Науковi записки



Скачати 73.01 Kb.

Дата конвертації23.12.2016
Розмір73.01 Kb.


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 96(2)


71
ПОНЯТТЯ МОДАЛЬНОСТІ ТА ЗАСОБИ ЇЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
Ірина ПЯНКОВСЬКА (Кіровоград, Україна)
У статті проаналізовано різні підходи до визначення поняття модальності, описано типи
модальності та охарактеризовано різноманітні засоби її репрезентації в німецькій мові.
Ключові слова: модальність, когнітивна модальність, волюнтативна модальність, емоційна
модальність, внутрішня модальність, об’єктивна модальність, суб’єктивна модальність.
In the article the different methods of approach to the determination of concept of modality are analysed, the
types of modality are described and various means of their reprezentation in German are defined.
Key words: modality, cognitive modality, voluntative modality, emotional modality, internal modality,
objective modality, subjective modality.
Модальність є предметом міжгалузевих досліджень таких гуманітарних дисциплін як лінгвістика, філософія та логіка, які вивчають це явище з різних кутів зору [5: 5]. У мовознавстві модальність – це мовна універсалія, яка в різних формах виявляється в різносистемних мовах. Цей термін досить широкий за обсягом, оскільки його використовують для позначення різноманітних явищ, неоднорідних за семантикою, граматичними характеристиками й ступенем оформленості на різних рівнях мовної структури. Тому категорія модальності є однією з найскладніших і суперечливих в граматичній теорії. Незважаючи на досить давню традицію дослідження цієї проблеми, ще й досі немає однозначного визначення природи модальності, не з’ясовано її відношення з суміжною категорією предикативності, не завжди чітко роз’яснюється зв’язок між модальністю логічною й мовною [2: 4]. Зважаючи на це, питання про межі цієї категорії розв’язується різними дослідниками по-різному.
У німецькому мовознавстві поняття “модальність” з одного боку, зараховують до чітко визначених наукових термінів, а з іншого боку, жодна наукова розробка не дає достовірного тлумачення цього феномену. Наукові розвідки сучасних германістів Й. Буші, Ф. Ергера,
В. Коллера, Г. Ольшлегера, М. Шонхерр, Г. Хельбіга та ін., підтверджують, що, не зважаючи на всі дескриптивні й теоретичні досягнення, проблема лінгвістичної модальності ще недостатньо вивчена. З-поміж актуальних проблем дослідження модальності визначають, зокрема, систематичний зв’язок між синтаксичними й семантичними структурними властивостями модальних дієслів, а також їхню дистрибуцію в мовному потоці [9: 5, 37-60].
Окрім того, в німецькій мові існує декілька підходів щодо визначення й тлумачення терміну
“модальність”. Так, на думку ряду дослідників (Г. Ольшлегера, Р. Ружички та ін.), варіювання поняття модальності у різних дослідників спричинене тим, що неможливо дати його уніфіковане визначення [10: 242; 11: 4], оскільки кожен науковець намагаються розробити власну теорію модальності, її субкатегоризацію та засоби вираження [12: 15].
Німецький дослідник В. Коллер здійснив типологізацію мовних форм модальності на підставі різних підходів щодо розуміння цього поняття, а саме: онтологічного, розумово- психологічного та комунікативного [8: 39]. За онтологічним підходом будь-який стан речей можна класифікувати за кантівськими категоріями дійсного, можливого й необхідного. Із розумово-психологічного погляду модальність висловлення тлумачиться за ступенем його правдивості або ймовірності [8: 40]. Обидва ці підходи орієнтовані виключно на теоретичну систематизацію та дослідження внутрішніх (синтаксичних і семантичних) властивостей системи мови, тоді як її комунікативні функції та передумови слововжитку нехтуються


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 96(2)


72
[7: 252]. Тому, на думку В. Коллера, саме комунікативний підхід уможливлює систематизацію й узагальнення величезної кількості поглядів на проблему модальності в німецькій мові. Сутність комунікативної концепції модальності В. Коллера полягає с тому, що “якщо розглядати модальність з позицій комунікативності, то постає питання, які можливості має мовець для коментування або оцінювання змісту повідомлення” [8: 41].
Відповідно до цього, М. Шонхерр визначає модальність як оцінювання змісту повідомлення
[12: 17].
Підґрунтям концепції модальності В. Коллера є спостереження, що інформація, яку повідомляють, знаходиться не на однаковому логічному рівні, а натомість ієрархічно впорядкована. За теорією знаків В. фон Гумбольта слід розрізняти слова, які називають матерію, предмет тощо, і ті, які стосуються форм розумової діяльності і мають переважно
інтерпретаційне забарвлення. Послуговуючись цією відмінністю до проблеми визначення модальності, можна встановити, що зміст висловлення, який має денотативний статус і стосується позамовної дійсності, ієрархічно підпорядковується модальним маркерам, які виконують інтерпретаційну функцію [8: 60-61].
Власні судження мовця формуються по-різному і можуть ґрунтуватися на його знаннях, розумових здібностях, вірі, уяві, переконаннях або на його емоціях, відчуттях, афектах, схильностях і сподіваннях. Вони можуть бути інстинктивно або інтуїтивно мотивовані, можуть відповідати уявленням, бажанням, потребам, намірам, залежати від власного досвіду.
М. Шонхерр узагальнює всі ці судження в три групи: когнітивні, волюнтативні та емоційні
[12: 18]. Така категоризація модальності відбувається симетрично:
Судження віри/ Glaubensurteile – когнітивна модальність/ Kognitivität
Вольові судження/ Willensurteile – волюнтативна модальність/ Voluntativität
Чуттєві судження/ Gefühlsurteile – емоційна модальність/ Emotionalität [12: 19].
Когнітивна модальність формується на підставі певного запасу знань, які дають змогу по-різному оцінювати стан речей. Наприклад, мовцеві може бути відомо, що якийсь стан речей існує, або він може стверджувати, що такого стану речей не існує, або він може не мати достовірної інформації про цей стан [14: 52]. У будь-якому разі саме мовець вирішує, як він буде розглядати й кваліфікувати той чи той стан речей. Якщо він переконаний у настанні якихось подій, то він визначає їх як фактичні. Якщо у мовця є переконливі причини стверджувати, що певний стан ніколи не настане, то він може тлумачити цей стан по- різному: від потенційного до нефактичного або контрфактичного. Якщо ж мовець не володіє знаннями про цей стан речей, він може його уявляти й прогнозувати на власний розсуд.
Знання можна здобути двома способами: мовець може отримати їх за підставі власних висновків, пошуків, досвіду тощо, напр.:
Sie hat den Knaben geküsst.
Sie muss/ kann/ dürfte/ mag den Knaben geküsst haben (власний висновок).
Але часто мовець не має прямого доступу до інформації або до її джерела, тому він повідомляє співрозмовникові, що не може гарантувати її достовірність і правильність:
Sie will den Knaben geküsst haben (оцінка твердження мовцем);
Sie soll den Knaben geküsst haben (оцінка твердження мовцем).
Таким чином, критерієм визначення когнітивної модальності є питання мовця: Чи можу я на підставі своїх знань уважати такий стан речей можливим? Чи такий стан речей дійсно
існує, має для того, хто говорить, другорядне значення [12: 20].
Окрім встановлення можливості/ неможливості стану речей визнають ще декілька видів когнітивної модальності:
- оцінне, осудливе ставлення: Bedauerlicherweise/ offenkundig/ angeblich hat der Knabe
das Mädchen geküsst;
- посилання на посередника інформації: Sie soll/will den Knaben geküsst haben;
- посилання на джерело інформації: In der Mainpost lesen wir, der Knabe hat/ habe das
Mädchen geküsst [6: 104].
Очевидно, що компоненти когнітивної модальності важко відрізнити один від одного, оскільки посилання на посередника інформації містить в собі її джерело, тому для спрощення аналізу доцільно розглядати обидва критерії разом.


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 96(2)


73
Мовець може висловлювати своє ставлення до предмету повідомлення не тільки на підставі когнітивно сформованих суджень, але також і впливати на поведінку слухача або спонукати його до певних дій. Відповідно до цього бажання мовця можна градуювати за
інтенсивністю й релевантністю. Якщо здійснення бажання обов’язкове й дуже важливе для мовця, то висловлення може бути виражене у формі наказу, напр.: Wenn er doch käme! Er
komme!
Проте, кожне волевиявлення передбачає певну ступінь невпевненості, оскільки невідомо, чи будуть бажання або наказ справді виконані. Зважаючи на це, мовець може формулювати свої потреби й бажання таким чином, неначе він хоче врахувати умови їхньої реалізації [15: 25].
Що стосується емоційної модальності, то, на думку лінгвістів, емоції мають визначальний вплив на наші когнітивні процеси сприйняття, осмислення інформації та прийняття рішень, тому в сучасному мовознавстві йдеться не про категоричне розмежування мислення й відчуття, а про симбіоз когнітивної й емоційної сфер (Kognition-Emotion-
Symbiose) [13: 89]. Німецький дослідник Н.Р. Вольф, зокрема, вважає, що емоційна модальність є не лише можливою, але й необхідною формою модальності як такої.
Прикладом того, що мовець керується не тільки здоровим глуздом, але й почуттями, слугують метаінформативні фрази на зразок mein Gefühl sagt mir; Ich habe das Gefühl; Nach
meinem Gefühl тощо [15: 31]. Емоційна реакція мовця може бути як позитивною, так і негативною, тобто можуть висловлюватися такі почуття як задоволення, радість, блаженство або страх, жах, лють, обурення, нудьга тощо [13: 81, 138].
Порівнюючи різні підходи до вивчення теорії модальності, можна виокремити два принципово відмінні типи: об’єктивну і суб’єктивну модальність [4: 212-217]. Спочатку ця діалектично організована теорія модальності застосовувалася лише щодо модальних дієслів, а згодом були здійснені спроби класифікувати за цим критерієм всі форми модальності.
Б.О. Абрамов виокремлює три підвиди категорії модальності: об’єктивну, внутрішньо- синтаксичну й суб’єктивну [1: 63]. У всіх трьох випадках мова йде про відношення кого- небудь до чого-небудь: при внутрішній модальності – про відношення граматичного суб’єкта речення до події, вираженої інфінітивною формою дієслова; при суб’єктивній модальності – про ставлення мовця до пропозиційного змісту власного висловлення; при об’єктивній модальності – про відношення самого факту до дійсності, причому це відношення встановлюється самим мовцем, оскільки він завжди підказує слухачеві, йдеться в його повідомленні про реальні події чи нереальні, але можливі, або, навпаки, ірреальні, тому що вже немає умов для їхньої реалізації [3: 3]. Значення об’єктивної модальності репрезентують способи дієслова. Мовець може представити той чи інший стан справ у реальній дійсній або ж вигаданій, тільки удаваній формі. Для вираження семантики внутрішньо-семантичної модальності слугують модальні дієслова в прямому значенні. У якості засобів суб’єктивної модальності використовують модальні слова й словосполучення з модальним значенням [1:
63].
Слід відзначити, що виокремлюють два підвиди внутрішньо-семантичної (внутрішньої) модальності: внутрішню модальність можливості й необхідності. Перший вид представлений у сучасній німецькій мові модальними дієсловами können і dürfen, з одного боку, а з іншого – синтаксичними конструкціями sein + zu + Inf, sich lassen + Inf [3: 5-6], напр.:
Das Kind darf den Hund mitnehmen.
Mein Junge kann schon gut schwimmen.
Dieser Gedanke lässt sich anders formulieren.
Das Haus ist von diesem Hügel gut zu sehen.
Вираження необхідності відбувається за допомогою системи засобів інтерпретації цього виду модальності, зокрема:
- модальних дієслів sollen, müssen, напр.: Junge Leute sollen die Älteren als erste grüßen;
Er musste früher kommen;
- інфінітивних конструкцій sein + zu + Inf, haben + zu + Inf, напр.: Der Dieb ist unbedingt
noch heute zu fassen; Sie haben diesen Text noch heute zu lesen;
- дієслова brauchen з запереченням nicht, напр.: Du brauchst es mir nicht zu erzählen;


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 96(2)


74
- модального дієслова lassen, напр.: Der Vater ließ den Sohn Wasser holen [3: 7-13].
Cуб’єктивна модальність репрезентована в німецькій мові також переважно лексичними засобами, насамперед, одиницями з оцінною семантикою й лексемами, які передають різноманітні емоційні реакції на події. Зазвичай вони утворюють відокремлену частину висловлювання (модус) й можуть виступати у формі дієслова, прикметника або дієприкметника ІІ, іменника у функції предикатива, напр.:
Es freut mich (Ich freue mich), dass du mich besuchst.
Ich bin froh, dir das mitzuteilen.
Ich bin erfreut, dass du mich verstehst.
Es ist eine Überraschung, dich da zu treffen.
Для розмовної мови характерні еліптичні модусні конструкції на зразок Schön
(wunderbar), dass du kommst; Freut mich, dich zu sehen [3: 17].
Якщо суб’єктивна й внутрішня модальність мають факультативний характер, то об’єктивна модальність присутня в будь-якому висловленні. Це зумовлено тим, що цей вид модальності як співвіднесеність предмета повідомлення з дійсністю є невід’ємною складовою предикативності, яка, крім модальності, вміщує також темпоральність та категорію персональності. В будь-якому висловленні мовець дає зрозуміти співрозмовникові, чи говорить він про реальну подію, нереальну, але можливу, чи неможливу (ірреальну). У німецькій мові, як і в інших, усі ці типи значень (відношень) виражає категорія способу
[3: 25], напр.:
Er wird wohl schon alles vergessen.
Du hast es bis morgen geschrieben haben!
Sei der Weg auch so schwer, wie du es sagst, ich gehe ihn.
Wenn er jetzt zu Hause wäre.
У результаті аналізу низки лінгвістичних досліджень, присвячених проблемі модальності в сучасній німецькій мові, можна зробити висновок, що не зважаючи на багатогранність поняття модальності й різноманітність підходів до вивчення цієї категорії, ученим вдалося здійснити їхню типологізацію. Відповідно до характеру суджень мовця розрізняють когнітивну, волюнтативну й емоційну модальність, а враховуючи відношення до дійсності того, хто говорить, виокремлюють внутрішньо-синтаксичну, суб’єктивну й об’єктивну модальність та різні засоби її репрезентації у мовленні.
Перспективним видається більш детальне вивчення модальних значень та лексико- граматичних засобів їхнього вираження.
БІБЛІОГРАФІЯ
1.
Абрамов Б.А. Теоретическая грамматика немецкого языка. Сопоставительная типология немецкого и русского языков. – М. : ВЛАДОС, 2001. – 288 с.
2.
Аверина А.В. Стилистический аспект функционально-семантического поля (на примере эпистемической модальности немецкого языка) : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра филолог. наук : спец. 10.02.04 – германские языки. – Москва,
2010. – 38 с.
3.
Кураков В.И. Модальность : Учебно-методическое пособие по практической грамматике немецкого языка. –
Волгоград : Издательство ВолГУ, 2000. – 48 с.
4.
Buscha J. Zur Semantik der Modalverben // Deutsch als Fremdsprache : Zeitschrift zur Theorie und Praxis des
Deutschunterrichts für Ausländer. – № 21. – Leipzig : Herder-Institut der Karl-Marx-Universität, 1984. – S. 212-217.
5.
Ergerer V. Vorwort zur Modalität : Linguistische, philosophische und logische Aspekte einer universalen Kategorie. –
Statsbiblioteket, Ǻrhus, Danmark. – 18 S. // http: ojs.statsbiblioteket.dk/index.php/tfs/article/view/86/71 6.
Helbig G. Grammatische Grundfragen und Abriss. – München : Iudicium Verlag, 1999. – 161 S.
7.
Helbig G. Linguistische Theorien der Moderne : Germanistische Lehrbuchsammlung. – № 19. – Berlin : Weidler Buchverlag,
2002. – 394 S.
8.
Köller W. Modalität als sprachliches Grundphänomen // Der Deutschunterricht : Beiträge zu seiner Praxis und wissenschaftlichen Grundlegung. – Band IV. – Seelze : Erhard Friedrich Verlag Velber, 1995. – S. 37-50.
9.
Müller R. Reis M. Modalität und Modalverben im Deutschen // Linguistische Berichte. – Sonderheft 9. – Hamburg : Helmut
Buske Verlag. – S.201-216.
10. Öhlschläger G. Modalität im Deutschen // Zeitschrift für germanistische Linguistik : Deutsche Sprache in Gegenwart und
Geschichte. – Band 12. – Berlin/ New York : Walter de Gruyter Verlag, 1984. – S. 229-246.
11. Růžička R. Über die Einheitlichkeit der Modalität // Linguistische Arbeitberichte. – 5. Mitteilungsblatt der Sektion
Theoretische und angewandte Sprachwissenschaft der Karl-Marx-Universität. – Leipzig, 1972. – S. 3-16.
12. Schönner M. Modalität und Modalitätsausdrücke in althochdeutschen Bibeltexten. Eine korpusgestürzte Analyse: Inaugural-
Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde der Philosophischen Fakultät der Julius-Maximilians-Universität Würzburg. – Würzburg,
2009. – 225 S.
13. Schwarz-Friesel M. Sprache und Emotion. – Tübingen : Narr Francke Attempto Verlag, 2007. – 401 S.


НАУКОВI ЗАПИСКИ
Серія: філологічні науки
Випуск 96(2)


75 14. Volkmann G. Weltsicht und Sprache // Tübinger Beiträge zur Linguistik. – № 481. – Tübingen : Gunter Narr Verlag, 2005. –
S. 50-67.
15. Wolf N.R. Modalität als Ausdruck des sprechenden Menschen // Germanistische Linguistik und die neuen Herausforderungen in Forschung und Lehre in Tschechien. – Brno, 2009. – S. 25-33.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Ірина Пянковська – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри практики германських мов Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка.
Наукові інтереси: функціональна граматика німецької мови, зіставна граматика німецької й української мов.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал