Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002. 128 c



Pdf просмотр
Сторінка1/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10



Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін.
Основи наукових досліджень
Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.

У підручнику викладено основні відомості про організацію науки в
Україні, методологічні засади наукового пізнання і творчості, пошук та опрацювання наукової
інформації, методи теоретичних та експериментальних досліджень із застосуванням ЕОМ, оформлення результатів наукових робіт.
Для студентів вищих навчальних закладів.

ЗМІСТ
1. Роль та завдання науки при переході до ринкової економіки
1.1. Поняття, функції і значення науки
1.2. Організація науки і наукових досліджень в Україні
1.3. Склад та підготовка наукових кадрів
2. Основні напрямки наукових економічних досліджень в сучасних умовах
2.1. Об´єктивна необхідність наукових досліджень на сучасному етапі розвитку економіки
2.2. Види і класифікація економічних наук
2.3. Загальні проблеми розвитку економічної науки на сучасному етапі

3. Теоретичні основи наукових досліджень
3.1. Поняття, мета, особливості науково-дослідної роботи
3.2. Класифікація об´єктів наукового дослідження
3.3. Класифікація наукових досліджень
3.4. Принципи організації наукової праці
3.5. Вимоги ергономіки щодо організації наукової праці
4. Науково-дослідна робота студентів, її форми і роль у підготовці спеціалістів
4.1. Поняття, мета та завдання науково-дослідної роботи студентів у підготовці спеціалістів для народного господарства
4.2. Види та форми науково-дослідної роботи студентів
4.3. Організація роботи студентського наукового гуртка
4.4. Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів
5. Зміст і етапи науково-дослідної роботи
5.1. Процес наукового дослідження в економіці та його характеристика

5.2. Наукова проблема та обгрунтування теми дослідження. Гіпотези у наукових дослідженнях
5.3. Критерії вибору теми наукового дослідження, порядок її конкретизації і затвердження
5.4. Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень.
Структура і організація економічної бібліографії
5.5. Дослідна і завершальна стадії науково-дослідного процесу
6. Основи методології наукового економічного дослідження
6.1. Загальні методи наукових досліджень
6.2. Спеціальні методи наукових досліджень в економіці
7. Інформаційне забезпечення, обробка та аналіз матеріалів дослідження
7.1. Поняття та класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень. Роль і функції інформації
7.2. Економічна інформація, її класифікація та призначення у науково- дослідному процесі

7.3. Вибір об´єкта обстеження та визначення системи показників, що підлягають збору в процесі спостереження
7.4. Організація збору і документальне оформлення інформації
7.5. Порядок обробки інформації в економічних дослідженнях. АСУ обробки інформації на ЕОМ та застосування їх у наукових дослідженнях
7.6. Проведення аналітичної роботи в науково – дослідному процесі
8. Оформлення результатів наукового дослідження та впровадження їх у практику господарської діяльності
8.1. Систематизація результатів наукового економічного дослідження
8.2. Форми подання цифрового та ілюстративного матеріалу
8.3. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні
Література

1.1. Поняття, функції і значення науки

Навколишній світ-це значною мірою створений людиною світ
інформаційних технологій, техніки та наукових досягнень. Він визначає рівень цивілізації людства, різноманітність та глибину експлуатації земних ресурсів. XXI століття - епоха науки, її грандіозного поступу вперед та впливу на розвиток цивілізації.
Поняття "наука" має декілька значень, з одного боку, наука - це динамічна система достовірних, найбільш суттєвих знань про об´єктивні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Знання виступають продуктом науки і в той же час її матеріалом, який знову залучається до наукової діяльності для отримання нових знань. При цьому знання про навколишній світ можуть бути звичайними, буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від звичайних послідовністю, систематичністю, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Наукові знання не тільки розкривають і пояснюють нові явища в природі, суспільстві чи господарський практиці, а й дозволяють вдосконалювати людську діяльність, передбачати її результати і наслідки.
Наука - не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства.
З іншого боку, наука являє собою спеціально організовану діяльність людей. Як галузь людської діяльності, наука є складним соціальним
інститутом, який сформувався у процесі розподілу праці, поступового відмежування розумової праці від фізичної і перетворення пізнавальної
діяльності в специфічний вид занять окремих осіб, колективів та установ.
Першими матеріалізованими продуктами наукової діяльності були стародавні рукописи і книги, пізніше почалося листування між дослідниками, яке призвело до появи у другій половині XVII століття наукових журналів.
Але остаточне становлення науки як сфери діяльності відбулося тоді, коли почали створюватися спеціальні наукові установи, частину з яких фінансувала держава.
Наука як діяльність людей включає такі процеси:
1) формування знань, що відбувається внаслідок спеціально організованих наукових досліджень;
2) передавання знань, що виникає внаслідок комунікацій вчених та
інших осіб, зайнятих науково-дослідною роботою. Комунікації можуть бути як формальними (наукові монографії, описи винаходів, матеріали наукових зібрань, форумів, конференцій, симпозіумів, наукові звіти, дисертації), так і неформальними (листування, бесіди, обмін препринтами, відбитками статей, а також поширені в теперішній час електронні журнали, електронна пошта, електронні конференції);
3) відтворення знань, що полягає у підготовці наукових кадрів, формуванні наукових шкіл.
Об´єктом науки виступають природа і форми руху матерії, людське суспільство в його розвитку, людина та її діяльність.
Суб´єктами науки є люди, що мають певну кількість знань і готові до наукової діяльності.
Суть науки розкривається в її функціях. Пізнавальна функція науки відбиває велике прагнення людського розуму до пізнання і виправдовує саме
існування людини на землі. Пізнавальна функція науки - це вияв найбільш суттєвих знань про закони розвитку природи, суспільства і мислення та їх взаємозв´язок. Критична функція науки полягає в оцінці виявлених закономірностей, властивостей, тенденцій з метою підсилення позитивних сторін явищ, процесів і усунення негативних. З цими функціями пов´язана і практична, яка полягає у вдосконаленні оточуючого світу, особливо системи матеріального виробництва і суспільних відносин.
Як відомо, в економічному розвитку будь-якої держави поєднується три типи технологій-доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні. В доіндустріальних та індустріальних технологіях провідна роль належить матеріальним ресурсам, праці та способам їх поєднання у технологічному процесі. У постіндустріальних або мехатроннихтехнологіях чільне місце
займають знання й інформація. Саме галузі, які використовують мехатронні технології, розвиваються в 5-10 раз швидше. Тому наука і "високі" технології стають головними джерелами економічного розвитку окремих держав, величезною продуктивною силою суспільства.
Поняття, які мають відтінок спеціального наукового значення, називаються термінами. Це може бути слово чи словосполучення, яке несе конкретний науковий зміст (наприклад, дисконтування, процентна ставка, фіскальна політика).
Поняття, які набувають широкого змісту і вживаються у різних значеннях з декількома відтінками, перетворюються у категорії (наприклад, категорії ринку, попиту, грошей, фінансів, підприємства, торгівлі).
Основою формування науки як системи знань виступають принципи - певні ключові, вихідні положення, перший ступінь систематизації знань. На відміну від законів принципи об´єктивно в природі не існують, а визначаються науковцями. Так, загальним принципом усіх досліджень служить принцип діалектики - розглядати усі явища й процеси у взаємозв´язку і русі як у просторі, так і в часі. В економічних науках найбільш широко вживаними є принципи комплексності, контролю та інші.
Різновидом принципів є постулати - твердження, які приймаються в межах певної наукової теорії за істину, хоч і не можуть бути доведені засобами цієї теорії і тому виконують у ній роль аксіом. Аксіома, в свою чергу, - це положення, яке приймається без логічних доказів через свою безпосередню переконливість, наочність, безсумнівність. Наприклад, одним із постулатів у економічних науках є постулат про обмеженість ресурсів.
Наукові закони - це твердження (з використанням принципів, понять і категорій), які відображають необхідні, суттєві, стійкі і повторювані об´єктивні явища та зв´язки у природі, суспільстві і мисленні. Закони носять об´єктивний характер, існують незалежно від волі і свідомості людей.
Пізнання законів - завдання науки, яке стає основою перетворення людьми природи і суспільства. Існує три основних групи законів: специфічні або часткові (наприклад, закон попиту і пропозиції, закон вартості), загальні, тобто характерні для великих груп явищ (наприклад, закон збереження енергії, закон природного відбору, закон циклічного розвитку) і всезагальні або універсальні (наприклад, закони діалектики).
Наукова теорія - найвищий ступінь узагальнення і систематизації знань. Під теорією розуміють систему основних ідей, положень, законів у тій чи іншій галузі знань, яка дає цілісне уявлення про закономірності та класифікацію.

Логічний підхід доповнює два вищеназваних і заснований на виділенні різних сторін певного об´єкту науки, врахуванні загального і часткового, абстрактного і конкретного.
Слід відзначити, що навіть поєднання цих підходів не дозволяє зробити досконалої і незмінної класифікації наук, бо зв´язки між об´єктами природи і суспільства та науковими знаннями дуже багатогранні і взаємозалежні. Крім того, з бурхливим розвитком науки народжуються нові знання, які доповнюють і об´єднують різні галузі наук.
У найбільш загальному вигляді всі галузі наукових знань об´єднують у три групи: знання про природу (математика, фізика, хімія, біологія, географія та
ін.); знання про суспільство (економічні науки, історичні, правові та ін.); знання про мислення (філософія, логіка, психологія та ін.). Якщо мова йде саме про науки, цю класифікацію можна видозмінити і поділити всі науки на наступні укрупнені групи: природничі науки (математика, фізика, хімія, біологія та ін.); технічні науки - система знань про цілеспрямоване перетворення природних сил і процесів у технічні об´єкти; медичні науки; суспільні науки (економіка, соціологія, політологія, правові науки, демографія та ін.); гуманітарні науки (історія держави, історія мистецтва, церкви, теологія, мовознавство і літературознавство, філософія, логіка, психологія та
ін.).
Кожна з названих наук має свої "парості" знань, які весь час розгалужуються. Процес розгалуження, народження нових "гілок" на "дереві науки" називається диверсифікацією наук. Диверсифікація наук-це поява нових наук на стику раніше відомих або в результаті відокремлення від них.
Внаслідок цього неперервного процесу сформувалися у свій час такі підгалузі наук, як фізика твердих тіл, статистика попиту, товарознавство, фінанси міжнародних страхових операцій, ергономіка та ін.
Розгалуження наук сприяє їх переплетенню, взаємопроникненню,
інтеграції. Інтеграція - це об´єднання наук в нову науку. Результатом
інтеграції стали такі відомі науки, як біохімія, математична статистика,
інженерна генетика тощо.
Загалом в Україні прийнято виділяти наступні основні галузі наук: фізико-математичні, хімічні, біологічні, геолого-мінералогічні, технічні, сільськогосподарські, історичні, економічні, філософські, філологічні,
географічні, юридичні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, ветеринарні, мистецтвознавство, архітектура, психологічні, соціологічні, політичні, інші.
За характером своєї спрямованості і відношенням до суспільної практики науки поділяються на фундаментальні і прикладні.
Фундаментальні науки направлені на пізнання основ і об´єктивних законів розвитку природи, суспільства та мислення взагалі. їх основна мета - пошук істини, яку потім можна застосовувати у різного роду дослідженнях як у самих фундаментальних науках, так і у прикладних. До фундаментальних наук належать математика, окремі розділи фізики, хімії, філософія, економічна теорія, мовознавство та інші.
Прикладні науки, розвиваючись на базі фундаментальних, розробляють шляхи і методи застосування та впровадження у практику результатів фундаментальних досліджень. Показником ефективності дослідження в області прикладних наук виступає не стільки отримання істинного знання, скільки безпосереднє практичне значення. До прикладних наук належать всі технічні науки, більша частина медичних, економічних наук та ін. В теперішній час майже кожна укрупнена галузь науки поєднує в собі фундаментальні і прикладні науки.
1.2. Організація науки і наукових досліджень в Україні

Подальший розвиток країни в сучасних умовах пов´язаний виключно з орієнтацією на постіндустріальні тенденції суспільного відтворення. Суть цих тенденцій - дедалі зростаюче використання інформації і знань, як найважливішого виду ресурсів, який все більшою мірою визначає майбутнє держави. У стратегії економічного й соціального розвитку України на 2000-
2004 рр. на основі науки запрограмовано стратегічні пріоритети цього періоду, політику економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, завдання та напрями соціальної політики, економічну та екологічну безпеку. Саме капітал знань, який містять у собі досягнення науки і техніки, може привести до так званого "економічного дива", тому держава зацікавлена у правильній науково- технічній політиці, такій організації науки, яка дала б змогу ефективно управляти нею.
Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід´ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації
інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем.

Верховна Рада України формує державну науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України. Верховна Рада України: визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної політики і правові основи діяльності в науково-технічній сфері; встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково- технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм та обсяги фінансування по кожній з них на весь строк виконання з щорічним уточненням в бюджеті; створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері.
Загальне керівництво науковими дослідженнями здійснює Кабінет
Міністрів України, який розглядає і затверджує на Верховній Раді основні напрями розвитку науки та наукових досліджень; організує розробку національних та державних науково-технічних програм; визначає порядок їх фінансування; координує заходи щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності.
Управління наукою покладене на Міністерство освіти і науки України.
Міністерство освіти і науки України визначає головні заходи щодо підвищення ефективності наукових досліджень та впровадження їх результатів у народне господарство, забезпечує науково-технічною
інформацією, координує розробку міжгалузевих проблем, організовує науково-технічне співробітництво із зарубіжними науково-дослідними установами. При вирішенні наукових питань Міністерство освіти і науки спирається на думку наукової громадськості. З цією метою створюються наукові ради, які виконують роль науково-консультаційних органів.
В Україні наука організаційно ділиться на п´ять взаємопов´язаних сфер
(секторів). До першого сектору відносять академічну науку, яка включає заклади Національної Академії наук України, Української академії аграрних наук, Академій медичних, педагогічних та правових наук України, а також галузевих академій: Української екологічної академії наук,
Українській академії архітектури, Академії інженерних наук України,
Академії наук вищої школи України, Української академії економічної
кібернетики, Міжнародної академії комп´ютерних наук та систем,
Міжнародної академії біоенерготехнологій.
Провідне місце у наукових дослідженнях займає Національна Академія
Наук України. НАНУ очолює і координує фундаментальні дослідження у різних областях науки. До її складу входять науково-дослідні інститути, лабораторії, музеї, астрономічна обсерваторія, ботанічний та акліматизаційний сади, біологічна станція, друкарня та бібліотека.
Започаткована Академія наук України ще в листопаді 1918 року. За статутом вона повинна була розробляти понад 60 наукових напрямків у трьох відділах.
Перший відділ - це історія українського народу, писемності, мистецтва,
історія української церкви, загальне мовознавство, мова і література, слов´янська історія, історія всесвітньої літератури, філософія та ін. Другий відділ об´єднував математику, механіку, астрономію, фізику, хімію, геологію, ботаніку, зоологію, географію та інші. Він називався фізико-математичним.
Третій відділ об´єднував два підвідділи: юридичних наук (філософія права, слов´янське законодавство, державне, адміністративне та міжнародне право, церковне право, кримінологія, цивільне право та ін.) та економічних наук
(теоретична економія, соціологія, економіка промисловості, сільського господарства, економіка підприємства, бухгалтерський облік, аудит, статистика, фінанси, кредит, банки та грошовий обіг, демографія та ін.).
В теперішній час перелік галузей наук значно розширився і змінився, а
Національна Академія наук організаційно включає п´ять наукових центрів:
Південний, Донецький, Придніпровський, Західний, Північно-Східний.
Кожний центр має відділи, які відповідають основним галузям досліджень у певному регіоні. Так, Придніпровський науковий центр розробляє проблеми екології; Західний - концепцію здійснення земельної реформи, створення комп´ютеризованого інформаційного банку земельних ресурсів; Донецький комплексну програму економічного і соціального розвитку Донбасу;
Південний проблеми раціонального водокористування, еколого-економічне обґрунтування будівництва другої черги Дунайсько-Дністровської зрошували геми; Північно-Східний - виконує значний обсяг експертних робіт по технічному переозброєнню підприємств та інше. Кожний науковий центр має у своєму складі науково-дослідні інститути або їх відділення.
Галузева наука є другою сферою організації науки в Україні. Вона включає самостійні наукові організації, підпорядковані органам державного і галузевого управління (міністерствам і відомствам) та самостійні науково- дослідні інститути, конструкторські бюро, науково-виробничі об´єднання.
Галузеві науково-дослідні установи працюють на певну галузь і найбільш наближені до проблем її розвитку. Вони підпорядковані наступним міністерствам: Міністерству палива та енергетики, Державному комітету промислової політики, Міністерству охорони здоров´я, Міністерству транспорта, Міністерству аграрної політики, Державному комітету
будівництва, архітектури та житлової політики, іншим міністерствам та відомствам.
Вузівська наука (третій сектор) представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково- технічні роботи на кафедрах.
Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково- дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об´єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.
Позавідомча наука (підприємницький сектор) об´єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури -інкубатори, технопарки, технополіси.
Інкубатор спеціалізується на створенні сприятливих умов для започаткування і ведення ефективної діяльності малих інноваційних
(венчурних) фірм, зайнятих реалізацією оригінальних науково-технічних
ідей. Це досягається через надання малим інноваційним фірмам матеріальних
(перш за все, наукового обладнання і приміщень), інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.
Технопарк - це компактно розташований комплекс, який може включати в себе наукові установи, вищі навчальні заклади і підприємства промисловості.
Технополіс схожий на технопарк, має форму невеликого містечка
(населеного пункту), в якому розташовані наукові і науково-виробничі комплекси. Це свого роду конгломерат із сотень розміщених на одній території дослідних установ, промислових фірм (переважно малих), впроваджувальних організацій, які об´єднані зацікавленістю у появі нових
ідей та якнайшвидшій їх комерціалізації. Об´єднання дрібних фірм створює
інфраструктуру, достатню для крупних нововведень. Основною ланкою технополісу переважно є крупний університет - генератор фундаментальних знань, що виступають основою інновацій. Технопарки як організаційні форми науково-технічної діяльності створені у США, країнах Західної
Європи. В Японії сформовано 19 технополісів, у яких нагромаджений
потужний потенціал для розробки досконалих технологій у пріоритетних областях науки. Україна почала запровадження цих прогресивних і ефективних форм наукової діяльності.
У 2000 році наукові дослідження й розробки в Україні виконували 1490 організацій. При цьому 20,6% їх належали до академічної науки (їх частка зменшилась проти 1991 року і іа 1,0%), 63,0% - до галузевої науки (їх питома вага зросла порівняно з 1991 роком на 3,2%), 10,7% - до вузівської науки (їх частка зменшилась на 0,2%), 5,7% - до заводської науки (їх питома вага скоротилась на 2,0%).
Переважна кількість організацій, що виконували наукові та науково- технічні роботи, знаходиться в державній (70,5%) та колективній (28,3%) власності, в приватній власності лише 0,3%. 58,8% всіх організацій здійснювали наукові дослідження в галузі технічних наук, 12,5% - в сфері сільськогосподарських наук, 5,0% - в медицині, 3,4% - в економічних науках.
1.3. Склад та підготовка наукових кадрів

Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність" трактує поняття наукової та науково-технічної діяльності, наукова діяльність - це
інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Науково-технічна діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. При цьому їх ефективність безпосередньо залежить від складу наукових працівників.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал