Навчальний посібник 2-ге видання, перероблене і доповнене



Скачати 169.34 Kb.

Сторінка3/16
Дата конвертації12.12.2016
Розмір169.34 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Організація як відкрита система. П. Друкер подолав традиційну для літератури з управління бізнесом обмеженість досліджень лише внутрішньофірмових аспектів менеджменту, чим вніс значний вклад в розробку теорії організації як відкритої системи.

Концепція управління за метою. Найбільш суттєвим внеском ученого в теорію менеджменту є розробка концепції управління за метою.
Управління здійснюється згідно з визначеними завданнями організації.
Лише після їх розробки можна визначити функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управління. Це суперечило логіці, що діяла з часів А. Файоля, відповідно до якої на перше місце ставилися функції і процес управління.

Трансформація сучасного суспільства в напрямку суспільства
знань. Цей процес, на думку вченого, буде здійснюватися за такими напрямками:

головною соціальною групою в посткапіталістичному суспільстві стають ”працівники, які мають передові знання”;

нове суспільство, яке лише розпочинає формуватися, є суспільством організацій, головна функція яких – продуктивне використання накопичених знань у процесі реалізації специфічних для кожної організації завдань;

характерною рисою організацій суспільства знань є налагодження безперервного інноваційного процесу.

Концепція ”духу організації” (корпоративної культури). Тісний зв’язок із практикою (тридцять років був консультантом багатьох великих корпорацій, таких як ”Дженерал моторс”, ”Дженерал електрик” та ін.) дав змогу вченому вже в 50-ті роки розробити основну проблематику феномена
”духу організації”, який у 80 – 90-х роках став активно вивчатися під назвою ”корпоративна культура”.

Самоврядування трудового колективу. Робітники та службовці мають обирати спеціальний орган для вирішення соціальних проблем і

21 таким чином підвищувати свою відповідальність за справи фірми.

Соціальна відповідальність бізнесу. Відповідальність бізнесу перед суспільством в цілому і перед окремими людьми, які працюють в організації.
Ситуаційна теорія. З розвитком і ускладненням ринку завдання організації управління підприємством стають більш складними і супе- речливими. За таких умов розробка управлінських рішень потребує аналізу конкретних ситуацій з урахуванням усіх факторів, оцінювання їхнього впливу на діяльність організації і результатів її функціонування. Так виникла необхідність у розробці ситуаційного підходу.
В межах ситуаційного підходу доводиться правомірність різних типів систем управління, залежно від конкретних характеристик організації.
Використовуючи ситуаційний підхід, менеджери можуть визначити, які методи і засоби будуть найбільше сприяти досягненню мети організації в конкретній ситуації.
Системний і ситуаційний підходи є методами, що дають змогу поєднувати, приводити у відповідність частини цілого і тому слугують ефективним методичним апаратом організації управління в мінливих умовах господарювання.
Значний вплив на розвиток сучасного менеджменту мають й інші теорії, зокрема математична та емпірична.
Основні поняття і ключові слова: сучасні теорії управління, особистісний підхід в управлінні, системна теорія, ситуаційна теорія.

1.3.2 Становлення особистісного підходу в управлінні
Теоретичний дискурс психології управління в організації другої половини ХХ ст., який відбувався у площині ”теорії відкритих систем” та методологічного принципу ”ролі особистості в менеджменті та розвитку організації”, актуалізував питання розвитку особистісного підходу в менеджменті.
Саме питання ”ролі особистості в менеджменті та розвитку організації”
є методологічною основою пошуку та розвитку ефективних систем менеджменту. В сучасних наукових пошуках особистісним, зокрема психологічним аспектам менеджменту приділяється значна увага. Але акцент робиться на окремих психологічних та етичних властивостях особистості особистість не розглядається як цілісна сутність, а дослідженню ролі особистості в розвитку організації як системи (відкритої системи) приділяється незначна увага.
У другій половині XX ст. науково-технічний прогрес, конкурентна боротьба, зростання рівня освіти та культури людей викликали необхідність кардинальних концептуальних змін у методах менеджменту.
Особливої уваги потребував процес гуманізації управлінської сфери. Увага до окремих (локальних) психологічних аспектів управлінської діяльності, притаманна неокласичному етапу розвитку менеджменту, поступово

22 трансформується (особливо починаючи з кінця ХХ ст.) в систему формування особистісного підходу в менеджменті [95].
Сучасний процес гуманізації діяльності організації та менеджменту, зокрема, базовим завданням аналізу сучасних теорій управління визначає розгляд генези управління в контексті ролі, місця людини (особистості) в управлінській діяльності та діяльності організації в цілому.
Які існують класифікації теорій управління критерієм яких є особистісні (психологічні) фактори управління? Найбільш відомою, поширеною є класифікація (типологія), в основі якої розвиток класичних,
неокласичних та ”сучасних” теорій менеджменту (системні, ситуаційні,
емпіричні, математичні). При всіх позитивних аспектах цієї схеми класифікації бачимо методологічну, структурну та змістовну розмитість, невизначеність у ній не тільки особистісного, але навіть психологічного факторів управління. Особливо цим страждають теорії, які належать до
”сучасних”. Зокрема в основі системної та ситуатційної теорій управління можуть бути як технократичні підходи до управління, так і особистісні, зокрема психологічні. Це засвідчує те, що особистісні (психологічні) фактори не є в цих теоріях критерієм їх формування.
Визначені недоліки, на нашу думку, частково долаються на шляху аналізу типології, складовими якої є технократичний та особистісний
(особистісно-орієнтований, особистісно-психологічний) підходи.
Технократичний підхід розвивається через такі напрями – механістичний, структурний, раціоналістичний, технологічний, які суттєво поєднані. Технократичний підхід означає мінімізацію особистісного і навіть психологічного фактора.
Особистісний підхід базується на максимальному врахуванні закономірностей особистості і міжособистісних відносин. Стратегічним центром цієї концепції управління є людина (особистість) як найвища
цінність для організації.
Потрібно зазначити, що існує багато запитань до практики формування особистісного підходу. У багатьох випадках бачимо, що автори досліджень не розмежовують психологічний та особистісний підходи, зводять особистісний підхід до психологічного. В психології управління бачимо, в основному, намагання виділити ті чи інші концепції психологічного підходу.
Різниця між ”психологічним” підходом та ”особистісним” полягає в тому, що психологічний підхід виділяє базові, окремі сфери психологічної сутності людини (несвідоме, поведінка, пізнавальна сфера та ін.), не розглядаючи людину як цілісну сутність – особистість. Хоча особистісний підхід також можна віднести до психологічного, якщо визначати особистість як суто психологічну сутність.
Ми можемо розглядати психологічний підхід як етап особистісного та розглядати ці підходи як самодостатні, хоча і нерозривно пов’язані.
В сучасному менеджменті, зокрема в психології менеджменту, процес визначення сутності та змісту особистісного підходу ще далекий до

23 завершення, тому ми використовуємо термін ”особистісний” з певною поправкою на майбутнє, коли особистісний підхід буде сформовано.
Враховуючи недослідженість проблеми особистісного підходу, будемо розглядати його в контексті психологічного підходу як особистісно-
психологічний підхід та йти по шляху дослідження генези особистісного підходу, що передбачає, в першу чергу, розгляд людини як цілісної соціально-психологічної сутності – особистості.
На початковому етапі свого розвитку психологія управління основну увагу приділяла організації робочого місця, плануванню, економіці, організаційно-технічній сфері. У 70-ті роки XX ст. з усвідомленням ролі організації та учасників управлінської діяльності розпочалося активне вивчення людського чинника. У центрі досліджень проблем управління була людина, її особистісні якості, можливості, властивості. Нове бачення системи управління, новий підхід до управлінської діяльності стали базуватися на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, прибутком, інтересами організації. Організації та системи управління ними можуть ефективно функціонувати тільки тоді, коли вони не мінімізують вплив індивідуальних особливостей людей, а враховують їх у всій повноті, створюючи умови для гармонійного поєднання інтересів особи і організації, надаючи співробітникам можливість розвиватися, рости і жити повним життям.
Зростання ролі особистісних засад менеджменту веде до того, що якщо раніше теорії управління створювали економісти і технологи, то тепер ними, більшою мірою, займаються психологи і соціологи.
Такий підхід є найсуттєвішим елементом сучасної культури управління, важливим чинником впливу на свідомість особистості, її вчинки, помисли, бажання й очікування. Саме тому без психологічних знань про особистість в управлінській діяльності не обійтися [63].
Тенденція до гуманізації організацій зростає, особистісний підхід в теорії та практиці менеджменту важкувато, але пробиває собі дорогу. На думку Р. Уотермана, це обумовлено не в такій мірі досягненнями психології управління, як гуманізацією суспільної атмосфери в цілому, зростанням особистісного начала в суспільстві, а також прямою вигодою від особистісного відношення до людини. Капіталом і технікою управляють тепер так як і раніше, люди ж стали тепер особистостями і ними потрібно управляти по-іншому. Коли організація стимулює самовираження особистості, то їй важко не оновлятися. Індивіди – єдине джерело оновлення в компанії [92].
Перспектива організаційного розвитку така, що тільки особистісна орієнтація гарантує ефективність і конкурентоспроможність організацій.
Настають часи, коли особистісний дух організації буде справою не тільки етики, гуманізму і справедливості, а й економічної необхідності [95].
Сучасний етап розвитку теорії управління, наряду з посиленням особистісного підходу в менеджменті, визначається намаганням створити

24
інтегровану теоретичну систему на основі зближення особистісного та технократичного підходів, вироблення деякого урівноваженого, синтетичного підходу.
Спробу системного підходу до розвитку теорії менеджменту, важливим методологічним принципом якої є особистісна парадигма менеджменту, знаходимо в теорії ”5-го рівня управління” Дж. Коллінза, теорії ”стилів менеджменту” І. Адізеса, стилі керівництва описані Р. Блейком і
Дж. Мутоном та ін.
Значний вплив на розвиток особистісного підходу в менеджменті має розгляд питання особистості менеджера. Як і в загальній теорії менеджменту, в поглядах на роль особистості менеджера в управлінському процесі, сформувалося два підходи: технократичний, який в цій сфері менеджменту точніше буде визначатися поняттям ”технологічний” та особистісний.
Технологічний підхід акцентує увагу на методах вирішення управлінських завдань і є по суті не психологічним. Він оперує спрощеним поглядом на особистість, варіантами якого є концепції людини
”економічної”, ”адміністративної”, ”професійної”. Це, значною мірою, відповідає духу технократичного мислення. Такий підхід призводить до спрощеного погляду на людину як на засіб вирішення виробничих завдань.
Кібернетичні концепції управління витісняють діяльність людини на задній план, ототожнюючи функції управління з інформаційною технологією їх виконання. Навіть такі питання як управління персоналом, організаційний розвиток, організаційна поведінка обговорюються без визнання соціально- психологічної природи їх предмета [95].
В наш час технологічний підхід поступово поступається місцем тенденції зростання ролі психологічних, соціально-психологічних факторів та ролі особистості як цілісної сутності, що веде до формування особистісного підходу в поглядах на роль менеджера в системі управління.
Основні поняття і ключові слова: особистісний підхід в менеджменті, людина як найвища цінність в організації.

1.3.3 Загальнопсихологічні засади особистісного підходу в управлінні
Методологічною основою особистісно-психологічного підходу в теорії управління є поняття ”особистість”. Тому зупинемось на означені поняття особистості та структури її психіки, аналізі характеристик, які визначають місце й особливості поведінки особистості в групі.
Психологія особистості – це галузь психології, яка займається вивченням особистісних особливостей психіки та особистості як цілісної сутності. Розвиток психології особистості є реалізацією особистісного принципу, згідно з яким особистість – це центр предмета психології.
Особистість – центр психіки людини, атрибут людини, комплекс її психічних властивостей. Завдяки взаємодії психологічних властивостей людина усвідомлює своє Я, самовизначається, саморозвивається, само-

25 реалізується, самоактуалізується в окремих сферах життя та житті в цілому.
Поняття особистості є базовим поняттям психології, втілюючи в собі вищу форму цілісності психіки людини.
Всі сучасні організації можна розташувати на умовній шкалі
”особистісності”: на одному полюсі цієї шкали будуть перебувати ”тотальні” організації, а на протилежній – організації, що гармонійно поєднують у своїй культурі турботу про виробництво і турботу про людину.
Особистісно-психологічний підхід до розвитку теорії та практики управління в організації базується на теоріях особистості в психології.
У процесі осмислення психологічною наукою сутності особистості, особливостей її розвитку, самореалізації, взаємодії із зовнішнім середовищем сформувалися теорії, які різняться між собою методологічними підходами, дослідницьким інструментарієм, а відповідно й висновками. Найвідомішими
і найуживанішими у сфері управління є такі психологічні теорії: пси- хоаналітичні теорії, біхевіоризм (поведінкова школа), когнітивна психологія, гуманістична психологія. Можемо відмітити значимість для сучасного розуміння організації гештальтпсихології. Значного практичного поширення в менеджменті набуває трансакційний аналіз.
Керівництво людьми передбачає знання індивідуально-психологічних властивостей особистості.
Психологія розглядає
індивідуально- психологічні властивості в контексті структури психіки особистості, складовими якої є: пізнавальна (інтелектуальна) сфера, емоційна сфера,
вольова сфера, психічні стани, психічні властивості.
Першим, вихідним кроком розкриття психологічних особливостей суб’єкта професійної діяльності є розгляд закономірностей пізнавальних
процесів у ній. Пізнавальні психічні процеси спрямовані на сприймання, переробку і зберігання інформації, пізнання зовнішнього середовища, орієнтування в ньому, тому їх роль в житті людини в цілому і в будь-якій професійній діяльності надзвичайно важлива. Це процеси відчуття, сприймання, мислення, пам’яті, уваги, уяви.
Людина, пізнаючи навколишній світ, певним чином ставиться до пізнаваних предметів і явищ – з задоволенням чи незадоволенням, із замилуванням, гнівом, радістю, сумом тощо. Це можливо, насамперед, завдяки емоційним процесам. Але ми хочемо себе оточити предметами і людьми, що нам подобаються, до яких ми прив’язані емоційно. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і почуваючи при цьому задоволеність або незадоволеність, що і сприяє подальшим діям.
Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи стримання себе від конкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини, актуалізації її волі.
Поведінка і діяльність людини в будь-який проміжок часу залежать від
її психічного стану. Психічний стан є ефектом (наслідком) психічної

26 діяльності та її фоном. Психічна діяльність відбувається в горизонті, ”тілі” психічного стану, який впливає на неї. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а повторюючись часто, набувши стійкість, можуть стати властивістю особистості. В психології виділяють види психічних станів: стрес, настрій, афект, страх, гнів, сором, фрустрація, радість, агресія та ін.
Важливу роль в управлінській діяльності відіграють знання та врахування
психологічних
властивостей особистості.
Психічні властивості сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність в структурі особистості: темперамент, характер, здібності, установки.
Так, знання особливостей прояву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи – маловитривалі.
Кожній людині, крім динамічного боку дій, що виявляються в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Такі психологічні особливості називають рисами характеру. Сукупність таких стійких рис і є характером особистості.
Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільноти.
Важливою характеристикою особистості є її здібності – своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.
Природною основою формування здібностей є задатки – вроджені анатомо- фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.
Задатки є необхідною, але недостатньою умовою розвитку здібностей.
Виділяють такі види здібностей:
природні, що формуються на базі вроджених задатків за наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання, типу умовно- рефлекторних зв’язків;
специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.
Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т. п.
Специфічні розходження в обдарованості виявляються, насамперед, у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т. д.).

27
Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від
загальної здібності до управлінської діяльності. Про наявність цієї здібності свідчать уміння керівника розв’язувати нестандартні завдання і проблеми, здатність мислити масштабно. У прямій залежності від управлінських здібностей керівника перебуває ефективність роботи з людьми.
Одним із центральних у психології є поняття ”установка” – готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління ці- кавить передусім соціальна установка, оскільки значною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулює соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.
Суттєвою характеристикою особистості є її поведінка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Психологія послуговується поняттями, які визначають місце й особливості поведінки особистості в групі та в ширших соціальних об’єднаннях. Найважливішими серед них є статус, позиція і роль [63].
Статус (лат. status – стан, становище) – становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки і привілеї.
У різних групах одна людина може мати різний статус. Оскільки
індивід перебуває у взаємозв’язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний та інші статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і соціальний статуси. Розрізняють також заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб’єктивний і об’єктивний статуси.
Загалом статус постає як єдність об’єктивного й суб’єктивного, особистісного, як показник визнання значущості особистості групою чи суспільством. У статусі виявляють себе групові норми й цінності. Го- ловними складовими статусу є авторитет і престиж особистості.
Позиція характеризує особистість як суб’єкт суспільних відносин, сукупність її ставлення до життя в різних його виявах.
Позиція (лат. positio – становище) – погляди, уявлення, установки особистості відносно умов її життєдіяльності.
Функціонування поняття ”роль” пов’язане з поглядами на особистість не лише як на об’єкт, а й як на суб’єкт відносин у суспільстві.
Роль (франц. role – перелік) певна соціальна, психологічна ха- рактеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.
Кількість ролей, їх діапазон визначається різноманітністю соціальних груп, видів діяльності й відносин, до яких залучена особистість. Але жодна роль не вичерпує особистості повністю, людина протягом свого життя виконує безліч ролей. Постійне виконання однієї чи кількох ролей сприяє їх закріпленню.
У соціології, психології виокремлюють такі види ролей: соціальні

28
(професійні, соціально-демографічні тощо), міжособистісні, активні
(виконуються в конкретний момент), латентні (в конкретній ситуації не виявляються), організовані й стихійні.
Основні поняття і ключові слова: особистість, теорії психології особистості, пізнавальні процеси, емоційні процеси, воля, психічні стани, психічні властивості, соціальні установки, статус, позиція, роль.

Питання та завдання для самоконтролю
1.
Дайте означення понять ”управління” та ”соціальне управління”.
2.
Розкрийте суть та зміст поняття ”психологія управління”.
3.
Який існує зв’язок психології управління з іншими управлінськими та психологічними дисциплінами?
4.
Яка роль етичних та психологічних знань в професійній діяльності менеджера?
5.
В чому полягає проблематичність визначення предмета, структури та змісту психології управління в організації у вітчизняній психології управління?
6.
Проаналізуйте розбіжності західного та вітчизняного підходів до структурного та змістовного означення предмета психології управління.
7.
Здійсніть аналіз суті та змісту психологічних засад розвитку класичних теорій менеджменту.
8.
Яка роль в розвитку теорії управління належить Ф. Тейлору,
М. Веберу, А. Файолю?
9.
Що таке ”Хоторнський експеримент”?
10.
Розкрийте сутність та зміст теорії ”людських відносин”.
11.
Яку роль в розвитку сучасних засад психології управління відіграє теорія управління П. Друкера?
12.
Розкрийте психологічні основи суті та змісту сучасних теорій менеджменту.
13.
В чому полягає необхідність розвитку ситуаційної теорії управління?
14.
Проаналізуйте основні етапи та зміст історії розвитку вітчизняної психології управління.
15.
Яку роль сучасна теорія та практика менеджменту відводить особистості?
16.
Проаналізуйте стан та проблеми розвитку особистісного підходу в менеджменті.
17.
Здійсніть аналіз особистісного підходу в управлінні як основи подальшого розвитку управлінських теорій в організації.
18.
Яке значення теорій особистості в розвитку психології управління?
19.
Здійсніть аналіз
індивідуально-психологічних властивостей особистості як структурних елементів психології особистості та їхнього впливу на процес управлінської діяльності.
20.
Дайте означення понять ”статус”, ”позиція”, ”роль” як характеристик місця та поведінки особистості в соціальних групах.

29


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал