Науково-дослідний інститут публічного права




Сторінка1/9
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.08 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
1
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ


МОНОГРАФІЯ



Херсон
Видавець Грінь Д.С.
2015


2
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
УДК 342.71:35
ББК 67.401
А 313

Рекомендовано до друку вченою радою
Науково-дослідного інституту публічного права
(Протокол від 23 липня 2015 року № 2)

Рецензенти:
Журавльов Д.В., доктор юридичних наук, доцент;
Єщук О.М., кандидат юридичних наук, доцент.


Білоглазова Н.О., Галунько В.В., Короєд С.О.
А 313 Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць
Європейського Союзу: монографія // Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько,
С.О. Короєд. – Херсон : Грінь Д.С., 2015. – 176 с.
ISBN 978-966-930-040-9
В монографії розкрито сучасну юридичного природу адміністративно- правового статус Європейського Центрального банку та національних центральних банків країн-учасниць ЄС. Розкрито їх правосуб’єктність, обов’язки і права щодо забезпечення стабільності цін, низького рівня інфляції, стабільності Євро (національний валют) та створення належних умов для розвитку бізнесу. Піднята проблема волюнтаризму у рішеннях правління
Національного банку України, стосовно реформування вітчизняної банківської системи. Зроблені пропозиції щодо адаптації законодавства яке регулює діяльність Національного банку України та вітчизняну банківську систему, цілому до стандартів ЄС.
Призначається для працівників Національного банку України, комерційних банків, Народних депутатів України, посадових осіб органів виконавчої влади, суддів, фізичних і юридичних осіб споживачів банківських послуг, а також студентів, науковців, аспірантів, які досліджують аналізовану проблематику.

ISBN 978-966-930-040-9
© Білоглазова Н.О., Галунько В.В., Короєд С.О., 2015

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
3
З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ......................................................5
ПЕРЕДМОВА ................................................................................................6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ....................................................................9 1.1. Межі адміністративно-правового регулювання діяльності центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
........... 9 1.2. Поняття адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського союзу
.................................. 22 1.3 Концептуальні засади адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
......... 36
Висновки до розділу 1
............................................................................ 49

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
СТАТУСУ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ..................................................................53 2.1. Адміністративна правосуб’єктність центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
.............................................. 53 2.2 Адміністративні обов’язки центральних банків країн- учасниць Європейського Союзу
......................................................... 68 2.3 Адміністративні права центральних банків країн-учасниць
Європейського Союзу
........................................................................... 78
Висновки до розділу 2
............................................................................ 93

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА АДАПТАЦІЇ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ДО СТАНДАРТІВ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ..................................................................99 3.1 Напрямки вдосконалення адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць
Європейського Союзу
........................................................................... 99

4
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
3.2 Напрямки адаптації адміністративно-правового статусу
Національного банку України до стандартів центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
............................... 111 3.3. Адміністративні процедури приведення адміністративно- правового статусу Національного банку України до стандартів центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
...... 134
Висновки до розділу 3
........................................................................ 146

ВИСНОВКИ .............................................................................................. 152
ЛІТЕРАТУРА ........................................................................................... 155

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
5
П Е Р Е Л І К У М О В Н И Х П О З Н А Ч Е Н Ь

Біткойн
– Цифрова валюта з відкритим кодом
ЄС
– Європейський Союз
ЄСЦБ (Євросистема) – Європейська система центральних банків
ЄЦБ
– Європейський центральний банк
МВФ
– Міжнародний валютний фонд
НБС
– Національний банк Словаччини
НБУ
– Національний банк України
НЦБ
– Національний центральний банк країни- учасниці Європейського Союзу
ФРС
– Федеральна резервна система
ЦБД
– Центральний бак Данії
Bundesbank
– Федеральний банк ФРН
TAIEX
– Інструмент зовнішньої допомоги ЄС
Twinning
– форма безпосередньої технічної співпраці між центральними органами виконавчої влади

6
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
П Е Р Е Д М О В А
Здійснення системних реформ, сутністю яких є утвердження в
Україні європейських цінностей, вимагає по-новому поглянути на
«кровоносну систему» економіки держави і суспільства в цілому – банківську систему. Провідне місце в ній займають центральні банки, які виконують найважливішу соціальну публічну функцію суспільства
– забезпечують стабільність цін і відіграють провідну економічну роль у розвитку економіки. В авангарді всієї банківської системи перебуває
Європейський центральний банк і національні центральні банки країн- учасниць Європейського Союзу. Банківська система ЄС є взірцем у правовому регулюванні й адміністративній діяльності для багатьох країн, зокрема й України. Національний банк України послідовно адаптує свою діяльність до стандартів Європейської банківської системи.
Однак кризові проблеми не оминають Європейську та Українську банківські системи. Фінансово-банківська криза 2007-2009 рр. завдала
їм значної шкоди [1]. Проте ще більшим випробуванням для всього українського народу став 2014-2015 рр., коли Національний банк
України не зумів виконати свою основну функцію – забезпечити стабільність цін [2]. Не оминули проблеми в цей же час і Європейську банківську систему, коли довелося рятувати від дефолту та фінансово- банківського колапсу грецький народ [3].
Результати авторського соціологічного опитування є не втішними: лише 14 % опитаних громадян довіряють Національному банку України. Це однин із найгірших показників легітимності публічних інституцій України. Разом із тим, понад 58 % респондентів вважають, що Європейська банківська система є досконалою, а 74 % визначили, що вітчизняна банківська система має переходити на стандарти країн-учасниць Європейського Союзу.
Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання банківської системи країн-учасниць Європейського Союзу розкрили у своїх працях М. Аракелян, М. Василенко, А. Глушко, О. Гордей,
Д. Журавльов, О. Єщук, А. Ільяс, С. Кашкін, О. Колодізєв, К. Леміш,
Т. Макшанова, П. Мельник, С. Моїсеєв, О. Наумов, Д. Полагнін,

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
7
М. Пуховкіна, С. Циганов, І. Ямкова, М. Фрідман, Е. Perotti, R. Smits,
X. Vives та ін.
До методологічних засад адміністративно-правового статусу зверталися вчені-адміністративісти: В. Авер’янов, Ю. Аністратенко,
О. Андрійко, І. Арістова, О. Бандурка, Ю. Битяк, Л. Біла-Тіунова,
В. Білоус, В. Бевзенко, К. Бортняк, В. Василенко, В. Галунько,
І. Голосніченко, С. Гончарук, Н. Грабар, І. Гриценко, С. Гусаров,
О. Дідич, Е. Додін, В. Дюкарєв, Н. Дукова, В. Заросило, Р. Калюжний,
П. Кикоть, В. Ковальська, І. Коліушко, Т. Коломоєць, В. Колпаков,
А. Комзюк, О. Кузьменко, А. Куліш, В. Курило, Є. Курінний,
К. Левченко, У. Ляхович, В. Олефір, Д. Лук’янець, С. Мандрик,
В. Майоров, Р. Мельник, В. Мозоль, А. Подоляка, Д. Приймаченко,
О. Рябченко, О. Синявська, С. Стеценко, В. Столбовий, О. Харитонова,
Х. Ярмакі, Н. Янюк, С. Шестаков, В. Шкарупа та ін.
Разом із тим, безпосередньо предметом їхніх досліджень проблема адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу не була, вони свої наукові пошуки зосереджували на більш загальних чи суміжних питаннях.
В монографії автори проставили собі за мету запропонувати пропозиції щодо вдосконалення чинного основоположного та національного країн-учасниць Європейського Союзу і вітчизняного законодавства, спрямованого на підвищення практичної реалізації адміністративно-правового статусу країн-учасниць ЄС та імплементації його у вітчизняну банківську систему.
По досягненню зазначеної мети в монографії здійснено:
1) визначення меж адміністративно-правового регулювання діяльності центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу;
2) сформовані поняття адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу;
3) виявлені концептуальні засади адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу;
4) розкрита адміністративна правосуб’єктність центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу;
5) з’ясувані адміністративні обов’язки центральних банків країн- учасниць Європейського Союзу;

8
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
6) розкриті адміністративні права центральних банків країн- учасниць Європейського Союзу;
7) сформовані напрями вдосконалення адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу;
8) з’ясовані напрями адаптації адміністративно-правового статусу
Національного банку України до стандартів центральних банків країн- учасниць Європейського Союзу;
9) розкриті адміністративні процедури приведення адміністративно-правового статусу Національного банку України до стандартів центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу.
Отже, в монографії розкрито сучасну юридичного природу адміністративно-правового статус Європейського Центрального банку та національних центральних банків країн-учасниць ЄС. Розкрито їх правосуб’єктність, обов’язки і права щодо забезпечення стабільності цін, низького рівня інфляції, стабільності Євро (національний валют) та створення належних умов для розвитку бізнесу. Зроблені пропозиції щодо адаптації законодавства яке регулює діяльність Національного банку України та вітчизняну банківську систему, цілому до стандартів
ЄС.


Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
9
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЦЕНТРАЛЬНИХ
БАНКІВ КРАЇН-УЧАСНИЦЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
1.1. Межі адміністративно-правового регулювання діяльності
центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу
Центральним банкам належить виключне і невід’ємне місце в державному механізмі. Це зумовлено низкою причин, серед яких передусім слід назвати монопольну роль центральних банків у випуску грошей [12].
Легітимний випуск грошової маси є провідним, однак не єдиним напрямком діяльності центральних банків. Майже всі вони прямо чи опорядковано є відповідальними за забезпечення стабільності національної валюти, стабільності цін і контролю за рівнем інфляції.
Крім того центральні банки відіграють ключову роль в боротьбі з
інфляцією й, отже, у створенні умов для стабільного економічного зростання. Диспропорції в грошово-кредитній сфері призводять до фінансового занепаду господарських суб’єктів, знищують гривневі та в
іноземній валюті накопичення громадян, зумовлюють інші негативні соціальні наслідки [12; 15].
Велике значення центральних банків полягає також у забезпеченні умов для стабільної роботи банківської системи [12]. Це насамперед здійснюється через банківський нагляд центральних банків держав за комерційними банками, який має забезпечити надійність функціонування банківської системи. В умовах сьогодення центральні банки країн-учасниць Європейського Союзу мають повноваження щодо здійснення банківського нагляду або участі в його здійсненні, у питаннях ліцензування діяльності банків, прийняття обов’язкових для виконання нормативно-правових актів, що регулюють відносини в банківській сфері [15; 23].
Останній чинник безпосередньо впливає на всі сфері суспільного життя громадян, оскільки банківська система є кровоносною системою

10
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд всіх сфер матеріального життя – виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, економіки; фінансів, збору податків, соціального забезпечення, сфер побуду, торгівлі, туризму та розваг, охорони здоров’я. Практично неможливо назвати сфери, які безпосередньо не залежать від надійного функціонування банківської системи, тим самим побічно – від центрального банку держави.
Останнього року весь український народ у цілому та вітчизняний бізнес зокрема на собі відчув, чого варте ігнорування економічних та фінансових законів, неналежний контроль Національного банку
України за проблемними комерційними банками. Усе це призвело до банківської кризи (банківська криза – це різка зміна зовнішніх і внутрішніх умов діяльності банківської системи, унаслідок чого вона стає не спроможною стабільно функціонувати та виконувати свої основні функції [16]) – коли десятки банків припинили своє існування, десятки тисяч їх вкладників були позбавлені права розпоряджатися своїми коштами, вкладеними у вигляді депозитів у ці банки. Усе це спороджувалося послабленням вітчизняної валюти щодо американського долара, європейського євро та інших валют розвинутих країн. Зростання цін негативно вплинуло на матеріальну спроможність громадян, крім того адміністративні обмеження негативно вплинули на здійснення експортно-імпортних операції суб’єктів зовнішньоекономічних відносин.
Ще одним вагомим чинником забезпечення виконання свої обов’язків центральними банками держав є рівень їхньої незалежності.
Взаємозв’язок між ступенем незалежності центрального банку в проведенні грошово-кредитної політики і станом грошового обігу, а також темпами інфляції має характер об’єктивної закономірності. Тому до кінця XX століття у світі позначилася тенденція до посилення незалежності центральних банків від державних органів і насамперед від урядів. Ця тенденція відображена в законодавстві про центральні банки [12; 24; 25].
Проблема рівня незалежності національного банку є складною.
Жодна державна влада, навіть у Швейцарії, не може собі дозволити надати повну незалежність центральному банку. Проте в тих країнах, де центральний банк залежить від уряду, стан банківської системи і стабільності національного валюти та цін є негативним [26].

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
11
Тим самим проблема незалежності центральних банків, на наш погляд, з одного боку лежить у площині компромісу між потребами громадянського суспільства (у виключних випадках для забезпечення соціального компромісу центральний банк держави має прислуховуватися до прохань уряду та створювати умови для кредитування реального сектору виробництва), з іншого боку, це залежить від рівня банківської культури співробітників банків і безпосередньо його керівника. Якщо така культура присутня, то і втручання має бути мінімальним. І навпаки – у разі низької банківської культури законодавча і виконавча гілки влади не можуть бути сторонніми спостерігачами зловживань, які здійснюються в банківській сфері.
Таким чином, проблема адміністративно-правового регулювання центральними банками різноманітних поставлених їм завдань є надзвичайно актуальною й такою, що потребує компаративістичних запозичень досвіду держав зі стабільними банківськими системами.
Окремого аналізу потребують також і проблеми країн Європейського
Союзу, насамперед центрального банку Греції [27].
Роль і значення центральних банків у сучасному світі зумовлюють інтерес до цього інституту фахівців у різних галузях знання. Представники юридичної науки досліджують правові основи організації та діяльності центральних банків з позицій різних галузей права – конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового
[13].
Слід урахувати, що відносини, які складаються в процесі організації та функціонування центральних банків, у значній частині є адміністративно-правовими. Це зумовлює актуальність і науковий
інтерес до розгляду цих питань з позицій науки адміністративного права, оскільки досліджень адміністративно-правового статусу центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу було недостатньо [12].
На думку іспанських учених-адміністративістів, неможливо пояснити будь-яке адміністративне явище, не звернувшись до історії
[17, c. 39]. Звернемося і ми до історичних витоків адміністративно- правового статусу центральних банків.

12
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Інституційні основи для еволюційного розвитку центральних банків закладалися впродовж декількох століть. До епохи капіталізму і на початку його розвитку в обігу перебували срібні та золоті монети.
Проте з часом усе більшого значення набувають банкноти, що випускаються в обіг емісійним банком для заміни металевих грошей як засіб обігу і платежу. З кінця XVIII століття у Великій Британії, а з останньої третини XIX століття і в інших країнах в обігу залишається золото, а також розмінні на золото банкноти. Оскільки у зверненні також перебували банкноти, які в уявленні тогочасних економічних суб’єктів були лише паперовими знаками, перед емісійним банками стояло одне з головних завдань – забезпечити стабільність грошового обігу шляхом формування та підтримання певного рівня довіри до банкнот. З цією метою емісійні банки мали забезпечувати безумовний обмін паперових грошей на золото за першою вимогою власників банкнот [18].
На думку Д. Пологнина, перший тип центральних банків був типом епохи золотого стандарту, золоті запаси одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечили вільний обмін банкнот на золото, і резервом світових грошей. Однак посилення державного втручання в ринкові процеси викликало необхідність контролю за динамікою таких монетарних параметрів, як грошова маса
і процентні ставки [19].
На наш погляд, межі адміністративно-правового регулювання діяльності центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу базуються у сфері предмета галузі адміністративного права в широкому розумінні. До цієї сфери належать такі положення: коло суспільних відносин між суб’єктами та об’єктами публічного управління; основна мета такої діяльності – забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства і держави; публічна природа є невід’ємним чинником адміністративно- правових відносин; вагомою складовою таких відносин є виконавчо- розпорядча діяльність публічної адміністрації; вагомою складовою адміністративно-правових відносин є внутрішня організаційна діяльність публічної адміністрації; до предмета адміністративного права належить надання публічною адміністрацією адміністративних послуг; складовою предмета адміністративного права є можливість

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
13 застосування публічною адміністрацією адміністративного примусу й адміністративної відповідальності [20, c. 20-21].
Більш спеціально з погляду науки адміністративного права
В. Оксінь вважає, що предмет адміністративно-правового регулювання банківської системи України характеризується такими рисами: 1) це суспільні відносини між спеціальними суб’єктами публічної адміністрації (передусім НБУ) та іншими банками, а в деяких випадках
– із кредиторами, боржниками та відвідувачами банків; 2) вони виникають на основі реалізації адміністративно-правових норм;
3) основною метою публічної адміністрації в аналізованій сфері є забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку; 4) провідною рисою предмета адміністративно-правового регулювання банківської системи є його публічна природа; суспільні відносини у сфері банківської системи, які не врегульовуються нормами адміністративного права, не належать до предметної сфери дисертаційного дослідження; 5) адміністративно- правові відносини у сфері регулювання банківської системи є переважно виконавчо-розпорядчими, коли специфічний суб’єкт – НБУ
– здійснює державне управління стосовно інших банків; 6) до предмета адміністративно-правового регулювання банківської системи належить надання НБУ адміністративних сервісних послуг іншим банкам;
7) однією зі складових предмета адміністративно-правового регулювання банківської системи є певна внутрішня організаційна діяльність НБУ; 8) невід’ємною складовою предмета адміністративно- правового регулювання банківської системи є засоби адміністративної відповідальності та заходи державного примусу, які накладаються
(застосовуються) регулятором за неправомірні дії або бездіяльність
інших банків, а в деяких випадках – і на фізичних осіб зі спеціальним статусом; 9) до предмета адміністративно-правового регулювання банківської системи має належати адміністративна відповідальність
НБУ та інших суб’єктів публічної адміністрації за порушення законних прав банківських установ та фізичних осіб [21].
На основі розробок вітчизняних учених проаналізуємо особливості адміністративно-правового регулювання банківської системи країн-учасниць ЄС, узявши за основу думки щодо цієї проблематики вітчизняних учених та іноземні законодавства, що

14
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд регулюють статус центральних банків країн-учасниць ЄС. Так, на думку Я. Дроботя, центральні банки виникли внаслідок еволюційного усвідомлення необхідності регулювання грошової маси, а тому монополізували емісію банкнот. Еволюційний процес щодо центральних банків триває й досі, можливо, банківська система матиме трирівневу побудову на чолі з єдиним наднаціональним банком або ж регіональними наднаціональними банками [22].
Саме таку структуру має система центральних банків країн- учасниць Європейського Союзу, яку було створено згідно з Договором про ЄС з 1 червня 1998 р. і яка складається з Європейського центрального банку (ЄЦБ) та 28 національних центральних банків держав-членів ЄС. При цьому виділяють центральні банки держав, які беруть участь в Єврозоні (Бельгія, Німеччина, Естонія, Ірландія, Греція,
Іспанія, Франція, Італія, Кіпр, Латвія, Люксембург, Мальта,
Нідерланди, Австрія, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія,
Португалія), та центральні банки країн, які використовують національну валюту (Болгарія, Чехія, Хорватія, Данія, Литва,
Угорщина, Польща, Румунія, Швеція, Велика Британія) [28].
Тим самим за загальноприйнятою кваліфікацією система центральних банків ЄС має дворівневу структуру: Європейський центральний банк (ЄЦБ) та 28 національних центральних банків держав-членів Європейського Союзу. Однак, на наш погляд, така кваліфікація є неповною. За ступенем використання єдиної валюти центральні банки можна поділити на центральні банки, країни яких використовують євро як національну валюту, та центральні банки, які користуються своєю національною грошовою одиницею. Також до системи національний банків ЄС треба включати і країни, які входять до складу ЄС в асоціативному статусі.
На сьогодні п’ять країн мають статус кандидата: Македонія
(подала заявку 2004 р.), Албанія (2009 р.), Сербія (2009 р.), Туреччина
(1987 р.) і Чорногорія (2008 р.). При цьому Македонія й Албанія ще не почали переговорів щодо приєднання. Держави західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, яка вже набула чинності для Албанії, Македонії, Сербії та Чорногорії, що зазвичай передує поданню заяви на членство. Варто відзначити, що Чорногорія є

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
15 другою після Хорватії за рівнем відповідності Копенгагенським критеріям.
Між Україною та ЄС було підписано політичну частину угоди 21 березня 2014 р., економічну частину – 27 червня 2014 р. [29; 30].
Відповідно до статті 486 Угоди з 1 листопада 2014 р. здійснюється її тимчасове застосування до моменту набрання нею чинності. Повністю
Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації всіма сторонами у перший день другого місяця, що настає після дня подання на зберігання до Генерального секретаріату Ради ЄС останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. На сьогодні Угода ратифікована Україною та
Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., а також такими країнами-членами ЄС: Румунія – 14 липня 2014 р., Литва – 29 липня
2014 р., Латвія – 31 липня 2014 р., Мальта – 29 серпня 2014 р., Болгарія
– 9 вересня 2014 р., Словаччина – 21 жовтня 2014 р., Швеція – 9 січня
2015 р., Естонія – 12 січня 2015 р., Данія – 18 лютого 2015 р., Польща та Хорватія – 24 березня 2015 р., Угорщина – 7 квітня 2015 р., Велика
Британія – 8 квітня 2015 р., Ірландія – 17 квітня 2015 р., Фінляндія – 6 травня 2015 р., Люксембург – 12 травня 2015 р., Португалія – 13 травня
2015 р., Іспанія – 19 травня 2015 р. Італія – 11 червня 2015 р [31].
Іншими словами, система центральних банків країн-учасниць
Європейського Союзу у широкому розумінні складається з
Європейського центрального банку та 28 національних центральних банків держав-членів ЄС, останні у свою чергу поділяються на групи:
1) центральні банки базових країн, успішних у банківській сфері
(наприклад, ФРН);
2) центральні банки базових країн-учасниць ЄС, які переживають кризу (наприклад, Італія);
3) центральні банки країн-учасниць ЄС першої хвилі розширення
(більшість із них переживає кризу, особливо Греція);
4) центральні банки країн-учасниць ЄС східного розширення, які впровадили євро (наприклад, Польща);
5) центральні банки країн-учасниць ЄС східного розширення, які використовують національно валюту (наприклад, Угорщина);
6) центральні банки країн – офіційних президентів на вступ в ЄС
(наприклад, Македонія);

16
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
7) центральні банки країн, які підписали угоди про асоціацію з ЄС
(наприклад, Україна).
Таким чином, нами запропонована семищаблева структура класифікації центральних банків ЄС за ступенем їх інтеграції до загальноєвропейської банківської системи та рівня забезпечення своїх функцій.
На найвищому щаблі цієї системи перебуває Європейський центральний банк. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежності від національних держав та наддержавних органів. Найвищий орган
ЄЦБ – Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ і керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшості голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос [32]. Правління ЄЦБ очолюється президентом, якому підпорядковується віце-президент і чотири заступники. Їхні призначення узгоджуються з головами держав та урядів країн- учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшості голосів [32]. Національні центральні банки можуть: установлювати стосунки з центральними банками та фінансовими установами інших країн, а коли доцільно – з міжнародними організаціями [15].
Таким чином, місце і роль Європейського центрального банку в банківській системі ЄС є провідною.
Проаналізуємо правовий статус деяких національних центральних банків країн-учасників Європейського Союзу. Одним із найстаріших є центральний банк Франції (Банк де Франс), який було засновано 1800 року за рішенням Наполеона Бонапарта. Як єдиний емісійний банк країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому його емісія не обмежена будь-якими заздалегідь установленими критеріями та обмеженнями. Банк Франції є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Він виконує також функцію банку держави. Пряме кредитування банком держави здійснюється в розмірах, зумовлених домовленістю між керівником банку та міністром економіки і фінансів.
Банк Франції також купує державні цінні папери і надає під них позички. Вільні кошти казначейства розміщено на його поточному рахунку в цьому банку [15; 33].

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
17
Важливим аспектом діяльності банку є здійснення валютного контролю та регулювання кредиту шляхом маневрування відсотковими ставками та нормами обов’язкових резервів.
Сучасній функціональній структурі Банку Франції притаманна централізація адміністративної влади в руках управителя. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення – свого роду гарантія незалежності центрального банку. Управитель, вік якого не має перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки.
Управитель, який має широкі повноваження і права, здійснює управління Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності всіх його підрозділів. Він має право призначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора філіалу банку, кандидатуру якого може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки
і фінансів Франції [15; 33].
Таким чином, у Франції існує централізація адміністративної влади Центрального банку в руках управителя, який призначаються директором ради міністрів Франції за поданням міністра фінансів та складає присягу Президентові республіки. Після цього голова центрального банку Франції отримує значний рівень незалежності: наприклад, у законодавстві Франції не передбачено підстав примусової відставки за виключенням як за скоєння кримінальних злочинів.
Федеральний банк (Bundesbank, центральний банк Федеративної
Республіки Німеччини) складається з центрального управління у
Франкфурті-на-Майні, дев’яти центральних банків земель, як головних управлінь, і 182 відділень, які Федеральний банк має в найбільш великих населених пунктах. Чисельність персоналу в системі
Федерального банку – близько 18000 осіб. Компетенція і завдання
Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк від 26 липня 1957 р. (Bundesbankgesetz) [15; 34; 35].
Німецький федеральний банк – федеральна юридична особа господарського права. Як і всі центральні банки інших країн, цей банк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, наданих йому законом, грошового обігу і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти, а також піклується

18
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном
(ст. 3 ЗФБ). У своєму розпорядженні він має низку валютно-політичних
інструментів, що використовуються банком самостійно, без втручання
інших відомств [15 34; 35].
До органів управління Федеральним банком входять Рада центральних банків, Рада директорів і Правління центральних банків земель. Верховний орган Федерального банку – Рада центральних банків – визначає грошову і кредитну політику банку. Він випускає загальні директиви для ведення справ і адміністративного управління банком і розмежовує в межах закону компетенцію Ради директорів і правлінь центральних банків земель, а в окремих випадках може давати
їм прямі розпорядження. До його складу входять президент і віце- президент Федерального банку, члени Ради директорів і президенти центральних банків земель. Таким чином, закон забезпечує представництво всіх економічних регіонів країни в найвищому органі
Федерального банку. Завдяки тому, що цей орган ухвалює рішення головним чином простою більшістю голосів (ст. 6 ЗФБ), рішення Ради центральних банків ураховують інтереси не лише центру, але й усіх регіонів країни [34; 35]..
Рада директорів – центральний виконавчий орган Федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків.
Він здійснює ділове й адміністративне управління банками, за винятком тих питань, які перебувають у компетенції правлінь центральних банків земель [15; 34; 35].
Таким чином, у ФРН функції центрального банку виконує
Федеральний банк, структура якого складається з центрального офісу, дев’яти центральних банків земель і 182 відділень. У своєму розпорядженні він має низку адміністративних інструментів, які використовує самостійно.
Правовий статус, принципи організації та основи діяльності
Національного банку Польщі визначено Конституцією Польщі та
Законом «Про Національний банк Польщі», що був прийнятий 29 серпня 1997 р. Він є центральним банком Республіки Польща [36; 37].
Основною метою діяльності Національного банку Польщі є підтримання цінової стабільності. До інших завдань належать такі: організація грошово-кредитної політики; управління валютними

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
19 резервами; проведення валютної діяльності; надання банківських послуг у державний бюджет, регулювання ліквідності банків і забезпечення рефінансування коштів [36; 37]
Національному банку Польщі належить виключне право емісії грошових знаків Республіки Польща. Відповідно до Конституції основна роль Національного банку – утримання стабільного рівня цін і зміцнення польської валюти. НБП регулює грошовий обіг у державі та утримує рівновагу платіжного балансу. Також його діяльність полягає в наданні кредитів уряду, обслуговуванні державного боргу та касовому обслуговуванні бюджету [15; 36; 37].
Основними завданнями Національного банку Польщі є:
1) організація грошових розрахунків; 2) розпорядження девізними резервами; 3) ведення банківського обслуговування державного бюджету; 4) регулювання ліквідності банків та їх рефінансування;
5) формування умов, необхідних для розвитку банківської системи;
6) підготовка звітного платіжного балансу, а також звіту про зовнішні зобов’язання держави [15; 36; 37].
Органами управління Національного банку Польщі є: 1) голова
НБП; 2) Рада грошової політики; 3) Правління НБП. Голова НБП призначається на 6 років Сеймом за поданням Президента Республіки.
Може виконувати функції протягом двох термінів. Одночасно є головою Ради грошової політики, яка складається з дев’яти членів, призначених на 6-річний термін Сеймом, Сенатом, Президентом та
Головою НБП. Під час виконання функцій члени зобов’язані припинити діяльність у політичних партіях та профспілках [15; 36; 37].
Основне призначення Ради грошової політики – щорічне визначення напрямків грошової політики. У межах реалізації грошової політики РГП визначає рівень процентних ставок НБП, принципи операції відкритого ринку та перерахування обов’язкового резерву комерційними банками. РГП також оцінює діяльність Правління НБП
[15; 36; 37].
Рада грошової політики визначає щорічні основи грошово- кредитної політики та представляє їх Сейму одночасно з внесенням
Кабінетом Міністрів проекту Закону про державний бюджет. Крім того вона подає Сеймові звіт із виконання затверджених основних положень

20
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд грошово-кредитної політики не пізніше 5 місяців від закінчення бюджетного року.
Нагляд за діяльністю банків здійснює Комісія з банкового нагляду. Рішення і визначені Комісією завдання виконує та координує організаційно виділений у межах структури НБП генеральний
Інспекторат банківського нагляду [36; 37].
Національний банк Польщі виконує традиційні функції центрального банку, однак зі вступом країни до Європейського валютного союзу він підтримує всі положення Європейського центрального банку щодо впровадження основних засад грошово- кредитної політики, а також мінімізації взаємозв’язків з державним сектором економіки [15; 36; 37].
З урахуванням вищевикладеного правовий статус Національного банку Польщі визначено Конституцією та Законом Польщі «Про
Національний банк
Польщі».
Основною метою діяльності
Національного банку є забезпечення цінової стабільності. До інших завдань належать організація грошово-кредитної політики; управління валютними резервами; проведення валютної діяльності; надання банківських послуг у державний бюджет, регулювання ліквідності банків і забезпечення рефінансування коштів. Нагляд за діяльністю комерційних банків здійснює
Комісія банкового нагляду
Національного баку Польщі.
Національним банком Словаччини є центральний банк
Словацької Республіки. З 1 січня 2009 р. цей банк увійшов до системи
євро. У співпраці з Європейським центральним банком і центральними банками країн зони євро він зберігає стабільність цін. Національний банк Словаччини виконує такі завдання: здійснення грошово-кредитної політики; забезпечення валютних операцій і резервів; друк євробанкнот
і чеканка євромонет; забезпечення співпраці з Європейським центральним банком; здійснення нагляду за комерційними банками
[38].
Функції центрального банку в Литві виконує Банк Литви, який є дуже важливим для країни з погляду економіки і фінансової системи.
Його статус має конституційне закріплення, а основним завданням є підтримка цінової стабільності. Він незалежний від Уряду Литовської
Республіки чи інших інститутів держави. Литва входить в зону євро.

Адміністративно-правовий статус центральних банків країн-учасниць ЄС
21
Відповідно Банк Литви став частиною Євросистеми і спільно з
Європейським центральним банком (ЄЦБ) і центральними банками
інших країн зони євро бере участь у створенні та реалізації грошово- кредитної політики в зоні євро. Важливою функцією Банку Литви є нагляд за комерційними банками, страховими компаніями, кредитними спілками та іншими фінансовими інститутами. Банк Литви видає їм дозволи та ліцензії. Мета ліцензування банківської системи полягає в створені надійної, прозорої та фінансово спроможної банківської системи [39].
Розглянемо адміністративні засади й найбільш слабкого центрального банку Єврозони – Банку Греції. Його було створено 1927 року відповідно до додатку до Женевського протоколу, і розпочав він свою діяльність у травні 1928 року (включений як Societe Anonyme).
Головний офіс банку міститься в Афінах, має загальнонаціональну мережу з 17 філій, 35 агентств і 9 представництв. З січня 2001 року
Банк Греції є невід’ємною частиною євро системи [27].
Банк Греції відповідає за реалізацію грошово-кредитної політики
євросистеми в Греції та збереження стабільності фінансової системи
Греції. За його Статутом, основним завданням банку є забезпечення стабільності загального рівня цін. Без шкоди для своєї основної мети
Банк підтримує загальну економічну політику уряду. У виконанні своїх завдань банк користується інституційною, особистою й операційною незалежністю та підзвітний грецькому парламенту. Банк Греції здійснює контроль за платіжними системами з метою забезпечення їх надійності та ефективності, сприяє заходам для забезпечення фінансової стабільності й ефективного управління фінансовими кризами [27].
Як видно з вищенаведеного аналізу, межі адміністративної діяльності центральних банків країн-учасниць ЄС та України є схожими. Це передусім забезпечення стабільності цін, випуск національної чи євровалюти, забезпечення їх стабільності та здійснення банківського нагляду. При цьому в деяких країнах-учасницях ЄС до завдання центрального банку віднесено забезпечення умов для зростання економіки. Однак, як показала практика, саме в таких країнах і виникає найбільше проблем у центрального банку (наприклад, у Греції).

22
Н.О. Білоглазова, В.В. Галунько, С.О. Короєд
Таким чином, можна сформулювати такі узагальнені висновки щодо меж адміністративно-правового регулювання діяльності центральних банків країн-учасниць Європейського Союзу:
– це суспільні відносини, які виникають між центральними банками та комерційними банками, урядами та деякими іншими публічними суб’єктами відповідних країн;
– основною метою адміністративної діяльності центральних банків є забезпечення випуску й обігу банкнот, ліцензування і контроль за діяльністю комерційних банків, організація грошових розрахунків, регулювання ліквідності банків та їх рефінансування; формування умов, необхідних для розвитку банківської системи, та ін. [12];
– ці відносини є виключно публічними, відносини ж, які виникають між національними банками та іншими суб’єктами права з реалізації комерційних цілей, не є адміністративно-правовими;
– вагомою складовою таких відносин є зовнішня виконавчо- розпорядча діяльність спеціальної публічної адміністрації центральних банків;
– складовою таких відносин є внутрішня організаційна діяльність публічної адміністрації центральних банків;
– до предмета адміністративного права належить надання публічною адміністрацією центральних банків специфічних адміністративних послуг;
– складовою предмета адміністративно права є можливість застосування центральними банками адміністративних санкцій до комерційних банків та адміністративної відповідальності до деяких посадових осіб [12].


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал