Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку



Скачати 10.87 Mb.
Сторінка11/42
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   42

Характеристика економічних наук

Код

Економічні науки за призначенням і роллю в національній економіці

Характеристика

08

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ




08.00.01

Економічна теорія та історія економічної думки

Визначають дію економічних законів у загальнотеоретичному і політекономічному аспектах, а також відображення їх у мікро-, макроекономіці, досліджують розвиток економічної думки. Для економічної теорії, задоволення потреб людини є загальною теорією пізнання, яка орієнтує економічну теорію бути прикладною наукою

08.00.02

Світове господарство і міжнародні економічні відносини

08.00.03

Економіка та управління національним господарством

08.00.04

Економіка та управління підприємствами (за видами (економічної діяльності)

08.00.05

Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

08.00.06

Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

08.00.07

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

08.00.08

Гроші, фінанси і кредит

08.00.09

Бухгалтерський облік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності)

08.00.10

Статистика

08.00.11

Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 787 від 27.08.2010 р. “Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра” та наказу Міністерства освіти і науки України № 1067 від 09.11.2010 р. з 2011/2012 навчального року введено в дію перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗах України (табл. 4.5. і табл. 4.6).



Таблиця 4.5

Напрямки підготовки

Код

Напрями підготовки

0101

Педагогічна освіта

0102

Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини

0201

Культура

0202

Мистецтво

0203

Гуманітарні науки

0301

Соціально-політичні науки

0302

Міжнародні відносини

0303

Журналістика та інформація

0304

Право

0305

Економіка та підприємництво

0306

Менеджмент і адміністрування

0401

Природничі науки

0402

Фізико-математичні науки

0403

Системні науки та кібернетика

0501

Інформатика та обчислювальна техніка

0502

Автоматика та управління

0503

Розробка корисних копалин

0504

Металургія та матеріалознавство

0505

Машинобудування та матеріалообробка

0506

Енергетика та енергетичне машинобудування

0507

Електротехніка та електромеханіка

0508

Електроніка

0509

Радіотехніка, радіоелектронні апарати та зв'язок

0510

Метрологія, вимірювальна техніка та інформаційно-вимірювальні технології

0511

Авіаційна та ракетно-космічна техніка

0512

Морська техніка

0513

Хімічна технологія та інженерія

0514

Біотехнологія

0515

Видавничо-поліграфічна справа

0516

Текстильна та легка промисловість

0517

Харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції

0518

Оброблювання деревини

0601

Будівництво та архітектура

0701

Транспорт і транспортна інфраструктура

0801

Геодезія та землеустрій

0901

Сільське господарство і лісництво

0902

Рибне господарство та аквакультура

1001

Техніка та енергетика аграрного виробництва

1101

Ветеринарія

1201

Медицина

1202

Фармація

1203

Стоматологія

1301

Соціальне забезпечення

1401

Сфера обслуговування

1501

Державне управління

1601

Військові науки, національна безпека, безпека державного кордону

1701

Інформаційна безпека

1702

Цивільна безпека

1801

Специфічні категорії

Основними спеціальностями напряму підготовки “Економіка та підприємництво” є такі (табл. 4.6)

Таблиця 4.6

Спеціальності напрямку підготовки “Економіка та підприємництво”

Код

Спеціальність

0305 “Економіка та підприємництво”

6.030501

Економічна теорія

6.030502

Економічна кібернетика

6.030503

Міжнародна економіка

6.030504

Економіка підприємства

6.030505

Управління персоналом та економіка праці

6.030506

Прикладна статистика

6.030507

Маркетинг

6.030508

Фінанси і кредит

6.030509

Облік і аудит

6.030510

Товарознавство і торговельне підприємництво




    1. Регулювання наукової діяльності в Україні

Цілей і завдань наукової діяльності досягають шляхом застосування державних методів регулювання, зазначених у нормативно-правових актах.


Наука повинна розширювати сферу людського знання, збагачувати його даними і висновками, але вона має пам'ятати, що їй самій доводиться багато чого вчитися у “життя”. Без “життя” вона не може існувати, як “життя” без неї.

О. С. Хомяков


Основні нормативні акти, якими регулюється наукова діяльність в Україні наведено в табл. 4.7.

Таблиця 4.7

Нормативно-правове регулювання наукової діяльності

Нормативно-правовий акт

Характеристика

Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”

Визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”

Визначає правову охорону винаходів (корисних моделей), право та порядок одержання патенту, права та обов'язки, що випливають з патенту, припинення дії патенту та визнання його недійсним, захист прав

Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”

Регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні

Продовження табл. 4.7

Нормативно-правовий акт

Характеристика

Закон України “Про науково-технічну інформацію”

Визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної цільової науково-технічної та соціальної програми "Наука в університет-тах" на 2008–

2012 рр.”



Спрямована на активізацію наукової діяльності університетів та поглиблення її взаємодії з навчальним процесом з метою підготовки нового покоління висококваліфікованих фахівців для наукомістких галузей національної економіки і виконання конкурентоспроможних наукових розробок, провадження інноваційної діяльності в ринкових умовах з урахуванням цілей і завдань розвитку національної інноваційної системи

Рішення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України “Вища освіта і наука – пріоритетні сфери розвитку суспільства у ХХІ столітті”

Освіта і наука проголошені на державному рівні пріоритетними, зорієнтованими на потреби особистості, регіонів, держави, сприяють формуванню базових цінностей: державності, суспільної свідомості та національної безпеки, забезпечують нарощення інтелектуального потенціалу нації

Положення Національної Академії Наук України “Основні принципи організації та діяльності науково-дослідного інституту Національної Академії Наук України”

Визначає наукову, науково-організаційну та господарську діяльність науково-дослідного інституту; статут і структуру науково-дослідного інституту; управління науково-дослідним інститутом


Організацією науки в Україні займається Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві.

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю організовано за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

науково-дослідні та проектні установи й центри Академії Наук України (НАН);

науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академій;

науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;

науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;

науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об’єднаннях;

ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, підприємств завершує Державний комітет України з питань науки і технологій, який забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.

Вищим державним науковим центром є Національна Академія Наук України (НАН). Назва Академії неодноразово зазнавала змін (табл. 4.8).

Таблиця 4.8

Назви Академії Наук

Назви Академії Наук

Роки діяльності

Українська академія наук

19181921

Всеукраїнська академія наук

19211936

Академія наук УРСР

19361991

Академія наук України

19911993

Національна Академія Наук України

1994 – до сьогодні


Відділення НАН об’єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосереджені провідні наукові сили. Структуру управління в НДІ показано на рис. 4.1.

Директор науково-дослідного інституту

Заступник директора з наукової роботи

Учений


секретар

Вчена рада

Завідувач наукового відділу

Завідуюч сектору (лабораторії)



Керівник тематичної (проблемної) групи

Рис. 4.1. Структура організації управління НДІ
Нині НАН України складається з шести регіональних центрів (рис. 4.2). У галузевих НДІ окремі підрозділи здійснюють наукові дослідження за темами профілю, переважно прикладного характеру, в яких має потребу галузь, до якої вони входять.

Львів – 15 установ

Чернівці – 2

Ужгород1

Харків – 15

Суми – 1

Полтава – 1

Донецьк – 7

Луганськ – 2

Сімферополь – 4

Севастополь – 3

Керч – 1

Дніпропетровськ – 5

Запоріжжя – 1

Кривий Ріг – 1

Західний науковий центр

м. Львів

Північно-східний науковий центр

м. Харків

Донецький науковий центр

м. Донецьк

Кримський науковий центр

м. Сімферополь

Придніпровський науковий центр

м. Дніпропетровськ

Південний науковий центр

м. Одеса

Одеса – 5

Миколаїв – 1

Херсон – 1

м. Київ

108 установ





Рис. 4.2. Регіональні центри НАН України
Національна академія наук України очолює і координує разом з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. Вона є державною науковою установою, яка об’єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв’язки з науковими центрами інших країн. При Національній Академії Наук України створена міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень. Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію. Академія Наук України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови і мистецтва та ін.

До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Крім НАН в Україні функціонують галузеві академії, наприклад: Академія економічних наук, Академія педагогічних наук України, Українська академія аграрних наук, у складі якої є НДІ з економіки; Академія медичних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України.

Науково-дослідну діяльність прикладного характеру на нижчих рівнях здійснюють в НДІ відділи, лабораторії, сектори, а також вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути). Останні мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за рахунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Проводять дослідження науково-педагогічні працівники із залученням студентів, а також молодих учених, здобувачів кандидатських і докторських дисертацій за науковою тематикою вищих навчальних закладів.

Результати наукової діяльності в України втілюються у друкованих виданнях, а також сприяють зростанню кількості наукових та науково-педагогічних працівників.

Станом на 31.12.2011 р. в Україні публікуються 1416 наукових фахових видань, в яких можуть оприлюднюватись результати наукових досліджень. Станом на 01.01.2010 р. кількість кандидатів наук в Україні становили 29,7 тис. осіб, що на 4 тис. осіб більше, ніж у 2005 р., а кількість докторів наук – 7,5 тис. осіб, що на 0,6 тис. осіб більше, ніж у 2005 р. Протягом 1990–2010 рр. максимальним приріст кандидатів наук був у 2009 р. (30,3 тис. осіб), а докторів наук – протягом 2007–2010 рр. (7,5 тис. осіб). Найменший приріст кількості докторів наук був у 1990 р. (2,9 тис. осіб) порівняно з 2010 р., а найменший приріст кількості кандидатів наук – у 1995 р. (18,6 тис. осіб).


    1. Регулювання наукової діяльності за кордоном

У світовому науковому середовищі наукові дослідження виконують переважно організації та підрозділи, які займаються цим видом діяльності професійно, беруть участь у міжнародному науково-технічному співробітництві.

Наука вимагає від людини всього її життя. І якби у вас було два життя, то їх би не вистачило вам. Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини. 

І. П. Павлов



У країнах “Великої вісімки” вищими державними науковими центрами є такі наукові структури (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Вищі державні наукові центри у країнах “Великої вісімки”

Країна

Вищий державний науковий центр

Характеристика

США

Національна академія наук США

Провідна наукова організація, «радник нації в питаннях науки, техніки і медицини»

Японія

Академія наук Японії

Почесна організація, що об'єднує провідних японських вчених

Франція

Французька академія наук

Наукове товариство для заохочення й захисту духу французьких наукових досліджень

Німеччина

Товариство Лейбніца

Найбільше й найважливіше наукове товариство, що представляє 300-річну традицію Академії наук НДР.

Велика Британія

Лондонське королівське товариство

Провідне наукове товариство, найстаріше у світі, діє як дорадчий орган при вирішенні основних питань наукової політики, виступаючи як національна академія наук.

Італія

Національна рада з досліджень

Формує наукові традиції країни, співпрацює з науковими інститутами

Канада

Національна дослідницька Рада Канади

Основна організація з питань досліджень та розвитку науки в країні

Росія

Російська академія наук

Вища наукова установа Російської Федерації, провідний центр фундаментальних наукових досліджень


Національна академія наук США


У США вищим державним науковим центром є Національна академія наук США (англ. United States National Academy of Sciences) – провідна наукова організація США, утворена 3 березня 1863 р. актом Конгресу, підписаним президентом Авраамом Лінкольном. Академія слугує “радником нації в питаннях науки, техніки і медицини”. Члени академії працюють на громадських засадах.

Сьогодні в академії близько 2000 дійсних членів і 350 іноземних. Серед академіків – близько 200 лауреатів Нобелівської премії. Нові академіки обираються довічно таємним голосуванням дійсних членів. Обрання в академіки вважається одним з найпочесніших символів визнання наукових заслуг. Керує академією рада з 12 членів на чолі з президентом. Президент і члени ради обираються на 6 років, президент може бути обраний не більше ніж на два терміни.


Академія наук Японії





Академія наук Японії – японська почесна організація, що об'єднує провідних японських учених. Знаходиться в районі Тайто метрополії Токіо. Особливий орган Міністерства культури і науки Японії. Заснована 1947 р. шляхом перейменування Імперської академії наук. Поділяється на два відділення: гуманітарні науки та природничі науки. Членство в організації пожиттєве. Кількість постійних членів – понад 150 осіб. Організація дає щорічні премії дослідникам, які зробили великий внесок у розвиток науки в Японії.


Французька академія наук

Французька академія наук (фр. Académie des sciences) –

наукове товариство, засноване в 1666 р. королем Франції

Людовиком XIV за пропозицією Жана-Батиста Кольбера для заохочення й захисту духу французьких наукових досліджень. Одна з перших в Європі академій наук, Французька академія наук була та залишається з часу свого заснування одним із лідерів наукових пошуків на континенті.

Своїм виникненням в епоху правління Людовика XIV Французька академія наук завдячує плану французького державного діяча Жана Батиста Кольбера організувати в країні загальну академію. До 60-х років XVII ст. вже існувала організована кардиналом Рішельє Академі франсез, перед якою стояло завдання піклуватися про стан французької мови. Кольбер вперше зібрав 22 грудня 1666 р. в королівській бібліотеці невелику групу науковців, а потім проводив такі засідання кожні два тижні. В перші 30 років свого існування Академія наук не мала офіційного статусу. На відміну від Лондонського королівського товариства, Французька академія наук була утворена як урядовий орган. Від неї вимагалося стояти осторонь від політики й уникати дискусій на релігійні та соціальні теми. 20 січня 1699 р. Людовик XIV офіційно затвердив правила Академії та її першу назву – Королівська академія наук. Академія базувалася в паризькому Луврі.

Була розпущена 8 серпня 1793 р. Національним конвентом – законодавчим органом Французької революції. Водночас були ліквідовані всі інші академії, а замість них утворений Національний інститут наук та мистецтв, куди одразу ж були переобрані більшість членів колишніх академій. У 1798 р. членом Інституту став Наполеон I Бонапарт, що було обґрунтовано визнанням цінності наукової частини Єгипетського походу. Королівська академія наук була відновлена як автономний державний орган у 1816 р., водночас залишаючись складовою Інституту Франції.

Під час Другої республіки Академія втратила у своїй назві слово “королівська”. В цей період вона була підпорядкована міністерству громадського навчання. Члени Академії обираються пожиттєво. В ній 150 повних членів, 150 членів-кореспондентів та 120 іноземних членів. Вони поділені на дві групи: математичних і фізичних наук та хімічних, біологічних, геологічних та медичних наук. Кожну групу очолює постійний секретар.

До 1835 р. Академія публікувала “Mémoires de l'Académie des Sciences”, з 1835 р. по 1965 р. “Comptes rendus de l'Académie des sciences”. Починаючи з 1965 р. “Comptes rendus” поділені на кілька секцій, тепер – на сім: Biologies, Chimie, Geoscience, Mathématique, Mécanique, Palevol, Physique.


Наукове товариство імені Лейбніца

Академія наук Федеративної Республіки Німеччини

(нім. Akademie der Wissenschaften der DDR) до 1972 р. Німецька академія наук у Берліні (нім. Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin) – найбільше й найважливіше наукове товариство в НДР.

Академія була заснована 1946 р. Радянською військовою адміністрацією в Німеччині з метою продовжити традиції Прусської академії наук та Бранденбурзького наукового товариства, заснованого в 1770 р. Ґоттфрідом Вільгельмом Лейбніцем. У тому ж 1946 р. було засноване видавництво Akademie Verlag. Спочатку академія мала назву Німецької академії наук у Берліні, проте в 1972 р. була перейменована на Академію наук НДР у зв'язку з тим, що НДР дістала відповідний статус незалежної держави. У 1980-х роках Академія мала понад 200 членів, серед яких було понад 20 західнонімецьких. Вона координувала дослідження у 59 інститутах із загальним штатом 22 тис. співробітників.

Після падіння Берлінської стіни науковці стали вимагати реформи Академії. Така реформа була проведена у 1990 р., й Академія стала громадською організацією. До кінця 1991 р. колишні інститути були відокремлені від Академії, оцінені й або розпущені, або підпорядковані іншим організаціям, здебільшого Науковому товариству імені Ґоттфріда Вільгельма Лейбніца. Сама Академія через свою роль у колишній НДР була розпущена. У 1993 р. була заснована Берліно-Бранденбурзька академія наук. Шістдесят колишніх академіків 15 квітня 1993 р. організували Товариство Лейбніца (Leibniz-Sozietät), яке претендує на те, щоб представляти неперервну 300-річну академічну традицію. Тепер це товариство налічує понад 300 членів, більшість з яких було обрано після 1993 р.


Лондонське королівське товариство з розвитку знань про природу

Лондонське королівське товариство з розвитку знань про природу (англ. The Royal Society of London for the Improvement of Natural Knowledge) – провідне наукове товариство Великої Британії, одне із найстаріших у світі. Засноване у 1660 р. і затверджене Королівською хартією 1662 р.

Будучи приватною організацією, незалежною від урядових наукових установ, Товариство відіграє важливу роль в організації і розвитку наукових досліджень Великої Британії і діє як дорадчий орган при вирішенні основних питань наукової політики, виступаючи як національна академія наук. Входить до британської Наукової Ради.

Членами Товариства можуть бути громадяни або резиденти країн Британської Співдружності та Республіки Ірландія. Існує також інституція закордонного членства.

Королівське товариство нагороджує вчених за визначні наукові досягнення медалями, преміями та призами. Медаль Дарвіна вручається з 1890 р., раз на два роки за видатні досягнення в галузях, у яких працював Чарльз Дарвін.


Російська академія наук

Російська академія наук (РАН) – вища наукова установа Російської Федерації, провідний центр фундаментальних наукових досліджень. Заснована за розпорядженням імператора Петра I Указом Сенату від 28 січня (8 лютого) 1724 р. Відтворена Указом Президента Російської Федерації від 21 листопада 1991 р. як вища наукова установа Росії. Є самоврядною некомерційною організацією (установою), що має державний статус. Діє на основі законодавства Російської Федерації і власного Статуту. На території РФ Російська академія наук є правонаступницею Академії наук СРСР.

Основною метою діяльності РАН є організація і проведення фундаментальних досліджень, спрямованих на отримання нових знань про закони розвитку природи, суспільства, людини і сприяють технологічному, економічному, соціальному і духовному розвитку Росії.

У 2008 р. в академії було 470 наукових установ, понад 55 000 наукових співробітників, зокрема близько 522 академіків та 822 членів-кореспондентів.


Контрольні запитання

  1. Якими є передумови класифікації наук?

  2. Що таке принципи класифікації наук?

  3. Яка існує загальна класифікація наук?

  4. Що таке галузі науки?

  5. Які основні галузі науки?

  6. Що таке підгалузі науки?

  7. Як характеризують економічні науки?

  8. Як класифікують економічні науки?

  9. Які існують класифікації наук відповідно до наукових поглядів різних учених?

  10. Якими є критерії відмінностей між природничими та гуманітарними науками?

  11. Що розуміють під терміном “напрями підготовки”?

  12. Які основні напрями підготовки?

  13. Що розуміють під терміном “спеціальності підготовки”?

  14. Які є спеціальності напряму підготовки “Економіка та підприємництво”?

  15. Які основні нормативні акти регулюють наукову діяльність в Україні?

  16. Яким є вищий державний науковий центр в Україні?

  17. Яка структура організації Національної академії наук України?

  18. Які існують регіональні центри Національної академії наук України?

  19. Як регулюється наукова діяльність за кордоном?

  20. Які установи ведуть науково-дослідну діяльність в Україні?


Тести

  1. Вирізняють такі основні тенденції еволюції класифікації наук:

а) від формальних побудов до діалектичних, від часткової діалектики до їх повноти;

б) від формальних побудов до неформальних та від діалектичних побудов до недіалектичних;

в) від часткових побудов до загальних і від діалектичних побудов до недіалектичних;

г) від формальних побудов до неформальних і від часткових побудов до загальних.




  1. Виділяє теоретичні, практичні, творчі, поетичні науки:

а) Сократ;

б) Платон;

в) Аристотель;

г) Ньютон.




  1. Основні види наук за класифікацією Огюста Конта:

а) математика, фізика, хімія, біологія і соціологія;

б) природознавство, математика, фізика, хімія, біологія;

в) суспільствознавство, соціологія, математика, фізика, хімія;

г) географія, соціологія, суспільствознавство, математика, фізика, хімія;




  1. Фундаментальні та прикладні науки – це класифікація наук за:

а) співвідношенням із теорією;

б) прикладними ознаками;

в) соціологічним напрямом;

г) співвідношенням із практикою.




  1. У сучасному наукознавстві виокремлюють два напрями наук:

а) природничий і гуманітарний;

б) природний і соціальний;

в) гуманітарний і точний;

г) суспільний і природничий.




  1. Об’єктом дослідження природничих наук є:

а) людина;

б) суспільство;

в) всесвіт;

г) природа.




  1. Основним нормативним актом, що регулює наукову діяльність в Україні, є:

а) Бюджет;

б) Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”;

в) Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”;

г) Укази Президента України.


  1. Вищим державним науковим центром є:

а) Українська академія наук;

б) Всеукраїнська академія наук;

в) Національна академія наук України;

г) Академія наук УРСР.


  1. На сьогоднішній день НАН України складається з:

а) шести регіональних центрів;

б) двох регіональних центрів;

в) трьох регіональних центрів

г) семи регіональних центрів.
10. Природні властивості, зв'язки і відношення речей, які “працюють” у світі людської культури у вигляді природних наук, технічних винаходів і пристосувань, виробничих технологій і т.д. – це предметна галузь:

а) технічного напряму науки;

б) гуманітарного напряму науки;

в) природничого напряму науки;

г) соціального напряму науки.
11. Галузі науки в Україні на офіційному рівні визначає:

а) керівництво Вищих навчальних закладів;

б) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України;

в) Вища атестаційна комісія (ВАК) України;

г) Президент України.
12. Визначають дію економічних законів у загальнотеоретичному і політекономічному аспектах, а також відображення їх у мікро- та макроекономіці, досліджують розвиток економічної думки:

а) бухгалтерські науки;

б) політекономічні науки;

в) макроекономічні науки;

г) економічні науки.
13. Класифікацію наукових дослідженнь поділяють на:

а) природну і штучну;

б) чуттєву і природну;

в) часову і штучну;

г) природну і часову.
14. Який із зазначених нижче законів визначає правову охорону винаходів (корисних моделей), право та на порядок одержання патенту, права та обов'язки, що випливають з патенту, припинення дії патенту та визнання його недійсним, захист прав:

а) Закон України “Про наукову діяльність”;

б) Закон України “Про науку”;

в) Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

г) Закон України “Про охорону прав”.


  1. У США вищим державним науковим центром є:

а) Національна академія наук Америки;

б) Національна академія наук США;

в) Національна академія наук Вашингтона;

г) Національна академія наук Чікаго.
16. “Від диференціації наук до їх інтеграції; від координації наук до їх субординації; від суб’єктивності до об’єктивності в обґрунтуванні зв’язку наук; від ізольованості наук до міждисциплінарності; від однотипності до розгалуженості в зображенні класифікації наук” – це основні аспекти еволюції такої класифікаційної ознаки, як:

а) від формальних побудов до діалектичних;

б) від вчорашнього дня до сьогоднішнього;

в) від формальних побудов до неформальних побудов;

г) від часткової діалектики до її повноти.


  1. Управління науковою діяльністю в Україні організоване за:

а) територіально-галузевим принципом;

б) територіальним принципом;

в) галузевим принципом;

г) соціальним принципом.
18. Академія наук поділяється на два відділення: гуманітарні науки та природничі науки – у:

а) Китаї;

б) США;

в) Японії;



г) Україні.
19. Основною тенденцією став рух до дедалі більшого і послідовнішого поширення діалектики на самі основи класифікації наук і взагалі на всі її ланки і деталі в еволюції:

а) античних наук;

б) сучасних класифікацій наук

в) середньовічних наук;

г) наук епохи Відродження.
20. Вищий державний науковий центр був перейменований у Національну академію наук України (НАН) у:

а) 2000 р.;

б) 2001 р.;

в) 1991 р.;



г) 1994 р.

Практичні завдання

  1. У сучасних умовах господарювання найбільш складні і досконалі класифікації дає наука, що систематизує в них результати попереднього розвитку класифікацій галузей знання і одночасно дає перспективу подальших досліджень. Покажіть схематично класифікацію наук.

  2. Цілей і вирішення завдань наукової діяльності досягають шляхом застосування державних методів регулювання, що відображені у нормативно-правових актах. Розкрийте у табличній формі нормативно-правове регулювання наукової діяльності за принципом: нормативно-правовий акт, характеристика.

  3. У світовому науковому середовищі наукові дослідження виконують переважно організації і підрозділи, які займаються цим видом діяльності професійно, беруть участь у міжнародному науково-технічному співробітництві, що є доказом економічної та політичної доцільності наукових досліджень. Складіть таблицю “Вищі державні наукові центри світу”.


Рекомендована основна література

  1. Будко В. В. Философия науки : учеб. пособ. / В. В. Будко. − Харьков : Консул, 2005. – 268 с.

  2. Національна Академія Наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nas.gov.ua/Pages/default.aspx.

  3. Осауленко О. Г. Статистичний щорічник України за 2010 рік / О. Г. Осауленко. – К. : ТОВ “Август Трейд”, 2011. – 559 с.

  4. Перелік наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук : постанова Президії Вищої атестаційної комісії України від 27.05.2009 р., № 1-05/2; від 08.07.2009 р., № 1-05/3; від 14.10.2009 р., № 1-05/4; від 18.11.2009 р., № 1-05/5; від 16.12.2009 р., № 1-05/6; від 10.02.2010 р. № 1-05/1; від 10.03.2010 р., № 1-05/2; від 14.04.2010 р., № 1-05/3; від 26.05.2010 р., № 1-05/4; від 01.07.2010 р., № 1-05/5; від 06.10.2010 р., № 1-05/6; від 06.10.2010 р., № 3-05/6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vak.org.ua/docs//prof_journals/journal_list/whole.pdf.

  5. Попович О. С. Про деякі особливості розвитку і практичної реалізації законодавства, що регулює науково-технологічну й інноваційну сферу / О. С. Попович // Юридична Україна. – 2004. – № 7. – С. 77–84.

  6. Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навч. посіб. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуц. нац. ун. імені Михайла Остроградського, 2011. − 103 с.

  7. National academy of sciences. National academy of engineering. National research council, Organization and members, 1971–1972. – Washington, 1971 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nasonline.org.


Рекомендована додаткова література

  1. Агацци Э. Ответственность – подлинное основание для управления свободной наукой / Э. Агацци // Вопросы философии. − 1992. − № 1. − С. 30–40.

  2. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. Научная мысль как планетарное явление / В.И. Вернадский . – М. : Наука, 1988. – 520 с.

  3. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль // Вопросы философии. – 1992– № 7. – С. 136–175.

  4. Офіційна сторінка Японської академії наук [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.japan-acad.go.jp.

  5. Російська академія наук [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ras.ru/.

РОЗДІЛ 2

НАУКОВІ КАДРИ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ,

ПІДГОТОВКА ТА КВАЛІФІКАЦІЯ
Тема 5. Історичний екскурс до питання підготовки наукових кадрів
1. Ґенеза зародження вищої школи

2. Історія формування та розвитку рівнів освіти

3. Історія формування і розвитку наукових ступенів і вчених звань

4. Наука і освіта в Україні у XIX–XX ст.
Після вивчення цієї теми студент повинен знати:

  • історичне становлення вищої освіти;

  • характеристику рівнів освіти та вчених звань;

  • розвиток та сучасний стан науки і освіти в Україні


5.1. Ґенеза зародження вищої школи

Так історично склалося, що основною базою розвитку науки, накопичення наукових знань є навчальні заклади вищої школи. Саме їх працівники і випускники є тою рушійною силою, що розвиває науку і збільшує наукові знання.

На сучасному етапі розвитку суспільства науку і освіту розглядають в органічній єдності, як цілісний комплекс, що виник та існує з давніх часів. Це, у свою чергу, вимагає окремого вивчення історії виникнення та розвитку вищої школи.

Перші університети в Європі зародилися ще за доби Середньовіччя, коли в духовному житті народів панувала релігійна догматика. На стиках двох епох – Середньовіччя і Відродження – Європа відчула велику потребу у вищій школі, де б зароджувалися нові думки, удосконалювалися існуючі знання про світ, навчалися наукові кадри, які б акумулювали та передавали далі наукові знання. Навчальні заклади вищої школи повною мірою задовольнили цю потребу.

Перші вищі школи, де здобували освіту і займалися наукою, існували у різних формах ще у VIII–IX ст. на територіях колишніх арабських держав та у Візантії. Одним із найстаріших у світі є університет Аль-Каруїн (з фр. Université Al-Karaouine) в місті Фес (Марокко), заснований у 859 р. Університет був і є одним із духовних і освітніх центрів ісламського світу. У Книзі рекордів Гінесса університет Аль-Каруїн визнається “найстаршим у світі постійно діючим вищим навчальним закладом”.

У Європі перший навчальний заклад такого рівня був заснований лише у XI–XII ст. в Італії – було утворено особливу форму вищих навчальних закладів – університет. Університетами (від лат. universitas, тобто сукупність, об'єднання, корпорація, об'єднання людей, які навчаються) називали об’єднання викладачів між собою та викладачів зі студентами з метою здобуття нових знань. Ініціаторами заснування університетів у ті часи, як правило, були вчителі, незадоволені тим, як церковні школи ігнорували нові знання через їх невідповідність догматам віри.



Новостворені університети в епоху Відродження впливали на розвиток суспільних ідей, науки, культури, думки. Після заснування першого університету у Болоньї (ректором якого у 1481 р. був обраний українець Юрій Дрогобич), у XII ст. створюються наступні університети (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Заснування університетів у ХІІ ст.

Країна

Університет

Роки

Італія

Болонья

1088–1119

Англія

Оксфорд

1117–1120

Франція

Монпельє

1180–1289

Англія

Кембридж

1209

Франція (Париж)

Сорбонна

1257

Іспанія

Сієна

1240

Італія

Вінченція

1205

Італія

Ареццо

1215

Італія

Падуя

1222

Італія

Неаполь

1224

Італія

Рим

1303

Чехія

Празький

1348

Польща (Краків)

Ягеллонський

1364

Австрія

Віденський

1365

Німеччина

Гейдельберзький

1386

Німеччина (Лейпціг)

Лейпцігський

1409

Німеччина

Вюртемберзький

1502

Німеччина

Кенігсберзький

1544

Франція

Страсбурзький

1621

Усього від XIII до XVIII ст. в Європі було засновано понад 50 університетів. Хоча всі вони намагалися наслідувати права й структуру першого Болоньського університету, це не завжди було можливим.

Від самого початку створення вищих шкіл у Європі склалося кілька типів університетів, що відображали різні соціально-політичні та ідейні позиції організаторів і керівників нових закладів у різних країнах (рис. 5.1).

Оскільки перші університети як спілка людей для здобуття певних знань багато запозичили у своїй структурі і звичаях від цехів, то й об'єднувалися не тільки ті, хто навчався, студіював, а й наставники, ті, хто навчав.

Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільнота – аналог цеху середньовічних ремісників: школяр – учень, бакалавр – підмайстер, магістр чи доктор – майстер. Навчаючи вчитися – це формула середньовічної освіти. Сьогоднішній учень – завтра вчитель, сам був не проти повчитися на вченого майстра.

Типи університетів

республіканський тип вищої школи

монархічний тип вищої школи

Болонський, Падуанський університети

увага до світських наук; виборне управління, в якому важливу роль відігравало студентство, з якого обирався ректор, а в середовищі викладачів і студентів допускалася вільність думки; незалежність університету не сприймалась церквою; майже 60 % студентів належало до світських верств

Сорбонна (Париж)

найбільше уваги надавали богослов’ю; ректора обирала рада професорської колегії;

студентські права були обмежені;

жили студенти у бурсі під опікою начальства,

повсякчас виявляючи своє схиляння перед авторитетами



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал