Навчальний матеріал Естетика



Сторінка3/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір1.3 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

КСР 1


Завдання: опрацюйте літературу й дослідіть одне на вибір питання. Результати оформіть у вигляді реферату. 

Образи і символи українського народного мистецтва

ВИМОГИ ДО РЕФЕРАТУ



Структура реферату: титульна сторінка, зміст (план), вступ, текст (основна частина), висновки, список використаної літератури.
ОФОРМЛЕННЯ РЕФЕРАТУ
Приблизний зміст реферату повинен мати такий вигляд:
ТИТУЛЬНА СТОРІНКА – повинна мати тему, відомості про студента та

керівника роботи.




















ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»




























РЕФЕРАТ

на тему: «ЗМІ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»










































 

Виконала:

студентка 3 курсу групи …

спеціальності 

Петрова О.

Перевірив:

викладач кафедри культурології,

кіно- і телемистецтва

Серебряк М. В.
 








Старобільськ – 2015



2. Зміст. Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури.

ЗМІСТ

ВСТУП


РОЗДІЛ І. ..................................................

1.1. ............................................................

1.2. ............................................................

РОЗДІЛ ІІ. .................................................

2.1. .............................................................

2.2. .............................................................

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


Або:
ПЛАН

ВСТУП

1. ..................................................



  • ............................................................

  • ...........................................................

2. .................................................

  • .............................................................

  • .............................................................

3 ................................................

  • .............................................................

  • .............................................................

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


Такі структурні частини, як «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ» не мають порядкового номера.
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ
Реферат повинен бути оформлений на папері формату А4 згідно прийнятим стандартам. Це комп’ютерний текст, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5. Мова реферату – українська або російська. Робота має бути добре вичитана, не містити граматичних та орфографічних помилок. Основний текст має бути вирівняний по ширині.

Нумерація сторіноку правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Першою сторінкою вважається титульний аркуш. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять.

Основна частина розкриває зміст дослідницької проблеми. Це - послідовний, логічний письмовий виклад основного змісту теми. Текст реферату має бути чітко структурованим відповідно до плану, із виділенням окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, цитат. Кожен розділ та підрозділ (або пункт і підпункт) повинен містити закінчену інформацію і висновки. Обсяг реферату – 10 – 15 сторінок друкованого тексту.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу.

Ілюстрації і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо !!! після тексту, де вони згадані вперше, !!! або на наступній сторінці.



Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі курсової роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.
Висновки. Реферат має містити чітко сформульовані висновки, в яких у стислій та чіткій формі подаються основні ідеї та результати дослідження. Вони повинні містити в собі синтез “наскрізних” висновків за розділами, тобто, віддзеркалювати зміст реферату .
Список використаних літературних джерел (5-10 джерел) подається в алфавітному порядку і повинен відповідати вимогам державного стандарту – ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
Приклади оформлення бібліографічного опису у списку літератури:
Окремі видання
Один автор
Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / П.А. Сорокин. − М.: Политиздат, 1995. − 582 с.
Два автора
Заблоцький В.П. Суспільство в період транзиції: український контекст / В. П. Заблоцький, В. В. Бурега. − Донецьк : ДонДАУ, 2001. — 170 с.

Роботи в багатотомних виданнях
Аристотель. Никомахова этика / Аристотель // Аристотель. Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 54–360.
Перекладні видання
Миллс Р. Властвующая элита / Р. Миллс; [пер. с англ. Е.И. Розенталь, Л.Г. Рошаль, В.Л. Кон]. − М.: Издательство иностранной литературы, 1959. − 542 с.
Словники
Словник іншомовних слів [уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута]. − К.: Наук. думка, 2000. − 680 с.
Журнальні статті
Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Политические исследования. − 1992. − № 4. − С. 122−134.
Паніотто В. Соціологічні дослідження як спосіб контролю за результатами виборів і референдумів / В. Паніотто // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. − 2001. − № 1. − С. 155−170.

Статті в наукових збірках
Никулин В. С. Элитные изменения: концептуальный анализ динамического аспекта функционирования элит // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць / В.С. Никулин, В.С. Середа. − Х.: Видавничий центр Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна, 2005. − С.90−92.
Парето В. Компендиум по общей социологии // Антология мировой политической мысли / В. Парето. − М.: Мысль, 1997. − С. 58−79.
Електронні ресурси
Иконникова С.Н. Георг Зиммель о предназначении женской культуры [Электронный ресурс] / С.Н. Иконникова. – Режим доступа: http://www.sofik-rgi.narod.ru/avtori/konferencia/ikonnikova.htm. − Загол. с экрана.
Посилання в тексті роботи робляться в квадратних дужках:
- з наведенням прізвища автора (в транскрипції оригіналу), року видання і сторінки. Наприклад: [Арутюнова 1999, с. 342; Austin 1994, c. 89]
- при наявності кількох робіт одного автора одного року видання, після дати додається маленька латинська літера. Наприклад: [Арутюнова 1999а, с. 342; Austin 1994а, c. 89]
- при посиланні на колективні видання наводити повну назву роботи. Наприклад [Дискурс іноземномовної комунікації 1996, c. 89]
- при посиланні на періодичні видання (після прикладів) давати повну або скорочену назву, але з її поясненням у списку використаних джерел. Наприклад: [FM № 245 1994, c. 89]
- при наявності 2-3 авторів наводити першого і відповідної позначки. Наприклад [Левицький и др.1989, c. 89; Austin et all 1994, c. 89].


Типові помилки у написанні та оформленні реферату
1. Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.

2. Висновки не віддзеркалюють зміст реферату.

3. Оформлення списку літератури не відповідає стандартам.

Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні курсової роботи необхідно давати посилання на джерела, з яких автор роботи наводить цитати чи думки.

Якщо аналізується якась робота, чи викладається інформація з певної роботи, то потрібно у квадратних дужках вказати цифру, яка є номером цієї роботи у списку літератури, без пробілів до і після цієї цифри, наприклад, [14].

Цитати потрібно оформляти таким чином: точна цитата в лапках «…», пробіл, після цього у квадратних дужках ставиться номер за переліком літературних джерел, кома, пробіл, маленька буква «с» (сторінка), крапка, пробіл, номер сторінки за першоджерелом, наприклад: «Я знаю лише одне, що нічого не знаю» [15, с. 56] чи, якщо багатотомна праця – [2, т. 5, с. 75], після відкриття квадратної дужки і перед її закриттям пробіл не ставиться. Після викладу певної цитати «своїми словами» використовується аналогічна форма посилання – [1, с. 35].

Якщо цитата наводиться не з роботи автора думки, а з дослідження, у якому аналізується творчість автора наведеної у цитаті думки, то посилання роблять таким чином: у квадратних дужках пишеться «цит. за» ( після крапки – пробіл) і далі цифра, яка є номером роботи, з якої наводиться цитата у списку літератури, потім – кома, пробіл, буква «с», крапка, пробіл і номер сторінки за джерелом цієї цитати, після відкриття квадратної дужки і перед її закриттям пробіл не ставиться, наприклад, [цит. за 7, с. 345].

Якщо в цитаті пропущені слова чи фрази, то на їхньому місці ставлять трикутні дужки (через редакцію «вставка» – «символ») і три крапки в них, наприклад: «Якщо люди потребують лише матеріальні цінності, <…> то вони істоти свиноподібні» [3, с. 261].



Навчальний матеріал

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Випишіть і поясніть функції мистецтва, окресліть галузь мистецтва в культурі, використовуючи естетичні поняття.

Центральне мистецтво в естетиці посідає проблематика мистецтва. Мистецтво існує в системі естетичного й художнього ставлення людини до світу, тому мистецтво є складовою предмету естетики. Усі закономірності естетичного, прекрасного та їх модифікації в найбільш концентрованому, «чистому» вигляді репрезентовані в мистецтві.

Мистецтво, подібно до науки, релігії, міфології, моралі є культурною формою, засобом пізнання світу. Мистецтво віддзеркалює природу, життя суспільства, почуття людей за допомогою художніх образів. Мистецтво передає оцінку явищ природи та суспільного життя з точки зору певного ідеалу, відповідного культурі певного історичному часу. У метафоричній формі мистецтво містить інформацію щодо життя людей, історичні подробиці, факти тощо. Але засоби художнього пізнання, його мета й форми суттєво відрізняються від засобів наукового пізнання, від моральної рефлексії, від релігійної або міфологічної свідомості. Тому актуальним для естетики всіх часів було питання щодо сутності мистецтва в його відмінності від інших культурних форм, питання місця, яке посідає мистецтво в суспільному житті, питання культурного впливу мистецтва на людей. У чому ж полягає унікальність мистецтва, що сприяє непересічному значенню мистецької діяльності в культурі різних історичних часів? Попри існування значної кількості думок та естетичних теорій з цього приводу, ніхто з дослідників не зміг дати остаточної відповіді на ці питання.

З давніх часів мистецтво є важливим об’єктом естетичного аналізу. Мистецтво акумулює в собі важливий соціальний досвід, накопичує інформацію, гармонізує духовний світ людини. Зазначені ознаки мистецтва були відмічені давно, в історії естетики з давніх часів існує низка концепцій мистецтва.

В античну добу філософ Геракліт вважав, що мистецтво є наближеним до краси в природі. Для Платона навколишній світ був лише відблиском ідей, тому мистецтво, що наслідує речам природного світу, створює лише «копії копій». З огляду на такий підхід, Платон цінив мистецтво не дуже високо, хоча й визнавав його сильний емоційний вплив на людину. Для Аристотеля мистецтво було наслідуванням (мімезисом). З цієї точки зору Аристотель розрізняв види мистецтва у відповідного до того, що є предметом наслідування та які засоби наслідування використовуються. Аристотель зазначав, що твори мистецтва дають насолоду, тому визнавав виховний вплив мистецтва на людину.

Принцип історизму в підході до вивчення мистецтва використав німецький філософ Г. Гегель. На думку Г. Гегеля, мистецтво в своєму розвитку проходить три стадії:

1) символічне мистецтво – до цієї стадії належить мистецтво архітектури Давнього Сходу;

2) класичне мистецтво – мистецтво античності, та її найбільш значущий вид, архітектура;

3) романтичне мистецтво – мистецтво середніх віків, Відродження та Нового часу. Найбільш важливими видами є живопис і поезія.

У ХІХ столітті в науковій теорії марксизму виник погляд на мистецтво як форму суспільної свідомості, обумовлену дією сукупності суспільних факторів. Ця теорія дозволила порівняти мистецтво з іншими формами суспільної свідомості, такими як релігія, мораль, право, міфологія, наука та ін. Було виявлено, що названі форми суспільної свідомості відмічені певними загальними рисами. Так, форми суспільної свідомості розвиваються як віддзеркалення форм суспільної практики, відповідають потребам суспільного життя. У той же час форми суспільної свідомості відносно самостійні, кожній формі притаманні специфічні властивості, свій предмет, метод, особливості вираження думки.



Мораль – сукупність історично і культурно сформованих принципів взаємодії між людьми. Мистецтво є пов’язаним з мораллю тим, що віддзеркалює у своїх творах провідні моральні ідеї. Зв’язок мистецтва з мораллю, етики з естетикою виражає принцип калокагатії (принцип єдності прекрасного й доброго).

Політика – відображає взаємодію між різними соціальними групами в суспільстві. Взаємозв’язок політики з мистецтвом виражається, по-перше, в існуванні так званого «соціального замовлення», в існуванні творів на актуальну соціально-політичну тематику; по-друге, вплив політики на мистецтво виявляється в існуванні жанрів політичного роману, політичного детективу, політичного плакату, памфлету тощо. Мистецтво літератури дає яскраву картину вираження певної соціальної тематики, політичної ідеї через прозовий твір, поезію, пісню. У цьому сенсі доречно згадати творчість українських письменників і поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко та ін.

Філософія – галузь науково-теоретичного вивчення узагальнених закономірностей природи, суспільства, мислення, наукового й художнього пізнання. Зв’язок філософії з мистецтвом є досить потужним. Довгий час стилі мистецтва формувалися з урахуванням певної філософської концепції, зокрема концепцій раціоналізму (стиль класицизму), концепцій творчої уяви (стиль романтизму), концепції психоаналізу (сюрреалізм, напрямки авангардного мистецтва). У ХХ столітті зв’язок філософії з мистецтвом виразився в існуванні жанру філософського роману, коли та чи інша філософська концепція набуває безпосередньої реалізації в літературній творчості. Прикладами такого зв’язку є філософія і література екзистенціалізму, творчість письменників-філософів А. Камю, Ж. П. Сартра.

Релігія – уособлює зв’язок людини з вищими духовними силами, які визнаються більш потужними та досконалими джерелами існування природи, суспільства, людського роду та окремої людини. Взаємодія релігії з мистецтвом найбільш активно відбувалася за часів середньовіччя, коли був створений цілий комплекс релігійних мистецтв. До складу такого комплексу входили мистецтво літератури, живопису, музики та архітектури. Прикладом синтезу мистецтв на релігійній основі є також художня культура Київської Русі.

Право – сукупність принципів, що забезпечують функціонування держави. Дієвість правових принципів забезпечується державною підтримкою (силові структури). Взаємодія права з мистецтвом виражається в проникненні правової або морально-правової проблематики в мистецтво, в його теми та сюжети. Морально-правова проблематика довгий час слугувала одним із мотивів літературних творів, утім в ХІХ столітті виник жанр, цілком присвячений морально-правовій проблематиці через відтворення скоєння та розкриття злочину. Назва такого жанру детектив. У культурі ХХ – ХХІ століть склалися багаті художні традиції детективного жанрі, існують письменники-класики детективу. До них належать засновник детективного жанру, автор безсмертного образу Шерлока Холмса, англійський письменник ХІХ – початку ХХ століть Конан Дойль; письменники Едгар Алан По, Гілберт Честертон, Агата Крісті та інші.

Наука – форма суспільної свідомості, присвячена дослідженням навколишнього світу, пізнанню закономірностей його розвитку, висуванню наукових теорій та гіпотез. Взаємодія науки з мистецтвом намітилась у ХІХ столітті, коли на основі науково-технічного прогресу виник жанр науково-фантастичного роману.

Розглянувши існуючі форми суспільної свідомості, ми відмітили історичний зв’язок мистецтва з кожною. Утім слід зазначити, що ні одна із форм не замінює мистецтво, так само як і мистецтво не слід ототожнювати з релігією, міфологією, мораллю, правом. Природа мистецтва визначається структурою людської діяльності, націленою на пізнання, оцінку, творчість, спілкування. Така комплексна діяльність дозволяє мистецтву набути унікального значення серед інших форм суспільної свідомості: мистецтво, з одного боку, пізнає й відображає світ в художніх образах; з іншого боку, мистецтво за допомогою творчої уяви та фантазії перетворює світ, створює специфічну художню реальність. Художня реальність, притаманна мистецтву, частково відтворює реальний світ, а частково створює нові вимірі цього світу, художньо-естетичні.

Художньо-естетична сутність мистецтва зумовлює функції мистецтва в культурі. Серед множини функцій, відмічених сучасними дослідниками, ми зазначимо такі:


  • пізнавально-евристична функція – пізнаючи оточуючий світ, мистецтво збагачує культуру новими формами, відміченими вишуканістю та досконалістю. У мистецьких формах зберігається чуттєве багатство світу, що є відсутнім у абстрактних формах наукового пізнання;

  • компенсаторна функція – мистецтво за допомогою гармонійних образів відновлює гармонію людської душі, знімає психічну напругу, скасовує одноманітність буденного життя;

  • функція спілкування – базується на спорідненості мистецтва з мовою, на давньому зв’язку мови мистецтва з феноменами вербальної мови. Сучасні дослідники розглядають мистецтво як певну знакову систему. Мистецькі знаки є універсальною мовою, що не потребують перекладу. Художнє спілкування в сучасному світі є потужним засобом налагодження діалогу між культурами, між представниками окремих культур, уникнення конфліктів та непорозумінь.

  • виховна функція мистецтва полягає у здатності мистецтва впливати на почуття людей, а відтак формували їх думки, вчинки;

  • гедоністична функція пов’язана із здатністю мистецтва формувати почуття щастя та надавати насолоду під час спілкування з мистецтвом та у процесі сприйняття художніх творів. Витоками почуття щастя та насолоди є, з одного боку, професійна майстерність митця, а з іншого, досконалість твору, гармонія форми та змісту. Радість, що виникає під час сприйняття твору, є незацікавленою естетичною насолодою.


Прочитайте та законспектуйте наступний текст. Випишіть ознаки художнього образу в мистецтві, спробуйте пов’язати феномен мистецької образності з функціями мистецтва в культурі.

Формою художнього мислення і художньої творчості є художній образ. Образ називають «живою клітиною» мистецтва, основою художньої реальності. Сутність мистецтва часто виражається за допомогою виразу «мистецтво є мисленням в образах». Поняття художнього образу належить до найбільш вагомих в естетиці, це поняття за змістом перетинається з поняттями художнього відображення, змісту та форми художнього твору тощо. Художній образ має безпосередні відношення до творчого процесу митця (як результат творчості) та до процесу естетичного сприйняття (як предмет сприйняття).

Художньому образу властива складна структура. Будь-які образи, що виникають в людській свідомості, відмічені ідеальною природою. Але художній образ не є простим віддзеркаленням буття. Специфічними рисами художнього образу є універсальність, діалектичність, метафоричність, конкретність, багатозначність.

Розглянемо таку рису художнього образу, як метафоричність. Метафора є давнім мистецьким засобом, метафора замінює пряме тлумачення явищ на непряме, асоціативне, умовне. Значення метафори полягає в тому, що вона допомагає побачити тотожне в різному, тим самим метафора сприяє виникненню нового смислу, нового погляду на звичайні речі.

Мистецтво створює світ подібних до реальності, й одночасно фантастичних образів. Подвійна, безумовно-умовна природа мистецтва впливає на таку складову художнього образу, як умовність. Умовність образу забезпечує «відліт» творчої уяви митця від реальності, а тим самим збагачує світ реальних речей вигаданими, умовними, такими, що продукуються в творчому процесі митця.

Художній образ є діалектичною єдністю думки і почуття, раціонального й емоціонального. Емоціональність, багатство почуттів, яскраві емоції є поштовхом до художньої творчості. Утім намагання зробити твір зрозумілим, доступним, врешті-решт, прекрасним спонукає до раціональної обробки почуттів, до пошуку розумових законів творчості.

Художній образ є діалектичною єдністю суб’єктивного й об’єктивного. Зміст художнього образу містить не тільки матеріал реальної дійсності, але й матеріал суб’єктивного ставлення митця, його оцінку. Особистість митця відіграє величезну роль в мистецтві. Відомо, що кожний актор індивідуально виконує ту чи іншу роль, намагаючись знайти щось своє в інтерпретації навіть давно знайомих образів. Так само і режисер, беручись за втілення на екрані або на сцені знайомий сюжет, намагається відтворити нове бачення, власний погляд на перебіг подій. Об’єктивне в образі є матеріалом самого життя, опрацьованим і перекладеним на мову мистецтва. Суб’єктивним в образі є особистий вклад митця в творенні художньої реальності мистецтва. У цьому сенсі авторська інтонація, авторський жест, авторське бачення стають ознаками художньої обдарованості, мистецького таланту.

Під час створення художнього образу митець шукає типове й індивідуальне в навколишньому житті. Типізація є методом художньої творчості, націленим на відбір найбільш суттєвих рис образу; індивідуалізація передбачає дещо інше, а саме: пошук самобутнього, такого, що могло б акцентувати унікальність, непересічність даного художнього образу. Відтак типове та індивідуальне слід також віднести до вимірів художнього образу, до засобів відтворення дійсності в художній творчості.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал