Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку



Скачати 10.87 Mb.
Сторінка2/42
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42







Рис. 1.12. Класифікація суджень



Умовивід – це такий логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі закономірних, суттєвих і необхідних зв'язків виводиться нове судження, яке є новим знанням про дійсність. Перехід до нового знання в умовиводі здійснюється не шляхом звернення до даних чуттєвого досвіду, а опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту.

Розрізняють такі види умовиводів: безпосередні та опосередковані. За характером здобуття нового знання умовиводи поділяються на такі основні види (рис. 1.13).



Умовивід

індуктивний

дедуктивний

традуктивний

висновок йде від часткового до загального

висновок йде від знання певного спорідненого рівня до нового знання меншої міри спорідненості спільності

висновок йде від знання певного спорідненого рівня до нового знання того ж спорідненого рівня

Рис. 1.13. Класифікація умовиводів


Наприклад: “Усі студенти зобов'язані здавати іспити”, “Іванов – студент”. Висновок: “Іванов зобов'язаний здавати іспити”. Порушення цієї вимоги призводить до помилкових висновків: “Усі студенти зобов'язані здавати іспити”, “Школярі – не студенти”. Висновок: “Школярі не зобов'язані здавати іспити”. Але це не відповідає дійсності. У цьому разі висновок не правдивий, бо в ньому порушені вимоги логіки: друге судження стосується іншого класу явищ.

Отже, пізнання в цілому і всі його форми, етапи залежать від рівня розвитку практики, хоч ця залежність не є раз і назавжди встановленою, незмінною. Вона теж історично змінюється, що і лежить в основі виділення рівнів пізнання, які вирізняються передусім характером зв'язку з практикою, якістю завдань та результатів, а також формами, засобами, методами.


1.4. Типи процесу пізнання


Пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, за якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, а й для суспільства у цілому. Нові знання є наслідком людської діяльності та розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику. Пізнавальне ставлення людини до світу формується за допомогою різних типів пізнання (рис. 1.14).

Міфологічне пізнання – тип пізнання, характерний для первісної культури, вид цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво-наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які у процесі міфологічного пізнання постають реальними учасниками повсякденного життя. Міфологічне пізнання характеризується персоніфікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.



Міфологічне пізнання – це пізнання езотеричне, або таємне. Воно
Т

И

П



И

П

І



З

Н

А



Н

Н

Я



міфологічне

релігійне

філософське

наукове


Рис. 1.14. Типи пізнання


передавалося через певні ритуали окремим особам і саме по собі, як належить, мало якусь надприродну силу. Міфологія і за межами первісного ладу та протягом усієї історії людства була і донині залишається суттєвим аспектом культури. Міфологію деколи розглядають як найважливіше явище в культурній історії людства.

Релігійне пізнання. Його об'єктом в монотеїстських релігіях, тобто в іудаїзмі, християнстві та ісламі, є Бог, який виявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.

Мета релігійного пізнання в монотеїзмі – нестворення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в її свідомості вимогу етичного оновлення. У Новому Заповіті метод релігійного пізнання сформульований самим Ісусом Христом в “заповідях блаженства”: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.

Релігійне пізнання через віру, за допомогою якої християнин сподівається поєднатися із Самим Богом як уседосконалим буттям і безмежним джерелом усіх благ. На цьому шляху він стикається з перешкодами, які пов’язані з його одночасним залученням до церковної і світської сфер. У суспільстві ці сфери життєдіяльності досить часто конфліктують одна з одною.

Вирізняють три концепції релігійного пізнання, що зумовлені вченнями про Бога в католицизмі, протестантизмі та православ’ї (рис. 1.15).

Філософське пізнання є особливим типом цілісного пізнання світу. Його специфікою є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини у ньому. Філософське пізнання ґрунтується на певних світоглядних передумовах. У процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце




Концепції релігійного пізнання




КАТОЛИЦИЗМ

Для католиків Бог є абсолютно актуальною чистою сутністю, яка безмежно перевищує все створене буття і тому недосяжна для нього. Сутність Божа диференціюється шляхом співвідношення з самою собою. Як внутрішня сутність розглядаються три божественні особи (іпостасі): Отця, Сина і Святого Духа. Ненароджений Отець народжує Сина. Син народжується від Отця. Дух Святий походить від Отця і Сина як однієї причини. Відповідно до такого розуміння Абсолюту в католицизмі на сьогодні домінує схоластичний, тобто опосередкований теоретико-раціоналістичний або інтелектуалістичний шлях пізнання Бога з його створінь, Святого Письма та Святого Переказу, що був сформульований Томою Аквінським і залишається офіційною доктриною сучасної Римо-католицької Церкви. Слід зазначити, що досить впливовою альтернативою томістського інтелектуалізму в католицизмі тривалий час був напрямок екзистенційно-містичного, безпосереднього пізнання Бога, обґрунтований ще святим Августином




ПРОТЕСТАНТИЗМ

Для батьків – засновників протестантизму Лютера та Кальвіна Бог є безмежно величною істотою, перед якою має зникнути будь-яке людське Я. Саме пафосом величі живого Бога надихалася протестантська реформація з її запереченням всього людського. “Все від Бога – ніщо від людини”, – ось гасло первісного протестантизму. Й тому спасіння, за переконанням протестантів, можливе лише вірою, лише через Письмо, лише благодаттю Божою. Проте в результаті, здавалося б, повного заперечення суб’єкта, протестантизм прийшов до його абсолютного ствердження у релігійному пізнанні. Заперечення Святого Переказу як об’єктивно існуючого способу тлумачення Біблії, штовхнуло протестантизм до крайнього суб’єктивізму на шляху пізнання надприродної істини, що можна виразити формулою: “Все від Бога – через людину”. Для протестантизму релігійне пізнання цілком визначається особистою вірою людини, яка осягає Бога виключно за допомогою Святого Письма





ПРАВОСЛАВ’Я

Згідно з догматичним ученням Православної Церкви, Бог являє собою три вседосконалі особи (іпостасі) – Отця, Сина і Святого Духа, які рівною мірою володіють єдиною божественною сутністю. Сутність Божа є безмежним джерелом божественних дій (енергій) стосовно створіння. Кожна Божа особа є унікальним образом буття сутності. Особи мають і спрямовують енергії, що еманують із сутності. Православ’я проголошує абсолютний примат містико- досвідного, кардіоцентричного пізнання вірою через причастя благодатним божим енергіям. Раціонально-логічне мислення виступає тут лише як одна з багатьох і аж ніяк не першочергова сторона інтегрального богопізнання; у своїй окремості воно розглядається як недосконале, часткове




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал