Навчальний матеріал Естетика



Сторінка6/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.3 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Прочитайте та законспектуйте основні положення. Зверніть увагу на зміст ключових слів

Багато діячів культури у І пол. ХХ століття аналізували ті чи інші аспекти цивілізації, що виникала на їх очах. Предметом уваги здебільшого ставали питання, пов’язані з трансформацією культури. Зокрема аналізувалися питання формування так званої „техносфери”, вивчався вплив технократичного суспільства на загальний стан людини, на її свідомість та позасвідомість, на її естетичні смаки та духовні потреби. Місце мистецтва в нових культурно-історичних умовах, його суспільне значення, його вплив багатьом дослідникам видавався суперечливим. Багато міркувань присвячувалось процесу політизації та надмірної ідеологізації художньої творчості. Разом із тим сьогодні ми маємо звернути увагу на ще один складний процес, що визначав місце мистецтва в складних умовах першої половини ХХ століття. Більшість дослідників позначили цей процес за допомогою понять „дегуманізація” або „масовізація” мистецтва.



Прочитайте наступний текст і докладно проаналізуйте феномен масовізації. Зверніть увагу на існування значної кількості наукових джерел, присвячених аналізу процесу масовізації мистецтва.

Одним з перших процеси дегуманізації та масовізації мистецтва почав вивчати відомий іспанський філософ першої половини ХХ століття Хосе Ортега-і-Гассет. Відповідно до його ідей, дегуманізація мистецтва означає „вилучення з творів мистецтва елементів людського, тобто такого, що орієнтоване на звичайне, неспотворене сприйняття, такого, що відтворює життя у формах самого життя” (Цит за : Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 – с. 56). Як бачимо, у наведеному фрагменті йдеться про вилучення із мистецтва такого елементу, як реалістичність, правдивість, або ширше – людиномірність.



Концепція масовізації є похідною від концепції масової культури, що напрацьовувалася впродовж І пол. ХХ століття багатьма дослідниками. Зокрема, слід згадати вчених Оскара Шпенглера, Миколу Бердяєва, Альберта Швейцера, Еріха Фромма, Герберта Маркузе. Розглянемо зміст поняття „маса”. За Ортегою „маса” – це натовп, що не має власного обличчя. Формування „маси”, вважає дослідник, викликане технічним прогресом, масовою міграцією сільського населення до міста, руйнуванням сільських громад зі своїми усталеними звичками, традиціями. Людина „маси” відрізняється від знедоленого робітника-пролетарія або люмпенізованого представника міської бідноти минулого. Робітник-пролетарій або селянин-пролетарій у минулому, наприклад, намагалися висловити стихійний, а пізніше, під впливом політичної пропаганди, свідомий протест проти нестерпних соціальних умов. Революційні події, що відбувалися на зламі ХІХ – ХХ століть, поширення класових змагань на початку ХХ ст. сприяли формуванню у таких людей чітко зорієнтованої політичної свідомості, готовності до боротьби за краще майбутнє. Людина „маси”, навпаки, задоволена власною долею, власним суспільним станом. Формуванню такого почуття задоволення, за Ортегою, слугує технічний прогрес, зокрема певне покращення життя широкого загалу людей в індустріально розвинених країнах Західної Європи та у США. У даному випадку йдеться про поступове зникнення важкої фізичної праці внаслідок розвинення техніки, скорочення робочого часу від 10-12 годин до 8 годин у день, відповідне збільшення вільного часу. Тим не менш, вважає Ортега, умови життя та праці в індустріально розвиненому суспільстві за часів технічного прогресу не слід ідеалізувати, і ось чому. Життя в умовах індустріального суспільства вимагає від людей психічного напруження внаслідок одноманітної праці. Все це, з одного боку, потребує відпочинку, відновлення фізичних і психічних сил, а з іншого, – сприяє нівелюванню, тобто уодноманітненню духовних потреб людей. Саме для задоволенню таких штучно знівельованих духовних потреб „масових індивідів” слугує „масове мистецтво”. У той же час, завдяки широкому попиту внаслідок реклами, моди, відвертого „нав’язування” у ЗМІ масове мистецтво першої, а потім і другої половини ХХ століття перетворюється на прибуткову галузь економіки. У наш час для визначення такої галузі існують поняття „індустрія дозвілля”, „індустрія розваг” тощо.

Прочитайте наступний текст і випишіть характерні риси творів масового мистецтва.

Перетворившись на товар, твори масового мистецтва відмічені певними рисами. По-перше, слід назвати простоту творів, що межує з примітивністю. По-друге – посилений елемент розважальності, звернення до підсвідомості, до інстинкту. По-третє – оптимізм, оскільки твори масового мистецтва відмежовуються від дійсно серйозних сюжетів, уникають трагічних фіналів, прагнуть до так званого „happy-end” (щасливий фінал).



Прочитайте наступний текст, випишіть види і жанри мистецтва 20-30-х років ХХ століття. Проаналізуйте відмінності тем і сюжетів мистецтва даного періоду.

На теренах колишньої Російської імперії, після революційних подій 1917 року та громадянської війни 1918 – 1924 рр. почався період мирного будівництва. На тлі значних політичних перетворень відбувалися значні зміни в культурі та мистецтві. Радянська держава, що утворилася на місті багатонаціональної Російської імперії, приступила до здійснення культурної революції. Культурна революція передбачала здійснення багатьох заходів, серед яких слід відмітити такі: а) ліквідація неписьменності; б) критичне засвоєння культурних досягнень людства та створення на цій основі нового типу культури – соціалістичної культури; в) створення мистецтва, яке буде доступним та зрозумілим масам. З огляду на такі програмні заходи стає більш зрозумілим поширення у 20-30 роки минулого століття жанрів масового мистецтва, зокрема жанру плакату в образотворчому мистецтві, революційної пісні та частушки в музичному мистецтві. Швидкими темпами розвивалося мистецтво кіно, як наймолодший та найбільш масовий вид мистецтва ХХ століття.

Вагомим засобом реалізації планів культурного будівництва в ті часи стали друковане слово, котре доносило нові політичні ідеї засобами плакату, шляхом газетних та журнальних публікацій. Не менш важливим було створення масових вокально-поетичних жанрів – частушки та революційної пісні.

Плакат, частушка та пісня виконували в ті часи значні агітаційні функції, а саме: доступною мовою роз’яснювали заходи нової влади, націлені на покращення життя простих людей, доводили переваги нового життєвого устрою, висміювали ворогів трудящих, закликали до боротьби з ними. Масові жанри, особливо плакати та фільми, пропонували наочні образи нових героїв – будівників нового життя, створювали образи „ворогів” – буржуїв, кулаків та підкулачників тощо.

Значну роль в мистецтві 20-30 років ХХ століття відгравали жанри кіно – хронікальне, хронікально-документальне та художнє. З перших років революції 1917 року, що кардинально змінила життя багатьох людей, зусиллями кінооператорів, кінорежисерів почався створюватися кінолітопис. На цьому тлі виникли новітні жанри хронікально-документального кіно: кіножурнал, кіно-правда, „кіно-око”. Молоді майстри мистецтва кіно, зокрема Л. Кулешов, В. Пудовкін, Д. Вертов та ін. із захопленням вивчали можливості кінотехніки, експериментували, намагаючись створити нову виразну мову кіно.

Художнє життя в Україні в ті часи розвивалося за подібними напрямками. У перше післяреволюційне десятиліття столицею Радянської України був Харків. У цьому місті, яке в 20-ті роки минулого століття нічим не нагадувало столицю, стрімко виникали творчі гуртки, молоді митці палко сперечалися про нові шляхи розвитку мистецтва. Не зважаючи на те, що деякі з митців були прибічниками авангарду-футуризму, деякі вважали себе неокласиками, а інші – обстоювали „пролетарську культуру”, всі вірили в те, що саме вони є творцями нової культури. У перші післяреволюційні роки в Харкові створював фрески художник М. Бойчук, виходили гравюри Сідляра, портрети і пейзажі Падалки, відкрилася виставка робіт грузинського художника Ніко Піросманішвілі. Із Києва до Харкова був переведений драматичний театр „Березіль”, в якому працював режисер О.Курбас. Дотримуючись традицій свого часу, О. Курбас розділив театр на творчі майстерні, котрими керували його учні. Таким чином театр „Березіль”, подібно до театру МХАТ, створеного К.С. Станіславським та В.І. Немировичем-Данченко, подібно до багатьох інших відомих театрів того часу, функціонував також як школа-студія з підготовки майбутніх театральних акторів. Акторами театру „Березіль” свого часу були Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницькій, Наталія Ужвій, Валентина Чистякова.

Молода українська інтелігенція Харкова об’єднувалася шляхом створення нових журналів, випуску газет, мистецьких часописів. Наприклад, редактором республіканської газети „Вісті” в Харкові був поет Василь Блакитний (псевдонім В.М. Еланського). Він залучив до роботи в газеті майбутнього класика українського кіно О. Довженка, котрий прославився на той час як художник-карикатурист. У редакції газети „Вісті” й об’єдналися талановиті митці, скульптори, майбутні діячі українського мистецтва. Більшість із них, у тому числі й сам Василь Блакитний, стануть жертвами політичних репресій 30-х років минулого століття.

В естетиці та мистецтвознавстві ХХ ст. широко використовують поняття модерну та модернізму. Сутність цих понять слід розрізняти, оскільки за цими поняттями „приховуються” різні моменти з історії художньої культури, а отже - різні події культурно-мистецького життя та різні творчі біографії майстрів мистецтва. Уважно прочитайте наступне і проаналізуйте відмінності у змісті понять «модерн», «модернізм»:

За допомогою поняття модерн сьогодні позначають нові напрямки художньої творчості, які виникали на початку ХХ століття і поступово йшли на зміну напрямкам класичного мистецтва. Так, на початку ХХ століття виник новий архітектурний стиль, що отримав назву модерн (сучасний, новий) і замінив собою архітектурні стилі минулого. Будівлі у стилі модерн набули поширення, на основі архітектурних принципів модерну проектувалися приватні маєтки, оздоблювалися інтер’єри, будувалися вокзали, міські площі тощо. Стиль модерну на початку 20 століття настільки поширився і набув такої популярності, що на його основі виникла витончена культура модерну. Ця культура охопила своїм впливом не тільки види мистецтв, але і диктувала людям того часу моду, зумовлювала стиль життя, створювала кумирів тощо. Але при цьому слід звернути увагу на ідейні настанови мистецтва модерну. По-перше, митці нового стилю орієнтувалися у своїй творчості на класичні традиції, цінили насамперед майстерність і, наслідуючи майстрів минулого, намагалися досягти універсальності таланту. По-друге, теоретики мистецтва модерну наголошували на принциповій незалежності мистецтва від будь-яких позахудожніх моментів, розцінювали як несуттєвий для творчості зв’язок мистецтва з суспільним життям, політикою, релігією тощо. Таким чином у художній програмі мистецтва модерну була намічена тенденція, яка згодом реалізується у концепціях елітарного мистецтва. Тим не менш у перші десятиліття ХХ століття творчій імпульс щодо переосмислення цінностей минулого, міркування стосовно майбутнього культури та цивілізації об’єднував таких різних майстрів, як В’ячеслав Іванов та Андрій Бєлий, Олександр Блок та Костянтин Бальмонт, Микола Гумільов та Осип Мандельштам, Максиміліан Волошин та Федір Сологуб.

Поняття модернізм позначає інше. Модернізмом називають мистецтво 30-40 років 20 століття, яке наслідує творчі здобутки мистецтва авангарду, але відмовляється від його бунтарських або епатажних мотивів. Можна сказати, що мистецтво модернізму – це мистецтво кубізму, експресіонізму, абстракціонізму, сюрреалізму та ін., яке у своїх кращих досягненнях стало класикою художньої культури 20 століття. До мистецтва модернізму слід віднести живопис А. Матісса, П. Пікассо, В. Кандинського, К. Малєвіча, С. Далі, музику А. Шенберга, театр абсурду Е. Іонеско, С. Беккета, літературу М. Пруста, представників українського футуризму-авангарду, українських неокласиків та неоромантиків 20-30-х років минулого століття. Вважається, що розквіт мистецтва модернізму припадає на 1940-1970-ті роки 20 століття.

Прочитайте наступний матеріал і проаналізуйте напрямки розвитку радянського кіно періоду Великої Вітчизняної війни

Мистецтво радянського кіно доби Великої Вітчизняної війни – особлива сторінка в історії світового та вітчизняного мистецтва. У перші ж дні війни на фронт відправилися групи кінооператорів для організації зйомок бойових дій. Одним із перших документальних фільмів був створений у 1941 році, називався цей фільм «Розгром німецько-фашистських військ під Москвою». На екрані були показані розбиті ворожі війська, техніка. Документальні кадри засвідчили також факти воєнних злочинів, зокрема руїни міст, спалені культурні пам’ятки, загиблих або страчених мирних жителів. Починаючи з цього часу, кінодокументалісти почали вести літопис злодіянь ворога, а після перемоги кіноматеріали були представлені як свідчення звинувачення на міжнародному суді, що відбувався у Нюрнбергзі над воєнними злочинцями. Документальний фільм «Розгром німецько-фашистських військ під Москвою» став всесвітньо відомим, фільму була присуджена Державна премія. У часи війни до зйомок документального кіно приступила велика група режисерів художнього кіно. Серед них були С. Герасимов, О. Довженко, А. Зархі, Ю. Райзман, С. Юткевич. У наш час серед досягнень слід згадати документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні», фільм С. Юткевича «Звільнена Франція» та фільм Ю. Райзмана «Берлін».

Цілком специфічний та унікальний кіножанр часів Великої вітчизняної війни – бойові кінозбірки. Драматургічно бойові кінозбірки були зібранням новел, об’єднаних за допомогою того чи іншого кінообразу, популярного героя художнього фільму. У публіцистично-образній формі бойові кінозбірки інформували людей про найважливіші воєнні події, підтримували надію, надихали вірою у перемогу. Кінозбірки використовували відеоматеріал відомих кінострічок мирного часу, пропонували сатиричні зображення та шаржі ворогів. Наприклад, в одному із випусків бойової кінозбірки в акторському виконанні була показана «жива» карикатура на Гітлера, котрому наснилися епізоди боїв, змонтовані із кадрів художнього фільму С. Ейзенштейна «Олександр Невський» та фільму О. Довженка «Щорс». У кінозбірках широко використовувався прийом прямого звернення героя до глядачів. Так, у кінозбірці під назвою «Чапаєв з нами» легендарний полководець звертався з кіноекрану до бійців Червоної Армії із закликом бити ворога.

Художні фільми часів Великої Вітчизняної війни створювалися на основі агітаційних завдань часу, виростали із безпосередніх спостережень за воєнною дійсністю. Серед художніх фільмів, що в образній формі відтворювали воєнні події, слід вказати на кінострічку Івана Пир’єва «Секретар райкому»; фільм режисера Ермлера «Вона захищає Батьківщину» та фільм «Радуга» режисера Марка Донського по сценарію В. Василевської. Головну роль у фільмі «Радуга» виконала відома українська артистка Наталія Ужвій. Після фільму «Радуга» режисер М. Донской продовжив тему війни у фільмах «Нескорені» та «Нашестя». У цих фільмах відсутні спільні герої, утім тематично їх можна об’єднати у трилогію на тему Великої Вітчизняної війни, за жанром ці кінострічки є кінотрагедіями. Фільм Марка Донського «Радуга» у 1944 році отримав премію американської кіноакадемії «Оскар». На теми війни був знятий художній фільм «Два бійця», у якому автори намагалися поєднати історичну достовірність із поетичною образністю.

У роки війни знімалися фільми на історико-революційну тематику. Прикладом такого фільму був кіно-твір «Олександр Пархоменко», із актором Олександром Хвилею у головній ролі; фільм «Котовський» із актором Миколою Мордвіновим у головній ролі. Ці кінострічки відмічені яскравими батальними сценами, вдалими акторськими роботами.

У воєнні роки продовжувалася робота над комедійними фільмами. У 1941 році на екрани вийшов фільм Івана Пир’єва «Свинарка і пастух». Робота над фільмом розпочалася перед війною. Музику до фільму написав композитор Микита Богословський; головні ролі виконували актори Марина Ладиніна, Володимир Зельдін, Микола Крючков. Фільм був створений у кращих традиціях радянських музичних комедій, насичений ліричними піснями, гумористичними діалогами, масовими музично-танцювальними сценами. Кінострічка І.Пир’єва пропонувала глядачам поетичний образ рідної країни, Радянського Союзу та її столиці Москви, що об’єднує людей праці різних національностей.

Прикладом ліричної комедії часів Великої Вітчизняної війни є фільм «Серця чотирьох» із Людмилою Целіковською та Валентиною Сєровою у головних ролях.

Особливе місце у мистецтві кіно 40-х років ХХ століття посідає художній фільм Сергія Ейзенштейна «Іван Грозний», що виявився останньою, остаточно незавершеною роботою майстра. Робота над фільмом почалася у 1943 році, на кіностудії Алма-Ати (сучасна Астана, столиця Казахстану). Жанр фільму можна визначити як історичний. Особливу увагу слід звернути на питання трактовки сюжету та художньо-образної концепції фільму. С.Ейзенштейн вирішив відмовитися від біографічного принципу компонування історичного матеріалу. Натомість режисер запланував показати найважливіші етапи становлення Російської держави крізь зміни у життєвому шляху свого героя. Такий підхід до сюжету потребував залучення великої кількості дійових осіб, і, відповідно, великого акторського складу. У фільмі знімалися відомі актори 40-х років, серед яких були Микола Черкасов, Серафіма Бірман, Михайло Жаров, Павло Кадочніков, Людмила Целіковська та багато інших. Головний конфлікт фільму був визначений як суперечності між царем-державотворцем та боярами, що оточували царя і зраджували інтереси держави у боротьбі за владу. Таким чином, драматургія фільму не прямо наслідувала життя царя Івана Грозного, а розгорталася згідно епізодам боротьби Івана Грозного за єдину державу, проти бояр-зрадників. Цілком вочевидь, що подібна трактовка образу головного героя та його вчинків містила, як це часто траплялося у радянському історичному кіно, політичний підтекст.

Величезним був обсяг творчої роботи, здійсненої у роки війни українським режисером О. Довженком. Це і написана упродовж 1942–1943 pp. кіноповість «Україна в огні», упродовж 1944–1945 pp написаний твір «Повість полум’яних літ», друковані в періодиці статті «Народні лицарі», «Я бачу перемогу», «У грізний час», «Слава народові-воїну!» та інші, оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Битва» «Перемога», «Мати», листівка для поширення у ворожому тилу – зразок викривальної публіцистики – «Лист до офіцера німецької армії», чимало іншого. У 1943 р. Довженко зняв повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який був дубльований 26-ма іноземними мовами. Дикторський текст був написаний самим митцем. У 1945 р. О. Довженко створив ще один такий документально-хронікальний фільм – «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників на межі українських радянських земель». Ці стрічки давали новий поштовх розвитку художніх засобів воєнної кінодокументалістиці.



Питання для самоперевірки

  1. Розкрийте зміст поняття «масовізація мистецтва».

  2. Назвіть жанри масового мистецтва 20-30-х років ХХ століття, визначте їх художні та позахудожні функції.

  3. Розкрийте значення понять «модерн» та «модернізм», зробіть наголос на відмінностях цих понять.

  4. Назвіть жанрово-тематичні напрямки розвитку радянського кіно часів Великої вітчизняної війни.

  5. Проаналізуйте значення творчості О. Довженка періоду Великої вітчизняної війни.

Навчальний матеріал

Прочитайте наступний текст, проаналізуйте зміст понять «інформація», «теорія інформації», випишіть ознаки інформаційного суспільства.

Довгий час поняття „інформація” розуміли виключно як повідомлення, звістка, що може бути відправленою від будь-якої людини і звернена до будь-якої людини у будь-якій ситуації. Повідомленнями, звістками люди обмінюються під час спілкування, листування тощо.

На початку 20 століття у зв’язку із стрімким розвитком засобів передачі інформації (радіо, телефон, телеграф), урізноманітненням форм зв’язку, збільшення обсягів інформації виникла необхідність у вимірюванні кількості інформації. Далі, у ІІ половині минулого століття почала розвиватися особлива наука – теорія інформації. У контексті вказаної теорії виникли відповідні поняття – джерело інформації, передавач, лінія зв’язку, одержувач, джерело перешкоджань.

Прикметою сучасного суспільства стало масове розповсюдження електронних засобів масової інформації як у професійній діяльності, так і у побуті, у приватному житті людей. Першою ознакою інформаційного суспільства є існування умовної схеми „людина – комп’ютер”. Це слід розуміти як усебічну комп’ютеризацію форм людської діяльності, виникнення нових форм праці, спілкування, відпочинку, зміни образу життя, зміни стереотипів мислення на основі масового використання комп’ютерної техніки та інформаційних технологій.



Інформаційна технологія пов’язана з електронними засобами збереження і передачі інформації, зі створенням продукції, що зберігається за допомогою електронних носіїв (навчальні фільми, навчальні програми, електронні підручники, електронні бібліотеки, електронні бази численних установ, художня продукція на електронних носіях та багато іншого). Інформаційні технології дозволяють збільшити швидкість та обсяг інформації, що використовується населенням земної кулі. Саме збільшення швидкості розповсюдження інформації та створення вільного доступу до інформації за допомогою електронних засобів зв’язку, що постійно оновлюються, є ще одною ознакою інформаційного суспільства.

Сучасне інформаційне суспільство демонструє майже необмежені можливості щодо інформаційного забезпечення всіх форм суспільного та приватного життя людини. Важливою прикметою інформаційного суспільства є віртуальний світ, такий світ, що утворився за допомогою використання Інтернету, електронних засобів зв’язку майже у всіх сферах людського життя.

У сучасній культурі віртуальний світ певною мірою конкурує з реальним. Віртуальний світ навіть відмічений певними перевагами у порівнянні з реальним. Наприклад: 1) перебування у віртуальному світі не обмежене у часі та просторі; 2) віртуальний світ надає людині можливість вільного пересування численними чатами, форумами, сайтами і таким чином окрема людина реалізує власні уподобання, може обрати тему для спілкування за власним смаком тощо. У віртуальному світі людина може обирати віртуальних співрозмовників за власним бажанням, користуватися вигаданими іменами, а отже – без застереження висловлювати свої думки, давати оцінки користуючись, так би мовити, „маскою”.

Тим не менш слід визнати, що швидкість поширення інформації, її вільне використання та вільний доступ до неї несуть не тільки позитивні цінності. Ндмірне використання сучасної інформаційної техніки у професійних або приватних цілях передбачає постійне перебування людини у віртуальному просторі. Вплив його на особистість, на стан її фізичного та психічного здоров’я є дуже суперечливим. Поряд із певним позитивним впливом тривале перебування у віртуальному світі спричиняє не менш значущі негативні наслідки. Зокрема, „занурившись” у віртуальний світ, людина свідомо або позасвідомо втрачає зв’язок з реальністю, звужує або повністю скасовує стосунки з власним оточенням (з родиною, друзями тощо). Під впливом цінностей (або анти-цінностей) віртуального світу людина може стати байдужою до проблем реального світу або, у разі наслідування поведінки улюблених віртуальних героїв, виявляти немотивовану поведінку.

Боротьба між впливовими „дійовими особами” інформаційного простору переслідує мету здійснення якомога ширшого впливу на суспільну думку, на масову свідомість. Одним із простіших прийомів інформаційної боротьби є створення та тиражування власного позитивного образу на фоні негативних рис супротивника. За допомогою засобів масової інформації, шляхом активного пропонування певного інформаційного продукту, застосування PR - технологій формується позитивна або негативна суспільна думка стосовно актуальних проблем суспільного життя, підсилюються масове позитивне або негативне емоційне оцінювання, а отже, – скеровується соціальна поведінка.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал