Дж. Бернал характеризує поняття “наука”?

  9. Як Е. Агацці характеризує поняття “наука”?

  10. Що таке завдання науки?

  11. Які основні критерії науковості?

  12. Як поділяють науку на види за предметом і методом пізнання?

  13. Як поділяють науку на види за співвідношенням із практикою?

  14. Що таке функції науки в сучасних умовах?

  15. Як можна охарактеризувати науку з двох основних позицій?

  16. Що таке елементи науки?

  17. Яка послідовність стадій розвитку гіпотези?

  18. Як формується теорія?

  19. Хто є суб'єктами науки як діяльності?

  20. Які виділяють об’єкти науки як діяльності?


Тести

1. Знання – це:

а) сукупність методологічних регуляторів, що значною мірою забезпечують спрямованість, рух пізнання до змістовно істинних результатів;

б) відображення об'єктивної реальності у свідомості людини, що ідеально відтворює об'єктивні закономірні зв'язки реального світу;

в) процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища); установлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення, вивчення взаємодії між явищами з метою раціонального використання отриманих результатів у практичній діяльності людей;

г) найбільш відпрацьовані і визнані нові теорії або сукупності взаємопов'язаних теорій (методів), що стосуються одного об'єкта досліджень і розробок, але ґрунтуються на різних аксіоматичних доктринах та концептуальних засадах.


2. Наука – це:

а) одна з форм суспільної свідомості, що дає об'єктивну картину світу; система знань про закони розвитку природи і суспільства.

б) це характеристика вищої освіти з ознаками сформованості інтелектуальних якостей особи;

в) ґрунтовні теоретичні знання з обраної теми та проблемний виклад теоретичного матеріалу;

г) теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

3. Під поняттям “постулат” розуміють:



а) професора у певній галузі знань;

б) те, що завжди, за будь-яких умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу;

в) попереднє припущення у певній науковій теорії, прийняте як початкове, не доведене в її межах положення;

г) сукупність методологічних регуляторів, що значною мірою забезпечують спрямованість, рух пізнання до змістовно істинних результатів.
4. Наукова ідея при формуванні наукових знань є поняттям:

а) первинним;

б) вторинним;

в) другорядним;

г) основним.
5. Принцип – це:

а) головне вихідне положення будь-якої наукової теорії, вчення, науки чи світогляду, виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань.

б) логічне узагальнення досвіду, суспільної практики;

в) теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості;

г) те, що завжди, за будь-яких умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу.
6. Наукові закони – це:

а) внутрішній суттєвий стійкий взаємозв’язок явищ у природі і суспільстві, що зумовлює їх закономірний розвиток,

б) сукупність методологічних регуляторів, які значною мірою забезпечують спрямованість, рух пізнання до змістовно істинних результатів;

в) прояв істотного необхідного зв'язку явищ, внутрішнього зв'язку між причиною і наслідком, що зумовлює певний закономірний розвиток явищ;

г) немає правильного визначення.
7. За визначенням … знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, що є правильним і суб'єктивно, і об'єктивно, і на підставі яких можна побудувати судження та висновки:

а) філософського енциклопедичного словника;

б) Платона;

в) М. В.Корягіна;

в) Н. М.Малюги.
8. Ознаками наукових знань є:

а) історичність, повторюваність та постійність;

б) системність, комплексність та загальність;

в) мінливість, удосконалюваність та унікальність;

г) загальність, перевіреність наукових фактів та відтворюваність фактів.
9. Вивчення праць науковців дає змогу назвати наукове і начальне знання як:

а) види знань;

б) типи знань;

в) класифікації знань;

г) характеристику знань.
10. Л. Зоріна дає характеристику таких видів знань:

а) наукове і навчальне знання;

б) явні та неявні знання;

в) основні і допоміжні знання;

г) інтуїтивне та демонстративне знання.

11. Критеріями науковості, за якими відрізняється наука від інших форм пізнання, є:

а) об’єктивність, системність, обґрунтованість;

б) істинність, точність, правдивість;

в) проблемність, невизначеність, удосконалюваність;

г) ідеалізація, досконалість, правдивість.


12. Суспільні, природничі і технічні науки – це поділ науки на види за:

а) типом і видом пізнання;

б) способом та суб’єктом пізнання;

в) предметом і методом пізнання;

г) об’єктом і предметом пізнання.
13. За співвідношенням із практикою виділяють такі види науки:

а) фундаментальні, прикладні та науково-технічні розробки;

б) суспільні і природничі;

в) технічні та суспільні;

г) природничі і технічні.


  1. Опис, виховання, пізнання, конструювання, передбачення – це:

а) види науки;

б) функції науки;

в) типи науки;

г) класифікації науки.




  1. Поняття науки потрібно розглядати з двох основних позицій:

а) з практичної і теоретичної;

б) як певний вид суспільного поділу праці;

в) як сукупність знань та як певний вид діяльності;

г) як систему наукової діяльності.




  1. Специфічні, загальні та особливі закони, – це:

а) види законів;

б) типи законів;

в) форми законів;

г) класифікація законів.


17. Гіпотези як і ідеї мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії:

а) висунення, формулювання та накопичення фактичного матеріалу;

б) висунення, обґрунтування та формулювання припущень;

в) накопичення фактичного матеріалу; формулювання та обґрунтування гіпотези; перевірка отриманих результатів на практиці;

г) формулювання, перевірка та висунення гіпотези.
18. Науково-технічна, науково-організаційна та науково-педагогічна діяльність – це:

а) види наукової діяльності;

б) типи наукової діяльності;

в) форми наукової діяльності;

г) класифікація наукової діяльності.
19. Суб’єкт наукової діяльності трактують у кількох значеннях:

а) як окремий народ, усе людство і нація;

б) як аспірант, студент вищого навчального закладу та учень школи;

в) як громадська, наукова організація та науково-дослідне співтовариство;

г) як окремий учений, особливе співтовариство та як усе людство.
20. Суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності є вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності відповідно до норм:

а) Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”;

б) Закону України “Про освіту”;

в) Закон України “Про наукову діяльність”;

г) Закон України “Про науково-технічну діяльність”.
Практичні завдання

1. Знання є найважливішою складовою змісту освіти, його ядром. На основі знань формуються вміння, навички, розумові і практичні дії.

Складіть таблицю під назвою “Види знань у наукових працях учених”.



2. Існують різні підходи до класифікації видів наук, описані в багатьох наукових джерелах. На їх основі відобразіть схематично класифікацію наук.

3. Враховуючи норми Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”, наведіть об’єкти і суб’єкти наукової діяльності з короткою їх характеристикою.


Рекомендована основна література

  1. Аванесов В. Знания как предмет педагогического измерения / В. Аванесов  // Школьные технологии. – 2006. – № 2. – С. 162–172.

  2. Вахтомин Н. К. Генезис научного знания / Н. К. Вахтомин.  – М. : Наука. – 1973. – 283 с.

  3.  Гинецинский В. И. Знание как категория педагогики / В. И. Гинецинский. – Ленінград : Изд-во Ленинград. ун-та. – 1989. – 244 с.

  4. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский ; отв. ред. А. Л. Яншин. – М. : Наука, 1991. – 270 с.

  5. Доброхот М. Л. Сучасне і майбутнє української науки / М. Л. Доброхот // Освіта і управління : текст промови на III Всесвітньому форумі українців (18–20 серпня 2001 p., м. Київ). – Т. 4. – № 3–4. – 2001. – С. 7–13.


Рекомендована додаткова література

1. Рудий Б. А. Криза еволюціонізму / Б. А. Рудий. – К.: Четверта хвиля, 2003. – 104 с.

2. Bourdieu Pierre. Les Conditions socials internationale des idées / Pierre Bourdieu // Romanistische Zeitschriftfur Literaturgeschichte. – 1990. – Heildelberg. – № 14–1/2. – p. 1–10.

3. Національна Академія Наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nas.gov.ua/Pages/default.aspx.

4. McComas William. Ten myths of science: Reexamining what we think we know / William McComas // School Science & Mathematics. – 1996. – Vol. 96. – p. 10.



5. Hodson D. The mature of scientific observation / D. Hodson // School Science Review. – 1986. – № 58(242). – p. 17–28.

Тема 3. Історія розвитку науки та наукознавства


    1. Причини, історичні етапи та періоди розвитку науки

    2. Наукові революції та їх наслідки

    3. Суть, характеристика та історія розвитку наукознавства


Після вивчення цієї теми студент повинен знати:

  • історичні аспекти розвитку науки;

  • характеристики наукових революцій та їх наслідки для розвитку науки;

  • історію розвитку наукознавства як галузі дослідження, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки.

3.1. Причини, історичні етапи та періоди розвитку науки

Роль науки сформувалась у далекі історичні часи і з кожним днем дедалі більше зростає. Наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства, вона не стежить за розвитком техніки, а випереджає його, визначає сучасний прогрес матеріального виробництва. Сьогодні наукове знання пронизує усі сфери суспільного життя, наука орієнтується насамперед на людину, її інтелект, творчі здібності, її цілісний і всебічний розвиток.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал