Науково-дослідний інститут публічного права




Сторінка2/9
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.08 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
1.2. Поняття адміністративно-правового статусу
центральних банків країн-учасниць Європейського союзу
В умовах інтеграції України до Європейського Союзу є потреба по-новому поглянути як на основоположні засади адміністративно- правового статусу в цілому, так і адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС зокрема. Ця проблема, на наш погляд, має аналізуватися через призму основоположних засад ЄС, вітчизняної теорії адміністративного права, думок щодо цієї

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
23 проблематики вчених-адміністративістів та міжнародного
і зарубіжного законодавства, яке здійснює адміністративно-правове регулювання банківської системи країн-учасниць Європейського
Союзу.
Відповідно до Британської енциклопедії «соціальний статус»
(анг. social status) – це відповідні права, обов’язками і спосіб життя людини в соціальній ієрархії, заснованій на честі або престижі. Статус може надаватися людині при народженні або здобувається через конкуренцію та індивідуальні зусилля. Перша складова статусу визначається на основі статі, віку, раси, сімейних відносин або народження. Для досягнення другої особі необхідно мати певну освіту, професію, сімейний стан тощо [40].
Статус має змістом соціальне розшарування за вертикальною віссю: особи, які займають високі позиції, мають можливість контролювати порядок або мати вплив на інших осіб. Як правило, це здійснюється через обіймання важливих посад [40].
Юридичні особи також мають статус, оскільки перебувають в
ієрархічній соціальній системі. Такі групи відрізняються від соціальних класів, ґрунтуючись на міркуваннях честі і престижу. Соціальна стратифікація за статусом є загальновизнаною в сучасному суспільстві.
Члени групи взаємодіють переважно в межах власної групи і меншою мірою – з особами вищого чи нижчого статусу [40].
З погляду фундаментальної вітчизняної теорії держави і права та у тлумачному словнику української мови визначено, що термін статус визначається як певний стан чого-небудь (становище, стан.) [41, с. 420].
У загальному розумінні під статусом (від лат. status – «положення, становище») розуміється правове положення (сукупність прав і обов’язків) фізичної чи юридичної особи [42, с. 1263]. Таке поняття статусу підтверджується поглядами Ю. Шемшученка, М. Зюблюка,
В. Горбатенка в юридичній енциклопедії. Вони виділяють поняття правового статусу як сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб [43, с. 626].
Адміністративно-правовий статус є вагомою складовою науки і навчальної дисципліни адміністративного права. З погляду навчальної дисципліни, практично всі провідні вчені-адміністративісти включають його у свої підручники з адміністративного права в контексті

24
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд адміністративно-правового статусу фізичних осіб, органів місцевого самоврядування громадських організацій тощо. Ще більша палітра спостерігається в науці адміністративного права за даними каталогу дисертацій Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського: 17 дисертацій безпосередньо було присвячено розкриттю адміністративно-правового статусу певних суб’єктів адміністративного права, а ще 100 – опосередковано [44].
Так, В. Дюкарєв вважає, що адміністративно-правовий статус
Державного комітету фінансового моніторингу визначено як передбачену законодавством сукупність його ознак, що визначають його місце і роль у системі органів державної влади як суб’єкта забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму [45].
На думку Н. Янюк, адміністративно-правовий статус посадової особи, з одного боку, виявляється у службових обов’язках та правах посадової особи, а з іншого – становить основу для виконання службових завдань. Службові обов’язки визначають обсяг службових прав, які створюють умови для їх виконання. На слушну думку дослідниці, з метою вдосконалення механізму реалізації посадовими особами службових завдань у процесі правової регламентації слід проводити чітке розмежування службових обов’язків і прав, що дозволить виявити межі правомірної службової поведінки. У цілому
Н. Янюк вважає, що адміністративно-правовий статус посадової особи визначається через систему службових повноважень, службових правообмежень, правових гарантій діяльності посадових осіб та їх службової деліктоздатності [46].
Доцент А. Авторгов визначає, що адміністративно-правовий статус особи є загальним правовим статусом. До елементів адміністративно-правового статусу особи належать правосуб’єктність, права та обов’язки, юридична відповідальність. Адміністративно- правовий статус державного виконавця – один із «видових» статусів порівняно з адміністративно-правовим статусом державного службовця, проте і він є «родовим» щодо правових статусів із більшим рівнем конкретизації. адміністративно-правовий статус державного виконавця є самостійним видом правового статусу особи, який

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
25 зумовлює особливості реалізації її окремих конституційних прав і свобод. На думку вченого, правовий статус державного виконавця базується на правовому статусі особи та включає такі елементи: службова правосуб’єктність, обов’язки та права, компетенція, юридична відповідальність. Відтак адміністративно-правовий статус державного виконавця – це поняття, зміст якого завжди виражається в сукупності нормативно визначених обов’язків та прав, службовій правосуб’єктності, компетенції та юридичній відповідальності за невиконання чи неякісне виконання своїх повноважень у сфері примусового виконання рішень [47].
На думку О. Дідич, загальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами – це сукупність їх правосуб’єктності, юридичних прав, обов’язків і законних інтересів, а також гарантії їх реалізації в галузі адміністративних правовідносин у широкому розумінні, тобто в галузі адміністративного права. Спеціальний адміністративно-правовий статус торговців цінними паперами – це сукупність їх правосуб’єктності, прав, обов’язків, законних інтересів, гарантії їх реалізації, а також правових передумов та обмежень, передбачених нормами адміністративного права, що визначають їх місце серед інших учасників ринку цінних паперів [48].
Доцент Ю. Аністратенко вважає, що адміністративно-правовий статус працівника ДКРСУ складається з прав і обов’язків, професійно- кваліфікаційних вимог, соціально-правового захисту, гарантій проходження служби в певних органах і відповідальності за вчинені дії
[49].
Таким чином, вітчизняні вчені-адміністративісти, які безпосередньо досліджували адміністративно-правовий статус певних суб’єктів адміністративного права, визначили таке:
– адміністративно-правовий статус
– це передбачена законодавством сукупність певних ознак (елементів), що визначають місце і роль суб’єкта адміністративного права в системі адміністративного права;
у вузькому розумінні адміністративно-правовий статус суб’єкта публічної адміністрації виявляється в публічних обов’язках і правах;
– у широкому розумінні адміністративно-правовий статус суб’єкта публічної адміністрації додатково вченими-

26
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд адміністративістами може доповнюватися: змістом і характером спеціальної правосуб’єктності; публічними правообмеженнями; правовими гарантіями діяльності; професійно-кваліфікаційними вимогами; соціально-правовим захистом та юридичною відповідальністю.
На наш погляд, адміністративно-правовий статус характеризується сукупністю обов’язків і прав публічного суб’єкта сукупно з його правосуб’єктністю та адміністративною відповідальністю за неналежне виконання поставлених перед ним функціями. Однак такими складовими характеризується загальний адміністративно-правовий статус особи. Відповідь на питання, якими елементами наповнити адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу, можемо дати лише після аналізу відповідного міжнародного і національного законодавства.
Досягнення єдиного ринку для банків і фінансових конгломератів країн-учасниць ЄС є основним компонентом європейської політики в галузі фінансових послуг. Ця політика ґрунтується на принципах взаємного визнання і «єдиного паспорта» – системи, що дозволяє операторам фінансових послуг, законно встановлених в одній із держав-членів, встановити (надавати) послуги в інших державах- членах без додаткових вимог авторизації. Значна увага приділяється безпечності функціонування фінансових установ, що має вирішальне значення для фінансової стабільності в ЄС і вимагає створення загальної структури, що забезпечує пруденційний нагляд і захист прав споживачів на всьому європейському внутрішньому ринку [50].
Ключовим інструментом політики для досягнення цієї мети є розроблення, упровадження та застосування банківських ЄС і фінансових конгломератів законодавства з усіма зацікавленими сторонами, що охоплюють нормативні та пруденційні правила для кредитних установ, фінансових конгломератів та інвестиційних фірм.
Це включає в себе правильну і своєчасну транспозицію законодавства в державах-членах і прагнення будь-якими необхідними процедурами уникнути порушень, а також корисні тлумачення щодо банківського законодавства ЄС [51].
На наш погляд, загалом система адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського союзу

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
27 складається з адміністративно-правового статусу Європейського центрального банку, безпосередньо адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць ЄС та адміністративно-правового статусу центральних банків країн, які інтегруються до банківської системи ЄС, зокрема й України.
Досягнення єдиного ринку для банків і фінансових конгломератів розповсюджується виключно на країни-учасниці ЄС. Зовнішній вимір
ЄС-банкінгу взаємодіє з іншими фінансовими конгломератами, зокрема
США та Швейцарії, за еквівалентністю наглядових цілей, що є важливим компонентом політики цієї галузі. Підготовка та інтеграція транспозиції законодавства країн, що вступають до банківського ринку
ЄС, є важливим напрямком роботи для банківських і фінансових конгломератів групи, яка відповідає за цей сектор. Ця група бере участь у низці міжнародних форумів, зокрема Базельського комітету з банківського нагляду, Комітету банківського нагляду Європейського центрального банку та спільному форумі з фінансових конгломератів
[52; 53].
Адміністративно-правовий статусу центральних банків установлюється низкою основоположних нормативно-правових актів
Європейського Союзу – консолідованою версією Договору про
Європейський Союз та Договору про функціонування ЄС від 26 жовтня
2012 р., Договором про Європейський Союз від 29 липня 1992 р.,
Амстердамським договором про внесення змін до Договору про ЄС, договорами про заснування ЄС від 10 листопада 1997 р., Ніццьким договором про внесення змін до Договору про ЄС, договорами про заснування ЄС від 10 березня 2001 р., консолідованою версією
Договору про ЄС і Договором про створення ЄС від 29 грудня 2006 р.,
Законом про умови вступу Чеської Республіки, Естонської Республіки,
Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки,
Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща,
Республіки Словенія і Словацької Республіки і коригування договорів
ЄС від 23 вересня 2003 р., Законом про умови приєднання Республіки
Болгарії та Румунії і коригування договорів ЄС, Лісабонським договором про внесення змін до Договору про ЄС і Договором про заснування ЄС від 13 грудня 2007 р., Протоколом про Статут

28
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Європейської системи центральних банків та Європейського
Центрального банку і національними законами про центральні банки.
Згідно з Протоколом № 4 про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального банку
Європейська система центральних банків ЄСЦБ складається з ЄЦБ і центральних банків держав-членів («національні центральні банки»).
Європейський Центральний банк є центральним банком, який створено з метою введення та регулювання використання єдиної валюти Європи
євро. Основним завданням ЄЦБ є підтримка купівельної спроможності
і стабільності цін в євро в Єврозоні [54].
Крім того Європейський центральний банк створює надійну та прозору правову базу відповідно до кращих практичних напрацювань.
Згідно з Протоколом статуту Європейської системи Європейський центральний банк може здійснювати такі операції: консультування щодо будь-якого запропонованого проекту акту ЄС, якщо він зачіпає його компетенцію; консультування національних органів щодо будь- якого проекту законодавчого положення у сфері його компетенції; збирати й обробляти необхідну статичну інформацію; здійснювати міжнародне співробітництво [54].
Таким чином, адміністративно-правовий статус Європейського центрального банку характеризується такими ознаками:
– визначає місце і роль Європейського центрального банку в банківській системі ЄС зокрема та в цілому в ЄС;
– визначається сукупністю певних ознак (елементів), що визначають його адміністративні аспекти щодо місця і ролі в банківській системі ЄС;
– установлюється основоположними нормативно-правовими актами ЄС, Протоколом № 4 статуту Європейської системи та ін.;
– у вузькому розумінні складається з обов’язків і прав
Європейського центрального банку;
– у широкому розумінні доповнюється змістом і характером спеціальної правосуб’єктності; функціями і завданнями; гарантіями незалежності, контрольними повноваженнями та адміністративними і штрафними санкціями, які він може застосовувати;
– основною метою функціонування Європейського центрального банку є введення та регулювання використання єдиної валюти євро,

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
29 підтримка купівельної спроможності і стабільності цін в євро в
Єврозоні.
Отже, адміністративно-правовий статус
Європейського центрального банку ЄС – це сукупність ознак, які визначають адміністративні аспекти його місця і ролі в банківській системі ЄС та
ЄС у цілому, він установлюється основоположними та спеціальними нормативно-правовими актами ЄС, складаються з обсягу та характеру спеціальної правосуб’єктності, завдань, обов’язків, прав, гарантій незалежності, контрольних повноважень і права застосовувати адміністративні санкції з метою забезпечення введення та регулювання використання єдиної валюти євро та підтримки купівельної спроможності і стабільності цін в ЄС.
Центральні банки країн-учасниць ЄС є державними установами, що здійснюють правове регулювання обігу валют окремих держав або
їх груп і контролюють грошову масу (у буквальному сенсі). Вони визначають кількість грошей в обігу кожної суверенної держави- учасниці ЄС. Основна мета більшості центральних банків – забезпечення стабільності цін. У деяких країнах центральні банки також зобов’язані за законом діяти на підтримку повної зайнятості [55].
Одним з основних інструментів центрального банку є встановлення процентних ставок («вартість грошей») у межах своєї грошово-кредитної політики. Центральні банки країн-учасниць ЄС не є комерційними. Фізичні і юридичні особи не можуть відкрити рахунок у центральному банку країн-учасниць ЄС або взяти в ньому кредит. Це є компетенція комерційних банків. Проте комерційні банки можуть звернутися до центрального банку країни-учасниці ЄС за позикою грошей – як правило, для покриття короткострокових потреб. Це допомагає забезпечити фінансову стабільність усієї банківської системи. Центральні банки країн-учасниць ЄС можуть мати широкий спектр завдань, крім грошово-кредитної політики, вони, як правило, випускають банкноти і монети, часто забезпечують безперебійне функціонування платіжних систем банків і торгівельних фінансових
інструментів, здійснюють управління валютними резервами і відіграють важливу роль в інформуванні громадськості про економіку і фінанси. Багато уваги центральні банки країн-учасниць ЄС приділяють стабільності фінансової системи шляхом нагляду за комерційними

30
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд банками для недопущення того, щоб кредити видавалися на занадто ризикові операції [55].
Центральні банки є суб’єктом права й користується в кожній із країн-учасниць ЄС найширшими правом та дієздатністю, які надаються законодавством держави юридичним особам; зокрема вони можуть набувати рухоме та нерухоме майно і розпоряджатися ним, бути стороною в судовому процесі [55].
Центральні банки зобов’язані: гарантувати ефективні та надійні розрахункові та платіжні системи в межах Спільноти та з третіми країнами; проходити незалежний зовнішній аудит; дотримуватися таємниці та ін. При цьому їм заборонено: надавати кредити на покриття дефіциту або будь-які інші кредити інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим публічним органам влади, державним підприємствам, а також купувати безпосередньо в них боргові документи [46].
Центральні банки мають право: ухвалювати рішення незалежно від урядів держав-членів чи будь-якого іншого органу; здійснювати нагляд за кредитними установами та стабільністю фінансової системи; збирати та поширювати відповідну статистичну інформацію; давати дозвіл на емісію банкнот; відкривати рахунки кредитним установам, публічним суб’єктам та іншим учасникам ринку; провадити належно кредитні операції з кредитними установами та іншими учасниками ринку; вимагати, щоб кредитні установи тримали мінімальні резерви на рахунках ЄЦБ і національних центральних банків; провадити банківські операції всіх типів у стосунках з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема позикові та кредитні операції.
Крім того центральні банки на території держав-членів наділяються привілеями та імунітетом на рівні, потрібному для виконання свої завдань, і можуть діяти як фіскальні органи [54].
Наприклад, основними функціями центрального банку Італії є забезпечення грошової та фінансової стабільності, які необхідні для сталого економічного зростання. Діяльність банку включає в себе низку зобов’язань у межах євросистеми і в усьому світі. Управління
Банку Італії засноване на принципі незалежності, закріпленому в
Європейському Союзі і в національному законодавстві, що зафіксовано у статуті банку. Статут передбачає, що публічна адміністрація

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
31 центрального банку Італії складається зі зборів акціонерів, ради директорів та правління, до якого входить губернатор, перший заступник губернатора, три інших заступники та комісія ревізорів [57].
У свою чергу Національний банк Румунії є 16-м центральним банком за порядком заснування у світі: банк було засновано 17 квітня
1880 р. Він є незалежним державним закладом зі штаб-квартирою в
Бухаресті. Його основною метою є забезпечення і підтримання стабільності цін. Національний банк Румунії підтримує загальну економічну політику уряду без шкоди для свого основного завдання.
Національною валютою Румунії є лей. З 1 січня 2007 р., коли Румунія вступила до ЄС, Національний бак Румунії став частиною
Європейської системи центральних банків, членом Генеральної ради
Європейського центрального банку.
Основними завданнями
Національного банку Румунії є розроблення й реалізація грошово- кредитної політики і політики обмінного курсу; проведення авторизації, регулювання і пруденційний нагляд за діяльністю кредитних організацій, а також заохочення та нагляд за безперебійним функціонуванням платіжних систем з метою забезпечення фінансової стабільності; випуск банкноти і монети; установлення режиму обмінного курсу та контролю за його дотриманням; управління міжнародними резервами Румунії [58].
Національний банк Румунії – єдина установа, що уповноважена видавати валюту у вигляді банкнот і монет, які будуть використовуватися як законний платіжний засіб у Румунії, на основі програми грошової емісії розробляти з точки зору реальних потреб грошового обігу фінансові операції. Центральний банк є єдиною установою, наділеною правом ліцензування та регулювання повноважень у банківській сфері, нести відповідальність за пруденційний нагляд за діяльністю кредитних установ з метою забезпечення безперебійного функціонування та життєздатності банківської системи. Відповідно до своєї компетенції банк має територіальну мережу, що складається з 4 регіональних філій і 16 агентств [58].
Таким чином, адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС характеризується такими ознаками:

32
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
– є державними установами, що здійснюють правове регулювання обігу валюти в державі-члені ЄС;
– їх основними завданнями є контроль за грошовою масою, забезпечення стабільність цін, безперебійного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, нагляду за комерційними банками;
– вони є суб’єктом права й користуються в країнах-учасницях ЄС найширшими право- та дієздатністю;
– вони є незалежними від урядів держав-членів ЄС чи будь-якого
іншого органу.
Отже, адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС – це сукупність їх адміністративно-правових ознак, які характеризують їх місце і роль у банківській системі країни- учасниці ЄС та державному механізмі суверенної держави-учасниці
ЄС. У цілому він складається з системи правових елементів, характеру й обсягу правосуб’єктності, обов’язків, прав, незалежності від уряду та
інших публічних і приватних органів, із можливістю застосування до комерційних банків адміністративних і фінансових санкцій з метою контролю за грошовою масою, забезпечення стабільність цін, безперебійного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, забезпечення стабільності банківської системи країни.
Україна здійснює динамічні заходи щодо інтеграції до банківської системи ЄС. З приєднанням до Світової організації торгівлі 2008 року
Україна суттєво лібералізувала свій ринок банківських послуг. Попри певні побоювання такий крок не мав руйнівного наслідку для цього сектору фінансових послуг, проте став важливим етапом
євроінтеграційного процесу нашої країни, зокрема переговорів з ЄС про укладання поглибленої зони вільної торгівлі. Парафування 30 березня 2012 р. Угоди про Асоціацію та її складової щодо поглиблення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС підтвердило незмінність
євроінтеграційного вектору розвитку України на основі впровадження стандартів ЄС.
Основною метою співробітництва України з ЄС є набуття нею членства в ньому. Це передбачає здійснення процесів євроінтеграції в усіх секторах економіки України, зокрема у фінансовій та банківській

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
33 системі. Відповідно до зазначеної мети основними принципами політики євроінтеграції банківського сектору України є такі:
1) забезпечення економічного суверенітету України в умовах посилення інтеграції з країнами ЄС; 2) гармонізація інтересів України та її банківського сектору з інтересами країн ЄС у процесі посилення
інтеграційних процесів в економіці та банківському секторі;
3) прозорість механізмів проникнення іноземного капіталу в банківський сектор України та його впливу на розвиток вітчизняної економіки та банківської системи; 4) безперервність процесів інтеграції
України з ЄС та забезпечення умов підвищення ефективності впливу банківської системи на темпи
і масштаби вітчизняного товаровиробництва [59].
Згідно із Законом України «Про національний банк України» він є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження
і принципи організації якого визначаються
Конституцією та законами України. Основною функцією Нацбанку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
Нацбанк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, зокрема стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню мети, визначеної в частині другій цієї статті.
Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету
Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню своїх цілей [60].
Таким чином, адміністративно-правовий статус центральних банків країн європейського впливу характеризується такими ознаками:
– до складу таких країн входять країни-учасниці ЄС і країни, банківські системи яких інтегруються до банківської системи ЄС у контексті загальних заходів вступу держави до ЄС;
– до такої банківської системи входить Національний банк
України та банківська система України в цілому;

34
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
– вагомою особливістю центральних банків країн європейського впливу є те, що вони здійснюють адаптацію своїх банківських систем до стандартів ЄС.
Отже, адміністративно-правовий статус центральних банків країн
європейського впливу – це сукупність їх адміністративно-правових ознак, які характеризують їх місце і роль у банківській системі суверенної країни, яка здійснює систему заходів щодо вступу в ЄС. Він складається з системи правових елементів, характеру й обсягу правосуб’єктності, обов’язків, прав, незалежності від уряду та інших публічних і приватних органів держави з можливістю застосування до комерційних банків адміністративних і фінансових санкцій з метою контролю за грошовою масою, забезпечення стабільності цін і національної валюти, безперебійного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, забезпечення стабільності банківської системи та адаптації її до стандартів ЄС.
Усе вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки:
– у цілому адміністративно-правовий статус системи центральних банків Європейського Союзу складається з адміністративно-правового статусу Європейського центрального банку, адміністративно-правового статусу національних центральних банків країн-учасниць ЄС, адміністративно-правового статусу центральних банків країн
європейського впливу;
– основі завдання центральних банків суверенних держав полягають у забезпеченні стабільності цін і національної валюти, безперебійному функціонуванні платіжних систем банків, здійсненні управління валютними резервами, забезпеченні стабільності банківської системи та адаптації її до стандартів ЄС;
– центральні банки є суб’єктом права й користуються в кожній державі-члені ЄС найширшими право- та дієздатністю, які надаються національним законодавством юридичним особам;
– національним банкам заборонено надавати кредити на покриття дефіциту чи будь-які центральним урядам, регіональним, місцевим чи
іншим публічним органам влади тощо;
– центральні банки мають право ухвалювати рішення незалежно від урядів чи будь-якого іншого органу, здійснювати нагляд за

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
35 кредитними установами та стабільністю фінансової системи, збирати та поширювати відповідну статистичну інформації; давати дозвіл на емісію банкнот та ін.;
– адміністративно-правовий статус Європейського центрального банку ЄС – це сукупність ознак, які визначають адміністративні аспекти його місця і роль у банківській системі ЄС та ЄС у цілому, він установлюється основоположними та спеціальними нормативно- правовими актами Європейського Союзу складається з обсягу та характеру спеціальної правосуб’єктності, завдань, обов’язків, прав, гарантій незалежності, контрольних повноважень і права застосовувати адміністративні санкції з метою забезпечення уведення та регулювання використання єдиної валюти євро та підтримки купівельної спроможності і стабільності цін в ЄС;
– адміністративно-правовий статус центральних банків країн- учасниць ЄС – це сукупність їх адміністративно-правових ознак, які характеризують їх місце і роль у банківській системі країни-учасниці
ЄС та державного механізму суверенної держави-учасниці ЄС у цілому. Він складається з системи правових елементів, характеру й обсягу правосуб’єктності, обов’язків, прав, незалежності від уряду та
інших публічних і приватних органів із можливістю застосування до комерційних банків адміністративних і фінансових санкцій з метою контролю за грошовою масою, забезпечення стабільності цін, безперебійного функціонування платіжних систем банків, здійснення управління валютними резервами, забезпечення стабільності банківської системи країни-учасниці ЄС.
Отже, адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу – це сукупність установлених міжнародними договорами ЄС і національним законодавством завдань, обов’язків, прав і контрольних повноважень сукупно з обсягом та характером їх правосуб’єктності.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал