Навчальний посібник / Поніманська Т.І. К.: Академвидав, 2006. 456 c



Сторінка1/28
Дата конвертації14.12.2016
Розмір5.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
c:\users\администратор\desktop\шось мамине\новая папка (5)\1.jpgДошкільна педагогіка

Навчальний посібник / Поніманська Т.І. - К.: Академвидав, 2006.- 456 c.

У навчальному посібнику розкрито загальні засади дошкільної педагогіки, розвиток зарубіжної та вітчизняної теорії і практики дошкільної освіти, завдання, зміст і методи виховання дітей дошкільного віку. Детально йдеться про розумове, фізичне, трудове, моральне та естетичне виховання. Окреслено загальні особливості правового, екологічного, економічного, статевого і тендерного виховання. Значну увагу приділено питанням виховання дітей у грі, в процесі навчання, а також взаємодії дошкільного закладу, сім'ї та школи в роботі з дітьми дошкільного віку. Полегшать роботу над посібником вміщені в ньому відомості про вчених, які працювали у царині дошкільної педагогіки, короткий термінологічний словник. Адресований студентам вищих навчальних педагогічних закладів, педагогам-практикам.

1. Загальні засади дошкільної педагогіки 9

1.1. Предмет дошкільної педагогіки 9

Дошкільна педагогіка як галузь педагогічних знань 10

Значення дошкільного дитинства 16

Дитинство як соціально-педагогічне явище 19

Зв'язок дошкільної педагогіки з іншими науками 22

1.2. Особистість дитини як об'єкт і суб'єкт виховання 27

Виховання і розвиток 28

Роль дорослого в розвитку дитини 33

Вікова періодизація дитинства 35

Вікові й індивідуальні особливості дітей 37

Обдаровані діти 43

Діти з проблемами розвитку 49

1.3. Педагогічне дослідження в галузі дошкільної педагогіки 54

Методологія педагогічного дослідження 54

Методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки 58

Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти 67

Значення передового педагогічного досвіду 70

2. Розвиток теорії і практики дошкільної педагогіки 73

2.1. Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання 73

Проблеми дошкільного виховання у педагогічній думці давнього світу 74

Погляд на проблеми виховання дітей дошкільного віку в епоху середньовіччя 78

Розвиток ідей дошкільного виховання в епоху Відродження 80

Педагогіка дошкільного віку епохи Просвітництва 84

Педагогічні теорії та практика дошкільного виховання XIX ст. 89

Розвиток теорії і практики вітчизняної дошкільної освіти наприкінці XIX — у першій половині XX ст. 94

Розвиток вітчизняної дошкільної педагогіки у другій половині XX ст. 102

Зарубіжні педагогічні концепції дошкільної освіти XX ст. 105

Актуальні проблеми дошкільної педагогіки 114

2.2. Сучасна система дошкільної освіти 117

Дошкільні заклади в системі національної освіти 117

Типи дошкільних закладів і їх функції 122

Програми виховання і навчання дітей 125

Підготовка педагогічних кадрів для системи дошкільної освіти 129

Дошкільна освіта за кордоном 136

Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти 146

3. Зміст і методи виховання дітей дошкільного віку 151

3.1. Мета і завдання виховання дітей дошкільного віку 151

Ідеал і мета виховання 152

Завдання виховання дітей дошкільного віку 156

3.2. Фізичне виховання дітей дошкільного віку 160

Фізичний розвиток і фізичне виховання 162

Розвиток теорії фізичного виховання 165

Завдання фізичного виховання дітей 167

Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку 171

Виховання культурно-гігієнічних навичок 181

3.3. Розумове виховання дітей дошкільного віку 184

Розумовий розвиток і розумове виховання 185

Розвиток теорії розумового виховання дітей 188

Завдання розумового виховання дошкільників 194

Зміст і засоби розумового виховання дітей 198

Система сенсорного виховання 203

3.4. Моральне виховання дітей дошкільного віку 210

Моральний розвиток і моральне виховання 210

Розвиток теорії морального виховання дітей 216

Завдання морального виховання 222

Закономірності процесу морального виховання 225

Моральне виховання в процесі спілкування з дорослими 226

Моральне виховання у грі 228

Моральне виховання у трудовій діяльності 229

Моральне виховання в процесі навчання 230

Методи морального виховання 232

Виховання вольової поведінки 237

Виховання основ гуманізму 244

Виховання патріотизму 252

3.5. Трудове виховання дітей дошкільного віку 258

Розвиток теорії трудового виховання 258

Завдання трудового виховання 261

Особливості трудової діяльності дошкільників 263

Ознайомлення дітей з працею дорослих 266

Види праці дітей 269

Форми організації трудової діяльності дітей 272

3.6. Естетичне виховання дітей дошкільного віку 276

Естетичний розвиток і естетичне виховання 277

Розвиток теорії естетичного виховання 281

Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку 285

Зміст естетичного виховання дітей дошкільного віку 288

Засоби та методи естетичного виховання 291

3.7. Єдність і взаємозв'язок завдань виховання дошкільників 295

4. Виховання дітей у грі 303

4.1. Теорія гри 303

Походження гри 304

Наукові теорії та сучасні дослідження гри 306

Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини 309

Класифікація дитячих ігор 310

4.2. Іграшка 313

Виховна і освітня цінність іграшки 313

Історія іграшки 316

Українська народна іграшка 318

Види іграшок 321

Вимоги до іграшок 323

4.3. Творчі ігри 326

Виховне значення творчої гри 326

Передумови розвитку сюжетно-рольової гри в ранньому віці 331

Режисерські ігри 333

Сюжетно-рольові ігри 336

Театралізовані ігри 340

Будівельно-конструкційні ігри 345

Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей 352

4.4. Дидактичні ігри 355

Особливості дидактичної гри 355

Структура дидактичної гри 358

Види дидактичних ігор 360

Педагогічне керівництво дидактичними іграми 362

5. Навчання дітей дошкільного віку 366

5.1. Загальні основи дошкільної дидактики 366

Особливості навчання дітей дошкільного віку 366

Зміст навчання дітей дошкільного віку 372

Принципи і типи навчання 375

5.2. Методи і форми організації навчання 380

Особливості методів навчання 380

Форми організації навчання дітей дошкільного віку 388

6. Дошкільний заклад, сім'я, школа 395

6.1. Педагогічний процес у дошкільному закладі 395

Закономірності педагогічного процесу 398

Структура педагогічного процесу 398

Розвивальне середовище як складова педагогічного процесу 400

Планування педагогічного процесу 404

Планування у різновікових групах 406

6.2. Взаємодія сім'ї і дошкільного закладу у вихованні дітей 409

Виховна функція сім'ї 409

Особливості сімейного виховання дошкільників 411

Батьківський авторитет 417

Педагогічна культура батьків 420

Виховання батьків 422

Форми роботи дошкільного закладу із сім'єю 424

6.3. Підготовка дитини до навчання в школі 427

Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти 427

Готовність дітей до шкільного навчання 429

Адаптація до шкільного навчання 431

Спільна робота дошкільного закладу і школи 432

Біографічні довідки 436

Короткий термінологічний словник 448



1.1. Предмет дошкільної педагогіки
Використовуючи загальнонаукові, загальнопедагогічні методи дослідження, черпаючи відомості із психології, анатомії та фізіології людини, дошкільна педагогіка досліджує закономірності й особливості розвитку, навчання та виховання дитини від її народження до вступу до школи. На основі теоретичних пошуків, аналізу реальної практики вона розробляє, вдосконалює засоби, методи і прийоми виховання дітей у сім´ї, дошкільних установах, прогнозує тенденції їх розвитку, певною мірою впливає і на політику держави у цій сфері.
Дошкільна педагогіка як галузь педагогічних знань
Педагогіка — багатогалузева наука, яка охоплює всі аспекти навчання і виховання особистості. Однією з її галузей є вікова педагогіка — наука, що вивчає закономірності навчання і виховання людей різних вікових груп. Суттєвий пласт вікової педагогічної проблематики стосується навчання і виховання дітей дошкільного віку. Саме на цьому проблемному полі функціонує одна із складових вікової педагогіки — дошкільна педагогіка.
Дошкільна педагогіка — наука про закономірності виховання і навчання дітей від народження до вступу до школи.
Ядром інтересу дошкільної педагогіки є дитина віком до 6—7 років і чинники, що впливають на її розвиток у сім´ї, дошкільних закладах, суспільстві загалом. Значущість її досліджень, рекомендацій обумовлена тим, що саме в цьому віці найстрімкіше розвиваються фізичні та психічні якості дитини, формуються контури її як особистості. Саме у прилученні дитини до світу людей полягає найважливіше завдання дошкільної педагогіки, реалізація якого на кожному історичному етапі, у різних соціальних, етнічних, культурних середовищах має свої особливості. У цьому процесі беруть участь батьки, педагоги, соціальні спільноти, суспільство загалом; позначаються на ньому події та явища навколишньої дійсності, природа. Він є невіддільним від повсякденного буття дитини, де вона здобуває життєвий досвід, розвивається фізично, розумово, духовно, психічно.

Об´єктом дошкільної педагогіки є виховання дітей дошкільного віку як цілеспрямований процес, а її предметом — закономірності, суперечності стосунків, технології організації та здійснення виховного процесу, що визначають розвиток особистості. Дошкільна педагогіка вивчає педагогічні факти (відомості про педагогічну діяльність, які засвідчують зміни у розвитку, вихованні та навчанні дитини) та педагогічні явища (те, що відбувається в процесі взаємодії педагогів і вихованців, відображає розв´язання певних педагогічних завдань).

Немає жодного аспекту життя дошкільника, його взаємодії із соціальним і природним середовищем, до якого була б байдужою дошкільна педагогіка. Тому таким широким є коло проблем, які вона досліджує. Аналізуючи, інтерпретуючи їх, дошкільна педагогіка виходить передусім із гуманістичних засад педагогічної теорії і практики, зорієнтованих на гармонійний особистісний розвиток дитини. Послуговуючись цим критерієм, вона досліджує закономірності, реальну практику навчання і виховання дітей, взаємодію в цьому процесі суспільного і родинного чинників, особливості особистісного розвитку дошкільників в період від народження до школи. Водночас вона відстежує, аналізує взаємозв´язок між розвитком дитини і вихованням — процесом цілеспрямованого формування особистості дитини. Процес виховання охоплює навчання — передавання і засвоєння знань, умінь і навичок — та власне виховання — формування фізичних, моральних, розумових, естетичних, трудових якостей, а також мотивів поведінки.

Цілеспрямований виховний процес неможливий без передбачення його результатів, що налаштовує дошкільну педагогіку на прогностичні дослідження тенденцій, перспектив розвитку людства, проблем, які доведеться вирішувати системі виховання, в тому числі й дошкільного. Йдеться не тільки про планування розвитку дошкільних закладів, кадрового і методичного їх забезпечення, а й про формування необхідних людині майбутнього особистісних якостей, умінь і навичок, основи яких закладаються у дитинстві.

Дошкільна педагогіка відстежує особливості впливу соціального середовища, зокрема засобів масової інформації, на формування особистості дошкільника. Цим спричинена її активна роль у педагогізацїі суспільства — посиленні впливу педагогіки на змістові, виховні параметри соціальних взаємозв´язків людей, якість інформаційного матеріалу, яким послуговуються ЗМІ.

Подібно до інших педагогічних наук, дошкільна педагогіка розглядає виховання як спеціально організований процес, взаємодію дорослої людини і дитини, спрямовану на формування у неї необхідних уявлень, навичок, якостей. У цій взаємодії дитина є не тільки об´єктом, а й суб´єктом виховання, що означає рівноцінність особистісних якостей дитини і педагога, визнання їх рівноправними учасниками виховного процесу.

Актуальними проблемами дошкільної педагогіки є визначення мети, завдань, змісту, методів виховання дітей у сім´ї та дошкільних закладах, а також підготовка їх до школи.

Дошкільна педагогіка є синтезом теорії і практики. Теоретична її частина досліджує, обґрунтовує закони виховання, навчання і розвитку дитини, а практична забезпечує організацію цих процесів на практиці. Обидві вони реалізуються в єдності, збагачуючи одна одну. Гармонійна взаємодія теоретичних і практичних аспектів є передумовою належного функціонування всіх ланок і чинників дошкільного виховання.

Джерелами дошкільної педагогіки як науки є:

— народна педагогіка, тобто емпіричні педагогічні знання, педагогічний досвід народу. У ній закумульовані виховний, освітній досвід, культура народу, його ідеал досконалої людини. Народна педагогіка увібрала у себе і зберегла унікальний досвід виховання і навчання дітей дошкільного віку, який витримав багатовікову перевірку на дієвість і дотепер не втратив своєї актуальності;

— ідеї видатних педагогів минулого. До них належать пам´ятки вітчизняної педагогічної культури, класична спадщина педагогів-гуманістів;

— експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання. їх результати є базою сучасної дошкільної педагогіки як експериментальної науки. Головним критерієм наукових досліджень є їх актуальність для практики виховання і навчання дітей;

— передовий педагогічний досвід. Це діяльність педагогів-новаторів та колективів дошкільних закладів. Найважливіше значення має пошук вихователів у галузі педагогічної інноватики — розроблення, освоєння та впровадження нових педагогічних технологій, методик, засобів;

— дані суміжних наук, особливо людинознавчих.

Якщо шкільна практика відразу професіоналізувалася, розвивалася на наукових засадах, набувала системності, організованості, то дошкільне виховання дітей тривалий час, за незначними винятками, було справою сім´ї, більше опиралося на народні, сімейні традиції. Саме на цьому ґрунтуються твердження, що одним із найважливіших джерел дошкільної педагогіки є етнопедагогіка.
Етнопедагогіка (грец. ethnos — народ, paidagogike — наука про виховання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.
Як невід´ємна складова культури народу, зародилася вона у сиву давнину, своїм змістом закорінена у традиції, ментальність народу, які обумовлені особливостями його економічного, соціального, культурного, духовного буття тощо. Предметом етнопедагогіки є педагогічна культура роду, етносоціуму, нації або народності. Тому, попри споріднені особливості, у кожного народу вона має свою специфіку. Наприклад, у народності ягуа (Колумбія, Перу) маленьких дітей виховують старші діти, а жителі острова Алора, який у Тихому океані, відносно байдуже ставляться до дітей, що значно уповільнює процес соціалізації — інтеграції індивіда в суспільство шляхом засвоєння етнокультури, соціальних норм і установок, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

З розвитком цивілізації, особливо технічного прогресу, міграції людей, транснаціональної економічної інтеграції, процесів глобалізації етнопедагогіка зазнала суттєвих змін. Певною мірою це послабило увагу до багатьох її аспектів, що засвідчила поява такого феномена, як “громадянин планети”. Водночас не менш потужним є процес утвердження етнопедагогіки у нових соціально-історичних реаліях, зумовлений прагненням народів зберегти, розвинути свою самобутність. Адже принципи етнопедагогіки відображені в мові, народних звичаях, традиціях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, хореографічному мистецтвах, досвіді родинного виховання, сімейно-побутовій культурі, народних дитячих іграх, іграшках тощо. А головними засобами виховання у підростаючого покоління є рідна мова, історія, фольклор, мистецтво і свята народного календарного циклу, народні символи та прикмети, родинно-побутова культура, звичаї, традиції, обряди.

Українська етнопедагогіка має багату історію і давні традиції. Ґрунтується вона на засадах гуманізму, природо-відповідності, зв´язку виховання з життям народу, єдності вимог і поваги до особистості дитини, віри в її сили і можливості. Складовими етнопедагогіки є: народна фамілістика — знання і досвід будівництва міцної та здорової сім´ї; народне дитинознавство — ставлення народу до дітей, виховні чинники формування особистості у дошкільному віці; народна дидактика — досвід народу в розумовому вихованні, формуванні основ світогляду підростаючого покоління; народна педагогічна деонтологія — етична сфера думок і вчинків кожної людини; виховна практика — використання народної мудрості у засобах етнізації, формуванні національної самосвідомості дитини.

Витоки української етнопедагогіки сягають епохи трипільської культури (IV — II тис. до н. е.). Історичні дані свідчать, що ще до виникнення родового ладу діти були об´єднані в окрему групу, а з формуванням родової общини жінка стала виконувати виховну функцію, у помешканнях було виокремлено “дитинець” — дитячу частину житла.

Особливо багатим джерелом дошкільної педагогіки є народне дитинознавство. У глибинах народної мудрості побутують твердження, що ранок — найкраща пора доби, весна — року, а дитинство — найважливіший період життя. Виховувати дитину — велике щастя (“Де діти, там і радість”) і відповідальна справа (“Не навчив батько, не навчить і дядько”, “Живемо не батьками, помремо не людьми”). Народження дитини, за народними уявленнями, викликає спалах нової зірки, яка супроводить її протягом життя і символізує щасливу долю, духовність людини.

Турбота про людину і глибоке розуміння її потреб властиві народній родильній обрядовості. Наприклад, у Галичині пуповину хлопчика відтинали на сокирі, поліні чи книжці (щоб став добрим господарем, майстром, мудрою, освіченою людиною), а дівчинки — на гребені (щоб була рукодільницею) і зав´язували льняним чи конопляним повісмом, примовляючи: “Зав´язую тобі щастя і здоров´я, і вік довгий, і розум добрий!”. Коли дитина підростала, пупок з ниткою виймали і пропонували їй розв´язати: якщо розв´яже, то розум матиме, все вмітиме. Турбота про дитину виявлялася у звичаях відвідин новонародженого, у виборі названих батьків, хрестинах тощо.

Етнопедагогіка створила специфічні виховні засоби, що відповідають періодам розвитку дитини: колискові пісні, завдяки яким дитина вперше прилучається до рідної мови; пестушки, якими супроводять перші рухи дитини; потішки — елементарні словесно-рухові ігри малюка з пальчиками, ручками, ніжками (“ладки”, “сорока”, “тосі-тосі” та ін.); забавлянки — маленькі віршики, пісеньки, казочки у віршах, сюжет яких передає важливий для виховання і цікавий для дитини епізод. Предмети і явища, що оточують дитину, також є засобами народної дидактики.

Підростаючи, дитина бере участь у народних іграх, опановуючи етичні норми. Вона ознайомлюється із загадками, прислів´ями і приказками. У цей час її починають залучати до посильної праці. Дітей інформують про рід і родовід, що сприяє усвідомленому ставленню до власного життя, життя своїх рідних і предків, формуванню людської гідності й честі, поваги до старших, турботи про молодших, любові.

Гуманізм української народної педагогіки співвідноситься з ідеями виховання інших народів. У Давній Індії, наприклад, вважали, що із сином до 5 років слід поводитися, як із царем, до 15 — як із слугою, а після 15 — як з рівним. У Японії було прийнято виховувати дітей із стриманістю, засуджувалося жорстоке ставлення до них, заперечувалось покарання. У Давньому Єгипті дитину до чотирирічного віку називали “мудрий малюк”.

Дошкільна педагогіка тісно пов´язана з іншими галузями педагогіки. Активно взаємодіє вона із сімейною педагогікою.


Сімейна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності виховання дітей у сім´ї.
Предметом сімейної педагогіки є дослідження особливостей виховного впливу сім´ї на фізичний, емоційний, інтелектуальний, духовний розвиток дитини; формування в неї відповідного ставлення до сімейних традицій; підготовки її до життєдіяльності у позасімейній сфері.

Вивчення форм і способів виховання підростаючого покоління у різних народів свідчить про наявність загальнокультурних норм виховання в сім´ї. Йдеться про уважне ставлення до дитини, її інтересів та можливостей, культивування самостійності та відповідальності.

Не менш важливими для дошкільної педагогіки є набутки соціальної педагогіки.
Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності становлення і розвитку особистості в процесі навчання і виховання у різних соціальних інститутах.
Соціальними інститутами є сукупність людей, установи, які вирішують важливі суспільні завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчання, виховання через дошкільні навчальні заклади, школи, вищі навчальні заклади; інститут виховання — через виховні, освітні заклади тощо. Дані соціальної педагогіки допомагають спрямувати виховний процес на соціальний розвиток дитини, виховання соціальної компетентності у взаємодії з іншими людьми.

Дошкільна педагогіка тісно пов´язана із спеціальною педагогікою (дефектологією) — наукою, що досліджує різноманітні аспекти навчання і виховання дітей із проблемами фізичного та психічного розвитку. її галузями є: сурдопедагогіка (виховання і навчання дітей з вадами слуху); тифлопедагогіка (виховання і навчання сліпих і слабозорих дітей); логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення); олігофренопедагогіка (навчання і виховання дітей із порушеннями і затримкою розумового розвитку).

Використовує дошкільна педагогіка і дані порівняльної педагогіки — науки, яка досліджує виховні та освітні системи у різних країнах, закономірності їх розвитку і взаємодії.

Напрацювання всіх галузей педагогічної науки, будь-які теоретичні міркування, практичні спостереження й емпіричний досвід, що розширюють, поглиблюють, розвивають чи навіть заперечують знання дошкільної педагогіки, мають для неї незаперечну цінність.

Отже, дошкільна педагогіка досліджує специфічну сферу суспільної діяльності щодо виховання дитини від народження і до першого в її житті шкільного дзвоника. Вона реалізує теоретичну (обґрунтування нових теорій, законів), практичну (створення програм, методик навчання і виховання), аналітичну (дослідження відповідності реальної педагогічної практики принципам навчання і виховання), прогностичну (з´ясування тенденцій розвитку системи дошкільного навчання і виховання) та інші функції. У процесі їх реалізації вона живиться знаннями, досвідом багатьох галузей гуманітарних, педагогічних знань, збагачуючи водночас їх своїми набутками.
Значення дошкільного дитинства
У своїх пошуках дошкільна педагогіка керується науковим розумінням того, як відбувається розвиток дитини, що є рушійними силами цього процесу, які чинники впливають на формування людини. Як зауважував український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970), дитинство — це не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Від того, яким воно було, хто супроводжував дитину в дитячі роки, що увібрали її розум і серце з навколишнього світу, залежать якості її як особистості. Бо кожну людську рису природа закладає, а не відшліфовує. Відшліфовувати їх належить батькам, педагогам, суспільству.

За твердженням психологів, у довгий період дитинства людина оволодіває необхідними для життя формами поведінки, досягає високого рівня розвитку порівняно з іншими істотами, у яких період дитинства відсутній або дуже короткий. Адже людина відрізняється від інших істот наявністю засобів накопичення і передавання колективного досвіду виду, до якого вона належить. Цей досвід людина набуває у процесі соціалізації, виховання. Дитинчата тварин (навіть вищих) більшість форм поведінки успадковують, індивідуальний досвід їх обмежений. Тому кожне наступне покоління змушене починати з того, чим закінчило попереднє.

Упродовж тисячоліть відбулися незначні морфологічні й функціональні зміни людського організму, але надзвичайно розширився обсяг соціального наслідування, для сприймання якого потрібен певний час виховання і навчання. Тому розвиток людини в дитинстві є наслідком не лише біологічної еволюції, а й впливу різноманітних надбань людства. Кожна конкретна людина, за спостереженнями психологів, вчиться бути людиною. Для життя в суспільстві їй недостатньо того, що дає природа. Вона повинна оволодіти ще й досвідом, здобутим людством у процесі свого історичного розвитку. У зв´язку з цим період “фізичного” дитинства загалом залишається незмінним, а тривалість “соціального” дитинства зростає залежно від зрілості суспільства: чим вищий рівень суспільного розвитку, тим повноцінніше дитинство людини. Дитині, щоб стати людиною, необхідно жити серед людей, виховуватися дорослими, засвоювати набуті за багато віків знання.

Людська природа у дітей виявляється інакше, ніж у дорослих: дитина чутливіша до космічних і природних явищ, максимально активна в освоєнні навколишнього і створенні власного внутрішнього світу. її організм наділений високою здатністю до змін, динамічністю. Діти вразливіші, безпосередніші, емоційніші, ніж дорослі. Усі вияви людського у дитині пов´язані не лише з особливостями її внутрішнього потенціалу, а й із зовнішніми умовами: визнанням дорослих, сприятливим становищем у стосунках із значущими людьми, насиченістю її життєвого простору спілкуванням, враженнями, можливостями творчої діяльності. Отже, природа дитини робить її надзвичайно чутливою до впливів виховання.

Протягом перших шести-семи років життя дитина розвивається надзвичайно стрімко, наслідком чого є грандіозні зміни у її фізичному і психічному розвитку: дитина з безпорадної істоти перетворюється на свідому людину, набуває певних якостей, які в подальшому житті лише розвиваються і вдосконалюються.

Очевидно, тому в народі кажуть, що людина двічі живе на світі: перший раз — у дитинстві, другий — у спогадах про нього. Підтвердженням цього є слова російського письменника і педагога Льва Толстого (1828—1910), який відзначав, що за все доросле життя не набув і сотої долі того, що в дитинстві. Цієї думки дотримувався педагог Костянтин Ушинський (1824—1870), який стверджував, що характер людини формується в перші роки її життя і те, що “лягає” на характер у ці роки, стає її другою вдачею. Все, що вона засвоює згодом, не має такої глибини, як те, що засвоєне у дитячі роки.

Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, розвиваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття суттєвих зв´язків між речами.

Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності, творчості, ставлення до себе і до інших. Сформовані у цей період якості визначають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому.

З розвитком суспільства зростають темпи розвитку дитини. У зв´язку з цим особливої актуальності набула у другій половині XX ст. проблема акселерації (лат. acceleratio — прискорення, прискорений розвиток). Дані вікової анатомії і фізіології, дитячої психології свідчать, що акселерація охоплює анатомічні, фізіологічні, психологічні аспекти розвитку. Йдеться про збільшення зросту і маси тіла, розширення обсягу знань і загальної інформованості дитини, розвиток логічного мислення та ін. На рубежі XX— XXI ст. темпи акселерації сповільнилися, а на передній план вийшла проблема інфантилізації (лат. infantilis — дитячий) розвитку: сучасній дитині, яка значно поінформованіша, ніж діти попереднього покоління, не вистачає необхідної для її віку соціальної зрілості, вміння і прагнення приймати самостійні рішення, відповідальності.

Неабиякі можливості розвитку дитини в дошкільні роки зумовили спроби обґрунтувати теорії прискорення цих процесів завдяки ранньому спеціальному навчанню читання, формуванню логіко-математичних операцій тощо (“теорії штучної акселерації”). У зв´язку із цим пропонувалося скоротити терміни дошкільної освіти і починати систематичне шкільне навчання з 3—4 років. Однак ці пропозиції не були підтримані, оскільки надто раннє шкільне навчання може порушити процес гармонійного розвитку людської особистості, зашкодити формуванню і розвитку складних психічних процесів і якостей.

Психологічні дослідження (Л. Виготський, О. Запорожець, Г. Костюк, Л. Венгер та ін.) довели, що в процесі психічного розвитку дитини відбувається поетапне формування ієрархічної системи психічних якостей людської особистості. Результати цього розвитку залежать від своєчасності формування кожного рівня цієї системи. Тому на противагу концепціям “штучної акселерації” було висунуто концепцію ампліфікації (лат. amplificatio — збільшення, розширення; максимальне збагачення) дитячого розвитку, що ґрунтується на знаннях про особливості кожного етапу дошкільного дитинства. За сприятливих умов життя і правильного виховання у дітей під час виконання різних видів діяльності інтенсивно розвиваються синтетичне сприймання простору і часу, образне мислення, творча уява — психічні процеси, необхідні не лише дошкільнику, школяреві, а й дорослій людині. Якщо ці процеси не будуть належно сформовані в дошкільному віці, надалі цю прогалину буде важко заповнити, а то й неможливо. Недоліки розвитку в дошкільному віці проявляються в шкільний період, у подальшому житті людини. Тому насамперед необхідно формувати психічні процеси і якості, які інтенсивно розвиваються на цьому віковому етапі, без яких не обійтися зрілій особистості.

Отже, дошкільне дитинство є особливо важливим етапом формування особистості, коли закладаються перші зв´язки і відношення, що утворюють вищу єдність суб´єкта — єдність особистості.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал