Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку



Скачати 10.87 Mb.
Сторінка12/42
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   42
Рис. 5.1. Типи університетів

Вчені люди, які мандрували Європою в цей час, стали звичним явищем. Серед них значну частину становили так звані вагани (від лат. дієслова “бродити”), які являли собою культурну верхівку середньовічного учнівства. Це були шукачі кращої школи з кращою ученістю.


Університетське самоврядування

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією стосовно церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, (від лат. – “старанно вчитися”). Вони об’єднувались у провінції і нації.

Усі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети (від лат. – здібності), члени яких характеризувалися здатністю викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету декана. Пізніше під словом “факультет” почали розуміти відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань.

Середньовічні університети були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректором (з лат. – начальник цеху) називали голову університету, якого обирали на загальних зборах, теоретично ним міг стати навіть студент. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.


Види навчання

Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, і диспути (рис. 5.2). Лекція являла собою читання

Види навчання в університеті

Лекції

Диспут або прилюдні дискусії

Рис. 5.2. Види навчання в університеті


тексту, який вивчали, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин (праці Аристотеля – на філософському факультеті, трактати Гіппократа – на медичному). Останні були характерні для середньовічних університетів. Їх організовували на основі тез, які наперед повідомляли учням і потім обговорювали.

Другою формою навчання був диспут, або прилюдні дискусії, які періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми та основою яких була теза для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут). Диспути проходили гаряче i тривали інколи по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Крім того, учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати.

Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яку давали для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Їх черпали з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витягів з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скотт (1266–1309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі – магістра, доктора.

У цей період викладання велося латиною – міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явились школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань в аудиторіях не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршової форми.

Надзвичайна складність навчання призводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра – тільки кожний шістнадцятий.

... університет – джерело наук, звідки люди мають черпати зрілість духовну, різні чесноти й ерудицію...

А. Г. Нудьга


Більшість середньовічних університетів мали чотири факультети (рис. 5.3):



Факультети

артистичний

богословський

медичний


юридичний

Рис. 5.3. Факультети середньовічного університету

Обов'язковим для кожного вступника був артистичний (підготовчий) факультет, зазвичай найбільш численний. Це був загальноосвітній факультет зі строком навчання 5–7 років, протягом яких вивчали “сім вільних мистецтв” (Septemartes liberales) – граматику, риторику, основи діалектики (опанувавши ці три науки, студент одержував ступінь бакалавра мистецтва), філософію, арифметику та геометрію, астрономію, музику, після засвоєння яких студент діставав ступінь магістра мистецтва і міг вступити на богословський, медичний та юридичний факультети. На підготовчому факультеті студент також здобував основні знання з латинської мови.

Загалом навчальну програму “артистичних” (підготовчих) факультетів середньовічних університетів, братських шкіл, колегіумів та академій можна уявити так (рис. 5.4).

Програма навчання

“Сім вільних мистецтв” (Septem artes liberealis)

Навчальні програми “артистичних” (підготовчих) факультетів

Словесний цикл (artes sermonicales, або trivium) – “три дороги”

Реальний цикл (artes reales, materials, або quadrivium) – “чотири дороги”

граматика

риторика

діалектика (логіка)

арифметика

геометрія

астрономія

музика


Рис. 5.4. Навчальний цикл

Навчальні програми включали два цикли: словесний (artes sermonicales, або trivium – “три дороги”) – граматика, риторика, діалектика (логіка) і реальний

(artes reales, materials, або quadrivium – “чотири дороги”) – арифметика, геометрія, астрономія та музика.

Крім того, було ще три “старших” факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5–6 років), на які студентів приймали лише по закінченні “артистичного” факультету.

Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11–13 років) студенти діставали звання “доктора наук”.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал