Науково-дослідний інститут публічного права




Сторінка5/9
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.08 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
2.2 Адміністративні обов’язки центральних банків
країн-учасниць Європейського Союзу
Провідною складовою адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС є їх адміністративні обов’язки.
У теорії права виділяють два види зобов’язань як різновидів правового регулювання суспільних відносин – розпорядження (забезпечення прямого юридичного обов’язку здійснити визначені дії) та заборону
(прямий юридичний обов’язок здійснити конкретно визначені дії) [106, c. 62].
Юридичний обов’язок – це передбачені для зобов’язаної особи та забезпечені можливістю державного примусу вид і міра необхідної поведінки, які потрібно виконувати в інтересах уповноваженої особи, що має відповідні публічні суб’єктивні права. Юридичний обов’язок налічує чотири основні компоненти: 1) необхідність здійснювати певні дії; 2) необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого суб’єкта; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) обов’язок не перешкоджати уповноваженому суб’єкту користуватися тим благом, щодо якого він має право. Юридичні обов’язки в адміністративному праві забезпечують публічні інтереси людини і громадянина, суспільства і держави та є гарантіями суб’єктивних публічних прав [20, c. 72].
Відповідно до Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку вони зобов’язані:
– визначати та впроваджувати грошово-кредитну політику;
– підтримувати цінову стабільність;
– управляти валютними резервами;
– визначати засади та провадити обмінні валютні операції;
– забезпечувати нормативний супровід для здійснення ефективних та надійних розрахунків у платіжних системах;
– установлювати загальні принципи щодо виконання операцій на відкритому ринку та кредитних операцій;

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
69
– сприяти справному функціонуванню платіжних систем;
– забезпечувати створення відповідних резервних активів у різних валютах і банківських металах;
– зберігати професійну таємницю, не розголошувати інформацію, що підпадає під зобов’язання;
– складати та оприлюднювати доповідь про свою діяльність, надсилати щорічну доповідь про діяльність та грошово-кредитну політику до парламенту, на надавати безкоштовно їх іншим зацікавленим сторонам;
– національні центральні банки несуть відповідальність згідно з відповідним національним правом [107].
Специфічні адміністративні обов’язки накладаються основоположними нормативно-правовими актами. Так, відповідно до договорів про ЄС і про функціонування ЄС та статуту ЄЦБ основним його обов’язком (обов’язком-місією) є підтримування стабільності цін у зоні ЄС, насамперед за рахунок забезпечення стабільності протікання
інфляційних процесів. Основним додатковим обов’язком є підтримка загальної економічної політики ЄС у цілому та розвитку виробництва зокрема, однак за умови, що такі заходи не мають шкодити основному його обов’язку із забезпечення стабільності цін [108].
Наступними є обов’язки ЄЦБ як класичного центрального банку
(класичні обов’язки), однак у масштабі всього ЄС: обов’язок реалізувати грошово-кредитну політику
ЄС; забезпечувати безперебійне функціонування платіжних систем у зоні ЄС; сприяти успішному здійсненню політики компетентними органами щодо пруденційного нагляду за кредитними установами; здійснювати нагляд за фінансовою стабільністю банківської системи ЄС у цілому [108].
Законотворчі обов’язки Європейського центрального банку полягають в тому, що він:
– зобов’язаний надавати консультації з будь-якого проекту нормативно-правового акта
ЄС або щодо запропонованих національними органами проектів країн-учасниць ЄС у сфері своєї діяльності;
– зобов’язаний сприяти гармонізації, де це необхідно, правил і практики регулювання збору, узагальнення та поширення статистичних даних у сфері своєї діяльності;

70
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
– зобов’язаний ураховувати обґрунтовані думки національних парламентів країн-учасниць ЄС щодо тих законопроектів, які виходять від нього, при цьому ЄЦБ може їх урахувати (змінити або відкликати проект нормативно-правового акта) або, якщо такі зауваження мають сутнісний характер і є неприйнятними для банківської системи ЄС, відхилити їх [108].
Таким чином, законотворчі обов’язки
Європейського центрального банку – це покладені на нього розпорядження щодо надання консультативних роз’яснень щодо змісту і сутності проектів нормативно-правових актів, запропонованих національними банками країн-учасниць ЄС, урахування побажань урядів цих країн (у разі якщо вони не суперечать загальним цілям і завданням ЄС), викладених в основоположних документах.
Окремим рядком слід виділити обов’язки ЄЦБ щодо прозорості його діяльності, іншими словами – формам, методам і процедурам надання звітів про роботу. ЄЦБ не менш ніж раз на два роки або на прохання держави-члена ЄС має звітувати перед Радою ЄС про успіхи, досягнуті у виконанні своїх зобов’язань у сфері економіко-валютної політики ЄС. Ці звіти мають включати в себе питання сумісності між національним законодавством кожної з цих держав-членів ЄС, зокрема статутами їх національних центральних банків. Крім того звіт має описувати досягнення високого ступеня стійкого прогресу щодо виконанням кожною державою-членом ЄС таких критеріїв:
– досягнення ступеня стабільності цін, що вимірюються через рівень інфляції як мінімум у трьох країнах-учасницях ЄС;
– стійкості державної фінансової позиції країн-учасниць ЄС через аналіз дефіциту бюджету;
– забезпечення нормального розміру коливання валютного курсу, передбаченого механізмом валютних курсів Європейської валютної системи, принаймні упродовж двох років, без девальвації стосовно
євро;
– аналізу строків зближення валютних курсів, які досягаються державами-членами ЄС у механізмі обмінного курсу та позначаються на рівнях довгострокових процентних ставок [109].
Таким чином, зобов’язання ЄЦБ щодо дотримання форм, методів
і процедур звітування перед інституціями ЄС та громадськістю є

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
71 вагомими чинниками забезпечення прозорості діяльності ЄЦБ щодо аналізу ступеня стабільності цін, стійкості державної фінансової позиції, аналізу проблеми зближення валютних курсів тощо.
Окремо треба визначити обов’язки органів, які ухвалюють рішення в ЄЦБ. Рада керівників ЄЦБ приймає керівні принципи й рішення, необхідні для забезпечення виконання завдань, покладених на
ЄЦБ згідно з основоположними договорами ЄС і статутом ЄС. Рада керівників ЄЦБ формулює грошово-кредитну політику ЄС, включаючи у відповідних випадках рішення, що стосуються проміжних грошових цілей, ключових процентних ставок і поставки резервів до ЄЦБ, і встановлює необхідні керівні принципи для їх здійснення. Виконавча рада здійснює грошово-кредитну політику згідно з керівними принципами та рішеннями, закладеними Радою керівників ЄЦБ. При цьому Виконавча рада ЄЦБ має право надавати необхідні інструкції національним центральним банкам. Виконавча рада ЄЦБ несе відповідальність за підготовку засідань Ради керівників ЄЦБ, яка приймає правила та процедури, що визначають внутрішню організацію
ЄЦБ і його директивних органів. Рада керівників ЄЦБ здійснює консультативні функції та приймає рішення [108].
Таким чином, обов’язки ради керівників ЄЦБ покладені на них розпорядженням щодо виконання завдань, покладених на ЄЦБ згідно з основоположними договорами ЄС і статутом ЄС, зокрема щодо надання необхідних інструкцій національним центральним банкам.
Отже, адміністративні обов’язки ЄЦБ характеризуються такими ознаками:
– обов’язком-місією ЄЦБ є підтримування стабільності цін у зоні
ЄС, насамперед за рахунок забезпечення стабільності інфляційних процесів, основним додатковим обов’язком є підтримка загальної економічної політики ЄС у цілому та розвитку виробництва зокрема, однак за умови, що такі заходи не зашкодять основному його обов’язку
із забезпечення стабільності цін;
– класичним обов’язком ЄЦБ у масштабі всього ЄС є сприяння національним банкам країн-учасниць ЄС щодо реалізації грошово- кредитної політики ЄС, забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, здійснення пруденційного нагляду і нагляду за фінансовою стабільністю банківської системи ЄС у цілому;

72
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
– законотворчі обов’язки Європейського центрального банку полягають у покладенні на нього розпорядження щодо надання консультативних роз’яснень змісту й сутності проектів нормативно- правових актів, запропонованих ним, і врахування побажань урядів і національних банків країн-учасниць ЄС, у разі якщо вони не суперечать загальним цілям і завданням ЄС, викладеним в основоположних документах;
– зобов’язання ЄЦБ стосовно дотримання форм, методів і процедур звітування перед інституціями ЄС та громадськістю є вагомим чинником забезпечення прозорості діяльності ЄЦБ щодо аналізу ступеня стабільності цін, стійкості державної фінансової позиції, аналізу проблеми зближення валютних курсів тощо;
– обов’язками ради керівників ЄЦБ є покладені на них розпорядження щодо виконання завдань
ЄЦБ згідно з основоположними договорами і статутом ЄС, зокрема щодо надання необхідних інструкцій національним центральним банкам.
В результаті вище викладеного можемо прийти до висновку, що адміністративні обов’язки ЄЦБ – це покладені на нього основоположними актами ЄС розпорядження і заборони, які складаються з обов’язку-місії підтримувати стабільність цін у зоні ЄС, класичних обов’язків щодо реалізації грошово-кредитної політики, безперебійного функціонування платіжних систем, здійснення пруденційного нагляду, законотворчих обов’язків щодо надання консультативних роз’яснень змісту і сутності проектів нормативно- правових актів, запропонованих ним, і врахування побажань урядів і національних банків країн-учасниць ЄС, дотримання форм, методів і процедур звітування перед інституціями ЄС та громадськістю.
Національні центральні банки як невід’ємна частина ЄСЦБ зобов’язані виконувати керівні принципи та інструкції ЄЦБ. Рада керівників ЄЦБ уживає необхідних заходів до забезпечення дотримання принципів і вказівок ЄЦБ і вимагає, що будь-яка необхідна
інформація буде надана їм. При цьому Європейському центральному банку заборонено здійснювати прямий викуп боргів національних центральних банків. Кожна держава-член ЄС, яка не є учасником зони
євро, зобов’язана здійснювати свою політику обмінного курсу з урахуванням загального інтересу. При цьому держави-члени ЄС мусять

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
73 брати до уваги досвід, набутий у співпраці в межах механізму обмінного курсу [111].
Для прикладу розглянемо адміністративні обов’язки центральних банків деяких країн-учасників Європейського Союзу.
Банк Англії є центральним банком Сполученого Королівства. Це один із найдавніших центральних банків Європи (заснований 1694 р. з метою сприяння суспільному благу та користі народу). Його завдання визначаються парламентом Англії, до них належать такі: сприяння благополуччю народу Сполученого Королівства шляхом підтримання грошової та фінансової стабільності; сприяти забезпеченню стабільності цін і розвитку економіки; нагляд за інфраструктурою фінансового ринку; нагляд за комерційними банками, будівельними товариствами і кредитними спілками, страховими та великими
інвестиційними компаніями [112].
Основним завданням центрального банку Іспанії є забезпечення ефективного функціонування та стабільності фінансової системи і контроль за дотриманням правил кредитними установами (банківський нагляд), а також здійснення регулювання фінансового ринку та адміністративного нагляду за фінансовими установами. При цьому центральний банк Іспанії тісно взаємодіє з Міністерством фінансів та
Національною комісією з ринку цінних паперів [112].
Центральний банк Іспанії розпочинає свою історію з 1782 р. з банку Сан-Карлос, який 1829 року був перетворений на Іспанський банк Сан-Фернандо. 1856 року центральний бак Іспанії отримав свою сьогоднішню назву «Банк Іспанії» (Bonko de España). З того часу його провідним обов’язком став випуск національної грошової одиниці. Був час з 1962 по 1980 роки, коли банк Іспанії формально втрачав свою незалежність і ставав структурним підрозділом Міністерства фінансів.
В умовах сьогодення центральний банк у цілому незалежний від інших органів влади, його очолює губернатор, який представляє його в міжнародних органах, зокрема в Базельському комітеті, у правлячій раді Європейського центрального банку. Губернатор центрального банку має бути обов’язково підданим короля Іспанії, визнаним авторитетом у грошово-кредитній і банківській системі. Він призначаються королем за рекомендацією прем’єр-міністра строком на шість років, без можливості продовження мандату [112].

74
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Таким чином, провідним обов’язком центрального банку Іспанії є забезпечення ефективного функціонування та стабільності фінансової системи й адміністративний контроль і нагляд за дотриманням правил кредитними установами (банківський нагляд), який він здійснює в тісній взаємодії з Міністерством фінансів і Національною комісією з ринку цінних паперів.
Згідно із Законом Португалії від 31 січня 1998 р. «Про Банк
Португалії» центральний банк цієї країни наділений адміністративною та фінансовою автономією. Банк має штаб-квартиру в столиці держави
Лісабоні та філії у провінціях і за кордоном. Він є невід’ємною частиною Європейської системи центральних банків. Первинним завданням згідно з аналізованим Законом є виконання загальної політики в ЄСЦБ і нормативних положень Статуту ЄСЦБ та
Європейського центрального банку [113].
Банк Португалії зобов’язаний здійснювати нагляд і сприяти безперебійному функціонуванню платіжних систем, здійснювати ліцензування зовнішніх платежів, аналізувати й публікувати звітність, щоб унеможливлювати паніку на валютному ринку, та ін.
Співробітники Банку Португалії приймаються на роботу за
індивідуальним трудовим договором. Зобов’язання Банку підписує губернатор або двоє інших визначених законом членів адміністрації директорів. Банк Португалії видає власний офіційний бюлетень [113].
Згідно із законом Чеської республіки «Про національний банк»
Чеський національний банк є центральним банком країни, який здійснює нагляд за фінансовим ринком. Він є юридичною особою публічного права з центральним офісом у столиці республіки Празі.
Чеський національний банк наділений повноваженнями адміністративного органу в межах, визначених чеським законом [114].
Чеський національний банк є частиною Європейської системи центральних банків і робить свій внесок у досягнення цілей і завдань
ЄСЦБ ЄС. Його основним завданням є підтримка цінової стабільності.
Чеський національний банк піклується про фінансову стійкість і надійність функціонування фінансової системи в Чеській Республіці.
Без шкоди для свого основного завдання Національний банк Чехії підтримує загальну економічну політику уряду, що має сприяти стійкому економічному зростанню й загальній економічній політиці в

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
75
Європейському Союзі для того, щоб сприяти досягненню цілей ЄС.
Чеський національний банк діє відповідно до принципу відкритої ринкової економіки [114].
На Національний банк Чехії покладаються такі класичні обов’язки, які є притаманними центральним банкам: обов’язок установлювати засади грошово-кредитної політики; випусками національні банкноти і монети; здійснювати управління платежами клірингових й іноземних банків, які ведуть банківський бізнес у Чехії; обов’язок сприяти поступальності, безпеці й надійності функціонування платіжних і розрахункових систем; контролювати суб’єктів, що діють на фінансовому ринку; визнати, контролювати й оцінювати ризики для стабільності фінансової системи і в інтересах запобігання або зменшення цих ризиків; сприяти стійкості фінансової системи й підтриманню фінансової стабільності; за необхідності співпрацювати з урядом у сфері забезпечення макропруденційної політики [114].
Чеський національний банк зобов’язаний звітувати перед
Палатою депутатів Чеської республіки не рідше ніж два рази на рік з питань виконання грошово-кредитної політики. У доповіді голови
Чеського національного банку має міститися: звіт про грошово- кредитну політику; інформація про фінансову стабільність; напрямки макростратегії розвитку ситуації в банківській системі [114].
Вищим органом управління Національного банку Чехії є Рада
Банку, яка визначає грошово-кредитну політику і макропруденційні та
інші інструменти для їх реалізації, ухвалює рішення про фундаментальні заходи грошово-кредитної та макропруденційної політики у сфері нагляду фінансового ринку. Крім того Рада Чеського національного Банку зобов’язана встановлювати принципи діяльності та операцій Банку; затверджувати бюджет Національного банку; установлювати організаційну структуру і компетенцію структурних підрозділів Банку; визначати типи його коштів, їх види і кількість, здійснювати обов’язки, що випливають із трудових відносин співробітників Чеського національного банку; надавати свою згоду на підприємницьку діяльність співробітників Національного банку; установлювати заробітну плату та інші винагороди голові, віце-голові

76
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд та членам правління; приймати рішення за апеляціями на рішення
Національного банку Чехії в першій інстанції [114].
Чеський національний банк володіє винятковим правом емісії банкнот і монет. Грошова одиниця в Чехії – чеська крона («крон»), яка ділиться на сто центів. Чеський банк управляє запасами банкнот і монет, організовує їх доставляння. Банк організовує друкування банкнот і монет, здійснює захист у цій сфері. При цьому Банк зобов’язаний установлювати правила щодо номінальної вартості, розміру, ваги, матеріалу, зовнішнього вигляду й інших атрибутів банкнот і монет [114].
У сфері грошово-кредитного управління Нацбанк Чехії зобов’язаний: установлювати межі процентної ставки, термін погашення й інші умови угод; Установлювати обов’язковий мінімум запасів, потрібних для діяльності банків, філій іноземних банків і кредитних спілок (до 30%). Банк зобов’язаний установлювати ставку чеської валюти щодо іноземних валют, управляти валютними та золотовалютними резервами. Нацбанк зобов’язаний надавати необхідну інформацію міністерствам і відомствам Чехії на їхнє прохання і безкоштовно [114].
Таким чином, особливостями адміністративних обов’язків
Чеського національного банку є такі:
– він є спеціальною юридичною особою публічного права та наділений повноваженнями адміністративного органу;
– він є частиною Європейської системи центральних банків і робить свій внесок у досягнення цілей і завдань цієї структури ЄС;
– на нього покладаються звичайні глобальні обов’язки як для центрального банку – забезпечення цінової стабільності та сприяння стійкому економічному зростанню Чехії в загальній економічній політиці ЄС, відповідно до принципу відкритої ринкової економіки;
– на Банк покладаються такі класичні обов’язки: установлення засад грошово-кредитної політики; випуск національних банкнот і монет; забезпечення надійного функціонування платіжних систем, установлювати процентну ставку;
– Банк зобов’язаний звітувати перед палатою депутатів Чеської республіки не рідше ніж два рази на рік з питань виконання грошово- кредитної політики;

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
77
– Рада Чеського національного банку, яка є вищим його органом управління, зобов’язана деталізувати грошово-кредитну політику для потреб правозастосування та здійснює своєрідну внутрішню управлінську діяльність у структурі підрозділів Банку.
Отже, адміністративні обов’язки Чеського нацбанку – це покладені на нього розпорядження і заборони як на спеціальну юридичну особу публічного права, наділену повноваженнями адміністративного органу щодо забезпечення цінової стабільності та сприяння стійкому економічному зростанню Чехії, установлення й виконання засад грошово-кредитної політики; випуск національних банкнот і монет; забезпечення надійного функціонування платіжних систем, установлення процентної ставки та відкритості функціонування перед парламентом і суспільством.
У Словацькій Республіці існує класична дворівнева банківська система. Перший рівень складається з центрального банку, другий – з усіх інших. До обов’язків центрального банку республіки належать такі: підтримка стабільності цін; забезпечення банківської безпеки, кредитоспроможності та ефективності банківської системи в цілому; координація розвитку банківської інформаційної системи; ведення обліку банків; укладання розрахунків та інших угод з іноземними банками й міжнародними фінансовими установами в межах його компетенції; забезпечення співпраці з рейтинговими агенціями; здійснення виплат за фінансовими зобов’язаннями [115].
Центральний банк Литви також є членом ЄСЦБ, що багато в чому визначає регулювання всієї банківської системи країни. Центральний банк Литви зобов’язаний забезпечити стабільність банківської системи країни, забезпечити стабільність національної валюти, формувати грошову політику, здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків та інших кредитних установ [117].
Центральний Банк Португалії (член ЄСЦБ) має такі основні зобов’язання: контроль за діяльністю фінансових і кредитних установ на території держави; підтримання на належному рівні державної платіжної системи; консультація уряду з економічних і фінансових питань та ін. [118].
Центральний банк Норвегії зобов’язаний: забезпечити сприяння економічній стабільності в країні, виконувати виконавчі та

78
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд консультативні обов’язки у сфері грошово-кредитної політики; сприяти надійній та ефективній роботі платіжних систем; управляти валютними резервами Норвегії та Державного пенсійного фонду [119].
Таким чином, до основних обов’язків центральних банків країн- учасників ЄС належать:
- формування грошової і валютної політики;
- забезпечення фінансової стабільності;
- координація розвитку банківської системи;
- нагляд за комерційними банками та іншими впливовими суб’єктами господарювання, від діяльності яких залежить фінансова безпека держави;
- нагляд за інфраструктурою фінансового ринку;
- сприяння стабільності цін;
- сприяння розвитку економіки;
- управління резервами держави.
Отже, адміністративний обов’язок центральних банків країн- учасників Європейського Союзу – це передбачені міжнародними договорами та національним законодавством для Європейського центрального банку та національних європейських банків вид і міра необхідної поведінки, які потрібно виконувати в інтересах громадян, національних держав та Європейської спільноти в цілому з метою забезпечення фінансової стабільності, сприяння розвитку економіки та
ін.
2.3 Адміністративні права центральних банків
країн-учасниць Європейського Союзу
У системі будь-якого адміністративно-правового статусу владного публічного суб’єкта адміністративного права права центральних банків країн розглядаються в двох основних аспектах. По- перше, вони є вторинними від обов’язків і мають визначаються законодавцем виключно для ефективного забезпечення поставлених завдань і виконання покладених на нього обов’язків. По-друге, є невід’ємною складовою адміністративно-правового статусу, оскільки без владної компетенції щодо надання адміністративних послуг невладним фізичним і юридичним особам здійснення виконавчої-

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
79 розпорядчої діяльності та застосування заходів адміністративного примусу до порушників норм адміністративного права говорити про доцільність існування суб’єкта публічної адміністрації не доводиться взагалі. Іншими словами, завдяки своїм правам, що відображають владну компетенцію, суб’єкт публічної адміністрації перетворюються на корисний для суспільства орган державного механізму, який забезпечує виконання певної функції, корисної для суспільства.
Не є виключенням із цього правила й центральні банки країн- учасниць ЄС. З метою виконання основного свого завдання – забезпечення стабільності цін ЄЦБ і НЦБ – вони наділені суттєвими правами в правовому механізмі ЄС у цілому та кожної суверенної держави-учасниці ЄС зокрема.
Відповідно до теорії права суб’єктивне право – це передбачені для уповноваженої особи вид і міра можливої чи дозволеної поведінки, забезпечені відповідними юридичними обов’язками
інших
(зобов’язаних) осіб.
На думку фундатора Європейського адміністративного права
О. Майєра, в адміністративному праві нас цікавить не просто суб’єктивне право, а «суб’єктивне публічне прав». Суб’єктивні права в адміністративному праві обов’язково характеризуються ознакою публічності, що означає можливість впливати на управлінські процеси, брати участь у державній і суспільно-політичній діяльності, користуватися передбаченими конституцією правами і свободами, оскаржувати дії, рішення чи бездіяльність органів влади та їх посадових осіб до суду. Діяльність осіб у публічноправовій сфері здійснюється в межах створених публічноправових інституцій. Ці правовідносини характерні тим, що, з одного боку, суб’єкт владних повноважень зобов’язаний сприяти реалізації прав осіб, а з іншого – невладні особи в разі порушення їх конституційних гарантій мають право звертатися зі скаргою чи позовом до суду на дії органів публічної влади або до адміністративного органу в порядку ієрархічної вертикалі
[120].
Публічне суб’єктивне право – складне явище, що включає в себе низку таких повноважень: право невладних осіб вимагати від публічної адміністрації здійснення юридичних дій, спрямованих на захист їх прав; право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку, тобто

80
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд право на чужі дії; право ввести в дію апарат примусу держави проти зобов’язаної особи, тобто право на примусове виконання обов’язку; можливість користуватись на основі цього права певними соціальними публічними благами [121].
Відповідно до договорів про ЄС, про функціонування ЄС і
Додатку до зазначеного основоположного нормативно-правого акта
ЄС, який утверджує правовий статус Європейського центрального банку, останній має не окремі права, а систему таких прав, які складаються із загальних прав, прав-принципів, управлінських прав, права на застосування заходів адміністративного примусу
(адміністративних санкцій) [91].
До загальних прав ЄЦБ належить право визначати грошово- валютну політику ЄС, проводити валютні операції та здійснювати управління офіційними валютними резервами держав-членів ЄС.
Основна мета ЄЦБ у сфері грошово-валютної політики – управління інфляцією в зоні євро, так щоб вартість євро залишалася постійною і сильною. Він також забезпечує рівень ліквідності в системі
євро, коли це необхідно [91]. Наприклад, ЄЦБ, здійснюючи контроль за грошово-кредитною політикою ЄС, ставить перед собою на 2009-2014 рр. такі завдання: забезпечити стабільність цін не нижче за 2%; здійснювати управління процентною ставкою ЄС і пропозицією грошей; забезпечувати ліквідність в Євросистемі, коли це необхідно.
Якщо країна ЄС приєднується до зони євро, її центральний банк забезпечується необхідною кількістю євро та часткою управління в
ЄЦБ. Основна економічна філософія ЄЦБ полягає в тому, що зрештою він має знаходити баланс між реальними доходами і рівнем зайнятості
– тобто реального сектору економіки, за умови, що це не шкодить рівню грошової маси. Основна мета грошово-кредитної політики – це досягнення короткострокової цінової стабільності як засобу забезпечення економічного зростання [77].
При цьому ЄЦБ використовує короткострокові процентні ставки і щомісячно визначає два провідних контрольних чинники: перший – рівень процентних ставок у всій Єврозоні (17 країн, які використовують євро), другий – кількість грошей в обігу [77].
ЄЦБ здійснює валютні операції відповідно до статей 127 і 219
Договору про функціонування Європейського Союзу. Валютні операції

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
81 включають в себе: валютні інтервенції; такі операції, як продаж процентного доходу, отриманого від операцій з іноземними резервними активами і комерційних угод [91].
За відсутності будь-яких формальних заборон ЄЦБ відповідно до загальних керівних принципів Євросистеми може прийняти рішення в разі необхідності проводити валютні інтервенції. ЄЦБ може проводити такі заходи або самостійно (тобто в односторонньому порядку), або як частина скоординованої інтервенції за участю інших центральних банків (тобто узгоджені дії). Валютні інтервенції можуть також проводитися в контексті інституційних курсових відносин між євро і валютами країн за межами Європейського Союзу (наприклад, у доларах США та японській ієні) [122].
Крім того ЄЦБ здійснює управління валютними резервами, щоб гарантувати достатню ліквідність для проведення валютних операцій, якщо це необхідно. Ці валютні резерви були спочатку створені за допомогою передання іноземних резервних активів від НЦБ країн
Єврозони. Цілями управління валютними резервами ЄЦБ у порядку важливості є такі: ліквідності, безпеки і прибутковості. Іноземні резерви ЄЦБ складаються з доларів США, японської ієни, золота і спеціальних прав запозичення. Склад запасів змінюється в часі, відбиваючи зміни в ринковій вартості інвестованих активів, а також валютні та золоті операції ЄЦБ [107].
Права-принципи ЄЦБ визначають основоположні засади, на яких базується вся банківська система країн-учасників ЄС. Першою з них є принцип уніфікації банківського законодавства. Відповідно до статті
131 Договору про функціонування Європейського Союзу ЄЦБ має право вимагати від держав-членів ЄС і національних центральних банків, щоб кожна держава-член ЄС забезпечувала прийняття та виконання такого національного законодавства, що сумісне з основоположними актами ЄС у сфері банківської системи та статутом
ЄЦБ. Іншим словами, ЄЦБ має право-принцип вимагати від усіх країн- учасниць ЄС сумісного з його вимогами банківського законодавства
[55].
Другим правом-принципом ЄЦБ є його право бути незалежним від інших центральних інституцій ЄС та всіх гілок державної влади країн-учасниць при здійсненні своїх повноважень і в управлінні

82
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд фінансами ЄС та країн-учасниць ЄС. Таке право ЄЦБ органічно пов’язано з обов’язком усіх інститутів ЄС, органів, служб, агентств й урядів держав-членів поважати цю незалежність [55].
Незалежність ЄЦБ складається з декількох складових – політичної, юридичної, інституціональної та фінансової. Політична незалежність ЄЦБ сприяє підтримці цінової стабільності. Це підтверджується широтою теоретичного аналізу й емпіричними доказами незалежності центрального банку. Незалежність ЄЦБ закладено в інституціональні основи єдиної грошово-кредитної політики (у Договорі та Статуті). ЄЦБ і національні центральні банки, будь-який їх керівник або посадова особа чи орган не має права отримувати вказівки від інститутів або органів ЄС, від будь-якого уряду держави-члена ЄС або з будь-якого іншого органу. Установи й органи ЄС та уряди держав-членів мають дотримуватися цього принципу, а не намагатися впливати на членів керівних органів у прийнятті рішень ЄЦБ (стаття 130 Договору). ЄЦБ має власний захищений бюджет [26].
Статутом ЄЦБ передбачено тривалі терміни повноважень для членів Ради керівників. Члени Виконавчої ради не можуть бути призначені повторно. Губернатори НЦБ і члени Виконавчої ради гарантовано забезпечуються житлом. Губернатори НЦБ мають мінімальний термін повноважень п’ять років. Члени Виконавчої ради
ЄЦБ мають непоновлюваний термін повноважень вісім років і можуть бути відсторонені від посади лише в разі непрацездатності або серйозного проступку [26].
Євросистема забороняє надання кредитів органам ЄС або національним організаціям державного сектору. Це оберігає її від будь- якого впливу, що чиниться з боку державних органів. Євросистема функціонально незалежна. ЄЦБ має у своєму розпорядженні всі
інструменти й компетенції, необхідні для ведення ефективної грошово- кредитної політики, й уповноважений вирішувати самостійно, як і коли
їх використовувати. ЄЦБ має право приймати обов’язкові правила в обсязі, необхідному для виконання своїх завдань та в деяких інших випадках, викладених у конкретних актах Ради ЄС [77].
Серед учених ЄС продовжується дискусія щодо меж і рівня незалежності ЄЦБ від інституцій ЄС. Так, Рене Смітс у своїх працях

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
83 аналізує проблему пропозиції французьких учених щодо введення часткового адміністративного-економічного управління в Єврозоні, що має розглядатися як завуальований напад на незалежність ЄЦБ. А це, з його погляду, є неприпустимим [123].
До третього принципу-права слід віднести право ЄЦБ самостійно друкувати євро та виключне право дозволяти національним центральним банкам здійснювати такий випуск. Національні центральні банки держав-членів ЄС можуть випускати банкноти євро лише за умови отримання дозволу від Європейського центрального банку [77].
Оскільки Європейський центральний банк має виключне право здійснювати випуск банкнот євро в межах ЄС, національні центральні банки та ЄЦБ мають забезпечити випуск цих банкнот (Рішення
ЕСВ/1998/6). Держави-члени мають забезпечити випуск євромонет в обсязі, визначеному ЄЦБ (ст. 128 ДФЄС). Із ЄЦБ слід консультуватися стосовно будь-якого запропонованого документа ЄС, що входить до його компетенції; окрім того щодо питань, які перебувають у межах його компетенції, він може повідомляти про свою позицію інституціям
ЄС чи національним урядам (ст. 127 ДФЄС). Рішення Ради визначають обсяг та умови рекомендацій ЄЦБ, які він у межах своєї компетентності налає національним урядам з приводу введення нових законодавчих актів (Рішення 98/415) [70].
Наприклад, Європейський центральний банк 2014 року розпочав друкувати євро. У такий спосіб Європа хотіла побороти дефляцію, яка почалася у грудні 2013 р. ЄЦБ оголосив про намір розпочати скуповувати активи для того, щоб випустити на їхній основі нові євро.
Це стало найбільш очікуваним макроекономічним рішенням Єврозони на початку 2014 р., щомісяця на ринку з’являлося 60 мільярдів нових
євро. Таким чином Євросоюз намагався позбутися дефляції. У грудні
2013 р. ціни на товари й послуги в Єврозоні знизилися на 0,2% порівняно з кінцем 2013 року. Крім того випуск нових євро мав урятувати від стагнації економіку деяких країн ЄС, що зростала лише на 0,8% на рік, а безробіття сягало 11,5%. 2013 року курс євро до долара впав до рекордного за 11 років рівня – досягав курсу 1,146 дол./євро. Згідно з дослідженням банку Goldman Sachs вартість долара і

84
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
євро може зрівнятися до січня 2017 року, а до початку 2018 року вартість одного євро може скласти 90 центів [124].
Управлінські права ЄЦБ пов’язані з виконавчо-розпорядчою діяльністю органів та посадових осіб центрального регулятора. До таких прав належать такі: право призначати двох членів комітетів економічного-фінансового комітету ЄС; збирати та оприлюднювати необхідну статистичну інформацію компетентних національних органів або безпосередньо економічних агентів; право за власним рішенням опублікувати свої рішення, рекомендації та думки [77].
Право на застосування заходів адміністративного примусу
(адміністративних санкцій) є правом ЄЦБ, яке випливає з використання
Європейським регулятором класичних методів діяльності публічної адміністрації. Відповідно до договорів про ЄС, про функціонування ЄС та Додатку до нього ЄЦБ має право: застосовувати штрафні санкції щодо державних, публічних і приватних установ й організацій за порушення банківського законодавства ЄС; застосовувати необхідні заходи з метою забезпечення використання євро національними центральними банками як єдиної валюти; приймати захисні запобіжні заходи щодо третіх країн на період, термін якого не перевищує шість місяців, у виняткових випадках, що загрожують виникненню серйозних труднощів для функціонування економічного і валютного ЄС [77].
ЄЦБ з метою досягнення своєї основної мети забезпечення цінової стабільності в зоні євро та на основі принців грошово-кредитної політики має право накладати штрафи або періодичні штрафні платежі на підприємства за невиконання своїх правил і рішень. Це здійснюється в тісній взаємодії з національними центральними банками країн
Єврозони на основі нормативно-правого акта – Регламенту Ради (ЄС)
№ 2532/98 від 23 листопада 1998 року щодо повноважень
Європейського центрального банку із застосування санкцій [125].
В аналізованому акті під зобов’язання потрапляють фізичні або юридичні особи, приватні або державні, за винятком публічних осіб у здійсненні своїх державних повноважень, в яких беруть участь держави-члени, які є предметом зобов’язань, що випливають з норм
ЄЦБ і рішень та включають у себе філії або інші установи [125].
Штрафи та одноразові штрафні виплати, які накладаються ЄЦБ, установлюються в межах до 500 000 євро загалом або одноразових

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
85 штрафних виплат до 10 000 Євро за день порушення. Одноразові штрафні виплати можуть бути накладені не пізніш як після шести місяців після повідомлення про прийняте рішення підприємства [70].
При прийнятті рішення про накладення санкції ЄЦБ користується принцом пропорційності, при цьому бере до уваги: сумлінність і ступінь відкритості підприємства в інтерпретації та виконання зобов’язань, що випливають з регулювання ЄЦБ або рішення і ступеня співробітництва
із посадовими особами
ЄЦБ; серйозність правопорушення; повторність, частоту або тривалість порушення; прибуток, отриманий підприємством; економічну потужність підприємства; наявність накладених санкцій за аналогічне правопорушення [125].
Виконавча рада ЄЦБ має право вирішувати, чи мало місце порушення й чи повинні бути накладені санкції; Однак національні центральні банки можуть ініціювати і проводити також частину процедури визначення порушення. ЄЦБ і національні центральні банки мають право: вимагати надання документів; вивчати книги і записи підприємства та знімати копії; отримувати письмові чи усні пояснення
[70].
Підприємство має тридцять днів на те, щоб висунути свої заперечення. Порадившись з національним центральним банком, який
ініціював процедуру, Виконавча рада ЄЦБ має ухвалити рішення.
Повідомлення про рішення мають бути приведені до зобов’язання відповідних наглядових органів і НЦБ. Відповідне підприємство може запросити перегляд рішення в письмовій формі до Ради керівників протягом тридцяти днів з моменту первинного рішення. Рада керівників ЄЦБ має представити своє рішення у письмовій формі протягом двох місяців. Якщо рішення не було прийнято протягом двох місяців, підприємство може просити судового перегляду рішення
Виконавчої ради відповідно до Договору. Санкції не можуть застосовуватися до того часу, поки рішення не стане остаточним. Дохід від таких санкцій належить до ЄЦБ. Право ініціювати процедуру про порушення на підставі Положення не залежить від будь-якого права компетентного національного органу ініціювати окремі процедури щодо районів за межами компетенції ЄСЦБ [125].

86
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Таким чином, адміністративні права ЄЦБ характеризується такими особливостями:
1) виражає волю народів країн-учасниць ЄС жити і працювати в умовах цінної стабільності та розвивати економіку як базис благополуччя і процвітання громадян і підданих країн-учасниць ЄС;
2) з погляду джерел адміністративного права, воно базується на основоположному Договорі про Європейський Союз, Договорі про функціонування Європейського Союзу та Додатку до нього, що розкриває правовий статус ЄЦБ;
3) адміністративні права ЄЦБ є складним явищем, яке включає в себе права на чужі дії (зобов’язання), передусім національних центральних банків, урядів країн-учасниць ЄС, комерційних банків;
4) з погляду адміністративного примусу, адміністративні права
ЄЦБ полягають у законодавчо оформленій можливості ввести в дію апарат міждержавного примусу проти тих зобов’язаних осіб, які порушують правила існування єдиної банківської системи ЄС;
5) ЄЦБ наділений системою прав, що складаються із загальних прав, прав принципів, управлінських прав, прав на застосування заходів адміністративного примусу (адміністративних санкцій);
6) до загальних прав ЄЦБ належить право визначати грошово- валютну політику ЄС, проводити валютні операції та здійснювати управління офіційними валютними резервами держав-членів ЄС;
7) права-принципи ЄЦБ визначають основоположні засади, на яких базується вся банківська система країн-учасників ЄС, серед яких – право-принцип щодо уніфікації банківського законодавства; право- принцип незалежності ЄЦБ від інших центральних інституцій ЄС та всіх гілок державної влади країн-учасниць; право-принцип, право на випуск євро та виключне право дозволяти національним центральним банкам здійснювати зазначені операції;
8) управлінські права ЄЦБ пов’язані із внутрішньоорганізаційною виконавчо-розпорядчою діяльністю органів і посадових осіб ЄЦБ;
9) ЄЦБ має специфічне право на застосування заходів адміністративного примусу (адміністративних санкцій), а саме: застосовувати адміністративні санкції щодо державних, публічних і приватних установ й організацій за порушення банківського законодавства ЄС; застосовування адміністративних запобіжних

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
87 заходів з метою правильного використання євро; застосування заходів адміністративного припинення щодо третіх осіб, які загрожують виникненням серйозних труднощів для функціонування економічно- валютної системи ЄС
Отже, адміністративні права ЄЦБ – це складне юридичне явище, що включає в себе права на чужі дії (передусім національних центральних банків, урядів країн-учасниць ЄС, комерційних банків) та полягає в законодавчо оформленій основоположними документами ЄС можливості ввести в дію апарат міждержавного примусу (застосування адміністративних санкцій, адміністративно-запобіжних і заходів адміністративного припинення) проти тих зобов’язаних осіб, які порушують правила існування єдиної банківської системи ЄС, з метою забезпечення стабільності цін і сприяння розвитку економіки ЄС.
Центральні банки в країнах ЄС є державними установами, які володіють монопольним правом на друк національної валюти (друк
євро лише з дозволу ЄЦБ), є резервними банками, здійснюють грошово-кредитне регулювання, контролюють процентні ставки, здійснюють нагляд за комерційними банками та виконують деякі інші публічні функції. У цілому центральні банки мають право: бути повністю незалежними від виконавчої гілки влади та відносно незалежним від законодавчої та судової; мають монопольне право здійснювати друк національної валюти; здійснювати наглядові функції щодо комерційних банків з недопущення безрозсудних або шахрайських дій; виступати як кредитор для комерційного банківського сектору [126].
У цьому контексті проаналізуємо законодавство країн-учасників
ЄС.
Провідним повноваженням сучасного Центрального банку Швеції
є встановлення процентної ставки за операціями, також він випускає банкноти
і монети та здійснює управління шведськими золотовалютними резервами [127].
Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов’язана з досконалістю банківського законодавства.
Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов’язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі – обмежені територією окремих федеральних

88
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд земель. До першої групи належать Закон про кредитну справу, Закон про Німецький Федеральний банк та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, – наприклад, закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів [128].
Головною ланкою банківської системи ФРН є Німецький федеральний банк (Центральний банк), який було створено згідно із
Законом про Німецький Федеральний банк 1957 року шляхом об’єднання центральних банків земель із Банком німецьких земель
(1948 р.) та Центральним західноберлінським банком [128]. Його статутний капітал складає 2,5 млрд. євро. Він є невід’ємною складовою держави. Його метою є забезпечення цінової стабільності, управління валютними резерви сприяє стабільності платіжних і розрахункових систем [128].
Центральний банк зобов’язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але при виконанні повноважень, наданих йому цим Законом, він є незалежним від вказівок уряду. Структура Банку складається з трьох рівнів. Перший утворює директорат (головна контора), розташований у Франкфурті- на-Майні
[128].
Центрбанк
ФРН має право: управління золотовалютними резервами країни; здійснювати емісію банкнот, що випускаються в обіг через комерційні банки; управляти валютними курсами; здійснювати контроль за діяльністю комерційних банків, при цьому контрольна функція здійснюється у співробітництві з
Федеральним управлінням з контролю над банківськими установами
[128].
Крім того, відповідно до Закону про Бундесбанк («Gesetz über die
Deutsche Bundesbank») Центральний банк має право: 1) надавати кредити під заставу і на відкритих торгах ринку під цінні папери, дорогоцінні метали, іншу заставу або обіцянку щодо їх повернення;
2) тримати кошти на депозитах; 3) приймати грошові чеки, цінні папери і процентні купони для колекції; 4) купувати дебіторську заборгованість, ціні папери та дорогоцінні папери; 5) виконувати банківські операції із зарубіжними країнами; 6) мати своїх представників (юридичних і фізичних публічних осіб) у землях і за

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
89 кордоном; 7) брати участь у розслідуванні кримінальних злочинів, пов’язаних із підробленням євро, несанкціонованим випуском і використання грошових жетонів, підробленням і використанням валют держав-учасниць ЄС і третіх країн; протиправним використанням платіжних систем; 8) притягувати до адміністративної відповідальності осіб, які не виконують установлених заходів щодо перевірки банкнот і монет євро на підробку; 9) здійснювати конфіскацію підроблених банкнот і монет; 10) звертатися із запитом до правоохоронних органів про походження підроблених грошових знаків, засіб їх виготовлення
[129].
Згідно із Законом ФРН «Про нагляд за фінансовою стабільністю»
(Finanzstabilitätsgesetz) Центральний банк здійснює систему виконавчо- розпорядчих, внутрішньоорганізаційні заходів і застосовує заходи адміністративного примусу з метою захисту стабільності фінансової системи ФРН. Зокрема він здійснює аналіз питань і ризиків, які можуть вплинути на фінансову стабільність; готує публічну щорічну доповідь про ситуацію і розвиток фінансової стабільності в державі та зоні євро
[130].
Для здійснення виконавчих функцій у цій сфері формується
Комітет фінансової стабільності, до компетенції якого входять питання обговорення проблем фінансової стабільності; зміцнення співробітництва між установами, представленими в Комітеті у разі фінансової кризи; надання консультацій щодо поводження з попередженнями та рекомендаціями Європейської Системної Ради ризиків. Комітет з фінансової стабільності складається з трьох представників Федерального міністерства фінансів, один з яких є головою комітету, трьох представників центрального банку ФРН, трьох представників Федерального фінансового нагляду (Bundesanstalt) [131].
Таким чином, адміністративні права Центрального банку ФРН характеризуються такими особливостями:
1) за своїм місцем, роллю і валютною потужністю він є провідним банківським центром ЄС і світу, що має як формальні адміністративні, так і неформальні адміністративно-авторитетні права;
2) ці права встановлені ґрунтовно прописаним досконалим законодавством;

90
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
3) до загальних прав Центрального банку ФРН належать такі права: здійснювати грошово-кредитне регулювання; контролювати процентні ставки; здійснювати нагляд за комерційними банками; здійснювати управління золотовалютними резервами; підтримувати загальну економічну політику уряду за умови забезпечення своєї основної функції – стабільності цін;
4) його права розповсюджуються на всі землі ФРН, при цьому законодавство земель не має суперечити нормативно-правовим і
індивідуальним його актам;
5) до публічних комерційних прав Центрального банку ФРН належать права: надавати кредити; тримати кошти на депозитах; купувати дебіторську заборгованість, ціні папери та дорогоцінні папери; виконувати банківські операції із зарубіжними країнами;
6) до суто адміністративних прав Центрального банку ФРН належать такі права: мати своїх представників (юридичних і фізичних публічних осіб) в землях і за кордоном; брати участь у розслідуванні кримінальних злочинів
(пов’язаних
із підробленням
євро, несанкціонованим випуском і використання грошових жетонів, підробленням і використанням валют держав-учасниць ЄС та третіх країн, протиправним використанням платіжних систем); притягувати до адміністративної відповідальності осіб, які не виконують установлених заходів щодо перевірки банкнот і монет євро на підробку; здійснювати конфіскацію підроблених банкнот і монет; звертатися із запитом до правоохоронних органів про походження підроблених грошових знаків і засіб їх виготовлення;
7) також Центральний банк ФРН направляє трьох своїх представників до Комітету фінансової стабільності де вони здійснюють систему виконавчо-розпорядчих, внутрішньо-організаційні заходів і застосовують заходи адміністративного примусу з метою захисту стабільності фінансової системи ФРН.
Отже, адміністративні права Центрального банку ФРН – це його основоположно-адміністративна, власне адміністративна, адміністративно-комерційна та неформально адміністративно- авторитетна компетенція, яка негативно визначається досконалим і ретельно прописаним банківським законодавством ФРН щодо здійснення грошово-кредитного регулювання, контролю за

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
91 процентними ставками, здійснення нагляду за комерційними банками, управління золотовалютними резервами. При цьому до власне адміністративних прав Центрального банку ФРН належить право мати своїх представників (юридичних і фізичних публічних осіб) у землях і за кордоном; брати участь у розслідуванні адміністративних проступків, пов’язаних із грошово-валютними порушеннями, притягувати до адміністративної відповідальності осіб, які не виконують установлених заходів щодо перевірки банкнот і монет євро на підробку, здійснювати конфіскацію підроблених банкнот і монет.
Національний банк Данії – самоврядна, незалежна установа. Така незалежність гарантується Законом про «Національний банк Данії»
1936 р. Основними завданнями Банку є забезпечення стабільності цін, забезпечення безпечності функціонування платіжних систем і стабільності фінансової системи. Національний банк сприяє стабільності цін шляхом проведення фіксованої валютної політики стосовно Євро з метою утримання інфляції на низькому рівні за допомогою виваженої грошово-кредитної та валютної політики.
Загальний статутний фонд Національного банку Данії складає
50 000 000 крон, його центральний офіс розташовано в Копенгагені.
Управління банком здійснює Рада директорів, Комітет директорів і
Рада керівників. Рада директорів складається з 25 членів. Рада керівників – з трьох членів, однин з яких призначається королем, інші два – Радою директорів за рекомендацією Комітету директорів [132].
Центральний банк Данії має виключне право здійснювати емісію національної валюти відповідно до чітко прописаної в законі процедури, зберігати золотовалютні цінності, випускати або скуповувати векселі, казначейські векселі, облігації та боргові зобов’язання. ЦБД збирає, узагальнює й поширює статистичну
інформацію в межах своєї компетенції та дозволяє використовувати цю
інформацію. Банк може вимагати, щоб юридичні та фізичні особи надавали інформацію, якою вони володіють протягом певного періоду.
До таких зобов’язальних осіб належать юридичні та фізичні особи, які проживають в Данії, проводять фінансові бізнесові операції; юридичні особи та фізичні особи, які проживають в Данії та мають борги або активи за кордоном; юридичні та фізичні особи, які проживають в Данії та видають або купують (продають) власні цінні папери, або

92
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд здійснюють зовнішньоекономічну діяльність; підприємства, що розташовані в Данії, але не є юридичними особами, хоча займаються вищезазначеними операціями [132].
У цьому аспекті за ненадання, несвоєчасне надання чи надання неправдивої інформації вищезазначені особи можуть бути оштрафовані
Центральним банком Данії. Крім того регулятор Данії має право передати конфіденційну статистичну інформацію в обсязі та з кількістю деталей, що вважаються необхідними, до ЄЦБ та
Європейської Ради з системних ризиків (ESRB) [624].
Рада директорів ЦБД має право ухвалювати підзаконні нормативно-правові акти, які підлягають підтвердженню Міністром торгівлі, промисловості і судноплавства. Поправки будуть дійсні за умов ухвалення простою більшістю членів Ради директорів [132].
Таким чином, особливостями адміністративних обов’язків
Національного банку Данії є те, що він поряд із загальними адміністративними обов’язками щодо забезпечення стабільності цін, безпечності функціонування платіжних систем і стабільності фінансової системи наділений суттєвими повноваженнями щодо проведення фіксованої валютної політики стосовно євро; його Рада керівників, куди входить представник короля, наділена значними адміністративними повноваженнями щодо збору й обробки інформації від фізичних і юридичних осіб та застосування до порушників адміністративних санкцій.
Ще одним наочним прикладом центрального банку молодої країни-учасниці – нечлена зони євро – є адміністративні права
Центрального банку Боснії та Герцеговини, який має право: зберігати та використовувати валютні резерви; видавати нормативні акти, пов’язані з його діяльністю; координувати діяльність установ, що відповідають за ліцензування банківської діяльності; отримувати внески від уряду та комерційних банків для поповнення резерву; тримати внески суб’єктів та інших державних установ та ін. [133].
Усе вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки:
– суб’єктивні права у сфері діяльності центральних банків передбачають можливість впливати на управлінські процеси в зазначеній сфері, брати участь у державній діяльності, сприяти

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
93 реалізації прав громадян, суб’єктів господарювання та комерційних банків звертатися до суду або до вищих органів державної влади;
– центральні банки мають право бути повністю незалежними від виконавчої гілки влади та відносно незалежними від законодавчої та судової;
– вони володіють монопольним правом на друк валюти;
– мають право здійснювати нагляд за комерційними банками;
– видають обов’язкові для виконання комерційними банками та
іншими особами нормативні акти;
– мають право контролювати процентні ставки;
– виступати як кредитори для комерційного банківського сектору;
– зберігати та використовувати валютні резерви;
– координувати діяльність установ, що відповідають за ліцензування банківської діяльності;
– отримувати внески від уряду та від комерційних банків для поповнення резерву;
– тримати внески державних установ.
Отже, адміністративне право центрального банку країни-учасниці
Європейського Союзу – це передбачені для посадових осіб та установи в цілому вид і міра можливої або дозволеної поведінки, визначені національним і міжнародним законодавством ЄС, забезпечені відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) публічних і приватних осіб з метою забезпечення стабільності цін і в цілому надійного функціонування банківської системи ЄС.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал