Навчальний посібник 2-ге видання, перероблене і доповнене



Скачати 169.34 Kb.

Сторінка8/16
Дата конвертації12.12.2016
Розмір169.34 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16
”уродженому соціальному почуттю”. Влада ”... буде ефективною, оскільки вона апелює до найдавнішого інстинкту людини – її почуття
єдності з людством і всесвіту” [95].
Але схильність до підпорядкування не у всіх людей однакова. Є чимало людей, які в ролі підлеглих відчувають себе цілком комфортно.
Давньоримському поету Лукрецію належать слова: ”Краще спокійно підкорятися, ніж бажати панувати самому”. Інші, як зазначав Ф. Петрарка, хочуть і ”не командувати іншими, і не бути в підпорядкуванні”. Багато людей не сприймають підпорядкування. ”Будь-яке нормальне життя свідомо чи несвідомо повстає проти будь-якого панування”. Багато хто не вміє підкорятися по-діловому, з гідністю, без почуття приниження.

68
Необхідність підпорядкування занижує їхню самооцінку. Це свідчить про те, що підпорядкування носить невротичний характер [95].

Якості підлеглого
Люди, що прийняли на себе роль підлеглого, мають, як і їхні керівники, володіти найрізноманітнішими якостями.
Це означає, що
їх підпорядкування несе на собі відбиток їх особистості. Деякі відмінності в підпорядкуванні виявляються шляхом аналізу його мотивації: підпорядкування, як і будь-яка інша поведінка, керується відповідними мотивами.
Німецький психолог Карл Людвіг фон Шойнау розрізняв, залежно від
мотивів, шість видів підпорядкування [95]: демократичне, на основі
симпатії, опортуністичне, вимушене, послух на основі авторитету,
рабська (сліпа) покора.

Демократичне
підпорядкування переважно
є природним доповненням демократичного стилю управління і припускає прийняття влади як важливого інституту соціальної організації. Це свідоме підпорядкування, тому що людина повинна вирішити, чи законна вимога керівника.

Підпорядкування на основі симпатії еквівалентно схилянню перед харизматичною особистістю, воно містить також механізм міжособистісної
ідентифікації. В даному випадку реалізуються позитивні емоційні відносини в системі управління.

Люди, які коряться опортуністично, діють на основі формального контракту; їх підпорядкування ”орендовано” тими, хто платить. Природно, мають місце і відносини неформальної угоди. Такі співробітники часто
”зручні” для керівництва, оскільки їх мотиви ”прозорі”: підпорядкування корелює з розмірами винагороди.

Послух на основі авторитету зовні схожий на механізм симпатії, але відрізняється від нього деякою відчуженістю, внутрішнім перенесенням відповідальності на начальника, який ”знає, що робить”.

Вимушене
підпорядкування мотивується прагненням до самозбереження. Людина кориться всупереч своїм переконанням і проти свого бажання, тому що непокора загрожує його свободі, життю, власності чи благополуччю. Вимушене підпорядкування руйнує характер, виховуючи брехливість і лицемірство, а також деформує систему управління.

Сліпе (рабське) підпорядкування передбачає механізм навіювання.
Підлеглий не відчуває внутрішнього дискомфорту, оскільки інших відносин у системі управління він не уявляє.
До перелічених шести типів мотивації потрібно додати
конформістське, копіювання послух: ”корюся, тому що всі коряться”.
Основні поняття і ключові слова: підлеглий, психологія особистості підлеглого, підпорядкування, види підпорядкування, якості підлеглого.

69
3.2 Психологічні особливості керівництва
3.2.1 Лідерство та керівництво в управлінській сфері
3.2.2 Психологічні особливості стилів керівництва
3.2.3 Теорія стилів менеджменту І. Адізеса
3.2.4 Делегування повноважень
3.2.5 Наставництво

3.2.1 Лідерство та керівництво в управлінській сфері
Проблема лідерства і керівництва є однією з кардинальних проблем психології управління, що мала різне розуміння і тлумачення впродовж її розвитку як самостійної наукової галузі.
Лідерство і керівництво – складні соціально-психологічні процеси групової динаміки, які призводять до виникнення і диференціації групової структури, її оптимізації і неперервного удосконалення.
Поняття ”лідерства” і ”керівництва” неідентичні.
Лідерство – це процес внутрішньої соціально-психологічної само- організації і самоврядування відносин і діяльності членів групи за рахунок
індивідуальної ініціативи учасників; груповий механізм реалізації влади в системі міжособистісних відносин, в основі якого відносин домінування й підпорядкування членів групи, побудовані на авторитеті домінуючої сторони.
Керівництво – процес управління трудовою діяльністю групи, який здійснюється керівником шляхом соціального контролю і влади на основі адміністративно-правових повноважень.
Феномен лідерства, за своєю природою, пов’язаний насамперед з регулюванням міжособистісних відносин, що носять неформальний характер. Тому, за своєю суттю, керівництво – це соціальний феномен, який виникає на основі адміністративно-правових повноважень, а лідерство – феномен психологічний.
Відмінності між керівництвом та лідерством виявляються у таких аспектах [32]:

керівника призначають офіційно, а лідер формується стихійно;

керівникові закон надає певні права та обов’язки, а лідер може їх не мати;

керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які, може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

керівник представляє свою групу в зовнішній сфері відносин, а лідер обмежений переважно відносинами в групі;

керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації, а лідер регулює міжособистісні відносини у групі;

лідерство виникає за умов мікросередовища (мала група), а

70 керівництво є елементом макросередовища, тобто воно пов’язане з усією системою суспільних відносин;

керівництво є явищем більш стабільним, аніж лідерство (висунення лідера залежить від настрою групи).
На необхідності командної роботи менеджера акцентує увагу Джек
Уелч: ”Кожен лідер повинен виконувати два завдання: досягати поставлених цілей і вести за собою команду. Для лідера недостатньо встановлювати лише свої особисті рекорди. Він повинен працювати як член команди, який добивається рекордних показників від усієї команди.
Менеджерам потрібно навчитися бути командними гравцями і коучами одночасно” [112].
Коучинг – це мистецтво і практичне вміння надихати, заряджати енергією гравця, допомагати йому самонавчатися, саморозвиватися та сприяти зростанню його продуктивності.
Дані вітчизняних й зарубіжних досліджень показують, що ефект групової діяльності значно підвищується, коли ролі керівника та лідера збігаються в одній особі, а керівництво людьми здійснюється у формі лідерства. Але, на жаль, так буває не завжди.
Основні поняття і ключові слова: лідерство, керівництво.

3.2.2 Психологічні особливості стилів керівництва
Розвиток менеджменту в своєму практичному аспекті завжди виходить на питання стилів менеджменту (управління, керівництва). Адже (в кінцевому результаті) саме від відповідного стилю менеджменту залежить ефективність, успішність в розвитку організації.
У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.
Стиль керівництва – система принципів, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності.
Концепції стилів керівництва
У теорії і практиці управлінської діяльності існують різні типології стилів керівництва. Найбільш популярною до середини 70-х років була типологія, в якій виокремлюються такі стилі керівництва: авторитарний,
демократичний, ліберальний та синтетичний стилі керівництва.
Авторитарний (синонім директивний, вольовий)стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.
Позитивні аспекти стилю – дисципліна, швидке реагування в екстремальних ситуаціях, негативні – низька ініціатива, можливе погіршення психологічного клімату в колективі.
Демократичнийбазується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, за можливістю, побажань підлеглих, передаванні частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.
Позитивні аспекти стилю – гарний психологічний клімат, спроможність підлеглих до прийняття самостійних рішень, негативні

71 може призвести до низької дисципліни, невисока мобільність у прийнятті рішень в екстремальних умовах.
Ліберальний (номінальний) керують підлеглі, ”вказівки не даються”,
”своя людина”. Для цього стилю характерне недостатнє втручання керівника в ті справи, які відбуваються в колективі, ліберальний керівник фактично не впливає на життя групи.
Але у деяких випадках, коли група складається з працівників, здатних до самоорганізації та самоконтролю, також у випадках ситуації неформальних відносин (корпоративна вечірка, неформальне спілкування), використання елементів цього стилю може виявитися доречним та дієвим.
Синтетичнийстиль, у якому поєднуються різні стилі керівництва.
Саме керівник, який має навички застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер.
З одного боку ці стилі стали класичними для теорії та практики вітчизняного менеджменту, а з іншого – їх теоретична розробленість, їх аналіз в контексті різних сфер, ситуацій менеджменту є далеко недостатніми.
Важливим етапом в розробці стилів менеджменту є дослідження
Р. Блейка та Дж. Моутона.
Американські дослідники Р. Блейк і Дж. Моутон запропонували модель управлінської сітки, побудовану на аналізі різних комбінацій ступеня уваги до виробництва і до людей. Використання цієї моделі
(рис. 3.1) дає змогу описати такі стилі керівництва.















Рисунок 3.1 – Управлінська сітка
Стиль
”сільського клубу”
Стиль
”золотої середини”
”Убогий менеджмент”
Менеджмент завдань
Командний стиль
Висока
Низька
Висока
У в а
г
а
д
о
л ю
д
е й





Увага до виробництва
(структури, розвитку організації)

72
Останніми роками дослідники схиляються до думки про те, що не існує універсального стилю керівництва, будь-який із них може бути ефективним залежно від ситуації. Визнання первинності ситуації у виборі стилю управління стало передумовою формування теорії ситуативного
управління. Жоден із ситуативних стилів не є універсальним, тому керівники повинні виявляти гнучкість, пристосовуючись до ситуацій.
Основні поняття і ключові слова: стилі керівництва : авторитарний, демократичний, ліберальний та синтетичний; модель управлінської сітки
Р. Блейка і Дж. Моутона, ситуативні стилі управління.

3.2.3 Теорія стилів менеджменту І. Адізеса
3.2.3.1 Функції менеджменту
Намагання вчених, практиків, менеджерів дати відповідь на питання яким має бути ”ідеальний менеджер” не привели до позитивного результату. Чому? Розглянемо дослідження проблеми ”ідеального менеджера” та ролі відповідних стилів менеджменту в розвитку організацій в працях І. Адізеса [1, 2, 3].
Адізес розглядає стилі менеджменту (відповідно типи менеджерів), в контексті відповідних функцій, які повинен виконувати менеджмент в будь- якій організазації.

Producing (P) – виробництво результатів
Перша і найважливіша функція, яку менеджмент повинен виконувати в будь-якій організації – це виробництво результатів (Р), заради яких і
існує дана компанія або структура. Чому люди звертаються до вашої компанії? Для чого ви їм потрібні? Які послуги їм потрібні? Організація повинна створювати продукт чи надавати послуги.
Тому, справа Виробника (P) – задовольнити потреби клієнтів і тим самим забезпечити результативність організації в короткостроковому
аспекті.

Administrating (А) – адміністрування
Функція потрібна, щоб забезпечити чіткість, порядок, контроль в системі виробництва та організаційних процесах загалом: компанія повинна робити правильні речі в правильній послідовності з правильною
інтенсивністю.
Тому, завдання Адміністратора (A) – забезпечити ефективність діяльності системи як організації у короткостроковому аспекті.

Entrepreneuring (Е) – підприємництво
Мета функції підприємництва (Е) – аналіз змін навколишнього оточення, значущих для організації, планування та визначення курсу організації з урахуванням цих змін.

73
Тому справа Підприємця (Е) – творчість, інноваційність, готовність ризикувати. Підприємець – це свого роду провидець, який визначає напрямок, якого повинна дотримуватися організація. Така людина за своєю вдачею здатна на попереджувальні дії в ситуації постійних змін. Якщо організація успішно справляється з виконанням цієї функції, її послуги і / або продукти будуть користуватися попитом у майбутніх клієнтів, а значить, вона буде результативною в довгостроковій перспективі.

Integrating (І) – інтеграція
Метою функції інтеграції (І) є взаємодія. Якщо ця функція виконується добре, люди працюють як одна команда і можуть впоратися з будь-яким завданням.
Тому завданням Інтегратора (І) є заохочення потреб у взаємодії та формування команди. Чутливе реагування на потреби і прагнення людей на основі поваги та довіри об’єднує індивідів в згуртовану самобутню групу, забезпечує створення такої атмосфери і системи цінностей, які змусять людей діяти спільно і не дадуть нікому стати незамінним, що робить організацію ефективною в довгостроковій перспективі.
При вирішенні проблем кожна функція націлена на конкретний тип завдань:
P: Що? A: Як? E: Коли? I: Хто?
Якщо ви приймете остаточне рішення, не відповівши на всі ці питання, воно буде ”напівсирим”.
Якщо ви досягаєте бажаних результатів і успішно здійснюєте адміністрування, Р і А забезпечать результативність та ефективність у короткостроковому аспекті, але компанія буде рентабельна лише в найближчій перспективі. Якщо ви займаєтеся тільки підприємництвом та
інтеграцією, Е та I забезпечать результативність і ефективність в довгостроковій перспективі на шкоду короткостроковим результатам.
Щоб компанія була рентабельною в найближчій і довгостроковій перспективі, потрібно успішно виконувати всі чотири функції.
Кожна функція необхідна, а в сукупності вони достатні для успішного управління. ”Необхідність” функцій обумовлена тим, що, якщо хоча б одна з функцій не виконується, ми маємо справу з певною моделлю неправильного менеджменту.
Ці чотири функції необхідні для успішного управління будь-якою організацією, незалежно від технології, культури та масштабів
(некомерційна організація, сім’я та ін.).
Якщо мова йде про некомерційну організацію – наприклад, в урядовому закладі, – уміле виконання цих чотирьох функцій забезпепечить належний рівень обслуговування, політичну життєздатність або дозволить вирішити будь-яку іншу задачу.

74
Дані функції доводиться виконувати навіть батькам, оскільки сім’я – це організація, а значить система, яка потребує виконання всіх названих функцій. У традиційній сім’ї чоловік виконує функції Е і Р, роблячи кар’єру
і матеріально забезпечуючи своїх близьких. Дружина відповідає за А та I, облаштовуючи будинок і об’єднуючи групу дітей та дорослих в сім’ю.
Як йдуть справи в сучасній сім’ї, де кар’єру роблять двоє? Якщо виробництвом результатів і підприємництвом займаються двоє, сім’ї не обійтися без прислуги, що виконує домашню роботу А, і семейного психоаналітика, на якого покладено функцію I.



3.2.3.2 Стилі менеджменту
Будь-яка комбінація виконуваних функцій формує відповідний стиль
менеджменту (приклад: Paei, pAei, paEi, paeI та ін.).
Якщо носій даного стилю нездатний виконувати одну або кілька функцій, ми маємо справу з неправильним управлінням (приклад: Pae-, --Ei,
P--- та ін.).
Якщо всі функції виконуються принаймні на задовільному рівні, управління можна вважати успішним (приклад: paei, Paei та ін.).
І нарешті, якщо менеджер блискуче справляється з інтеграцією (І) і ще хоча б з однією функцією, а всі інші функції виконуються задовільно, можна говорити про те, що перед нами не просто керівник, а лідер
(приклад: PaeI, pAeІ та ін.).
Розглянемо чотири функції і чотири основних стилі управління докладніше.
Виробництво. Першим питанням, яке стоїть перед будь-якою організацією, є питання Що? (Для чого організація? Кому ми потрібні?
Мета? Що робити?). Тому, як ми вже зазначали, найважливішою функцією, яку менеджмент повинен виконувати в будь-якій організації і заради яких
існує дана компанія або структура – є виробництво результатів (Р). Тому
організація повинна створювати продукт, надавати послуги чи працювати на спільну мету, одним словом, приносити користь іншим.
Виробник Paei
Що являє собою стиль менеджера, який успішно виконує Р-функцію і задовільно справляється з адмініструванням, підприємництвом та
інтеграцією? Такого менеджера з кодом Paei Адізес називає Виробником або менеджером Р-типу.
Щоб виробляти результати, ви повинні задовольняти дві потреби. По-
перше, ви повинні знати, що потрібно вашим клієнтам і чому вони приходять саме до вас. По-друге – і це надзвичайно важливо – ви повинні уявляти технологію отримання бажаних результатів, і тому потрібно вивчити специфіку того, чим збираєтеся управляти.

75
Але з іншого боку, деякі люди, відрізняючись прекрасною обізнаністю, не виробляють результати. Вони можуть скласти блискучий звіт, вони розбираються в технології, їх оцінки правильні – однак їм бракує того, що психологи називають ”мотивацією досягнень” – прагнення домогтися і зробити. Не просто міркувати, а досягти успіху! Це бажання побачити завдання виконаним.
Тому менеджер Р-типу повинен бути знаючим і цілеспрямованим.
Адміністрування. Для ефективної роботи організації не достатньо відповісти на питання Що? Потрібна відповідь на питання Як? Як виробляти? Як досягти бажаного результату? Яка логіка, процес, організація, система виробництва? Що потрібно робити, щоб система виробництва
(система Р) і в цілому система як організація, ефективно працювали?
Чи достатньо виробляти результати? Ні. Що відбувається, якщо менеджер – чудовий виробник, знаючий і цілеспрямований? Він такий
”гарний”, що ми винагороджуємо його підвищенням по службі. Тепер він не просто виробник – йому доводиться працювати з п’ятьма або шістьма
іншими людьми. Він повинен координувати, делегувати повноваження, контролювати і здійснювати нагляд. Замість того, щоб виконувати роботу самому, виробникові треба змусити працювати систему, яка виконує Р- функції. Це завдання важче і для його виконання потрібна інша функція – адміністрування або А.
Хороший менеджмент не обходиться без адміністратора. Саме він приділяє увагу деталям, організовує процес виробництва (Р), піклується про те, щоб персонал дотримувався встановлених методів і процедур.
Адміністрація стежить, щоб організація займалася тим, чим повинна займатися, і робила це ефективно. Вона аналізує здобутки і планує їх, щоб досягати успіху знову і знову.
Якщо ви домагаєтеся результатів, ваша організація буде результативною. Якщо при цьому ви займаєтеся адмініструванням, ваша організація буде ефективною. Якщо ви забезпечуєте Р і А, ваша організація буде результативною й ефективною в короткостроковому аспекті.
Адміністратор pAei
Адміністратор методичний і любить, щоб робоче середовище було продумане і добре організоване. Коли у вас виникає ідея, пов’язана з бізнесом, – особливо якщо це божевільна ідея або якщо ви побоюєтеся, що вона виявиться божевільною, – ви відправляєтеся до такого менеджера, щоб він охолодив ваш запал. Він зуміє оцінити суть справи. Він поставить запитання, які не приходили вам в голову. Він побачить всі підводні камені, які ви не врахували. Дайте йому прочитати бізнес-план і він порве його на шматки. І ви будете йому вдячні! Передбачаючи проблеми, можна вирішити
їх до того, ніж вони переросли в кризу або відмовитися від неспроможного плану і знизити витрати та збитки в довгостроковій перспективі.
Хороший адміністратор незамінний в зростаючій організації. Молода компанія розвивається дуже швидко і відразу в багатьох напрямках і тому

76 може легко зробити помилковий крок і зазнати фіаско (тобто розоритися), якийсь час не усвідомлюючи, що вона – банкрот.
Хороший А прикриває ваші тили. Він стежить, щоб ворота замку були закриті, і ворог – хаос не потрапив всередину.
Однак він не виробляє того, заради чого існує організація.
Адміністрування схоже обслуговуванню. Адміністрація обслуговує тих, хто домагається результатів, тобто задовольняє потреби клієнтів.
Підприємництво.
Чи можна обмежитися виробництвом
і адмініструванням? Ні. Крім цих завдань організація повинна вміти
планувати і визначати курс з урахуванням змін. Це завдання підприємця або Е-функція.
Мета підприємництва – аналізувати зміни навколишнього оточення, значущі для організації. У той час як А-функція передбачає систематизацію та реалізацію планів, які вже прийняті, справа Е-менеджера – розробляти план дій.
Саме Е керує організацією, коли тій доводиться мати справу з мінливими реаліями.
Підприємництво не обмежується світом бізнесу. Люди Е-типу в сфері бізнесу намагаються скористатися фінансовими можливостями ринку, підприємці у соціальній сфері ініціюють культурні та політичні перетворення, а підприємці у сфері мистецтва та просвітництва задовольняють існуючі естетичні потреби і формують нові. Всі вони надзвичайно цінні для суспільства.
Оскільки зміни неминучі і постійні, Е-функція необхідна для гарного менеджменту. Вона робить організацію результативною в довгостроковій перспективі. Якщо Е-функція не виконується, організація рано чи пізно відстане від більш винахідливих і спритних конкурентів.
Генератор ідей paEi
У книзі How to Solve the Mismanagement Crisis, яка написана в 1980 році
і в якій була вперше подана модель PAEI, Адізес визначив того, хто виконує Е-функцію і має код paEi, як Підприємця. Надалі, глибше вивчивши дані коди, він змінив свою думку.
Менеджер paEi-типу – не зовсім підприємець. Щоб стати підприємцем, який створює організації і забезпечує їх розвиток, потрібно одночасно мати розвинені Р-навички. Однієї Е-функції недостатньо.
Того, хто націлений головним чином на Е-завдання і задовільно, але не блискуче справляється з Р-функцією, Адізес називає

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал