Науково-дослідний інститут публічного права




Сторінка3/9
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.08 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


36
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
1.3 Концептуальні засади адміністративно-правового статусу
центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
Провідним напрямком, який мають забезпечувати Європейський центральний банк і центральні банки країн-учасниць ЄС за допомогою норм адміністративного права, є грошово-кредитна політика.
Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та
інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовуються державою для регулювання грошово-кредитних відносин. Основною метою цієї політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів [61].
Основна мета грошово-кредитної політики ЄЦБ – підтримка цінової стабільності. ЄЦБ прагне інфляційних ставок нижче, але близько до 2% у середньостроковій перспективі. Інфляція ЄЦБ стосується загального зростання споживчих цін і вимірюється за допомогою індексу, узагальненого для всіх держав-членів ЄС:
Узагальнений індекс споживчих цін і рівень інфляції Рада керівників
ЄЦБ використовує для визначення й оцінювання стабільності цін у зоні
євро в цілому в кількісному вираженні [62].
На думку С. Моїсеєва, грошово-кредитна політика – це цільовий орієнтир (monetary policy target) як фіксований кількісний показник, до досягнення якого має прагнути грошово-кредитна політика шляхом вибору значень інструментів політики чи інструментальних змінних.
На його погляд, цілі грошово-кредитної політики можуть бути явними і прихованими. Явна мета грошово-кредитної політики (explicit target of monetary policy) розглядається як економічна змінна, яку публічно оголошують як мету своєї політики. Її характеризує конкретне кількісне значення цільового орієнтиру. Оприлюднення цілей грошово- кредитної політики через ЗМІ та публічні заяви, пояснення цілей громадськості покращує обізнаність і розуміння ринком грошово- кредитної політики. Розкриття цілей допомагає ринку скласти уявлення

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
37 про те, що очікувати від центральних банків країн-учасниць ЄС, а також оцінити результати їх діяльності. У більшості центральних банків країн-учасниць ЄС цілі розкриваються в їх річних звітах [63].
Таким чином, грошово-кредитна політика центральних банків країн-учасниць ЄС у контексті їх адміністративно-правового статусу – це основоположні засади адміністративної діяльності посадових осіб та підрозділів центральних банків країн-учасниць ЄС, яка здійснюється через систему адміністративних методів та інструментів, що використовуються центральними банками для забезпечення стабільності цін та національної і євро валюти та інших цілей, які стоять перед ними.
Валютна політика є складовою грошово-кредитної політики. Вона становить собою сукупність заходів впливу на зміцнення валютно- фінансового положення держави та її національної валюти, підвищення платоспроможності, призупинення витоку капіталу за кордон, залучення іноземних інвестицій. Валютна політика центральних банків спрямована на подолання негативних наслідків у сфері виробництва, забезпечення економічного зростання, підтримку рівноваги платіжного балансу, стримування інфляції та безробіття [64].
Напрямки та форми валютної політики визначаються економічним становищем країн, еволюцією світового господарства, розстановкою сил на світовій арені. Валютна політика відображає принципи взаємовідносин країн – партнерство і розбіжності, які породжують дискримінацію слабших партнерів, втручання у внутрішні справи інших держав [65].
У міжнародній практиці застосовуються такі основні форми валютної політики, як дисконтна та девізна.
Дисконтна політика – це зміна облікової ставки Центрального банку країни, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталів, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого. Знижуючи офіційну ставку, центральний банк розраховує на відлив національних та іноземних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу своєї валюти. Підвищення облікової ставки з метою поліпшення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона

38
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд перебуває в стані застою. Результативність дисконтної політики залежить від припливу в країну іноземного капіталу, але в умовах нестабільності процентні ставки не завжди визначають рух капіталів. У сучасних умовах ефективність дисконтної політики знизилася. Це пояснюється насамперед суперечливістю її внутрішніх і зовнішніх цілей [66].
Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти. З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження – скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за міжбанківськими угодами [67]. Усі перераховані вище аспекти валютної політики тією чи іншою мірою використовуються центральними банками країн-учасниць ЄС.
Таким чином, валютна політика центральних банків країн- учасниць ЄС у контексті їх адміністративно-правового статусу – це основоположні засади виконання своїх обов’язків посадовими особами та підрозділами центральних банків країн-учасниць ЄС через здійснення системи адміністративних та економічних заходів, націлених на зміцнення валютно-фінансового положення держави та її національної валюти, підвищення платоспроможності, призупинення витоку капіталу за кордон, залучення іноземних інвестицій.
Для досягнення своєї основної мети ЄЦБ використовує набір
інструментів грошово-кредитної політики та процедур, які утворюють оперативну основу для реалізації єдиної грошово-кредитної політики, а саме:
1. Монопольного постачальника грошової бази: валюти (банкноти
і монети) в обігу, запаси, проведення контрагентів. Ці запаси можуть бути розбиті на обов’язкові та надлишкові резерви. У резервній
євросистемі контрагенти мають утримувати резерви з національними центральними банками (НЦБ). Крім того кредитні установи, як

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
39 правило, формують лише незначну кількість добровільних надлишкових резервів з євросистеми. Через свою монополійність ЄЦБ здатен управляти ситуацією з ліквідністю на грошовому ринку і впливати на процентні ставки грошового ринку [68].
2. Сигнальної грошово-кредитної політики (signal its monetary policy stance to the money market), яка є додатковим інструментом для управління ліквідністю процентних ставок. З цією метою ЄЦБ може здійснювати сигнальний вплив на грошово-кредитну політику грошового ринку. Це зазвичай робиться через зміну умов, за яких центральний банк готовий укладати угоди з кредитними установами
[69].
3. Забезпечення належного функціонування грошового ринку. У своїй діяльності центральний банк також прагне забезпечити належне функціонування грошового ринку, щоб кредитні установи задовольнили свої потреби в ліквідності. Це досягається шляхом здійснення рефінансування кредитних організацій, що дозволяє їм мати справу з позитивним балансом і пом’якшити перехідні коливання ліквідності [69].
Таким чином, інструменти грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн- учасниць ЄС – це адміністративні й економічні форми і методи адміністративної діяльності посадових осіб та підрозділів центральних банків країн-учасниць ЄС, які утворюють організаційно-правову основу для реалізації єдиної грошово-кредитної політики. До таких
інструментів належать: постачання грошової бази, управління ліквідністю процентних ставок, забезпечення ліквідності комерційних кредитно-фінансових установ.
До базового принципу діяльності ЄЦБ у сфері грошово-кредитної політики належить принцип, сформований в основоположних документах ЄС, – принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, з ефективним розподілом ресурсів [70].
До управлінських похідних принципів діяльності ЄЦБ належать такі:
– перший управлінський – принцип високої оперативності
(полягає в тому, що ЄЦБ здатен точно і швидко встановлювати короткострокові ставки грошового ринку) [70];

40
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
– другий – принцип рівності усіх кредитно-фінансових установ
Єврозони (визначає, що ЄЦМ має однаково ставитися до всіх кредитно-фінансових установ незалежно від розміру їх капіталу і розташування в зоні євро). Гармонізація правил і процедур допомагає забезпечити рівне ставлення з метою забезпечення однакових умов для всіх кредитно-фінансових установ у зоні євро [71; 72];
– третій – принцип децентралізованого здійснення реалізації грошово-кредитної політики (ЄЦБ координує операції, а центральні банки країн-учасниць ЄС безпосередньо здійснюють угоди) [71; 72];
– четверний – принципи простоти і прозорості здійснення грошово-кредитної політики (європейська та світова спільнота має доступ до інформації щодо досягнення завдань, які стоять перед ЄЦБ у сфері грошово-кредитної політики) [73]. Відповідно до цього принципу
ЄЦБ і національні центральні банки зобов’язані випускати офіційні звіти, керівники центральних банків мусять виступати перед громадськістю [73] Так, Президент Європейського центрального банку
Маріо Драгі 15 червня 2015 р. у Європейському парламенті в Брюсселі повідомив, що час для вирішення грецької боргової кризи швидко спливає, оскільки фінансові ринки налякані перспективою дефолту
Греції. Акції впали у всій Європі після останньої невдалої спроби переговорів між Афінами і кредиторами. Маріо Драгі зазначив: «Нам потрібна сильна і всеосяжна угода з Грецією. І ми маємо дуже скоро її укласти», «Ми не маємо право ховати європейську демократію в місці, де вона народилася» [74]. Як відомо, аналізовані й інші заходи ЄЦБ, урядовців Брюсселя та поступливість уряду й парламенту Греції призводили до того, що криза була практично вирішена. Коли 13 липня
2015 р. лідерам Греції, Німеччини, Франції та Євросоюзу вдалося вийти на компроміс у розв’язанні проблеми грецької фінансової кризи, компромісне рішення було погоджено канцлером Німеччини
А. Меркель, президентом Франції Ф. Олландом, головою Євроради
Д. Туском і прем’єр-міністром Греції А. Ципрасом, які продовжували консультації в ніч на понеділок [75];
– п’ятий принцип діяльності ЄЦБ полягає в безперервності
(спрямований на недопущення серйозних змін в інструментах і процедурах, так що центральні банки і їх контрагенти можуть

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
41 спиратися на досвід, беручи участь в операціях грошової політики)
[69];
– шостий – принцип безпеки (вимагає, щоб фінансові та операційні ризики євросистеми були зведені до мінімуму). Економічна ефективність як принцип діяльності ЄЦБ означає збереження низьких експлуатаційних витрат в обох євросистемах і її контрагентів, що випливають з оперативної бази [69].
Отже, принципи грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС – це вихідні умови діяльності посадових осіб, підрозділів і центральних банків у цілому з метою забезпечення стабільності цін, національної та євро валют, забезпечення інших цілей, передбачених основоположними нормативно-правовими актами ЄС і національним законодавством країн-учасниць ЄС, що здійснюються на основі реалізації норм адміністративного права, на основі реалізації обов’язків
і прав центральних банків країн-учасниць ЄС.
Принципи грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС поділяються на базовий та спеціальні (адміністративні).
Базовим принципом діяльності ЄЦБ у сфері грошово-кредитної політики є принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, з ефективним розподілом ресурсів. До адміністративних принципів діяльності ЄЦБ належать управлінські принципи: 1) високої оперативності (швидко встановлювати процентної ставки); 2) рівності усіх кредитно-фінансових установ Єврозони; 3) децентралізації та координації; 4) простоти і прозорості; 5) безперервності та стабільності грошово-кредитної політики; 6) мінімальної ризикованості фінансових операцій; 7) економічної ефективності в діяльності центральних банків країн-учасниць ЄС [15].
Держави країн-учасниць ЄС створюють загальні умови для реалізації проаналізованих вище принципів: формують нормативно- правову базу, визначають загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів. Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості

42
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу. Головним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці. Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є ЄЦБ і центральні банки країн-учасниць
ЄС. В умовах ринкової економіки всім суб’єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування [15].
Таким чином, реалізація принципів грошово-кредитної політики в контексті адміністративно-правового статусу центральних банків країн полягає у створенні умов для реалізації вищезазначених принципів, формуванні нормативно-правової бази, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.
Центральні банки країн-учасниць ЄС не можуть безпосередньо адміністративними засобами досягати позначених у законодавстві кінцевих завдань своєї діяльності – насамперед стабільності цін і курсу національної валюти (або валюти Єврозони євро). З цієї причини вони встановлюють другорядні цілі грошово-кредитної політики, що сприяють досягненню кінцевої мети. Так, усі центральні банки багатьох країн мають у своєму складі великі дослідницькі підрозділи, що призначені для проведення економічного аналізу, націленого на вирішення завдань грошово-кредитної політики та обґрунтування рішень центрального банку [76]
Іншою фундаментальною проблемою грошово-кредитної політики є міжчасова оптимізація. Центральний банк прагне маневрувати серед очікувань економічних агентів, максимізуючи національний добробут у часі. При цьому грошово-кредитна політика впливає на економіку через певну часову затримку, а тому наслідки її дій будуть спостерігатися тільки через деякий час, і наскільки ефективною є поточна грошово-кредитна політика, залишається для спостерігачів загадкою [77].
Для проведення грошово-кредитної політики центральним банкам країн-учасниць ЄС доводиться обробляти й аналізувати значні обсяги
інформації як у реальному, так і фінансовому секторах економіки.
Фахівці центральних банків країн-учасниць ЄС аналізують отриману

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
43
інформацію та оцінюють, що відбувається в економіці. Аналіз поточного стану та перспектив економіки є тією вузькою сферою, де практика центральних банків країн-учасниць ЄС і приватного сектору повністю збігається. Фахівці приватного сектору застосовують аналогічні методи аналізу і покладаються на одну й ту ж статистичну
інформацію. Існують, щоправда, професійні відмінності в думках і підходах, однак вони не часто призводять до розбіжностей між прогнозами грошової влади і ринку. Хоча між регулятором і ринком можуть бути відсутні відмінності в плані обробки даних, вони завжди
існують з точки зору доступу до інформації. Між центральним банком і приватним сектором завжди виникають розбіжності щодо неофіційної чи неперіодичної інформації, доступної регулятору і приватним фахівцям [77].
Таким чином, непрямими адміністративними засобами забезпечення центральними банками країн-учасниць ЄС стабільності цін, національної та євро валют є діяльність науково-дослідних підрозділів ЄЦБ і центральних банків країн-учасниць ЄС; застосування міжчасової оптимізації; статистичної аналітично-інформаційної діяльності та доведення її до суспільства.
Найбільш відомими правилами грошово-кредитної політики є такі: 1) правило фіксованого валютного курсу; 2) правило впливу процентних ставок на валютний курс 3) правило постійного темпу зростання грошової маси; 4) правило Мак Каллама; 5) правило
Гудхарта; 6) правило Тейдора; 7) правило Хейдерсона МакКіббіна;
8) оціночне правило для відкритої економіки Банка Англії.
Проаналізуємо їх більш детально.
Правило фіксованого валютного курсу. До XXI століття обмінні курси були головним чином фіксовані центральними банками.
Наприклад, у Бреттон-Вудській системі, яка існувала з 1945 до 1971 р., обмінний курс коливався у вузькому діапазоні, близькому до фіксованого. Інший приклад: успішна економіка Гонконгу прив’язала свій долар до долара США з 1983 року в межах 7,75 до 7,85 гонконгських доларів за долар США. Основною перевагою фіксованих валютних курсів (як прив’язки до обмінного курсу) є те, що вони знижують ризик для обох компаній та інвесторів. Для країн, які здійснюють марнотратну економічну політику, фіксований обмінний

44
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд курс може допомогти створити надійну політику низької інфляції, і це може підвищити прозорість і підзвітність грошової влади країни [78].
До 1973 р. країни світу були на відносно фіксованих курсах валют, тому що використовували золотий стандарт або тому, що були учасниками Бреттон-Вудської валютної системи (англ. Bretton Woods
system), яка була підписана 1944 року і прив’язала валюту 44 країн- учасниць до долара США, у той час як долар США був прив’язаний до золота в розмірі 35 $ за унцію [78].
Тим самим третя світова валютна система була створена за рішенням Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції ООН
(країн антигітлерівської коаліції), яка проходила в липні 1944 р. у США
(м. Бреттон-Вудс). Основою цієї системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу – США й Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів [79].
Криза Бреттон-Вудської валютної системи розпочалася (1967-
1976 рр.), що призвело до її розпаду. Сутність кризи полягала в такому:
«доларовий стандарт» перестав відповідати наявному співвідношенню сил, що характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії. У таких умовах США почали друкувати більше грошей, ніж це визначено фінансовими законами, щоб забезпечити фінансування війни у В’єтнамі. Угода
Бреттон-Вудської валютної системи почала руйнуватися, оскільки інші країни не були готові визнавати не підтверджену золотом грошову масу доларів США [79]. Великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу – усе це свідчило про те, що Бреттон-
Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США. До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США вшестеро перевищив золотий запас. Коли б власники доларових зобов’язань пред’явили їх одночасно для обміну, США були б змушені оголосити себе банкрутом [79]. В умовах сьогодення фіксований валютний курс є пережитком минулого, незважаючи на свою основу перевагу – стабільність.

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
45
Таким чином, правило фіксованого валютного курсу в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
ЄС – це класичне правило забезпечення завдань центральний банків, яке, незважаючи на свою простоту і зрозумілість, є історичною пам’яткою.
Правило впливу процентних ставок на валютний курс. Сутність правила: валюти будуть переміщатися в ті країни, де відсоткова ставка вище. У принципі можлива ситуація, коли грошовий ринок виявиться в стані повного балансу, коли вкладення в активи всередині країни і за кордоном будуть приносити один і той же відсоток з урахуванням змін у валютному курсі. Тому для потенційних інвесторів буде принципово байдуже, в активах якої країни тримати свої заощадження. Паритет процентних ставок – такий рівень процентних ставок усередині країни і за кордоном, за якого депозити в кожній країні дають однаковий дохід при перекладі в одну валюту Якщо перешкод для міжнародного пересування фінансових активів не існує, то капітал буде переміщатися з країни з низькою процентною ставкою до країни з високою процентною ставкою до того часу, поки рівень відсотка в обох країнах не вирівняється, тобто, як і у випадку цін товарів на основі закону
єдиної ціни, що вирівнює ціну однакових товарів, виражених в одній валюті, на основі міжнародного арбітражу зрівняються і процентні ставки [80].
Теорія паритету процентних ставок як основи визначення валютного курсу в майбутньому була б неповною, якщо не врахувати вплив інфляції. Із загальної економічної теорії відомо, що номінальна процентна ставка завжди включає очікуваний рівень інфляції з тим, щоб дохід банку за наданими кредитами завжди був позитивним.
Інвестори, вибираючи, в якій країні і в якій валюті вкласти капітал, обов’язково оцінюють темп прийдешнього знецінювання цієї валюти, щоб отримати позитивний відсоток. Як відомо, інвестора цікавить реальна процентна ставка – номінальна процентна ставка, оголошена банком, мінус темп інфляції [80].
Таким чином, правило впливу процентних ставок на валютний курс в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС – це теорія впливу процентних ставок центральних

46
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд банків країн на національний і євро валютний курс з метою досягнення цілей і завдань банківського регулятора.
Правило постійного темпу росту грошової маси було сформовано
М. Фрідменом (1912-2006) і його послідовниками, які вважали, що свобода підприємництва, ринковий механізм у змозі забезпечити нормальний хід відтворення без широкого втручання держави в економіку. Функції держави мають бути обмежені регулюванням грошової маси в обігу [81].
М. Фрідмен виходив з того, що грошова політика має бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Зростання грошової пропозиції (відсоток приросту грошей) має забезпечувати стабільність цін. Економіст вважав, що маневрувати з різними показниками приросту грошей дуже складно.
Прогнози центрального банку часто помилкові. «Якщо розглядати кредитно-фінансову сферу – у більшості випадків швидше за все буде прийнято неправильне рішення, оскільки приймаючі рішення розглядають лише обмежену сферу і не беруть до уваги сукупність наслідків всієї політики в цілому», – писав М. Фрідмен. Центральному банку слід відмовитися від кон’юнктурної політики короткострокового регулювання і перейти до політики довгострокового впливу на економіку, поступового збільшення грошової маси [82].
У виборі темпу зростання грошей М. Фрідмен пропонує керуватися правилом «механічного» приросту грошової маси, що б відображало два чинники – рівень очікуваної інфляції та темп приросту громадського продукту. Стосовно США і деяких інших країн Заходу економіст пропонує встановлювати середньорічний темп приросту грошової маси в розмірі 4-5%. При цьому він виходить з 3%-го зростання реального ВНП (для Сполучених Штатів Америки) і невеликого зниження швидкості обігу грошей. Цей 4-5%-й приріст грошей має відбуватися безперервно – місяць за місяцем, тиждень за тижнем. В одній зі своїх робіт автор «грошового правила» вказує:
«...стабільний рівень цін на кінцеві продукти становить бажану мету всякої економічної політики» та «постійний очікуваний темп зростання грошової маси є найбільш істотним моментом, ніж знання точної величини цього темпу» [82]

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
47
Таким чином, правило постійного темпу зростання грошової маси
М. Фрідмена в аспекті адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС вимагає від центральних банків цих країн здійснювати мінімальне адміністративне втручання банківського регулятора у діяльність комерційних банків.
Правило МакКаллама (McCallum Rule) широко застосовувалося в грошово-кредитній політиці до початку 1990-х років, де воно оперувало фінансовою категорією зростання грошової бази, яку може бути використано в центральному банку. Ця теорія є альтернативною до правила Тейлора і показало себе з кращого боку під час кризових періодів, оскільки за його допомогою є можливість отримати позитивні результати вже в наступному кварталі (близько 13 тижнів) [83].
Основним правилом, за допомогою якого здійснюється грошово- кредитна політика в сучасних умовах, є правило Тейлора (Taylor Rule), що дає можливість центральним банкам країн-учасниць ЄС установлювати оптимальну процентну ставку. Правило було сформовано 1993 року професором Стенфордського університету
Джоном Тейлором, який входить до кола найбільш відомих економістів. Ураховуючи його важливість для банківської системи, це правило називають ще принципом Тейлора. Цей принцип є правилом монетарної політики, яке визначає, наскільки необхідно змінювати процентну ставку у разі зміни показників ВВП, інфляції та інших економічних умов. Правило свідчить, що за інших рівних обставин збільшення інфляції на 1% має супроводжуватися підвищенням відсоткової ставки не менш ніж на 1%. [84]
Правило було введено з тією метою, щоб науково і системно визначити, яка монетарна політика має відповідати завданню максимальної зайнятості та цінової стабільності, а також зробити монетарну політику центробанку більш передбачуваною. По суті, правило Тейлора – це функція різниці поточної інфляції та бажаної
інфляції, а також різниці поточного ВВП і середнього ВВП. Проблема моделі Тейлора полягає в тому, що вона ніяк не описує нетрадиційні
інструменти грошово-кредитної політики, такі як політика кількісного пом’якшення (QE) [84].
Таким чином, правило Тейлора є основним правилом, за допомогою якого здійснюється грошово-кредитна політика в сучасних

48
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд умовах, воно дає можливість центральним банкам країн-учасниць ЄС установлювати оптимальну процентну ставку: правило свідчить, що збільшення інфляції на 1 % має супроводжуватися для регулятора підвищенням відсоткової ставки не менш ніж на 1 відсоток.
Принцип «кількісного пом’якшення» (QE) є додатковим принципом грошово-кредитної політики центральних банків країн- учасниць ЄС, коли регулятор купує державні цінні папери або інші цінні папери з ринку для того, щоб знизити процентні ставки і збільшити грошову масу. Кількісне пом’якшення збільшує пропозицію грошей від фінансової установи з метою сприяння збільшенню обсягів кредитування і ліквідності. Кількісне пом’якшення розглядається, коли короткострокові процентні ставки дорівнюють або наближаються до нуля, і не можна друкувати нові банкноти [85].
Як правило, центральні банки країн-учасниць ЄС націлені на пропозицію грошей шляхом покупки або продажу державних облігацій. Коли банк прагне сприяти економічному зростанню, він купує державні облігації, що знижує короткострокові процентні ставки
і збільшує грошову масу. Ця стратегія втрачає ефективність, коли процентні ставки прагнуть до нуля, змушуючи банки спробувати інші стратегії для того, щоб стимулювати економіку. При цьому, якщо грошова маса збільшується занадто швидко, кількісне пом’якшення може призвести до більш високих темпів інфляції. Це пов’язано з тим, що й досі фіксована сума товарів для продажу, коли більше грошей доступні в економіці. Крім того банки можуть вирішити зберегти кошти, отримані від кількісного пом’якшення в резерві, а не кредитувати кошти фізичних та юридичних осіб [85].
Таким чином, принцип «кількісного пом’якшення» (QE) є додатковим принципом грошово-кредитної політики центральних банків країн-учасниць ЄС, коли регулятор купує державні цінні папери або інші цінні папери з ринку для того, щоб знизити процентні ставки і збільшити грошову масу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал