Науково-дослідний інститут публічного права




Сторінка4/9
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.08 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
49
Висновки до розділу 1
1. Адміністративно-правове регулювання діяльності центральних банків країн-учасників Європейського Союзу – це суспільні відносини, які виникають між цими банками та комерційними банками, урядами, деякими іншими публічними суб’єктами відповідних країн.
2. Основною метою адміністративної діяльності центральних банків є забезпечення випуску й обігу банкнот, ліцензування і контроль за діяльністю комерційних банків, організація грошових розрахунків, регулювання ліквідності банків та їх рефінансування; формування умов, необхідних для розвитку банківської системи та ін.
3. Ці відносини є виключно публічними; відносини, які виникають між національними банками та іншими суб’єктами права з реалізації комерційних цілей, не є адміністративно-правовими.
Вагомою складовою таких відносин є зовнішня виконавчо-розпорядча діяльність спеціальної публічної адміністрації центральних банків.
Складовою таких відносини є внутрішня організаційна діяльність публічної адміністрації центральних банків.
4. До предмета адміністративного права належить надання публічною адміністрацією центральних банків специфічних адміністративних послуг. Складовою предмета адміністративного права
є можливість застосування центральними банками адміністративних санкцій до комерційних банків та адміністративної відповідальності до деяких посадових осіб [12].
5. Загалом адміністративно-правовий статус системи центральних банків ЄС складається з адміністративно-правового статусу
Європейського центрального банку, адміністративно-правового статусу національних центральних банків країн-учасниць ЄС, адміністративно- правового статусу центральних банків країн європейського впливу.
6. Основі завдання центральних банків суверенних держав полягають у забезпеченні стабільності цін і національної валюти, безперервного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, забезпечення стабільності банківської системи та адаптації її до стандартів ЄС.

50
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
7. Центральні банки є суб’єктом права й користується в кожній державі-членові найширшими право- та дієздатністю, які надаються національним законодавством юридичним особам.
8. Національним банкам заборонено надавати кредити на покриття дефіциту чи будь-які інші центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим публічним органам влади тощо. Центральні банки мають право ухвалювати рішення незалежно від урядів чи будь-якого
іншого органу, здійснювати нагляд за кредитними установами та стабільністю фінансової системи, збирати та поширювати відповідну статистичну інформацію; давати дозвіл на емісію банкнот та ін.
9. Адміністративно-правовий статус центральних банків країн- учасниць ЄС – це сукупність їх адміністративно-правових ознак, які характеризують їх місце і роль у банківській системі країни-учасниці
ЄС та державному механізмі суверенної держави-учасниці ЄС. У цілому він складається з системи правових елементів, характеру й обсягу правосуб’єктності, обов’язків, прав, незалежності від уряду та
інших публічних і приватних органів із можливістю застосування до комерційних банків адміністративних і фінансових санкцій з метою контролю за грошовою масою, забезпечення стабільності цін, безперебійного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, забезпечення стабільності банківської системи країни-учасниці ЄС.
10. Грошово-кредитна політика центральних банків країн- учасниць ЄС у контексті їх адміністративно-правового статусу – це основоположні засади адміністративної діяльності посадових осіб і підрозділів центральних банків країн-учасниць ЄС, яка здійснюється через систему адміністративних методів та інструментів, що використовуються центральними банками для забезпечення стабільності цін і національної та євро валюти та інших цілей, які стоять перед ними.
11. Валютна політика центральних банків країн-учасниць ЄС у контексті їх адміністративно-правового статусу – це основоположні засади виконання своїх обов’язків посадовими особами та підрозділами центральних банків країн-учасниць ЄС через здійснення системи адміністративних та економічних заходів, спрямованих на зміцнення валютно-фінансового положення держави та її національної валюти,

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
51 підвищення платоспроможності, призупинення витоку капіталу за кордон, залучення іноземних інвестицій.
12. Інструменти грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС – це адміністративні й економічні форми та методи адміністративної діяльності посадових осіб і підрозділів центральних банків цих країн, які утворюють організаційно-правову основу для реалізації єдиної грошово-кредитної політики. До таких інструментів належать: постачання грошової бази; управління ліквідністю процентних ставок; забезпечення ліквідності комерційних кредитно- фінансових установ.
13. Принципи грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС – це вихідні умови діяльності посадових осіб, підрозділів і центральних банків у цілому з метою забезпечення стабільності цін, стабільності національної та євро валют, забезпечення інших цілей, передбачених основоположними нормативно-правовими актами ЄС і національним законодавством країн-учасниць ЄС, що здійснюються на основі реалізації норм адміністративного права на основі реалізації обов’язків і прав центральних банків країн-учасниць ЄС.
14. Принципи грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС поділяються на базовий та спеціальні (адміністративні). Базовим принципом діяльності ЄЦБ у сфері грошово-кредитної політики є принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, з ефективним розподілом ресурсів.
15. До адміністративних принципів діяльності ЄЦБ належать управлінські принципи:
1) високої оперативності
(швидко встановлювати процентної ставки); 2) рівності всіх кредитно- фінансових установ Єврозони; 3) децентралізації та координації;
4) простоти і прозорості; 5) безперервності та стабільності грошово- кредитної політики; 6) мінімальної ризикованості фінансовий та операційний операцій; 7) економічної ефективності в діяльності центральних банків країн-учасниць ЄС.
16. Реалізація принципів грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн полягає у

52
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд створенні умов для реалізації вищезазначених принципів, що формують нормативно-правову базу, визначають загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.
17. Непрямими адміністративними засобами забезпечення центральними банками країн-учасниць ЄС стабільності цін, національної та євро валют є діяльність науково-дослідних підрозділів
ЄЦБ і центральних банків країн-учасниць ЄС; застосування міжчасової оптимізації; статистична аналітично-інформаційна діяльність і доведення її до суспільства.
18. Правило фіксованого валютного курсу в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС – це класичне правило забезпечення завдань центральний банків, яке, незважаючи на свою простоту і зрозумілість, є історичною пам’яткою.
19. Правило впливу процентних ставок на валютний курс в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн- учасниць ЄС – це теорія впливу процентних ставок центральних банків країн на національний і євровалютний курс з метою досягнення цілей і завдань банківського регулятора.
20. Правило постійного темпу зростання грошової маси
М. Фрідмена в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС вимагає від центральних банків цих країн здійснювати мінімальне адміністративне втручання банківського регулятора в діяльність комерційних банків.
21. Правило Тейлора є основним правилом, за допомогою якого здійснюється грошово-кредитна політика в сучасних умовах, воно дає можливість центральним банкам країн-учасниць ЄС установлювати оптимальну процентну ставку; правило свідчить, що збільшення
інфляції на 1 % має супроводжуватися для регулятора підвищенням відсоткової ставки не менш ніж на 1 %.
22. Принцип «кількісного пом’якшення» (QE) є додатковим принципом грошово-кредитної політики центральних банків країн- учасниць ЄС, коли регулятор купує державні цінні папери або інші цінні папери з ринку для того, щоб знизити процентні ставки і збільшити грошову масу.

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
53
РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
2.1. Адміністративна правосуб’єктність центральних банків
країн-учасниць Європейського Союзу
У сучасній юридичній літературі категорія правосуб’єктності є загальновизнаною: вона постійно використовується для юридичного опису фізичних і юридичних осіб.
Правосуб’єктність особи – це загальна сукупність позитивних і негативних юридичних властивостей індивіда або їх об’єднань. Вона визначається як установлена законодавчо характеристика якостей об’єкта [86].
За ступенем індивідуалізації правосуб’єктність поділяється на правосуб’єктність фізичної особи і правосуб’єктність юридичних осіб.
На наш погляд, посадові особи Європейського центрального банку та центральних банків країн-учасниць ЄС є спеціальними суб’єктами адміністративного права.
На думку професора О.Ф. Скакун правосуб’єктність фізичної особи характеризується такими якостями, як вік, місце проживання та
ін., з чого людина отримує правоздатність і статус у межах юридичного порядку суспільства. Це загальна сума юридичних переваг і недоліків
індивіда [86].
Згідно з теорією адміністративного права адміністративна правосуб’єктність – це передбачена нормами адміністративного права юридична властивість фізичних і юридичних осіб бути учасником адміністративно-правових відносин, вона складається з трьох елементів
– адміністративної правоздатності, дієздатності та деліктоздатності
[20, c. 90-91].
Адміністративна правоздатність – це визнані адміністративно- правовими нормами публічні права й обов’язки, здатність бути їх носієм. Адміністративна дієздатність – це юридична здатність особи

54
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд своїми діями набувати публічних прав і обов’язків, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками. Адміністративна дієздатність – це здатність особи нести адміністративну відповідальність за скоєнні правопорушення [20, c. 90-
91].
Єдина система центральних банків управляється уповноваженими органами ЄЦБ – Радою керівників, Виконавчим комітетом і Загальною радою. Рада керівників включає в себе членів Виконавчого Комітету і керівників НЦБ лише тих країн, які беруть участь у зоні євро [87]. До основних функцій Ради належать: адаптація інструкцій і прийняття рішень, що забезпечують досягнення цілей створення ЄСЦБ; визначення основних елементів грошової політики ЄС, таких як ставки відсотка, розміри мінімальних резервів НЦБ, і розроблення конкретних
інструкцій щодо її діяльності [87].
Виконавчий комітет ЄЦБ включає в себе президента, віце- президента і чотирьох членів, відібраних з-поміж кандидатів, які мають значний професійний досвід у фінансовій або банківській сферах. Вони призначаються на зустрічі глав урядів держав – учасниць зони євро за пропозицією Ради Європи після консультацій з Європейським парламентом і Радою керівників ЄЦБ. Виконавчий комітет має проводити грошову політику відповідно до інструкцій і правил, прийнятих Радою керівників ЄЦБ, і керувати діями НЦБ, приймаючи за необхідністю відомчі інструкції [87].
Загальна рада ЄЦБ складається з президента, віце-президента і керівників НЦБ усіх країн ЄС незалежно від участі в ЕЕВС. До ста основних завдань можна віднести такі: здійснення консультаційних функцій ЄСЦБ; збирання й оброблення статистичної інформації; підготовка щоквартальних та щорічних звітів про діяльність ЄЦБ, а також щотижневих консолідованих фінансових звітів; розроблення та прийняття необхідних правил зі стандартизації бухгалтерського обліку та звітності за операціями, що проводяться НЦБ; ужиття заходів, що стосуються оплати статутного капіталу ЄЦБ у частині, не врегульованій Загальним договором ЄС; розроблення посадових
інструкцій і правил прийому на роботу до ЄЦБ; організаційна підготовка до процедури встановлення остаточного фіксованого валютного курсу національних валют щодо євро [88].

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
55
Індивідуальними суб’єктами (фізичними особами) ЄЦТ і центральних банків країн-учасниць ЄС є посадові особи їх керівних органів, посадові особи-чиновники. Наприклад, керівні органи ЄЦБ складаються з Правління (Executive Board) та Ради керівників
(Governing Council), що включає членів Дирекції та керівників національних центральних банків країн зони євро. Очолюється ЄЦБ президентом, що обирається строком на 8 років [89]. Рада керівників
Європейського центрального банку складається з членів його
Виконавчої ради і керівників національних центральних банків держав- членів, валютою яких є євро. Виконавча рада складається з Голови, заступника Голови та ще чотирьох членів. Лише громадяни держав- членів ЄС можуть бути членами Виконавчої ради [90]. На сьогодні до складу правління входять шість осіб, зокрема Голова ЄЦБ і Заступник голови ЄЦБ. Кандидатури пропонуються Радою керівників, схвалюються Європейським парламентом і главами держав, що входять в Єврозону. Рада керівників складається з членів Дирекції ЄЦБ і керівників національних центральних банків країн Єврозони. Право голосу мають лише члени Ради керівників, які присутні особисто або беруть участь у телеконференції. Член Ради керівників може призначити собі заміну, якщо протягом тривалого часу не має можливості бути присутнім на засіданнях [89; 90].
Голова Ради Європейського центрального банку та члени фінансово-валютної комісії можуть брати участь без право голосу в засіданнях Ради керівників цього банку. Голова Ради може надати клопотання для обговорення в Раді керівників Європейського центрального банку [54].
На наш погляд, на відміну від приватних фізичних осіб спеціальна адміністративна правосуб’єктність посадових осіб і спеціалістів ЄЦБ та центральних банків країн-учасниць ЄС є єдиною, вона складається з нероздільного комплексу ознак, притаманних адміністративній правоздатності й адміністративній дієздатності.
Вагому компетенцію у структурі ЄЦБ має Рада керівників ЄЦБ, яка складається з членів Виконавчої ради ЄЦБ і губернаторів національних центральних банків держав-членів ЄС, валютою яких є
євро. Кожен член Ради керівників має один голос. Губернатори центральних банків держав-членів ЄС поділяються на дві групи,

56
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд відповідно до ранжирування від розміру частки їх національного центрального банку, сукупного валового доходу держави у внутрішньому продукті на ринку ціни і в загальному балансі грошових фінансових установ держави, чиєю валютою є євро. Перша група складається з п’яти губернаторів, друга – з решти губернаторів [54].
До складових адміністративної правосуб’єктності посадових осіб та спеціалістів ЄЦБ і центральних банків країн-учасниць ЄС належать також етичні рамки, відповідно до яких поведінка персоналу не має підривати незалежність, неупередженість і престиж діяльності ЄЦБ. У цьому аспекті працівники зобов’язані дотримуватися положень етичних рамок ЄЦБ і зокрема дотримуватися загальних цінностей ЄЦБ
і правил поведінки у своєму професійному й особистому житті таким чином, щоб статус ЄЦБ як європейської інституції був адекватним; сумлінно виконувати свої обов’язки, незважаючи на свої корисливі чи національні інтереси, уникати ситуацій, що призводять до конфлікту
інтересів, зокрема і в контексті іншої професійної діяльності, що має відповідати найвищим стандартам професійної етики й положенням
ЄС і ЄЦБ; дотримуватися правил ЄЦБ щодо приватних фінансових операцій; дотримуватися правил поведінки ЄЦБ для захисту гідності на роботі. Співробітники зобов’язані користуватися цими зобов’язаннями навіть під час перебування у відпустці [54; 70; 89; 90].
Співробітники ЄЦБ під час виконання своїх офіційних обов’язків зобов’язані не допускати конфлікту інтересів. Працівники в ситуації конфлікту при виконанні своїх службових обов’язків зобов’язані доповісти безпосередньому керівнику про це. Безпосередній керівник має прийняти всіх розумних заходів для запобігання такого конфлікту
інтересів. Перед прийняттям на роботу до ЄЦБ кандидат перевіряється, щоб не було конфлікту інтересів, пов’язаних із попередньою професійною діяльністю, та щоб не було особистих стосунків зі співробітниками, членами Ради керівників або інших органів ЄЦБ.
Співробітники не можуть мати жодних переваг для себе чи іншої особи, вимагати або приймати якісь переваги (подарунки, фінансову чи нефінансову допомогу) [54; 70; 89; 90].
Згідно зі статтею 283 (2) Договору про функціонування
Європейського Союзу виконавча рада ЄЦБ складається з Голови,
Заступника голови та чотирьох інших членів. Члени виконавчої влади

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
57
ЄЦБ виконують свої обов’язки на постійній основі і не мають брати участь у будь-якій іншій комерційній діяльності. Президент, віце- президент та інші члени виконавчої ради ЄЦБ призначаються Радою
Європи – кваліфікованою більшістю від її складу, з осіб, які мають визнану репутацією і професійний досвід у грошово-банківських питаннях, за рекомендацією Ради ЄС після проведення консультації з
Європейським парламентом і Радою керівників ЄЦБ. Члени виконавчої ради приймаються на роботу за контрактом, в якому прописуються конкретні зарплати, пенсії та інші соціальні допомоги [91].
Таким чином, адміністративна правосуб’єктність посадових осіб та спеціалістів ЄЦБ і центральних банків країн-учасниць ЄС – це передбачені основоположними актами
ЄС, національним законодавством і підзаконними нормативно-правовими актами ЄЦБ та центральними банками країн-учасниць ЄС юридичні позитивні і негативні властивості посадових осіб та спеціалістів, які дозволяють їм бути учасником адміністративно-правових відносин, у сфері банківської системи ЄС, забезпечувати виконання завдань, що стоять перед ЄЦБ і центральними банками країн-учасниць ЄС.
Європейський центральний банк і центральні банки країн- учасниць ЄС є юридичними особами. Правосуб’єктність юридичних осіб базується на статусі такого виду об’єднань, що характеризується
«вічністю», на відміну від фізичної особи, та штучністю, оскільки має не природний, а похідний від волі людини суб’єктивний характер.
На думку західних учених, правосуб’єктність юридичної особи – це штучна (нежива) особа, яка відповідно до закону має статус формальної. Юридична особа (лат. ficta) має юридичну назву й певні права, правовий захист, пільги, обов’язки і зобов’язання в галузі права, дещо схожі з тими, що й фізичні особи. Поняття юридичної особи є фундаментальною юридичною «фікцією». Це ставлення до філософії права, як це має важливе значення для законів, що зачіпають корпорації. Правосуб’єктність дозволяє одному чи більше фізичним особам (universitas personarum) діяти як єдине ціле, корпоративно, з юридичною метою. У більшості юрисдикцій незалежних держав юридична особа розглядається в межах закону окремо від своїх
індивідуальних членів (наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальністю, їх акціонерів). Юридичні особи можуть бути

58
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд позивачем і відповідачем у суді, укладати контракти, брати на себе борги, володіти власністю. Суб’єкти правосуб’єктності можуть також підлягати певним правовим зобов’язанням – наприклад, зі сплати податків. Юридична особа може захистити своїх членів від особистої відповідальності [92].
Правосуб’єктність юридичних осіб – це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств
і установ, громадських об’єднань, господарських товариств (корпорацій), комерційних організацій, підприємств, релігійних організацій та ін. У державних і громадських органів та організацій – суб’єктів права, як правило, немає розриву між правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність і дієздатність у них виникають, здійснюються і припиняються одночасно [93].
Як ми вже зазначали вище, європейська система центральних банків складається з ЄЦБ і національних центральних банків усіх країн
Євросоюзу. Основною офіційною метою ЄСЦБ є підтримання стабільності цін у зоні євро. Її завданням також є розроблення і проведення грошово-кредитної політики в зоні євро, проведення міжнародних валютних операцій, збереження офіційних резервів
іноземної валюти держав-членів і керування ними, сприяння плавному функціонуванню платіжної системи. Після введення євро склалася
Євросистема (Eurosystem), яка включає ЄЦБ і національні центральні банки країн зони євро [12].
ЄЦБ, який відповідно до статті 282 (3) Договору про функціонування Європейського Союзу має статус юридичної особи і користується в кожній з держав-членів ЄС режимом найбільш широкої правоздатності, що покладається на юридичних осіб відповідно до її законодавства, може зокрема придбавати або відчужувати рухоме і нерухоме майно і може бути стороною в судовому розгляді [91].
Ґрунтовно проблему юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права дослідив П. Лютиков. На погляд ученого, всі юридичні особи, засновані державою, мають ознаку публічних суб’єктів, й організаційно-правова форма (акціонерні компанії тощо) у такому разі не може бути підставою для того, щоб вважати таких осіб приватними: залежно від мети діяльності – комерційні, некомерційні; за організаційно-правовою формою – товариства, установи,

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
59 підприємства, організації, органи тощо; залежно від правового режиму закріпленого за ними майна – юридичні особи, які реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності; юридичні особи, які реалізують свою господарську компетенцію на основі права господарського відання; юридичні особи, які реалізують свою господарську компетенцію на основі права оперативного управління; за видом (предметом) діяльності – сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство, рибництво, добувна промисловість, переробна промисловість тощо [94].
Зазначений критерій розроблено відповідно до Класифікації видів економічної діяльності: за формою власності – приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності); за територією функціонування – міжнародні, усеукраїнські, регіональні, локальні [94].
Така градація юридичних осіб є більш притаманною для різноманітних громадських організацій: за терміном (часом) дії – постійні, тимчасові (строкові); за наявністю контрольних повноважень
– юридичні особи загального контролю, юридичні особи спеціального контролю, неконтрольовані юридичні особи. Справедливо буде зазначити, що за мету ставилось окреслення та доопрацювання вже відомих найбільш загальних або ж раніше не розроблених наукою адміністративного права критеріїв класифікації юридичних осіб, а натомість відокремлені критерії підлягають подальшому опрацюванню, можуть бути додатково деталізовані та детерміновані і є своєрідною базою для подальших наукових досліджень у цій сфері [94].
Таким чином, правосуб’єктність Європейського центрального банку – це його цілісна форма (правоздатність і дієздатність) як наддержавної установи ЄС, формально наділеної публічними обов’язками і правами, що визначені установчими документами ЄС з метою підтримання стабільності цін у зоні євро.

60
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Використовуючи теоретичні напрацювання П. Лютикова, ми здійснили класифікаційну характеристику правосуб’єктності центральних банків країн-учасників
Європейського
Союзу.
Європейський центральний банк з погляду адміністративної класифікації: 1) утворений країнами-учасниця ЄС; 2) є публічною юридичною особою; 3) не займається комерційною діяльністю; 4) за організаційно-правовою формою є наддержавною установою;
5) здійснює свою діяльність на праві власності; 6) діє постійно; 7) має контрольні функції.
Інституційні основи центральних банків світу закладались упродовж століть. Попередниками центральних банків можна вважати емісійні банки, які виникли порівняно нещодавно – у XIX ст. [96].
Установити, в якій країні раніше зародилася банківська справа, украй складно. Відомо, що здійсненням позик і перекладними операціями займалися торгові товариства Халдеян (2300 років до н.е.), а в Китаї (2000 років до н. е.) уже існували чеки. У Вавилоні ж існували й люди, які приймали грошові внески під відсоток (VI століття до н.е.)
[97].
Стародавня Греція. В Елладі розвитком банківської справи завжди займалися храмові жерці. Вони стежили за тим, щоб дохід із землі, подарунки і штрафи, отримані храмом, продовжували збільшуватися за допомогою видання позик під заставу і відсотку або участі в економічно-вигідних підприємствах. Там же з’явився вид кредиту під заставу майна, що істотно збільшило дохід храмів.
Делоський, Самоський, Дельфійський і Ефеський храми за певну процентну плату брали гроші на зберігання в спеціальних підвалах, однак у період Фоційської війни (1355-1356 рр.) існування банків- храмів припинилося через постійне їх пограбування. На території Афін конкуренцію храмам становила організація «трапецитів» (від лат. «стіл»), яка поділялася на аргірамойсів (міняйли) і довейстаїв
(лихварські позички і довгострокові інвестиції в промисловість) [97].
О. Македонський побудував «королівські банки» в Єгипті, а в
Римській імперії з’явилися аргентарії, що проводили фінансові операції на форумі. Вони видавали лихварські й іпотечні позики, брали гроші на зберігання і проводили аукціони заставленого майна. У часи
«Хрестових походів» головним чином намітився спад банківської

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
61 діяльності та її спеціалізування на обміні. Золото поступилося місцем сріблу, і гроші в кожній країні отримали свій зміст і назву. З’явилися перші конверсійні переклади (за допомогою «векселів») [98].
З розвитком товарного обміну з’явилися гроші і товарно- грошовий обіг. Роль грошей грав переважно однорідний і легко подільний товар, що має власну вартість, – найчастіше золото. З появою грошей стало можливим наймати на службу якусь частину людей і протиставляти їх решті суспільства з тим, щоб утримати економічну владу власників. Виникла особлива публічна влада, що не збігається з самим суспільством, – держава. Поступово сформувався прошарок чиновників, які спираються у своїй діяльності на примусову силу – армію, поліцію, суди та в’язниці [98].
У той же час починають активно розвиватися депозитні банки
(Англія, Австралія, Шотландія, Швейцарія, Німеччина та Північна
Америка). З’являються перші центральні банки (початок XIX століття), які монопольно займаються емісією банкнот (Центральний банк у
Франції, Австрійський банк, а дещо пізніше – і Державний Російський банк). Широкий спектр банківських послуг і зростаюча кількість самих банківських установ призвели до того, що в банківській справі все більшу популярність здобуває вузька спеціалізація. Виникли окремі
іпотечні банки, для обслуговування населення і ремісників було організовано народні та ремісничні, з’явилися позичкові каси, а 1848 року в Пруссії відкрилися перші ломбарди. Сукупність цих чинників призвела до розробки і становлення повноцінної банківської системи
(Центральний, універсальні та спеціалізовані банки). Поширення популярності цінних паперів спровокувало збільшення кількості операцій з ними в банківському середовищі (наприклад, трастові операції). Вплинув банківський інститут і на торгівлю золотом, розвиток кореспондентських і дипломатичних відносин, а так само розвиток економіки [98].
Держава в усі часи тією чи іншою мірою регламентувала правовий режим використання грошей – способи карбування монет, збір податків та ін. Але сама грошова система розвивалася головним чином суто ринковим шляхом без втручання держави. Тому грошова влада як така була лише економічною владою. Державою не створювалися органи, які б регулювали грошову систему або

62
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд відповідали б за грошову емісію. Спочатку держава обмежувалося створенням загальних умов і підтриманням правопорядку. Правові заходи мали переважно каральний характер: відповідальність за підробку грошей, крадіжку та інші злочини. Державна скарбниця формувалася за рахунок податків. В іншому держава була звичайним суб’єктом грошових відносин [99].
Спочатку, як пишуть історики, з’явилися міняйли й лихварі, а потім, починаючи з XVI століття, і більш складні формації – банки, які з часом стали випускати свої гроші (банкноти). Банкноти обмінювалися на золото та інші дорогоцінні метали. Емісійна діяльність приватних банків тривала досить довго. У деяких країнах вона тривала й тоді, коли в банківській системі ця діяльність була монопольно закріплена державою за декількома або одним банком. Але під кінець XIX століття ця діяльність повсюдно стала монополією лише одного банку
– центрального [99].
Тривалий час у світовій банківській практиці не існувало розподілу банків на емісійні та комерційні. Наявні банки приймали вклади, надавали позички, ураховували векселі, випускали в обіг банкноти тощо. Випущені банкноти були частково забезпечені золотом, тобто банки мали запас золота, достатній для оплати лише частини випущених банкнот. Інша частина випуску банкнот була фідуціарною. Проте всі банкноти становили собою безстрокові зобов’язання банків обміняти їх на золото за пред’явленням. У цих умовах стабільність банків і банкнотного обігу значною мірою залежала від того, наскільки обачливою була політика банків стосовно допустимого рівня співвідношення суми випущених банкнот і запасу золота [98].
Наприклад, історія найстарішого центрального банку Англії свідчить, що його було засновано 1694 року в результаті політичної події, яка мала досить випадковий характер. Для забезпечення своїх фінансових потреб король Карл II позичав гроші в лондонських банкірів. Його борг зростав швидкими темпами, і 1672 року він наказав казначейству призупинити виплату грошей, зокрема в рахунок власних позик. Тим самим довіра до короля виявилася підірваною на багато десятиліть, і саме прагнення знайти заміну таким чином зруйнованому джерелу позик змусило Вільяма III і його уряд звернутися до схеми

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
63 фінансиста Паттерсона, яка передбачала створення інституту, відомого під назвою Керівник І Ко при Банку Англії [99].
Друга половина XVIII ст. і перша половина XIX ст. – це епоха промислової революції, яка супроводжувалася швидким розвитком машинної індустрії, появою нових галузей в економіці, зростанням товарообігу, активізацією діяльності банків. Усе це зрештою призвело до значного розширення грошової маси і підвищення значення банкнотного обігу. У цих умовах децентралізована емісія банкнот, коли практично всі банки мали можливість випускати банкноти, стала суперечити потребам економіки. Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався загальною довірою населення. Банкноти окремих, часто маловідомих банків таким вимогам не відповідали. Крім того децентралізована емісія банкнот слабко піддавалася контролю і регулюванню з боку держави. Це сприяло зловживанню банками правом банкнотної емісії. Банки наражалися на значний ризик, випускаючи банкноти вище допустимого рівня, іноді настільки вище, що вони були не в змозі задовольнити навіть нормальний (не кажучи вже про підвищений) попит на обмін банкнот на золото, і в результаті багато з них розорялися [97].
Однак у цілому банківська система продовжувала зростати, випуск банкнот збільшувався і став невід’ємною рисою економіки.
Банкноти витісняли повноцінні монети з обігу. У XIX ст. стало очевидним, що держава мусить певним чином регулювати грошовий обіг і захищати вкладників банків і держателів банкнот від банківських криз, кількість яких зростала. Частиною цього регулятивного процесу стала поступова централізація, а потім і концентрація емісії банкнот у межах одного банку. Цей процес затягнувся на тривалий час. Спочатку було обмежено коло банків, які мали право на емісію банкнот, – це були, як правило, найбільші та надійні банки. З часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного. Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава отримала можливість впливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінансування державних витрат [99].
У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У різних країнах цей банк називається

64
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний банк (Австрійський національний банк, Резервний банк
Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, або й скорочено – Банк Японії, Банк Італії, враховуючи його ключову роль у банківській системі країни) [98].
У другій половині XX ст., яка характеризується глобалізацією грошових ринків, тобто поступовим перетворенням національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір, діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямках: співробітництво центральних банків на міждержавному рівні; співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями; створення наднаціональних центральних банків [98].
Першим кроком на шляху міждержавної діяльності центральних банків можна вважати створення 1930 року Банку міждержавних розрахунків – БМР у місті Базель (Швейцарія). Основними функціями цього банку були такі: сприяти співробітництву між центральними банками; забезпечувати сприятливі умови для проведення центральними банками міжнародних фінансових операцій; виступати у ролі довіреної особи або агента центральних банків – членів БМР – у проведенні міжнародних розрахунків [99].
Акціонерами банку є майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки Австралії, Японії, Канади, Південно-
Африканської республіки. США представлені у БМР не ФРС, а групою комерційних банків, проте ФРС має тісні зв’язки з БМР. Центральні банки є акціонерами БМР і одночасно його клієнтами, тому БМР часто називають банком центральних банків [99].
Таким чином, правосуб’єктність центральних банків країн- учасниць ЄС має довгу і повчальну історію, яка полягає в тому, що спочатку функцію емісії грошей виконували комерційні банки поряд зі здійсненням іншої банківської діяльності. При цьому держава займалася виключно економічною, а не фінансовою політикою.
Поступово держави все більше почали встановлювати жорсткі правила емісії грошей, а в подальшому перейшли до монопольного їх випуску в оббіг. Це і призвело до утвердження новою інституції держави, яка не входить до жодної гілки влади, – державної установи – юридичної особи, яка не займається комерційною діяльністю, а виконує виключні

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
65 публічні функції, забезпечує виважену емісію грошової маси, забезпечує стабільність цін і національної валюти та здійснює нагляд за комерційними банками щодо недопущення здійснення ними ризикованих операцій, від яких можуть постраждати вкладники й інші особи.
Що стосується сучасних центральних банків країн-учасниць ЄС, то їх правосуб’єктності притаманні як загальні так і спеціальні ознаки світових центральних банків. Так, Німецький Бундесбанк (Німецький для Німецького федерального банку) є центральним банком
Федеративної Республіки Німеччини і частиною Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ). Завдяки своїй міцності й давньому авторитету Бундесбанк є найбільш впливовим членом ЄСЦБ. Обидва –
Дойче Бундесбанк та Європейський центральний банк (ЄЦБ) – розташовані у німецькому Франкфурті [100].
Бундесбанк було створено 1957 року, і змінив він Банк німецьких земель, яким було введено німецьку марку (20 червня 1948 року). До
євро, фізично введеного 2002 року, Бундесбанк був центральним банком колишньої німецької марки. Бундесбанк був першим центральним банком з повною незалежністю, і ця форма буде використовуватися іншими державами як модель, на відміну, наприклад, Нової Зеландії, де центральний банк повністю контролюється урядом. Німецький Бундесбанк набув слави через контроль над інфляцією у другій половині XX-го століття. Це зробило його одним з найбільш шанованих європейських банків. Він має значний непрямий вплив у багатьох європейських країнах [100].
Центральний банк Франції відповідає за нагляд за банківською та страховою сферами у Франції. Він є незалежним адміністративним органом, що забезпечує стабільність фінансової системи та захист клієнтів банків і страхових компаній.
Для виконання своїх обов’язків Центральний банк Франції стосовно осіб, які перебувають під його юрисдикцією, здійснює наглядові повноваження, заходи адміністративного впливу та дисциплінарні стягнення. Також він може оприлюднювати будь-яку
інформацію стосовно виконання своїх обов’язків [33].
Цей банк є незалежним адміністративним органом держави на чолі з губернатором банку. Його структура складається із наглядової

66
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд ради, дозвільної ради та комітету санкцій. Крім того до складу
Центрального банку Франції входять різні консультативні органи –
Комітет з аудиту та науково-консультативний комітет. У законодавстві
Франції чітко прописана гранична кількість працівників – 1100 осіб, які працюють, щоб забезпечити стабільність фінансової системи та захист прав споживачів [33].
Держава Люксембург є єдиним акціонером Центрального банку
Люксембургу (Banque centrale du Luxembourg), статутний фонд якого складає 175 мільйонів євро. Цей банк відповідає за ефективне здійснення грошово-кредитної політики, випускає банкноти, забезпечує стабільність фінансової та платіжної системи, здійснює фінансово- економічний аналіз [101].
Національний банк Австрії (Österreichische Nationalbank, OeNB) є державним центральним кредитно-емісійним банком Австрії. Правляча династія Габсбургів упродовж 50 років ще до заснування центрального банку в Австрії намагалася випустити паперові гроші. Банкноту, відому на той час під назвою «Bancozettel», уперше було випущено 1762 року банком, який мав довіру ділових кіл і не був підконтрольний державі, –
Муніципальним банком Відня (Wiener Stadtbank), заснованим 1705 року. З часом при укладанні ділових угод банкноти почали все більше і більше заміняти срібло і мідні монети [103].
Коли наприкінці наполеонівських війн політичний баланс в
Європі було відновлено, імперія Австро-Угорщини стикнулася з низкою проблем. Територія імперії охоплювала різні етнічні групи, що розходились у своїх поглядах. Габсбургами було прийнято рішення більше не покладалися лише на свої традиційні основи збереження суверенітету імперії – церкву, дворянство, армію та службу державі. У правителів виникла потреба побудови економічної бази для відновлення довіри ділових кіл і подальшої ефективної інтеграції своєї
імперії. Результатом таких заходів стало заснування Національного банку Австрії 1 червня 1816 року [103]. З 1 січня 2002 року в Австрії використовується євро. Австрійський національний банк обмінює шилінги на євро без обмеження строку. Банк також використав спеціальний поїзд, який об’їжджав всю Австрію з метою обміняти в населення 12 млрд. шилінгів на євро [103].

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
67
Банк Словенії (Banka Slovenije) – центральний банк Республіки
Словенія, було засновано 25 червня 1991 року. Центральний банк
Словенії є юридичною особою і діє відповідно до норм публічного права. Банк є економічно незалежним: він і його учасники ухвалюють усі рішення самостійно і незалежні від директив або інструкцій будь- яких державних органів і економічних стратегій країни [104].
Починаючи з 1 січня 2007 року Банк Словенії впровадив валюту
євро і з того часу повністю діє відповідно до вимог та норм членства в
Єврозоні. Банк здійснює загальну грошово-кредитну політику, бере участь в управлінні офіційними валютними резервами держав-членів згідно з Договором про заснування Європейського співтовариства, підтримує нормальне функціонування платіжних систем у своїй країні
[104].
Банк Португалії (Banco de Portugal) було засновано 19 листопада
1846 року як Центральний банк Португальської Республіки. Відповідно до закону банк Португалії є юридичною особою з адміністративною та фінансовою незалежністю і власним капіталом та функціонує, дотримуючись норм публічного права [105].
Основними органами управління банку є Губернатор, Рада
Директорів, Правління Аудиторів і Консультативна Комісія. Головний офіс банку Португалії розміщується в Лісабоні, з чисельними представництвами по всій Португалії. Банк Португалії є невід’ємною частиною Європейської системи центральних банків ще з часів заснування в червні 1998 року. Банк діє відповідно до норм і вимог
Єврозони, контролює банківський сектор економіки держави та відповідає за європейську модель економічного зростання своєї країни
[105].
Таким чином, правосуб’єктність центральних банків країн- учасниць ЄС має довгу історію (Англія, Франція, ФРН, Італія,
Португалія) та характеризується тим, що деякі з них є провідними світовими фінансовими центрами (ФРН, Англія, Франція), їх обов’язки
і права законодавчо прописані в законодавстві ЄС та відповідних законодавствах суверенних держав, формальними засновниками є відповідні держави, які здійснюють їх фінансування за рахунок державного бюджету, що дозволяє
їм утримувати штат високооплачуваних співробітників (як правило, близько 1000 осіб),

68
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд проте в межах своєї компетенції вони є незалежними від усіх гілок влади та мають за свою основну мету забезпечення стабільності цін та
євро або національної валюти.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал