Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку



Скачати 10.87 Mb.
Сторінка1/42
Дата конвертації25.12.2016
Розмір10.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


М.В. Корягін, М.Ю. Чік

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Навчальний посібник

2015 р.

ЗМІСТ


РОЗДІЛ 1. НАУКА ТА ІСТОРІЯ ЇЇ РОЗВИТКУ………………………….




Тема 1. Процес пізнання та його генезис як основа наукової діяльності……………………………………………………………………….




1.1. Визначення процесу пізнання……………………………………………..




1.2. Рівні процесу пізнання……………………………………………………..




1.3. Форми та елементи процесу пізнання…………………………………….




1.4. Типи процесу пізнання…………………………………………………….




1.5. Генезис процесу пізнання…………………………………………………




Тема 2. Поняття науки і наукової діяльності……………………………..




2.1. Знання як основа науки і наукової діяльності…………………………..




2.2. Визначення, характеристика науки та її види……………………………




2.3. Наука як сукупність знань………………………………………………...




2.4. Характеристика, суб'єкти та об’єкти науки як діяльності………………




Тема 3. Історія розвитку науки та наукознавства………………………...




3.1. Причини, історичні етапи та періоди розвитку науки…………………..




3.2. Наукові революції та їх наслідки…………………………………………




3.3. Суть, характеристика та історія розвитку наукознавства……………….




Тема 4. Класифікація наук та регулювання наукової діяльності………




4.1. Передумови, принципи та ознаки класифікації наук……………………




4.2. Регулювання наукової діяльності в Україні……………………………...




4.3. Регулювання наукової діяльності за кордоном…………………………..




РОЗДІЛ 2. НАУКОВІ КАДРИ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ, ПІДГОТОВКА ТА КВАЛІФІКАЦІЯ…………………………………………………………..




Тема 5. Історичний екскурс до питання підготовки наукових кадрів




5.1. Ґенеза зародження вищої школи………………………………………….




5.2. Історія формування та розвитку рівнів освіти…………………………...




5.3. Історія формування та розвитку наукових ступенів і вчених звань……




5.4. Наука і освіта в Україні у XIX – XX ст………….………………………..




Тема 6. Підготовка та кваліфікація наукових кадрів в Україні




6.1. Характеристика освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів…………..




6.2. Наукові ступені та вчені звання…………………………………………...




6.3. Класифікація вищих навчальних закладів та їх організаційна структура………………………………………………………………………...




РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ………………………………………………...




Тема 7. Бухгалтерський облік у системі наук……………………………..




7.1. Особливості становлення бухгалтерського обліку як науки…………...




7.2. Характеристика облікових теорій………………………………………..




7.3. Поняття, види та значення наукових досліджень у галузі бухгалтерського обліку………………………………………………………...




7.4. Сучасні тематики бухгалтерських наукових досліджень………………




Тема 8. Наукові дослідження у галузі бухгалтерського обліку………….




8.1. Загальний порядок та програма проведення наукового дослідження у галузі бухгалтерського обліку…………………………………………………




8.2. Основні види наукових робіт у галузі бухгалтерського обліку………..




8.3. Підходи до успішного проведення наукового дослідження. Ефективність наукових досліджень…………………………………………...




Тема 9. Наукова ідея, напрям і тема бухгалтерського наукового дослідження…………………………………………………………………….




9.1. Наукові ідеї в бухгалтерських дослідженнях та їх класифікація………




9.2. Гіпотеза наукового дослідження…………………………………………




9.3. Напрям наукового дослідження………………………………………….




9.4. Поняття та класифікація наукових проблем…………………………….




9.5. Методика ознайомлення зі станом обраної для наукового дослідження проблеми…………………………………………………………




9.6. Порядок вибору теми наукового дослідження………………………….




Тема 10. Порядок визначення об’єкта, актуальності, мети і завдань наукового дослідження у галузі бухгалтерського обліку………………...




10.1. Об’єкт і предмет наукового дослідження……………………………....




10.2. Актуальність і новизна наукового дослідження……………………….




10.3. Мета і завдання наукового дослідження……………………………….




Тема 11. План бухгалтерського наукового дослідження………………...




11.1. План наукової роботи: поняття і види…..……………………………...




11.2. Порядок складання плану наукової роботи у галузі бухгалтерського обліку…………………………………………………………………………….




11.3. План окремих видів бухгалтерських наукових робіт………………….




Тема 12. Інформаційне забезпечення бухгалтерських наукових досліджень……………………………………………………………………...




12.1. Визначення та класифікація інформації………………………………..




12.2. Джерела інформації в бухгалтерських наукових дослідженнях……...




12.3. Методика пошуку джерел наукової інформації………………………..




12.4. Аналіз, інтерпретація та узагальнення наукової інформації………….




Тема 13. Методика проведення бухгалтерських наукових досліджень………………………………………………………………………




13.1. Порядок накопичення наукових фактів та їх використання…………..




13.2. Загальноприйняті методи наукових досліджень………………………




13.3. Методи бухгалтерського наукового дослідження та порядок їх вибору……………………………………………………………………………




Тема 14. Оформлення результатів бухгалтерських наукових досліджень……………………………………………………………………...




14.1. Стиль, мова та загальний порядок оформлення бухгалтерської наукової роботи…………………………………………………………………




14.2. Порядок формування окремих елементів наукової роботи…………...




14.3. Оформлення списку використаних джерел…………………………….




РОЗДІЛ 4. ПОРЯДОК ПІДГОТОВКИ ОКРЕМИХ БУХГАЛТЕРСЬКИХ НАУКОВИХ РОБІТ……………………………………………………………..




Тема 15. Методика підготовки тез наукової доповіді…………………….




15.1. Загальні вимоги до тез наукової доповіді………………………………




15.2. Типи тез, класифікація способів та алгоритм написання тез…………




15.3. Приклад написання тез наукової доповіді у галузі бухгалтерського обліку…………………………………………………………………………….




15.4. Методика підготовки доповіді на конференції………………………...




Тема 16. Порядок написання наукової статті……………………………..




16.1. Поняття та сучасні види наукових статей……………………………...




16.2. Методика написання наукової статті…………………………………...




16.3. Окремі вимоги до написання наукової статті………………………….




16.4. Опублікування наукової статті………………………………………….




16.5. Основні помилки при написанні наукової статті ..…………………..




РОЗДІЛ 5. ОКРЕМІ АСПЕКТИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………




Тема 17. Критерії оцінювання науковості…...……………………………..




17.1. Теоретичне розкриття критеріїв науковості…………………………….




17.2. Проблеми оцінювання наукової діяльності……………………………..




17.3. Показники для оцінки науковості……………………………………….




17.4. Наукометричні бази даних……………………………………………….




17.5. Електронні наукові публікації в системі наукометрії………………….




Тема 18. Етика наукової діяльності…………………………………………




18.1. Поняття та основні складові етики наукової діяльності……………….




18.2. Основні принципи та норми етики науки……………………………….




18.3. Практичне використання етичних принципів у науковій діяльності студентів………………………………………………………………………....




18.4. Плагіат та засоби його пошуку…………………………………………..




Тема 19. Бухгалтерські наукові школи…………………………………….




19.1. Поняття та характеристика бухгалтерських наукових шкіл…………...




19.2. Італійська школа бухгалтерського обліку………………………………




19.3. Французька школа бухгалтерського обліку…………………………….




19.4. Німецька школа бухгалтерського обліку………………………………..




19.5. Англо-американська школа бухгалтерського обліку…………………..




19.6. Російська облікова школа………………………………………………...




19.7. Українська облікова школа………………………………………………




ДОДАТКИ………………………………………………………………………




ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………..





РОЗДІЛ 1

НАУКА ТА ІСТОРІЯ ЇЇ РОЗВИТКУ
Тема 1. Процес пізнання та його генезис як основа наукової діяльності


  1. Визначення процесу пізнання

  2. Рівні процесу пізнання

  3. Форми та елементи процесу пізнання

  4. Типи процесу пізнання

  5. Генезис процесу пізнання


Після вивчення цієї теми студент повинен знати:

  • основні дефініції процесу пізнання, які розглядаються у цій темі;

  • генезис процесу пізнання як основи наукової діяльності;

  • зміст наукових думок провідних учених щодо вивчення процесу пізнання.




    1. Визначення процесу пізнання

Наука тільки тоді є наукою, коли вона рухається. Цей процес більшість науковців ототожнюють з процесом пізнання.


Пізнання

Пізнання – це процес здобуття і розвитку знання, постійного його поглиблення, розширення та вдосконалення з метою здійснення наукових досліджень.

Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання – гносеологія (від давньогрец. гносис – пізнання; логос – учення, наука). Інколи цей розділ філософії називають епістемологією (від давньогрец. епістема – знання, наука; логос – учення).

Різні сторони процесу пізнання досліджуються низкою спеціальних наук: пізнавальною психологією, історією науки, соціологією науки, філософією та ін.

Пізнанням називається як сам процес, так і результат цього процесу. Нове, незалежне від внутрішнього і зовнішнього досвіду пізнання, може виникнути тільки як наслідок творчої фантазії.

Вирізнення наявних дослідницьких підходів робить розгляд пізнання різноплановим. Існують різні трактування процесу пізнання (табл. 1.1).


Таблиця 1.1

Дефініції терміна “пізнання”, надані різними вченими

Учений (учені)

Характеристика

Джерело

Аристотель

Будь-яке пізнання починається із здивування ..., а здивування породжує питання, а деякі питання – це проблема

Barnes Jonathan. Aristotle : a very short introduction / Jonathan Barnes. – Oxford : Oxford University Press, 2000. – 160 p.

Продовження табл. 1.1

Учений (учені)

Характеристика

Джерело

Декарт

Мета пізнання в оволодінні силами природи, а також у вдосконаленні самої людини

Соколов В. В. Декарт Р. Соч. : 2 т. / [сост., ред., вступ. ст. В. В. Соколова] ; пер. с лат. и франц. – Т. I. – М.: Мысль, 1989. – 654 с.

Кант

Існують два основні стовбури людського пізнання, що виростають, може, з одного спільного, але невідомого нам кореня, а саме чуттєвість і розум: за допомогою чуттєвості предмети нам даються, розумом же вони мисляться

Кант І. Критика практичного розуму / І. Кант. – К. : Юніверс, 2004. – 240 с.

Платон

Завдання чистого пізнання полягає у знаходженні та описі дійсної природи речей. Опис сутності називається визначенням.

Платон. Діалоги / Платон / [пер. з давньогрец.]. – Х.: Фоліо, 2008. – 349 с.

Т. Вільямсон

(T. Williamson)

Пізнання, як правило, визначається як щось на зразок процесу набуття, зберігання та застосування знань. У першому визначенні пізнання є наукою через взаємозв’язок між суб’єктом і об’єктом пізнання. Як правило, хоча і не завжди те, що відоме, включає в себе вплив зовнішнього середовища стосовно суб’єкта пізнання

Williamson Timothy. Can Cognition be Factorised into Internal and External Components? / Timothy Williamson // Contemporary Debates in Cognitive Science, Oxford : Blackwell. – 2006. – p. 291 – 306

Й. І. Леду

(J. E. LeDoux)

Якщо пізнання визначається широко, включаючи чуттєву обробку інформації, наприклад, тієї, що аналізується мозком людини, а також іншими сенсорними ділянками тіла людини, то емоційний аналіз повністю залежить від чуттєвих процесів. Якщо пізнавальний процес визначати вузько, то він включає тільки складні психічні функції організму людини, швидше за все, опосередковано асоціативний аналіз мозку, тому емоції не завжди залежать від попередньої пізнавальної обробки

LeDoux J. E. Emotion: Clues from the brain / J. E. LeDoux // Center for Neural Science. – Department of Psychology. – New York University. – New York. – p. 209–235.


У. Найссер

(U. Neisser)

Термін “пізнання” стосується всіх процесів, з яких відчуття змінюються, перетворюються і використовуються. Це пов'язано з цими процесами, навіть якщо вони працюють за відсутності відповідної стимуляції. При цьому очевидно, що пізнання бере участь у всіх процесах, які людська істота може здійснити, тому кожен психологічний феномен є пізнавальним феноменом

Neisser U. Cognitive psychology / U. Neisser // Meredith Publishing Company. – 1967. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://figuraleffect.wordpress. com/2008/06/02/what-is-cogni tion/



Продовження таблиці 1.1

Учений (учені)

Характеристика

Джерело

Л. B. Губерський, В. Г. Кремень,

А. О. Приятельчук

Пізнання – це відображення об'єктивної дійсності як суб'єктивного образу, ім'я якого – знання

Губернський Л. В. Людина і світ : підручник / Л. B. Губернський, В. Г. Кремень, А. О. Приятельчук та ін. / [голов. ред. Л. B. Губернський]. – 2- ге вид. [випр. і доп.] – К. : Т-во "Знання", КОО, 2001. – 349 с.

Н.М. Малюга

Пізнання – процес здобуття і розвитку знання, постійного його поглиблення, розширення, удосконалення й відтворення. Пізнання – це надання визначеності різним сутностям, які спостерігаються, поняттям, об'єктам, явищам, взаємодіям в необхідному та достатньому обсязі, що може бути досягнуто порівнянням нового з уже відомим, засвоєним, адже все пізнається в порівнянні.

Малюга Н. М. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. М. Малюга ; [за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця]. – Житомир : ПП “Рута”, 2003. – 476 с.

У науковому пізнанні істинним має бути не тільки його результат, але й спосіб отримання цього результату – метод. Метод – це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату пізнання і дії. Основна функція методу – регулювання різних форм діяльності (в тому числі і науково-пізнавальної). Вчення про систему методів, теорію методів називається методологією.

Усі методи наукового пізнання за ступенем узагальнення і сферою дії поділяються на такі основні групи (рис. 1.1):

Методи наукового пізнання

філософські

загальнонаукові

спеціальні
Рис. 1.1. Методи наукового пізнання
До філософських методів наукового пізнання належать діалектичний і метафізичний. Діалектичним є метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод – метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком.

До загальнонаукових методів наукового пізнання належать: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукція, індукція, моделювання, аналогія, логічний та історичний.

До спеціальних методів наукового пізнання належать методи конкретних наук: метод мічених атомів у біології; методи додавання, віднімання, множення, ділення в математиці; методи зважування, вимірювання у фізиці; методи анкетування в соціології тощо. Вони вивчаються тими науками, в яких використовуються.

Для сучасної науки пізнання характерне намагання використовувати різноманітні методи і прийоми дослідження в їхньому поєднанні і взаємодії, оскільки пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Більш докладно методи наукового пізнання розглянуто в темі 13 цього посібника.
1.2. Рівні процесу пізнання

Пізнання будь-якого предмета, будь-якого нового явища починається з ознайомлення з ним з його зовнішніми проявами і з окремими сторонами, деталями. Природно, що при цьому ще не зрозуміла ні суть предмета, ні його внутрішня логіка. Системні уявлення про нього – ще в майбутньому, а поки відомості про предмет мають розрізнений, уривчастий характер. Тому в пізнанні розрізняють такі рівні: безсистемний, досистемний, псевдосистемний, системний, метасистемний (рис. 1.2).


Рівні пізнання

Безсистемний

Досисистемний

Псевдосистемний

Системний

Метасистемний

Рис. 1.2. Рівні пізнання


Безсистемний рівень

На безсистемному (початковому) рівні людина тільки накопичує факти будь-якого предмета, явища. Він відповідає або пасивному, або початковому пізнанню предмета. У першому варіанті суб'єкт (не усвідомлює своєї незадоволеності наявним пізнанням) не піклується про вдосконалення своїх знань. Пізнання цього рівня досягнуто великим досвідом, уроками від викладачів, перейманням традицій, міфів і розумових штампів. Суб'єкт не прагне зрозуміти логіки, що поєднує елементи системи в єдине ціле. Для нього окремі предмети і явища як елементи навіть не найскладніших систем існують “самі по собі”, бо розуміння їх системоутворюючих зв'язків йому ще не під силу.

Суб'єкт залишається на цьому рівні, якщо він інтелектуально пасивний і не усвідомлює необхідності постійно навчатися, пізнавати нове. Безсистемне пізнання предмета через свою нерозвиненість вкрай суперечливе і перевантажене описовістю і конкретністю. Рефлексія за такого пізнання – підсвідома, неусвідомлена, нерозвинена. З її позицій суб'єкт не турбується про якість свого рівня пізнання і відповідно не турбується і про його поповнення. Свої знання він передає іншим людям, як правило, тільки за ініціативи з їхнього боку, а отже, тільки зі зниженням якості.




Той, хто мало знає, малого може і навчити.

                                                                      Ян Амос Коменський



У кращому разі суб'єкт пізнає предмет настільки, наскільки його цього навчили. Якщо щось він був змушений пізнавати сам, то його рівень ознайомлення з предметом залишається на рівні впізнавання за основними зовнішніми ознаками. При цьому суб'єкт зазвичай легко плутає один предмет пізнання з іншими, схожими. Це наслідок того, що безсистемне пізнання є поверховим. Систематично над предметом суб'єкт самостійно не розмірковує, бо не може або не вміє цього робити, а звертає на нього підвищену увагу лише епізодично, під тиском зовнішніх обставин.

Користуватися предметом він може рівно настільки, наскільки його навчили. І оскільки пізнання є поверхневим, то при використанні його щодо предмета суб’єкт практично не вміє зберігати предмет, не вміє виробити стосовно нього стратегічну, довгострокову лінію поведінки. Щодо самого себе він живе, як живеться. Свій спосіб життя він сліпо стабілізує традиціями, перейнятими від предків. Якщо він прагне зробити якусь кар'єру, то вибудовує її для себе як шаблонно-ситуаційну за аналогією з наочними прикладами зі свого найближчого оточення. Будь-які евристичні зусилля таким людям не властиві, тому вони, переживши пік своєї “інтелектуальної форми” після становлення особистості, починають потроху деградувати, опускатися. Якщо свої навички володіння (або ставлення до предмета) герой нашого прикладу регулярно не підтримує, він практично втрачає своє вміння користуватися предметом або правильно ставитися до явища. У тому числі й до себе самого!

Графічно загальну динаміку інтелектуального пізнання у духовно пасивної, ледачої людини можна відобразити як “деградуючу” криву (рис. 1.3).


Рис. 1.3. Динаміка пізнання на безсистемному рівні

У другому варіанті (тобто, якщо це початковий етап пізнання) активний суб'єкт швидко долає його і переходить до наступного.




Досистемний рівень

На досистемний рівень пізнання суб'єкт виходить буквально за декілька годин або днів, якщо виявляє справжню пізнавальну активність, або на цей рівень його швидко виводять наставники, вчителі. Така пізнавальна активність зазвичай пов’язана ​​з рефлексією якості своїх знань, відчуттям їх неповноти, недостатності. Завдяки своїй рефлексивній культурі суб'єкт з новими знаннями розвиває і свій рівень пізнання. Воно величезною мірою допомагає йому виявляти і вибудовувати у знанні потрібні системоутворюючі зв'язки. Суб'єкт “знаходить” у своєму предметі якісь його характерні, головні і другорядні властивості, починає здогадуватися про внутрішню системність пізнання. Оскільки оволодіння цим рівнем пізнання в обраній галузі ще попереду, то суб’єкт збільшує обсяг знань. Свої пізнання він може передавати лише із збереженням їх якості, бо його рефлексія хоч і активна, але має поки найпростіший організаційний характер.

Стикаючись зі своїм предметом досить часто і регулярно, суб'єкт вже знає його особливості, за якими практично перестає плутати його з іншими схожими предметами. Суб'єкт знає, де цей предмет можна знайти, де і як він існує у природі. Користується предметом суб'єкт як середній господарник, а це означає, що за потреби може його більш-менш зберегти.

Графічно інтелектуальну тенденцію на цьому рівні пізнання можна подати так (рис. 1.4).


Рис. 1.4. Динаміка пізнання на досистемному рівні

Недостатньо того, щоб пізнання тільки не псувало нас, потрібно, щоб воно змінювало нас на краще.

                                                                      М. Монтень



Свої навички користування предметом завдяки своїй активності суб'єкт порівняно стабільно зберігає, але загальний характер його діяльності є таким, що він тільки підтримує себе на рівні «найманого працівника» та виконує те, що йому наказали.



Псевдосистемний рівень

На псевдосистемному рівні суб'єкт обнадіює себе досягнутою цілісністю і логічністю пізнаного, якої він набув як накопичений результат його активних і самостійних зусиль. Будучи ще недостатньо сильним у рефлексії, суб'єкт піддається першим радісним враженням від начебто відкритої гармонії Світу і, зачаровуючи, віддається їм. Так, Світ і справді дуже складний, поки добсягнеш до його справжню суть, можна не раз і не два обманутися. На псевдосистемному рівні існує індивідуальна, практично для кожного випадку, “ерзац-логіка”, купуючись на яку, суб'єкт ще не знає всіх можливих “підводних каменів” пізнання, не перевіряє ще раз по-справжньому якість здобутого знання, а поспішає і намагається будувати якісь прогнози. І значна частина цих прогнозів закономірно збувається. Характерна ознака цього рівня пізнання – наявність винятків, які нібито “підтверджують правило”. На ці винятки прийнято списувати ту частину ще непізнаного, за якою і відрізняється справжня системність від несправжньої.


Не бійся незнання, бійся помилкового знання. Від нього все зло світу.

Л. Н. Толстой


На цьому рівні якісь позитивні результати пізнання безсумнівно є, але чи правильні вони.



Системний

рівень

На системному рівні пізнання суб'єкт знає зсередини усі головні і другорядні особливості предмета, всі його переваги і вади, корисні, шкідливі і небезпечні сторони. Володіння предметом – мінімально-професійне, що передбачає вміння користуватися предметом настільки довгостроково, наскільки цей предмет може взагалі існувати. За потреби може його змінити, але не більше. Знає, де можна знайти не просто такий же самий предмет, а із заданими споживчими якостями. На цьому рівні пізнання предмета є системним, але цілеспрямованим лише на конкретний предмет. Те, що виходить за межі предмета, суб'єкт знає погано, бо вважає, що до предмета це мало стосується. Суб'єкт ставиться до свого пізнання як до єдиної концепції з варіаціями і різними елементами. Він пізнає системні параметри і їх діапазони. Рефлексія суб'єкта непогано розвинена, але сконцентрована на розвитку пізнання, що стосується тільки свого предмета. Пізнання швидше недорозвинене, бо до кінця суб'єктом не досягнуте. Свої знання він передає як системно організований якісний інструментальний фонд, який треба встигати постійно вдосконалювати (ніби вимушено) під потреби життя. У тому, що не стосується його професійної діяльності, наш герой здебільшого виявляється “сіренькою” особистістю.

Існує теорема Курта Геделя (перша теорема про неповноту), яка доводить, що не може бути такої раціонально-теоретичної системи, яка б одночасно була і несуперечливою сама з собою за своїми складовими елементами і доказовою у всіх своїх частинах. Будь-яка теоретична система (гіпотеза, концепція, теорія, теорема, вчення тощо) містить у собі такі положення, що сприймаються без доведення або істинність яких може бути доведена лише в іншій, “більш високій”, теоретичній системі – в метасистемі.

Отже, у теоремі Курта Геделя доведена неможливість повного опису системи за умови "невиходу" за її межі, тобто існують формальні системи, істинність або хибність яких у межах їх самих довести неможливо – для цього треба врахувати стан системи більш високого порядку. Ось цього дослідження “стану системи більш високого порядку” на цьому рівні ще немає.

Графічно тенденцію розвитку пізнання на системному рівні можна уявити так само, як висхідну криву, але її результат, будучи перепровіреним, сприймається вже як наукова перемога! (рис. 1.5).


Рис. 1.5. Динаміка пізнання на системному рівні
Але куди приведе ця тенденція? Треба ж не просто напевно домогтися потрібного результату, треба зуміти домогтися найкращого результату! Домогтися вчасно, домогтися в потрібному місці!


Метасистемний

рівень




Ти ніколи не будеш знати достатньо, якщо не будеш знати більше, ніж достатньо.

У. Блейк


Метасистемний рівень пізнання – вищий рівень системності в знанні. Таке пізнання дає змогу повністю розуміти місце предмета (явища) у світі або бачити предмет як систему в ієрархії інших систем.
 

Можна керувати і сходом Сонця, якщо знати, коли і де воно встає.

Східна мудрість


Тільки завдяки додатковому пізнанні, яке ніби “оточує” предмет, суб'єкт повністю володіє предметом і правильно орієнтується стосовно нього. Він знає, де цей предмет знаходиться і як предмет влаштований до найдрібніших його деталей. Це структурна, просторова метасистемність. Суб'єкт знає, як і коли предмет із цих деталей (частин) виникає і як на них розпадається. Це темпоральна метасистемність, тобто метасистемність, що виявляється в часі. За бажання суб'єкт може цей або подібний до нього предмет створити заново із заданими властивостями, тому що знає закономірності виникнення (зародження) предмета, його існування і руйнування (відмирання). Якщо це стосується явища, то суб'єкт знає, що це за явище, де воно буває, коли виникає і чого від нього можна очікувати.


Щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, ніж щоб навчитися самому.

М. Монтень

Пізнання того, якими речі повинні бути, характеризує людину розумну, знання того, які речі насправді, характеризує людину досвідчену, знання того, як змінити їх на краще, характеризує людину геніальну.



Д. Дідро


Суб'єкт на метасистемному рівні пізнання вміє мислити міждисциплінарно (діалогічно), узагальнено. Свої знання він постійно і системно вдосконалює, прагне активно передати їх як логічно цілісну духовну культуру, що включає в себе усвідомлення необхідності її творчого саморозвитку, тобто вищу рефлексію. Свої навички володіння предметом суб'єкт розвиває залежно від своєї внутрішньої потреби бути повним господарем своєї долі, попри будь-яку ринкову кон'юнктуру: сприятливу або несприятливу. Бо такий суб'єкт – самодостатня особистість. Він начитаний, ерудований. У житті такий суб'єкт є яскравою і різнобічною особистістю, він часто виступає як Творець, Винахідник, Першопрохідник, Дослідник.

Знаючи про предмет не просто більше за інших, а знаючи краще за інших, така людина в суперництві виявляється попереду всіх, бо на практиці досягає результатів, яких не встиг добитися ніхто, крім неї. Користується вона у цьому випадку наявним знанням на межі можливого, тобто її практику можна назвати мистецтвом.

Графічно тенденцію реалізації метасистемного знання на практиці можна уявити у вигляді S-подібної кривої (рис. 1.6). Вона відображає плавне, але чітке і цілеспрямоване творче переміщення з одного системного рівня пізнання на інший, вищий.
Рис. 1.6. Динаміка пізнання на системному рівні

У таких випадках кажуть, що істинно пізнає людина піднімаючись поступово, з одного ступеня пізнання на інший. 



В економічній літературі вченими розглядаються й інші варіанти класифікації рівнів пізнання (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Пропозиції вчених щодо класифікації рівнів пізнання

Учений (учені)

Характеристика рівнів

Джерело

Йосеф Бен-Шломо

Раціональність як розумова діяльність, яка полягає у зівставленні, активному співбутті уявлень за допомогою уявлень. Інтуїція – це осягнення пізнання, яке досягається тільки через надраціональне знання. Інстинкт – пізнавальна реакція на навколишню ситуацію, яка виникає ще до того, як ми раціонально обміркували і проаналізували цю ситуацію

Бен-Шломо Йосеф. Введение в философию иудаизма [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.machanaim. org/philosof/in_vv.htm



Клаус Отто Шемер

(Dr. Claus Otto Scharmer)

Завантаження розумової моделі – пізнання на цьому рівні означає ви-користовувати свої розумові моделі і звички мислення. Відображення та реінтерпретація – пізнання дає змогу розмірковувати про явище і дає змогу формувати відповідну структуру думки. Уява ґрунтується на глибокому пізнанні через увагу, що дає змогу відчути явище зсередини. Удосконалення – пізнання знаходиться на найвищому і найбільш тонкому рівні, що дає йому змогу стати єдиним і цілісним

Scharmer Dr. Claus Otto. Community Action Research / Dr. Claus Otto Scharmer and Peter Senge. – Published in : Handbook of Action Research. – Thousand Oaks, California, Sage Publications. – 32 p.


С. А. Лебедев

Емпіричний рівень (є фактичним матеріалом, взятим з емпіричного досвіду, а так само результатами первинного концептуального його узагальнення в поняттях та інших абстракціях). Теоретичний рівень (становлять проблеми, що ґрунтуються на фактах, і наукові припущення (гіпотези), засновані на них закони, принципи і теорії, що з них випливають). Метатеоретичний рівень (представлений філософськими настановами, соціокультурними основами наукового дослідження, а також методами, ідеалами, нормами, еталонами, регулятивами, імперативами наукового пізнання, стилем мислення дослідника і т.д.).

Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия / С. А. Лебедев. – М.: Академический Проект, 2008. – 692 с.


Продовження табл. 1.2

Учений (учені)

Характеристика рівнів

Джерело

В. Н. Панферов

Конкретно-чуттєвий рівень – сприйняття.

Абстрактно-логічний рівень – інтерпретація



Панферов В. Н. Когнитивные эталоны и стереотипы взаимопознания людей / В. Н. Панферов // Вопросы психологии. – 1982. – № 5. – С. 139–141

Т. Ю.Афанасьєв

Емпіричний рівень – початковий рівень пізнання.

Теоретичний рівень – пізнання через наукові дослідження.

Духовний рівень – пізнання, що вимагає глибокого розуміння, певного духовного прозріння, без якого розуміння світу не буде повним або глибоким


Афанасьев Т. Ю. Своеобразие гуманитарного познания, текстовой и смысловой подходы в изучении сферы духа / Т. Ю. Афанасьев // Образ человека и мира в Махабхарате и Бхагавад-гите : материалы II-й междунар. науч.-теор. конф. – Владимир, 2007. – С. 136–143

І. І. Кальной,

Ю. А. Сандулов

Чуттєвий рівень пізнання має три основних форми: відчуття, сприйняття і уявлення.
Раціональний рівень виявляється через поняття, думки, висновки і фіксується в теоріях

Кальной И.И. Философия для аспирантов / И. И. Кальной, Ю. А. Сандулов. – 3-е изд. [стер.] – СПб. : Лань, 2003. – 512 с. 

В. І. Касьян,

В. П. Кохановский,

Т. Г. Лешкевич,

Т. П. Матяш,

Т. Б. Фахті,

Б. Н. Бессонов,

В. Чуйко

Є. М. Причепій,

А. М. Черній,

Л. А. Чекаль

Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень пізнання – це пізнання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня пізнання.

Теоретичний рівень – це пізнання, отримане шляхом абстрактного мислення



Касьян В. І. Філософія : навч. посіб. / В. І. Касьян. – 5-е вид. – К. : Вікар, 2003. – 374 с.

Кохановский В. П. История философии / В. П. Кохановский, Т. Г. Лешкевич, Т. П. Матяш и др. – Ростов н/Д : Феникс, 2006. – 352 с.

Бессонов Б. Н. История и философия науки : учеб. пособие / Б. Н. Бессонов. – М. : Высшее образование. – 2009. – 395 с.

Чуйко В. Л. Когнітивізм як об’єкт когнітології : монографія / В. Л. Чуйко. – Ніжин : Міланік, 2007. – 148 с.

Філософія : підручник / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. – 3-тє вид. [стер.] – К.: Академвидав, 2009. – 592 с.



1.3. Форми та елементи процесу пізнання

Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починаються з “чуттєвого контакту зі світом”, з “живого споглядання”, “чуттєво-сенситивного відображення” та раціонального пізнання (рис. 1.7).

Пізнання

Чуттєве пізнання

Раціональне пізнання

Елементи чуттєвого пізнання

Структурні елементи пізнання

Форми


мислення

Відчуття


Сприймання

Уявлення


Абстрактне мислення

Логічне

Умовивід

безпосередній

опосередкований

Розуміння

абсолютне

загальне


конкретне

абстрактне

відносне

одиничне


Судження

роздільні

стверджувальні

загальні


часткові

умовні


негативні

Рис. 1.7. Форми пізнання та його елементи





Чуттєве

пізнання


Основними елементами чуттєвого пізнання є відчуття, сприймання, представлення та уявлення.



Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини; ті канали, які зв'язують суб'єкт із зовнішнім світом; компонент чуттєвого образу і компонент діяльності, реакції організму. Але, будучи результатом безпосереднього впливу

лише окремих властивостей і сторін об'єктів, відчуття, хоч і є джерелом пізнання, дає не цілісну характеристику дійсності, а лише однобічну її картину.

Особливість відчуттів у тому, що в них відбиваються окремі сторони і властивості предметів і явищ матеріального світу, внутрішній стан організму при безпосередньому впливі на органи чуття людини (рецептори) матеріальних подразників. У цьому сенсі можна сказати, що нерухоме око незряче, нерухома рука – не орган пізнання.

Суб'єктивність відчуттів означає, що вони, по-перше, не існують окремо від суб'єкта особистості, по-друге, певним чином залежать від організованих органів відчуття, нервової системи, мозку, їх стану, від рівня розвитку практики і знань людства.

Усі відчуття поділяють на такі види (рис. 1.8)

Відчуття


Зовнішні (екстероцептори)

Внутрішні

(інтероцептори)

Зовнішньо-

внутрішні

Зір


Слух

Нюх


Дотик

Смак


Больові

Тактильні

Температурні

Рівноваги

Прискорення

Вібрацінйі

Статико-динамічні

М’язово-суглобові

Рис. 1.8. Класифікація відчуттів
Більш складною формою чуттєвого пізнання є сприймання – чуттєве відображення предметів і явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини; цілісний, багатоаспектний чуттєвий образ дійсності, який виникає на основі відчуттів, але не є їхньою механічною сумою.

Візьмімо, наприклад, кавун. Він має певну форму, розмір, кольорову гаму, букет запахів і т.д. Але всі ці відчуття при сприйнятті кавуна не фіксуються окремо. Ми сприймаємо його як щось цілісне.

Формування сприйняття як суцільних образів з відчуттів можливе тому, що насправді адекватно сприймаються предмети, які поєднують різні сторони, властивості і ознаки, що відбиваються у відчуттях. Здатність же суб'єкта створювати сприйняття формується у практиці. Наприклад, дорослі люди, які вперше побачили (прозріли), не здатні відразу формувати зорові відчуття у певний образ.

Функції сприймання

Пізнавальна

Регулятивна

розкриває властивості та структуру об'єктів

спрямовує практичну діяльність суб'єкта відповідно до цих властивостей об'єктів

Це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, яка виконує дві взаємозв'язані функції (рис. 1.9):

Рис. 1.9. Функції сприймання

Відчуття і сприймання хоч і виступають у процесі пізнання основою, на якій виникає знання про внутрішні та зовнішні властивості дійсності, є конкретно-ситуативними формами чуттєвого відображення, що обмежує їхні можливості та активність у відображенні дійсності і вимагає переходу до більш високої форми – уявлення.

Уявлення – це чуттєвий образ, форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відображеними у пам'яті відбитками предметів, що раніше сприймалися суб'єктом; чуттєвий образ предмета, який уже не діє на органи чуття людини; узагальнений образ дійсності. Воно формується на основі відчуттів і сприймань, отриманих у минулому досвіді, і складається без безпосереднього впливу цих предметів на органи чуття. Для уявлення характерна нова риса – узагальнення, тобто більш глибоке відображення предмета. Уявлення – джерело уяви, фантазії. На його основі можна формувати не тільки образи того, що є, а й того, що не існує в дійсності. Наприклад, образ невідомого літаючого об’єкта (НЛО). Але фантастичний образ поєднує в собі елементи образів, що відображають те, що існує в світі. Це означає, що будь-які уявлення у своїй основі ще мають чуттєво-наочного, предметно-образного характеру.

Уявлення поділяють на образи пам'яті та образи уяви і виконують такі функції (рис. 1.10).




Раціональне пізнання

Чуттєве відображення і його основні форми хоч і є необхідною стороною пізнання, все ж обмежені у своїх можливостях давати істинне знання, оскільки чуттєво предмет завжди переживається в безпосередній

Уявлення

Образи пам’яті

Образи уяви

Зберігають образи, уявлення предметів (оперний театр ім. С. Крушельницької)

Створюють картини майбутнього

(НЛО, привиди)

представлен-ня дійсності в певних образах

регуляція емоційних станів

людини

формування внутрішнього плану дій людини



управління іншими психічними процесами

планування і програмування діяльності людини

Рис. 1.10. Види та функції уявлення
єдності із суб'єктом. Тому знання про дійсність, якою вона є, незалежно від суб'єкта, досягається подальшим розвитком форм пізнання, які виводять за межі безпосередньої чуттєвості. Такою вищою сферою в порівнянні з чуттєвим відображенням, якісно новим рівнем відображення дійсності є раціональне пізнання, діяльність мислення. Розрізняють такі форми мислення: абстрактне та логічне.

Абстрактне мислення є не тільки засобом проникнення у внутрішню сутність речей, засобом відображення законів і закономірностей, що визначають їхнє буття, але і являє собою творчий, активний процес постановки та вирішення проблем. Тому воно є вищим ступенем пізнання.

У чому полягають особливості цієї сторони пізнання?

По-перше, абстрактне мислення є опосередкованим відображенням світу. Воно складається і розвивається лише на основі чуттєвого відображення і пов'язане із зовнішнім світом через органи відчуття.

По-друге, абстрактне мислення – це узагальнене відображення дійсності. Порівнюючи й аналізуючи дані органів відчуття, мислення виділяє подібні, загальні ознаки і властивості у різних предметів дійсності. При цьому паралельно йде процес виділення істотних властивостей, ознак для предметів, що аналізуються, Наприклад, порівнюючи між собою такі явища, як падіння кинутого каменю на землю, своє власне падіння, зигзагоподібне і повільне “приземлення” пера, розум людини помічає те спільне у цих різних з точки зору споглядання явищах, – усі вони падають на землю, притягуються землею.

По-третє, абстрактному пізнанню властива і така риса, як конкретизація. Вона виражається в тому, що мислення (пізнання) не зупиняється на ступені абстракції (загального висновку, правила, закону), а на їх основі шляхом тих же операцій аналізу і синтезу, порівняння застосовує узагальнене знання до нових фактів, приватних, окремих процесів. На основі таких операцій мислення встановлює, що в цих нових досліджуваних процесах і фактах відповідає досягнутим узагальненням, законам і т.д. і що не відповідає, вимагає формулювання нових висновків і законів.



Логічне мислення – це здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи суперечностей у своїх міркуваннях, та вміння виявляти логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення у будь-якій галузі наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі бухгалтера, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких немає суворої логіки, а натомість присутні непослідовність і суперечності, ускладнюють справу і можуть стати причиною бухгалтерської чи податкової помилки.

Отже, розгляд чуттєвого та раціонального пізнання засвідчує: кожен із них є необхідним, але недостатнім для пізнання загалом, кожен має не тільки переваги, а й недоліки. Постає досить очевидне питання: що є структурними елементами пізнання як процесу?




Структурні елементи пізнання

Виокремлюють три основних структурних елементи процесу пізнання: розуміння, судження, умовивід.



Розуміння – це структурний елемент пізнання, в якому відображається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Розуміння як знання сутності, знання про загальне і закономірне формується врешті-решт на основі практики, оскільки саме в процесі практики суб'єкт може визначити суттєві і несуттєві сторони дійсності. У процесі розуміння предмети та явища відображаються в їхніх діалектичних взаємозв'язках та розвитку. Зміна понять є результатом зміни наших знань про дійсність або самої дійсності, що відображається на процесі розуміння. Якщо нові знання не вкладаються в рамки старих понять, то відбувається зміна понять, уточнення їхнього змісту або створення нових.

Розрізняють такі види розуміння: загальне, одиничне, конкретне, абстрактне, відносне й абсолютне. Розуміння своїм логічним змістом відтворює таку діалектичну закономірність пізнання, як зв'язок одиничного, особливого і загального, хоч у процесі розуміння вони є неподільними. Їхній поділ та виявлення залежностей розкривається в судженні. Наприклад, у визначенні “університет – вищий навчальний заклад” відображена така сутнісна ознака цієї інституції, яка відрізняє її від інших закладів.

Розуміння включає такі елементи (рис. 1.11).

Судження – це елементарний найпростіший структурний елемент вираження змісту розуміння, така логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось стосовно об'єкта пізнання. У судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення.
Елементи процесу розуміння

виділення предмета як нового, незвичайного, невідомого або окремих його сторін івластивостей

“впізнавання”, осмислення, розуміння невідомого на основі відомого

аналіз і синтез

порівняння і узагальнення як виділення спільного в різному і специфічного в загальному

класифікація та систематизація

Рис. 1.11. Операції мислення, на яких ґрунтується розуміння
Розрізняють такі види суджень: стверджувальні, негативні, загальні, часткові, умовні та роздільні. Класифікація суджень відображає загальний напрям пізнавального процесу від одиничного до особливого і далі до загального (рис. 1.12).

Судження

одиничні


особливі

загальні


установлюють специфічний зв'язок між будь-якими явищами, в них висловлюється думка про окремі предмети

стверджуються або заперечуються вже наявні будь-які властивості, ознаки групи явищ певного виду

висловлюється думка про всі явища світу чи про окремі його області, ділянки, явища певного виду у цілому




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал